Не люблю я дивитися новин, вони мене вганяють у депресію. Вже більше року продовжується це інформаційне знущання на наших і російських телеканалах.  Друге діло телеканал «Дождь». Падіння рубля, паніка в банках- дивишся і душа зцілюється. Лежу на диванчику, в кухні, дивлюся док. фільм «Особый путь»-бальзам на душу про глуху російську глибинку, в якійсь сотні км від Москви…

 Але щастя не вічне. Гулко тупотя заходить моя Громозека і на ходу висмикує шнур з розетки:

-Ти чого ще не вдягнутий?! Нам на чотири до костьолу, всі зібрані, а ти лежиш тут в підштаніках як туз!!! 

   Раптом помічає в мене в руках мою нову іграшку. З праведним гнівом в очах хапається обома руками за леску і намагається її розірвати. Вона звинить але не піддається, легше позрізати  руки, флюокарбон все-таки. Хапає ножа і розрізає – тепер моя зимова фінська вудочка хоч і без мормишки, зате в безпеці.   Я програв цю битву, але не програв війну. Йду перевдягатись... 

  Після костьолу заїхали в магазин за продуктами. Закинув пакети в багажник та повернувся за своїми «мадам». Бо самі звідти не вийдуть. Зайшов, звісно, в жіночий відділ -  дружина з дочкою обклалися коробочками з фарбою для волосся.

 «- Дивись, як тобі такий колір?»-  показує мені молоду діваху на упаковці з сідими космами.

 Кажу їй, що краще вже нічого не робити, місце в трамваї все одно ніхто не уступить , молодь вже не та. Беру упаковку з яскравою блондинкою: - Цю бери...   

   Приїхали до дому, там розійшлися по своїх каютах. Після дванадцятої години ночі, після серіалу, шоу та новин, моє чудо раптом згадує що купила фарбу, а на ранок треба бути при параді. І вже така вся добра- добра, зовсім не громозеко.  Я вже злегка задрімав і в повній мірі відчувши на собі дію третього закону Нютона хотів послати її подальше (в перукарню), але передумав. Громозека – не громозека але все таки потребує догляду та творчого підходу. В кінці кінців – сам покрашу, сам буду її любити.  Пішов читати інструкцію. Рукавички що знайшлися в комплекті тяжко натякали, що сей алхімічний акт перетворень обіцяє бути довгим та тернистим...

   Желеобразну білу субстанцію з різким, неприємним запахом наносив на кожен локон окремо, вони стирчали в різні боки як змії на голові медузи горгони, звивались та шипіли паром. Потім ми чекали півгодини, потім мили- полоскали- сушили... 

   В  кінці кінців сталося чудо і засвітилося як сонце -  всіма золотими відтінками. Таки правда, ніщо так не красить жінку як гідропіріт.  Діти, ви з ранку цю білявку не впізнаете!  Моя дружина оновилася і засяяла як нова копійка.   «-Эффект превзошел все ожидания…»- долинав з кухні захоплений голос диктора «Дождя», йому теж сподобалося...

     (Епізод з життя И.В.Громозеко)