Що кожне літо у ставку
Цвіте латаття сніжно-біле,
Та тільки раз нам на віку
Любов приходить зріла.

Вона, як квітка, зацвіте
І попливе на ніжних хвилях,
Чи, несподівано прийде
У снах неждано милих.

І ми радієм, що живемо,
Сміємось і буває плачем,
Коли жнива кохання жнемо,
Коли в ставку латаття бачимо.

Цвіте латаття на віку,
Що кожний раз у новім літі,
В житті у нашому ставку
Всьому живому на цім світі.

Автор: Віктор Бойко.