[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Середина літа. Ужгород, липень 2018-го. У Греції горять ліси. І на Стокгольмщині. Шведи вогонь вже бомбами гасять…   А  українські зливи перетворили Київ на Венецію. Лише по Києву замість гондол – сміття…

А в Ужгороді дрібні дощі не дають дозріти помідорам… Парке повітря просить пива і я з ним  (з тим повітрям) солідарний. Пиво  -  як  каталізатор!

 А під пиво добре думається, файно згадується, вимальовується ретроспектива… 

І я уже далеко-далеко… Перед очами стара Станіславщина.   Товмачик.  Під лісом з однолітками пасемо корови. Відповідальне завдання – аби скотина не зайшла в колгоспну конюшину, бо поштрафують маму на кілька трудоднів. Або аби теля не загубилося в зелених лазах…  Вказівки мамині  - жорсткі.

Але шести – семирічних пацанів свербить зайнятися своїм. Над картами ми з другом-однолітком просиділи півночі. При тьмяному світлі каганця. Він малював вуса валетам, а я -  корони королям.  І от карти жваво перемішуються, роздаються,  присвоюють то одному  - то іншому гравцеві звання дурака.

А над толокою висить жайворонкова трель… Нескінченне тьохкання і щебетання. Спів високо над землею небезпечний - робить польового співака дуже вразливим. Сокіл  не має  кращої мішені, ніж захоплений співом жайворонок... Врятувати маленького соліста  може тільки його стрімке падіння каменем на землю.  Та все ж безліч самців гине саме в розпал їхніх арій. 

Жайворонки  двічі за літо висиджують   пташенят. Самці замовкають  в липні, коли другий виводок сходить з гнізда. А коли на полях закінчуються жнива, можна побачити зграйки пташок, що дочікуються часу відльоту на зимівлю.

І відлітають. В чужину.  Назустріч невідомому. Але назад сюди вони обов»язково  повернуться!!!

Ще ковток прохолодного пива підсилює орнітологічні роздуми.

Не знаю чи лунають сьогодні жайворонкові трелі над  сільськими толоками .  Давно вже не зустрічав схід сонця  разом з малими пастухами  на пахнучих полином і чебрецем  зарінках.  Але куди поділися жителі чагарників і парків сороки? 

Ці гомінкі, розумні птахи стайками  осідло живуть в облюбованих місцях.  Памятаю голосні і метушливі  лютневі сорочі «весілля», що супроводжувалися шумом, танцями, погонями. У березні білобокі починали вити гнізда або ремонтувати старі.

Сороки , як лісові  вартові.   При наближенні людини або тварини, починають голосно скрекотати. Це не просто «Сороча балаканина», а сигнал тривоги для інших птахів.

А де вони тепер, ці дозорні скрекотухи? Вже декілька років поспіль не чую їхнього скрекотання,  не бачу їхніх  кулеподібних колючих  гнізд.  А малі діти скоро будуть вважати сороку-білобоку взагалі казковим персонажем.

Куди ж подівся один із живих  народних символів України  - ластівка?  Весняна пісня  ластівки  провіщує  пробудження природи.  Птаха  щебече  переливчастими тонами, а закінчує спів свистом і тьохканням. Співає  білогруда у польоті і під час відпочинку, сидячи на дахах і телефонних дротах.  

Це — Божа пташка.  Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх . Але за останні  кілька років не видно глиняних ластів»ячих гнізд в під»їздах,  на балконах людських осель.  Видно люди чимось дуже завинили.  Існує повір»я - якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати біди…

Дрімлюга велетенський трапляється, мабуть, у всіх лісах Південної Америки. Його оперення, схоже на колір деревної кори, слугує йому за найнадійніший захист проти гострозорого мисливця чи якогось іншого ворога, а нерухливість ще більше утруднює полювання на нього.

[ Читати далі ]

22. february - місяць лютий.

непримітний контур долі
по долоням юлиць голих
february креслить криво
снігоспадами примхливо
і сльоту у зморі сонну -
косооким хитрим блазнем
змерзлу волю у полоні
водить містом напоказ

ухопив у зашморг мокрий
древа всі малі й великі
долу гне хита і душить -
холод вдихує у душу
видноколо на заслони
й сонце зранене у схрони
нагло сховано на скон

закрутив сніги мов дзигу
дзвоном гулом тріском криги
мов скажені коні хури
перемелюють на хугу
простір-час-і вимір суті
усього в нестримній люті -
білим мороком хурдел
у льодовій брилі скуто
все в зимовій тій купелі...-
там життя в недолі білій
ледве дихаючи мліє
у судомі б"ється в брилі
нігті зламує об лід

...сніг спадає
тане
зтанув з неба знов сльотою
що захмаренням туманне
а в калюжах - вирій в скалках
птах в яких лиш випадковий
тінь мов явиться низинна
й одним помахом крила
промайне міраж оманний...