Будучи дитиною, влітку я любив гостювати в селі у материної сестри. Був у тітки один маленький пунктик: вона страх як любила рудих котів. І всі в селі, в кого була придибенція, що родилось руде кошеня, то несли його до тітки. А справді рудих, щоб без білого пуза там, чи ще що, в тих краях не так і часто траплялося, проте бувало. Тож і гуляло в тітки п’ять-шість Мурзіків, Рижиків, Васьок, Рудьків, Лисиків по двору, наводячи відчуття дежавю. Сюжет з «глюком в матриці» у відомому фільмі не йде ні в яке порівняння з тим, як можна було відчути себе у неї в гостях. В хаті коти вилежувались на «дивані подивиться телевізор і для гостей», причому в кожного було своє місце. І дисципліна в них була воєнна – не дай Боже, якийсь кіт порушить правило – всі старші коти тут же зашиплять, вигнуть спину і поставлять нахабу на місце.

                Якось вранці, мліючи під теплою ковдрою, я куняв, додивляючись одним оком сон, а іншим вже поглядав, чи не встав тітчин син, щоб разом з ним встигнути щось втнути. І тут, на своє коронне місце, вискочив Котяра… Його місце вже було зайняте!.. Кіт мить постояв, подумав і сповз вниз. Посидів… Підняв голову… Точно, хтось є!.. Сховавсь… Витягнув з-за дивану лапу, поторгав мене за носа: «Ти не глюк?»… Подививсь: «Глюк, ти ще тут?»… Знов сховавсь… Зробив другу спробу, вискочив на диван: «Ти ди'! Лежить!»,- і тут же зіскочив. Ще трохи подумав і пішов, зігнав молодшого з його місця: «Там в мене якесь чувирло лежить… Піди глянь…». Той зігнав ще молодшого… Пішла ротація котячого воїнства, доки не зігнали самого крайнього. Той покрутивсь - кого б його ще послать, а оскільки варіантів вже не було, то застрибнув до мене: «Можна, я тут скраєчку примостюсь?». Я не втримавсь і пирснув сміхом. «ЙОЙ! ВОНО ЩЕ Й ТАКЕ ВМІЄ!!!»,- старші коти повскакували і дружною вервечкою, підтюпцем вишмигнули надвір. А наймолодший весело вмостивсь в мене під боком: «Тепер я тут пан!»

Привела  наша кішка Кішка своїх первістків: Рудька  і Гасю. Про Кішку я вам не розповідав? То іншим разом… Отже, про кошенят. Рудько весь час старався взяти верховенство, проте Гася завжди перемагала його і з легкістю. Підросли кошенята… Кішка все справно ловила мишву і почала переводити своїх малят на живий харч. Скоро ми побачили, що Гася, як і завжди, пресує Рудька і вся здобич, що Кішка приносила кошенятам, діставалась тільки їй.

Окрім Кішки ми мишей виводили і мишоловками, звичайними хлопавками. Якось одна розумна (чи дурна) миша спіймалась за хвоста, живою. З доброти душевної (чи здуру) вирішили ми влаштувати для Рудька живе сафарі. Дістали з горища здоровенький фанерний ящик, посадили туди майбутнього хижака і випустили мишу. Вийшло так, що здобич приземлилася позаду Рудька і одразу ж метнулась подалі від нього. Добігши до кутка, пішла по периметру і скоро попала в поле зору кошеняти.  Рудько підскочив… Рудько витріщив очі… Рудько позадкував… Увесь його вид говорив: «Що це за ЖАХІТТЯ???» Миша ж, добігши до чергового кута, чомусь змінила плани. Вона рвонулась до середини коробки, прямо на перелякане кошеня. Рудько видав якийсь неймовірний звук і вперсь задом в протилежний куток. Миша йшла далі(чи то осліпла з переляку, чи просто була схильна до суїциду). Рудько, з положення «по-пластунськи» перейшов у сидяче і, щоб не доторкнутися до миші, підібрав передні лапи й встав на задні.

Передфінальна сцена: кіт стоїть в кутку  на задніх лапах навитяжку, передні лапи розвів у боки і тулився ними в стінки коробки, голову задер вгору і вбік, очі зажмурив, миша сидить перед котом.

Фінал: миша пискнула: «кінчай скоріш» , - кіт смикнувсь, обм’як ,заваливсь на бік і стих. Вдруге за своє життя я бачив як кіт втратив свідомість.

Поруч пробігала Гася. Почувши мишачий писк, вона одним махом перемайнула через край коробки і миттю припинила страждання нещасної тваринки, точніше, одразу двох тваринок. Мишу прикінчила одним рухом своїх щелеп, побачила Рудька, загарчала, почала бити його лапою.  Кіт підскочив (мабуть вирішив, що миша геть знахабніла), знов зіп’явсь в кутку на задні лапи, отримав від Гасі ще пару ударів лапою і знов втратив свідомість, на цей раз міцніше, бо вже перестав реагувати зовсім. Гася, побачивши, що Рудько вже не зашкодить, забрала свою законну здобич, перемайнула знов через край коробки і пішла до свого місця харчування смакувати свіженьку мишку. В коробці, безформенним рудим комком хутра, лежав опозорений, знепритомілий Рудько, лиш рух ребер від дихання видавав, що кіт ще живий…