хочу сюда!
 

Ксюша

38 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «поводырь»

Фильм "Поводырь" режиссера О. Санина, Украина

         После тех злодеяний, тех преступлений, которые устраивала русская коммунистическая хунта в Украине, которые все это время тщательно скрывались, перекручивались события и факты, а преступления выдавались за героизм, конечно, они боялись прихода к власти в Украине, так называемых, националистов. Потому, что придут, и откроют всю правду, так тщательно скрываемую десятками лет  кремлевскими бандитами. Да, именно бандитами, потому что то, что творили коммунисты, пришедшие с рашен..едерашен, с украинскими  патриотами, украинской культурой и украинским сознанием, по другому назвать нельзя! Стоит всем посмотреть фильм "Поводырь" - это только  кусочек реальных событий, произошедших в Украине в 30-х г. 
   Стоит побольше показывать таких фильмов! Открыть глаза всем, и многим украинцам в том числе, на то, что было в нашей истории и как было! А еще лучше такие фильмы, в частности, документальный фильм про голодомор-геноцид украинского народа, когда было уничтожено 11 миллионов человек, (а не неурожай в Украине, как многим это представляется), показывать на широком экране на центральных площадях городов, бесплатно, чтоб могло увидеть как можно большее количество людей! Украинцы, давайте становиться все-таки украинцами и любить и защищать ту землю, которая у нас под ногами, которая нас кормит, ведь у многих народов нет такого счастья. Это счастье, когда мирное небо над головой и родная земля под ногами!

Кращий фільм незалежної України

<b><i>"Кобзарі співають у покинутій козацькій фортеці. Церква розвалена, але вони не хочуть цього бачити."</i></b>
Головною подією цього року мав стати <b>"Інтерстеллар"</b>. І це чудовий фільм, не подумайте, але ключовою прем'єрою осені для мене зараз виглядає <b>"Поводир"</b> Саніна. Я далеко не такий ура-патріот, щоб радо кидатися на кожен знятий в Україні фільм, але чималий ажіотаж, Ірванець-сценарист і заявка на Оскар зробили своє. Я пішов у невеличкий камерний кінозал осіб на 30 - можливо, це одна з причин аншлагу у моєму залі, але контенгент підібрався пречудовий. Всі вікові категорії - сімейні пари, пенсіонери, навіть діти, які прийшли самі, без батьків. Справді приємно. 
Про сам фільм - я вже трохи охолов, тому можу писати об'єктивно. Перші хвилин 15 я намагався придивитися до того, що у фільмі не дуже круто - акторська гра, тому подібне. Пишу "тому подібне", бо крім дрібного фальшу акторів-дебютантів помітити недоліки так і не зміг. Оператор і режисер спрацювали просто на вищому рівні, у сценарії відчувається рука досвідчених літераторів - діалоги написані вкрай натурально. Це дійсно професійний фільм. Чи не найпрофесійніший з усіх фільмів, знятих уже в незалежній Україні. 
З яким би скепсисом я не ставився до постійного занурення в минуле у літературі і кіно, тут це було зроблено, окрім того, що професійно, ще й доречно. Історична канва фільму - Голодомор і легка апеляція до розстрілу під Базаром не виглядають ідеологічною некрофілією. Частово тому, що до Голодомору поки що звертався лише <b>"Голод-33"</b>, до Базару - взагалі жоден фільм. Частково тому, що вони служать лише підказкою до основних подій. Тому драма вдається. Її тема ще не затерта культурою. Дуже маловідомий і малообговорюваний факт - страта кобзарів узимку 34 року під Харковом із подальшим затопленням місця страти штучним озером узагалі, на мою думку, є однією із найсильніших сторін сценарію. Взагалі, численні натяки на реальні історичні події додають фільму реалістичності. І саме тому цей фільм, скоріш за все, ніколи не з'явиться у російському прокаті. Фінал же настільки емоційно і сюжетно перегукується з фільмом Миколайчука <b>"Вавилон ХХ"</b>, що навіть сноби "українського поетичного кіно", сподіваюся, залишаться задоволені. Хоча символізм присутній, і його чимало, але тут символи не такі нав'язливі, вони не кидаються просто на тебе. Прочитає їх тільки той, хто захоче прочитати. 
Більішсть драм грають на сильному струсі почуттів і певні моменти, на випадкових поворотах. Санін пішов іншим шляхом. Доля сліпця і його поводиря цілком зрозуміла від початку фільму, тут наростає не драма сюжету, а драма стосунків між персонажами. І, разом із тим, стосунків між ними і їх минулим. Єдиний момент емоційного зриву фільму, після якого він занурюється уже в цілком поетичну елегійність - сцена між криком малого: <i>"Батьку! Я тобі душу приніс!"</i> і вибухом. Тоді накопичений трагізм, який до цього подається головно натяками, виривається назовні. Після цього розумію, що на цей фільм хочеться піти ще раз. Що цей фільм заслуговує номінації на <b>"Оскар"</b>.
Поки що для мене <b>"Поводир"</b> - кращий фільм України за увесь час. Я все так само з нетерпінням чекаю виходу на екрани <b>"Братів"</b> і <b>"Толоки"</b>, які, очікувано, теж будуть на дуже і дуже високому рівні. Єдине але - після цих картин, які більш-менш заповнять лакуни у кінематографічній історії України, нашому кінопрому, як і самому Саніну варто зупинитися. Історія - це добре, але на ній не можна тупцювати вічно. Тому <b>"Плем'я"</b> Слабошпицького, куди більш артхаузне і не для широкої публіки, теж потрібне. Це фільм, який, можливо, окреслює необхідний подальший шлях драми у нашому кіно. А поки ми ще тільки спинаємось на ноги - підіть у кіно. Поки що - це для нас самих, а не задля комерції.
П.С. На випадок, якщо це прочитають люди з річним прибутком вищим за пристойний. Дуже неприємно була бачити у списку головних медіапартнерів ТАКОГО фільму <b>"Радіо Шансон"</b>. Прикро, але меценатство у нас не дуже поширене.