Слова мои
на капельки дождя похожи,
роняю их
я, словно, с горя слёзы
             и не жалею
             вымокшей земли...
             Я не умею
             лгать тебе, прости…
Прости меня,
прости меня,
пожалуйста, прости
за то, что я, 
терпение теряя,
в чужих глазах искал
твоей любви,
теряя дни,
тебя
по ка-пель-ках теряя…

Глаза свои
я прятал, убегая,
искал огни,
искал ключи от рая,
             а находил лишь
             выжженные пни...
             Не научился
             лгать тебе, прости...
Прости меня,
прости меня,
пожалуйста, прости
за то, что я, 
терпение теряя,
в чужих глазах искал
твоей любви,
теряя дни,
тебя
по ка-пель-ках теряя…

 

 

 

*******

Листопадовий дощ -

Монотонний мінорний мотив.

Мжичить…

                   Листя дощем опадає…

 

 

 

*******

Коло… Кола на воді,

По калюжах – дощ осінній.

Колисає листопад природу.  

 

 

*******

Чоло похмуре  в листопада,

Мов купа брил –на небі хмари.

Опале листя квапиться у мандри –

Вітрильники осінні відпливають

У вирій до весни - багряні, золоті, розкішні…

 

написано 18 - 20.11.2009

 

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710142

  

 Люблю дощ, хоч комусь він і не до вподоби....

за ним можна легко заховатися....

Перетворюсь
на хмару сиву,
Увись злечу,
підіймусь вгору,
РозчУхраю
тифозну гриву -
І дощ  створю
із клаптів грому.
Поллюсь -
солОдко чи солОно -
За комір
цівкою весняно,
Заполоню тебе
полоном -
Всерадісний
і всекоханий!
І дощ, мов згусток
полинОвий,
Ударить в груди -
там, де серце,
Згадаєш ти,
як світанково
Хотів до хмари
зір простерти...
Набудусь вдосталь
я грозою,
Запам'ятаюсь
крапель градом...
І поміж мною
і тобою
Надією весняно
впаду.

 На вулиці тихо плаче дощ. Сльози природи омивають парки, будинки, доріжки. А люди мчать у своїх справах, зовсім не помічаючи того, що плаче небо...                                                        Я  люблю дощ, не завжди, але люблю ... Я  вдивлялась у вікно: дощові краплинки падали одна за одною,  бавились між собою, жартували, пританцьовували, насолоджувались вітром ... Вони, як людські долі, то зустрічалися і швидко та енергійно бігли уперед, і навіть холодний, чимось незадоволений, інколи навіть жорстокий вітер був не в силі змінити їхній напрям, то раптом несподівано розбігалися, перетворювались на водяний пил ... Я чітко бачила ті відбризки, відчувала їх на собі ... Свіже повітря зненацька увірвалось до кімнати, заполонило мене, бавилось з моїми думками ,вибирало тільки ті, що йому було найбільш довподоби, перекидувало окремі уривки, фрагменти  мого життя ... Гра тривала недовго, все відбувалося швидко, миттєво. Щось причаровувало мене у цьому безперервному процесі ...    Я слухала дощ... Така неповторна музика важких, грозових крапель, що б’ються по шибках і підвіконню, немовби просяться, щоб їх впустили до хати! Люблю цю музику, люблю думки під неї... Стільки всього надумала  - про світ, про відносини, про те, що завтра - знову робота, що знову замкнеться коло "дім-робота-дім". Мабуть так і треба... А дощ все йде і йде - густий, сильний, теплий...                                                                                                               

Знову дощ...
Знову - зболені схлипи
Крапель з даху
І крапель з очей.
І такий задощілий
Цьогорічний цей липень,
І з небес - що не день -
Знову смуток тече.
Крапотить безнастанно
Він по серцю чиємусь,
Умиває обличчя,
І вуста, і думки...
І роз'ятрює рани -
Так підступно й нечемно,
І сплітає у цівку
Дощовиту роки...
Смуток - геть!
Дощ - на радість, напевно...
Він омиє знічев'я
Душу й серце чиєсь.
Так дощить недаремно -
Й по самотнім деревам,
І по пам'яті крапле,
Й хтось у зливі - воскрес...

Шум і гуркіт
І білий сполох...
Так ніби крізь повіки,
Приглушений, але чіткий.
Я відкриваю очі -
Темно і трава лоскоче ноги...
Сполах...
Блискавка!!!!!!
Все небо прорізає ветвиста гілка...
Зупинилась, ніби побачила мене,
Чи відчула погляд мій,
Та швидко зникла...
А тиша перед громом,
Ніби задзвеніла,
Натягується, як струна,
Ось-ось і вже порветься,
Але ні....
І раптово, як удар,
Ніби все на світі впало -
Грім, сухий і довгий,
Закутав все,
Закрався в вуха і там сидить...
Шумить.....
Так довго, ніби засідає глибше,
Чи це не грім, це шум дощу,
Що насувається стіною...
Повільно, незупинною,
І він накриває мене всього,
З головою, вимиваючи мене,
Від усього, від турбот і бід,
Я піднімаю вверх лице
І струмені дощу,
Б’ють мене в обличчя,
змивають з мене все....
А вітер що що зявився,
продуває все наскрізь,
видуває непотрібне
І ніби я лечу
Серед цих стихій один....

Я відкриваю очі,
Так хочу пити!!!!!
А за вікном гроза,
Гримить, грається стихія,
І кожна блискавка в вікні,
Ще більше очищає душу......

Тут ви почуєте музику Дощу, спів Громовиці і, якби бачили відео (а воно є) - спецефекти Блискавки.

 Дана композиція для всіх хто прагне прохолоди, відпочинку, любить природу і сам дощ

Хмари, вітру подих,
Вологи обійми в краплях.
Хода твоя по дорозі
Під схлипування віття дерев.
Ти любиш на це дивитись,
Ти любиш ловити в погляді
Як все довкола розмите,
Все вкрито довкола дощем...

Спади мені дощем на груди,
Пустелю-душу ороси –
Я стану жить. Я мріять буду
Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами
Гуркоче небо навесні.
Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому,
Якщо ти буря без води –
Пливи у далеч невідому,
А душу збоку обійди…