Як голосували різні категорії громадян на парламентських виборах протягом останніх 20 років.

У 1998-му в Україні вперше провели екзит-пол. Відтоді й дотепер його організовує Фонд «Демократичні ініціативи» разом із відомими соціологічними компаніями. Вибори-1998 відбувалися за змішаною системою, прохідний бар’єр для партій становив 4%. На дільниці прийшло 70% громадян. Того року Комуністична парія України востаннє отримала найбільше мандатів у Верховній Раді. За результатами екзит-полу, найактивніше за комуністів голосували люди з освітою, нижчою за середню. Крім того, КПУ мала більшу підтримку серед росіян та інших національностей, ніж серед етнічних українців. Її підтримала половина виборців Криму, третина на Сході, Півночі та Півдні, тільки 6% на Заході та 16% у Києві. Також у тих виборах уперше взяла участь створена роком раніше Партія регіонального відродження України, згодом перейменована на Партію регіонів. Вона отримала тоді лише 0,9% голосів.

У парламентських перегонах 31 березня 2002-го взяло участь 65% громадян. КПУ витіснив із першого місця новостворений блок Віктора Ющенка «Наша Україна», куди ввійшли Народний рух та ще сім політичних сил, опозиційних до президента Леоніда Кучми. Екзит-пол з’ясував, що комуністи втратили прихильників серед наймолодшої аудиторії, яка проголосувала за блок Ющенка. Також наймолодші виборці віддали найбільше голосів проти всіх політсил. Партія регіонів потрапила до парламенту в складі пропрезидентського блоку «За єдину Україну!», який здобув третій результат у голосуванні за списки.

Помаранчева революція та програш Віктора Януковича на президентських перегонах мобілізували електорат Партії регіонів. На виборах-2006 регіонали здобули найвищий результат і сформували найбільшу парламентську групу. За них голосували переважно східні області, мешканці міст віком за 60 років із середньою спеціальною освітою — робітники. На другому місці був Блок Юлії Тимошенко, за який голосували села в Центрі, на третьому — блок «Наша Україна» із сільським електоратом на Заході. Комуністи тоді ледве подолали виборчий бар’єр. Оскільки співпраця «Нашої України» з регіоналами не склалася, у квітні 2007-го президент Ющенко розпустив парламент, і восени того самого року відбулися позачергові перегони до Ради. За результатами вони були подібні до попередніх.

Вибори-2012 минули за новими правилами: президент Янукович та його парламентська більшість підняли прохідний бар’єр до 5% і заборонили блокам брати участь у перегонах, щоб не дати опозиції об’єднатися. Крім того, Янукович відмовився вступати у Митний союз із Росією, що не відповідало уявленням його електорату про дружбу з північним сусідом. У результаті вибори продемонстрували падіння рейтингу Партії регіонів на Півдні та Сході на користь комуністів. Регіонали все ще перші в списку з 30%, проте КПУ набрала 13% на відміну від 3–5% на попередніх перегонах. Всеукраїнське об’єднання «Свобода» того року ввірвалося до парламенту з понад 10%, хоч опитування показували їхнє балансування на рівні прохідного бар’єра.

У 2014-му позачергові вибори до парламенту відбувалися в умовах війни: у них не брав участі Крим, дев’ять округів Донецької області та шість Луганської. Явка становила понад 52%. На першому місці з 22% опинився «Народний фронт» Арсенія Яценюка, який перед тим вийшов із «Батьківщини» разом з Олександром Турчиновим. Майже стільки само отримав президентський Блок Петра Порошенка. Третє місце з 11% посіла «Самопоміч» Андрія Садового, яку підтримали західні області. Оскільки Партія регіонів після Революції гідності розпалася, а її електорат залишився без вибору, то на уламках політсили утворився Опозиційний блок з аналогічною ідеологією та незмінно біло-синім логотипом. На парламентських перегонах вони здобули 9,4% традиційно від Сходу, виборців за 60 років із середньою освітою.

Нинішній президент Володимир Зеленський, чия політтехнологія, можна сказати, хакнула українську демократію, дістав безпрецедентну підтримку на президентських виборах. І, логічно, вирішив на хвилі популярності отримати ще й більшість у парламенті, тому оголосив дострокові вибори в Раду. Хід удався, пропрезидентська партія «Слуга народу» набрала 43% в голосуванні за списки, до того ж виграла в більшості мажоритарних округів, де від неї балотувалися люди, про яких буквально не можна знайти жодної інформації. Попри те що явка на цих виборах була найнижчою в історії — 49%, «нові обличчя» від «Слуги народу» перекроїли політичну ситуацію навіть на Донбасі, де традиційно перемагали міцно вкорінені місцеві регіонали. В Опозиційному блоці стався розкол, у результаті якого сам він із Євгеном Мураєвим на чолі та Рінатом Ахметовим за плечима навіть не подолав бар’єр. Натомість «Опозиційна платформа — За життя» Віктора Медведчука, куди з Опозиційного блоку перейшов, наприклад, Юрій Бойко, має друге місце з 13%. Результат міг бути вищим, адже ОПЗЖ ділила електорат з іншими проросійськими партіями.

Проте окремо на Сході та Півдні Опозиційний блок здобув 8% та 5,5% відповідно. Також тут популярна Партія Шарія, яка до парламенту не пройшла, але отримає фінансування з бюджету: 6,5% на Сході та 4,8% на Півдні. При цьому серед прихильників антиукраїнського блогера Анатолія Шарія переважають виборці з вищою освітою та студенти.

«Європейська солідарність» Порошенка та «Батьківщина» Тимошенко отримали по 8%. «Євросолідарність» підтримували ті самі виборці, що й до того залишалися прихильниками Порошенка: середнього віку, із вищою освітою, мешканці міст на Заході. Електорат «Батьківщини» — із Заходу та Центру, живе в селах, переважно за 60 років та максимум із середньою освітою. Ще одна сенсація виборів — «Голос» Святослава Вакарчука. Партія здобула 5,8% буквально з нуля, відібравши в сили Порошенка частину освіченого електорату на Заході країни.

За даними екзит-полу, більше ніж половина виборців були прихильниками своїх партій давно, це стосується електорату «Євросолідарності», «Батьківщини», «Свободи», «Опозиційної платформи — За життя» та Опозиційного блоку. В останній момент визначалися ті, хто проголосував за «Українську стратегію» Володимира Гройсмана, Радикальну партію Олега Ляшка, «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка та «Голос».

Автор: Ганна ЧАБАРАЙ

В році 1989, я вважав, що відокремившись від РФ, Україна швидко стане однією з найпотужніших держав Світу. Але дива не сталося. На то є три причини.

Причиною першою, є повна відсутність української еліти. Хтось з мудрих казав, що інтелігенція вихована в часі окупації є першим ворогом нації. Це і не дивно, оскільки саме інтелігенцію українську більшовики-кацапики знищували в першу чергу. Людина, що має клепку в голові була не потрібна будівникам комунізму. Замість української еліти більшовики готували еліту збільшовичену наскрізь. На час проголошення незалежності українських націоналістів було настільки мало, що рішучим способом вплинути на ті процеси вони фізично не могли. Тому, на чолі країни залишилася стара партійна номенклатура, що швиденько перефарбувалася в ліберальні тона. Благо, вони брати-інтернаціоналісти і однаково ненавидять українську націю, попри благовонну риторику. Замість шикарних партійних офісів, як за помахом чарівної палички почали з'являтися повсюдно церкви держави, що і на мить не залишала планів по окупації України. Проукраїнські бізнесмени винищуються, а на арену виходять дітки окупантів, що стають олігархами. Українська промисловість свідомо знищується, бо це вигідно РФ і Світовому капіталу.

Другою причиною є знищення в українській нації всякого потягу до праці. Каток знищення поміщиків, капіталістів, духовенства, кулаків, підкулачників, ворогів народу і насамкінець самої нації через голодомор домігся свого. Як писав Ленін-Ульянов: “Треба довести людей до стану, аби вони за шмат хліба були готові на всьо!” Тому, тих, хто мав зайвий шмат просто знищували. В тих, хто розмовляв українською забирали не лише шмат хліба, але й життя. Залишкам все просто пояснили гаслом: “Кто нє работаєт — тот нє єст!” Електорат, що залишився, зрозумів, що краще лизати сраку керівництву, ніж працювати. В крайньому випадку, електорат був спроможний щось робити під наглядом, з-під палки. Тому, в нас на сьогодні є багатенько “інвалідів” і “пенсіонерів”, всіляких “ветеранів”. Тут є багато праці і законодавчій націоналістичній Верховній Раді і культурним товариствам, і сім’ям, і вчителям. Треба виховати Українця третього тисячоліття, який має горіти бажанням знайти улюблену справу і присвятити їй своє життя. То треба заохотити трудовим кодесом і легкістю в заснуванні власної справи. Малими податками. Людина, що сама себе і інших забезпечує працею мусить жити достойно. Над вихованням Українця третього тисячоліття мають працювати і школи всіх рівнів і батьки. Аби Українець обрав справу свого життя, він з перших кроків на цій Землі має виховуватися всебічно розвинутою особистістю і в плані мистецтв, і в плані спортивному, і в плані освітньому, і в плані трудовому.

Третьою причиною гальмування розвитку України є відсутність правди, панування кривди і брехні. Це і показуха. Олігархи, наприклад, уникаючи оподаткування і нещадно і безжально експлуатуючи українців створюють оазиси краси і на виборах влаштовують до цієї краси екскурсії. Агітують: “Полюбуйтеся, який я є господарник! Дайте Вами, державою покерувати і Ви заживете!!!” Панування кривди — це “наші” суди, що засуджують частіше патріотів, ніж окупантів. Брехня ллється з телеекранів, ЗМІ і газет. Відсутність правди відчувається в законодавстві.

Короче кажучи, лише перераховане, і ще багато чого корисного у Верховній Раді України можуть зробити виключно, лише націоналісти. Виключно тому, що в них є бажання. Насрати, що в них немає “досвіду і знань”, як волають вороги. Досвід набувається, знання дадуть наймані інститути, яких Україна має досить. Для остаточної оцінки можна запросити як експертів, так і звичайних людей.

Головне, що є в рядах націоналістів, це вірність нації і бажання зробити життя українців заможним і гідним. Україна на сьогодні має величезні перспективи рвонути вперед, до кращого життя. Але для цього треба обрати тих, хто завжди про то мріяв, тобто націоналістів, до Верховної Ради, і самим працювати не лише в полі, вдома і на роботі, але і в книжки заглядати і пісні вчити. Адже, без настрою, без гумору, без пісні життя і в золоті буде нудним. Дай Боже розуму українському виборцю! Хай, хоч раз, українці зрадіють з власного вибору :)

p/s: Світлина залишків "Південдизельмашу". Токмак. Злодії не торкнулися лише "братана".