Глянул я сегодня в календарь и схватился за голову: надо же, чуть такую дату не пропустил. Нет, даже не дату, а ДАТУ – целое эпохальное событие: 11 марта 2011 года исполняется год, как Министерством образования рулит известный деятель, интеллигент, учёный и просто душка Дима Табачник. Вы думали, я его сейчас назову украинофобом? Полноте вам, в очередной раз упоминать это – всё равно что диссертацию на тему “2х2 = 4” защищать – старо и банально. Мне захотелось совершенно противоположного – хоть немножко отследить славный путь этого неутомимого борца с “мракобесием”, “петлюровщиной”, “махровым национализмом” и прочими милыми сердцу ярлыками, которые невозбранно вешались некогда на всех, кто имел неосторожность обзавестись свои мнением. Ну хоть чуточку посмотреть, что же за прошлый год было сделано этой действительно интересной особой. 

А каким было его назначение! Блеск! “Фокус” прочил на министерское кресло коммуниста, однако славный енакиевский парень одним махом доказал, что давать экспертную оценку его логике и действиям не по силам даже Бзежинскому, не то что каким-то отечественным спецам по политике. Страна тогда в очередной раз была расколота на тех кто “против” и тех, кто “за”, но кого это волновало? Гарант давно уже доказал, что “чує кожного” исключительно во время выборов (наверно раз в пять лет может в астрал выходить). Многие обратили внимание на демонстрации “против Табачника” – но что такого нового они могли продемонстрировать? Скукота, никакого креатива. Иное дело акции “за Табачника” – вот где кладезь всенародного гласа. Правда, они как-то выпали из-под пристально внимания СМИ, ну да ладно, ведь сам Азаров не так давно уговаривал немцев не читать нашу прессу – брешут, мол. Приходится заполнить этот досадный пробел: достаточно упомянуть сайт, который так и называется “За Табачника” и который до сих пор “висит” в сети. И хотя открытое письмо, размещённое в начале сайта новизной тоже не блещет – типичный набор “клеймящих” штампов и бодрых воззваний в стиле “no pasaran” (чувствуется старая советская школа), зато куда как интереснее список лиц, отдавших свои голоса в поддержку борьбы противника “дезинтеграции украинского общества, разжигания розни на межэтнической и языковой почве, дестабилизации политической системы, дезорганизации власти и ослабления экономики ”. Лично я ничего не имею против этих людей, поскольку каждый имеет право на своё мнение. Ну, подумаешь, подписался там Олесь Бузина, известный не столько своими произведениями, а сколько “развенчанием вурдалака Тараса Шевченко”, ну и флаг ему в руки. Зато как “доставляет” при детальном просмотре лицезреть адреса и профессии некоторых товарищей, пожертвовавшим временем и трафиком ради Димы Табачника. Ярославль, Санкт-Петербург, Оксфорд, Москва, Чикаго, Монреаль, Бостон, Нью-Йорк, Берлин… Круто! Это ж надо, какой популярный в мировом сообществе наш министр, вон сколько народу борется за него. “Да они поехали за бугор работать!” – упрекнёт меня внимательный читатель, не поленившийся залезть на тот сайт. “Может, и поехали, а чё они налоги в Украине не платят?” – мог бы включить я старую песню, которая ранее адресовалась исключительно “западенцам”. Ну, да ладно, я не злопамятный, даже добра могу пожелать, ну, например, чтобы жители Монреаля наконец-то накопили на новую клавиатуру, а то у них у всех CAPS LOCK явно западает, когда они набирают место своего проживания. Или чтобы размещённый под номером 379 “Сандей Аделаджа”, по профессии “Пастор шланг” из “Тернополя” перестал курить ядрёную траву и перешёл на что-нибудь полегче. В конце концов, старания этих граждан даром не прошли – Гарант до сих пор не уволил Диму, наверно всё-таки “почув” хоть кого-то. Да и работает, наверно, Дима, не покладая рук. Кстати, а что он там наработал? Если прочитать его интервью от 13 апреля 2010 года славной газете “2000” с очень мягкой бумагой и позиционирующей себя как “объективную”, но почему-то играющую в одни ворота, то планов было не меряно. “Тестирование начнется в этом году позже, чем в прошлом — в 11 часов дня” – смело, не то, что у “националюги Вакарчука”. Да, кстати, а когда при Вакарчуке начиналось ЗНО? Мать честная, тоже в 11 часов дня! Ну, это ерунда, кто, кроме учителей и абитуриентов это знает, а Диме, может, незнающие лишний плюсик поставят – молодец, выбил, выгрыз, грудью отстоял простых людей. “Кроме того, мы будем и дальше ограничивать бумажный пресс: когда директор в неделю пишет 25 отчетов, это значит, что он парализован как педагогический работник” – как говорил Петросян, это “правильный энтузазизм” – только толку от него? Во-первых, директор школы изначально ограничен количеством читаемых им часов, иначе ему некогда будет заниматься администрированием, а во-вторых, директора как изводили по пачке бумаги в неделю на отчёты, так и изводит до сих пор, лучше бы её, бумагу, на учебники пустили. О, а что там у нас с учебниками? “В этом году планируем переиздать учебники для 10 класса. Пока на это дело отведено в проекте бюджета 165 млн. грн. Дополнительно необходимо еще 521 млн. — чтобы переиздать учебники для младших классов (2, 3, 4, 5-й): некоторые из них используются уже 8 лет и не могут больше использоваться даже по санитарным нормам. В прошлом году было сорвано переиздание букваря. Нужно издать учебники для учащихся специальных общеобразовательных школ, 2 года не печатались учебники для ПТУ... Но мы не можем пока в этом году даже назначить тендер на издание учебников этого года: Вакарчук задолжал 28,4 млн. грн. издателям и полиграфистам!”. Во гад такой Вакарчук, никак на американские деньги гробит образование страны, хорошо что его прибрали. Правда, ученики 10 класса половины учебников до сих пор не увидели и, в принципе, они им на фиг не нужны, поскольку учебники составлены по молниеносно отменённой 12-тилетней программе, да и учебный год через три месяца заканчивается. Хорошо, что в бюджет еле-еле наскребли на повышение расходов СБУ, Прокуратуры, Президента и Верховной Рады, а вы о каких-то учебниках и проблемах. Даже дети малые, вон, знают: все проблемы из-за Вакарчука и Юльки – “Вы посмотрите, что творилось при Вакарчуке. Возьмите только один приказ — № 965, о проведении «среза знаний» (который никакого отношения к тестированию не имеет). Предлагалось делать «срез» в 3-м, 5-м, 6-м, 7-м, 8-м и 10-м классах. Это 2,5 млн. учеников! Хотели его проводить за счет родителей: 64 грн. за комплект экзаменационных тетрадей. Итого — 160 млн. грн. А себестоимость тетради, как посчитали полиграфисты, 50 коп.! Вот и считайте: вложил 1,2 млн., а на выходе получил почти 160 млн. грн. Куда там торговле оружием и наркотиками!”. Дима на фоне этого куда как скромнее выглядит со своим “Листом МОН від 04.03.2011 р. №1/9-151 Про проведення підсумкових контрольних робіт”, который приказывает фактически сделать то же самое, что и Вакарчук, “только” в 5, 6, 7 и 8 классах, гешефт явно будет скромнее. Так что Табачник просто ангел, молодец, так держать, и то, что тетрадки с заданиями, например, по любимой Димой истории, будут печататься на фирме “Литера ЛТД”, редакционное отделение которой ну совершенно случайно возглавляет депутат-литвиновец Головченко Игорь, так, министра не касается – ему некогда, ведь ещё столько нужно “расчистить завалов”, оставленных Вакарчуком. Жаль, образование к этому моменту может не дожить.

 

Запитання міністру освіти і науки, молоді та спорту України Д. Табачнику
до «Години запитань до Уряду» 4 березня 2011 р.

1. У ці дні група народних депутатів від партії «Наша Україна» перебуває з робочим
візитом у містах Донецьк та Макіївка намагаючись протидіяти планам влади
закрити школи з українською мовою навчання. Які заходи вживає міністерство для
недопущення порушення конституційного права громадян на отримання середньої
освіти державною мовою у Донецькій та Луганській областях, де під приводом
нестачі коштів місцева влада розпочала процес закриття шкіл та класів з
українською мовою навчання?

2. За наявною інформацією, міністерство готує перелік шкіл, які підлягають
закриттю. Просимо оприлюднити план закриття шкіл, вказавши кількість таких
шкіл в розподілі за регіонами та мовою викладання. Окремо, просимо
поінформувати, яку конкретно частку складають школи та класи з українською
мовою навчання у Донецькій та Луганські обл. зараз і якою ця частка буде у разі
реалізації планів щодо «оптимізації» освітньої мережі у зазначених регіонах?

3. Чи відомо міністерству про поширену практику безпідставного завищення оцінок в
атестатах випускників загальноосвітніх навчальних закладів з метою отримання
несправедливих конкурентних переваг при вступі до ВНЗ? Які заходи вживаються
для недопущення подібного?

4. Чи розуміють чиновники міністерства, що відновивши врахування балів атестату
при вступі до ВНЗ вони таким чином з, одного боку, стимулюють корупційні
прояви у системі середньої школи, а з іншого, відновлюють практику отримання
частиною абітурієнтів несправедливих переваг при вступі до ВНЗ, оскільки часто
«гарні атестати» банально купуються?

5. Чи розуміють у міністерстві, що відмова від нині існуючої системи фіксованої
плати за навчання у ВНЗ протягом усього періоду навчання і надання права
керівництву ВНЗ піднімати плату за навчання призведе до того, що діти з багатьох
небагатих сімей не зможуть продовжити навчання, або й взагалі будуть змушені
відмовитись від вступу до ВНЗ? Чи ці новації не працюють на створення системи
вищої освіти лише для багатих?

6. Яким чином могло так статися, що у проекті Концепції мовної освіти в Україні,
який було розміщено на сайті міністерства було відсутнє визначення державної
мови як базової в системі освіти. Не була відображена у концепції і роль
української мови як головного чинника консолідації громадян у межах своєї
держави. Чи у міністерстві вважають, що ці функції має виконувати якась інша
мова?

7. Ще у травні минулого року Ви ініціювали підготовку спільного навчального
посібника для вчителів історії, де будуть викладені різні точки зору на «деякі
складні процеси». Чи знаєте, Ви, що у 2007 р. у Москві у видавництві
«Просвещение» вийшла написана на замовлення Адміністрації Президента РФ та
Міністерства освіти і наук РФ книга для вчителя «Новейшая история России 1945-
2006 гг.» авторства О.Філіппова та його підручник для 11 класу з аналогічною
назвою. У цих навчальних виданнях проводиться думка, що Й.Сталін насправді є
ефективним державним менеджером, а не ініціатором масового терору.
Зокрема у книзі для вчителів рекомендувалось: «Важливо показати, що
Сталін діяв у конкретно-історичній ситуації, діяв (як управлінець) цілком
раціонально, як охоронець системи, як послідовний прихильник
перетворення країни в індустріальне суспільство, кероване з єдиного
центру, як лідер країни, якій у найближчому майбутньому загрожує велика
війна». «Терор був поставлений на службу завдань індустріального
розвитку: за рознарядкою НКВС забезпечувалися планові арешти інженерів
і спеціалістів, необхідних для вирішення оборонних та інших завдань на
Далекому Сході, у Сибіру. Терор перетворювався на прагматичний
інструмент вирішення народно-господарських завдань».

8. Як подібні твердження можна узгодити з тим, що Сталін визнаний українським
судом винним у організації геноциду в Україні? І як Ви уявляєте у ситуації, коли у
Росії намагаються концептуально виправдовувати дії злочинця підготовка якихось
спільних підручників чи посібників?

9. Яку допомогу надає Міністерство освiти і науки, молоді та спорту України
українським школам в Російській Федерації?

10. Враховуючи постійне збурення серед студентів і науковців, а також простестні
настрої у суспільстві, які викликає Ваша діяльність на посаді міністра, чи не
вважаєте Ви за потрібне, як людина честі, самостійно піти у відставку? Так, як,
наприклад, зробив це Вітольд Фокін внаслідок студентського голодування. Чи Ви
волієте стати причиною дестабілізації, але триматися своєї посади?

Народні депутати України

В’язівський В. М.
Григорович Л. С.
Карпук В. Г.
Ключковський Ю. Б.
Кульчинський М. Г.
Матчук В. Й.
Омельченко Г. О.
Парубій А. В.
Шкутяк З. В.
Ющенко П. А.

Вчора побачив у новинах прецікаву новину, де міністр освіти Табачник вже вкотре видав продукт, що схожий скоріш на черговий цвях в поховальний "ящик" національної складової начання та й взагалі освіти в Україні

Зокрема, готується новий підручник з історії України, співавторами якого будуть...?!!! історики сусідніх країн. От жеж дійсно, нехай українські діти вчать, що про їх історію скажуть російські спеціалісти або ж польські чи турецькі. Тоді і справді вже й Богдана Хмельницького можна оголошувати вже зараз бунтарем і розбійником, Українську Національну Республіку початку 20 століття - вогнищем сепаратизму, Шевченка взагалі на смітник викинути, бо що не вірш то камінь в город сусідів по кордонах.

Історія ніколи й ніде не була об`єктивною наукою і не буде. Історики - творці національних державних ідеологій. Залишається надіятись, що даний маразм не пройде. Хоча останнім часом найтупіші і найдурніші речі у нас за кермом

(зображення взято із сайту http://games.tsn.ua/)

Питання актуальне - що ж буде далі?!!!

Табачник все продовжує знищувати в сфері освіти все, що пов"язано з українською мовою.

P.S. Ненавиджу потвору!!!

Київський адмінсуд постановив, що людина пішла від мавпи

Окружний адміністративний суд Києва виніс рішення про те, що в школах й надалі викладатимуть, що людина пішла від мавпи.
Восьмеро батьків школярів подали до суду на Міністерство освіти. У своєму позові вони вимагали, щоб на уроках біології дітям викладали не тільки теорію про походження людини від мавпи - за Дарвіном, але й іншу - божественну - про створення людини Богом. І прохали розібратися суддів та вчених, коли і від кого пішли всі ми.
На перше засідання суду представники МОН так і не з'явилися. Намагання позивачів довести потребу пояснення теорії походження життя з різних боків, адмінсуд не сприйняв і відхилив усі клопотання.
Адвокати батьків на цьому вирішили не зупинятися, підуть далі, та уже з іншим складом суду.
"Колегія суддів ухвалила залишити позовну заяву без розгляду, ухвала може бути оскаржена статтями 185, 187 чинного Кодексу України.
Це була свідома упередженість суду, вважають позивачі.
"Можливо, це є політичне замовлення , був дзвінок з міністерства в будь-якому випадку відмовити. Ми ще маємо 5 днів, ми порадимося і подумаємо, як нам краще поступити", - заявив представник батьків Володимир Шепетько.

Народний депутат, член фракції НУ-НС Леся Оробець просить керівництво Інституту історії України та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України надати документи, що підтверджують отримання міністром освіти і науки Дмитром Табачником наукових ступенів кандидата і доктора історичних наук .

Як зазначає Оробець, тексти кандидатської та докторської дисертацій Табачника відсутні у вільному доступі, що не може не викликати стурбованості.

У зв'язку з цим Оробець направила у вказані інституції, в яких, за її інформацією, Табачник захищав свої роботи, депутатські звернення. Депутат просить надати офіційно завірені копії дисертаційних досліджень Табачника на здобуття ступенів, копії висновків про цінність наукових праць, копії відгуків опонентів і копії рішень вчених рад.

Крім того, Оробець направила запити з проханням надати копії дисертаційних досліджень Табачника керівництву Українського інституту науково-технічної та економічної інформації, який здійснює державну реєстрацію вітчизняних дисертацій, і Національної бібліотеки імені Вернадського, де за традицією акумулюються дисертаційні дослідження, виконані в Україні.

Відповідно до біографії Табачника, розміщеної на сайті Міністерства освіти і науки, кандидатську дисертацію на тему Масові репресії в Україні в другій половині 30-х - на початку 40-х років він захистив у 1991 році, докторську дисертацію на тему Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х - наприкінці 50-х років - в 1995 році.

Як повідомлялося, в листопаді 2009 року депутат Ради від фракції Блоку Юлії Тимошенко Володимир Яворівський просив колишнього міністра освіти і науки Івана Вакарчука перевірити наявність вищої освіти у кандидата в Президенти Віктора Януковича.

   Освіта: Київ. університет ім. Т. Шевченка (1986), історик; аспірант Інституту історії України АНУ (1989); кандидатська дисертація: "Масові репресії в Україні в другій половині 30-х - на початку 40-х рр."(1991). Доктор історичних наук (1995), докторська дисертація "Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х - наприкінці 50-х рр." (1995)., професор (1997), академік Академії правових наук України (2000). Автор (або співавтор) понад 400 наукових праць.
   Сама докторська дисертація Дмитра Табачника в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського відсутня, хоча там зберігаються і мають зберігатися всі дисертації, які захищалися в Україні, починаючи з 1951 року. Чому вона відсутня, є загадкою і для самих працівників бібліотеки. За їх словами, у бібліотеці це був перший випадок, коли була відсутня докторська дисертація. Другий випадок стався з відсутністю докторської дисертації Віктора Володимировича Медведчука.
І це в міністра освіти і науки України
   Полковник при Кучмі міг народитися протягом одного дня. Навіть якщо це і не так, то все одно - перед нами факт порушення строків присвоєння чергових військових звань. Питається, за які заслуги? Що це за полковник, який ніколи ніким не командував, жодного дня не перебував на військовій службі, більше того, навіть ні разу не проходив військових зборів і став полковником. Звання полковника Дмитру Табачнику присвоювали за його особистою згодою і палким бажанням (Та сама ситуація присутня і з Віктором Володимировичем Медведчуком).
    Міністр оборони Анатолій Гриценко доручив юристам дати правову оцінку факту присвоєння екс-главі Адміністрації Президента України Віктору Медведчуку військового звання полковник
   Під час прямої телефонної лінії в Кабінеті Міністрів А. Гриценко зазначив, що В. Медведчуку військові звання капітана, потім майора та підполковника були присвоєні достроково.
   Міністр також повідомив, що достроково військові звання присвоювалися екс-віце-прем'єр-міністру Дмитру Табачнику. За словами А. Гриценка, щодо присвоєння Д. Табачнику військових звань Генеральна прокуратура в 1996-му році прийняла рішення про скасування присвоєння цих військових звань. "Таким чином, Дмитро Табачник залишається старшим лейтенантом запасу", - сказав міністр оборони. 
   Згодом Дмитро Табачник був відправлений у відставку через скандал із незаконним наданням собі військового звання полковника.
   Для прикладу: перший радянський космонавт Юрій Гагарін від звання старшого лейтенанта до полковника (вже після свого знаменитого польоту в космос) йшов цілих три роки! Так це ж перший у світі космонавт, бойовий офіцер, льотчик-винищувач. А Д.Табачник хто?
   Нагороджено орденами Ярослава Мудрого V ступеня і Богдана Хмельницького III ступеня, 15 орденами і 8 медалями іноземних держав. Заслужений діяч науки і техніки України.

Заява міністра освіти Табачника про зниження відвідуваності кінотеатрів через запровадження обов'язкового україномовного дубляжу кінофільмів не відповідає дійсності, повідомляє Майдан.

Про це заявляє генеральний директор кінокомпанії B&H Film Distribution Богдан Батрух.
За його словами, у 2009 році, порівняно з 2008, приріст кіноіндустрії за валовим збором склав 37%, а по глядачах — 17%. А за три місяці 2010-го валовий збір виріс на 50%, а кількість глядачів — на 27%.

«Таких цифр про те, що із запровадженням україномовного дубляжу, продажі квитків впали втричі не існує в природі, — констатує Богдан Батрух, — Якщо вже міністр освіти іде до того, щоб вживати неправду в якості аргументу, то це дуже низько. Який приклад він подає студентам?».

«Якщо валові збори і кількість глядачів зростають, то ми не бачимо причин заявляти і про нібито низьку якість україномовного дубляжу. Можливо когось дратує, що є такий приріст відвідуваності, бо це йде в розріз з їхніми поглядами і бажаннями», — підсумував гендиректор кінокомпанії.


Нагадаємо — обов'язкове дублювання фільмів для кінопрокату, демонстрування та домашнього відео українською мовою було запроваджено головою партії «За Україну!» В'ячеславом Кириленком в січні 2006 року, коли він працював на посаді віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань.

Декілька днів тому, реалізуючи план знищення української мови, міністр освіти України Дмитрий Табачник зняв статус державного з екзаменену з української мови у вищих навчальних закладах. Цього і слід було очікувати від міністра, який на своїй посаді "не буде втілювати свої політичні переконання". Гадити спідтишка, і не тільки, він буде завжди, як березнева кішка. На те "посажен".
       Та остаточно мене дістала фразочка Табачніка про львівську каву
       Ну добре – не українці ми, галичани. Чорт з вами. Але, щоб пили тільки розчинну каву? Ну ні – це вже вибачайте. Не знаю по яких вигребних ямах шастав у Львові пересташений Діма, щоб тільки таку люру (галицьким койне – сечу) йому подавали. Що ж то за добропорядні доми, де таке пійло київському шевальє подають. Хіба що в якихось ностальгуючих москвофільських салонах.
        Розчинна кава масово появилася у 70-х. У милі Табачніку совєтські часи. Вона й була ознакою совєтського часу і відійшла разом з ним як признак біди і нензи (галицьким діалектом – злиднів). Так само, як ерзацкава часів Першої світової війни, яку робили з чого-завгодно, окрім кавових зерен. При совєтах щось подібне робили в "освобожденной Латвии" в регіоні Курземе (Kurzeme kavine) – це був також пристосований до потреб совєтської людини раритет двох світових війн. Може така "кава" є для Табачніка зразком?
        Однак мрією і гонором кожної порядної львівської родини була справжня кава. Щоправда у милі Табачніку часи дістати її можна було тільки на стежках далеких. Її то привозили із-за кордону, або ж, як і ананаси, банани, мандарини, – з Москви – "при советской власти они там и только там произростали" – очевидно на Замоскворецькій стороні.
        Невеликий екскурс з історії кави для "історика" Табачніка.
        В Європу кава йшла кількома шляхами. Спочатку через арабську Андалузію до Амстердама, Парижа та Лондона. Але до Центральної Європи – через Балкани. Ключовою подією запровадження кави у Центральній Європі стала битва за Відень 1683 року. Одну з ключових ролей у звільненні Відня від турків зіграв галичанин, а не великоукраїнець (за табачниківською класифікацією) Франц-Юрій Кульчицький - шляхтич з села Кульчиці, що за 30 кілометрів на південь від Львова. Акурат поруч з малою батьківщиною ще однієї невеликоукраїнки Ганни Герман – з нею теж нашому знавцю расових відмінностей слід було б варто розібратися на предмет національного чи расового походження і "стукнуть куда нада". Саме Франц-Юрій (бач які в них не русскіє імена) відкрив у Відні на теперішній вулиці Kolschitzkygasse (себто вулиці Кульчицького) першу кав'ярню "Hof zur Blauen Flasche". За що вдячні віденці встановили на розі вулиці йому скромний пам'ятник. У Львові кілька літ тому зробили репліку цієї кав'ярні – кав'ярню "Під синьою пляшкою".
        А далі кава поширилася по всій ненависній Табачнику імперії Габсбургів – в тім і до Львова. Причому кава, а не люра. І що цікаво – чим ближче до Відня, як би не злобствував наш візаві, – тим культура кави давніша. Тай кава донедавна була краща.
        Ба більше – високий стандарт віденської кави в Галичині до нашого "освобождєнія" як під час Першої, так і під час Другої світової війни був абсолютним – тільки совєти знищили у Львові культову кав'ярню "Віденська кава", що належала до міжнародної сітки "Wiener Kaffeehaus" - тепер, слава Богу, відновлену. Всі ці австрійські назви, напевно, будуть ще одним пунктом оскарження галичан в австрофільстві. Але нічого не поробиш – кава, добра кава таки дійсно прийшла до нас звідти. Як і багато-що інше, як от каналізація.
        Як "злобный галичанин" я з повним респектом прийняв би твердження, що в Ужгороді кава краща – бо так було у якихось 1970-х роках. Так само, як і те, що ще кращою вона є у Будапешті. Про Відень чи Мілан і говорити годі. Але кому-кому, а не нашому Голохвостому, чи то пак Голохвастову, із-за Канави чванитися культурою кави. Бо ж саме час "гріти шампанське".

2-й у нашому місті.

Табачник?