хочу сюда!
 

Татьяна

36 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 34-53 лет

Заметки с меткой «ярослав»

Ярослав Стеценко: по слідах абстрактних геніїв

В столичній галереї «Митець» відкрилась групова передноворічна виставка українських художників.


Свої роботи представили Ярослав Стеценко, Валерія Жембровська, Олена Корчина, Алік Ветроф, Тамара Рогозіна, Юлія Дубовик, Деніс Адушкін та Галина Константюк.


З першого погляду на експозицію вражає розмаїття стилів, жанрів темпераментів і творчих манер - в галереї «Митець» вміють так підібрати експонентів, щоб вони не забивали один одного, а створювали поліфонічний ансамбль.

Відзначаючи таланти представлених на вернісажі майстрів - м`яку поетичність натюрмортів Тамари Рогозіної, драйвову імпульсивність пейзажів Деніса Адушкіна, який пише свої картини лише у музикальному супроводі, життєрадісність і легкість морських  етюдів одесита Аліка Ветрофа, незвичайну містичність образного світу Валерії Жембровської, що вперше показала свої картини широкому загалу,  тонку ліричність міських пейзажів Олени Корчиної,  емоційну чуттєвість і проникливість  творів Юлії Дубовик, казкову гоголівську таємничість і народний колорит портретів Галини Константиновської, хочу зупинитись більш детально на одному авторі.

Ось вже більше півроку я уважно слідкую за творчістю молодого художника Ярослава Стеценка.


За цей час він трансформувався із сором`язливого художника-дебютанта, майстра-початківця, у впевненого в собі  генератора творчих ідей, сміливого новатора-експериментатора.

Треба відмітити, що в Ярославі природою закладений величезний творчий потенціал, і дуже приємно, що він після довгих років пошуків себе у різних галузях та напрямках, знайшов використання власних здібностей саме у мистецтві - у жанрі «арт-наїву». Програмною для цього напрямку стала виставка у Київському театрі оперети. Тоді картини митця дивовижно і органічно утворили синтез із мистецтвом оперети. Картина «Джигіт» якраз з цієї «опери» - Ярослав пішов далі нерозвіданими шляхами.

 

«Джигіт» 2016

Зокрема, кілька місяців тому, Ярослав дуже серйозно підійшов до вивчення теми абстракції. Як це, коли немає впізнаваних образів, предметів, немає сюжету, а є лише композиція та «випадкові» кольорові плями.

Абстрактне (безпредметне) мистецтво, попри часто зверхнє відношення до нього з боку пересічних громадян (мовляв, кожен міг би написати «чорний квадрат»), являється дуже складним та відповідальним жанром. Коли не можна прикритись за натурою, коли немає додаткових відволікаючих факторів на кшталт сюжету, майстер постає майже беззахисним, напрочуд відкритим у своєму творчому Я. Саме в абстракції найкраще видно, наскільки художник володіє мистецтвом композиції, наскільки тонко відчуває закони кольорової гармонії.

Щоб зрозуміти сутність цього напрямку, Ярослав прискіпливо вивчав творчість класиків абстракції Ротко, Полака, Мондріана, Кандинського, намагався збагнути, в чому сенс такого мистецтва, що відчували ці видатні майстри, чим керувались, на що спирались, коли створювали свої шедеври.  

В безсюжетних картинах Ярослава Стеценка розкриваються його найкращі риси як колориста, як майстра тонких нюансів, ювелірних композиційних прийомів. Звичайно, відчувається також і вплив його славетних попередників, але він не копіює, не повторює віднайдені колись засоби, а намагається дослідити їх трансформацію, їх початкову складову.  

Програмна картина абстрактного періоду Ярослава «Всесвіт» містить в собі універсальний ключ до внутрішнього світу автора, яким він також прагне відкрити для глядача і своє бачення навколишнього світу.

 

«Всесвіт» 2016

Те ж саме можна сказати і про інші картини живописця, що зараз представлені у галереї «Митець» - «Ромбічна», «Розірваний світ» та інші В них автор демонструє свій оригінальний талант абстракціоніста і здатність постійно вдосконалюватись.      

 

«Ромбічна» 2016

 

«Розірваний світ» 2016

Особисто я впевнений, що його картини, окрім безсумнівної художньо-естетичної цінності, несуть в собі неабияку комерційну привабливість. Можу припустити, що їх вартість буде зростати десь на 20% щорічно у твердій валюті, звісно ж. Що є надійнішим та прибутковішим за золото або цінні папери.

Чому я так думаю. Тому що, маючи фахову академічну мистецтвознавчу освіту, я бачу, як сам Ярослав відноситься до своєї роботи. Він має чітку стратегію, довгостроковий план, поступово і наполегливо йде до своєї мети. Таке враження, що зараз він показує лише частинку від того неймовірного цілого, яке ще не з`явилось, а лише створюється у його задумах. Але воно вже є, воно існує десь у Всесвіті та лише чекає свого часу на появлення у вигляді картин Ярослава.

І, головне, що з кожною роботою він стає все більш розкутішим у своєму баченні, більш цілісним і переконливим. Він вміє інтригувати і залишати таємницю. Отже, з нетерпінням чекатиму наступних прем’єр від цього унікального художника!

Нагадаю, що виставка буде працювати до 2 січня за адресою: Київ, вул. Велика Васильківська, 12.

Биография Авакова Арсена Борисовича + ВИДЕО

Родился в Баку в семье военнослужащего. В Украине проживает с 1966 года. В 1988-м окончил Харьковский политехнический университет по специальности "автоматизированные системы управления" (получил квалификацию "инженер-системотехник"). Карьера. В период обучения в институте, летом 1985 года, А.Аваков работал мастером (командиром отряда) строительного управления N18 треста "Новоуренгойгазстрой" в Тюменской области. Летом 1986-го - командиром студенческого стройотряда БМП-522 ПСМО "Тюменьдорстой" треста "Уренгойтрансстрой". В 1987-1990 гг. - инженер Харьковского НИИ охраны вод. Занимался научной деятельностью, в частности, вопросами математического моделирования. В 1990-м основал одно из первых в Украине акционерных обществ - АО "Инвестор", в котором занял пост президента. В 1992 году создал и возглавил коммерческий банк "Базис". В 2002-м был избран членом исполнительного комитета Харьковского городского совета.

Семья

Политик женат, воспитывает сына.

Политические амбиции

4 февраля 2005 года указом Президента Украины Виктора Ющенко, которого активно поддержал на выборах-2004, назначен на должность председателя Харьковской областной государственной администрации. В тот же день, как указано в официальной биографии, сложил с себя полномочия председателя наблюдательных советов подконтрольных бизнес-структур - ОАО "АКБ "Базис" и АО "Инвестор". 5 февраля 2010 года, накануне повторного голосования на президентских выборах, освобожден от должности главы Харьковской ОГА. А.Аваков, выразивший поддержку прошедшей во второй тур Юлии Тимошенко, расценил это увольнение как незаконное. Он посчитал неслучайным решение Президента освободить накануне второго тура президентских выборов губернаторов двух крупнейших областей - Днепропетровской и Харьковской. По мнению А.Авакова, эти указы были направлены на дестабилизацию ситуации в регионах, с целью обеспечить сопернику Ю.Тимошенко Виктору Януковичу, в частности в Харьковской области, результаты голосования, которые были в 2005 году.


Один из заместителей экс-губернатора Харьковской области - племянник главы государства Ярослав Ющенко. А.Аваков - член проющенковской партии "Наша Украина" и ее президиума. С 2006 года - депутат Харьковского областного совета от "Нашей Украины", член комиссии по вопросам бюджета. В числе давних политических оппонентов А.Авакова - представители Партии регионов. К особо непримиримым недругам губернатора относят "регионалов" Михаила Добкина, мэра Харькова, Геннадия Кернеса, секретаря Харьковского горсовета, Василия Салыгина, главу облсовета.

Отзывы о политике

А.Аваков как физическое лицо выступает соучредителем нескольких благотворитель структур. Фонд им.Марианны Аваковой оказывает помощь детским домам, интернатам, детям-сиротам. Благотворительная организация "Звездный мост" занимается проведением ежегодного международного фестиваля фантастики, издательством фантастической литературы, общественной и просветительской деятельностью в детских домах, школах, вузах. Благотворительный фонд "Ренессанс" занимается проведением благотворительных акций, концертов, аукционов, реставрацией и возрождением памятников истории и архитектуры, грантовой поддержкой молодых ученых, научных программ, детского творчества.

Рейтинг политика

Заслуженный экономист Украины. Автор 12 научных публикаций и одной монографии.

Компромат на его политическую силу

Кернес готов уступить Авакову, но только при одном условии Исполняющий обязанности мэра Харькова Геннадий Кернес согласен на пересчет голосов на выборах, если такое решение примет суд. Об этом он заявил на пресс-конференции в понедельник. "Сегодня мы можем говорить уже об итогах (выборов), потому что уже есть постановление городской избирательной комиссии и протокол. Я был готов к любому результату, но не говорил ничего пока не получил протоколы с мокрыми печатями", - заявил Г.Кернес, слова которого цитирует "Мост-Харьков". Комментируя намерение кандидата на пост мэра Харькова Арсена Авакова добиться пересчета голосов, секретарь горсовета сказал: "Такое понятие как полный пересчет в законе отсутствует. Если вы помните, в ночь после выборов А.Аваков говорил, что серьезных нарушений нет... Но если такие нарушения есть и суд решит, то я подчинюсь любому решению". Напомним, в пятницу Харьковский городской избирком постановил признать Г.Кернеса мэром города, набравшего наибольшее количество голосов - 130352. Представители КПУ и "Батькивщины" заявили о фальсификациях. Представители А.Авакова потребовали в суде обязать Харьковский горизбирком пересчитать голоса на 56 участках, однако суд отказал в удовлетворении этого иска. После этого юристы А.Авакова подали апелляцию, которая пока еще не была рассмотрена.


Материальное состояние

В феврале 2008 года журнал "Фокус" в списке 130 богатейших украинцев поставил Авакова на 67-е место. Эксперты издания оценили состояние губернатора Харьковщины в $385 млн.. При этом было отмечено, что годом ранее оно равнялось $300 млн. АКБ "Базис" зарегистрирован Нацбанком Украины в 1992 году. Располагает филиалами в Днепропетровске и Киеве. В мае 1995-го в него влился бывший филиал Харьковского инвестиционного коммерческого банка по развитию легкой промышленности "Интерстройбанк". Среди партнеров банка - АО "Инвестор", АО "Турбоатом", ЗАО "Теплоэлектроцентраль-3", Областное коммунальное предприятие "Харьковские теплосети", КП "Харьковские тепловые сети", ОАО "УЦЭБОТнефтегаз", ЗАО "Хлебозавод Салтовский", ООО "Украинская чайная фабрика "АхмадТИ", Дублянский спиртовой завод, Новопокровский государственный комбинат хлебопродуктов. "Базис" входит в состав финансово-промышленной группы "Инвестор". Учредитель и владелец контрольного пакета акций (50,55% уставного капитала банка) - АО "Инвестор", основным "контролером" которого называют Авакова. По данным "Фокуса", ФПГ "Инвестор" координирует деятельность порядка 40 разноотраслевых предприятий. В т.ч. в сфере энергетики, по производству и продаже в Украине популярной марки чая "Ахмад".



Агентство конфликтного PR — /PR i Z/

Рейдерский захват ГКЦБФР

Вчера лидер партии малого и среднего бизнеса Ярослав Месяц заявил, что
Сергей Петрашко незаконно занимает пост председателя ГКЦБФР...

В ходе пресс-конференции Ярослав Месяц также обвинил Петрашко не просто в
рейдерском захвате Государственной комиссии по ценным бумагам и
фондовому рынку, но и в коррупции, содействию рейдерским захватам
предприятий в Украине. Что является почвой для таких обвинений,
насколько они обоснованны?

Прежде всего, о легитимности Сергея Петрашко как председателя комиссии,
которая является регулятором фондового рынка Украины. Петрашко был
назначен на этот пост распоряжением Кабинета Министров Украины. Между
тем, согласно Закону Украины «О государственном регулировании рынка
ценных бумаг в Украине» от 30 октября 1996 года N 448\96-ВР назначение
председателя и членов комиссии должно быть согласовано с Верховной Рады
Украины. Дело в том, что решением Конституционного суда N3-рп\2008 была
признана неконституционной только та часть ч. 5 ст.6 Закона «О
государственном регулировании рынка ценных бумаг в Украине», которая
давала право назначения председателя ГКЦБФР Президенту. Необходимость же
согласования кандидатуры претендента на данный пост верховной Радой
конституционна и законна. А вот как раз согласования Верховной Рады
получено и не было, о причинах этого - чуть позже.

Получается, лидер партии малого и среднего бизнеса, утверждая о
нелигитимности Сергея Петрашко как главы ГКЦБФР совершенно прав. Более
того, его правоту подтверждают и представители самой крупной фракции
парламента. Так, представители партии регионов Ириной Акимовой и Юлией
Новиковой подготовили проект Обращения Верховной Рады Украины к Кабинету
Министров. В Обращении, в частности, утверждается, что «назначение и
увольнение Председателя государственной комиссии по ценным бумагам и
фондовому рынку, ее членов без согласования с Верховной Радой
противоречит части 2 статьи 19 конституции Украины и действующей
редакции части 5 статьи 6 Закона Украины «О государственном
регулировании рынка ценных бумаг в Украине» от 30 октября 1996 года N
448\96-ВР».

Почему же Кабинет Министров, где много высокопрофессиональных юристов,
да и сам Сергей Петрашко, юрист со стажем, «забыли» о необходимости
согласования назначения с парламентом и попросту пренебрегли нормой
закона? И при этом поставили под угрозу функционирование всего рынка,
ведь подписанные Петрашко нормативные документы могут быть признаны
недействительными Ответ, как выяснилось в ходе мониторинга
Интернет-ресурсов, лежит на поверхности: народные депутаты никогда не
дали бы такого согласия. А сам Петрашко, как правильно предполагает
Ярослав Месяц, пришел в госорган не с высокой целью развивать рынок, а с
целью личного обогащения: «Технологии, которые до сегодняшнего дня
незаконно применялись в частном секторе для обогащения, сегодня
перенесены на целый орган государственной власти».

Итак, в ходе мониторинга Интернет-пространства нам удалось выяснить, что
господин Петрашко, до своего назначения на пост главы ГКЦБФР,
возглавлял компанию «Адвокатского объединения «Корпоративные
технологии», которая стала правопреемником фирмы «Портнов и партнеры»
(до определенного времени Сергй Петрашко как раз и работал в компании
«Портнов и партнеры»). Уже одно только название фирмы, правопреемником
которой являлись «Корпортивные технологии», говорит многом. Точнее, о
многих рейдерских захватах предприятий по всей Украине. Вот лишь
некоторые из рейдерских захватов вышеуказанных фирм.

2006 г. - группа VS Energy Александра Бабакова на основании определения
Белоцерковского хозсуда вступала во владение активами в Киеве, ранее
принадлежавшими бизнесмену Мстиславу Скоробогатову (гостиница «Русь»,
ТРЦ «Метроград» и «Метрополис»). При этом номер судебного определения
белоцерковского суда совпадал с номером другого определения
Голосеевского райсуда, в котором истцом являлся Иван Гранцев (партнер АО
«Корпоративные технологии»), а ответчиком - Петрашко.

Суть конфликта: отель был захвачен подразделением так называемой
«лужниковской ОПГ» - управляющей компанией Premier International Ltd.
Силовую поддержку при захвате осуществляли Печерский РОВД Киева и
Департамент по охране дипломатических представительств. Эксперты
называют Premier International Ltd плацдармом бизнеса Бабакова,
связанного с украинскими гостиницами «Премьер Палас» (Киев), «Ореанда»
(Ялта), «Днистер» (Львов), «Star» (Мукачево), «Лондонская» (Одесса).
Контроль над объектом (гостиницей «Русь») рейдерам тогда удалось
установить благодаря старой проверенной схеме Максима Курочкина
(покойного партнера Бабакова): директора гостиницы, запугав, вынудили
написать заявление об уходе по собственному желанию и отослали подальше
от Киева на повышение, управлять ялтинской гостиницей «Ореанда».
Сегодня, пока старые владельцы пытаются через суды реализовать свое
право на собственность, «Русь» по-настоящему остается на «боевом
положении». Круглые сутки охрану здания обеспечивают около 100 человек:
сотрудники частных охранных фирм «Стэлс» и «Эскалада», и что самое
интересное, здесь же установлены 7 постов подразделения МВД «Титан», а
также находится автобус внутренних войск.

Конфликт вокруг ОАО «НПП «Сатурн» длится с начала 2006 г. Тогда близкая к
владельцу банка «Синтез» Александру Лойфенфельду компания «Орияна-К»,
владевшая 19%-ным пакетом завода, с помощью Чугуевского районного суда
Харьковской области смогла закрепить за собой право на выкуп всех акций
проводившейся там допэмиcсии. Благодаря этому ее доля в «Сатурне»
выросла до 42%. Цена вопроса - принадлежащие «Сатурну» 13 га киевской
земли, расположенные на проспекте 50-летия Октября. Сторона Александра
Лойфенфельда была вынуждена в конце 2006 г. провести собственное
собрание акционеров и назначить своего регистратора - компанию
«Всеукраинский регистратор», которую возглавляет Дмитрий Гранцев. Его
брат Иван Гранцев долгое время работал на одного из лидеров фракции БЮТ в
парламенте Андрея Портнова и его фирму «Портнов и партнеры», в связи с
чем наблюдатели связывают указанного регистратора с персоной Андрея
Владимировича. В начале 2007 г. ГКЦБФР вынуждена была констатировать
существование двойного реестра на предприятии и приостановила обращение
его акций, пока не будет разрешен спор.

Вообще же, предприятий-жертв рейдерской группы Портнова, по сообщениям
СМИ целая масса: Ремточмеханика, Киевшляхбуд, Киеввзуття, КФ Жовтень,
Укрспецавтоматика, Киевсоюзшляхпроект, Жовтневый Универмаг, Киевский
судоремонтный и судностроительный завод, Трансоболонь, АФ Провесинь.

Получается, что главой Комиссии, одной из основных задач которой
является защита акционеров и всего рынка от рейдеров, Кабинет Министров
назначает... рейдера. Понятно, что Верховная Рада на такое назначение
добро никогда бы не дала.

Вышеописанное объясняет и то, почему Ярослав Месяц обвиняет Сергея
Петрашко в содействии рейдерам. Сегодня, по мнению юриста общественной
организации «Чиста Батькивщина» Богдана Корчинского, как и раньше в
арсенале Комиссии есть целый набор схем и инструментов, которым они за
деньги помогают рейдерам. Среди них юрист назвал регистрацию явно
незаконных дополнительных эмиссий акций и наоборот - отказ в регистрации
явно законных эмиссий; многочисленные проверки предприятий-жертв, в
ходе которых оказывается не только психологическое давление, но и
изымаются важные документы, например, реестры акционеров, которые затем
бесследно исчезают; манипуляции функцией контроля за проведением
собраний - часто чиновники ГКЦБФР, получив взятки от рейдеров,
отказываются регистрировать факт проведения собрания акционеров на
предприятии-жертве.

Только если раньше чиновники старались максимально завуалировать свою
коррупционную деятельность, аргументируя свои действия ссылками на
несовершенное законодательное поле, то теперь все происходит открыто и
цинично. Об этом свидетельствует хотя бы то, что Сергей Петрашко как
председатель ГКЦБФР откровенно игнорирует Закон Украины об «Обращениях
граждан». Так, целый ряд общественных организаций, как сообщил
представитель одной из них Сергей Тишин, уже около 2-х месяцев пытаются
получить ответы г-на Петрашко на свои запросы относительно незаконных
рейдерских захватов целого ряда украинских предприятий. В их числе -
«Тернопольбуд», «Одессакондитер» и многие другие. И безуспешно. Г-н
Петрашко попросту игнорирует все запросы. А плевать он на них хотел...
Ему ведь закон не указ....

Понятно, что незаконное назначение Кабмином на пост главы
Государственной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку кто-то
лоббировал. Однако хочется все же, чтобы новый Президент - кто бы им ни
стал - Юлия Тимошенко или Виктор Янукович, все-таки исправили ошибку:
одна - свою, другой - предшественницы. И устранили бы парадокс, когда
рейдер занимается борьбой с рейдерством.

Игорь Марчук From-UA

Ярослав Мудрий (Окаянний) - вбивця братів? (продовження)

   початок замітки http://blog.i.ua/community/629/172818/


    Окремо розглянемо вбивство Гліба, який за літописною байкою добирався до Києва настілки мудруватими шляхами, що наклав головою буцім під Смоленськом бозна чому. Ось як починається літописна оповідь за Гліба (ЛР с.78 п.21): "Прибув він на Волгу на оусть тьмы"; останнє розуміється як "на устя тьмы" – себто наприкінці ночі удосвіта, але читаємо в перекладі науковців "на устя [річки] Тьмы", що далі зазначається як хибне і редагується як "на устя річки Смядині", яка від Смоленська за 3 км. За таким тлумаченням літописного тексту не довго розгубити увесь зміст повідомлення, якщо, звичайно, не підганяти його у рам'я церковно-літописної байки.
    Недостовірність "Борисо-Глібовської легенди" запала в очі навіть науковцям старих часів: "Правлячий у Муромі княжич Гліб сідає на коня, досягає Волги, тоді біля Смоленська пересідає на човен ("насад"), де на нього напали… убивці і зарізали. О.О.Шахматов відмітив нелогічність обраного шляху, яким Гліб вирушив до Києва. Адже Муром знаходиться на Оці, котра впадає у Волгу. Навіщо ж було князю верхи, лісовими хащами, добиратися до Волги, коли він міг обрати більш зручний і легкий шлях по воді? Вчений убачав у цій нелогічності літописної оповідки спробу об'єднати два церковні перекази: в одному Гліб їхав на човні, коли його наздогнали убивці, у другому – на коні" (КС с.89). Як бачимо, в обох випадках за церковними переказами вбивці були підіслані до Гліба, тобто головний братовбивця не власноручно вбиває княжича. І це напрочуд прозоро відтворює реальний перебіг подій.
    Пригадаємо військову авантюру бастарда Володимира, яка розпочалась з розгрому древлянського війська, щоби забезпечити надійний тил при наступі на Києв. Тож немає підстави виводити Ярослава-Георгія більш дурним за свого батька; тобто першочерговим завданням бастардового сина було знищення військових угрупування опівнічніше Києва, щоби ніхто не заскочив ззаду під час посування війська до Києва. Як вже з'ясовано, Ярослав-Георгій вбив Станіслава під Смоленськом, а опівнічніше залишається лише Гліб "Муромський" і Борис "Ростовський". Певна річ, Бориса невідомо де шукати по степах у поході на печенігів, чого не скажеш про Гліба, котрий відомо де перебував. Звичайно, Ярославу-Георгію недоцільно звертати з прямого шляху на Києв, а от послати загін вершників, щоби вбити Гліба, цілком слушно. Літописець навіть зазначає відомі на той час слова, котрими виманили Гліба з Мурома: "Іди зараз же. Отець тебе зове, бо нездоров він вельми" (ЛР с.78).
    Тим часом, поки з Гліба випускали дух підіслані вбивці, Ярослав-Георгій залагоджував справу з наступним братом, щоби, як зазначалось, не лишити позад себе нікого. За географічною ознакою наступним до страти мався бути древлянський князь. А згідно літопису, в "Древлянах" княжив Святослав – другий за старшинством у династичній ієрархії. Тож можемо стверджувати, що наступна битва під Любечем відбувалась між Ярослав-Георгій і Святославом "Древлянським". Ця битва мала вельми принципове значення, адже за відсутності кн.Святополка – найстаршого спадкоємця Великоруського престолу, його місце заступав другий за старшинством спадкоємець – кн.Святослав "Древлянський".
    Всі вбивства старанно приховані в "Повісті" на зразок вдало скомпонованої байки про виступ бастарда Володимира з Новгорода, дату якого перенесли поза дату вбивства Олега "Овручського". Це не тільки відводило підозру від бастарда, але й накидало йому ознаку месника, "відомстившого братню смерть". Аналогічно компонується байка ярославо-георгієвської різні – перенесенням дати виступу кульгавого князя з Новгорода поза літописну оповідь віроломних убивств Бориса, Гліба і Святослава. У такий спосіб не тільки перекладалась провина злодіянь на безневинного Святополка, але Ярослав-Георгій підносився не гірш за батька – на кшталт справедливого месника. На це зауважують сучасні дослідники-науковці: "Святополк не вбивав і не міг убити ні Бориса, ні Гліба, ні Святослава, бо в цей час перебував у Польщі. Як активно діюча політична фігура він висунувся на сцену тільки у 1018р., коли Ярослав уже княжив у Києві і коли… Бориса, Гліба і Святослава вже не було в живих" (КС с.93).
    Так у 1015 році на шляху посування війська Ярослава-Георгія з Новгорода до Києва загинули від руки Ярослава-Георгія троє князів династії бастарда – Гліб "Муромський", Станіслав "Смоленський", Святослав "Древлянський". "Можна звідси твердити також, що того ж дня наприкінці після Любецької битви 1015р. Ярослав був уже на київському столі" (ЛР с.82 п.3). Наголосимо, що Ярослав-Георгій увійшов у Києв вільно, адже найстарший спадкоємець Великоруського престолу кн.Святополк був у Польщі, а другий за старшинство кн.Святослав "Древлянський" зазнав поразки у битві під Любечем. Щодо зазначених у "Повісті" убивць, "посланих услід за Святославом до гори Угорської", можемо припуститися думки, що кн.Святослав після поразки подався за підмогою до свого тестя в Угорщину. Цієї думки тримаються й помірковані укладачі літопису (ЛР с.80 п.29): "Судячи з маршруту втечі, можна з великою вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з дочкою угорського князя Гейзи; їх у Гейзи було три, шлюбні зв'язки їх відомі… (це друга по старшинству)".
    Наступною жертвою Ярослава-Георгія став Позвізд – князь волинський. Його ім'я як правителя тамтешніх земель говорить саме за себе. А щодо імені реального вбивці – свідчить відсутність згадки про Позвізда у "Повісті", аналогічно як про Станіслава. Але хтось таки його вбив! А якщо літописець навіть не згадує про це, то не варто пояснювати – чому? Хіба що для "академічної поміркованості" надамо однозначну відповідь: у 1018р. біля міста Волиня відбулась битва між Ярославом-Георгієм і волинським княжичем Позвіздом, внаслідок чого претендентів на Великоруський престол поменшало ще на одного; княжич Позвід наклав головою.
    Безпідставно звинувачувати у цьому братовбивстві кн.Святополка, адже кожного супротивника кульгавого князя треба розглядати як союзника Святополка у його боротьбі з Ярославом-Георгієм, а не навпаки. Крім того, не маємо морального права наводити гріх братовбивства на кн.Святополка, в той час як у битві під Волиню, згідно "Повісті", приймав участь давно визнаний братовбивця Ярослав-Георгій, для якого байдуже – одним убивством більше чи менше.

Ярослав Окаянний - вбивця братів?

    У вирізці із статті мова йтиме про людину, відому серед загалу, як Великий Князь Київський Яраслав Мудрий. Якого відомий українофоб-лжеісторик Табачник сфабрикував на "Великого Українця". Думаю це була своєрідна помста україцям за те, що з великим відривом обирали "Великим Українцем" Степана Бандеру.

    Отож читайте і робіть висновки.

   "Братовбивства Святослава "Древлянського", Гліба "Муромського", Бориса "Ростовського", Станіслава "Смоленського" та інших своїх братів скоїв Ярослав-Георгій, що й буде зараз доведено.
    Перш за все відкинемо наклепницькі звинувачення на кн. Святополка, які не історичні, а вигадані за продуманим церковно-літописним сценарієм. "Існують вагомі доказі для ствердження, що… всі фактичні відомості про Святополка зводяться до одного єдиного літописного джерела… – Никонівського зводу 1073 року" (КС с.84), який зробив вже відомий нам фальсифікатор Ларіон-Никон.
    З іноземної хроніки відомо, що одразу після смерті бастарда Володимира 15.07.1015р., ув'язнений кн.Святополк вирвався з в'язниці і помчав до Польщі за підмогою настільки спішно, що навіть не взяв з собою дружину, дочку польського короля Болеслава "Хороброго". Це засвідчує "Хроніка" Тітмара, саксонського єпископа, сучасника тих подій. "Далі у "Хроніці" Тітмара повідомляється, що дружина Святополка, дочка Болеслава Хороброго, ще довго перебувала в полоні у Ярослава" (КС с.91). На відплату за це Болеслав "Хоробрий" ув'язнив сестер і першу жону Ярослава-Георгія після здобуття Києва у листопаді 1018р.
    Слушно замислитись: чому Ярослав-Георгій не сподобився на так зване "християнське милосердя" і не відпустив польську принцесу до її батька й чоловіка у Польщу? Відповісти на це запитання досить важко. Або Ярослав-Георгій був нещирий християнин і через це не сподобився на "християнське милосердя", або Ярослав-Георгій був щирий християнин і не сподобився на "християнське милосердя" лише тому, що "християнського милосердя" взагалі не існує. А якщо "християнського милосердя" не існує, то це лукава вигадка церковників. Цей логічний висновок підтверджено багатьма історичними фактами, відомими під узагальненою назвою християнська інквізиція. Саме таке "християнське милосердя" було застосоване Ярославом-Георгієм до свого рідного брата Судислава "Ростовського", який навіть не приймав участі у братовбивчій війні за києвський престол. Проте Ярослав-Георгій повівся суто по-християнськи – ув'язнив невинного на 24 роки! І найдивовижне те, що всі науковці-дослідники "Повісті" не наважились дати належну оцінку цьому злодіянню, напевне, з огляду на "академічну поміркованість".
    Розглянемо як засвідчує ці події офіційна "Історія України": "Після смерті Володимира 1015р. між його синами почалася жорстока боротьба за владу... Небезпечним суперником Святополка був князь Новгородський Ярослав. Боротьба, що точилася між ними (перемога Ярослава під Любечем 1015р., поразка на р.Буг біля стародавнього Волиня 1018р.), завершилась перемогою Ярослава 1019р. на р.Альта біля Переяслава. Впертою була також боротьба Ярослава з Мстиславом, яка закінчилась мирною угодою... Мстислав отримав землі Дніпровського лівобережжя з Черніговом. Останній з братів – Судислав був ізольований від міжусобної боротьби і провів 24 роки у київській в'язниці" (ІУ с.62). Зауважимо, що науковий виклад подій дещо спотворений за академічною настановою – приховати злодіяння Ярослава-Георгія, проте напрочуд прозоро й переконливо засвідчує, що братовбивча війна Ярослава-Георгія за Великоруський престол велася у повній відповідності до вже розглянутої бастардової різні Володимира – фізичне знищення усіх братів геть до одного. Тож при розгляді запеклої боротьби бастардового сина за києвський престол будемо пильніше вважати на спорідненість мети бастарда Володимира і його злостивого сина, що спричинило численні братовбивства вподовж 1015-1119рр.
    Найважчим завданням у справі відродження реальних події братовбивчої війни за Великоруський престол буде визначення першого братовбивця серед дев'ятьох наявних на той час синів бастарда. Кожне наступне братовбивство дослідити легше, бо претендентів на престол стає дедалі менше, а головне – з'ясується мотив, яким керувався перший братовбивця, переступивши закони моралі. Почне спрацьовувати кримінальна статистика, згідно якої, офіційно визнаний вбивця більшої мірою здатний на чергове вбивство, аніж людина непричетна до жодного вбивства. Тож будемо розглядати події вельми уважно, щоби не помилитися у визначені першого негідника, що сподіяв братовбивчий гріх. Цей "alter Kain" притчею во язицех залишиться Окаянним убивцею на пам'яті наших нащадків!
    Перше братовбивство, описане в "Повісті" за агіографічною розповіддю під назвою "Вбивство святих новоявленних мучеників Бориса і Гліба", розглядатиметься пізніше через недостовірність дати 24.07.1015р. (себто вбивство Бориса через 9 днів по смерті бастарда Володимира відсутнім князем Святополком). Друге братовбивство за тією ж оповідкою – 05.09.1015р. під Смоленськом вже реальне, і його дослідити важче за все, бо навіть не знаємо – хто приймав участь і хто загинув у тій битві. Тож розпочнемо дослідження з розгляду спорідненості підготовки до братовбивчої війни бастарда Володимира і котрогось із його синів. Підготовка бастарда, як ми вже з'ясували, відбувалась наступним чином:
    1) залучення до військового походу найманців-варягів;
    2) скріплення союзу з варягами династичним шлюбом з варяжкою;
    3) несподіваний і стрімкий виступ з Новгорода на Києв.
    Усе це з неймовірною точністю повторив лише один із синів бастарда – за народним прізвиськом Кульгавий! "Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно". Як бачимо, академічні дослідження провадились настільки грунтовно, що навіть зроблено рентген кісток Ярослава-Георгія. На жаль, за допомогою рентгена не вдалося визначити очевидну ідентичність стратегічних планів кульгавого князя і його батька. А може запала якась порошина в мудре око Академії Наук України?.. Чи може недобачення успадкувалося від радянських часів?.. Тож надамо можливість нашим науковцям зглянути з іншої сторони на тодішні події, а саме: зі сторони неспроможності окремих претендентів на києвський престол брати участь у братовбивчій війні 1015 року.
    Претендентів на києвський престол, згідно старшинства за "Повістю" і місцем перебування на час смерті бастарда Володимира 15.07.1015р. було дев'ять:
    Святополк – втік до Польщі і був відсутній щонайменше до 1017р.;
    Святослав – Дорогобуж (в "Деревлянах");
    Мстислав – Таматарха (у Тмуторокані до 1023р, з 1024р. у Чернігові);
    Ярослав – перебував у військовому поході з Новгорода на Києв;
    Борис (князь ростовський) – у поході на печенігів;
    Гліб – Муром;
    Станіслав (Мстислав-2) – Смоленськ;
    Судислав – Псков (не приймав участі у братовбивствах за визначенням науковців);
    Позвізд – Волинь (тодішня столиця Волинської землі).
    Несподівана поява Ярослава-Георгія з військом найманців-варягів на півдорозі з Новгорода до Києва з'ясувалася з літописного повідомлення про битву під Любечем 26.09.1015р. Але від Смоленська до Любеча якраз кілька тижнів ходу для обозного супроводу війська, тож присутність Ярослава-Георгія під Смоленськом 05.09.1015р. цілком очевидна. А відсутність кн.Святополка, зазначеного як супротивника кульгавого князя, засвідчує бажання літописця приховати реальний перебіг подій. Це стосується й битви під Смоленськом, де Ярослав-Георгій безумовно брав участь, хоча його ім'я й не розголошене в літописі. Проте розглянемо події неупереджено і послідовно.
    Можливих учасників першого братовбивства 05.09.1015р. під Смоленськом було п'ятеро (Святослав, Ярослав, Гліб, Станіслав, Позвізд), з яких Гліб знаходився якнайдалі від місця подій, що годі сподіватися ніби він спромігся вчасно назнати про смерть батька, не кажучи про похід на Києв. Другий за місцем віддалення від арени кривавих подій був Позвізд – князь волинський, наймолодший з братів і менш за всіх здатний претендувати на престол, до того ж він приймав участь у битві трохи пізніше біля свого княжого міста Волиня. З трьох останніх можливих учасників (Святослав, Ярослав, Станіслав) наклав головою не Ярослав-Георгій і не Святослав, за якого у "Повісті" буде сказано згодом, що переможець "послав убивць до гори Угорської", де Святослава наздогнали і вбили у 1015 році. Тож поза сумнівом у першій братовбивчій різні загинув Станіслав, князь смоленський, біля свого удільного княжого міста Смоленськ. Вбивцею князя Станіслава був Ярослав-Георгій і ніхто інший!
    Однозначне визначення кн.Станіслава (Мстислава-2), як першої жертви братовбивчої війни, пояснюється не тільки місцем перебування удільного князя у Смоленську, але й тим – що його ім'я після батьківського призначення княжити у Смоленську надалі не згадується в літописі взагалі, як ніби-то його, Станіслава "Смоленського" ніколи й не було! Тобто літописець волів не привертати увагу до наявності Станіслава, як претендента на Великоруський престол, щоби не мало місця запитання – а хто ж його вбив? Адже Смоленськ прямісінько на шляху Ярослава-Георгія з Новгорода до Любеча, де кульгавий князь вже офіційний учасник битви у тому ж вересні 1015р., лише через кілька тижнів.

продовження http://blog.i.ua/community/629/

джерело http://pravoslavu.narod.ru/litopus.htm