Прочитал вот только что новость про то, что "Операция в Дебальцево войдет в историю как успешная операция Вооруженных сил Украины" и обалдел, как "что" она войдёт в историю???

Это чего за бред там написан? Или это юмор такой, или у кого-то уже швах мозга первой степени, последней стадии  ?

Ні! Це вокзал у Дебальцевому. Рік тому він виглядав саме так 

54 окрема механізована бригада наробила вчора переполоху на Світлодарській дузі у районі Дебальцевого.

Щоправда, не вони почали першими, але бої тривали майже добу. І наша армія довела – «дайте добро», успішно підемо вперед.

Дебальцево, українські військові грають у футбол! 

При отходе из Дебальцево командование подразделения 128-й горно-пехотной бригады оставили новейшую американскую радиолокационную станцию артиллерийской разведки, российским артиллеристам она нужнее. Об этом в эфире телеканала "112 Украина" заявил журналист Юрий Бутусов.

"Наиболее скандальным является тот факт, что командование оставило  новейшую американскую радиолокационную станцию по артиллерийской разведке, которую совсем недавно нам поставили. Это была первая поставка высокотехнологического американского оружия в Украину", - сообщил Бутусов.

Вот это есть пример, почему нельзя давать современное оружие предателям.  По тем же причинам и большую часть тяжелой техники оставили и загубили в котлах.
     Предатели подводят страну к факту, когда воевать будет нечем, чтобы оправдать
 нашу капитуляцию на условиях Путина.  Это означает дальнейшее рабство, а не путь в цивилизованную Европу.  И все это через избрание  на главный пост страны члена российской пятой колонны на Украине.

"Дебальцевский котел" может обернуться еще большей трагедией, чем "иловайский".
     Так называемое "перемирие на Донбассе" - еще больший фарс, чем первое.
LB.ua пообщался с нашими военными из 25-й бригады, которые сейчас находятся в "дебальцевской кишке" - узкой полоске земли, с обеих сторон окруженной боевиками.

"Никаким перемирием здесь и не пахнет. Половину Дебальцево контролируют уроды. Нас продолжают обстреливать из "Градов", минометов. Вчера били по нам из 152-миллиметровых орудий. Стреляют так, что бетонные здания крошатся. Вчера мы потеряли еще одну "Нону" (артиллерийская установка.- LB.ua). Слава богу, экипаж успел спастись.

Самое интересное, что в Киеве знают о наших проблемах. Знают и ничего не делают. Высшее руководство страны, наверное,  хочет потерять одну из самых боеспособных бригад... Мы продолжали терпеть, когда другие выли о помощи, а сейчас нужно что-то делать.  Полбеды, что воевать уже нечем, горе - когда воевать будет некем. Если другие подразделения обеспечат нам "коридор", то мы постараемся выйти отсюда с минимальными потерями", - сказали бойцы.
     Новости экономики

Бойцы 128-й бригады просят о помощи. Об этом сообщила волонтер с
Раховщины Снежана Тулик. По словам женщины, бойцы горно-пехотной бригады
обратились к ней по телефону и попросили помощи и огласки.

Вчора з хлопцями з Першого батальйону Нацгвардії ім. Кульчицького потрапив під обстріл "градів". Тут такі обстріли відбуваються щодня і щодня десятки наших побратимів зазнають поранень. Наша розвідка стверджує, що Росія і не думає відводити війська, а навпаки нарощує кількість артилерії та важкого озброєння. Та, не зважаючи ні на що, наші хлопці тримають дальні барикади...

Тут, в Дебальцевому, особливо гостро розумієш, що Путіну на Донбасі не потрібен мир. Йому потрібне самодостатнє псевдодержавне утворення на зразок Придністров'я як плацдарм для подальшого наступу. На заваді реалізації цього плану Путіна стоїть в першу чергу вирішення транспортного питання. Ключовими пунктами, на які ведеться наступ сепаратистів та російських військ на даний момент є Донецький аеропорт, Маріупольський порт та залізничні ворота як на Донецьк, так і на Луганськ – Дебальцеве. Дивним чином саме вони потрапили у буферну зону, в якій не має бути артилерії. Тобто ці найбажаніші для Путіна об'єкти залишаються фактично без охорони. Тому будь-які рухи з відведення техніки з нашого боку можна починати лише після відведення техніки та військ агресора.

Що характерно, таку тактику російські агресори вже застосовували свого часу на території Придністровської молдавської республіки на початку 90-х років. Під час війни у Придністров'ї, найбільш запеклі бої за участю 14 російської армії, казачєства та інших формувань відбувалися саме за стратегічний пункт Бендери, який є ключовим залізничним вузлом Придністровської залізниці та головним портом на території Молдови на Дністрі, що відкриває шлях на все Придністров'я з боку Молдови.
      Дуже показово, що у російських джерелах про бої 19-21 червня 1992 року згадується як про локальний конфлікт між молдовськими та придністровськими силами, у яких 14-та армія не приймала участі, але її техніка та артилерія дивним чином потрапила до рук сепаратистів. Нічого не нагадує? 
     У результаті витіснення молдовських сил з міста, було встановлене перемир'я, а в місто були введенні миротворчі сили з трьох складових – російські, придністровські (підконтрольні повністю Росії) та молдовські. Як результат, на даний момент Бендери знаходяться під контролем ПМР, хоча Молдова офіційно вважає його своєю територією, центром Бендерського жудеца.

Те що Путін мріє про Придонеччя в Україні за зразком Придністров'я в Молдові стало відомо давно. Не даремно ж він перекидав в Україну придністровських функціонерів 1991-1992 рр. Володимира Антюфеєва (керував КДБ у Придністров'ї), а також Олександра Карамана (був віце-прем'єром ПМР). Навіть після перемир'я, маріонетка Кремля Захарченко, діями якого і керують агенти з Придністров'я, продовжує нагнітати обстановку, заявляє про запровадження валюти сепаратистів та про підготовку виборів до псевдоради їх псевдодержавного утворення. На заваді остаточного втілення придністровського сценарію стоїть вирішення саме транспортної проблеми. Бо хто контролює Маріуполь – контролює Донбас з моря, хто Дебальцеве – залізничні шляхи, хто Донецький аеропорт – повітряний простір Донбасу.

В Бендерах на час червневих подій не було молдовської армії, вона підтягнулася куди пізніше, коли ополченці та 14 російська армія вже зайняла Бендерський міст і фактично встановила контроль над містом, використовуючи важку техніку та артилерію.
      Ми не можемо повторити цієї помилки, не можемо допустити, щоб російська техніка та артилерія була ближчою до Донецька, Дебальцеве чи Маріуполя ніж українська.
     Тому відведення української артилерії має відбуватися не синхронно, а лише після відведення техніки російської. Бо для російського спецназу, який засів під аеропортом Донецька, взяти його, неприкритого вогнем нашої артилерії, це питання кількох годин, навіть не днів. І це не страхання, це реалії. Наші бойові побратими з Самооборони Майдану, які стоять під Дебальцевим, у Щасті під Луганськом чи в Маріуполі, наші військові, мирні жителі цих міст та навколишніх сіл не можуть бути позбавлені прикриття нашої артилерії без чітких гарантій безпеки.
     Тактику Росії ми вже бачили в дії – давати гарантії миру, а потім розводити руками – це не ми, це ополченці-сепаратисти, а ми ж їх не контролюємо. І зброя не наша, яким чином вона потрапила до рук сепаратистів не знаємо, так само як не знали чому техніка 14 армії зайшла в Бендери у червні 1992 року.

Путінській Росії мир не потрібен. Розхитуючи ситуацію в Україні, Путін ставить стратегічною ціллю перетворення на зону нестабільності цілої Європи, руйнації світової рівноваги на континенті. 
    
     Андрій Парубій

В чем же причина?
Если с Переяславской Радой все ясно – событие слишком "зрадное" для сегодняшней повестки дня (вхождение Украины в состав Московского царства в 1654 году, если вдруг есть те, кто не знает), то с другими датами все интереснее.
Дело в том, что, в отличие от событий 1654 года, Майдан, Дебальцево и ДАП – это в прямом смысле история, которая происходила у нас на глазах, и ее непосредственные участники находятся среди нас. А это, в теории, дает замечательную возможность задать им вопросы насчет тех событий, ведь многие из них, как причастные лица, творили их ход. Вот только не все захотят отвечать на эти вопросы, особенно, если их роль тогда привела к трагическому исходу.
При этом, некоторые из них хотят оставаться на своих должностях и после выборов, поэтому неосторожное поднятие тем прошлого может плохо отразиться на рейтинге. Совсем другое дело – гастролировать по стране с Томосом, например.
Если начать масштабно вспоминать 5 годовщину расстрела Небесной сотни, то от населения последует незамедлительный вопрос к Порошенко: "А как там следствие идет?" Тут Петру Ляксеичу останется разве что пообещать разобраться с этим в течение следующего президентского срока...
Если начать масштабно вспоминать 4 годовщину событий под Дебальцево, то опять последуют вопросы: "Кто проглядел грядущий "котел", когда даже обычная домохозяйка могла узреть на карте полукольцо вокруг наших войск? Кто не учел уроки Иловайска?"
Единственное, что Порошенко "немного" вспомнил – это события в ДАП. Касательно того, в каком виде он это сделал, есть мудрость: "Молчи – за умного сойдешь". Так, Петро Ляксеич пообещал, что Украина... восстановит Донецкий аэропорт:
"Защитники Донецкого аэропорта заложили основу для нашей победы, и она придет. И, дай бог, чтобы в один уже мирный день на мирном и освобожденном Донбассе все мы с вами собрались на взлетной полосе Донецкого аэропорта, около его терминалов, около знаменитой вышки, чтобы мы стали там и просто помолчали, просто постояли, вслушиваясь в отголоски жестоких боев, и чтобы хотя бы на секунду представили и пропустили через себя то, через что прошли наши воины-киборги", – сказал Порошенко.
Сразу вспомнился знаменитый перл Гелетея про "парад в Севастополе"... О какой основе и какой грядущей победе говорил Президент – тоже не совсем ясно. То ли о фактической утрате Азовского моря и сдаче без боя половины тамошней группировки ВМСУ в руки российских погранцов, то ли о признании невозможности вернуть Донбасс в состав Украины военным путем. Про то, что знаменитая вышка ДАП в ходе боев рухнула, а терминалы и взлетная полоса представляют из себя груду обломков, напичканных неразорвавшимися боеприпасами, из-за чего нахождение там смертельно опасно, – Порошенко, видимо, не в курсе. Но чего только не скажешь для красивой речи!
А чтобы представить, через что прошли бойцы ВСУ там – не нужно молча стоять в ДАП – можно просто спросить у выживших. Правда, с их стороны тогда тоже посыпятся вопросы: "Какова была цель удерживания аэропорта? Почему при невозможности деблокировать нас не был отдан приказ на эвакуацию? Почему разведка не заметила стягивания противником к аэропорту тяжелых средств и не вскрыла его замысел? Почему тела погибших до сих пор лежат под развалинами? Почему до сих пор ответственные за все это не сняты с должностей и не наказаны, а Полторак до сих пор министр обороны и находится в числе главных гостей памятного мероприятия???"
Чтобы избежать всего этого, Порошенко быстро произнес красивую дежурную речь, пофотографировался с безутешными родственниками погибших и убыл по делам.
К счастью для Президента, эта дата прошла, и можно снова вернуться к Томос-туру, виртуальным победам "Нафтогаза" и выпрашиванию денег у наших партнеров.
Возможно, до следующей годовщины.