Північніше калліпідів, по обох берегах ріки “Борисфен”, у степах живуть скіфи-орачі. Називаються вони так не від слова “орати”, як можна було б спершу подумати, а від слова “орать” (“крічать”, - як колись казатимуть у дикій Кацапії, якої наразі ще не існує)…
Про що ж кричать ті скіфи-орачі? – Зазвичай вони кричать про зраду, тому їх ще іноді називають “всезрадники”. Геть у всьому скіф-всезрадник бачить зраду. І в чорному, і в білому, у хорошому й поганому, у бідах і в успіхах, у своїх ворогах і друзях, в родичах, у сусідах і навіть в самому собі… Зрада – це улюблена розвага скіфів-всезрадників та запорука їхнього існування. Якщо зради довго немає, то такий скіф сильно нудьгує, а потім хворіє і може навіть померти…
Обабіч шляхів ці скіфи понабудовували багато спостережницьких веж, щоб не прогавити зраду. Часто до цих веж підходять рядові скіфи-всезрадники та питають у вартових: “А чи не видно там якої зради?”… То вартовий їм зазвичай відповідає: “Ще немає, але скоро неодмінно буде, трохи почекайте”… І вони сидять, чекають…
Як буває світить сонце влітку, то скіф-всезрадник скаже: оце випалить нам це сонце увесь врожай, будемо голодувати взимку… А якщо раптом піде рясний дощ, то цей же скіф і проголосить, що тепер точно все збіжжя погниє к їдрованій матері… І зазвичай так воно і трапляється…
