На фото: Ймовірна робота Тараса Шевченка. Na Ziemi Naszej: dodatek literacko-naukowy „Kurjera Lwowskiego”, 1911 рікЯк герой свого часу, Тарас Шевченко уже тоді був в центрі уваги багатьох дослідників, які вивчали його життя та творчість, визбируючи по крихтах різні артефакти, які могли стосуватися такої видатної фігури для цілого народу. Водночас довкола його постаті виникали численні міфи, які стосувалися здебільшого літературної творчості Кобзаря. Скажімо, серед багатьох галичан в ті часи побутувала думка, що текст національного гімну “Ще не вмерла Україна” належить перу Тараса.
Якщо з літературною спадщиною Шевченка дослідникам було простіше дати собі раду завдяки характерному стилю, збереженим автографам віршів та щоденнику, то ідентифікувати його художні твори було значно складніше.
Тепер існує цілий перелік із понад 400 картин та ескізів, яким свого часу приписували авторство Тараса Шевченка. Серед них був і так званий “Портрет українського селянина” — олійна картина, яка була придбана в Києві та опинилася у приватній збірці польського краєзнавця та літератора Францішка Гавронського на псевдо Равіта, який мешкав у той час у селі Лозова біля Львова.
Невдовзі після ювілейної дати роковин смерті Шевченка в літературно-науковому додатку до газети Kuryer Lwowski “Na ziemi naszej” з’явилася публікація, в якій Равіта-Гавронський описував картину, власником якої він став, і розмістив її фоторепродукцію.
“Куплено її було в Києві на розпродажі майна, що залишилося після смерті І.М. Сошенка, колишнього вчителя малювання 2-ї Київської гімназії з 1858 року. Продавець, ім’я якого стерлося з пам’яті, переконував, що це була робота пензля українського поета Тараса Шевченка”, – написав він в опублікованій замітці.
Дослідник зауважив, що таке твердження може бути цілком правдивим, адже Іван Сошенко та Тарас Шевченко підтримували приятельські стосунки ще з часів спільного перебування у Санкт-Петербурзі, де вони навчалися в Академії мистецтв. Вони товаришували між собою до часу заслання Шевченка до Оренбурга і зберігали добре знайомство потім.
За даними Равіти-Гавронського, улітку 1846 року під час поїздки Шевченка на Україну він відвідав містечко Ніжин на Чернігівщині, де в той час працював вчителем малювання Сошенко з платнею 4 рублі на місяць. “Ймовірно, до того часу належить портрет, який ми репродукуємо. Вихор життя поніс Шевченка далі, а ескіз залишився у Сошенка і тільки після його смерті був проданий”, – припустив дослідник.
Таку гіпотезу власник загадкової картини аргументував також спогадами Чужбинського (український історик та етнограф Олександр Афанасьєф-Чужбинський супроводжував Тараса Шевченка під час його поїздок в Україну, – авт.), в яких він писав, що Шевченко робив багато замальовок місцевих людей, але, куди вони поділися — невідомо.
“Ці припущення, попри свою правдоподібність, не мають свого головного підтвердження — певності, яку дає підпис художника на картині. Про щось певніше можна буде говорити, коли буде глибше вивчено образотворчу діяльність Шевченка”, – зауважив при цьому Равіта-Гавронський.
Дослідник відзначив, що вже в часі придбання продавець картини звертав увагу, що картина виконана в стилі, яким користувався Тарас Шевченко. Але на думку Гавронського, це теж ще не є підтвердженням його авторства, оскільки Шевченко, як незалежна творча натура, не користувався одними формами та шаблонами, а застосовував у творчості різні дороги, відходячи від настанов учителів.
У післямові до замітки Гавронський-Равіта додав, що на тильному боці картини, який був заклеєний папером, він виявив напис, зроблений олівцем: “Работа Т.Т.Шевченка. Сошенко” . Хто і коли зробив цей напис дослідник з’ясувати не зміг.
“Відсутність авторського підпису ще не є спростуванням, Рафаель та Рембрандт рідко підписували свої роботи, а хвацькі маляри пишуть його за звичай великими літерами”, – іронічно при цьому зауважив Гавронський, зазначивши, що портрет селянина з-під Києва міг би зацікавити дослідників біографії Шевченка, а в випадку підтвердження авторства, стати важливою пам’яткою для українців.
Місце знаходження цієї картини, автором якої, зрештою, Шевченка так і не було офіційно визнано, тепер невідоме.
З відкритих джерел відомо, що Францішек Гавронський-Равіта був відомою постаттю в тогочасному краєзнавстві, досліджуючи насамперед українсько-польські стосунки з часів козаччини. У 1892 році його родина переїхала до Львова, де Гавронський став власником кількох кам’яниць, а вже через два роки збудував собі невеличку віллу в Брюховичах.
У 1901 році Гавронський-Равіта переїхав до маєтку в Лозині, звідки через 10 років написав згадану вище замітку про картину Шевченка до львівського видання. У 1911 році краєзнавець виїхав із села, повернувшись спершу до Львова, а звідти – до Кракова. Першу світову війну він перебув у курортному містечку Закопане. Якою була доля загадкової картини під час усіх цих переїздів, встановити не вдалося.
9 березня 2021 року - 09:50
Президент України Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам’ять Тараса Шевченка з нагоди 207-ї річниці з дня народження видатного українського поета й художника.
Володимир та Олена Зеленські поклали квіти до пам’ятника Кобзареві у Києві.
«Творчість та життєва позиція Тараса Шевченка завжди єднали українців навколо боротьби за цінності свободи та справедливості. Його Заповіт пройшов крізь століття і продовжує залишатися актуальним у наші дні», – сказав Глава держави.
«Мені тринадцятий минало...»
Основною освітою Тараса були два роки навчання у церковно-парафіяльній школі. Майбутня гордість української культури – Шевченко, – був зобов’язаний багатьма своїми знаннями баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна красуня навчала юного козачка польській та французькій мовам, а загальне уявлення про світ Тарас отримував від лакеїв.
БУРХЛИВЕ ДОЗВІЛЛЯ
Тарас Шевченко з друзями у Петербурзі
Сучасники генія стверджували, що Тарас Григорович захоплювався випивкою ще з часів Петербурга. Більш за все він любив відвідувати трактир біля біржі, у котрому зазвичай бенкетували іноземні матроси між рейсами. Тихий за тверезості, випивши алкоголю, Тарас ставав некерованим: лаявся на всіх, ладен був вступити у будь-яку бійку. А напиватися у компанії було звичною справою.
Один зі знайомих поета, котрий брав активну участь у визволенні Тараса з кріпацтва, розповідав про період життя у Казахстані: «Виходжу я години в три ночі вдихнути свіжого повітря. Раптом чую спів. І що ж, ви думаєте, бачу? Четверо несуть на плечах двері, зняту з петлею, на якій лежать дві людини, покриті шинеллю, а інші йдуть по сторонах і співають: «Святий Боже, Святий міцний!» – Точно ховають кого. «Що це ви, панове, робите?» – Запитую їх. «Так ось гулянка у нас була, відповідають, – на якій двоє наших, Тарас та поручик, лягли кістьми. Так ми їх і розносимо по домівках».
Павло Васильович Енгельгардт, поміщик Шевченка
У різних історичних джерелах вказано різні дати звільнення Шевченка з кріпацтва: одні дослідники називають 1838 рік, інші кажуть, що вільним громадянином Тарас став лише за кілька років до смерті. У своїй автобіографії Тарас Григорович писав, що своєю свободою він завдячує Карлу Брюллову та Василю Жуковському: великий російський художник написав портрет поета. Картину вирішили продати на аукціоні та витратити отримані кошти на звільнення Шевченка.
Портрет було продано за фантастичні по мірках того часу кошти – дві з половиною тисячі рублів. Найцікавіше, що частково гроші були надані імператорською родиною, про що є запис у її щоденнику: так, імператриця Олександра Федорівна витратила 400 рублів, наслідник престолу Олександр ІІ та велика княгиня Олена Павлівна – по 300 рублів. Вже за тиждень поміщик полковник пан Енгельгардт відпустив на волю цю «кріпосну душу».
Карл Брюллов, Автопортрет для Галереї Уффіці, 1834.
Ми звикли до образу Шевченка, зображеного на портретах у вигляді втомленого вусатого чолов’яги у шапці та свиті. Втім така однобока картинка не зовсім відповідає дійсному образові Тараса. Шевченко був молодим прогресивним демократом та не любив ані надмірної пишності, ані скромної стриманості у одязі. Але у роки життя у Петербурзі, модний портретист заробляв пристойні кошти, які з радістю витрачав на модний одяг. Зокрема, у своєму щоденнику поет писав про особливе задоволення, отримане від придбання гумового плаща-макінтоша, який вартував 100 карбованців. Для порівняння, перебуваючи у складі археологічної комісії, Шевченко заробляв 150 карбованців на рік.
«ТОВАРИСТВО МОЧЕМОРДІЯ»
Тарас Шевченко. Віктор Закревський, його всепьянейшество. 1843.
Гультій Шевченко товаришував з Віктором Закревським, українським засновником жартівливого «товариства мочемордія». Алкогольне товариство проводило регулярні засідання, на яких обирався голова «його всепьянейшество». Під час подорожі до України у 1843 році у «товаристві мочемордія» бував і Шевченко.
Товариші по чарці вживали благородні світські напої: ром, настоянки і наливки, ведучи необережні розмови «за життя» і мріяли про свободу та світле майбутнє. Це був такий собі гурток п’яниць – молодих вільнодумців та осіб, опозиційно налаштованих щодо російського самодержавства, до якого належали Віктор та Михайло Закревські, брати Яків та Сергій де Бальмени, історик М. Маркевич, офіцер Ціхонський та інші.
Молодь, збираючись, проголошувала вільнодумні тости, розмовляла про: «фальш шляхетсько-панського життя, що виробилась віками, та особливо при кінці ХVIII і на початку ХІХ дійшла до найвищого ступеня…».
ЛИКЕРА ПОЛУСМАКОВА: ВЕСІЛЛЯ, ЩО НЕ ВІДБУЛОСЯ
Тарас Шевченко. Ликера Полусмакова. Вугілля. 1860.
20-річна наймичка Ликера Полусмакова цілком полонила серце поета, про що відомо з біографії митця. На 46 році життя Шевченко закохався у дівчину та збирався на ній одружитися. Він готував для нареченої посаг, готувався до весілля, найняв міського вчителя для грубуватої та простакуватої Ликери. Але не судилося. Подейкують, що Тарас застав кохану у обіймах того-таки вчителя, що і стало причиною розриву.
За другою версією, Ликера сама не схотіла їхати з Шевченком до Петербурга, воліючи лишитися у звичних обставинах життя. Але найбільш дослідники схиляються до версії, що Кобзар зрозумів, що Ликера жадібна, груба та неохайна, а найголовніше, – погодилася на шлюб з Тарасом Григоровичем виключно з корисливих міркувань.
Тарас Шевченко. Михайло та Марія Максимович, 1859.
З відомим українським вченим Михайлом Максимовичем Шевченка поєднували вельми дружні стосунки. Під час гостювання у Москві, Тарас познайомився з молодою дружиною вченого – Марією. Між ними зав’язалися теплі дружні стосунки, вони багато листувалися, Марія обіцяла посприяти у пошуках нареченої для Тараса. Але деякі дослідники біографії Кобзаря певні, що стосунки Марії та Тараса були ну дуже близькими, бо через дев’ять місяців після відвідин Тарасом родини Максимовичей у подружжя народився син. А до того дітей у них не було.
Втім, противники цієї версії стверджують, що Тарас ніколи б не переступив межу, адже Михайло був його близьким та вірним другом.
Тарас Шевченко. Начерки на листі до брата Микити Шевченка. 1840.
Важко уявити, але до кінця життя Тарас Шевченко писав навдивовиж безграмотно. Ось фрагменти з одного його листа, відправленого братові: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. – Та тілько не по московському а то й читати не буду – Кланяйся йому. Залишайся здорова – Твій брат тарас' Шевченко».
«ЩОБ ЛАНИ ШИРОКОПОЛІ, І ДНІПРО, І КРУЧІ БУЛО ВИДНО...»
У Кобзаря є дві могили: у Петербурзі та Каневі. Адже спочатку його поховали в північній столиці, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки за два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева, де перепоховали, відповідно до Заповіта.
МІНІАТЮРНИЙ «КОБЗАР»
Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі «видання» «Кобзаря», розміром трохи більше половини квадратного міліметра, – набагато менше од макового зерняти. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі та мініатюрні, що гортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Переплет зшито павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.
ШЕВЧЕНКО НА ПРИДНІСТРОВСЬКИХ БАНКНОТАХ
Дещо неочікувано вшанували пам’ять Кобзаря на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки: у 1995 році в обіг було введено банкноту у 50 тисяч рублів, на лицьовій стороні котрої був портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на зворотній – пам’ятник Шевченкові перед університетом у Тирасполі.
А вже у 2002 році дизайн купюри обновили. Відтак, на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Банкнота була зеленкуватого кольору, тому у свідомості молдаван «зеленими» довго лишалися не американські долари, а саме гроші з Шевченком.
У 2007 році було затверджено остаточний дизайн грошей – сіро-зелений колір з незмінним Кобзарем.
ШЕВЧЕНКО НА МЕРКУРІЇ
У 1973-1975 роках автоматична станція «Марінер-10» вперше провела фотографування Меркурія з близької відстані. Було виявлено, що поверхню планети покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх називали на честь видатних художників, музикантів, письменників і поетів. Відтак один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Кобзаря. Діаметр кратера Шевченко – 137 кілометрів.
ТВОРИ ШЕВЧЕНКА МОВОЮ ЕСПЕРАНТО
Твори Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська і навіть міжнародна мова есперанто. Найбільшу кількість перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.
180 НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
Пік Шевченко на Кавказі
У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь митця. У Казахстані на його честь названо Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також однойменну назву носять 3 села, 4 селища і 8 хуторів в Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село у Рибницькому районі Придністров'я.
Крім того, на честь Тараса Григоровича Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, в Боковому хребті. Це ім'я дали їй українські альпіністи, які вперше підкорили цю кавказьку вершину у 1939 році.
РЕКОРДНА КІЛЬКІСТЬ ПАМ’ЯТНИКІВ
Незвичний пам’ятник Шевченкові Івана Кавалерідзе
У світі налічується 1384 пам’ятника Кобзареві. Така кількість є другою для однієї особи. Більше, як вважають дослідники, лише пам’ятників Ісусу Христу. Щоправда, існує версія, що Шевченка випереджає Володимир Ленін. Але останніми роками, принаймні в Україні, кількість таких пам’ятників суттєво зменшилася.
На території України нараховують 1256 монументів, а ще півтори сотні – у інших 35 країнах світу, – від Бразилії до Китаю.
Цьогоріч в Україні святкують 206 річницю від дня народження Кобзаря, який став символом боротьби за українську державність.
Тарас Григорович Шевченко — видатний поет, художник, гордість і натхнення українського народу. Про життя та діяльність цього славетного майстра написано багато книжок. Та в біографії Кобзаря є й цікаві факти, відомі далеко не всім, зате вони повною мірою розкривають багатогранність характеру і таланту митця.
У 1861 році Тарас Григорович за власні кошти видав Буквар. Книга вийшла накладом у 10 тис. примірників і була призначена для вивчення грамоти у безкоштовних школах.
Про кохання в житті Тараса Шевченка розповідають багато. Зокрема те, що протягом декількох десятків років його не полишало бажання одружитися та мати сімю. Останнім захопленням і претенденткою на роль дружини митця була 20-річна Ликера Полусмак. На той час поету виповнилось 46. Шлюб не склався, і офіційних версій цьому декілька. Одна з найімовірніших —груба селянка Ликера не відповідала тонкій і чуттєвій душі Шевченка.
Освіта митця — всього 2 класи. Здобував він її у церковно-приходській школі. Проте поету вдалося створити одну з найбільш популярних книг української класичної літератури. Мова йде про «Кобзар», який було перевидано понад 8 мільйонів разів. У Черкасах навіть створено цілий музей, присвячений цій віршованій збірці.
У Шевченка є дві могили: на Смоленському кладовищі в Петербурзі, місті, в якому він помер і був спочатку похоронений, та в Каневі. До Канева труну із тілом перевезли через два місяці після смерті поета, відповідно до його заповіту.
Поезію нашого майстра слова перекладено більше ніж ста мовами світу. Серед них —японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів зроблено польською, англійською та російською.
Іменем Шевченка названо багато населених пунктів та географічних локацій по всій планеті. Наприклад, тільки в Україні — 164 назви. Окрім того, на честь Кобзаря названа гірська вершина Північного Кавказу (висота 4200 м), морська протока в Аральському морі та навіть кратер на Меркурії, діаметр якого — 137 кілометрів.
У світі встановлено аж 1384 памятники Шевченку, з них в Україні — 1256. Інші монументи нашого поета прикрашають міста в Бразилії, Китаї, Америці.
Життя і творчість Тараса Шевченка — не до кінця звідана сторінка нашої історії…
