Блоги

В Україні і молоді і старі знають про великого українського поета Тараса Шевченка. Його вірші вивчають у школі, в інститутах досліджують його поезію. Для багатьох його особистість стала культовою, і він уже скоріше не жива людина, а залегендований образ. У цій статті мені б хотілося розкрити Тараса Шевченка як новатора з точки зору системно-векторної психології Юрія Бурлана.

Шевченко - творець української мови

Загальновідомим є той факт, що «Кобзар» Шевченка в другій половині ХVІІІ-ХІХ був настільною книгою в кожній українській хаті. Саме Шевченка називають основоположником української мови, але про те, які ж властивості характеру зробили Шевченка народним героєм і чому безліч людей по сей день захоплюються його талантом, може пояснити системно-векторна психологія Юрія Буплана.

Справа в тому, що Шевченко був людиною з високим темпераментом, також у нього всі вектори знаходилися на високому рівні розвитку, що й зробило його реалізованою і успішною людиною, Шевченко увійшов в історію як видатний поет і громадський діяч. За своїм набором він анально-шкірно-м'язовий, звуко-зоровий.

Розвинені звуковики відрізняються глибоким почуттям і вмінням володіти словом. Звуковики-поети можуть бути в авангарді формування мовної норми, відшліфованої літературної, чистої мови.

Причому такі творці мови були в кожній країні. У Росії літературну мовну норму створював Пушкін, в Україні - Шевченко.

Мовна норма, яка була оформлена в творах Шевченка, і понині вважається зразком літературної норми української мови.

Але творцем літературної мови апріорі може бути тільки звуковик. Адже через вічне підсвідоме питання «У чому сенс життя?» Звуковики приречені на постійний пошук відповідей на питання буття людського. Вловити абстрактну думку, надати форму ледь вловимим значенням, найточнішим чином позначити всі нюанси і грані здобутого сенсу-звуковики повноправно є головним хранителем Слова!

Все своє життя звуковик може провести «в пошуках» Бога. Тільки звуковики за своєю природою здатний вести діалог з Богом. Адже звуковики - це єдині люди, які володіють абстрактним інтелектом. Ось чому спроба осягнути сенс буття не може бути відкрита для образного розуміння, цей сенс збагненний лише для звуковика, наділеного абстрактним інтелектом.

Прагнення знайти потрібну відповідь штовхає звуковики на створення проривів у різних областях: поезії, музиці, фізиці, філософії та релігіях. Шукаючи відповіді на питання про сенс світобудови, звуковики певним чином сублімуують свої звукові нехватки в якусь ідею.

Саме величезне звукове бажання, що рветься назовні, зробило Шевченка майстром слова і основоположником нової української літератури. Шевченка першим торкнувся проблеми селян у своїх творах, він був буквально одержимий ідеєю нового життєустрою для свого народу. Тарас Шевченко був фанатично відданий ідеї визволення українського народу від кріпацтва, він першим втілив у літературі цю тему. Особливо відомими є поеми Тараса Шевченка «Катерина», «Гайдамаки», «Неофіти» та інші.

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої! злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі —

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти! Доле, де ти

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої! злої!

Звуковики тієї епохи охоплений ідеями соціальних перетворень, це було «передовим фронтом» роботи звукової Думки того часу. Темперамент Тараса Шевченка дозволяв не тільки створювати ідею, а й висловлювати її в першокласній поезії.

У так звану історичну фазу розвитку людства обсяг звукового бажання, звичайно, був набагато меншим ніж зараз, але в той же час окремої особистості в цей час було під силу повести за собою народ і перевернути його уявлення про власне майбутнє за допомогою слова, в якому виражалися духовні нехватки людини.

В ті часи соціальні та побутові теми не були настільки широко висвітлені в літературі. Шевченко вперше настільки збагатив українську літературу новими жанрами. Від його історичних поем і сьогодні холоне душа, адже там описана багаторічна боротьба українського народу проти польського правління на теріторії України і татарського ярма, з яким доводилося боротися багатьом поколінням українського народу.

Кріпацтво в Україні було усунуто 19 лютого 1861 указом Олександра ІІ. Так званий маніфест про сільську реформу давав селянам право «бути вільними сільськими обивателями», права могли бути «як особисті так і майнові.» Вірші Шевченка, які друкувалися в багатьох російських журналах, безсумнівно, стали важливим каталізатором у вирішенні питання про кріпосне право.

Саме наявність розвиненого звукового вектора і високого темпераменту решти природних властивостей допомогло Шевченку нести ідею визволення народу в маси і через слово змінити світогляд багатьох людей, дати їм шанс на інше життя. 10 березня 1861 р. (26 лютого за старим стилем) Шевченко помер, так і не побачивши втілення своїх сподівань при житті.

Художній талант Шевченка від картин до гравюр

Менш відомими, але не менш значними були досягнення Тараса Шевченка як художника і творця техніки офорту. Вчителем Шевченка - художника спочатку був Карлл Брюллов. Колись Шевченко написав портрет Жуковського, який пізніше був успішно проданий на акціонерів, і помітивши явний художній талант Брюллов викупив поета і художника з неволі. Так Шевченка, уроджений кріпаки, став вільною людиною, і все життя він був вдячний своєму рятівникові.

Завдяки високорозвиненому зоровому вектору, його картини і сьогодні вражають погляд. Маючи фотографічну пам'ять і високий чуттєвий потенціал, Шевченко під час різних експедицій легко міг робити замальовки з натури. Ось чому його малюнки і сьогодні мають велике історичне та етнографічне значення. У часи, коли ще не було фотографій, подібні замальовки були єдиними зображеннями, які ілюстрували тогочасну дійсність.

 

Однією з відомих картин є полотно «Катерина», де Шевченко зобразив багатостраждальну героїню своєї поеми. Через образ Катерини він передав свою тугу за батьківщиною, яку любив усім серцем. Через полотно глядач відчуває не тільки душевну драму героїні, але і переживання самого художника.

В російському солдатові Шевченко втілив образ монархії, що поневолила український народ, а в селянинові праворуч вгадується козак Мамай, який уособлює вільний минуле.

Як літературні, так і художні твори Шевченко завжди перегукуються з минулим. Тяга до історичних особистостей і до звеличення колишньої слави видає в Шевченка анальний вектор. Адже все анальні люди по своїм бажанням від природи прагнуть накопичувати й передавати знання минулих поколінь. Анальники - це взагалі люди «минулого» для них все старе краще нового і тому туга за минулими часами часто ввергає їх у ностальгію за своєю країною, батьківщині і рідних краях:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,                         

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Але той же анальний вектор у свою чергу робить таких людей професіоналами вищої категорії, які можуть бути зосереджені на деталях. Ось чому Тарасу Шевченку так добре вдавалася техніка створення картин-офортів і гравюр.

 

Завдяки анальній посидючості і шкірному новаторству Шевченкові вдалося знайти нові конструктивні рішення в даній техніці. Тут він абсолютно особливим чином міг працювати з лініями і кольором. Ще одним різновидом гравюри на металі була техніка створення офорту.

У Петербурзькій академії мистецтв Шевченко називали «російським Рембрант»: в роботах Шевченко фахівці виявили деяку схожість з технікою голландця.

Таким оборазом, в усі сфери, в котрих Шевченко знаходив себе, він вносив щось нове і особливе, не схоже на техніку інших майстрів того часу. Звуковий пошук давав його картинам особливу глибину, а зв'язок його поезії з народними і сімейними цінностями, зробили його поезію частиною душі українського народу. Його біль і слова, які він заповідав своїм нащадкам, і сьогодні знаходять відгук у серцях українців по всьому світу.

Стаття написана за матеріалами тренінгу з системно-векторної психології Юрія Бурлана.

                                                  

Мое детство прошло в самом центре центре Киева. Гуляя по парку Шевченко и видя его памятник, еще тогда стал задумываться: « А что это за дядька такой,  который стоит набычившись на университет, словно его оттуда выгнали за двойки?»

Место действительно уникальное. Парк им. Шевченко с его памятником. Напротив Университет его имени. Рядом бульвар Шевченко, музей Шевченко и оперный театр им. Шевченко..., и все это в Шевченковском районе. Помню школьную экскурсию в дом музей Шевченко, расположенный почти на Майдане (пер. Шевченко, 8-а) который ранее назывался Козье болото (я за возвращение майдану исторического названия!). Демонстрация  его личного парусинового костюма и рубашек, наверно должна была произвести на детей такое же впечатление, как сейчас костюм Бэтмена в его бэтменмобиле..  Но мы еще не знали кто такие «фетишисты».

                                              

В школе нам объясняли, что это несчастный крепостной талант, которого выкупили из крепостных и зачем то отправили в ссылку царские сатрапы с которыми он боролся. Но возникали вопросы. Если он боролся с царизмом на кой черт его выкупили сатрапы и как он мог бороться своей писаниной если народ был поголовно безграмотный? Что же он такого натворил, что его так возвеличили до уровня выше Богдана Хмельницкго?  Вроде не воевал, переворотов не устраивал, восстаний не поднимал… Еще тогда портреты этого хмурого, злого дядьки мне не внушали доверия. Не хороший он какой то!

                                                   

                         "Оковы пали и «Свобода» в парламенте визжит у входа: - Всим "москалям" прийдэ "капут"!»

                                                                                                                                    кобзарь Михальчишин "Нахтигаль"           

                                                                                                                    ("нахтигаль" - это не ругательство, а "соловей" по немецки)

Интересная статья с видео была выложена на сайте    GAZETA.UA  - «Российское телевидение развенчало "культ Шевченко", сравнив его с Гитлером.» Городское ТВ Оренбурга уже всех наверное достало своими трансляциями на всю  Украину?! Не меньше чем датские газеты, с картинкой Мухамеда, пакистанцев. Но реакция та же.

http://gazeta.ua/ru/articles/life/_rossijskoe-televidenie-razvenchalo-kult-shevchenko-sravniv-ego-s-gitlerom/486930

Посмотрел. О Гитлере ни слова и никаких сравнений. Обсуждался вопрос: «Что Шевченко сделал для Оренбурга за 10 лет пребывания там, и чего в городе с ним так носятся».

Можно подумать что его портрет в СС "Галичина " не выставлялся рядом с портретом фюрера?! Сами же это фото, на всех возмущенных укр. сайтах, выставили на обозрение!

                                            

В  Оренбурге музей намного лучше чем в Украине и самое смешное, его основал потомок тех кого Шевченко рекомендовал резать – Леонид Наумович Большаков.

Не знаю как у вас, а у меня любой культ личности вызывает отвращение. Эти портреты развешанные где надо и не надо, памятники на каждом шагу, всенародные празднования рождения и смерти.. Создание культа напоминает покупку фалоимитатора импотентом или одинокой женщиной. Своего то нет! Да и на проверку все эти «личности» оказываются как правило мерзкими…  Наш случай не исключение.

                                                 

 В Европе всего 2 страны который задыхаются от своей «Личностной» не полноценности. Украина и Польша. Ну не хватает им всемирно известных личностей. У поляков есть  Коперник , один на всех. Вот они и в восторге от графини Валевской которая стала нац. героиней в постели у Наполеона. Спасла Польшу.. ну этим самым местом от этого самого места, так сказать.. Есть чем гордиться.

А у Украины? Ни одной, кроме Кличко..  Шевченко? Да ни кому не интересен наш Щевченко, кроме специалистов и диаспоры.

                                           

Низкорослый алкаш, жадный, завистливый, которого не любили женщины… Типичный образ жителя Киева из села, нашего времени. . Художник посредственный. Поэт, как художник…

Посмотрите на его картины. У каждого художника своя узнаваемая техника письма, но нельзя же всех изображать с одним и тем же лицом – своим. А этот маленький пухлый ротик – у всех! Он больше прославился как художник порнограф за пикантные рисунки на заказ. Тогда тоже было модно картины голых девок развешивать). Цвета преобладают красные и черные – признак психического отклонения - склонность к убийству, самоубийству.

                                                                   

Стихи посредственные, но стабильно ноюще кровавые. Кровь, ненависть, безысходность…

 Вы же помните его поэму «Сон», созданную сразу как его выкупили?

Цариця небога
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою… и т. п.

Говорят, Николай I от души смеялся, читая строки, направленные против себя, и хотя называл поэта дураком, но совсем не был расположен наказывать его. Однако, дойдя до поэмы «Сон», где поливалась грязью его жена, царь пришел в ярость. «Положим, он имел причины быть мною недовольным и ненавидеть меня, но ее-то за что?» — спрашивал разгневанный монарх.

 Действительно, надо быть долбанутой на всю голову, что бы за эту свинью неблагодарную, заплатить 400 рублей. Понял это "гений боротьбы" и отметил в своем "завещании".

О том что Шевченко выкупили частично за деньги царской фамилии, почему-то забывают. Между тем, 14 апреля 1839 года в Царском селе произошло это замечательное событие.

 Этот мужик оценивался хозяином в 2500 рублей – огромные деньги по тем временам.

Имеется соответствующее свидетельство в камер-фурьерском журнале - дневнике, описывающем каждый день императорской семьи. Императрица потратила на лотерею 400 рублей, наследник престола Александр Николаевич (тот самый, который, став царем, потом освободит и всех мужиков в империи) и великая княгиня Елена Павловна - по 300. Остальные 1500  доплатили гости.

Вот Шевченко и отблагодарил как мог, исходя из своей "великой народной духовной ориентации".

Логика и мораль типичного сельского жлоба. Вся жизнь – пропитана ненавистью и зависть к имущим людям особенно тем кто ему помогал. Что то я не припоминаю случаев, что бы он сам кому то пытался помочь... Да и ушел он собственно как и появился – в никуда.

 Так что не забудьте сказать «СПАСИБО».

 Спасибо поганому русскому дворянству и мерзкой интеллигенции за то, что нашли, обучили, кормили, одевали, печатали, выкупили и отмазали от ссылки.

 Спасибо товарищу Сталину за реанимацию и создание образа. Что? Вы не благодарны? А кто это чудо достал из пыльных архивов библиотек, отмыл, нарядил и выставил нам на радость, вбивая его в наши мозги?

Спасибо угнетателям народа Украины за нашего морального вождя!

 И последнее. Меня умиляют вопросы «исследователей» Украины.: «Какое же тайное зашифрованное послание оставил (ли) нам в своем творчестве(трипольском мусоре,  каменюках Хортицы и т.д.) ?» Да те же что сейчас пишут на заборах, стенах лифтов и подъездов! Ни хрена вам не оставили!) Хотя если посмотреть на забор историко - философски….., как на творчество Шевченко…

Чуть не забыл! Как  мне справедливо  подсказали товарищи "шевченковцы" - он еще и великим философом был! Правда сам он об этом не знал и даже не догадывался, но точно был).

Я предвкушаю истерику почитателей и фанатов "гения".  А вы хоть то сами его читали? Сомневаюсь. Если "да", то не больше отрывков из школьной программы.

Ось що, добрі люди:

Я гуляю, бенкетую

В неділю і в будень.

А вам нудно! Жалкуєте!

Єй-богу, не чую.

І не кричіть! Я свою п’ю,

А не кров людськую!

Отак, ідучи попідтинню

З бенкету п’яний уночі,

Я міркував собі йдучи,

Поки доплентавсь до хатини.

А в мене діти не кричать

І жінка не лає,

Тихо, як у Раї,

Усюди Божа благодать —

І в серці, і в хаті.

Отож я ліг спати.        

Есть над чем поразмышлять!  Какое же тайное  философское послание здесь зашифровано "гением"и в каком состоянии был шифровальщик?

Тут еще и полтергейст появился…  Перестаньте играть на бандурах в общественных местах! А то такой жуткий глюк материализуется! Детей пожалейте!

 

Бараны тут не случайно! Это тоже тайное зашифрованное послание!

ВІДЕО  ШЕВЧЕНКО "І світає.., і смеркає.., день божий минає...

і смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає
Оглухли.., не чують...
Кайданами міняються,
Правдою торгують.

І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,

А що вродить? – побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
 
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті – своя правда,
І сила, і воля!!!

ВИДЕО  ШЕВЧЕНКО ЗАПОВІТ  Читає  Михайло Мельніченко.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!
Братерства братнього!
Найшли...
Несли, несли з чужого поля –
І в Україну принесли...
Великих слов велику силу
Та й більш нічого!!! Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро! 

ШЕВЧЕНКО "Вітре буйний" виконує Кубанський Козачий хор.
-------
PS Я готовив все виложити ще вчора, 9 березня, але мене оставили без
Інтернета - тому виложив тільки зараз... Вибачайте, друзі...

[ Читати далі ]

Сьогодні народився великий поет української нації Тарас Григорович Шевченко. Нема на Україні жодної людини, що не знала б цю надзвичайну людину, проте... люди знають тільки його ім’я... і це лякає мене...

Декілька тижнів тому, я зі своїми друзями вирішила провести маленьке дослідження. Ми пішли на Майдан і підходили до людей запитуючи про Шевченка. Питання були такі:

1. Хто такий Тарас Шевченко?

2. Що він написав? Про що ці твори?

3. Коли народився поет?

Опитали ми 40 чоловік, з них, на всі питання відповіло 5... 

Відповідь однієї жінки приголомшила мене. Вона сказала: "Зачем мне его знать? В школе я не учусь, на работе это никому не нужно. Я прекрасно обхожусь без этого. К тому же, не такой уж он и известный поет."

Мені соромно за мою улюблену Україну. Не будьте байдужі! Любіть Україну!

Ой червона ружа на чолі століть.
Ой крута та круча, де Тарас стоїть
Ой крута та круча, де стоїть Тарас
 і крізь роки кличе, кличе, кличе нас!!!

В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
“Реве та стогне Дніпр широкий”, |
Щоб розбудити всіх, хто спить.

Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
 Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас -
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас!

Іду крізь свята і крізь будні,
Крізь глум юрби і суєту.
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.

( Юрій Рибчинський  )

Світе тихий, краю милий, Моя Україно...

За що тебе сплюндровано,
 За що, мамо, гинеш?

Зоре моя вечірняя зійди над горою

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас —

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Тарас Шевченко

 

ДО ВСІХ  СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ
 
Пропонуємо проголосити 9 березня, - день народження генія українського народу Тараса Шевченка, - всеукраїнським святом. Проголошення власного свята буде не тільки проявом реального республіканського суверенітету, але найголовніше - свято стане днем єдності українців всього світу.

Для того, щоб уряд України прийняв постанову відносно встановлення такого свята, потрібно показати наявність підстав, а тому треба взятися за діло і активно провести наразі на громадських засадах святкування 176-ї  річниці з дня народження Тараса Шевченка по всій Україні. Центрами по проведенню свята повинні стати, безперечно, осередки Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, що ніякою мірою не обмежує ініціативи різних інших громадських та державних організацій.

Сценарії свята мають складатися на місцях з урахуванням місцевих умов, але думається, що кульмінаційним моментом має стати загальний спів "Заповіту" на, всій території України о певній домовленій годині.

Пропонуємо такий план проведення свята:

Початок о 12-13 годині. Свято починається по первинних осередках з проведення власними силами різних заходів як то: засідань, вистав, концертів, фольклорних дійств тощо.
Частина друга: о 16-17 годині, після невеликої перерви для відпочинку, громади знову збираються по осередках і звідти організовано колонами вирушають до місця проведення загального мітингу. Колони мають нести з собою уквітчані рушниками портрети Тараса Шевченка та інших славних синів і дочок нашого народу, прапори, хоругви, співати по дорозі українські пісні та бути зодягненими у парадні національні строї.
Частина третя: о 17-19 годині проводиться загальний мітинг з приводу свята. Сходяться всі громади і розташовуються у певному порядку. Мітинги повинні проходити біля пам’ятників Тарасу Шевченкові. Там, де їх ще немає, треба встановити на центральній площі на підвищенні портрет Шевченка і проводити свято тут.
Головна частина: рівно о 19 годині всі запалюють свічки і разом співають "Заповіт". І так скрізь по нашій землі! В цю мить вся Україна засяє вогнями мільйонів свічок і відгукнеться дружнім співом, що сповістить про об’єднання в єдину могутню волю братньої любові всього українського народу!
Слава Україні!  Героям Слава!

Подальший спів хай іде за місцевим сценарієм, та вважаємо, що слід би заздалегідь поширити тексти і розучити добре спів таких пісень:
    
"Ще не вмерла Україна"
"Реве та стогне Дніпр широкий"
"Думи мої, думи мої"
"Повіяв вітер степовий"
"Ой, у лузі червона калина похилилася"

Заключна частина: о 20 годині починаються масові народні гуляння.
Єдине, про що хочеться нагадати: свято потрібно провести дуже і дуже організовано, без порушень правопорядку. Будь-які ексцеси завдадуть шкоди тільки нам, українцям. Свято 9-го березня має стати першим всеукраїнським святом, але не останнім.
Друзі, шануймося, бо ми того варті!

Оскільки 10-го березня перестало битись серце нашого Великого Кобзаря то пропонуємо в цей день зробити ще одне покладання квітів і провести, де це можливо, панахиди біля пам’ятників Тарасу Шевченкові за упокій його душі, а також поставити там свічки.
Ініціативні групи міст Донецька та Тернополя.

(Це написано в 1990 році і було розіслано, але і зараз актуально, як на мою думку  - Богдан Гордасевич)


"І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І буде Правда на землі"

Тарас Шевченко

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. /349/ Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро! Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чули б у Бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших... і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить /350/ Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! Умийтеся! образ Божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко! Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засядуть, і премудрих Немудрі одурять! Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слав’янофіли Так і претесь... І всі мови Слав’янського люду — /351/ Всі знаєте. А своєї Дас[т]ьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!.. Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде. А ґвалту! а крику! «І гармонія, і сила, Музика та й годі. А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляне убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани /352/ Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила! Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу! Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Заміс[т]ь пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, /353/ Сліпую каліку. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай[те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, /354/ Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Джерела тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»(ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 78 — 86 звор.);

список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями

Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датований: «14 декабря 1845, Вьюнища».

Датується за автографом: 14 грудня 1845 р., В’юнище.

Первісний автограф не відомий. Вперше поет прочитав послання своїм

знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865) рассказывал мне, что у него в сорокових годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды пришел он и прочитал только что написанное им известное „Посланіє до земляків“. Общее содержание этого произведения, и в особенности те места, где говоритея о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление: с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось... Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места»(Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 69).

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав

твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями в 9, 102, 114, 168, 176, 212, 251 — 252-му рядках. Твір набув остаточного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р.,

послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського братства, у справі яких під час допиту в III відділі фігурували списки, зроблені В. М. Білозерським (ДАРФ, ф. 109, 1 експ., спр. 81, ч. 4, арк. 41 — 44), М.І. Костомаровим (Там само, ч. 3, арк. 55 — 56), О. В. Маркевичем (уривок — рядки 1 — 116. — Там само, ч. 12, арк. 35, 37, 38). Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа»з незначними різночитаннями (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114 — 126).

Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П.О.

Куліша та невідомої особи (ІРЛІ, ф. З, оп. 19, № 70). З недогляду, очевидно, в ньому відсутні рядки 99 і 207 — 209, а в рядках 210 — 211 пропущено два слова: «Не турбуйтесь».

В «Історичному оповіданні»П. О. Куліш цитував послання: Умийтеся! Образ Божий Багном не скверніте, Не дуріте дітей своїх, /738/ Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... (Куліш П.О. Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 26). У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» — «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи це недогляд П.О. Куліша, чи, може, так було в якомусь попередньому автографі. Є такого типу різночитання і в іншому уривку, що його наводить П. Куліш: ...Заговорить І Дніпро, і гори, І потече сторіками Кров у Чорне море Синів ваших, і не буде Кому помагати: Одцурається брат брата І дитини мати. (Там само. — С. 39.) Існував також список невідомою рукою 40-х років XIX ст.; його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 64 — 71). З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років XIX ст. послання переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28). Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено. Суттєві відміни проти автографа містив список М. О. Максимовича, різночитання якого подав В. М. Доманицький у своїй праці «Критичний розслід над текстом „Кобзаря“» (К., 1907. — С. 127 — 132). З них лише поодинокі збігаються з різночитаннями інших списків. Не повторюються вони і в іншому списку, що належав М.О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38). Навіть назви різні: у першому — «Посланіє до мертвих і живих...», у другому — «І мертвим, і живим...». Останній список взагалі ближчий до автографа у збірці «Три літа». До списку, що належав М.О. Максимовичу і тепер зберігається в РДАЛМ

(ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38), близький список О. М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 138, с. 605 — 613).

Значні розбіжності з основним текстом містять списки у примірнику

«Кобзаря» 1860 з рукописними вставками (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 22 — 32), у рукописній збірці «Сочинения Т.Г. Шевченка» 1862 р. (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 290 — 299), невідомою рукою (ІР НБУВ, І, 561, арк. 3 — 8 звор.; 7450, арк. 19 звор.), у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 80, с. 49 — 56).

Список невідомою рукою (можливо, А. Слюсарчука) у ЛНБ (ф. 1, № 432)

має помітку олівцем на титулі: «З тих часів, як ще поезії Шевченка галицька молодіж переписувала і передавала з рук до рук». Він відноситься до першої половини 60-х років XIX ст. і походить, як і список Т. Грушкевича (Там само, ф. 41, № 140, с. 39 — 49), від першодруку. Список К. Климковича (Там само, ф. 11, спр. 4349, с. 95 — 104) є копією з видання «Поезії Тараса Шевченка»(Львів, 1867). /739/

Незначні різночитання є у списках П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 653), у

списку, що належав Л.М. Жемчужникову (різночитання див.: ЗНТШ. — 1901. — Т. 39. — С. 1, і «Кобзар», 1893. — Ч. 1. — С. 287 — 294), у збірці «Стихотворения Шевченка» (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 7, с. 15 — 25), невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 29 звор. — 37), у рукописному «Кобзарі»1866 р. (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 859 — 863), у рукописній збірці 1889 р. (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 1 — 14).

Вперше надруковано у збірці «Новые стихотворения Пушкина и

Шевченки» (Лейпциг, 1859. — С. 24 — 34).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. —

Львів, 1867. — Т. 1. — С. 9 — 16. У Росії вперше надруковано без купюр у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. — СПб., 1907. — С. 260 — 267.

Аще кто речеш, яко люблю Бога... — епіграф узято з Першого

послання Іоана Богослова: «Коли хтось каже: „Я люблю Бога“, а брата свого ненавидить, — неправду мовить»(Гл. 4. В. 20). Завершується ця глава заповіддю, яку Шевченко зробив провідною у своєму посланні землякам-українцям: «І таку ми заповідь одержали від Нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого“» (Гл. 4. В. 21).

На розпуттях велелюдних... — перегук з біблійними Книгами Єремії та Єзекіїля. І потече сторіками Кров у синє море... — в основі цієї

шевченківської перестороги сучасникам лежать образи з Одкровення Іоана Богослова: «І другий ангел посурмив, і мов гора велика, огнем розпалена, була кинута в море: і стала третина моря — кров’ю»(Апокаліпсис. Гл. 8. В. 8); «...третій вилив чашу свою на річки і на джерела вод: і стала кров»(Апокаліпсис. Гл. 16. В. 4).

Німець скаже: «Ви моголи». — Натяк на те, що в тодішній історичній науці була поширена думка про монгольське походження слов’ян. Про це Шевченко міг читати у перекладеній О.М. Бодянським книжці П.-Й. Шафарика «Славянские древности». Згадуючи німецьких істориків В. Шюца, І. Паррота та ін., автор зазначав: «Одни только те писатели, для коих в их тесном кругозоре познаний мир славянский еще по сю пору покрыт непроницаемым мраком, не перестают, вопреки просвещению нашего века, причислять народ славянский к племени монгольскому...» (Шафарик П. И. Славянские древности. — М., 1837. — Т. 1. — С. 69). Тамерлан — Тімур (1336 — 1405), середньоазіатський емір і завойовник, правитель військово-феодальної держави в Середній Азії з столицею в Самарканді (1370 — 1405). Здійснював спустошливі напади на Іран, Малу Азію,Закавказзя, Індію. Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський і словацький учений і поет, який послідовно обстоював ідею єднання слов’янських народів. Великої популярності набула його поема «Дочка слави», уривок якої О. Бодянський опублікував у своїй книжці «О народной поэзии славянских племен» (1837). У журналі «Отечественные записки» (1840. — Кн. 1 — 2) опубліковано статтю Я.Коллара «О литературной взаимности между племенами славянскими». Очевидно, зсцими творами Шевченко був обізнаний. Танка Вацлав (1791 — 1861) — чеський філолог і поет, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово /740/ о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання. Слов’янофіли — представники одного з напрямів суспільно-політичної думки Росії 40 — 50-х років XIX ст. Найбільш відомі з них— О. С. Хом’яков, брати І. В. та П. В. Киреєвські, І. С. та К. С. Аксакови, Ю.Ф. Самарін, О. І. Кошелєв, І. Д. Бєляєв. Історичний розвиток Росії і слов’янських народів загалом слов’янофіли протиставляли Заходу, боючись впливу західних ідей. Їхні погляди були складними й суперечливими, з часом зазнавали відчутної еволюції в бік консерватизму. В 40-х роках критика слов’янофілами кріпосницьких порядків, заклики глибше вивчати національну історію мали прогресивне значення, але вже й тоді слов’янофіли, на противагу «західникам»,звеличували офіційне православ’я, обстоювали думку про самобутній шлях розвитку Росії через поземельні общини. З роками ці тенденції посилювалися і в  другійполовині 50-х років, коли царизм, побоюючись народного повстання, вирішив скасувати кріпосне право «зверху», звели нанівець окремі вияви опозиційності слов’янофілів щодо самодержавства. Шевченкові рядки спрямовані проти тих доморослих слов’янофільствуючих «земляків», які дбали про об’єднання слов’ян під скіпетром російського царя-самодержця, нехтуючи інтересами розвитку українського народу, передової суспільно-політичної думки. Брут Люцій Юній — керівник повстання в Римі 509 р. до н.е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів. Брут Марк Юній (85 — 42 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, один із головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки в боротьбі проти другого тріумвірату (Октавіан, Антоній, Лепід), 42 р. до н. е.покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот.

Коклес (Одноокий) Публій Горацій — легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тибр.

Титло — значок над скорочено написаним словом у

церковнослов’янських книжках.

Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші

пани Ясновельможнії гетьмани.

— Так вперше гнівно й беззастережно Шевченко охарактеризував поведінку тієї верхівки української козацької старшини, яка поперемінно вислужувалась то перед російським царизмом, то перед польською шляхтою, цілковито нехтуючи інтересами власного народу.

Синоп, Трапезунд — турецькі міста на узбережжі Чорного моря, на які, щоб визволити полонених, часто нападали запорозькі козаки,підпалюючи ворожі кораблі.

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

Ось такі наші справи в Украйні, всяка мерзота хоче і надалі знищити цей волелюбний і благодатний край і його народ. Прийдешні зі сходу зайди продовжують наступ на все українське і замахнулися на святе - на мову! Мова це те, що ідентифікує українця як українця! Мова це код нації, будь-якої нації!