хочу сюда!
 

Анжелика

34 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 34-40 лет

Заметки с меткой «тарас шевченко»

Поринь у простоту Тараса...

Цей вірш я присвятила Тарасу Шевченко на честь його 200-річчя


Поринь у простоту Тараса,

його висотну глибину,

його народну сутність часу

і правду творчої душі

Побач його у хмарах неба,

в просторах Матінки-землі,

почуй віршів його наспіви,

природність кожної строфи

Відчуй букет квітковий Спасу,

Поринь в Ісуса навесні,

всім серцем розумій Тараса,

він велич нашої землі!

(с) Марія Магдалинська


Библиотека УкрЛиб: создана первая интерактивная биография Тараса

Первая интерактивная онлайн-биография Кобзаря разработана командой крупнейшей укранской электронной библиотеки «УкрЛиб».

Новый проект библиотеки «УкрЛиб», интерактивная биография Тараса Шевченко , представляет жизненный путь украинского Кобзаря с помощью современных технологий визуализации. 

Онлайн-биография создана на основе творческого наследия Шевченко и включает его поэзии, цитаты прозаических произведений, картины и эскизы. Использованы здесь и материалы других авторов, имеющие отношение к жизни и творчеству поэта и художника.

Проект ориентирован в первую очередь на школьников: его целью является объединение различных материалов о жизни и творчестве Кобзаря, структурирование и поэтапная визуализированная подача информации с помощью современных технологий. Такой подход позволит повысить интерес современных школьников к творчеству Шевченко, поможет им понять связь обстоятельств и событий его жизни с творческой деятельностью. Проект будет интересен и всем желающим углубить знания о биографии и творчестве величайшего украинского поэта.

Развитие проекта будет продолжаться, отмечают его разработчики из команды библиотеки «УкрЛиб». Биография будет дополняться новыми художественными произведениями, музыкальным сопровождением, видеоматериалами, посвященными жизни и творчеству Тараса Шевченко. Будет осуществлен также перевод на другие языки.  

Справка

Библиотека «УкрЛиб» открыта в 2000-м году. Здесь доступно более 80 000 электронных книг и различных учебных материалов по украинской и мировой литературе. В 2010-м году команда «УкрЛиб» получила награду «Знак Качества».

Источник: B2Blogger.com

Политика в стороне, тут только хобби!!!!!

Прошлая запись была про Шевченко, так вот финал готов! очень ярко получилось! Так что готовлюсь делать серию портретов! размер работы 20*25см, акриловая краска+лак матовый!




26%, 5 голосов

53%, 10 голосов

16%, 3 голоса

5%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

В продолжение темы празднования 200-летия Т.Г. Шевченко

Авторский концерт композитора Олега Полевого, посвящённый 200-летию Т.Г. Шевченка


9 марта в 16.00 в Большом зале Одесской областной филармонии к 200-летию Тараса Шевченко состоялся авторский концерт композитора Олега Полевого. Заслуженная артистка Украины Валентина Щербань
(г. Львов) прочитала стихи Т. Шевченко. Лауреат международных конкурсов, студентка Одесской национальной музыкальной академии имени А.В. Неждановой Мехрибан Сулейманова исполнила прелюдию ор. 4 для фортепиано. Лауреат международных конкурсов, аспирантка ОНМА им . А.В. Неждановой Юлия Руснак исполнила три пьесы из цикла «Французская тетрадь». Дуэт в составе профессора Татьяны Ивановны Шевченко и Юлии Руснак исполнил пьесы «Путешествие в Альпы» и «Колокола» (op.6) для фортепиано, посвящённую памяти Т. Г. Шевченко. Заслуженный деятель искусств Украины, профессор Татьяна Ивановна Шевченко исполнила «Польку», «Зимний вальс» и «На ярмарке» для фортепиано из цикла «Детская галерея» В исполнении хора студентов Одесской национальной музыкальной академии прозвучали «Молитва», «Мысль» и «Чего мне тяжело...» на стихи Т.Г. Шевченко для смешанного хора a capella, а также хоровой концерт «Давиду псалмы» (№ 1, № 12, № 53) на стихи Т.Г. Шевченко для баса, тенора и смешанного хора a capella. Художественный руководитель - заслуженный работник культуры Украины, профессор Григорий Семёнович Лиознов. Дирижёр - лауреат международных конкурсов хорового искусства Галина Шпак. Солисты: народный артист Украины, профессор Анатолий Дуда (тенор ) и лауреат международных конкурсов , в . о. доцента Валентин Богачёв (бас) . Ведущий - Заслуженный работник культуры Украины Роман Бродавко. В заключении концерта очень тепло со словами благодарности поздравили участников концерта: Заместитель начальника управления культуры и туризма, национальностей и религий Одесской областной государственной администрации Петрова Елена Валентиновна. Игуменья Серафима, настоятельница Свято-Архангельского женского монастыря, поздравила участников концерта и рассказала о роли Слова Т.Г. Шевченко для всех нас и поблагодарила профессора Татьяну Ивановну Шевченко, профессора Григория Семёновича Лиознова, академика Поливанову Галину Анатольевну и композитора Олега Григорьевича Полевого за созданный Праздник творчества артистов. Аплодисментами встретили Зрители:
награждение Григория Семёновича Лиознова Грамотой Настоятеля Украинской православной церкви Митрополита Киевского и всей Украины Владимира и орденом Украинской православной церкви святого князя Владимира;
награждение Галины Сергеевны Шпак Почётной Грамотой Настоятеля Украинской православной церкви Митрополита Киевского и всей Украины Владимира;


Заборонений Кобзар

До Дня народження Т.Г. Шевченка...

«Заборонений Кобзар» - збірка шевченкознавця Миколи Зубкова містить Шевченкові твори, які вилучали як за царату, так і за радянщини з політичних чи інших міркувань. 96 сторінкову книжку видало харківське видавництво «Оригінал», а 2009–2011 - відповідно 2, 3, 4 та 5 видання видавництв «Точка» й «Форт».

Про книжку

Збірка гуртує твори: «За що ми любимо Богдана?..», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові…», «Чигрине, Чигрине…», «Якби то ти, Богдане п'яний…», і 2 поеми «Іржавець» та «Великий льох». Завершальну частину поеми «Чернець», фрагмент поеми «Тарасова ніч» і вступ до твору «Царі» жодного разу не оприлюднювали за часів радянської влади, бракує їх, як це не дивно, і в сучасних виданнях.

http://files.i.ua/file/2007467/8541088/1422985079/taras_shevchenko_zaboronenii_kobzar_vibrane.djvu


33%, 2 голоса

67%, 4 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Неначе люди подуріли. (Український пророк)

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна...
Аж бачу, там тільки добро,
Де нас нема.
В лиху годину,
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село...
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
її дитину... Добре, мамо,
Що ти зараннє спать лягла,
А то б ти Бога прокляла
За мій талан.

Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Останні продають штани...
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Між горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люди веселі.
Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

                               Т.Г. Шевченко 1848 рік

Тарас Шевченко

(Реконструкция музейной площади в г.Винница)

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.


[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]




Тарас Шевченко у Верховній Раді України

5 березня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: "Тарас Шевченко як постать світового значення (до 200-річчя з дня народження)"
 


Відкриваючи слухання, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, зокрема, наголосив: "Як завжди, в часи випробування та боротьби за волю українців, великий Кобзар знову був з нами. З нами він був і на Майдані. Його портрети прикрашали штаб національного спротиву, майоріли над багатотисячними зібраннями майданівців. Це було не тільки в Києві, це було по всій Україні. Сотні тисяч українців боролись на майданах свідомо чи підсвідомо, пам'ятаючи Шевченкові слова: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!"
За словами О.Турчинова, значення особистості та творчості Тараса Шевченка виходить далеко за межі України. "Його ім'я вписано золотими літерами в історію духовних досягнень людства поряд з Адамом Міцкевичем, Олександром Пушкіним, Віктором Гюго, Джорджем Байроном, Генріхом Гейне",- сказав Голова Верховної Ради і підкреслив: "Шевченко виконав для свого народу історичну місію творця нації, виразника національних почуттів. Як національний пророк він посідає провідне місце у суспільній свідомості не лише українців, а багатьох народів світу. Його слово - це слово людського єднання. Поезія загальнолюдських гуманістичних цінностей. Вона закликає до вселюдського мирного поступу на засадах правди, рівності та справедливості".
О.Турчинов сказав також, що гуманістична універсальність творчості Шевченка відкриває світу національну історію і культуру України, робить її невід'ємною частиною світової цивілізації, і навів слова Івана Франка: "Доля переслідувала його в житті, скільки могла. Та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а невіру в Бога у зневіру і песимізм".
"У переддень 200-ліття ювілею Тараса Шевченка кожний з нас схиляє голову перед його світлою пам'яттю і переживає відчуття великої гордості за те, що саме українська земля подарувала людству геніального пророка, співця свободи та братерства народів",- наголосив головуючий і повідомив також, що відзначення ювілею Тараса Шевченка знайшло розголос і на світовому рівні, адже 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка включено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.
"Сьогодні Кобзар звертається на сотні мов до наших сучасників. У ці Шевченкові дні мільйони людей як в Україні, так і далеко за її межами вшановують пам'ять славного сина українського народу. Тарас Григорович Шевченко є постаттю, яка об'єднує українців в Україні і за кодоном, яка консолідує українську націю. Шевченко є об'єднавчою постаттю для України і для всього світового українства",- сказав О.Турчинов. Він також висловив сподівання, що парламентські слухання допоможуть "розпочати гідне, неформальне вшанування пам'яті геніального пророка, великого сина українського народу, по-новому покажуть відкриті для майбутніх поколінь необмежені кордонами обрії його невмирущої спадщини".
Міністр культури України Євген Нищук, зокрема, зазначив: "Я не функціонер, не чиновник, я цього не приховую, але я вмію чути, вмію бачити, в мене є воля і, як казали одні люди, я маю діяти в екстремальних ситуаціях. Саме в цих екстремальних ситуаціях я звертався до погляду Тараса Шевченка, до його слова, до його сили духу. Я відчував його їством в дуже небезпечні моменти для кожного із нас, для країни".
Міністр зосередив увагу присутніх на переліку ювілейних заходів. "Почну з того, що болить в багатьох і хвилює, бо бачили ці решітки - донедавна Національний музей Шевченка. Одним з ключових пунктів плану було проведення ремонтно-реставраційних робіт у ряді музеїв. Вперше за часів існування в Національному музеї імені Тараса Шевченка в Києві було встановлено систему кондиціонування",- сказав він. За словами Є.Нищука, також було проведено роботи на культурних об'єктах Черкащини: повністю відремонтовано Церкву Тарасову Покрови Святої Богородиці у місті Канів.
"Пройшли роботи і у селі Шевченкове в Літературному музеї. Відремонтовано адміністративну будівлю, фасад музею та оновлено експозиції. Проведено благоустрій нижнього парку Шевченківського заповідника. Функціонує як повноцінний і туристичний об'єкт і "Хата Чумака", вона відновлена за спонсорські кошти",- зазначив міністр.
"Багато хто запитує, чи буде вручення Шевченківської премії і державних нагород. Разом з тим відразу скажу, що цього не буде ще й тому, що Шевченківська премія і вищі державні нагороди можуть вручатися за підписом Президента України. Президента України у нас ще немає, підпису немає, тому Шевченківська премія буде вручатися, очевидно, на День незалежності",- повідомив Є.Нищук і завершив виступ, прочитавши з трибуни парламенту вірш Тараса Шевченка "В казематі" ("Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні…".
Голова Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України В‘ячеслав Кириленко зазначив, зокрема, таке: "Абсолютно невипадково ось це народне повстання, яке спалахнуло в Україні, співпало із 200-літтям нашого Кобзаря. З огляду на це, він став ще більш актуальний, ніж був до того, хоча його актуальність ніколи не вмирала і не вмре. До речі, так само з кожною секундою стає дедалі більш актуальним антиколоніальний пафос Тараса Григоровича. Ми бачимо, нікуди не подівся ні російський шовінізм, ні російський імперіалізм, ні російський колоніалізм. Пруть, стоять на наших кордонах, хочуть забрати шмат української території".
Народний депутат також підкреслив: "Я згоден повністю із новою концепцією святкування, що це має бути народне Шевченківське віче. Не там, в класичних бюрократичних стінах із врученням золотих, срібненьких і інших медальок абсолютно непричетним людям до Шевченка, його спадщини і популяризації. А це має бути велике народне віче. Тому що більше 100 днів було і зараз продовжується вшанування Шевченка саме на Майдані Незалежності в Києві і на всіх інших майданах по всій Україні від Ужгорода до Донецька".
З приводу Національного музею Шевченка виступаючий зазначив, зокрема, таке: "Це те, що нам болить і нас насторожує. Дуже добре, що там пофарбовані стіни, дуже добре, що там буде, сподіваємося, нова система вентиляції. Але більше, ніж півроку у нас відбувалися гострі дискусії в Комітеті з питань культури, який я маю честь очолювати, в Громадській раді з пошанування 200-ліття Шевченка, яка була утворена ще на початку минулого року при Комітеті, про те, якою має бути нова експозиція Національного музею Шевченка, як він має далі розвиватися і який дух там повинен бути. Ми наполягали на тому, що цей дух має бути український. Що це не просто лише живописець, якому дала дорогу в життя Російська академія мистецтв, а це, понад усе, український світоч, який, коли вже нас нібито було вбито цими імперіалістами, сказав - ні, Україна живе і буде вічно жити, і повернув нам слово. Оці послання мають відчуватися на кожному поверсі оновленої експозиції Національного музею Шевченка".
В.Кириленко наголосив також на необхідності того, "щоб Шевченко з'явився, нехай навіть після 9 березня, після свого формального 200-ліття, на екранах українського телебачення. Масово, а не тільки завдяки зусиллям поодиноких ентузіастів. Всі недозняті телефільми мають бути зняті і продемонстровані, і не вночі, а в прайм-тайм, коли українці можуть і хочуть дивитися. Всі художні фільми повинні бути достворені і показані у великому прокаті в кінотеатрах, і потім по телебаченню".
На думку народного депутата, "всі ті візуальні речі, які планувалися, але яких українці дотепер не побачили, і соціальна реклама, і реклама із словами Шевченка на вулицях міст, у громадському транспорті, і міжміському транспорті, у міжнародному транспорті мають прийти до українця. Найвидатніші слова Шевченка повинні бути прочитані нами протягом всього цього 2014 року, року важкої і трагічної, драматичної народної перемоги, яка, до речі, із словом Шевченка відбулася і кожен з тих, хто йшов на бій, він згадував Шевченка. І тому ми повинні повністю покинути формалізм, і якщо йдеться про гроші, то знайти ці гроші, щоб з'явилися постановки в театрах, щоб повернулася реклама на вулиці наших міст із словами Шевченка, і щоб весь рік ми могли бачити візуальний ряд, в якому присутні не російські митники, прикордонники, міліціонери, спецназівці, а наш український Шевченко. І це завдання для  влади, яка є тепер українською".
Учасники слухань наголошували, зокрема, на тому, що Тарас Григорович Шевченко підніс на найвищий рівень поезію, яка увібрала в себе глибини українського духу та високі ідеали гуманізму. За словами виступаючих, силою свого пророчого слова Великий Кобзар став особистістю світового значення, сьогодні його ювілей відзначається широкою міжнародною громадськістю.
Зазначалося також, що Великий Кобзар є визначальною постаттю, яка консолідує українську націю, все українство; його присутність в українському духовному просторі не має часових обмежень. Тому, на думку учасників слухань, вшанування генія українського народу не повинно звужуватися лише до Року Шевченка та формального ставлення до відзначення 200-річчя з дня народження.

Учасники засідання вважають за доцільне рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпечити доступність літературної та мистецької спадщини Тараса Шевченка найширшому колу шанувальників шляхом:
створення належних умов для збереження оригіналів шевченківських творів і документів (будівництво сучасних фондосховищ для Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України та інших наукових установ);
наповнення існуючих інтернет-порталів, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка, з розміщенням на них віртуальних архівів, музейних експозицій та виставок на актуальні теми; створення умов для загального оцифрування колекцій Національного Музею Тараса Шевченка, відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та інших закладів з метою створення повної цифрової Шевченкіани;
здійснення ремонтно-реставраційних робіт у шевченківських музеях, як в Україні, так і за кордоном (в Росії, Казахстані, Канаді), а також створення нових сучасних інтерактивних експозицій;
забезпечення друку академічного видання повного зібрання творів Шевченка у 12 томах та Шевченківської Енциклопедії достатніми тиражами та у різноманітних форматах (включно із цифровими носіями);
створення аудіо- та відеоархіву, фільмотеки Шевченкіани тощо.

На думку виступаючих, центральні та регіональні органи влади з метою забезпечення сталого розвитку Шевченківського національного заповідника у м. Каневі мають вирішити питання щодо:
винесення із лівобережних охоронних зон Заповідника промислових об’єктів, рекультивації території та передачі її до складу Заповідника;
передачі до державної власності та включення до складу Заповідника пам’ятки історії та природи "Михайлова Гора" (садиба М. Максимовича) і меморіальної дороги в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області, забезпечити музеєфікацію пам’яток;
впорядкування території заповідника, забезпечення його комплексного інформаційного оформлення;
заборони будь-якого будівництва на території заповідника, не пов’язаного безпосередньо із збереженням пам’яток, запобігання безсистемній перебудові об’єктів туристичної інфраструктури під розважальні заклади;
забезпечення проведення ремонтно-реставраційних робіт та створення оновлених експозицій у всіх музеях заповідника (Меморіальний музей Тараса Шевченка, Перший народний музей "Тарасова світлиця", музей "Канів від давнини до сучасності", музей "Народне декоративне мистецтво Канівщини", музей "Літературна Канівщина").

Зазначалося також, що Міністерство закордонних справ спільно з Міністерством культури України мають:
розробити програму широкого залучення організацій української діаспори до спільного відзначення Шевченкового ювілею;
залучити до участі в Міжнародному Шевченківському форумі та інших заходах по лінії ЮНЕСКО найавторитетніших діячів світової культури;
з метою активізації та поширення світового руху з популяризації творчості Тараса Шевченка та української культури створити мережу українських культурних закладів (інститутів або центрів) у столицях інших держав, котрі  були б уповноважені представляти українську культуру, а також здійснювати її реальну інтеграцію в європейський і світовий культурний простір, присвоїти означеним культурним закладам імені Тараса Шевченка;
сприяти показу на тематичних мистецьких виставках в Україні та у світових культурних центрах оригіналів і цифрових копій творів Тараса Шевченка.

Висловлені пропозиції будуть опрацьовані у парламентському Комітеті з питань культури і духовності для їх подальшого затвердження відповідною постановою Верховної Ради України.
http://www.rada.gov.ua/news/Novyny/Parlamentski_slukhannya/89057.html

Ми йдемо шляхом Шевченка!



Автобіографія Тараса Шевченка

(Лист Т. Шевченка до редактора часописі »Народное чтеніе.«)

Я вполне сочувствую вашему желанію познакомить читателей »Народнаго Чтенія« съ исторіею жизни людей, выбившихся своими способностями и делами изъ темной и безгласной толпы простолюдиновъ. Подобныя сведенія поведутъ, мне кажется, многихъ къ сознанію своего человеческаго достоинства, безъ котораго невозможны успехи общественнаго развитія въ низшихъ слояхъ населенія Россіи. Моя собственная судьба, представленная въ истинномъ свете, могла бы навести не только простолюдина, но и техъ, у кого простолюдинъ находится въ полной зависимости, на размышленія глубокія и полезныя для обеихъ сторонъ. Вотъ почему я решаюсь обнаружить передъ светомъ несколько печальныхъ фактовъ моего существованія. Я бы желалъ изложитъ ихъ въ такой полноте, въ какой покойный С. Т. Аксаковъ представилъ свои детскіе и юношескіе годы, – темъ более, что исторія моей жизни составляетъ часть исторіи моей родины. Но я не имею духу входить во все подробности. Это могъ бы сделать человекъ, успокоившійся внутренно и успокоенный на счетъ себе подобныхъ внешними обстоятельствами. Все, что я могу покаместь сделать въ исполненіе вашего желанія, это представить вамъ въ короткихъ словахъ фактическій ходъ моей жизни. Когда вы прочтете эти строки, вы, я надеюсь, оправдаете чувство, отъ котораго у меня сжимается сердце и коснетъ грудь.

Я – сынъ крепостнаго крестьянина, Григорія Шевченка. Родился въ 1814 г. Февр. 25, въ селе Кириловке Звенигородскаго уезда Кіевской губ., въ именіи одного помещика. Лишившись отца и матери на 8-мъ году жизни, пріютился я въ школе у приходскаго дьячка, въ виде школяра-попихача. Эти школяри въ отношеніи къ дьячкамъ тоже самое, что мальчики, отданные родителями, или иною властью, на виучку къ ремеслнникамъ. Права надъ ними мастера не имеютъ никакихъ определительныхъ границъ: они – полные рабы его. Все домашнія работы и выполненіе всевозможныхъ прихотей самого хозяина и его домочадцевъ лежатъ на нихъ безусловно. Предоставляю вашему воображенію представить, чего могъ требовать отъ меня дьячекъ, – заметьте, горькій пьяница, – и что я долженъ былъ исполнять съ рабской покорностью, не имея ни единаго существа въ міре, которое заботилось бы, или могло заботиться, о моемъ положеніи. Какъ бы то ни было, только въ теченіе двухъ-летней тяжкой жизни въ такъ называемой школе, прошелъ я граматку, часловець и, наконецъ, псалтирь. Подъ конецъ моего школьнаго курса, дьячекъ посылалъ меня читать, вместо себя, псалтирь по усопшихъ крепостныхъ душахъ и благоволилъ платить мне за то десятую копейку, въ виде поощренія. Моя помощь доставляла суровому моему учителю возможность больше прежняго предаваться любимому своему занятію, вместе съ своимъ другомъ, Іоною Лимаремъ, такъ что, по возвращеніи отъ молитвословнаго подвига, я почти всегда находилъ ихъ обоихъ мертвецки пьянымы. Дьячекъ мой обходился жестоко не со мною однимъ, но и съ другими школярами, и мы все глубоко его ненавидели. Безтолковая его придирчивость сделала насъ въ отношеніи къ нему лукавыми и мстительными. Мы надували его при всякомъ удобномъ случае и делали ему всевозможныя пакости. Этотъ первый деспотъ, на котораго я наткнулся въ моей жизни, поселилъ во мне на всю жизнь глубокое отвращеніе и презреніе ко всякому насилію одного человека надъ другимъ. Мое детское сердце было оскорблено этимъ исчадіемъ деспотическихъ семинарій милліонъ разъ, и я кончилъ съ нимъ такъ, какъ вообще оканчивають выведенные изъ терпенія беззащитные люди, – местью и бегствомъ. Найдя его однажды безчувственно пьянымъ, я употребилъ противъ него собственное его оружіе – розги, и, на сколько хватило детскихъ силъ, отплатилъ ему за все его жестокости. Изъ всехъ пожитковъ пьяницы дьячка драгоценнейшею вещью казалась мне всегда какая-то книжечка съ кунштиками, т. е. гравированными картинками, вероятно, самой плохой работы. Я не счелъ грехомъ, или не устоялъ противъ искушенія похитить эту драгоценность, и ночью бежалъ въ местечко Лисянку.

Тамъ я нашелъ себе новаго учителя въ особе маляра-діакона, который, какъ я скоро убедился, очень мало отличался своими правилами и обычаями отъ моего перваго наставника. Три дня я терпеливо таскалъ на гору ведрами воду изъ речки Тикача и растиралъ на железномъ листе краску медянку. На четвертый день терпеніе мне изменило, и я бежалъ въ село Тарасовку къ дьячку-маляру, славившемуся въ околотке изображеніеме великомученика Никиты и Ивана Воина. Къ сему то Апеллесу обратился я съ твердою решимостью перенести все испытанія, какъ думалъ я тогда, неразлучныя съ наукою. Усвоить себе его великое искусство хоть въ самой малой степени жедалъ я страстно. Но, увы! Апеллесъ посмотрелъ внимательно на мою левую руку и отказалъ мне на отрезъ. Онъ объяснилъ мне, къ моему крайнему огорченію, что во мне нетъ способности ни къ чему, ни даже къ шевству или бондарству.

Потерявъ всякую надежду сделаться когда-нибудь хоть посредственнымъ маляромъ, съ сокрушеннымъ сердцемъ возвратился я въ своє родное село. У меня была въ виду скромная участь, которой мое воображеніе придавало, однако жъ, какую-то простодушную прелесть: я хотелъ сделаться, какъ выражается Гомеръ, пастыремъ стадъ непорочныхъ съ темъ, чтобы, ходя за громадскою ватагою, читать свою любезную краденую книжку съ кунштиками. Но и это не удалось мне. Помещику, только что наследовавшему достояніе отца своего, понадобился расторопный мальчикъ, и оборванный школяръ-бродяга попалъ прямо въ тиковую куртку, въ такіе же шаровары и, наконецъ, – въ комнатные козачки.

Изобретеніе комнатныхъ козачковъ принадлежить цивилизаторамъ Заднепровской Украины, полякамъ; помещики иныхъ національностей перенимали и перенимають у нихъ козачковъ, какъ выдумку, неоспоримо умную. Въ краю, некогда козацкомъ, сделать козака ручнымъ съ самаго детства – это тоже самое, что въ Лапландіи покорить произволу человека быстроногаго оленя. Польскіе помещики былаго времени содержали козачковъ, кроме лакейства, еще въ качетве музыкантовъ и танцоровъ. Козачки играли, для панской потехи, веселыя двусмысленныя песенки, сочиненныя народною музою съ горя, подъ пьяную руку, и пускались передъ панами, какъ говорятъ поляки: сюды-туды-навприсюды. Новейшіе представители вельможной шляхты, съ чувствомъ просвещенной гордости, называютъ это покровительствомъ украинской народности, которымъ-де всегда отличались ихъ предки. Мой помешикъ, въ качестве русскаго немца, смотрелъ на козачка более практическимъ взглядомъ и, покровительствуя моей народности на свой манеръ, вменялъ мне въ обязанность только молчаніе и неподвижность въ углу передней, пока не раздастся его годосъ, повелевающій подать тутъ же возле него стоящую трубку, или налить у него передъ носомъ стаканъ воды. По врожденной мне продерзости характера, я нарушалъ барскій наказъ, напевая чуть слышнымъ голосомъ гайдамацкія унылыя песни и срисовывая украдкою картины суздальской школы, украшавшія панскіе покои. Рисовалъ я карандашемъ, который – признаюсь въ этомъ безъ всякой совести – укралъ у конторщика.

Баринъ мой былъ человекъ деятельный: онъ безпрестанно ездилъ то въ Кіевъ, то въ Вильно, то въ Петербургъ и таскалъ за собою, въ обозе, меня для сиденія въ передней, подаванія трубки и тому подобныхъ надобностей. Нельзя сказать, чтобы я тяготился моимъ тогдашнимъ положеніемъ; оно только теперь приводитъ меня въ ужасъ и кажется какимъ-то дикимь и несвязнымъ сномъ. Вероятно, многіе изъ русскаго народа посмотрятъ когда-то по моему на свое прешедшее. Странствуя съ своимъ бариномъ съ одного постоялаго двора на другой, я пользовался всякимъ удобнымъ случаемъ украсть со стены лубочную картинку и составилъ себе такимъ образомъ драгоценную коллекцію. Особенными моими любимцами были историческіе герой, какъ-то: Соловей Разбойникъ, Кульневъ, Кутузовъ, козакъ Платовъ и другіе. Впрочемъ, не жажда стяжанія управляла мною, но непреодолимое желаніе срисовать съ нихъ какъ только возможно верныя копіи.

Однажды, во время пребыванія нашего въ Вильно, въ 1829 г. декабря 6-го, панъ и пани уехали на балъ въ такъ называемые рессурсы (дворянское собраніе) по случаю тезоименитства въ Бозе почившаго Императора Николая Павловича. Ве доме все успокоилось, уснуло. Я зажегъ свечку въ уединенной комнате, развернулъ свои краденныя сокровища и, выбравъ изъ нихъ козака Платова, принялся съ благоговеніемъ копировать. Время летело для меня незаметно. Уже я добрался до маленькихъ козачковъ, гарцующихъ около дюжихъ копыть генеральскаго коня, какъ позади меня отворилась дверь, и вошелъ мой помещикъ, возвратившійся съ бала. Онъ съ остервененіемъ выдралъ меня за уши и надавалъ пощечинъ – не за моє искусство, нетъ! (на искусство онъ не обратилъ вниманія) а за то, что я могъ бы сжечь не только домъ, но и городъ. На другой день онъ велелъ кучеру Сидорке выпороть меня хорошенько, что и было исполнено съ достодолжнымъ усердіемъ.

Въ 1832 г. мне исполнилось 18 летъ, и такъ-какъ надежды моего помещика на мою лакейскую расторопность не оправдались, то онъ, внявъ неотступной моей просьбе, законтрактовалъ меня на четыре года разныхъ живописныхъ делъ цеховому мастеру, некоему Ширяеву, въ Петербургъ. Ширяевъ соединялъ въ себе качества дьячка-спартанца, дьякона-маляра и другаго дьячка-хиромантика; но, не смотря на весь гнетъ тройственнаго его генія, я въ светлыя весеннія ночи, бегалъ въ Летній Садъ рисовать со статуй, украшающихъ сіе прямолинейное созданіе Пеі|)а. Въ одинъ изъ такихъ сеансовъ познакомился я съ художникомъ Иваномъ Максимовичемъ Сошенкомъ, съ которымъ я до сихъ поръ нахожусь въ самыхъ искреннихъ братскихъ отношеніяхъ. По совету Сошенка, я началъ пробовать акварелью портреты съ натуры. Для многочисленныхъ грязныхъ пробъ, терпеливо служилъ мне моделью другой мой зеилякъ и другъ, козакъ Иванъ Нечипоренко, дворовый человекъ нашего помещика. Однажды помещикъ увиделъ у Нечипоренка мою работу, и она ему до того понравилась, что онъ началъ употреблять меня для снятія портретовъ съ любимыхъ своихъ любовницъ, за которые иногда награждалъ меня целымъ рублемъ серебра. 1837 г. Сошенко представилъ меня конференцъ-секретарю Академіи Художествъ, В. И. Григоровичу, съ просьбой освободить меня отъ моей жалкой участи. Григоровичъ передалъ его просьбу В. А. Жуковскому. Тотъ сторговался предварительно съ моимъ помещикомъ и просилъ К. П. Брюлова написать съ него, Жуковскаго, портретъ, съ целью розыграть его въ частной лотерее. Великій Брюловъ тотчасъ согласился, и вскоре портретъ Жуковскаго былъ у него готовъ. Жуковскій, съ помощью графа Вельегорскаго, устроилъ лотерею въ 2.500 р. ассигнаціями, и этою ценою куплена была моя свобода, въ 1838 г. апреля 22.

Съ того же дня началъ я посещать классы Академіи Художествъ и вскоре сделался однимъ изъ любимейшихъ учениковъ-товарищей Брюлова. Въ 1844 г., удостоился я званія свободнаго художника.

О первыхъ литературныхъ моихъ опытахъ скажу только, что они начались въ томъ же Летнемъ Саду, въ светлыя безлунныя ночи. Украинская строгая муза долго чуждалась моего вкуса, извращеннаго жизнію въ школе, въ помещичьей передней, на постоялыхъ дворахъ и въ городскихъ квартирахъ; но, когда дыханіе свободы возвратило моимъ чувствамъ чистоту первыхъ леть детства, проведенныхъ подъ убогою батьковскою стрехою, она, спасибо ей, обняла и приласкала меня на чужой стороне. Изъ первыхъ, слабыхъ моихъ опытовъ, написанныхъ въ Летнемъ Саду, напечатана только одна баллада »Причинна.« Когда и какъ писались последовавшія за нею стихотворенія, объ этомъ теперь я не чувствую охоты распространяться. Краткая исторія коей жизни, набросанная мною въ этомъ нестройномъ разсказе въ угожденіе вамъ, правду сказать, обошлась мне дороже, чемъ я думалъ. Сколько летъ потерянныхъ! И что я купилъ у судьбы своими усиліями – не погибнутье Едва-ли не одно страшное уразуменіе своего прошедшаго. Оно ужасно, оно темъ более для меня ужасно, что мои родные братья и сестры, о которыхъ мне было тяжко вспоминать въ своемъ разсказе, до сихъ поръ крепостные. Да, м. г., они крепостные до сихъ поръ!

 Примите и т. д.     Т. Шевченко.
1860, февраля 18.
»Кобзар« 1 і 2 томи
Прага, 1896

Кавказ
 (уривок)

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям Слава.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Потрібна допомога знавців творчості Т.Г.Шевченка

Шановні друзі. Допоможіть зробити підписи до моїх  карикатур цитатою з творів Т.Г.Шевченка. Цитати прошу розмістити у коментарях до цього посту, але не більше 4-х рядків. Зразки у попередньому пості мого блогу. Наперед дякую!

№1


№2

№3

№4


№5


№6







 
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности