До Дня народження Т.Г. Шевченка...

«Заборонений Кобзар» - збірка шевченкознавця Миколи Зубкова містить Шевченкові твори, які вилучали як за царату, так і за радянщини з політичних чи інших міркувань. 96 сторінкову книжку видало харківське видавництво «Оригінал», а 2009–2011 - відповідно 2, 3, 4 та 5 видання видавництв «Точка» й «Форт».

Про книжку

Збірка гуртує твори: «За що ми любимо Богдана?..», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові…», «Чигрине, Чигрине…», «Якби то ти, Богдане п'яний…», і 2 поеми «Іржавець» та «Великий льох». Завершальну частину поеми «Чернець», фрагмент поеми «Тарасова ніч» і вступ до твору «Царі» жодного разу не оприлюднювали за часів радянської влади, бракує їх, як це не дивно, і в сучасних виданнях.

http://files.i.ua/file/2007467/8541088/1422985079/taras_shevchenko_zaboronenii_kobzar_vibrane.djvu

Про те, що книга Тараса Шевченка "Кобзар" - найкращий український бренд - свідчить лише те, що за два тижні до створеної сторінки на ФБ приєдналося 705 осіб!   https://www.facebook.com/pages/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80/462080673909587?bookmark_t=page

                               

І, повірте, це не просто байдужі люди, які просто "лайкають" запропоноване їм чтиво, а люди, котрі цінують справжнє українське слово!
Адже постать Тараса Шевченка - знакова постать у нашій свідомості, свідомості  українців. Адже Шевченко - наш духовний батько, а не якийсь там "плейбой", про якого чомусь всі так "захопливо" пишуть сьогодні.
Наприклад, саме Шевченко зробив нашу мову літературною. І це ми маємо пам.ятати, а не оспівувати якусь там марноту!
- Слава Україні!
- Героям слава!
 
                                 

Повчальна біографія Тараса Шевченка, який, «дякуючи» німцям, Петру Першому і Катерині Другій, народився кріпаком, хоч діди й прадіди його ще знали веселую волю. Дід по батьковій лінії – Іван Шевченко брав участь у Коліївщині. Батько Тарасів – був письменний, майстер на всі руки, рішучий з неабиякими організаторськими здібностями – мав довіру у чумаків і водив Україною їх каравани.

 Автопортрет написаний в Оренбурзі  1849-1850

Таке оточення і Божа воля наповнила Тарасову душу невичерпними талантами і потягом до свободи. Він допомагаючи батькові в майстерні і у водінні чумацьких валок, взяв з того дуже багато. Вчився керувати людьми і орієнтуватися по світилах небесних визначаючи і час і напрям руху. Щасливе дитинство скоро закінчилося.

Не з власної волі, Тарас покидає Україну, але рішуче відмовляється від смачного життя кріпацької еліти, хоч пан Енгельгард і вихлюпував лють на хлопця, що не бажає працювати не лише у хоромах, але і на кухні. Тарас сам знайомиться з талановитим художником, і сам себе здає йому в оренду граючи на жлобській натурі свого пана. Зайняття улюбленою справою для нього є понад усе.

Вихопившись на волю, Шевченко недовго упивається власною свободою. Він міг, але не хотів, як його друзі Брюлов, або Жуковський жити не знаючи горя у серці столиці. Йому було мало власної волі, він підбурює до волі всю свою націю, творячи її власним словом, гуртуючи до бою.  Врешті, визнаного народом маляра і поета влада кидає у піски солдатом, якому заборонено царем писати і малювати. Але й там, у солдатчині, Тарас всотує в себе все, що треба на шляху до волі. Навіть російські офіцери, що керували експедицією по Аралу, насмілились просити чин офіцера опальному Шевченку,  бо він не раз рятував експедицію своїми знаннями і вміннями.

Царат боявся Тараса як вогню, і тому не дав дозвіл на життя в Україні. Та Шевченко і під самим носом у царя розгортає бурхливу діяльність, заводить знайомства, засуджує кріпацтво, робить аукціони і всі власні кошти кидає на видавництво букваря. Справи його життя були завершені його стараннями, хоч побачити то не стало здоров’я. По смерті поета на його кошти найбільшим тиражем того часу біло видано найдешевшу книжку "Южнорусский букварь". І впало кріпацтво. І слова Тараса у працях його, всіх думаючих українців штовхають на справи, підказують, що кому і як робити.

Видно, про українську владу писав Кобзар, що "Ледачому животові і пироги вадять". Зійшли нанівець всі загравання української "еліти" з москалями. Ніколи не забуду, як готувалася українська "еліта" до 200 -ї річниці Олександра Пушкіна. За пів-року, щодня, на радіо повідомлялося скільки днів залишилося до тої світлої дати. Натомість, 200-та річниця народження великого Кобзаря пройшла непомітно, бо під чоботом москаля-окупанта опинився Крим. Отака вдячність від москаля. Вчиться українці шанувати своє, рідне, краще розуміти філософа і академіка Тараса Шевченка.

Не дарма ж писав поет:

Де єсть добрі люди,

Там і правда буде,

А де кривда буде,

Там добра не буде.

А правдою для українців завжди був, є і буде Тарас Шевченко назавжди. 

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev511.htm

http://kampot.org.ua/uploads/posts/2010-03/thumbs/1268393384_portretu_shevchenko_-13.jpg

http://taras-shevchenko.in.ua/kartyny/zhinka_v_lizhku2.jpg 

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/4/46/Shevchenko-Kyiv_kostyol.jpg

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».

Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.

ЗВЕРГАТЕЛІ чи ВЕРШИТЕЛІ?

або кому пам'ятник у Каневі…зайвий.Ї

Кожна справа повинна творитися з ПРАВА. Це нетавтологія - арійське розуміння кожного вчинку і його діяння повинно спиратися на ПРАВО, тобто на досвід минувщини сконцентровано-згущений у ЗВИЧАЄВОМУ ПРАВІ. Як писав наш Поет «тойді, як праведно жили». Справа - З Права. Ми, нащадки аріїв, через віки сформований в український народ, самі того не усівідомлюючи, від світоглядного рівня до побутових забобонних застережень, ці традиції несемо їх і досі. Незважаючи на деструктивні зовнішні чинники, котрі роз'їдають, вимивають, руйнують і намагаються знищити пам'ять народу навіть на генетичному рівні. Для цього «воріженьки» впроваджують цілу систему по, як зараз в інформативну епоху кажуть, -перезавантаженню свідомості.

Одним з дієвих засобів збереження пам'яті про часоплин минувшини це, власне, винахід людством останніх кількох тисячоліть –встановлення пам’ятників.

Вони постають з різних причин і мотивацій.

Посилайте протести по поводу зняття пам,ятника Шевченку, за такими адресами!!!

01220 Київ вул Банкова 11. Президенту України,

01004 Київ. Вул. Грушевського 12/2 Кабінет міністрів,

01601 Київ вул. Івана Франка-19 Міністерство культури. Обговорення теми на форумі->

[ Далі...... ]

Ярослав-Валерій Красицький

Канів – Київ  05.03.10              

 

Кобзар Т.Г.Шевченко

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Ти все оддав приятелям, А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам... Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде! Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна . І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..

21 октября 1845.