Цікаво, а хтось ще передбачав у 2008 одночасно анексію Криму та окупацію Донбасу?

Днями українські військові взяли в полон пораненого офіцера одного із загонів проросійських сепаратистів на Донбасі, який виявився кадровим старшим лейтенантом російської армії на ім'я Олексій Седиков, родом з Архангельської області. Це підтверджують і його власні свідчення, і знайдені при ньому документи. Відеозапис допиту Седикова і його розмову з українськими журналістами показали кілька українських телеканалів.

Розповідь Олексія Седикова про те, як він потрапив на схід України, його оцінки обстановки і настроїв на території, підконтрольній бойовикам, становлять великий інтерес, каже журналіст, військовий кореспондент українського телеканалу «1+1» Андрій Цаплієнко, який був серед тих, з ким полонений росіянин (який спочатку назвав себе Олександр) погодився спілкуватися.

– У районі села Троїцьке, Луганська область, у ніч на 11 липня був обстріл наших позицій з боку бойовиків. Обстріл почався десь о 22:20, а о 22:45 спостерігачі помітили трьох озброєних чоловіків, які рухалися до українських позицій. Їх дочекалися і запропонували їм здатися. Вони відмовилися. Тоді українські військові відкрили вогонь, в результаті чого всі троє були поранені. Один із них, як з'ясувалося, його звали Натан Цакіров, був поранений смертельно і помер на місці. Другий трохи пізніше помер, отримавши поранення в груди. Олексій Седиков отримав поранення в область стегна, і його вдалося врятувати, і ми змогли з ним поговорити.

– Ви вже довго працюєте в зоні АТО на сході України, при цьому пишете, що це було одне з найскладніших Ваших інтерв'ю за весь час. Чому?

– По-перше, коли ти спілкуєшся з військовополоненим, це вкрай важко, знаючи, що ця людина воює проти твоїх товаришів. У мене на фронті дуже багато друзів за роки війни з'явилося. І знати, що ця людина могла стріляти в них... Другий момент – ця людина поранена, з пораненими спілкуватися також досить складно. По-третє, він від самого початку відмовився від інтерв'ю, кричав: «Я не буду з вами спілкуватися! Мені потрібні тільки російські журналісти! Я хочу бачити консула!». У нього була істерика. Дуже складно було перечекати цю істерику і переконати людину піти на розмову. Ми не можемо спілкуватися з людиною всупереч її бажанню і коли вона перебуває у такому стані.

    Він ніяк не хотів розуміти, що перебуває на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках як окупант і агресор

Довелося, по-перше, його переконати. По-друге, було вкрай складно спілкуватися з ним, розуміючи ступінь зазомбованості цієї людини. Він абсолютно не хотів визнавати очевидних речей. На фразу «ви воюєте проти нас» він відповідав фразою «а ви воюєте проти нас». І він ніяк не хотів розуміти, що перебуває на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках як окупант і агресор. Десь всередині нього, напевно, Україна – це не окрема країна, а якась територія, яка за волею провидіння якось випадково опинилася самостійною, і її терміново потрібно повернути в стійло.

    У нього були психологічні проблеми через розлади в сім'ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб виїхати на Донбас

Тому доводилося з ним говорити акуратно, наводити такі аргументи, з якими він не міг би сперечатися, щоб ця людина трошки зрозуміла, що вона перебуває в іншій країні, що він – окупант. Мені здається, що в якійсь мірі це вдалося. Плюс у нього певна культурна обмеженість була присутня. Він аргументував свої вчинки так: «Пам'ятайте фільми «Троя», «Триста спартанців»?». Весь його культурний горизонт був обмежений ось такими дитячо-голлівудськими поняттями про добро і зло. Проте все-таки ми з ним поговорили. Вдалося з'ясувати, що у нього були психологічні проблеми через розлади в сім'ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб виїхати на Донбас.

– У його зізнаннях і розповідях про те, що відбувається на землях, захоплених «ДНР» і «ЛНР», щось принципово нове для Вас прозвучало?

– Спочатку з ним вдалося поговорити співробітникам Служби безпеки України, на камеру. Частина цього інтерв'ю потрапила в інтернет. Потім він поговорив з нами. І це були ніби дві абсолютно різних розмови за настроєм.

    Нам вдалося з'ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків числяться російські офіцери (це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв'ю), що ці люди приїжджають і виїжджають, що це – відрядження

У першому інтерв'ю він був більш податливий, мабуть, розумів ситуацію. Йому потрібна була допомога. Він був готовий дякувати кому завгодно. З нами він був спочатку агресивішний. Інформація, яку він дав у другому інтерв'ю, дещо відрізнялася від попередньої. Але при цьому нам вдалося з'ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків числяться російські офіцери (це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв'ю), що ці люди приїжджають і виїжджають, що це – відрядження.

Він підтвердив, що досить велика кількість озброєних людей з «підрозділів збройних сил» «ДНР» і «ЛНР» підведені в район Дебальцева. Це, зокрема, ті речі, які нас цікавили. Тому що ми не розуміємо, з чим пов'язана нинішня активізація бойовиків уздовж лінії фронту. Чи то це готується наступ, чи то це чергове розгойдування ситуації – при тому, що Україна дотримується Мінських угод. Звичайно ж, самі бойовики цього не роблять. Власне, він не зміг нам пояснити причину. Він говорив, що «це не мій рівень, я всього лише старший лейтенант, командир взводу».

– Як ми зрозуміли, він скаржився на те, що сам він отримує гроші, що місцеве населення з того боку фронту дивиться на таких, як він, як на диких звірів. Чи було відчуття, що цей російський військовослужбовець пішов воювати просто за гроші, як найманець?

    «Місцеві», які воюють за «ДНР» і «ЛНР», отримують, на рівні рядового, приблизно 15 тисяч рублів (і то нерегулярно) – це десь 5 тисяч гривень

– Я точно знаю, що «місцеві», які воюють за «ДНР» і «ЛНР», отримують на рівні рядового приблизно 15 тисяч рублів (і то нерегулярно) – це десь 5 тисяч гривень. Ми цю інформацію і від Олексія отримали, і з інших джерел. Крім того, настрої на тому боці ми теж дуже непогано знаємо. І розуміємо, що, навіть якщо люди на тій стороні ще не стали любити Україну, вони вже щосили страждають від нескінченної кризи, яка викликана війною. Тому що ціни на тій стороні приблизно в 2 рази вищі, ніж на решті України. Зарплати, звісно, менші, оскільки промисловість, в основному, не працює. Для багатьох єдиний спосіб заробити – це піти служити в ці незаконні збройні формування і отримувати ось ці жалюгідні 5 тисяч гривень, тобто 15 тисяч рублів.

    Росії цей Донбас не потрібен

Специфіка цього регіону в тому, що вони від самого початку хотіли «по-тихому віддрейфувати» до Росії, як Крим, – і в цьому була головна мета всіх цих маніпуляцій, які згодом призвели до війни. А цього не вийшло, Росії цей Донбас не потрібен! Це абсолютно депресивний регіон, з величезною кількістю кримінальників, які взяли в руки зброю. Те, що нам розповів Олексій, швидше, пов'язане з його якоюсь особистою проблемою, можливо, сімейною, яка його виштовхала на Донбас. І він вирішив стати «героєм», «звільняти «русский мир» від злісних «укров». Гроші не були головною для нього причиною.

– Чи не було відчуття, що цей російський старший лейтенант після всього вважав себе якось зрадженим російською державою?

    Цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м'ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє

– Коли я йому сказав, що за ним ішла ще група в кількості 20 осіб, він так розхвилювався! Він сказав: «Та ви що?! Ви розумієте, що ви говорите?! Якби нас було 20, ситуація б взагалі обернулася по-іншому». А наші спостерігачі з різних пунктів відзначили, що за його групою йшла більш підготовлена група в кількості приблизно 18-20 осіб. Олексій про це не знав. Це говорить про те, що цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м'ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє. І його злість пов'язана, мені здається, саме з цим – з розумінням того, що їх просто кинули на українські позиції вмирати, відволікати від основного удару. Ту групу, до речі, теж помітили, і їм не дали пройти.

– У настрої і в поведінці цієї людини ви не побачили якоїсь перспективи завершення конфлікту на Донбасі – що сепаратисти здуваються, що з того боку ніхто не бачить ні сенсу, ні мети?

    Ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Мета їх була – зробити диверсію

– Коли цих хлопців затримали, вони лежали в кущах, стікаючи кров'ю, і просили про допомогу. І їм почали надавати допомогу, дуже професійно. Повірте, я уважно дивився ці кадри, щоб побачити, чи не було якихось знущань над військовополоненими. Цього слід було, можливо, очікувати. Так ось, українські лікарі дуже коректно виконували свій обов'язок, оскільки перед ними були поранені. При цьому запитували: «Що ви тут робили? Навіщо ви сюди прийшли?». Вони говорили, що вони випадково забрели на українські позиції. А коли їх відвезли в госпіталь, під залишеним ними боєкомплектом була виявлена бомба-«розтяжка», тобто вони встигли поставити розтяжку для того, щоб підірвати цей боєкомплект і нас! І коли їх уже затримали, вони про це не сказали! Це показує, що ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Мета їх була – зробити диверсію. Ну, про що можна говорити? Я думаю, що нічого у свідомості цих людей так радикально, на жаль, не зміниться.

    Їхні свідчення будуть взяті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів на Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся

Упевнений, що ці військовополонені, зокрема Олексій, ще зіграють свою роль. Їхні свідчення, мені здається, будуть взяті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів на Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся. На тому боці є наші полонені, дуже багато. З ними поводяться не так, як з Олексієм. І окрему палату не виділяють, а найчастіше просто залишають гнити без медичної допомоги. А ще є українські політв'язні в російських в'язницях. І є велика надія, що цю людину зможуть поміняти на будь-кого з цих людей, про яких я говорю. Взагалі ще показовий момент – склад цієї групи. Їх було троє, і з цих трьох у двох були російські документи. Третій був без документів. Я б, звичайно, не хотів екстраполювати процентне співвідношення росіян у цій групі на загальне процентне співвідношення росіян серед бойовиків, але, повірте, їх достатньо.

– Українці, які воюють на Донбасі, які сидять безпосередньо в окопах, не роздратовані тим, що таких свідчень того, що відбувається все більше і більше, очевидних для них, але в Києві, в Брюсселі або де б то не було ще їм уваги якось не приділяють? Чи немає якоїсь зневіри?

    Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС

– Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС, які декларують свої союзницькі наміри щодо перспектив возз'єднання України, але нічого не роблять для допомоги нашій воюючій країні. Яка, по суті кажучи, захищає європейські ідеали, яка декларує своє прагнення жити за європейськими законами – нормальне, людське, цивілізоване. Роздратування є. Я після говорив з командиром батальйону, який затримував цю диверсійну групу, Олексієм, і він сказав дуже просто: «Треба, щоб ця людина була цілою і неушкодженою, тому що у мене на тій стороні троє полонених. І є шанс, що завдяки обміну вони повернуться». А роздратування з приводу високих політичних матерій в окопах немає. Наші військовослужбовці зараз виконують роль «замка на дверях», який не дозволяє зламати ці двері і ввійти злодієві в будинок. Це зараз їхня головна функція. У Кремлі, мені здається, вирішили поставити питання ребром: або є Україна, або нема України. Ну, що ж, ми прийняли ці умови гри! Ми теж розуміємо, що від результатів цієї війни залежить буде у нас країна чи не буде.

http://www.radiosvoboda.org/a/27879542.html

 Таке враження, що завтра проснемося й почуємо: «Я тут уночі (не спалося) поміркував над нашими втратами від дорожніх пригод і прийшов до висновку, що причиною багатьох з цих трагедій є правосторонній транспортний рух на вулицях наших міст і сіл. От коли почнемо їздити по-англійськи, то це збереже…»

Сподіваюся, ви вже здогадалися про кого йдеться. Хто переводить всю державу на власне юридичне ручне управління. Віддаючи наказ скасувати той, чи інший закон в угоду певній ситуації. Аби, мабуть, відчути особисту дику силу в керуванні величезними масами людей. Даючи водночас знічев’я, майже мимохіть парламенту завдання розробити і прийняти негайно нові правила й закони. Притьмом, роблячи з мародерів героїв: війна, мовляв, усе «спише». А ось я особисто, читається за цим вульгарним волюнтаризмом, стану новою месією, "розв`язуючи" ці болячі ситуації…

Їй-право, ніскільки не хочу втручатися у конфлікт добровольців батальйону «Айдар» з місцевим населенням. Але якби хто і що не казав, але звідти справді погано тхне – читайте тут. Не менше, як і від цього величавого, по-царськи милостивого: даю команду справу Лихоліта спустити на гальмах, відправити на нове розслідування. Після цього читаємо: "Тепер депутати повинні зробити ще один важливий крок - прийняти рішення про звільнення від відповідальності військових, які у військових умовах порушували Кримінальний кодекс мирного часу", - написав Луценко на своїй сторінці у Facebook.

Панове! Який мирний і військовий час? Як може людина, яка правдами/неправдами прорвалася на пост очільника головного в Україні відомства за дотриманням законності будь-що говорити про якісь «військові умови», про «війну», як подібні поняття можна ухвалювати в будь-якому законні Верховною Радою, коли ВЛАДА НЕ ВИЗНАЄ ТАКОГО ПОНЯТТЯ, ЯК ВІЙНА, вона стверджує, що на Донбасі діє «перемир’я», встановлене титанічними зусиллями глави держави П. Порошенка. Це, звичайно, дрібниця, напевне, й не варта уваги київських високопосадовців, що за час російської агресії, яка буцімто зовсім не є війною, а, мабуть, лише прогулянкою військових Рашен Федерейшен під Іловайськ, Дебальцево, Донецький аеропорт, при обороні яких полягло тисячі наших героїв військових, а загалом в українському Донбасі з весни 2014 року вже загинули понад 9,5 тисяч українців?

То війна в Україні, скажіть є, якщо генеральний прокурор заговорив про нинішні «воєнні умови» і колишній «мирний час», а також пропонує парламенту призупинити тепер дію ряду статей Кримінального кодексу в частині відповідальності військових в фронтових умовах чи її (війни) все ж таки немає?

При цьому прошу не забувати, що Гаазький трибунал не садив на лаву підсудних за балканський конфлікт різних там «лихолітів» і «бать» з «рубежами», а виключно лише високопосадовців (генералів, командуючих, президентів держав), які створювали умови страждання одних людей і збройного вивещення інших з правом привласнювати добро переможених, а інколи постріляти по них. Ой, дивіться, хлопці, халіфи на час, аби потім не довелося відповідати за виправдання мародерів…

Сестра Надежды Савченко Вера говорит, что сестру выкрали при содействии украинских спецслужб.
17 июня 2014 года Вера была с сестрой в бою под Счастьем. Именно в те дни приехала навестить Надежду в месте расположения батальона «Айдар» на Луганщине.
"В бою дали мне броник и каску. За метр от меня парню разнесло голову разрывной пулей. Дали его автомат мне, еще со следами крови на прикладе. Бой был дальний" -- рассказывает Вера.
Сразу после Майдана не мало активистов ушли воевать в "Айдар". Они наиболее боеспособны, ядро батальона.
"После того, как Надю выкрали, начальник контрразведки ЛНР Владимир Громов не раз мне говорил в разговоре, что к Наде там отношение хорошее. Я ждала, что произойдет обмен пленными.
Когда я ему звонила и в очередной раз Громов сказал: «Мы готовы к обмену, забирайте, хоть всех наших на всех ваших. Но ваши не хотят, Киев ведет черную игру». После этого я поняла, что Киев делал только видимость переговоров. Враг Нади (да и не только ее) — не в России, а в Украине" -- сказала Вера.
Далее Вера рассказала, что просто так Надю не вывезли бы. Таких, как она, десятки. А раздули именно ее дело. Конечно, может быть, что этим поступком Россия просто хотела плюнуть в лицо Украине. Теоретически эта версия может быть. А практически: разве нужна эта волокита и проблемы Российской Федерации? По мнению Веры, наша власть избавилась от Нади, чтобы не слышать ее публичной критики. Все знают ее темперамент, она молчать не будет.
Спецслужбы по обе стороны границы договорились Надю вывезли в Россию. Верхушка разбирается с нами нашими же руками. Убрали с Майдана активных пацанов, которые могли стать опасными для власти. И их на передовой пропустят через мясорубку. Это был план -- всех с Майдана бросили на передовую, чтобы там их всех покрошить. Так власть убивает двух зайцев -- революция рассосется, и на войне пассионариев вышибут, а власть останется спокойно строить путинскую модель, но под названием "Рошен". Для этого и нужен был на Донбассе фронт, чтобы держать народ Украины за одно место.
Власть боится, что активисты могут вышибить кланы с корыта -- отсюда и репрессии. Народ думает, что за правое дело воюем? Мы будем за правое дело воевать, если вышибем тех, кто нас использует втемную в своих корыстных целях. А пока воюем не с теми.
Вера уверена, что созданные на Донбассе спецгруппы искусственно разжигают ненависть, обстреливая луганчан, чтобы они нас ненавидели. Наши со своих позиций не могут туда достреливать. Значит, это дело рук спецгрупп.
"В Луганске есть такая странная новая военная структура -- спецгруппа. На кого они работают, можно догадаться. Туда сливается информация по армии, по Нацгвардии. Эти спецподразделения, которые работают со спецслужбами, обстреливают и своих, и чужих. Когда был бой под Металлистом, и под утро сепаратисты попросили перемирие, мы подняли оружие вверх в знак согласия. И вдруг нашелся провокатор, чтобы сорвать перемирие -- выстрелил. Все разбежались. Далее был официально провозглашен мир до конца июня, но это перемирие было специально сорвано. Наша власть и средства массовой информации говорили, что нас обстреливают сепаратисты, а на территории сепаратистов говорили, что их обстреливают "укропы". Нам говорят, что они, им говорят, что мы. Не иначе, как существует сговор на самом высоком уровне, чтобы поддерживать войну" -- рассказывает Вера.
Пошли ребята на обмен пленными — командир «Айдара», их «Демон» и другие. Поговорили между собой... Наши говорят: «Надо разворачиваться и идти на Киев». А сепаратисты: «Если развернетесь, то мы вам с собой еще два батальона своих дадим». Нашими руками делают свои черные политические дела (удержаться в корыте) -- "красная гвардия" и их потомки, как в России, так и в Украине.
Еще есть одна странность в этой войне -- некоторые города (Металист, Славянск и др.) разрушены значительно. Необходимости такой совершенно не было. Вопрос: для чего? Неужели только для того, чтобы нанести материальный ущерб? Напрашивается вывод из татаро- монгольского прошлого -- работа наследников Золотой Орды.

     У політиці, як у світобудові: все рухається через припливи і відпливи. Геть, здавалося, забули всі про так звані Мінські угоди, якісь надумані, за вуха притягнуті вибори в окупованих районах Донбасу, необхідність легітимізації бандо-терористів, вирощених у результаті московітської агресії, впровадження  їх у структури української влади, як тут усе знову зашуміло, загуло – давай Україні далі насаджувати нові виразки і ракові пухлини. Бо ж як зрозуміти те, що ставляться умови: до кінця червні, липня, до нового року обов’язково провести вибори в загарбаній зоні.

                Як громадянин України, я цілком поділяю обурення керівництва партії «Самопоміч» із приводу недолугих заяв такого собі недорікуватого заступника міністра закордонних справ України Вадима Пристайка, який фактично від імені нашої держави уже склав, під час свого виступу на засіданні Ради Безпеки ООН і в кулуарах цієї важливої події, офіційну індульгенцію ватажкам банд формувань і вбивцям українських громадян. Він фактично заявив, що Україна намагатиметься провести вибори в Донбасі нинішнього року.  Більше того, він заявив і таке: «Якщо в результаті виборів, чесних і вільних, ці люди прийдуть до влади, то нам доведеться шукати можливість взаємодії з ними. І в парламенті, і в урядових структурах, і на місцях». Подібне чиновник назвав «політичним урегулюванням» проблеми Донбасу. (Цю заяву слухайте тут.)

                Запитується: за що ж тоді покладено понад десять тисяч життів українців? Невже, аби насправді втілити в життя план Путлєра щодо розколу України через федералізацію? Серед цих жертв – більше трьох тисяч кращих наших оборонців, які кинувши все, в тому числі, родини, житло, набуті матеріальні цінності, стали на захист рубежів Вітчизни від рашівських агресорів і склали свої буйні голови. А скільки в результаті цієї війни, яка сором’язливо порошенківцями всіх мастей і калібрів прозивається АТО, стало інвалідами, каліками? Ніхто не називає числа сиріт, кількості батьків, які позбулися своїх годувальників. Начальству все це не вигідно, тому й немає ніякого обліку, і згадок про це ніде не чути.

                У декларації «Самопомочі» про те, що треба цього пана Пристайка привселюдно попхнути за штани – відкликати з відрядження до Нью-Йорка, ганебно змістити з роботи, епатує наївна простота. Глава партії Андрій Садовий, його одновірці невже не тямлять, що все це вимислив не якийсь там прохідний київський чинодрал, а хтось-то інший. Бо ніякий урядник за кордоном від імені держави писок не відкриє, без резолюції головного «смотрящєго», свого власного слова не обмовить. Що це справді так, я відсилаю панів із «Самопомочі», до завбачливого повідомлення преси, яка напередодні засідання позачергового засідання Ради Безпеки ООН з Україною порушеної теми повідомила, що напередодні свого візиту до США, заступник глави зовнішньополітичного відомства мав аудієнцію в глави держави, де отримав чіткі і конкретні директиви щодо виступу в робочому органі Організації Об’єднаних Націй. (Доказ цього ви знайдете тут).

                Іншими словами, ось хто практично стоїть за черговою здачею позицій суверенітету і цілісності,  нашої унітарної єдності. Адже саме Петро Порошенко особисто, а не хтось інший, панове, підписав так звану угоду Мінськ-2, котрою клячу поставив позаду воза. І всі в один голос закричали, і в Москві, і в Вашингтоні, і в Брюсселі: «Вй-й-йо!» Явно клепки не вистачило, ані професійної, ані мужицької, щоб встановити для миротворчого процесу логічний порядок речей: спершу припинення вогню, виведення всіх окупантів з загарбаних територій, закриття на замок кордонів, наведення порядку і встановлення українських законів після лихоліття війни, а вже тільки тоді можна починати розмову про вибори. Тут же все догори дригом: спершу вибори, а тоді все інше, що насправді дає у підсумку – стовідсоткове офіційне приведення до влади в регіоні бойовиків, сепаратистів, перекидання цієї інфекційної зарази на інші уражені москвофільством міста та області. А за рік-два, дивись, і підкрадеться повний розвал України. Така тонка, медведчуками-путлєрами задумана технологія нового поярмлення нашого народу.

                Я вже більше року невтомно пишу, виступаючи на телеканалі 112.ua у ролі політолога буквально не своїм голосом кричу – тільки ж почуйте: Мінськ для України це кремлівське сільце. Мінськ це доленосна трагедія України. Аргументовано стверджую: «Хрест на Мінських угодах – порятунок України» - перечитайте тут.  І якщо П. Порошенко довбе протилежне, що Мінську немає альтернативи, то треба перевірити, чому він так каже. Оскільки він усе в житті вимірює грішми, то й я тут скажу: скільки йому за це заплатили? І хто? Бо яке, власне, право мав глава української держави підписати той зрадний варіант угоди Мінську-2, котрий він, не радячись ні з ким в Україні, ухвалив? Хто його на це уповноважував, позаяк Україна конституційно парламентська держава? Чому ніхто у Верховній Раді другий рік поспіль не вимагає ратифікації цього пакту? Адже відтак його можна просто похерити. Висловити щодо нього думку і парламенту, і народу. Наша ж нинішня Верховна Рада, їй-право, як стадо баранів, приговорених на заклання, тільки аплодують вухами і бояться навіть рота розкрити, коли, як мені здається, відкрито триває велика зрада віковічної мрії нашого народу – бути вільною, незалежною нацією з своєю територією, своєю державою.

                Я єдиний в Україні і пишу, і говорю на повен голос про те, що Мінськ не може бути місцем перемовин з адептами «рашівського міра». Це нонсенс. Оскільки Білорусь це далеко не незалежна держава, а цілісна складова так званої Союзної держави Росії та Білорусії, відповідно Мінськ її столиця. Я тоді і зараз переконливо пишу, що переговори потрібно переносити до Амстердаму, столиці Нідерландів. Чому саме туди? Аби бойовики з Донбасу їхали туди, побачили, як зустрінуть їх там люди, чиїх безневинних рідних вони знищили в літаку рейсу МН-17. Або, принаймні, рандиву призначити бодай у Польщі, яка нині поки що неголосно заявляє: є уперті підозри того, щодо навмисного учинення аварії літака президента республіки Яна Качинського 10 квітня 2010 року.

                Одне слово, Мінськ для України – прокляте місце і його потрібно якнайшвидше покидати. Це підтвердили зокрема і нерадісні новини останніх днів, коли штучно були створенні перепони для відвідання сусідньої столиці в момент переговорів осіб, відповідальних в Києві за цей процес. Відтак, створено ще одну неподолану загату для звільнення 25-ти українських громадян, які томляться у в’язницях так званих ДНР та ЛНР і за домовленістю сторін мали б були вийти на свободу до нинішньої Пасхи.  Московіти явно зумисне заблокували в’їзд нашим перемовникам до Білорусі, аби зірвати процес визволення українців. І в Києві, як бачите, ніхто на це й вусом не пошевелив. Ідіоти з портфелями…

                До речі, якось, кажучи про те, що Мінськ не може слугувати місцем переговорів з московітами, я отримав у прямому ефірі телеканалу 112.ua запитання від ведучого: а які, мовляв, можуть бути офіційні мотиви відмови від столиці Білорусі, як переговорного майданчику. Тоді не важко було пояснити, що є незаперечний аргумент співпраці білоруського керівництва з рашівськими бойовиками, убивцями українців. Тієї пори О. Лукашенко видав розпорядження про те, що транзитні товари, які прямують з Росії в Донбас в їхній країні не оподатковуються, з цих вантажів не збирається транспортний податок за користування дорогами. Одне слово, створена «зелена вулиця» для зброї, боєприпасів, перевезення живої сили для знищення українців і всього, що є на окупованій території українських Донеччини й Луганщини. Тепер до цього додалося ще й те, що не допустили до переговорів наших представників. Прощати таке просто немислимо.

                І нарешті ще один аргумент щодо бездарності, на жаль, нашої міжнародної доктрини, якщо, звісно, така є в українського начальства. Котре, швидше за все, веде наш корабель і без компаса, і без вітрил. Без весел також.  Словом, куди вітер і течія понесуть.

                Стомився уже писати і заявляти на телебаченні: не можна всі яйця складати лише в дві європейські корзини – німецьку та французьку. Події останніх днів, коли нижня палата парламенту в Парижі 55-ма голосами проти 44-ох проголосувала за зняття санкцій з Росії, не зважаючи на анексію рашистами Криму, на окупацію ними ж нашого Донбасу показали, що французьку верхівку менше всього цікавлять питання міжнародної справедливості й українського суверенітету. У них на першому плані власні бізнесові плани, пов’язані з московітським газом та нафтою. Це ж саме можна сказати й про німецьких бюргерів. Я вже другий рік невтомно наголошую: величезна помилка українського начальства в тому, що воно принципово чомусь не використовує англійську карту. У Великобританії фактично півтора роки не було українського посла. П. Порошенко, зовнішньополітичне відомство України зовсім не працює з Лондоном. А Великобританія якраз в Європі найбільш поінформована держава про нинішнє кремлівське керівництво, особисто про людиножерство Путлєра. Це і історія з Борисом Березовським, особливо ж важливі деталі й подробиці щодо обставин кадебістського знищення з особистого відома, а, можливо, й на замовлення хазяїна Кремля Олександра Литвиненка, який багато світові розповів про нинішнього московітського правителя. Англійці півроку читали з захопленням виступи адвокатів убитого полонієм росіянина, вникали в подробиці розслідування справи королівською розвідкою МІ-6 щодо обставин отруєння. Прем’єр-Міністр Великобританії Давид Камерун фактично єдиний з європейських лідерів, хто говорить Путіну все в очі, називаючи речі своїми іменами. Він порівнює захоплення Росією Криму з аншлюзом Гітлером Австрії. Але наше керівництво цього чомусь принципово не бачить і не чує. Не бере до уваги навіть тієї вельми важливої обставини, що Великобританія є одним із підписантів будапештського меморандуму 5 грудня 1994 року про захист інтересів безпеки України, яка добровільно здала ядерну зброю. Думаю: можливо, їм це заборонив робити Путін? А чим дідько не жартує?

                Принаймні, звертаю всіх увагу на те, як 28 квітня ц.р. на засіданні Ради Безпеки ООН виступив представник Сполученого Королівства Великобританії. Він явно переплюнув в різкості заяв навіть незрівнянну Саманту Пауер, посла США в ООН. Це була позиція держави, яка невтомно, уже вкотре подає руку, до болі у власних суглобах очікуючи на рукостискання від України, але, на жаль, знову не отримує  його. І це ще одна видима біда нашої молодої держави. Позаяк, як мені видається, біля керма її знаходяться пустоголові, бездарні, убогі політики, які прийшли туди заради грошей. Вони, і це вже чітко видно, топляться самі і тягнуть за собою всіх нас. Вихід один: треба гнати всіх нинішніх вождів у шию і з Банкової, з Верховної Ради, з зовнішньополітичного відомства. Вони або сліпі, глухі, або відверті зрадники.

            

Донбасс: Копченные мыши стали деликатесом для встающих с колен (ВИДЕО)

1. В России, после финансового потрясения 2008 г., снижается рост экономики - правительство не справляется с кризисом, жизненный уровень населения падает. Как удержать?
2. Несговорчивых хахлов не удаётся заманить в таёжный союз и укрепить своё положение. Как удержать?
3. Рейтинг хуйла, как правителя, стремительно падает и нужен новый ход, встряска общества, для поддержания реноме сильного лидера. Потеря рейтинга - прощание с миллиардами Газпрома и властью. Как удержать?
4. Нужна новая заварушка типа Грузии - главное ввязаться, а по ходу сориентируемся. Мобилизация ВС РФ и стягивание их к границе Украины, запрос в Госдуму на их применение на чужой территории. Ну всё, мозги населения федерации удержаны пропагандой праведности агрессии против суверенного государства, можно давать клич "русских бьют" и дальше по разработанному и проверенному на практике неоднократному сценарию в Приднестровье, Абхазии, Чечне, Осетии... победителей судить не будут..
5. Аннексия Крыма, оккупация Донбасса - ответные санкции Запада.
Вот видите, это всё нехорошие омериканцы и гейропейцы, которые хотят разрушить нашу хорошую жизнь и устраивают нам всякие кризисы!(ключевые слова тезисов)
6. Мы голодные, но гордые - давим гусей и всяких фашистских пармезанов и рокфоров гусеницами бульдозеров.

Русские не сдаются!

P.S. По мере поступления интересного материала по теме, сюда будут добавляться ссылки на информацию.

(Не)прикрытая война

http://www.ex.ua/78389383

http://donbass.ua/news/region/2016/02/24/voina-mirov-rossija-sobiralas-prevratit-v-pole-boja-vsju-ukrainu.html

http://www.rnbo.gov.ua/news/2408.html

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Хронологія_війни_на_сході_України_(2014)