Виступ Л.Лукяненка в столиці України на Софіївській площі у день

              відзначення свята Соборності  22 січня 2011 року.

                

                    Шановні громадяни України!

 

        Вітаю Вас із святом Соборності!

Я належу до покоління тих синів української нації, які боролися проти російської комуністичної імперії за українську національну свободу. Ми не шкодували ні своєї свободи ні власного життя, бо Україну любили всією  душею і підпорядковували себе ідеї боротьби. Ми вивели Україну з-під влади Москви і переможно завершили кількасотрічну боротьбу наших героїчних попередників.

 

Проголошенням незалежности наше покоління виконало свою історичну місію. Далі завдання ваше – молодшого покоління - наводити лад в українському національному домі. І ви, як не прикро це говорити, не справляєтеся з цим завданням. З одного боку ви розумні і активні політики і нібито любите Україну, а з другого - ви найбільше любите себе. Боретеся не за справедливість, духовне і економічне відродження України, а за високі посади у владі. Кожен з вас мріє за будь-яку ціну піднестеся над іншим, випхати того першого. Ви всі свої сили напружуєте для поборювання таких же патріотів України, а разом опускаєте Україну все нижче й нижче. 

       Не берете ви приклад зі своїх попередників.

       На свято Соборності ви не запросили до слова нікого з політвязнів. Немає у вашому списку ні Олеся Шевченка, ні Василя Овсієнка, ні Миколи Горбаля, ні Богдана Гориня, Василя Лісового і ще небагатьох живих, які поки що не переступили поріг до іншого світу. Ви самі штовхаєтеся один перед одним за першість виступити і показати себе перед багатотисячним зібранням народу і, виступивши, тут же сходити зі сцени і покидаєте майдан, кудись поспішаючи. Людей, що приїхали з різних куточків України і хотіли почути відповідь на питання: що будемо робити далі, залишаєте без відповіді.

Розказуєте про любов до України і свого народу. Може і любите. Але найбільше любите себе. Коли б ви любили менше себе, то в боротьбі авторитетів відступили б на друге місце і сприяли б спільній перемозі. Ви не дбаєте про спільну перемогу. Ви дбаєте про найвище висунення своєї особи.  Україна йде на дно. Ви своїми ногами штовхаєте її ще глибше, аби підстибнути вище за ближнього патріота.

 

Не ваше покоління побудує справедливу і незалежну Україну, бо ви не готові йти на жертви задля України. І мені гірко, бо смертями і безмежними муками  щирі сини України добилися проголошення незалежності держави, а ви неспроможні вгамувати владолюбство та зменшити жадобу слави і тим сприяєте ворогам руйнувати Україну. Ви навіть у День Соборності неспроможні разом відсвяткувати єдність.

Опамятайтеся!

Якщо кожен з вас задля обєднання патріотичних сил не відступить на друге місце, то вельми скоро доведеться стати перед судом духовних батьків української нації за руйнацію України.

І не викрутитеся! І не виправдаєте себе жодним лукавством!

Бо чорна руїна України не прийме ваших виправдань!

Почуйте це зараз від мене!

 

Ваш Левко Лукяненко

22 січня 2011 року

PROFESSION DE FOI МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ  

(Символ віри для молодих Українців)

Читане на Тарасові роковини 1893 р. ув університетському місті на Україні.  

(Провопис оригіналу максимально збережено)


Знаючи сучасний стан і рух української молодїжи по багатох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозї за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і спогодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).[ Читати далі ]

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"



Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич
ПМ: Коли кажуть, що то радянська влада об'єднала Україну, то це показує повне невігластво і дурість, бо ось якою б мала бути Україна! Як і Крим та Кубань (Тмутаракань) до Києва з прадавніх часів належали, а про Москву тоді і не чули.

Шановні друзі! Вітаю Вас з днем Соборності України! Це свято молоді, свято скромне, свято душі.

У Запоріжжі націоналісти з'эднали береги,

в Івано-Франківську теж робили довгенькі ланцюги людськи,

у Харкові пройшлися містом, Донецьком пройшлися з бандерівським прапором.

Хоча gazeta.ua на 21-му році, як упокоїлась сересерія згадала раптом якихось радянських офіцерів. Може і я себе школярем назву!?

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027221/ http://blog.i.ua/user/3358404/ http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027218/ http://gazeta.ua/ru/articles/life/419191/5

Погода за вікном чудова настрій піднесений. Чому б не поїхати на свято не зустріти однодумців погуляти відсвяткувати. Нечасто нам вдається те ,що гадається але цього разу майже вдалося.
Як тільки приїхала побачила небагато людей, спочатку думала чи туди йду, але міліція на моєму шляху не могла не обнадіювати. Людей небагато. Стоять осторонь ,скромно, але святковість на обличчях декількох можна розгледіти. От мій вибір і пав на дві молоді трійки хлопців та дівчат, що стояли поруч але окремо. Я наважилась підійти до дівчат і вони для мене стали приємною компанією спочатку, так само як і хлопці наприкінці.
Сюжет майже тотожний до всіх подібних зібрань. Перше , що мене вразило це фото сесія Сильної України біля святкового кошика з жовто-блакитними хризантемами та їх прапорцями. Вразило неприємно, бо за місяць всі готувались до свята не політизованого, а тут: «на манеже всё те же». Лідера достойного нема(а цього разу взагалі довго нікого не було)І, якби не значна кількість простих людей, ми могли б подумати що щось наплутали чи з часом чи з місцем. З’явилися. Відповідальність за організацію наче взяв «Поступ». Помолилися за Україну, заспівали гімн, момовчали майже хвилину. А потім, куди без них, проблеми насущні: Харківський Українській центр викинула на вулицю наша мерія. Дійсно проблема серйозна, тому ніхто не відмовився на доволі знайому та, нажаль, таку безкорисну(як показує досвід) річ: залишити свій підпис на підтримку ХУКЦ.
Шкода що ланцюг ледве дотягнувся до Оперки , а з такою жвавістю з якою до нас по дорозі приєднувались прохожі могли б опинитись і біля вічного вогню. Але активісти з рупорами всі люб’язно знов зігнали людей до кучі ( перед ланцюгом не "попіарішся" як слід). Потім ми співаючи пішли до свободівців.
Знов такі знайомі речьовки, хоча були і цікаві, але так хочеться чути простих людей із звичайними душевними словами по темі вітання та єднання. Були і такі, і це не може не тішити.
Особливою і знаковою подією Дня Соборності у Харкові яка сталась наприкінці й не очікувано завершила його. Так от. Ми уважно прослухали директора Харківського Українського Культурного Центру,який лишився без роботи, «хоча в нього контракт ще на 5 років». Потім рупор взяв бувший політв’язень Здоровий. І нарешті став казати про болючу проблему Харкова: основну причину його «несоборності». «Жиди при владі» - він казав зло і завзято , жорстко , голосно та безстрашно. Поки той самий «культурний» директор ХУКЦ не відібрав у старої людини силою рупор. Здоровий нічого не зрозумівши,хто так нагло вчинив з ним, став махати палицею(тут маю зазначити, що він сліпий).
І зачепив по спині директора. На що той, рослий чоловік товкнув злісно старого інваліда так ,що той впав на сніг. Молодь була у шоці. Один хлопець просто повис на спині у «культурного діяча», а інші підняли і заспокоїли Здорового. Слава Господу є ще в Харкові достойні люди! Які не стерпіли такої наруги над старою людиною.
Директор намагався пояснити свій вчинок тим , що «ця людина завжди з’являється на таких заходах і кричить образливі речі»( Цікаво для кого образливі, якщо у нашому парламенті більше половини жидів! А у Харкові майже всі високі посади вони окупували! З яких це пір правда – це образа. ). І що він провокатор. Політв’язень – провокатор – як вас це,га? І це  отак у нас відносяться до людей, які життя присвятили батьківщині і  стільки страждали за Україну!
Підбігла міліція , всі поступово розійшлися.
Отак пройшов день Соборності в Харкові. Для себе я ще раз запевнилась в тому , що багато хто у нас ховається за високими посадами, не маючи за душею і краплини совісті, а ще у нас чудова молодь!!! І дуже прикро бачити і відчувати, і на собі теж, як знущаються над нею отакі ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ тільки за те, що ми живі натуральні і вільні у своїх почуттях!!!

 Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок і голова Республіканської Християнської партії Микола Поровський, який до нього долучився,  активно готують заходи з нагоди відзначення 22 січня Дня Соборності, що віднедавна став ще й Днем Свободи.

Як стало відомо журналістам, в програмі цих заходів не передбачена участь представників ВО «Батьківщина». Тягнибок з Поровським кажуть, що не допустять на трибуну представників цієї політичної сили, щоб не давати їй можливості піаритися на чужих заходах.

Але справжня причина полягає в іншому. Минулого року під час аналогічного святкування за прямою вказівкою заступника голови ВО «Батьківщина» Олександра Турчинова не надали слово представниками ВО «Свобода» і навіть самому Олегу Тягнибоку. Тепер Тягнибок взяв ініціативу в свої руки щодо відзначення Дня Соборності.....

А Турчинову з соратниками залишиться хіба що відсвяткувати День Соборності і Свободи під стінами Харківської колонії. Туди представники ВО «Свобода» точно не завітають.

А де Ви відзначатимете День Соборності України???

                               Одна-єдина на білім світі,                                 
                               З твого імення сонце світить.                          
                               Одна-єдина, одна-єдина,                                   
                               Моя ти рідна Україна!                                         

            Вітаю усіх з Днем соборності !

У Львівському університеті з 1894 році за рекомендацією професора Київського університету Володимира Антоновича, почав викладати Михайло Грушевський, який народився в «підросійській Україні». На Галичині друкувалося чимало авторів із Наддніпрянщини.

Ідея Соборності наддніпрянців та галичан знаходила вияв навіть на рівні приватного життя. Відомий галицький діяч Іван Франко свідомо одружився з Ольгою Хоружинською, яка походила з Харківщини. Такий шлюб сприймався багатьма українцями як уособлення духовної і політичної єдності Західної й Східної України.

Втілення ідеї

Не дивно, що після розпаду Росії й Австро-Угорщини та створення на уламках цих імперій УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), постало питання про об’єднання цих двох українських держав.

Тому Акт їхньої Злуки 22 січня 1919 року не з’явився просто так. Він мав, як бачимо, довготривалу історію.

На жаль, цей Акт проіснував недовго. Уже вкінці 1919 року очільник УНР Симон Петлюра почав переговори з поляками, погоджуючись поступитися землями Західної України на їхню користь. В таких умовах керівництво Західних областей УНР (ЗОУНР) пішло на денонсацію Акту Злуки, відновивши ЗУНР.

У силу різних обставин, після Першої світової війни українські землі були розділені між чотирма державами – Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною.

Однак ідея єдності цих земель жила. Свідченням цього є постання Карпатської України в 1938–1939 роках – спочатку як автономного утворення, а потім як незалежної держави. Створивши цю державу, мешканці Закарпаття дали зрозуміти, що вони є частиною українського народу і прагнуть возз’єднатися з іншими його частинами. В організації державних структур Карпатської України взяли участь українці з інших земель. На Карпатську Україну в той час дивилися, як на терен, звідки почнеться відновлення соборної Української держави. Тому Угорщина, Польща й СРСР, аби цього не сталося, доклали зусиль для знищення Карпатської України.

Можливо, це виглядає парадоксально, але об’єднання більшої частини українських земель в складі однієї держави відбулося під час Другої світової війни, в 1939, 1940, 1944–1945 роках, коли землі Волині, Галичини, Буковини й Закарпаття увійшли до складу СРСР.

Звісно, «батько Сталін» не переймався любов’ю до українців і не дуже рахувався з їхніми прагненнями. За межами Української Радянської Соціалістичної Республіки, як частини СРСР, залишалися деякі українські етнічні території – Кубань, Берестейщина, південне Підляшшя, Холмщина, Лемківщина, Пряшівщина, Мармарощина, Південна Буковина, Придністров’я тощо.

І все ж під час Другої світової війни ідея Соборності України по-своєму спрацювала. З нею довелося рахуватися Сталіну.

Зрештою, ця ідея дала знати про себе в часи, коли Україна виборювала незалежність. 21 січня 1990 року Народний рух України, напередодні річниці Акту Злуки, провів свою найбільшу акцію – «Живий ланцюг», коли мільйони людей, взявшись за руки, з’єднали низку західноукраїнських міст із Житомиром і Києвом. Тим самим було продемонстровано, що українці прагнуть жити в своїй єдиній незалежній державі.

Тобто ідея Соборності стала нашим важливим національним символом. Актуальною вона лишається й нині, коли стоять питання деокупації Донбасу й повернення Криму. Адже це теж питання єдності України!

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України