хочу сюда!
 

Люда

38 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Заметки с меткой «соборність»

Недипломатичний виступ Л.Лук'яненка на святкуванні Соборності

             Виступ Л.Лукяненка в столиці України на Софіївській площі у день

              відзначення свята Соборності  22 січня 2011 року.

                

                    Шановні громадяни України!

 

        Вітаю Вас із святом Соборності!

Я належу до покоління тих синів української нації, які боролися проти російської комуністичної імперії за українську національну свободу. Ми не шкодували ні своєї свободи ні власного життя, бо Україну любили всією  душею і підпорядковували себе ідеї боротьби. Ми вивели Україну з-під влади Москви і переможно завершили кількасотрічну боротьбу наших героїчних попередників.

 

Проголошенням незалежности наше покоління виконало свою історичну місію. Далі завдання ваше – молодшого покоління - наводити лад в українському національному домі. І ви, як не прикро це говорити, не справляєтеся з цим завданням. З одного боку ви розумні і активні політики і нібито любите Україну, а з другого - ви найбільше любите себе. Боретеся не за справедливість, духовне і економічне відродження України, а за високі посади у владі. Кожен з вас мріє за будь-яку ціну піднестеся над іншим, випхати того першого. Ви всі свої сили напружуєте для поборювання таких же патріотів України, а разом опускаєте Україну все нижче й нижче. 

       Не берете ви приклад зі своїх попередників.

       На свято Соборності ви не запросили до слова нікого з політвязнів. Немає у вашому списку ні Олеся Шевченка, ні Василя Овсієнка, ні Миколи Горбаля, ні Богдана Гориня, Василя Лісового і ще небагатьох живих, які поки що не переступили поріг до іншого світу. Ви самі штовхаєтеся один перед одним за першість виступити і показати себе перед багатотисячним зібранням народу і, виступивши, тут же сходити зі сцени і покидаєте майдан, кудись поспішаючи. Людей, що приїхали з різних куточків України і хотіли почути відповідь на питання: що будемо робити далі, залишаєте без відповіді.

Розказуєте про любов до України і свого народу. Може і любите. Але найбільше любите себе. Коли б ви любили менше себе, то в боротьбі авторитетів відступили б на друге місце і сприяли б спільній перемозі. Ви не дбаєте про спільну перемогу. Ви дбаєте про найвище висунення своєї особи.  Україна йде на дно. Ви своїми ногами штовхаєте її ще глибше, аби підстибнути вище за ближнього патріота.

 

Не ваше покоління побудує справедливу і незалежну Україну, бо ви не готові йти на жертви задля України. І мені гірко, бо смертями і безмежними муками  щирі сини України добилися проголошення незалежності держави, а ви неспроможні вгамувати владолюбство та зменшити жадобу слави і тим сприяєте ворогам руйнувати Україну. Ви навіть у День Соборності неспроможні разом відсвяткувати єдність.

Опамятайтеся!

Якщо кожен з вас задля обєднання патріотичних сил не відступить на друге місце, то вельми скоро доведеться стати перед судом духовних батьків української нації за руйнацію України.

І не викрутитеся! І не виправдаєте себе жодним лукавством!

Бо чорна руїна України не прийме ваших виправдань!

Почуйте це зараз від мене!

 

Ваш Левко Лукяненко

22 січня 2011 року

До Дня Соборності України 22 січня

PROFESSION DE FOI МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ  

(Символ віри для молодих Українців)

Читане на Тарасові роковини 1893 р. ув університетському місті на Україні.  

(Провопис оригіналу максимально збережено)


Знаючи сучасний стан і рух української молодїжи по багатох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозї за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і спогодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).[ Читати далі ]

92%, 46 голосов

4%, 2 голоса

4%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

95-річчя Дня Соборності України



День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"



Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич
ПМ: Коли кажуть, що то радянська влада об'єднала Україну, то це показує повне невігластво і дурість, бо ось якою б мала бути Україна! Як і Крим та Кубань (Тмутаракань) до Києва з прадавніх часів належали, а про Москву тоді і не чули.

З днем Соборності України!

Шановні друзі! Вітаю Вас з днем Соборності України! Це свято молоді, свято скромне, свято душі.

У Запоріжжі націоналісти з'эднали береги,

в Івано-Франківську теж робили довгенькі ланцюги людськи,

у Харкові пройшлися містом, Донецьком пройшлися з бандерівським прапором.

Хоча gazeta.ua на 21-му році, як упокоїлась сересерія згадала раптом якихось радянських офіцерів. Може і я себе школярем назву!?

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027221/ http://blog.i.ua/user/3358404/ http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027218/ http://gazeta.ua/ru/articles/life/419191/5

День Соборності в Харкові.

Погода за вікном чудова настрій піднесений. Чому б не поїхати на свято не зустріти однодумців погуляти відсвяткувати. Нечасто нам вдається те ,що гадається але цього разу майже вдалося.
Як тільки приїхала побачила небагато людей, спочатку думала чи туди йду, але міліція на моєму шляху не могла не обнадіювати. Людей небагато. Стоять осторонь ,скромно, але святковість на обличчях декількох можна розгледіти. От мій вибір і пав на дві молоді трійки хлопців та дівчат, що стояли поруч але окремо. Я наважилась підійти до дівчат і вони для мене стали приємною компанією спочатку, так само як і хлопці наприкінці.
Сюжет майже тотожний до всіх подібних зібрань. Перше , що мене вразило це фото сесія Сильної України біля святкового кошика з жовто-блакитними хризантемами та їх прапорцями. Вразило неприємно, бо за місяць всі готувались до свята не політизованого, а тут: «на манеже всё те же». Лідера достойного нема(а цього разу взагалі довго нікого не було)І, якби не значна кількість простих людей, ми могли б подумати що щось наплутали чи з часом чи з місцем. З’явилися. Відповідальність за організацію наче взяв «Поступ». Помолилися за Україну, заспівали гімн, момовчали майже хвилину. А потім, куди без них, проблеми насущні: Харківський Українській центр викинула на вулицю наша мерія. Дійсно проблема серйозна, тому ніхто не відмовився на доволі знайому та, нажаль, таку безкорисну(як показує досвід) річ: залишити свій підпис на підтримку ХУКЦ.
Співали
у ланцюзі руки єднали
І душами розцвітали.
Шкода що ланцюг ледве дотягнувся до Оперки , а з такою жвавістю з якою до нас по дорозі приєднувались прохожі могли б опинитись і біля вічного вогню. Але активісти з рупорами всі люб’язно знов зігнали людей до кучі ( перед ланцюгом не "попіарішся" як слід). Потім ми співаючи пішли до свободівців.
Знов такі знайомі речьовки, хоча були і цікаві, але так хочеться чути простих людей із звичайними душевними словами по темі вітання та єднання. Були і такі, і це не може не тішити.
Особливою і знаковою подією Дня Соборності у Харкові яка сталась наприкінці й не очікувано завершила його. Так от. Ми уважно прослухали директора Харківського Українського Культурного Центру,який лишився без роботи, «хоча в нього контракт ще на 5 років». Потім рупор взяв бувший політв’язень Здоровий. І нарешті став казати про болючу проблему Харкова: основну причину його «несоборності». «Жиди при владі» - він казав зло і завзято , жорстко , голосно та безстрашно. Поки той самий «культурний» директор ХУКЦ не відібрав у старої людини силою рупор. Здоровий нічого не зрозумівши,хто так нагло вчинив з ним, став махати палицею(тут маю зазначити, що він сліпий).
І зачепив по спині директора. На що той, рослий чоловік товкнув злісно старого інваліда так ,що той впав на сніг. Молодь була у шоці. Один хлопець просто повис на спині у «культурного діяча», а інші підняли і заспокоїли Здорового. Слава Господу є ще в Харкові достойні люди! Які не стерпіли такої наруги над старою людиною.
Директор намагався пояснити свій вчинок тим , що «ця людина завжди з’являється на таких заходах і кричить образливі речі»( Цікаво для кого образливі, якщо у нашому парламенті більше половини жидів! А у Харкові майже всі високі посади вони окупували! З яких це пір правда – це образа. ). І що він провокатор. Політв’язень – провокатор – як вас це,га? І це  отак у нас відносяться до людей, які життя присвятили батьківщині і  стільки страждали за Україну!
Підбігла міліція , всі поступово розійшлися.
Отак пройшов день Соборності в Харкові. Для себе я ще раз запевнилась в тому , що багато хто у нас ховається за високими посадами, не маючи за душею і краплини совісті, а ще у нас чудова молодь!!! І дуже прикро бачити і відчувати, і на собі теж, як знущаються над нею отакі ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ тільки за те, що ми живі натуральні і вільні у своїх почуттях!!!

Скоро День Соборності. А де будеш Ти???

 Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок і голова Республіканської Християнської партії Микола Поровський, який до нього долучився,  активно готують заходи з нагоди відзначення 22 січня Дня Соборності, що віднедавна став ще й Днем Свободи.

Як стало відомо журналістам, в програмі цих заходів не передбачена участь представників ВО «Батьківщина». Тягнибок з Поровським кажуть, що не допустять на трибуну представників цієї політичної сили, щоб не давати їй можливості піаритися на чужих заходах.

Але справжня причина полягає в іншому. Минулого року під час аналогічного святкування за прямою вказівкою заступника голови ВО «Батьківщина» Олександра Турчинова не надали слово представниками ВО «Свобода» і навіть самому Олегу Тягнибоку. Тепер Тягнибок взяв ініціативу в свої руки щодо відзначення Дня Соборності.....

А Турчинову з соратниками залишиться хіба що відсвяткувати День Соборності і Свободи під стінами Харківської колонії. Туди представники ВО «Свобода» точно не завітають.

А де Ви відзначатимете День Соборності України???


21%, 6 голосов

0%, 0 голосов

14%, 4 голоса

21%, 6 голосов

38%, 11 голосов

7%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ідея мирної революції нежиттєздатна без...

...ідеї української соборності.

Єдиний легальний спосіб змінити владу в Україні - через вибори. Однак режим Януковича не віддасть добровільно свою владу. Показовий приклад - вибори міського голови Харкова, коли переміг один кандидат, а став міським головою - інший. Тому для захисту результату виборів потрібне проведення мирної революції. Власне, вибори зроблять цю революцію легітимною. Однак все не повинне закінчитись банальною зміною прізвищ. Як я вже зазначав, після Януковича потрібно проголошувати нову українську державу у кордонах нинішньої України. Бо на нинішній державі лежить занадто великий баласт негативу, втрати довіри, злочинів. 

Особисто мені очевидно, що прихід нової революції невідворотній. Але це небезпечний шлях у тому плані, що ми маємо справу з явищем, подальший розвиток якого складно передбачити. І, в кінці кінців, ніхто не скаже напевно, куди нова революція може нас завести. Письменники і публіцисти несуть відповідальність за майбутній шлях уже сьогодні. Бо суспільна думка тих людей, які будуть на гребні революційних подій завтра, формується уже сьогодні під впливом їхніх теоретичних напрацювань. 

Тому у мене викликають тривогу ось такі статті, коли майбутню революцію намагаються повести по шляху розбрату і руїни. Ці люди, до яких прикріпилася назва "ділителі", пропонують позбавитись або окремих областей, або тієї частини України, яка голосувала за Януковича. Піонером "ділителів" виступив письменник Юрій Андрухович, який свого часу дав скандальне інтерв'ю. Зібравши вершки з власного піару, Андрухович ненароком запустив у суспільство шкідливий мислевірус. У чому письменник не правий? Чому я вважаю, що ідея мирної революції без ідеї української соборності буде повним провалом?

По-перше, слід зазначити, що ідея соборності була фундаментом самостійницького руху України початку XX ст. Тож давайте поглянемо, що нам заповідали творці тодішньої української державності.

Михайло Грушевський

У статтi „Галичина і Україна” М. Грушевський писав: „Треба розвивати в них (в усiх частинах українських земель) почутя єдности, солiдарности, близькости, а не роздмухувати рiжницi, якi їх дiлять...” . М. Грушевський застерiгав, що коли галичани i надднiпрянцi не докладуть вiдповiдних зусиль, то вони стануть у майбутньому двома нацiями, як це сталося з хорватами i сербами. Власне, порятунок вiд марнування i розпорошення сил вiн убачав в iдеї всеукраїнства: „Всеукраїнство, або український унiверсалiзм — тiсне єднаннє всiх частин української землi i пiдпорядкуваннє всiх рiжниць, якi їх дiлять, спiльнiй i єдинiй цiлi — нацiональному розвоєви, являєть ся кiнець кiнцем не тiльки бажаним само для себе — iдеально, так би сказати, але й для потреб місцевого житя її частин, для її близчих цiлей i завдань" [лінк].

Микола Міхновський

На соборницьких позицiях стояв М. Мiхновський, який писав у „Самостiйнiй Українi”: „...Одна, єдина, нероздiльна, вiльна, самостiйна Україна вiд Карпатiв аж по Кавказ"

Євген Коновалець

У постановах Конгресу українських націоналістів (28 січня — 3 лютого, 1929), на якому, власне, й було створено Організацію українських націоналістів, було записано: „Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава” [лінк].

Згідно Всеукраїнського перепису населення, українці становлять більшість в усіх областях України, окрім АР Крим. Навіть, якби їх була меншість, це не становило би проблеми із соборністю. Достатньо розробити ефективний інститут громадянства, який включав би у себе процедури люстрації та натуралізації.

Існує відомий вислів: "розділяй і володарюй". Окрім нас, українців, нікому не вигідно, аби Україна була єдиною, неподільною, самостійною державою. Бо це зайвий конкурент на міжнародній арені, в економіці, у східноєвропейському регіоні. Всі наші сусіди та основні світові гравці зацікавлені у втіленні "югославського сценарію", аби розбити Україну на дві, а краще три міні-держави з маріонетковими урядами на чолі.

Це означає, що проведення мирної революції, яка не підкріплюватиметься ідеєю соборності, призведе до остаточного краху української держави. Бо знайдуться підкуплені, профінансовані з-за кордону політики, які вміло зіграють на настроях людей і зроблять те, що хотіла зробити Партія Регіонів на з'їзді в Сіверськодонецьку у 2004 році. 

Ідею соборності можна впроваджувати на практиці вже сьогодні, не чекаючи революцій. Наприклад, є спірні питання, кого вважати героями в Другій світовій війні. Це так звана "війна пам'ятників". Одні стоять на позиціях визнання УПА, інші - підтримують Червону армію. У нас є пам'ятники і "червоним", і "червоно-чорним". Як примирити це вовтузення? Дуже просто. В Україні не повинно бути пам'ятників або заходів, присвячених виключно одній воюючій стороні. В кожному місті повинен бути один монумент - "Українським воїнам, загиблим у 2-й світовій війні". А заходи по вшануванню (не святкуванню!) загиблих мають проводитись біля цього монумента рівнозначно: і 8-9 травня, і 1-2 вересня і 14 жовтня в усіх областях України. Причому, не обмежуючись лише згадкою ЧА і УПА. Адже історія складна. Була і УНА Шандрука, і Поліська Січ Бульби-Боровця. Вони теж заслуговують на своє місце у свідомості українців. Ми не повинні шукати собі ворогів у 1942 році, а тим більше ставати суддями тих людей.

Є багато речей, думка по відношенню до яких не розподіляється діаметрально протилежно між Заходом і Сходом. Усі хочуть нормальних податків, дешевої гречки, справедливого розподілу суспільних благ. Усі хочуть якісної української музики, захоплюючої української прози. Усі хочуть їздити по Європі без обмежень, без принижень у іноземних посольствах. Усі хочуть миру і злагоди на українській землі.

Висновок: ідея соборності української політичної нації - це фундамент успіху майбутньої мирної революції. Не хочете соборності - будете мати двох, трьох таких самих януковичів у відповідно двох і трьох українах. По іншому - ніяк. Свого часу ідея соборності вигодувала ідею української незалежності. Настав час дістати її з комірниці та використати для створення нової української держави.




Одна єдина

                               Одна-єдина на білім світі,                                 
                               З твого імення сонце світить.                          
                               Одна-єдина, одна-єдина,                                   
                               Моя ти рідна Україна
!                                         

            Вітаю усіх з Днем соборності !

День Соборності


В Україні відзначають 100-річний День Соборності.


День соборності — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День соборності відзначають з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99[1].

У цей день прийнято також згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.


Це можна прочитати у Вікіпедії:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8



Сторіччя Злуки УНР і ЗУНР

Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР

22 січня 2019 року - 11:03

Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР

Дорогі співвітчизники!

Рівно сто років тому на цьому майдані сталася одна з найбільших подій у тисячолітній  історії України. Тут відбулося  проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Об'єднання в єдину державу. З того дня і навіки незалежність України означає її самостійність і соборність.

Підтвердженням прагнень до соборної і суверенної держави був велелюдний Софійський майдан. Багатотисячна громада вітала проголошення Акту Злуки. Військовий парад, синьо-жовті знамена, урочиста атмосфера, дуже особливий піднесений настрій та освячення дійства службою Божою у Святій Софії…. Навіть недовгої збереженої хроніки досить, аби відчути – то було справжнє національне свято.  Так вершилася історія.   

Акт Злуки – це найвища точка української революції і визвольних змагань початку двадцятого століття. Він став результатом величезних всенародних зусиль, праці і боротьби, що тривали століттями. 

Українська революція продемонструвала наявний на той час колосальний державницький потенціал України. Його творили тисячі і тисячі прославлених і незаслужено забутих літераторів, музикантів, акторів, лікарів, священиків. Їхньою подвижницькою працею державність України з давнього спогаду перетворилася на живу мрію, а мрія стала політичною програмою. Історичні обставини, пов’язані з поразкою імперій у Першій світовій війні, дали Україні унікальну  можливість реалізувати свою державність.  

На жаль, шанс тоді було втрачено. Головна причина: тогочасним українським політикам забракло єдності. І не знайшлося тоді політиків, які могли б об’єднати народ для протистояння московській навалі.  Втрата незалежності мала наслідком і втрату соборності. Україну знову поділили чужі держави, а над нашим народом нависла ніч бездержавності, в якій проти нього коїлися тяжкі злочини. 

Але продовжувала жити велика надія. І коли наприкінці двадцятого століття випав новий шанс для України здобути державну самостійність,  ми знову згадали про єдність як про головну запоруку незалежності.  

21 січня 1990 року «живий ланцюг» мільйонами рук поєднав Львів із золотоверхим Києвом. Як видимий знак того, що настала черга відновлення незалежності держави. Нація згадала свій історичний досвід і оперлася на нього. Так постала незалежна Україна, єдина і неподільна, від Чернігова до Криму,  від Ужгорода до Луганська.  

Україна здобула незалежність, але в Кремлі точно з цим не збиралися миритися. І буквально з моменту проголошення нашої незалежності почалися спроби відновлення російської імперії. З висоти теперішнього досвіду ми можемо точно назвати ці спроби початком гібридної війни проти України. Знаряддям для ворога стали українські політики, які малювали карту з поділу України, ділили її на російськомовну і українськомовну. І вони байдуже дивилися на те, як розкрадали армію, допомагали зав’язати на шиї економіки «газовий зашморг» кабальних контрактів.

І час істини настав у 2014-му. Україна твердо ступила на шлях зміцнення своєї свободи, своєї незалежності, на шлях до Євросоюзу, на шлях до НАТО. І щоб змусити нас зректися цього вибору, Москва анексувала Крим і спробувала роздробити нас на частини, аби легко проковтнути. Перед нами знову постала загроза втрати соборності і незалежності. Але ціною великих жертв, ціною великих зусиль українського народу ця загроза відведена. І у жорсткому протистоянні з терористами, з російськими найманцями і з частинами регулярної російської армії ми з вами зупинили ворога. А гаслом нашим було: «Єдина країна».

Україна зміцніла, Україна продемонструвала впевненість у своїх силах.  І в День Соборності ми щиро звертаємося до наших земляків, які живуть в кордонах України, але на тимчасово окупованих територіях Криму, частини Луганської та Донецької областей. Ми ніколи про вас не забуваємо. Ми кожного дня працюємо для того, щоб наблизити день вашого звільнення від ворожого ярма.

Для досягнення наших цілей нам потрібно берегти і зміцнювати нашу українську єдність і соборність. А тому всім має бути чітко зрозуміло – Україна є унітарна держава, з однією державною мовою - так записано в українській Конституції. Жодних федерацій і ніяких спеціальних статусів. Єдина незалежна соборна Україна!

А ще ми твердо знаємо, яким має бути фундамент нашого дому. Ми знаємо, що у нього є ще одна незамінна опора, основа нашої духовної незалежності. Ми не можемо йти обраним нами шляхом, якщо українська православна громада розділена. Маємо позбавити ворога такого інструменту – інструменту послаблення нашої державності, інструменту –як залежність церкви від Москви, від впливу країни-агресора.

У різдвяні дні  ми отримали радісну новину, яка ще більше зміцнила нашу віру і силу. Створення Православної Церкви України ще раз продемонструвало силу єдності. Ми вкотре пересвідчилися – коли ми єдині, для нас немає нічого неможливого. Те, що роками десятиліттями, століттями здавалося недосяжним - збулося. Прийшов час, щоб на цьому духовному фундаменті, непідвласному жодним підступам ворога, ми продовжили будувати спільний мирний, процвітаючий, спільний для всіх український дім.

Томос – це ще один символ нашої незалежності і державної, і духовної. І я хочу нагадати слова, з якими Вселенський Патріарх звернувся після підписання Томосу до митрополита Київського і всієї України Епіфанія, а за його посередництвом до українського народу і всього світу: «Дорогий наш брате, цього чудового історичного дня у священному осередку православ’я з нами перебувають князь Володимир, княгиня Ольга, а з ними разом усі нащадки української землі. Всі ті, хто стояв за свої очевидні права; хто завзято боронив їх як окремі права українського народу, як уселюдську справедливість, але також як і права особи».

Княгиня Ольга, князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах – це є київські, українські, а не московські, російські володарі. Рівноапостольний Володимир охрестив свій народ у Києві, де тисячоліттями все стоїть на своєму місці: і фундаменти Десятинної церкви, і Свята Софія, і храм Спаса на Берестові, і Києво-Печерська лавра. Золотоверхий Київ в нашій традиції давно став «новим Єрусалимом».

Так називав наш Київ і митрополит Володимир Сабодан, заповідаючи своєму наступникові об’єднатися з усіма православними України в єдину помісну церкву. Варто, щоб до цих слів щирого християнина і патріота нашої землі прислухалися всі, хто сьогодні  вирішує, ставати членами Православної Церкви України, чи залишатися в церкві московській.

Ми хочемо і робимо так, щоб цей вибір і далі відбувався в мирі і спокої, без насильства.

Я хочу подякувати Верховній Раді України і її Голові Андрію Парубію за те, що Парламент України підтримав моє звернення до Вселенського Патріарха щодо надання нам Томосу, а зараз прийняв необхідну законодавчу базу для того, щоб мирно відбувався процес. Днями я підпишу закон, який гарантуватиме винятково мирні та добровільні переходи парафій в чіткій, визначеній законом України процедурі.

Дорогі співвітчизники!

«Разом з власної волі з 1919 року» – під таким гаслом Україна сьогодні відзначає столітній ювілей Акту Злуки.

Але ми перебуваємо напередодні важливого народного волевиявлення. Сто років історичного досвіду заохочують нас до правильних висновків з минулого. Ми знаємо про безпрецедентний масштаб підготовки Кремля до втручання у вибори. І з цим стикаємося, до речі, не лише ми, вся Європа, увесь світ. Але немає сумнівів у мудрості нашого народу, у його єдності на шляху, яким ми йдемо у майбутнє.

Наш шлях – це дорога до Євросоюзу, до НАТО, до миру і добробуту. Ми з вами зберегли державу, зцементували її фундамент і довели, що здатні здобувати перемоги на нашому власному шляху.

Ми відродили українське військо у небачений в історії термін. Сьогодні Збройні Сили України – це сотні тисяч належно підготовлених, озброєних і забезпечених усім необхідним воїнів, вихованих на українських військових традиціях.

Наш європейський курс, попри активну протидію Росії на дипломатичному фронті, дозволив нам з вами добитися ратифікації Угоди про асоціацію усіма країнами Євросоюзу і запустити роботу поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. ЄС уже став найбільшим торговельним партнером України.   

На черзі – прихід в Україну потужних інвестицій,  пришвидшення темпів розвитку нашої економіки. Про це вже завтра говоритиму в Давосі на зустрічі з керівниками держав та великих світових компаній.   

Рівень зростання ВВП за підсумками 2018 року складе 3,4%. Це не так багато, але – це є максимальний показник за сім років.  Інфляція знизилася до 9,8%. Вона ще доволі висока, але це – найнижчий показник за п’ять років. Золотовалютні резерви зросли майже до 21 млрд доларів. Це - п’ятирічний максимум.

Що означають ці сухі цифри?  Вони означають, що найгірше вже позаду. Що криза, спричинена війною, економічною агресією та блокадою з боку Росії – відступає. Відступає завдяки спільним зусиллям влади, суспільства, бізнесу. Що відновлення економічного зростання відкриває можливості і до відновлення рівня життя. Що це вже зовсім недалека перспектива, року-двох, від сили трьох, коли, нарешті, плоди реформ стануть відчутними для абсолютної більшості суспільства.

Створення армії та відновлення економічного зростання;  асоціація з Євросоюзом і безвізовий режим;  децентралізація і Томос; курс на вступ до НАТО та Євросоюзу – це чіткі та системні, послідовні кроки відповідно до нашої довготривалої стратегії. А перехід до європейської якості життя українців – це є головний зміст нашої державної політики, яка спирається на єдність нашого народу.

Європа – це високі стандарти життя, а НАТО – надійна гарантія безпеки.

Ми єдині і вільні. Жодна імперія нас не зможе більше розділити. Ми йдемо своїм шляхом. І на цьому шляху армія боронить нашу землю, мова боронить наше серце, а віра боронить нашу душу. У нас є підстави впевнено дивитися у майбутнє.

Дозвольте завершити словами великої Ліни Костенко:

Не допускай такої мислі,

що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.

Ми з вами точно переможемо!

Слава Україні! 

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая