КИЇВ. 22 січня. Сьогодні відзначають День Соборності України.
День Соборності України
Це офіційне національне свято, яке святкують на честь Акта злуки (об’єднання) Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки 1919 року. Також за рік до того (1918) було проголошено незалежність УНР. Для кожного громадянина України це свято має велике значення.
Саме 22 січня 1918 року в Києві під час засідання Малої Ради було підписано IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Цього дня були залишені будь-які ідеї про створення автономії а зв’язки з імперською Росією розірвані. Але новоутворена держава зазнала агресії з боку більшовиків, тому її суверенітет, на жаль, був недовготривалим.
IV Універсал проголошував повний суверенітет УНР, а також бажання молодої Держави мати мирні відносини з сусідніми країнами. Також в документі стверджувалося, що сусідні країни не мають ніякого права втручатися у внутрішні справи УНР. Селяни отримали у власність землю, природні багатства перейшли до національного підпорядкування. Була створена своя армія, банки підпорядковувалися центральній владі, а також були скликані Установчі Збори для створення Конституції.
Через рік, 22 січня 1919 року, УНР та ЗУНР об’єдналися в одну країну. Таким чином, утворилася суверенна возз’єднана Українська Держава. Подія мала урочистий характер і проходила на Майдані Незалежності в місті Київ.
День Соборності України як свято було запроваджене указом президента 1999 року. Ця подія має величезне історичне, а також культурне значення. Акт Злуки показує, що українці завжди бажали возз’єднатися для будування незалежної держави. Хоча це бажання змогло втілитися в реальність лише 1991 року.
У Львівському університеті з 1894 році за рекомендацією професора Київського університету Володимира Антоновича, почав викладати Михайло Грушевський, який народився в «підросійській Україні». На Галичині друкувалося чимало авторів із Наддніпрянщини.
Четвертий том (1903 року) оригінального видання десятитомної монографії «Істория України-Руси» в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського. Львів
Ідея Соборності наддніпрянців та галичан знаходила вияв навіть на рівні приватного життя. Відомий галицький діяч Іван Франко свідомо одружився з Ольгою Хоружинською, яка походила з Харківщини. Такий шлюб сприймався багатьма українцями як уособлення духовної і політичної єдності Західної й Східної України.
Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською в день шлюбу. Київ, 1886 року. Світлину зробив Влодзімеж Висоцький в його фотоательє
Втілення ідеї
Не дивно, що після розпаду Росії й Австро-Угорщини та створення на уламках цих імперій УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), постало питання про об’єднання цих двох українських держав.
Тому Акт їхньої Злуки 22 січня 1919 року не з’явився просто так. Він мав, як бачимо, довготривалу історію.
Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року
На жаль, цей Акт проіснував недовго. Уже вкінці 1919 року очільник УНР Симон Петлюра почав переговори з поляками, погоджуючись поступитися землями Західної України на їхню користь. В таких умовах керівництво Західних областей УНР (ЗОУНР) пішло на денонсацію Акту Злуки, відновивши ЗУНР.
У силу різних обставин, після Першої світової війни українські землі були розділені між чотирма державами – Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною.
Поштова листівка із зображенням мапи України «Carte de L’Ukraine». Червоним кольором позначено територію, яка потрапила до складу СРСР. Ця листівка була видана в Бельгії у 1930-х роках
Однак ідея єдності цих земель жила. Свідченням цього є постання Карпатської України в 1938–1939 роках – спочатку як автономного утворення, а потім як незалежної держави. Створивши цю державу, мешканці Закарпаття дали зрозуміти, що вони є частиною українського народу і прагнуть возз’єднатися з іншими його частинами. В організації державних структур Карпатської України взяли участь українці з інших земель. На Карпатську Україну в той час дивилися, як на терен, звідки почнеться відновлення соборної Української держави. Тому Угорщина, Польща й СРСР, аби цього не сталося, доклали зусиль для знищення Карпатської України.
Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року
Можливо, це виглядає парадоксально, але об’єднання більшої частини українських земель в складі однієї держави відбулося під час Другої світової війни, в 1939, 1940, 1944–1945 роках, коли землі Волині, Галичини, Буковини й Закарпаття увійшли до складу СРСР.
Звісно, «батько Сталін» не переймався любов’ю до українців і не дуже рахувався з їхніми прагненнями. За межами Української Радянської Соціалістичної Республіки, як частини СРСР, залишалися деякі українські етнічні території – Кубань, Берестейщина, південне Підляшшя, Холмщина, Лемківщина, Пряшівщина, Мармарощина, Південна Буковина, Придністров’я тощо.
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
І все ж під час Другої світової війни ідея Соборності України по-своєму спрацювала. З нею довелося рахуватися Сталіну.
Зрештою, ця ідея дала знати про себе в часи, коли Україна виборювала незалежність. 21 січня 1990 року Народний рух України, напередодні річниці Акту Злуки, провів свою найбільшу акцію – «Живий ланцюг», коли мільйони людей, взявшись за руки, з’єднали низку західноукраїнських міст із Житомиром і Києвом. Тим самим було продемонстровано, що українці прагнуть жити в своїй єдиній незалежній державі.
Тобто ідея Соборності стала нашим важливим національним символом. Актуальною вона лишається й нині, коли стоять питання деокупації Донбасу й повернення Криму. Адже це теж питання єдності України!
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
«Карта українських земель». Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928 рік
Дехто вважає, що гроші правлять світом. Насправді світом правлять ідеї. Показовим є приклад з ідеєю української Соборності. Вона існувала протягом віків, єднаючи українців. 22 січня 1919 року ця ідея, здавалось би, була реалізована Актом Злуки…
Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року. Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор
Від Хмельниччини до національного відродження
Початки зародження ідеї Соборності сягають часів повстання під проводом Богдана Хмельницького. Цей козацький гетьман вважав, що Військо Запорізьке мало б контролювати не лише козацькі терени нинішнього Подніпров’я, але й загалом землі Русі-України. Родинні корені Хмельницького – із Західної України. Ймовірно, він народився на Галичині. Принаймні навчався в єзуїтському колегіумі чи то Ярослава, чи Львова. Тому зрозумілими були його походи на Львів.
Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року
Незадовго після смерті Хмельницького, вкінці 50-х років XVII століття, почалися дезінтеграційні процеси в молодій Українській козацькій державі. Вона розкололася на лівобережну й правобережну частини, що, фактично, було закріплено Андрусівським перемир’ям 1667 року між Московією та Річчю Посполитою. І все ж гетьмани Лівобережної України прагнули, щоб в їхній державі возз’єдналися землі по обидва боки Дніпра. Це практично вдалося зробити Іванові Мазепі. Однак Полтавська катастрофа 1709 року стала цьому на заваді.
Пам’ятний знак біля Нових Санжар (Полтавська область)
До кінця XVIII століття українські землі залишалися поділеними по Дніпру між Росією й Річчю Посполитою. Після розділу останньої в 1772, 1793 і 1795 роках відбулося переформатування цього поділу. Більшість українських земель увійшли до складу Росії, а до Австрійської імперії відійшли Галичина, Буковина й Закарпаття.
Незважаючи на такий поділ, серед українських діячів національного відродження ХІХ століття популярною стає єдності всіх українських земель. Під час революції 1848 року у Львові виникла Головна Руська рада, яка репрезентувала українське населення Галичини. У своєму маніфесті від 10 травня 1848 року вона заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу. Така заява була своєрідним «актом злуки», який передував Акту 1919 року.
Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець
На Галичині в другій половині ХІХ століття популярною стає творчість Тараса Шевченка. Кобзар начебто об’єднав Наддніпрянську Україну й Галичину.
Тарас Шевченко серед друзів. Зліва направо: О.М. Лазаревський (?), М.М. Лазаревський, Т.Г. Шевченко, Г.М. Честахівський, П.І. Якушкін. Санкт-Петербург, 1859 рік
Саме в цей період спостерігаємо активне співробітництво наддніпрянців і галичан. Це стосується Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Івана Нечуя-Левицького та інших.
Щоправда, на це були й політичні причини. Валуєвський циркуляр 1863-го та Емський указ 1876 року вкрай обмежували можливості для культурної діяльності національно свідомих українців у Росії. Тому багато хто з них налагоджував стосунки із українцями Австрійської імперії.
Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Львів, 1898 рік. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк
За ініціативи українців із Наддніпрянщині і, зокрема, при фінансовій підтримці Єлизавети Милорадович-Скоропадської, було створене в 1873 році у Львові Наукове Товариство імені Шевченка, яке виконувало в той час роль української академії наук.
У Запоріжжі День Соборності України відзначили кількома акціями. Зранку 22 січня на острові Хортиця біля пам’ятного знаку борцям за волю України відбулося вшанування пам’яті учасників національно-визвольних змагань початку ХХ сторіччя. У заході взяли участь активісти і ветерани війни на Донбасі, які розгорнули прапори своїх підрозділів.
Місце для проведення вшанування обрали символічне, адже на Хортиці після звільнення Запоріжжя (тоді Олександрівська – ред.) від більшовиків у 1918 році війська УНР, які в масі складалися з жителів Наддніпрянської України, на чолі з Петром Болбочаном та січові стрільці, які буди вихідцями з західноукранських земель, на чолі з Василем Вишиваним провели спільну акцію з ушанування козаків, борців за Україну.
«У 1918 році вперше не стали чубитися, не стали один одному чимось дорікати, а об’єдналися дві України, Західна Україна та Центральна Україна, Україна Василя Вишиваного (командир Українських Січових Стрільців – ред.) та Україна Петра Болбочана (полковник армії УНР – ред.). Тут вони провели спільну панахиду, а в Олександрівську ще й спільний парад. Звільнили Крим. І всі забувають, що корпус Болбочана потім рушив на схід і звільняв Слов’янськ. Цю подію звуть «Перша злука» на острові Хортиця. Потім 22 січня 2019 року на Софійській площі відбулася всім відома офіційна Злука, коли нарешті об’єдналися дві наші України. Цю подію довгий час вважали за такий собі День Незалежності України», – розповів ветеран війни на Донбасі В’ячеслав Зайцев.
Учасники акції на Хортиці вшанували хвилиною мовчання всіх, хто поклав своє життя в боротьбі за Незалежність України, та поклали квіти до пам’ятного знака.
«Згадуючи історичні події ми проводимо паралелі із сьогоденням. Бачимо такі досить чіткі приклади і паралелі того, що відбувалося тоді і відбувається сьогодні: зовнішній ворог як був на Сході, так і є; як наші союзники були досить невизначені стосовно української держави, так і зараз є формальна підтримка, а опиратися має українська держава на своїх захисників, саме українських військових. Тому ми говоримо, що якщо Україна хоче залишитися соборною. незалежною, то єдиним захисником і стрижнем у цьому протистоянні є українські воїни», – каже ветеран війни на Донбасі Максим Зайченко.
Також 22 січня в Запоріжжі на майдані Героїв Революції відбувся флешмоб, під час якого активісти за допомогою стрічок у кольорах національного прапора утворили символічну живу цифру 102, адже саме стільки років виповнилося від дати підписання Акту злуки між УНР і ЗУНР. Під час акції активісти також запалили фальшфеєри та заспівали національний гімн.
«Сьогодні 102 річниця з дня проголошення Акту Злуки. Оскільки вважаємо, що це дуже визначна для України подія, то ми вирішили зробити такий невеличкий флешмоб, щоб нагадати про це, а для тих, хто не знав, то розповісти, що саме відбулося 102 роки тому. Такий захід ми проводимо вдруге. Нам сподобалося, сподіваємося, що людям теж, тому спробуємо щоб це було таким щорічним заходом нас в Запоріжжі», – розповіла одна з організаторок акції Олена Кузьменко.
22 січня 1919 року був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що символізувало об’єднання українських земель у єдину державу.
День Соборності України – державне свято, його офіційно відзначають з 1999 року.
Території на які претендувала Українська Народна Республіка
У результаті ухвалення III-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорській імперії, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Чехословацька Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина, а також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка.
Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдина держава. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».
В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.
Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 3 січня 1919 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття[5]. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — ЗУНР.
Проголошення злуки
Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.
22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.
Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.
Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:
«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.
22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на блакитному полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.
Міжвоєнний період
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося після того, як представники Галицької армії в односторонньому порядку без урахування думки уряду УНР 6 листопада 1919 року підписали з Добровольчою армією Зятківський договір про припинення бойових дій між Галицькою армією і силами Білого руху, укладення між цими силами військового союзу і перехід Галицької армії в розпорядження генерала Денікіна. Дані угоди були повторно затверджені в Одесі 17 листопада 1919 року із керівництвом Новоросійської області ЗСПР, і договір був ратифікований у Вінниці 19 листопада, після чого був реалізований[6][7][8].
В процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (зокрема повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).
Поділ українських земель між більшовиками та Польською республікою за Ризьким договором, а також Королівством Румунія (Сен-Жерменський мирний договір (1919), Бессарабський протокол), Чехословацькою республікою (Тріанонський договір) знову відсунув на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Частково воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.
Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.
Перше офіційне святкування Соборності
22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час — автономній республіці Чехословацької республіки. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П'ємонту».
Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з'їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.
Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)
Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі".
— Зі спогадів письменника та журналіста Василя Ґренджи-Донського про святкування 20-ї річниці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го
Символічно, що Закарпаття вписало й наступну сторінку в історію Дня соборності України: через незнання комуністами історії України, в 1946 році саме 22 січня Верховна Рада УРСР включила Закарпаття до складу УРСР[9].
День Єдності 1990 року. Живий ланцюг
21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло суцільним ланцюгом починалося в Івано-Франківську від Центрального народного дому (вул. Шевченка, 1) і тягнулося до Стрия, де приєднувалося незначне відгалуження з поодиноких учасників із закарпатського напрямку. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.[10]
Наприкінці 2000-х р. почали відроджувати традицію створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи» КНЕУ[11]. 22 січня 2011 р. «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.[12] Так, у Львові близько п'яти тисяч осіб утворили «живий ланцюг» від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.[13]
Тимчасові зміни з 2011 року
30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович видав указ, яким скасував указ президента Віктора Ющенка 2005 року про встановлення Дня Свободи 22 листопада (присвяченого подіям Помаранчевої революції), та указ президента Леоніда Кучми 1999 року про встановлення Дня соборності України 22 січня, водночас з оголошенням 22 січня Днем Соборності та Свободи України[2][3]. Отже, офіційно 22 січня у 2012—2014 роках в Україні відзначали саме День Соборності та Свободи України.[14].
22 січня в Україна відзначила День Соборності. Святкували 100-річницю від дня проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР 1919 року. Офіційний державний статус «День Соборності України» отримав у 1999 році. Традиційно в цей день на мості Патона у Києві відбулась акція «Живий ланцюг Соборності». Колони учасників почали рухатися одна одній назустріч північною пішохідною частиною мосту, щоб утворити символічний ланцюг єдності. З нагоди свята свої привітання висловив українцям Президент та прем'єр-міністр. Також у День Соборності високими державними нагородами відзначаються видатні українці, які самовіддано долучилися до будівництва держави. І тому на ювілеї проголошення Акту злуки, Президент звернувся до Патріарха Філарета зі словами великої пошани і сказав про те, що він був, є і залишиться духовним лідером українського народу. Тому ухвалив рішення присвоїти йому високе звання Героя України. А через день, 23 січня, Патріарху виповнилось 90 років.
У цей день прийнято також згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV УніверсалуУЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.
Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР
22 січня 2019 року - 11:03
Дорогі співвітчизники!
Рівно сто років тому на цьому майдані сталася одна з найбільших подій у тисячолітній історії України. Тут відбулося проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Об'єднання в єдину державу. З того дня і навіки незалежність України означає її самостійність і соборність.
Підтвердженням прагнень до соборної і суверенної держави був велелюдний Софійський майдан. Багатотисячна громада вітала проголошення Акту Злуки. Військовий парад, синьо-жовті знамена, урочиста атмосфера, дуже особливий піднесений настрій та освячення дійства службою Божою у Святій Софії…. Навіть недовгої збереженої хроніки досить, аби відчути – то було справжнє національне свято. Так вершилася історія.
Акт Злуки – це найвища точка української революції і визвольних змагань початку двадцятого століття. Він став результатом величезних всенародних зусиль, праці і боротьби, що тривали століттями.
Українська революція продемонструвала наявний на той час колосальний державницький потенціал України. Його творили тисячі і тисячі прославлених і незаслужено забутих літераторів, музикантів, акторів, лікарів, священиків. Їхньою подвижницькою працею державність України з давнього спогаду перетворилася на живу мрію, а мрія стала політичною програмою. Історичні обставини, пов’язані з поразкою імперій у Першій світовій війні, дали Україні унікальну можливість реалізувати свою державність.
На жаль, шанс тоді було втрачено. Головна причина: тогочасним українським політикам забракло єдності. І не знайшлося тоді політиків, які могли б об’єднати народ для протистояння московській навалі. Втрата незалежності мала наслідком і втрату соборності. Україну знову поділили чужі держави, а над нашим народом нависла ніч бездержавності, в якій проти нього коїлися тяжкі злочини.
Але продовжувала жити велика надія. І коли наприкінці двадцятого століття випав новий шанс для України здобути державну самостійність, ми знову згадали про єдність як про головну запоруку незалежності.
21 січня 1990 року «живий ланцюг» мільйонами рук поєднав Львів із золотоверхим Києвом. Як видимий знак того, що настала черга відновлення незалежності держави. Нація згадала свій історичний досвід і оперлася на нього. Так постала незалежна Україна, єдина і неподільна, від Чернігова до Криму, від Ужгорода до Луганська.
Україна здобула незалежність, але в Кремлі точно з цим не збиралися миритися. І буквально з моменту проголошення нашої незалежності почалися спроби відновлення російської імперії. З висоти теперішнього досвіду ми можемо точно назвати ці спроби початком гібридної війни проти України. Знаряддям для ворога стали українські політики, які малювали карту з поділу України, ділили її на російськомовну і українськомовну. І вони байдуже дивилися на те, як розкрадали армію, допомагали зав’язати на шиї економіки «газовий зашморг» кабальних контрактів.
І час істини настав у 2014-му. Україна твердо ступила на шлях зміцнення своєї свободи, своєї незалежності, на шлях до Євросоюзу, на шлях до НАТО. І щоб змусити нас зректися цього вибору, Москва анексувала Крим і спробувала роздробити нас на частини, аби легко проковтнути. Перед нами знову постала загроза втрати соборності і незалежності. Але ціною великих жертв, ціною великих зусиль українського народу ця загроза відведена. І у жорсткому протистоянні з терористами, з російськими найманцями і з частинами регулярної російської армії ми з вами зупинили ворога. А гаслом нашим було: «Єдина країна».
Україна зміцніла, Україна продемонструвала впевненість у своїх силах. І в День Соборності ми щиро звертаємося до наших земляків, які живуть в кордонах України, але на тимчасово окупованих територіях Криму, частини Луганської та Донецької областей. Ми ніколи про вас не забуваємо. Ми кожного дня працюємо для того, щоб наблизити день вашого звільнення від ворожого ярма.
Для досягнення наших цілей нам потрібно берегти і зміцнювати нашу українську єдність і соборність. А тому всім має бути чітко зрозуміло – Україна є унітарна держава, з однією державною мовою - так записано в українській Конституції. Жодних федерацій і ніяких спеціальних статусів. Єдина незалежна соборна Україна!
А ще ми твердо знаємо, яким має бути фундамент нашого дому. Ми знаємо, що у нього є ще одна незамінна опора, основа нашої духовної незалежності. Ми не можемо йти обраним нами шляхом, якщо українська православна громада розділена. Маємо позбавити ворога такого інструменту – інструменту послаблення нашої державності, інструменту –як залежність церкви від Москви, від впливу країни-агресора.
У різдвяні дні ми отримали радісну новину, яка ще більше зміцнила нашу віру і силу. Створення Православної Церкви України ще раз продемонструвало силу єдності. Ми вкотре пересвідчилися – коли ми єдині, для нас немає нічого неможливого. Те, що роками десятиліттями, століттями здавалося недосяжним - збулося. Прийшов час, щоб на цьому духовному фундаменті, непідвласному жодним підступам ворога, ми продовжили будувати спільний мирний, процвітаючий, спільний для всіх український дім.
Томос – це ще один символ нашої незалежності і державної, і духовної. І я хочу нагадати слова, з якими Вселенський Патріарх звернувся після підписання Томосу до митрополита Київського і всієї України Епіфанія, а за його посередництвом до українського народу і всього світу: «Дорогий наш брате, цього чудового історичного дня у священному осередку православ’я з нами перебувають князь Володимир, княгиня Ольга, а з ними разом усі нащадки української землі. Всі ті, хто стояв за свої очевидні права; хто завзято боронив їх як окремі права українського народу, як уселюдську справедливість, але також як і права особи».
Княгиня Ольга, князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах – це є київські, українські, а не московські, російські володарі. Рівноапостольний Володимир охрестив свій народ у Києві, де тисячоліттями все стоїть на своєму місці: і фундаменти Десятинної церкви, і Свята Софія, і храм Спаса на Берестові, і Києво-Печерська лавра. Золотоверхий Київ в нашій традиції давно став «новим Єрусалимом».
Так називав наш Київ і митрополит Володимир Сабодан, заповідаючи своєму наступникові об’єднатися з усіма православними України в єдину помісну церкву. Варто, щоб до цих слів щирого християнина і патріота нашої землі прислухалися всі, хто сьогодні вирішує, ставати членами Православної Церкви України, чи залишатися в церкві московській.
Ми хочемо і робимо так, щоб цей вибір і далі відбувався в мирі і спокої, без насильства.
Я хочу подякувати Верховній Раді України і її Голові Андрію Парубію за те, що Парламент України підтримав моє звернення до Вселенського Патріарха щодо надання нам Томосу, а зараз прийняв необхідну законодавчу базу для того, щоб мирно відбувався процес. Днями я підпишу закон, який гарантуватиме винятково мирні та добровільні переходи парафій в чіткій, визначеній законом України процедурі.
Дорогі співвітчизники!
«Разом з власної волі з 1919 року» – під таким гаслом Україна сьогодні відзначає столітній ювілей Акту Злуки.
Але ми перебуваємо напередодні важливого народного волевиявлення. Сто років історичного досвіду заохочують нас до правильних висновків з минулого. Ми знаємо про безпрецедентний масштаб підготовки Кремля до втручання у вибори. І з цим стикаємося, до речі, не лише ми, вся Європа, увесь світ. Але немає сумнівів у мудрості нашого народу, у його єдності на шляху, яким ми йдемо у майбутнє.
Наш шлях – це дорога до Євросоюзу, до НАТО, до миру і добробуту. Ми з вами зберегли державу, зцементували її фундамент і довели, що здатні здобувати перемоги на нашому власному шляху.
Ми відродили українське військо у небачений в історії термін. Сьогодні Збройні Сили України – це сотні тисяч належно підготовлених, озброєних і забезпечених усім необхідним воїнів, вихованих на українських військових традиціях.
Наш європейський курс, попри активну протидію Росії на дипломатичному фронті, дозволив нам з вами добитися ратифікації Угоди про асоціацію усіма країнами Євросоюзу і запустити роботу поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. ЄС уже став найбільшим торговельним партнером України.
На черзі – прихід в Україну потужних інвестицій, пришвидшення темпів розвитку нашої економіки. Про це вже завтра говоритиму в Давосі на зустрічі з керівниками держав та великих світових компаній.
Рівень зростання ВВП за підсумками 2018 року складе 3,4%. Це не так багато, але – це є максимальний показник за сім років. Інфляція знизилася до 9,8%. Вона ще доволі висока, але це – найнижчий показник за п’ять років. Золотовалютні резерви зросли майже до 21 млрд доларів. Це - п’ятирічний максимум.
Що означають ці сухі цифри? Вони означають, що найгірше вже позаду. Що криза, спричинена війною, економічною агресією та блокадою з боку Росії – відступає. Відступає завдяки спільним зусиллям влади, суспільства, бізнесу. Що відновлення економічного зростання відкриває можливості і до відновлення рівня життя. Що це вже зовсім недалека перспектива, року-двох, від сили трьох, коли, нарешті, плоди реформ стануть відчутними для абсолютної більшості суспільства.
Створення армії та відновлення економічного зростання; асоціація з Євросоюзом і безвізовий режим; децентралізація і Томос; курс на вступ до НАТО та Євросоюзу – це чіткі та системні, послідовні кроки відповідно до нашої довготривалої стратегії. А перехід до європейської якості життя українців – це є головний зміст нашої державної політики, яка спирається на єдність нашого народу.
Європа – це високі стандарти життя, а НАТО – надійна гарантія безпеки.
Ми єдині і вільні. Жодна імперія нас не зможе більше розділити. Ми йдемо своїм шляхом. І на цьому шляху армія боронить нашу землю, мова боронить наше серце, а віра боронить нашу душу. У нас є підстави впевнено дивитися у майбутнє.
Дозвольте завершити словами великої Ліни Костенко:
Людям, які все життя живуть на кордоні, їхнє порубіжжя зазвичай нормою й видається – воно визначає систему координат, воно є осердям ландшафту. Ми, східняки, часто дивимось на нашу українську географію саме так – чіпляючись периферійним зором за кордон, що весь час тяжіє на Сході – ось тут, зовсім поруч, на відстані одного марш-кидка. Західний кордон нами сприймається скоріше метафізично, аніж суто географічно – межа країни, брами Європи, час безвізу. Все це відбувається так далеко, що складно вважати це особистим досвідом.
Що цікаво, за галичанами, буковинцями чи закарпатцями доволі часто теж помічаєш це уявлення про Схід, як про щось із теленовин, причому теленовин на каналі, який не дивишся. Країна виявляється надто великою, аби вважати своїми всі її кордони. Кожен тримається за свій шматок простору, за свою систему координат. Відчуття простору «від Сяну до Дону» ближчим є, скоріше, для залізничників, ніж для політиків чи поетів. Себто, я не нарікаю – я дивуюсь. Країна дивує, і це, мабуть, не найгірше, що вона може зробити зі своїми громадянами.
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
Ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша
Хоча є певна печаль у тому, що на сторіччя Злуки ми далі змушені нагадувати самі собі про те, що ці дві складові – східна й західна – є природнім доповненням одна одної, що вони одна одної потребують, підсилюють, надають сенсу. Переконуємо не лише тих, хто це заперечує, але іноді й самих себе, оскільки підстав засумніватись – завжди більш, ніж достатньо. Це печально, але і повчально теж. Ці, майже за Маркесом, сто років української самотності, себто соборності – вони ж можуть не лише пригнічувати, але й наснажувати. Слід, мабуть, трішки змінити стереотипи й визнати, що українську історію цілком можна читати й без брому. І дійсність нашу цілком можна сприймати без комплексу меншовартості. Ну ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша.
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Якось так сталось, що День Соборності, попри всю свою вписаність у контекст конкретного історичного періоду, далі є датою відкритою, живою і дражливою. Себто важливою. Можливо навіть, не менш важливою за День Незалежності. Оскільки наповнює цю саму нашу незалежність якимось реальним сенсом. Оскільки і тоді, сто років тому, і нині, за святкуванням злуки, за «живими ланцюгами» та словами про необхідність єднання, проступає розуміння того, що єднання насправді недостатньо, що воно далі є проблемним, а отже – затребуваним. І це насправді дещо насторожує – адже, здавалося б, цей шов, який поєднує дві частини єдиного, не мав би аж так вирізнятись на тілі країни, здавалося б давно слід сприймати її, країну, як єдине ціле, не надто акцентуючи на відмінностях і суперечностях, зосередившись натомість на спільному й подібному. А ось ні, поки що не виходить, Дніпро і далі лишається серйозним бар’єром, і не всякий політичний птах долетить до його середини.
Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості
Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості. Іноді ми схильні триматись своєї ділянки цього кордону, забуваючи одну просту річ: кордон, він як електроповодка – коли рветься в одному місці, без світла лишається весь будинок. Тому весь будинок і повинен бути зацікавлений у тому, аби ніде не рвалось. Саме тому нині всі ми й змушені разом відновлювати наші кордони. Адже йдеться тут не про шматок території, що знаходиться десь поза полем твого зору. Йдеться про те, що кордони стосуються всіх, кого вони окреслюють. Інакше не буває. Добре було б пам’ятати про це, святкуючи й проголошуючи урочисті, пафосні промови.
Одне слово, нам далі доводиться говорити про соборність – згадуючи історію, остерігаючись майбутнього. І якщо ретельне вивчення історії насправді може бути корисним, то ось оця невпевненість і настороженість стосовно майбутнього – нічого, окрім неврозів не дає. Майбутнє не повинно лякати, воно мало б налаштовувати тебе на чесну працю й правильне інвестування. Лишається вивчати історію. Бажано, не зловживаючи бромом.
Сергій Жадан, поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст
Щороку 22 січня українці відзначають День соборності України. Це свято було прийняте на честь проголошення в цей день у 1919 році Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. До цього існувало дві незалежні республіки, які виникли після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій. В цей день вони об'єдналися в єдину соборну і неподільну Українську державу. А рівно за рік до цього в 1918 році 4 універсалом проголосили повну незалежність Української Народної Республіки.
Хоча після цих знакових подій в січні 1918 та 1919 років, Україні та українському народові довелося пережити ще багато страждань, ці дві дати стали визначними. Розкажіть про них дітям, про неподільність та цілісність держави. А закріпити знання можна за допомогою красивих, патріотичних, коротких віршів про Україну, які ви знайдете на Kolobok.ua.
ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ! Струмок серед гаю, як стрічечка. На квітці метелик, мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! (П. Тичина)
СИНИЧКИ НА СНІГУ Синиці голодом намлілись — така зима, така зима! Оце б у вирій полетіти,— так батьківщини ж там нема. (Л. Костенко)
УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА ... Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, — оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори... (Л. Костенко)
УКРАЇНА Їде потяг повз Карпати, Десну й Чорне море, Крізь степи, ліси та хати – Потяг неозорий. Потяг цей свобода зветься, Мова – його мати. Україна в мене в серці – Не лише на мапі! (Т. Винник)
МАТИ Перше слово — Мати, Друге — Україна. Так учився розмовляти Я, мала дитина. Кожне слово пахне, Мов листочок м’яти. Та, мов квітка короваю, Пахне слово Мати. Кожне слово світить Гранями рубіна, Але сяє, наче сонце, Слово Україна. (Д. Павличко)
ОДНА УКРАЇНА Країн є багато на світі Та тільки одна Україна! Це там, де волошки у житі Це там, де моя Батьківщина. Де птахи у небо летять І струшують легкі пір’їнки, Де друзі горою стоять, Де в квітах сховались домівки. (Ю. Хандожинська)
ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ — Як ти любиш Україну, Мій маленький друже? — Нашу рідну Україну Люблю дуже, дуже! — З Україною нікого В світі не боюся. І щоранку я до Бога За неї молюся. Щоб була щаслива, дуже, Щоб була багата. Я люблю її так дуже, Як маму і тата. (О. Лупій)
МОЯ УКРАЇНА – ЦЕ ПІСЕНЬКА МАМИ... Моя Україна – це пісенька мами, Розлогі лани колосяться хлібами, Вишневі садочки, лелеки на хаті. Купають ставочки хмарки пелехаті. Моя Україна – то мамина ласка, Червона калина, бабусина казка. Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя… Я кращої в світі країни не знаю. (Л. Савчук)
РІДНИЙ КРАЙ Красивий, щедрий рідний край І мова наша солов’їна. Люби, шануй, оберігай Усе, що зветься Україна. (І. Січовик)
БАТЬКІВЩИНА Моя рідна Батьківщина Має назву Україна. В мене й нація своя – Українець в мами я. Є у мене й рідна мова, Де вкраїнське кожне слово. (О. Довгий)
