хочу сюда!
 

Вика

40 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Заметки с меткой «порошенко»

Порошенко???

Ложкін за освітою – викладач російської мови та літератури. В побуті – принципово російськомовний.

Росія не забуває своїх героїв-русифікаторів. Ложкіна нагороджено почесною грамотою Ради Федерації Росії за просування російських медіа.

Знайомтесь, новий голова АП за призначенням Порошенка:


Арсен Клінчаєв під домашнім арештом))) Вгадайте чому? Бо мама хвора)))


Чому ж він не думав про маму, коли організовував захоплення луганських  СБУ, МВС? Бо шматок лайна, але то вже деталі....



Полсит ППя

Порошеко уже при владі. І в путіна рейтинг супер. Януковича ніхто нечіпає. Значить і тероризм на сході має розмоктатися. Спільними зусиллями вони проливали кров в Україні!!!!!!!!!!!! Ідеальний розклад. В результаті всі в шоколаді крім народ який буде бідувати ще більше.

По итогам Нормандии - До скорой встречи на похоронах путинизма.

По итогам Нормандии. Многое было сказано, поэтому скажу лишь о главном.

Вот и настал тот долгожданный момент, когда все в Ваших руках.

Российские "элиты" переживают сложнейшие внутренние процессы в связи с угрозой углубления международной изоляции и введения третьего этапа экономических санкции. Украинское урегулирование сейчас необходимы умирающему узурпатору также, как топ менеджмерам "Газпрома" колумбийский кокаин. Таковы реалии и жизненно важные приоритеты российских "элит".

Петр Порошенко, имеющий огромный дипломатический и политический опыт тонко почувствовал психологические состояние загнанного в угол ботоксичного ублюдка и не упустил возможности сообщить ему о том, что Крым был, есть и будет украинским, а Украина однозначно выбрала свой путь в Европу.

В ответ на это, российская сторона, еще недавно гундосившая о не возможности возврата Крыма и о принадлежности его признать, забыв страшилки о хунте захватившей власть в Украине, всячески декларирует готовность к переговорам с новым украинским президентом.

И дело тут совсем не в том, что их устраивает Порошенко.

Просто мирное урегулирование и реальное не вмешательство в процессы на Донбассе дают Умирающему узурпатору шанс продлить предсмертную агонию и он, четко понимая это пытается вцепиться в свой шанс, так что бы не выглядеть посмешищем для зомбированного рассказами о величии России быдла.

Правда "добрые люди" из царского окружения не дадут ему "соскочить" и уже готовят для мирового сообщества новые 100-процентные абхазо-осетинские и карабахские поводы добить потерявшего чувство реальности карлика.

До скорой встречи на похоронах путинизма.

"Лэт ми спик оф май харт" - ламана англійська рашистів.

Народні умільці змонтували чергове відео, в якому порівняли володіння англійською мовою відомих українських та російських політиків.



5 стадий смерти Путина

Путин для россиян, судя по всему, превратился в некое мифическое божество. Ежедневная бессовестная пропаганда промыла мозги россиянам достаточно, чтобы Путин стал для них сакральным существом. Он сосредоточил в своих руках все бразды правления, и теперь от его поступков, здоровья, психического состояния полностью зависят судьба России и частично Украины. И Президент серьёзно болен...


Психологи, наблюдавшие смертельно больных, установили пять стадий принятия смерти.


Итак, что происходит с Путиным? Нам точно неизвестно, какая болезнь его поразила, но она есть, и это очень тяжёлое заболевание. Об этом свидетельствуют и болезненный внешний вид, и прихрамывание и неадекватные поступки Президента РФ. Недавно мы наблюдали, как он проходил первую стадию. Смертельная болезнь и тот факт, что Украина уже никогда не будет в составе СНГ, сложная экономическая ситуация в России, проблемы с депрессивными территориями — всё это Путин отрицал. Он не мог поверить ни в собственную уязвимость, ни в отсталость России, ни в потерю Украины. Затем он достаточно быстро перешёл на вторую стадию — гнев. И у него проявилась настоящая ненависть к тем здоровым процессам очищения от банды Януковича, которые произошли в Украине. Отсюда его решение оккупации Крыма, отправление на территорию другой страны боевиков, резкие заявления на международной арене, и как результат, истерия антиукраинской пропаганды по телевидению. Мы предполагаем, что всё это шло вперемешку с истерией против собственных врачей, бессильных сдерживать болезнь. Сейчас, во время визита Путина во Францию, мы наблюдаем третью стадию по отношению к своей болезни и Украине — торговлю, попытка заключить сделку с мировыми лидерами по поводу Крыма. Отсюда и заигрывания с новым Президентом Украины Порошенко. Путин, как будто бы, надеется на судьбу, что он выкрутится из этого положения. Очевидно, что он хочет договориться и как-то уладить конфликт, заключив следку с судьбой и миром.




Так как все пять стадий наступают последовательно, то у Путина, как и у его окружения, как и у всей России, скоро начнётся депрессия, четвёртая стадия. Отчаяние и ужас, потеря интереса к окружению, миру, своей стране, а значит, разрыв социальных связей. А дальше, если миру повезёт, Путин вынужден будет принять и неизбежное — собственную физическую и политическую смерть, и смерть великой империи под названием Россия.


И на обломках империи, наверное, начнёт пробиваться совершено другая Россия, без имперских замашек, без насильственной «помощи» Украине, без оголтелого ура-патриотизма. Возможно, нам повезёт, и Путин войдёт в эти 2% людей, которые переживают пятую стадию. Возможно, он скажет: я прожил интересную, насыщенную жизнь, теперь я могу уйти, я был достаточно у власти и вижу, что государство нуждается в переменах. И возможно, в этот период он позаботится о демократии, разрушив идеологию одной партии и одного человека. Это единственный способ для него войти в историю не в качестве диктатора, а как основоположник величайших реформ.

Английский язык: наши vs не наши

Пост если не для англоговорящих, то для англослышащих: ролик для сравнения того, как говорят на английском языке наши политики и товарищи из КГБ Путин с Медведевым. Enjoy it:


Основний ворог Порошенка – його рейтинг

Сам по собі він не відповідає жодним критеріям Майдану. Тому що доларовий мільярдер. Тому що брав участь у схемах "роботи" з бюджетом. Тому що на політичному рівні співпрацював із режимом. Він не є президентом Революції. Тож його перемогу я оцінюю так: втомившись від антиукраїнських олігархів, люди обрали собі українського олігарха. В мене запитання: а що, без олігархів – ну ніяк?
    

А тепер усе залежить від самого Порошенка. Від його бажання стати ІНШИМ президентом, а не просто наступним. Суспільство повинно загнати нового президента у стійло, яке він сам собі визначив. Воно називається «жити по-новому». Якщо він знову почне бавитися в квотний принцип призначень, у кулуарні домовленості з олігархами, в тіньові тендери-держзакупівлі – буде там, де Янукович зараз.

Хоча... Порошенко є більш небезпечний, ніж Янукович. Бо набагато розумніший і гнучкіший. Чи потрібен Україні «розумний і гнучкий новий Янукович» - питання на майбутнє. Коли я кажу «новий Янукович», то маю на увазі авторитарні нахили. Вони чітко простежуються. Найгірше – президент таки мусить бути жорстким у наших умовах. Але ніхто не знає, де закінчується принциповість і починається золотий батон.

Проти Януковича нас було 80%. Проти Порошенка нас удвічі менше. Це –проблема. Не думаю, що це перехідний президент. Навпаки: думаю, він надовго. Бо може домовитися з олігархами. З Коломойським і Пінчуком уже домовився. А ще він знає, як домовлятися з народом. Особливо нашим. Кепська ситуація.

Залишається уповати на його власну амбіцію увійти в історію. Він може це зробити – спробувати перезаснувати цілі сфери. Але для цього він повинен щодня жертвувати своїм рейтингом. Його основний ворог – це рейтинг. Я бачу, що Порошенко став заручником безпрецедентної цифри «55%». Жоден політик за всю історію України не набирав стільки. І тому Порошенко буде дуже дбайливо ставитися до свого рейтингу. А це – катастрофа. Він буде працювати на рейтинг, а не на Україну, яку треба різати без наркозу.

Усі схеми придумані до нього і працюють безвідмовно. Доведеться убити в собі бізнесовий азарт до збагачення. Якщо говорити пафосно, Порошенкові треба вбити себе в собі. А я не вірю, що крупний бізнесмен відмовиться від непоганого відкату, який сам проситься в руки. Принаймні я таких не зустрічав. Порошенко мусить згоріти заради фундаментального перезаснування країни. Пожертвувати собою. Не знаю, не знаю…

А якщо чесно - я щиро хочу, щоб у нього все вийшло. Бо на виборах переміг не Порошенко, а вимога людей жити по-новому. Вперед на міни.
    

Остап ДРОЗДОВ

Петровська доба. Про Порошенка без ілюзій


АНАЛІТИКА З ХОРОШИМ ПОЧУТТЯЧМ ГУМОРУ. Як сьогодні  жити без  нього, без  почуття гумору

http://tyzhden.ua/Politics/111034

Епоха правління Леонідів закінчилася в Україні мирною Помаранчевою революцією, епоха правління Вікторів – революцією кривавою, на черзі епоха Петровська, і яким буде її фінал, не знає ніхто. Усе тільки починається.

и думав ще рік тому Петро Олексійович Порошенко, що доля викине його на саму вершину українського суспільства, хтозна. Мріяти, може, і мріяв, бо таким, як він, годі інакше, але, напевно, і в снах пророчих такого дива не бачив. Сісти на трон непохитного Віктора Федоровича, зрушити якого, здавалося, не змогло б і Друге пришестя, – це неймовірно. Але життя сповнене несподіванок. Всемогутній Федорович тепер сидить у кролячій норі десь на благословенній Ростовщині, боячись висунути носа, а його місце за лічені дні посяде інший помазаник, вибраний, хоч як це дивно, доброю половиною українського народу під гучні сальви гранатометів, ПЗРК та іншого мілітарного дива. Святе місце порожнім не буває…

Усі задатки стати правителем у Порошенка є. Голубої крові в ньому, звісно, не знайдеш, але в часи постмодернізму цього пережитку й не потрібно. Значима постава, поважна хода, манера говорити і, основне, погляд людини, яка знає собі ціну. Так, він дещо все ж таки схожий на голову колгоспу чи директора заводу, але ж це зовсім не проблема. Людина, так би мовити, від плуга, кому, як не їй, знати всі труднощі та проблеми простих людей. А втім, уже не один був від плуга. Останній узагалі і від шапок, і від баланди…

ПЕТРО ПОРОШЕНКО АЖ НІЯК НЕ ТА ФІГУРА, НА ЯКУ УКРАЇНЦЯМ ВАРТО ПОКЛАДАТИ ВСІ СВОЇ НАЙСОКРОВЕННІШІ НАДІЇ

Варто вдаватися в таких випадках до історичних аналогій чи ні – питання неоднозначне, але хоч-не-хоч спадає на думку ще один Пьотр І, який пройшовся кривавим плугом по українській землі. Звичайно, наш Петро Олексійович зовсім не їхній Пьотр Алєксєєвіч, якого й по батюшці величати гидко. Їхній нашому і в служки не годиться. Істеричний типок, садист, маразматик... Наш Петро Олексійович – людина поважна, глибокоморальна, мудра і до того ж дуже любить цукерки. Взагалі цукерки – показник. Люди, які мають до них сентименти, зазвичай добрі. Утім, схожості в цих двох, принаймні на перспективу, також чимало. Кому, як не Петрові Олексійовичу Порошенку, нині судилося прочинити для українців вікно в Європу. Коли він його прочинить – то лишень питання часу. В який спосіб – приблизно зрозуміло. Хоче він це робити чи ні – від нього мало залежить. Мусить. Бо інакше трон під ним має шанс затрястися сильніше, ніж за «папєрєдніка». Не оминути нашому Петрові й долі будівничого українського флоту. Вихід до моря, дякувати Богу, є, а те, що на тому виході плаває, гріх і кораблями назвати. Тому закачати рукави – і на верфі. А ще треба створювати військо, поліцію, розвідку, спецслужби і так аж до ясел. Без будівництва ніяк. А тому, вочевидь, йому долею написано стати великим будівничим, якщо, звісно, він того, сердега, захоче.

Взагалі Петрові Олексійовичу нині не позаздриш. Очолити весь цей хаос, на який перетворилася країна, – майже подвиг. Важко сказати, чи він усвідомлює, за що береться і яку ціну треба буде заплатити за присутність у підручнику історії, але відступати вже немає куди. Хвиля народної любові, підхопивши два десятки таких, як він, охочих стати рятівниками нації, викинула на берег влади саме його, а тому саме він мусить нині все це розгрібати. Чому його – на те є багато причин, логічних і алогічних. Але будьмо щирі: ніхто нічого особливого від нього не сподівається. Просто так трапилося. Втома від бардаку і невизначеності, бажання стабільності, страх за життя, надії хоч на якість позитивні зміни і, звичайно, віра в неможливе, яка, попри всю свою абсурдність, таки рухає світом. І те, як віддано країна прийшла на дільниці, вистоювала черги і зробила все, щоб вибрати президента в першому турі, незважаючи на всілякі численні «але», є тільки зайвим підтвердженням цього. Хтось казав, що ми нині спостерігаємо народження нової української нації, і то правда. Люди вибрали Порошенка, знаючи всі його мінуси, лише задля того, щоб рухатися далі, не вгрузаючи по горло в хаос безвладдя, де ніхто ні за що не хоче брати відповідальності. Якби на його місці був ще хтось більш-менш гідний, його також обрали б. І гідні в тій зграйці охочих, мабуть, були, тільки от із рейтингами на той час у них не склалося.

Чому саме Порошенко, а не, скажімо, Тимошенко, якій, здавалося б, сам Бог велів стати українським Гавелом чи Валенсою, також зрозуміло. Поки Юлія Володимирівна стійко сиділа у своїй VIP-камері, Петро Олексійович маячив перед камерами телевізійними. Щоправда, будьмо чесні, не надто й піарився. Так, час від часу. Поводився доволі гідно, був єдиним олігархом, який відкрито став на бік опозиції, засвітився на Банковій, за що дістав моральну травму, а його син у тому самому місці й фізичну, познайомившись впритул із незаперечними аргументами собак режиму Віктора Федоровича. На Майдані Петро Олексійович теж був своїм, і на відміну від лідерів-переговірників його можна було часто зустріти в доволі небезпечних ситуаціях лише з двома охоронцями і, схоже, без бронежилета. У Крим, до речі, коли почалося, також поїхав один із небагатьох. Розрулити ситуацію не зумів, але злості набрався. Сприймати весь цей фактаж як хвалебну оду Порошенкові зовсім не варто, але на тлі Юлії Володимирівни, яка, вийшовши на волю, так і не зрозуміла, що відбулося в країні та як змінився народ, його раптова популярність таки видається зрозумілішою. В суспільстві побутує підозра, що ті, хто пережив Майдан, все ж таки, мабуть, стали іншими порівняно з тими, кому з цим трохи не пощастило. Що також можна брати до уваги.

Насправді Петро Олексійович аж ніяк не та фігура, на яку українцям варто покладати всі свої найсокровенніші надії, і більшість із них, здається, це усвідомлюють. Усвідомлює це й сам Порошенко, якщо не кривить душею. Принаймні у своєму нещодавньому інтерв’ю журналістові одного з російських видань, чи не першому в новому статусі, він так і зізнався: переконаний, що це його хрест, яким Господь сподобив його обдарувати, аби ті питання, які стоять перед Україною, вирішити. Чи зможе вирішити – вилами по воді писано, але хрест нести треба. Дивись, і не впаде під його тягарем. Бо, як доводять песимісти, задачки, які Господь поставив перед Петром Олексійовичем, розв’язати начебто в принципі неможливо. Насамперед треба стабілізувати ситуацію в країні й запустити якось механізм реформування, як того вимагають ситуація і суспільство, але в такому разі доведеться забути про відвоювання Криму. Грошей на все не вистачить. Якщо ж зайнятися Кримом і продов­жити протистояння з Кремлем, доведеться забути про реформи і дозволити втягнути себе в ще більший хаос, ніж є нині. Ті загрози, які стоять за обома варіантами руху, неспівмірні з нормальним життям, і на горизонті або замаячить новий Майдан, але вже з пролетарським душком, або доведеться лягати знову в чиїсь міцні обійми і, як сказав би в цій ситуації Віктор ІІ Кривавий, «вєк свободи нє відать».

Проте не все так однозначно. Є багато моментів, які все ж таки варто враховувати, перш ніж будувати прогнози безнадійності. Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому свої плани, кажуть у народі, й це свята правда. Невідомо, чи ділився з Господом своїми планами, наприклад, Владімір Путін, але, вочевидь, Всевишньому вони стали відомі і явно не сподобалися. Результат можемо спостерігати вживу. Якщо стерти рукавом усе діамантове напилення, бачиться, що ВВП у повному лайні, причому по горло, і разом із ним у цій субстанції нині плаває весь його «Русскій мір» разом з усіма насельниками. Скільки це триватиме і чим закінчиться, наразі важко спрогнозувати, але якщо знову ж таки вдатися до порівняльного аналізу, приправивши його трохи конспірологією, то чому б не розглянути версію про перетворення нашого Петра І на Петра Великого, який, набравшись азарту і злості, що він, схоже, вже зробив, переломить хід історії і зупинить свій броньований мерседес головнокомандувача української армії, лише дійшовши до уральських гір. Біля прохідної Тульського патронного заводу, скажімо. Футурологи кажуть, що ця хвороблива фантазія цілком може стати реальністю, бо передумови для того нібито є. Росія має всі шанси розсипатися. А чом би й ні.

Судячи з того як прихід нашого Петра І ознаменував блискучий перелом АТО можно про що завгодно помріяти. Шукати прямий зв’язок перемоги Порошенка із завзятістю українських вояків, мабуть, не варто. Навряд чи він у стані ейфорії встиг віддати наказ мочити всіх терористів у сортирі, не маючи на це ще офіційних повноважень, але факт є фактом: українські вояки вперше так розперезалися і відвели душу.

Якщо все піде добре і Петро Олексійович принаймні на третину зуміє, відчувши важливість моменту, спрямувати ситуацію в позитивне русло, все буде ой як не зле. А те, що на це мало хто сподівається, якраз додатковий йому бонус. Ілюзії шкодять…


Когда происходит прозрение...

Комментарий Юрия из Сумм: "Заезжаю сегодня к одному очень хорошему знакомому, который раньше говорил, что таких как я следовало бы в СБУ сдать (для опытов наверное). Он мне сразу в лоб: "А ты знаешь, что сегодня Славянск из артиллерии расстреливали? Как так можно?" (поясню. Он не "они же дети". Человек прошел советскую армию и знает, что это значит). Я ответил: "Знаю. И обстреливают уже не первый день". Это был первый день, когда он не стал меня ни в чем убеждать. И стал он каким-то задумчивым.

Прозрение к каждому приходит рано или поздно. Одному приходит в виде повестки из военкомата, после получения которой, он начинает искать информацию о Донбассе из первоисточников, а не по зомбоящику. И с ужасом находит в сети массу роликов о том, что там реально твориться. И для него наступает прозрение. К его родным оно приходит на полдня раньше. Матери все равно справедливая или нет война. Война это всегда война. Потому мы и видим акции протестов по всем регионам от Львова до Харькова. Для них всех уже прозрение наступило. И они потеряны для «зомбирования». Таких людей становится все больше и больше. Одни получают информацию от родных из зоны боев. Другие от солдат несущих там службу. Все больше украинских семей узнают правду из "похоронок". Донецкие шахтеры, вышедшие вчера на митинг, наплевав на угрозы руководства шахт, прозрели после авиаударов украинских ВВС по мирному Донецку. Я уже молчу о жителях Славянска, Краматорска и других городов, по которым уже прошелся каток войны. К сожалению, война как пылесос втягивает в себя все больше и больше людей. А значит все больше и больше число народа начинает прозревать, что хунта (Порошенко) это не вступление в ЕС и другие "прелести" легкой и беззаботной жизни. Хунта - это война. Гражданская война.

Не опоздать бы с прозрением.

ЖЖ Юрия из Сумм