хочу сюда!
 

Оля.

25 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 23-30 лет

Заметки с меткой «порошенко»

Порошенко VS Тимошенко

Сюжеты на ТВ.

Сюжет 1. Качановская колония, железнодорожная больница, карета скорой помощи, пересекающая въезд. Спецоперация по вывозу и ввозу Тимошенко с банальной грыжей 4-го позвонка настолько интересна народу, что он прилип к экранам телевизоров. Там же, в Харькове, начинается второй процесс по делу ЕЭСУ. И снова на улице толпа, кричащая: «Юле свободу!». Мыльная опера продолжается. Толпа грустит, кричит и пьёт пиво.

Сюжет 2. Радостный, как мальчик, Порошенко стоит на трибуне, обращаясь к такой же дурной толпе, как и возле Качановского сизо, но уже в Виннице, где открываются роскошный фонтан, набережная «Рошен». Великолепный текст речи: «Сюда пришла Европа! Посмотрите на этот фонтан, в Виннице теперь будет Европа!». Толпа ликует и пьёт пиво.

Пиво – напиток бедных, в изобилии выпускается отечественными заводами. Сахара так много, что из него очень выгодно делать конфеты «Рошен». Фонтан так красив, что привлекает толпу на площадь.

Юля и Петя – яркие представители периода правления Лазаренко, Кучмы, Ющенко. Юля в своё время вышла замуж за «золотого помидора» и сделала головокружительную олигархическую карьеру. И Петя - мажор, в 24 года уже возглавлявший целый концерн из нескольких предприятий. И он, и она служили по очереди Лазаренко, Кучме, Ющенко, даже вместе участвовали в «Оранжевой революции» и стояли рядом на Майдане. И первый коррупционный скандал при Ющенко начался с конфликта Тимошенко и Порошенко. Обое рябое, но какие разные результаты…

В принципе, Порошенко тоже мог бы сесть, как и практически каждый там, наверху. 

Владелец несметных сокровищ, заработанных «праведным» трудом бок о бок с Лазаренко, Кучмой и Ющенко. А ведь эти люди продолжают влиять на умы и настроения толпы. Тимошенко – из Качановского сизо, выжимая слезу у народа, Порошенко, организуя себе избирательную кампанию, давая толпе то, что она просит – хлеба и зрелищ. У толпы пока нет новых кумиров. Новое верование, альтернативное всему, что было, только пробивается зелёным ростком в нашей стране. Украина, освобождённая от налогов, дающая возможность зарабатывать всем, а не только «золотым помидорам», пробивается сквозь асфальт непонимания всё той же толпы…

Время порошенок и тимошенок прошло, потому что для таких, как они, эксклюзивные условия бизнеса, построенные на коррупции в высших эшелонах власти, на освобождении от налогов только себя, на создании себе условий для зарабатывания денег, и при этом удушении всего живого, стало нормой жизни. Там, в Качановском сизо, у Тимошенко тоже эксклюзивные условия, как и Порошенко в Виннице, где всё схвачено. Но высший эшелон власти рано или поздно должен осознать, что эксклюзивные условия в стране, задавленной налогами, акцизами и пошлинами, всегда может смениться эксклюзивными условиями в колонии.

Украина, полностью освобождённая от налогов, пошлин, акцизов в кратчайший срок может стать одной из самых богатых стран мира. И тогда нам уже не понадобятся решалы всех мастей, судьбами так похожие на Тимошенко и Порошенко.

www.balashov.com.ua

Порошенко або чужий серед своїх

Сучасний політик це дуже хитра й безпринципна особа й слід добре знати їх повадки й правила гри, щоб розуміти чого добиваються ці особи. Викладу свою логіку як я визначаю істинні цілі й мету політиків на простому прикладі простого парня з народу, ярого опозиціонера, типового представника світу політиків Педра Попрошенка:

1. У цього політика (як у більшості теперішніх політиків) слова коли потрібно завжди розійдуться з справами, якщо політик щось обіцяє то це нічого не означає. Перестаньте вірити сказаному політиком! Справжніми є наступні факти: убили - або бізнес робить успішно, сидить - або чиновник високий, все решта 100% облуда.

2. Коли політик затягує час й говорить про консультації й перемовини то це значить що він торгується за більш ласий шмат або якісь собі преференції. Педро місяць тягнув з призначенням на пост міністра, виторговував собі щось значиме, скоро почуємо про якусь дуже корисну для бізнесу покупку рошеном.

3. Всі скандали й конфлікти в політиці як правило організовуються й мають якусь мету, в політиці не буває нічого випадково, як правило шукайте користь тих хто при владі. Дуже мене здивував факт як дбайливо ПРасти страхували й виводили Педру на міністра, чого тільки вартий за два дні на посаді залагоджений Педром Жахливий Сирний скандал де навіть Геолух Кровосісь не впорався (насправді пристарілого використовують для прокачки потрібних й як буфер на майбутнє). Скандал насправді був влаштований для його успішного вирішення в подальшому міністром Педрою, а Педро вже тоді знав що піде на міністра бо давно працює на ПРастів козачок, тільки хотів собі підготувати  красивий прихід, президентське крісло гріє душу напевно й ПРастам потрібен свій чоловік й своя опозиція, щоб як аналог попередник полум'яний опозиціонер ющ прикрив бандитські зади надійно й дозволив коритом державним користуватись надалі. 

http://news.dt.ua/ECONOMICS/glava_derzhvetfitosluzhbi_porivnyav_diyi_rosiyi_v_sirniy_viyni_z_groyu_v_naperstki-98934.html 

http://news.bigmir.net/business/529831-Sirna-viina-Onishenko-vidminiv-domovlenosti-z-Prisyajnukom-cherez-zayavi-Azarova-i-Grishenka 

4. Любі зміни й ініціативи зараз владний політик робить заради наживи, шукайте наживу й користь в усіх діях політиків, не вірте в те що хоч щось зроблять для людей чи на користь державі, на вірте в теперішню владу, любі реформи нафтогазу, скандали, договора, ЧФ, уран, Євро, закупки ... це все їх особиста користь або бізнес по сучасному розумінню. Сформовано державний механізм по обдиранню народу, якими тільки завгодно методами й на всіх рівнях, щоб зупинити державний механізм обдирання людей потрібно не менше 3 років, щоб запустити державний механізм на користь людям ще стільки ж, але ніякий бізнесмен від влади не буде наводити порядок й руйнувати механізм, що дає у власну кишеню надприбутки, десятирічні проекти не вигідні ніякому бізнесу в Україні, тому забудьте політиків бізнесменів, не ведіться на їх обіцянки покращень, це розвод. Педро це наступний ющ тільки, ще більш жадібний до грошей та влади.

Раз вже як приклад типового сучасного політика я взяв Педра Попрошенка то як типовий політик він напевно обманув багато людей, хто довіряв цьому політику скиньте камінь з грудей, визнайте чесно свою помилку або підтримайте Педра в голосуванні, також з радістю чекаю на опонентів. 

* Часто зараз зустрічаю дивну ситуацію, ще 1-2 роки тому було багато ярих прихильників Педра, ПРастів так само як колись юща, влаштовувались бучні розборки й скандали на сайті, а вибачень я ні в одному блозі ще не бачив, чому зараз їх знайти дуже важко, всі виїхали з України чи з сайту пішли ? Чому ми уподоблюємось політикам, ми повинні істину шукати й логічно думати а не скандалити, брехати й викручуватись, ДРУЗІ УЧІМОСЬ ДУМАТИ Й АНАЛІЗУВАТИ.


0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

100%, 5 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Про Петю. Той що був П.О.Порошенко.

          А що, хтось здивувався? Я ні. Невже його вперше всі бачать? Та ні, начебто. Політстежка Петіна всім мабуть відома? Та думаю, що всім. То чому тоді така колотнеча? 
 
          Ну позиціонував він себе, як начебто політичного чи економічного експерта. Чи може опозиціонера. Хто- небуть може дати точне визначення його політичній орієнтації? Окрім шоколада та карамелі?
Посмішку ще, на різних ток-шоу, тягнув до вух.Хоча це було і важко, целюліт, чи як там називаються жирові відкладення, заважали аж до вух. А тепер ось, смурний, вуха червоні - 



          А любідрузівська епопея? Я, пам'ятаю ще прес-конференцію покійного Зінченка. Ба-а-гато чого він тоді розповів. Хто тоді спровокував звільнення уряду, подальший крізіс влади? По великому рахунку все почалося тоді з Петі. Амбіції йому дуже свербіли. Непомірні. Як, я, такий гарний, такий гладкий, такий англіцкоможубалакучий, і не прем'єр?   Ну і понеслося. На виході "соплі та сльози", месія всіх позвільняв. Ну а далі еханури, ананаси, 20 мільярдів, які Юля принесла в бюджет, їхній розпил, та що казати, всі знають. 
 
          А воно все рівно у владу лізе. В спікери парламенту лижи нагострив. На цих лижах і пролетів. В Нацбанк тільки вдалося всістися. І що він там робив? Хрен його знає. Спостерігав, як Дрищ з Ананасом емвеефівські бакси тирили.За допомогою старпера Стельмаха. Щось мені шосте відчуття підказує, що там і Петіна толіка була. Все стирили. Здається, з одинадцяти мільярдів, до уряду дійшли тільки два мільярди. А Петя, на ток-шоу, з розумним виглядом розповідав, як економіку рятувати. До якої і він доклався. І чим більша його участь в "рятуванн"і економіки, тим більші та довші були порції локшини на шустрівськіх посиденьках. 
 
          Короче. Товариство. Плюньте, та розітріть. Було би кого обговорювати. Тут навіть користь вимальовується. Коли всю цю шоблу, дасть Бог, скинемо, то Петі вже точно буде заказан похід у владу. Хай карамельки варить. 
 
          Бачите? Я стисло. 
 

Політики з пушком. Педро Попрошенко.

Що ж за любий друг це такий, як до цього запеклого активіста помаранчевого майдану не дотягнулись загребущі руки зеків? Як йому вдається так успішно вести бізнес в умовах тотального контролю та пограбування бізнесу овочевими структурами, коли на кожен крок нюворишам дає дозвіл голова овочевого ПРитону? Як цьому талановитому палкому опозиціонеру, з палким опозиційним каналом, з палким родоводом, вдається так палко розвивати свій бізнес, можливо палка опозицію до БЮТ за часів любих друзів дає зараз свої переваги, можливо він тоді вже бачив та працював на голубу перспективу України. Якщо зараз озирнутись в той час то правий був попрошенко звичайно, бізнес у нього зараз "шепче" та й любі друзі всі шоколаді. Добре все прорахував стратег попрошенко, на виборах при перемозі ЮВТ помаранчевий авторитет кума не дав б потоптати бізнес, а при виграші овочів маємо те що маємо. Ох питань як завжди більше чим відповідей на поверхні, будемо сподіватись час зможе дати відповіді на ці складні питання, а нам залишається тільки здогадуватись. 

Доживемо та не з овочіємо то побачимо як говориться.

Попрошенко установил контроль над еще одним заводом

http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?poroshenko_ustanovil_kontrol_nad_eshhe_odnim_zavodom&objectId=152156 

Петр Попрошенко ждет трамвая

http://kommersant.ua/doc/1839389 

Попрошенко продав Криму шкільні автобуси дорожче, ніж Тобачнику

http://www.epravda.com.ua/news/2011/11/2/304115/view_print/ 

* Був головою бюджетного комітету за часів Кучми - називали голубим злодійком. На початку 2000 року залишив СДПУ(О) і створив власну фракцію „Солідарність”, а згодом — партію «Солідарність». Остання восени того ж таки року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови. Через півроку Порошенко залишив лави партії через принципову розбіжність поглядів. У грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу блоку. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» вперше одержав понад 25% голосів виборців. Це з Вікі..

** Дякую добавлю до теми, людська память має погану звичку забувати Я памятаю як Свобода бігала по міліонерах й пропонувала поділитись, попрошенко вскипів (на відміну від ахмеда, пінчурка ...), він навіть не розуміє, що вкрав свої статки у людей, якось знайду це відео, дуже показове.


43%, 13 голосов

50%, 15 голосов

7%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

СУСАНИНЫ В МОДЕ - ГДЕ ИДЕМ?

Петро ПОРОШЕНКО: «Фактори зовнішніх загроз та внутрішньої кризи допоможуть виявити і об’єднати відповідальних політиків»
Алла ДУБРОВИК, Микола СІРУК, «День»

ФОТО НАДАНЕ ПРЕС-СЛУЖБОЮ П.ПОРОШЕНКА

 

Колишній міністр закордонних справ України, голова Ради Національного банку, політик та успішний бізнесмен Петро Порошенко, перебираючи в руках чотки, розповів «Дню» про те, який вплив у нинішніх владних коридорах має великий бізнес, як в Україні заробляють на політиці та чому він відчуває ризик рейдерських атак.

«ЄВРОСОЮЗОВІ ТРЕБА «ВІДПУСТИТИ» ГРЕЦІЮ»

— Петре Олексійовичу, не можна оминути питання економічної кризи у Греції. Нещодавно відбувся саміт ЄС із цього приводу, сьогодні (інтерв’ю записувалося 3 листопада. — Ред.) це питання розглядалося на саміті G 20. У самій Греції постійно відбуваються протести, йдеться до відставки прем’єр-міністра. На вашу думку, які уроки з цього має винести українська влада, яка сьогодні також стикається із зростанням протестних настроїв усередині країни?

— Я думаю, перш ніж робити висновки, треба вивчити позитивний і негативний досвід. Мені здається, що Україні ще потрібен системний аналіз, взятий не зі стрічок Bloomberg чи Reuters, а власний, з висновками та адаптацією до українських реалій. І незважаючи на те, що цю роботу мають проводити МЗС, Мінекономіки, декілька академічних інституцій та шанованих вчених, як і група, що доручив створити Президент для online-спостереження та реагування на ризики, детальний аналіз висновків із подій у Греції не зроблено. Всі знають, що в Греції йдуть протести, що ця країна має непідйомний борг. Усі знають, що криза в Греції та її борг можуть, якщо не перемогти їх, нанести непоправної шкоди європейській фінансовій системі та фінансовій моделі функціонування Євросоюзу. Але дуже мало людей знає, що призвело до цього.

— А ви особисто знаєте відповідь на це питання?

— Причина проста. Якщо ти живеш не за коштами, то рано чи пізно достатку прийде кінець. Я проаналізував фінансовий стан грецької залізниці. Якщо її дохід становить 100 мільйонів євро, а витрати — 500 мільйонів євро, а гарантований державою борг грецької залізниці перевищує 13 мільярдів доларів, то країні таке функціонування залізниці не потрібно, або вкрай шкідливе.

Для платників податків і для держави було б дешевше кожного пасажира залізної дороги відвести до місця призначення на таксі, ніж оплачувати таку не функціонуючу систему.

За даними британської преси, середня зарплата працівника грецької залізниці становить 60 тисяч фунтів на рік, а у Британії майже на 30—40 % менша при більш інтенсивній роботі. Я не хочу ображати грецьких залізничників, але вони стільки не заробили, і стільки не заробила країна. А держава покривала ці незароблені кошти тим, що заганяла себе в абсолютно непосильні борги, які сьогодні становлять 300 мільярдів доларів, за які пропонують розрахуватись європейським платникам податків.

— А що ви скажете про роль ЄС у даній ситуації?

— Що б не ухвалював саміт «Групи двадцяти» чи ЄС, я залишаюся при своїй думці. Вона, до речі, кардинально різниться від пропозицій, які ухвалені керівництвом країн. Я наголошую на тому, що єдиним можливим виходом із даної ситуації для громадян Греції, грецького уряду, самого ЄС і навіть для фінансової стабільності світу було б випустити Грецію з єврозони. Є необхідність у зосередженні всіх інтелектуальних зусиль на розробці найбільш безболісної процедури виходу країни з єврозони. І зробити це треба було ще рік тому. Вже тоді було зрозуміло: Греція ніколи свої борги не сплатить. Країна опинилась у пастці. Ставши самостійною, вона б різким зменшенням вартості валюти (девальвацією) стрімко відновила свій платіжний баланс, конкурентоспроможність власної економіки, й постраждали б лише ті, хто інвестував у суверенний борг Греції, а не пересічні громадяни.

Бажаючи врятувати Грецію, лідери ЄС роблять погану послугу європейській фінансовій системі, європейській стабільності, але найбільш парадоксальне — вони роблять погану послугу грекам. Якщо на грецьку економіку накласти цей непідйомний борг, то це означає, що на багато років, для того щоб повертати ці борги, грецький народ потрапляє у фінансове рабство без будь-якої надії вибратися з нього.

«УКРАЇНСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ СПОЖИВАЄ НЕ СУСПІЛЬСТВО»

— То які уроки з цього треба зробити українській владі?

— Ті ж самі, що й грецькій. Україна живе не за коштами. Нам кажуть, що ми у даних умовах маємо значно менший борг щодо ВВП, але темпи, за якими ми набираємо ці борги, кризи й ризики, пов’язані з погіршенням умов торгівлі за основними продуктами українського експорту при бездіяльності влади, гарантовано призведуть, якщо нічого не робити, до стану, близького до грецького, де сьогодні безробіття — 16%. В тому числі 40% серед молоді, тобто кожна друга молода людина, безробітні; рівень злочинності, кількість самогубств, кількість бездомних, які внаслідок банкрутств залишилися без засобів для існування, в умовах переддефолтної жорсткої економії уряду збільшилися майже удвічі. І це лише частина наслідків. При цьому найгірше те, що ті, хто сьогодні приймає рішення, не будуть нести ні політичної, ні моральної, ні кримінальної відповідальності. Основний тягар ляже на народ.

— От ви кажете: греки живуть не за коштами, й українці теж. Але ж український залізничник не отримує такої зарплати, як грецький, та й рівень нашого життя далекий від грецького. Що конкретно ви маєте на увазі, говорячи, що Україна живе не за коштами?

— Справді, тут існує кардинальна відмінність. У Греції доступ до коштів, отриманих через запозичення, мали майже всі громадяни, в той час як українські запозичення споживає не суспільство. Сьогодні левова частина запозичених нами грошей іде на будівництво інфраструктурних проектів, які не мають видимої віддачі. А якщо борги йдуть на амбіційні, але абсолютно безглузді «національні проекти», то нічого, крім шкоди, це державі не принесе. Нічого «національного» і близько тут немає, тому ніякі державні гарантії там не мають бути присутніми.

— Можете навести приклад подібних «шкідливих», на вашу думку, проектів?

— Я вважаю, що на будівництво електрички Київ — Бориспіль не треба давати державних гарантій. Просто потрібно, щоб бізнес прорахував економічну ефективність цього проекту. Якщо він ефективний, туди прийдуть гроші бізнесу. А якщо ні, це злочин — витрачати на це кошти держави.

Це, до речі, стосується більшості сьогоднішніх так званих національних проектів. Вони для держави ніколи не окупляться. Натомість борги, які ми нарощуємо, щоб їх реалізувати, просто позбавлять нас будь-якої надії на майбутній розвиток країни.

Чому, наприклад, будівництво вокзалу фінансується за державний кошт? Віддайте це бізнесу! Нехай він прорахує прибутковість і ризикованість цього проекту й фінансує його. Якщо там буде ризик того, що цей проект не окупиться, то це ляже тягарем на бізнес. А чому вчитель із Тернополя чи шахтар із Донецька має сплачувати ризики, які бере без будь-якої для цього підстави якийсь чиновник? Він не відповідає. І цим наша політика нарощування боргу кардинальним чином відрізняється від боргу Греції.

Але наслідки для нашої держави є ще набагато гіршими. Адже модель функціонування в нас перевернута з ніг на голову.

— То як повернути все на місце?

— Для ефективного виходу з кризи державі за теорією Кейнса потрібно дотримуватися трьох критеріїв. По-перше, держава сама повинна робити інвестиції, коли немає купівельноспроможного попиту, коли криза й ніхто в ніщо не вірить, тримаючи гроші у скляних банках. Тоді держава має зробити кроки, щоб запустити економіку.

— Таж ніби все по Кейнсу, ви щойно самі навели приклади державних інвестицій!

— По-перше, державні інвестиції треба робити лише туди, де комплектуючі є українськими, або національними, як каже Кейнс. По-друге, робоча сила, яка працює на проектах, які інвестуються державою, повинна бути українською. Люди повинні витратити отриману зарплатню всередині країни. І, по-третє, економічна модель функціонування даної інвестиції має в короткий термін принести повернення цих грошей.

А якщо держава виходить на ринок, робить запозичення й витрачає їх неефективно, то це не лише нарощує борг, а й вбиває приватну ініціативу, створюючи неконкурентні умови на ринку. Сьогодні в Україні — не по Кейнсу — державні інвестиції не виконують ні першого, ні другого, ні третього критерію.

«МЕТОДИ, ЯКИМИ ВЛАДА НАМАГАЄТЬСЯ ОЖИВИТИ «ЗҐВАЛТОВАНУ» ЕКОНОМІКУ, ВАРВАРСЬКІ»

— Уряд сьогодні хоче обмежити споживче кредитування. На вашу думку, це правильний крок?

— Ні. Я б заборонив споживче кредитування імпортних товарів, щоб ми не нарощували дефіцит платіжного балансу. Але нам потрібно нарощувати внутрішній попит, і грошово-кредитна політика держави повинна цьому сприяти, створювати легкий доступ до ресурсів, які мають обертатися в країні.

Мені здається, що подібні рішення є емоційними й короткочасними, вони прийняті без аналізу серйозної стратегічної перспективи. Ключова умова економічної політики повинна мати дві складові. По-перше, має бути чітко задекларована мета, яка повинна бути абсолютно конкретною. Я б її сформулював так: «Ми гарантуємо, що метою нашої економічної політики є такий-то конкретний результат (наприклад, створення робочих місць), і ми кладемо свою політичну відповідальність, що цей результат, завдяки нашій економічній політиці, буде досягнуто. Якщо ми його не досягнемо, то несемо політичну відповідальність, і більше нас до влади не допускайте».

От зараз ніхто ж навіть не уявляє, для чого робляться реформи. Я хочу розчарувати тих, хто переконаний, що там, «нагорі», все знають і розуміють, але вони просто дуже зайняті, й у них просто не доходять руки, щоб прояснити, що відбувається, та коли вони звільняться, то все пояснять... Сьогодні в нас немає задекларованої мети, а реформи, як засіб її досягнення, проводяться. В таких умовах цей рух не те що безсистемний, а відсутній як такий.

— Як би ви сформулювали мету економічної політики?

— На мою думку, ключовим критерієм ефективності економічної політики є створення нових високооплачуваних і висококваліфікованих робочих місць. І коли вам хтось буде говорите інше, не вірте.

Це для мене не просто декларація. Я сам чиню саме так. Давайте в цьому позмагаємося, а тоді ми разом вирішимо, що подобається суспільству!

— Ви як практичний бізнесмен можете сказати, що сьогодні відбувається з українською економікою?

— Вона вже давно зґвалтована і не рухається. А методи, якими сьогодні намагаються її оживити, просто варварські. З одного боку, влада оживляє економіку нібито проводячи дерегуляцію, декларуючи зниження податкових ставок, а з іншого — витягуючи з економіки абсолютно невиправдані в умовах кризи податкові «забаганки». Це нагадує, коли в лікарні з одного боку хворого підключили до апарата штучного дихання, а з іншого — душать, схопивши його за горло. От і виходить, що нашу «хвору» економіку і лікують, і вбивають. Та ще й чекають від цього результату.

— А ви знаєте, як оживити економіку?

— Треба зняти непосильний податковий тягар. Наприклад, із дрібного чи середнього підприємця, який сьогодні захоче інвестувати гроші в розвиток своєї справи — створити додаткові робочі місця, закупити нову виробничу лінію тощо, обов’язково «здеруть» усе, і жодної копійки до реальної економіки так і не повернеться. 50% будуть вкрадені, ще 50% — неефективно використані через різноманітні корупційні схеми так званих національних проектів.

Але ж якщо він свої гроші вкладає в розвиток свого підприємства, то він вкладає в розвиток реальної економіки, й він сам проконтролює, щоб не було корупційних дірок, а інвестиції максимально б сприяли створенню робочих місць. Значить, виходить, що він більш ефективно працює, ніж держава. Тому в інтересах суспільства треба підтримати такого підприємця, звільнивши малий і середній бізнес від сплати податку на прибуток при здійсненні інвестиції. Підтримавши реальними діями такого підприємця, а не міфічну державу, яку сьогодні представляють корупційні чиновники, які абсолютно відірвані від потреб суспільства. До речі, суспільство і держава — в нас сьогодні абсолютно протилежні поняття.

«УВЕСЬ ПАРТІЙНИЙ СПЕКТР ПАРЛАМЕНТУ РОБИТЬ БІЗНЕС НА ПОЛІТИЦІ»

— Український великий бізнес сьогодні має вплив у владних коридорах?

— Не має. О’Генрі колись писав: «Коли мене запитали, хто є найуспішнішими бізнесменами в США, я сказав: продавці свинини. Але потім виправився — політики, а вже потім — продавці свинини». От і в нас політики випередили будь-якого реального бізнесмена за достатком і за впливом.

— Але ж Партію регіонів, яка сьогодні при владі, називають партією великого бізнесу...

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

 

— Коли ми кажемо: відокремити бізнес від політики, це не означає не пускати бізнесменів у політику, а мається на увазі «виштовхнути» звідти тих, хто політику зробив «бізнесом» і заробляє на цьому більше, ніж будь-який бізнесмен. І якщо ви з цієї точки зору запитуєте мене про партії як інструменти великого бізнесу, то вони там усі, весь політичний спектр парламенту, дуже непогано, краще будь-якого бізнесу, заробляють на політиці. Й інтереси цього політичного «бізнесу» справді кардинально переважають інтереси малого та середнього бізнесу, і великого бізнесу, до слова, теж. Переважає «бізнес», який у нас називають політикою.

— Коли ви востаннє зустрічалися з Президентом чи прем’єром?

— Остання моя зустріч із прем’єром була публічною. Це було під час обговорення вимог про скасування експортного мита на продукцію українського аграрного комплексу, в тому числі й для стабілізації платіжного балансу. Я тоді наголосив, що ключова позиція — це не інтереси великого бізнесу, а гривня, стабільність якої непродуманими кроками вони підривають. Мене заспокоїли. Мовляв, турбуватися не варто: у зв’язку з тим, що буде знижено ціну на природний газ, ситуація з платіжним балансом буде швидко стабілізована. Я не бачив підстав для подібного оптимізму. І сказав про це прем’єру. Наступного дня уряд відкликав свій законопроект, експортне митно було скасоване.

Коли мені потрібно, я можу сказати, зателефонувати й зустрітися.

— А із Президентом коли у вас була остання зустріч?

— Із Президентом я не бачився вже давно. Але переконаний, що якби це було б важливо, то зустріч би відбулася.

— Що ви маєте на увазі під «якби це було важливо»?

— Влада має чути, що те, що вона робить, і те, що потрібно людям, — це велика різниця. Мені байдуже, хто буде автором реформ, хто буде отримувати собі зірки на груди, хто буде рятівником країни... Ми маємо зробити країну конкурентною. Моя позиція завжди є публічною, тому що я переконаний: очевидні речі сьогодні суспільству потрібно говорити. Інтереси економічної політики, важелі, мету треба питати не в Миколи Азарова, Петра Порошенка чи Валерія Гейця. Зупиніться на вулиці, знайдіть токаря, шахтаря, вчителя й запитайте: ви знаєте, для чого держава робить реформи, проводячи економічну політику? Й якщо вони будуть знати, то значить, держава на правильному шляху. Але якщо той, хто мав би від влади запитати, буде навіть боятися вийти до людей, ризикуючи отримати негативне сприйняття, то це вам індикатор того, що влада йде не туди. І «Беркут» чи інші силові структури не здатні захистити.

Ніколи не можна лякати силою — «Беркутом» чи штурмом. При таких обставинах не народжується вихід країни з кризи

Читайте продолжение.

СУСАНИНЫ В МОДЕ - ГДЕ ИДЕМ? (ч2)

ПРОДОЛЖЕНИЕ.

«НАМ СЬОГОДНІ ДУЖЕ ПОТРІБНА КОНСОЛІДАЦІЯ»

— А який би ви запропонували Президенту рецепт виведення країни з кризи?

— Варіант, яким скористалися наші предки на зламі ХІХ—ХХ століть. Тоді були дуже подібні до наших умови: суспільство розколоте, напружена економічна та політична ситуація... Михайло Грушевський посадив тоді представників розрізнених політичних еліт на один корабель і поплив у Канів. І от в умовах, коли ніхто не може зіскочити, він сказав: будемо кататися доти, доки не розробимо спільну, об’єднавчу концептуальну позицію розвитку держави. На жаль, йому так і не вдалося тоді цього досягти.

Можливо, варто до цього повернутися. В Києві ж, до речі, відновлюються регулярні рейси до Канева, то нашій владі треба скористатись цією можливістю й довести справу, яку почав Грушевський, до кінця.

Консолідація нам сьогодні дуже потрібна. А фактори зовнішніх загроз та внутрішньої кризи лише допоможуть виявити й об’єднати відповідальних політиків.

— Українська влада сьогодні намагається маневрувати між зоною вільної торгівлі з ЄС і Митним союзом. Чи вистачить сил, щоб не перевернутися?

— Нічого подібного, жодних маневрів наша влада не робить. Наша влада є ні суб’єктом, ні об’єктом, а всього лише інструментом, який використовують сильні світу цього у своїх інтересах. І нічого спільного це, як ви його назвали, з «маневрування», так само як і з інтересами України, не має.

— То ми підпишемо угоду про зону вільної торгівлі з ЄС чи ні?

— Все ми підпишемо. Що потребує сьогодні українська економіка? Потужного платоспроможного попиту, як у середині країни, так і за кордоном, для продукції вітчизняного виробництва. Мене дивує, коли представники влади ратують: нам треба терміново збільшити виробництво, наприклад, літаків чи ще чогось. Для цього банки повинні видати кредити цим підприємствам, і в нас буде економічний прорив. Це — божевілля. Це — радянська модель роботи. Я кажу так зовсім не тому, що хочу якось принизити економічну модель СРСР. Ні. В її основі лежала інша задекларована мета. Тоді, коли в нормальному суспільстві метою є конкуренція, яка стимулює скорочення витрат і покращення якості продукту, то в СРСР ціллю економічної політики була всезагальна зайнятість. І вона, до речі, була досягнута. Інша річ, що нікого не цікавило, куди дівається вироблена продукція, чи потребує ринок стількох літаків, ракет, тощо. Мета була, щоб усі були зайняті.

От якщо Україна збирається повертатися в радянську епоху й ми обираємо модель всезагальної зайнятості, то нам справді потрібно кредитувати конкретних виробників, компенсуючи кредитні ставки «обраному» бізнесу, вбивати конкуренцію.

Але якщо ми хочемо нормального суспільства, то треба обирати геть іншу модель поведінки. Найперше, просто зрівняти умови — зняти податковий тягар, але для всіх. Тоді себе проявлять справді кращі, які зуміють виробляти кращу за ціною та якістю продукцію, й вони йтимуть на ринок. Але тут у нас відбуваються дуже цікавіші речі. Об’єми внутрішнього купівельноспроможного попиту після підняття тарифів та серйозного показника інфляції обміліли, тому для нас сьогодні постало зрозуміле стратегічне завдання доступу до нових ринків. А таким для нас є ринок Європейського Союзу. На ринку СНД ми вже присутні. І максимум, що з нього ми можемо для себе ще взяти, — це захист від застосування економічних санкцій.

— То виходить, що український бізнес має бути першим «промоутером європейської України»...

— Українському бізнесу спочатку потрібно відірватися від «маски-шоу», перевірок, хабарів і решти, і хоча б подумати над тим, про що я щойно сказав. А от коли він це зробить, він зрозуміє, що кращою антикризовою політикою для України є нові ринки збуту.

Я особисто брав участь у складанні угоди про створення вільної торгівлі. Вона не симетрична! Всі свої ринки ми давно відкрили ще на початку минулого десятиліття. Але зараз нам вдалося погодити нові вигідні позиції для себе.

І коли хтось каже: та нащо нам та Європа, там криза, їм свою продукцію не має куди дівати, а тут ще й ми зі своєю, — він глибоко помиляється. Україна, маючи меншу собівартість при високій кваліфікації робочої сили й якості товарів, може продавати конкурентоспроможну продукцію.

«ТІ, ХТО ВИВІВ УКРАЇНСЬКІ ГРОШІ В ОФШОРИ, НЕ ВВАЖАЮТЬ ЇХ УКРАЇНСЬКИМИ»

— Сьогодні Україна додаткові фінансові резерви шукає через позики. Натомість, можливо, доцільніше знайти спосіб повернення фінансових «втікачів». Ви бачите, як сьогодні можна повернути «відмиті» через офшори українські гроші?

— Ніяк. Знаєте чому? Бо у вашому запитанні міститься змістовне протиріччя. Ті, хто вивів ці кошти, не вважають їх українськими. Й вивели їх для того, щоб в Україну не повертати. Але щоб ті, як і будь-які інші гроші, повернути в Україну, дивіться перший пункт — створення інвестиційної привабливості в країні, умов для створення робочих місць, викорінення корупції. І тоді в країну прийдуть і офшорні, й всі інші гроші, на яких не буде написано, чиї й які вони.

— У списку Forbes сьогодні є вісім українців, чимало з них збагачують британську корону, купуючи нерухомість у Лондоні, навчаючи там своїх дітей. Чи на бачите ви тут тенденції до зростання соціальної напруги в Україні?

— Я не хочу це коментувати. Мене у першу чергу цікавить основне питання. Скільки податків платять лідери списку Forbes? А якщо людина заплатила податки, виконала свої зобов’язання перед суспільством, виплатила зарплату своєму персоналу, забезпечила нормальні умови праці, вона відповідає загальнолюдським критеріям соціальної відповідальності бізнесу. А після цього, створивши тисячі робочих місць, сплативши мільярди податків, забезпечивши гідні умови існування життя й розвитку своєї команди, інвестуючи в розвиток України, людина вважає, що їй потрібно купити яхту чи літак, чи квартиру, чи футбольний клуб, чи готель, — це її власна «вавка в голові». Й нехай вона із цією «вавкою» живе. Але щоб жити таким чином, людина повинна це право — ЗАРОБИТИ. Не вкрасти, не обманути, не «вимутити», а ЗАРОБИТИ.

Я хочу розчарувати багатьох, у тому числі багатих українців, які думають, що суспільне багатство чи гроші створюються у банках, і які збираються жити на відсотки від вкладів, тобто бути рантьє. В банках у кращому випадку гроші зберігаються, а у гіршому — втрачаються. Натомість створюються вони у диму заводських труб, новозбудованих промислових підприємств. Тут я консерватор.

«СТРАШНО, ЩО ПОЛІТИЧНІ «НЕРОБИ» ЗРОБИЛИ ПІДПРИЄМЦІВ «ІЗГОЯМИ» В ОЧАХ СУСПІЛЬСТВА»

— Петре Олексійовичу, ви згадали про маски-шоу, регуляції тощо. Як ви як реальний бізнесмен оцінюєте реальні умови ведення бізнесу в Україні?

— Я оцінюю умови роботи бізнесу як некомфортні, неконкурентні, корупційні. Так як це оцінюють не лише реальні бізнесмени, а й справжні політики, справжні журналісти, вчителі, лікарі, діячі культури. Підприємець (мені це слово більше подобається, ніж бізнесмен), якщо він справжній підприємець, — це плоть від плоті свого народу, і він несе рівні ризики. Він не захищений, створюючи чесний продукт, адже в очах суспільства є ізгоєм, яким його сьогодні зробила абсолютно викривлена політична модель. Тим часом політичні нероби, які утримуються на сплачених податках підприємців, набираються нахабства звинувачувати його й переконувати народ, що це правда. А народ замість того, щоб володіти творчою мотивацією, через таку викривлену пропагандистську машину приречений, на жаль, у це вірити. І це страшно.

— Чи готові ви підтримати ініціативу збільшення в Україні податку на доходи, з якою у своїх країнах виступили заможні американці, німці?

— Я вважаю це справедливим, але починати потрібно не з цього, а з того, щоб суспільство повірило, що сплачені мною податки використовуються компетентно, професійно та в інтересах суспільства. І лише після того, коли влада переконає суспільство в тому, що вона не краде, що ні при держтендерах, ні при держзакупівлях нічого корупційного немає, що вона почала з себе, і платить більше податків, і в її представників немає майна чи джерела доходу, походження якого вони не можуть пояснити, лише тоді вона має моральне право звернутися до людей із тим, щоб і вони зробили свій обов’язковий внесок у розвиток суспільства.

— Ви сьогодні відчуваєте ризики рейдерської атаки?

— Ризики є й вони зростатимуть. В умовах, коли люди не можуть заробляти чесною працею своє, вони будуть намагатися брати чуже. Це буде йти у всіх прошарках українського населення.

Не треба створювати антирейдерських груп, треба просто забезпечити безпеку власності, починаючи від інтелектуальної, закінчуючи іншими її видами. А правоохоронні органи мають виконувати свої функції. Не буде тоді ніякого рейдерства.

А коли в нас створюються групи, комісії, то це означає просто одне, що правоохоронні органи не виконують свої функції. Коли влада є співучасником рейдерського захоплення, то ніщо від цього захоплення не захистить: ні комісія, ні будь-який закон.

— Останнім часом в Україні значно активізувався російський капітал, особливо в сфері банківської діяльності: відкриваються представництва російських банків, компанія найбільшого українського бізнесмена Рината Ахмєтова взяла позику в рублях у російського банку, навіть державна програма будівництва доступного житла в Україні фінансуватиметься «Сбербанком России»... Натомість банки з європейським капіталом продовжують згортати свою діяльність. Про що це свідчить: Росія користається моментом? Чи треба, і якщо треба, як нам від цього захищатися?

— Захищатися від цього не треба. Якщо в Україну йдуть гроші за прозорими і зрозумілими правилами, їх треба брати. Україна потребує будь-яких прозорих, «не брудних» грошей. Звертати увагу потрібно на джерела, а не на країну походження. Потрібно лише виробити єдині правила і забезпечити їхнє функціонування. І проблема в нас у цьому, а не в тому, щоб захищатися від російських грошей.

— Чи спілкується зараз «помаранчева» команда? Бачите ви політичну перспективу для когось із колишніх «помаранчевих» лідерів?

— Звичайно, спілкуємось. Але я бачу перспективу, коли всі, незалежно від кольорів, як я казав, сядемо на корабель і по дорозі до Канева домовимося.

Я- шоколадный заяц...

До какого же нужно дойти цинизма, чтобы делать ТАКИЕ заявления... Это я сейчас говорю о владельце кондитерской корпорации "Рошен" господине Порошенко. Цитирую: "...Я горжусь тем, что в чистом поле (это называется "грин филд") создал 50 тысяч новых рабочих мест..." Каждому киевлянину известно, что "Рошен"- это бывшая кондитерская фабрика имени Карла Маркса. Основанная еще в конце девятнадцатого века, а затем превратившаяся в крупное высокомеханизированное предприятие. Еще при СОВЕТСКОЙ, так презираемой Вами, Петр Алексеевич, власти. Расскажите, пожалуйста, пан Порошенко, какое же это "чистое поле"?! И как вообще это предприятие стало ВАШЕЙ собственностью?! Но дальше цитатка вообще покорила: "… Вы с этих налогов живёте и меня при этом пытаетесь ещё и полоскать. Потому что вы, которые живёте за мои деньги и уплаченные мною налоги, кроме продуктов собственной жизнедеятельности, извините, ничего больше не производите..."  Падайте ниц, несчастные!..

Пам-парам-пам-пам-пам-пам!

UMH, которому принадлежит Фокус и 32% Ай Ю Эй приобрел КП Медиа со всеми потрохами. Теперь у фокусников и korrespondent.net один хозяин. Ура, товарисчи!

Справка: United Media Holding (UMH) - международная диверсифицированная мультимедийная компания. В портфель Интернет-проектов UMH входит 32,5% одного из крупнейших украинских порталов i.ua, самый посещаемый спортивный сайт football.ua, входящий в топ-10 спортивный портал iSport.ua, высокопосещаемые новостные порталы kp.ua, focus.ua, aif.ua, портал о бизнесе и финансах dengi.ua, сеть социальной журналистики HighWay.

Порошенко

Народная агитация за Порошенко Петр Алексеевич

0%, 0 голосов

17%, 1 голос

17%, 1 голос

67%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Петр Всемогущий

Процесс партийного строительства в Украине бесконечен. На смену идеологическим партиям начала 1990-х приходили лидерские политические объединения начала 2000-х, которые, в свою очередь, уступили место чистой "синтетике" - технологическим проектам с размытой идеологией и глянцевой обложкой. Казалось бы, ничего нового придумать уже нельзя, и пора бы украинскому избирателю привыкнуть к статике партийной жизни. Однако, по всей видимости, время экспериментов над сознанием народа и его эмоциями еще не прошло. Грядет мода на политическую эклектику, партийный "унисекс" широкого потребления. Время, когда объединяться будут все, не глядя в партийные программы и на целевую аудиторию. Есть основания полагать, что за дело создания одного из таких объединений взялся человек, вдохнувший жизнь не в одного подобного "голема". Речь о Петре Порошенко, крупном бизнесмене, председателе совета Нацбанка Украины и сооснователе таких политических монстров, как СДПУ(о), Партия регионов и "Наша Украина".

П.Порошенко - публичный политик по природе. У него эта роль очень хорошо получается - он убедителен, опытен, владеет собственным телеканалом, и, в конце концов, обладает неплохим чувством юмора. Должность председателя совета Нацбанка - не тот пост, за деятельность на котором тебя будут любить люди. Да и ненавидеть тоже не будут, поскольку народ мало что знает о совете НБУ и вряд ли им интересуется. Скорее всего, вынужденный уход Петра Алексеевича "в тень" в 2007 году, когда его буквально "выжили" из избирательного списка блока НУНС, по-прежнему воспринимается этим политиком с определенным дискомфортом. Поэтому, если П.Порошенко вновь вернется в большую политику - многие поймут причины такого "камбэка".


Основания говорить о разогретом интересе П.Порошенко к политико-партийной деятельности появились после того, как он лично вышел в День Соборности, 22 января, на сцену оппозиционной акции "Мы - единый народ", организованной партией "Фронт змін" Арсения Яценюка, "За Украину!" Вячеслава Кириленко и "Собор" Анатолия Матвиенко. Напомним, что А.Яценюк с коллегами по оппозиции уже неделю подогревают медиа-пространство сообщениями о возможном создании единой оппозиционной силы. В тот день П.Порошенко вместе с бывшими коллегами по блоку "Наша Украина" собирал на Контрактовой площади в Киеве единое целое пазлы в виде отдельных регионов Украины. И, присоединившись к акции оппозиционеров, публично обозначил свое место в сложившейся политической ситуации.

Олигарх-оппозиционер - это всегда заманчиво. В первую очередь, заманчиво для других, не обладающих солидным финансовым ресурсом, оппозиционеров. П.Порошенко - серьезный партнер, способный усилить команду: у него есть деньги и положительный опыт партийного менеджмента.

Вряд ли без П.Порошенко в свое время состоялась бы СДПУ(о), в состав политсовета которой "шоколадный король" входил с 1998 по 2000 год. Точнее, партия состоялась бы, но только П.Порошенко привнес в нее респектабельность и даже, можно сказать, определенный налет элитарности. С этим образом респектабельной элиты "эсдеки" носились несколько лет, пока не растаяли в лучах "оранжевой революции". Созданная же после ухода П.Порошенко из команды Виктора Медведчука партия "Солидарность" и вовсе оказалась уникальным для Украины явлением. Она стала идеальным организационным и кадровым донором одновременно для таких, казалось бы, антагонистов, как Партия регионов и "Наша Украина". Что касается роли в судьбе Партии регионов, то следует вспомнить, что сам П.Порошенко входил в руководящие органы "прародителя" сегодняшней партии власти, которая называлась Партия регионального возрождения "Трудовая солидарность Украины".

Словом, организовывать и руководить П.Порошенко умеет, публичность он любит, опыт за многие годы в политике приобрел немалый. Собственно, почему бы не "тряхнуть стариной", да не помочь с организацией коллегам. Тем более, что "социальный заказ" есть - часть избиратлей ждет объединения оппозиции, потому что не верит в способность десятка разобщенных осколков бывшего "оранжевого лагеря" противостоять правящим сегодня "бело-голубым".


Процесс объединения "экс-оранжевых" (точнее, их части) начался. О этом свидетельствует хотя бы тот факт, что, в первую очередь, А.Яценюк и В.Кириленко, во вторую - А.Матвиенко и Николай Мартыненко (появление главы парламентской фракции НУНС на Контрактовой площади 22 января стало не меньшей неожиданностью, чем приход туда П.Порошенко) отказались участвовать в одном митинге с Юлией Тимошенко. Решили "дружить" одновременно и против самого рейтингового оппозиционного политика, и против власти.

Пусть акция "Мы - единый народ", венцом которой стало символическое объединение Украины по принципу детской игры-головоломки и запусканием в небо воздушных шариков, выглядит несколько инфантильно для серьезной заявки на рождение новой политической силы. Пусть фактически объединение еще не состоялось. Но присутствие П.Порошенко заставляет внимательней отнестись к событиям на Контрактовой площади.

Политолог Владимир Фесенко считает, что появление П.Порошенко на одной сцене с оппозиционными политиками - доказательство того, что у него есть потребность в публичности, ее ему в последние годы не хватало.

"Ведь мы знаем, что Порошенко - хороший оратор, человек, умеющий формулировать мысли и отстаивать свои позиции, так что личные потребности в публичности у него есть. Кроме того, он может быть полезен той или иной политической силе. И появление Порошенко на митинге в День Соборности - первый шаг к такому возвращению в публичность", - говорит В.Фесенко.

Предполагая же, в какой роли может предстать П.Порошенко в предполагаемом оппозиционном проекте, эксперт говорит, что ожидать П.Порошенко во главе партии вряд ли стоит. "Очевидно, лидером будет носитель самого высокого рейтинга среди тех, кто был на Контрактовой. Это Яценюк. Но Порошенко может быть одним из лидеров проекта. Рассматривать его как единоличного спонсора тоже не стоит, так как, скорее всего, "кошельки" будут разные - ни одна серьезная политическая сила не имеет единого источника финансирования", - прогнозирует В.Фесенко.

Что же касается административных рисков для бизнеса П.Порошенко в случае его перехода в оппозицию, то, по мнению политолога, экс-министр иностранных дел останется дипломатом и в оппозиции. Он лично и предполагаемый новый проект в целом не будут радикально оппозиционны, как "Свобода" или "Батькивщина".

"Порошенко не столько будет критиковать, сколько формировать альтернативу", - допускает В.Фесенко.

Политический эксперт Виктор Небоженко убежден, что быть спонсором оппозиции для П.Порошенко сегодня не просто не выгодно, но и вообще опасно. Выход же его на сцену рядом с А.Яценюком, В.Кириленко и А.Матвиенко значит не что иное, как попытка "нащупать свою игру".

"Тема объединенной оппозиции без БЮТ - это то, что для Порошенко сейчас ближе всего. Ему ближе сейчас место в оппозиции, которая не сильно будет ссориться с властью, пока власть не ослабнет", - говорит В.Небоженко.

Он уверен, что новому оппозиционному проекту в Украине быть, несмотря на то, что официальных заявлений пока не было и все ограничивается "декларациями о намерениях".

"Сама идея организовать каких-то политиков среднего возраста и "среднего веса" - правильный ход, особенно сейчас, когда власть сильна, а старая оппозиция еще не ушла. Для возвращения в публичную политику Порошенко необходимо искать общий язык с теми, кого он лучше знает - бывшими соратниками по "оранжевому" лагерю", - считает эксперт.

Так что не стоит удивляться, когда на следующих выборах появится несколько эклектичное образование из экс-нашеукраинцев. П.Порошенко собирает дееспособную (хотя бы временно) армию для возвращения в большую политику.

И пусть даже бок о бок с П.Порошенко на той акции стоял В.Кириленко, приложивший совместно с Виктором Балогой в 2007-м немало усилий к тому, чтобы П.Порошенко не нашлось места в предвыборном списке НУНС. Это вовсе не значит, что бывшие соратники не найдут общий язык в новой ситуации.

http://news.liga.net/articles/NA110021.html