хочу сюда!
 

Елена

32 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «порошенко»

Зрадникам не місце в раді ! Тернопіль.

Вчора, 26 червня, зібрався кворум Тернопільської міської виборчої комісії та було проведене її засідання.
З четвертої спроби члени ТВК нарешті зуміли зійтися та зрештою почали розгляд питань, що стосуються відкликання трьох зрадників-депутатів міської ради, яких вигнали з партії ВО Свобода та з фракції у міській раді..
На засіданні було присутніми 11 членів територіальної виборчої комісії з 18. Відсутні - заступник голови комісії від “бпп солідарність" Порошенка та секретар від “самопомічі” Садового, які намагаються зробити деструктив в роботі міської ради, вперто продовжують ігнорувати зібрання і не з’являються, тому що вони є незмінними захисниками вищезгаданих трьох зрадників-депутатів.
На засіданні ТВК був розглянутий порядок денний, який складався з чотирьох питань відповідно ст. 38-40 КУ.
Рішення, які були прийняті на засіданні, передбачають організацію перевірки отриманих матеріалів на підтримку пропозиції про відкликання депутатів міської ради.
Тепер остаточне рішення за виборчою комісією.
Якщо законність буде дотримана і в процес не втрутиться влада Порошенко, то це буде перший приклад в Україні, коли зрадники позбудуться своїх мандатів.
А Тернополяни вже побачити всю сучність представників #бпп і #самопомочі.

По слухам ...

Встретились Петя и Дональд.



Петя.  Дональд  дай, Христа ради, антрацита, газа и денег.
           А мы поможем вам запретить георгиевские ленточки и русские сайты.
           Научим как бюджет распилить.

Дональд. Ладно, только сначала русский мат запрети.
                 Раз уж все остальное русское у вас извели.
              

Було ваше, стане нашим.

Тристороння контактна група в Мінську підтримала звернення місцевих рад про початок так званого "хлібного перемир'я" - дотримання режиму тиші з ворогами на час збирання врожаю.
Про це повідомила Дар'я Оліфер - прес-секретар представника України в ТКГ Л.Кучми, так так , саме того кучми, що був - "кучма геть".
За словами Д.Оліфер, так так, саме тої оліфер, що була прес-секретарем у януковича, перемир'я повинне вже початися з 24 червня 2017 року.
Ну що Вам ще сказати ? Це вже пісець, повний пісець ...
Це все одно як би грабіжники вночі залізли через вікно до когось в хату, а господар вийшов до них і каже : "Ну давайте вже, тільки тихенько робіть свою справу, бо тільки но діти позасинали".
А після того, як ми врожай позбираємо, то і ділитись врожаєм з ворогом нас теж закличуть ... ну ми ж всі українці.

Давнє інтерв'ю Порошенка, яке особливо цікаве тепер

 

Звернув увагу на цей месидж: "Скандальное интервью Порошенко,которое удалили со всех укр сайтов"
Патриот Великого Отечества ще від 18 листопада 2015 року
де журналіст дуже упереджений щодо Порошенка, але правда на боці Правди. Можете пересвідчитись.


Путінський сценарій для Порошенка.



Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію.  Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.  Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади. 

     ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну.  Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно називали  контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої  Порошенко був обраний  президентом України,  назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою.  Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
     Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних обставин, але дострокового.  За таких умов, уміло покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів,  а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.  Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий результат.  Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків.  3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають  сумнівів для суспільства в однотуровості переможця.  Все по фен-шую, тобто, не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка наводить на роздуми.

     ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього йде головна загроза.  Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі,  інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Путін і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу, а заодно і нашого.   Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади  публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”, підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про  Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
     По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні  відбувається дещо повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських  передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив.  Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію,  перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в Україні.
     Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті.  В Росії громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується.  Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб  за критиками режиму Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога.  Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і  мінстецєм “рукою Москви”.  Структуру "Мінстець"  створив Порошенко за інформаційними лекалами російського Ольгіно.  Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен.  Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес партійної стабілізації поки що триває.  Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”.  І є у БПП союзник у вигляді НФ,  читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є  Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла.  Нікому це історію нашої правої  “Свободи” не нагадує?  Але в Україні є партія  ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку.  Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій.  Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються.  В той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність. 
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади  супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою  мізки, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і  дозволяє пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
     Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають  максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
     На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються  масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи  про своє прагнення до європейських  цінностей, одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами.  Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості  діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи режим Порошенка.

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для  політичних опонентів, Росію зараз уявити важко.  В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву.  Спочатку вбили  Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово  і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі.  Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала  ганебний тиск на своїх  політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає  у тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.





Спектакль одного режисера та його актори.


Між "солідарністю" Порошенко та "самопомічю" Садового немає ніякої політичної боротьби, та і не могло бути апріорі. Це політичні проекти одного господаря-режисера, яких до лютого 2014 навіть не було на небосхилі  нашої політики.
Тут треба нагадати трохи недавньої історії, щоб краще зрозуміти.
Коли вже виганяли януковича, то олігархи зрозуміли, щоб знову розводити виборців-лохів та тримати в своїх руках Українців, їм треба мати щось своє в політиці. В "опоблок" загнали всіх ригоаналів, але того було замало для перемоги.
Так з'явились у нас в політиці і "солідарність", і "самопоміч"
А те що вони зараз розігрують перед Українцями з сміттям у Львові, то лише їх заздалегідь зрежисований спектакль по оформленню та закріпленню за Садовим статусу першого і головного "опонента влади", та підготовка Садового як основного опонента Порошенко на виборах, з одною лише метою - відтягнути на Садового голоси справжніх опонентів Порошенко.
З "блокадою" у них не дуже ефективно вийшло ...
От і пішло "сміття" в хід.
А вже в наступному акті спектаклю, за задумкою режисера, має ще з'явитись і Міхо Са.ах.який.мужчина, як активний захисник страждальця Садового та борець з злочинною владою.
І вже потім, як тільки замаячать реальні вибори, от тоді вони, Міхо та Андрійко утворять політ. дует страждальців, та заспівають розчуленим виборцям свою лебедину пісню-серенаду.

Спектакль одного режисера та його актори.

Між "солідарністю" Порошенко та "самопомічю" Садового немає ніякої політичної боротьби, та і не могло бути апріорі. Це політичні проекти одного господаря-режисера, яких до лютого 2014 навіть не було на небосхилі  нашої політики.
Тут треба нагадати трохи недавньої історії, щоб краще зрозуміти.
Коли вже виганяли януковича, то олігархи зрозуміли, щоб знову розводити виборців-лохів та тримати в своїх руках Українців, їм треба мати щось своє в політиці. В "опоблок" загнали всіх ригоаналів, але того було замало для перемоги.
Так з'явились у нас в політиці і "солідарність", і "самопоміч"
А те що вони зараз розігрують перед Українцями з сміттям у Львові, то лише їх заздалегідь зрежисований спектакль по оформленню та закріпленню за Садовим статусу першого і головного "опонента влади", та підготовка Садового як основного опонента Порошенко на виборах, з одною лише метою - відтягнути на Садового голоси справжніх опонентів Порошенко.
З "блокадою" у них не дуже ефективно вийшло ...
От і пішло "сміття" в хід.
А вже в наступному акті спектаклю, за задумкою режисера, має ще з'явитись і Міхо Са.ах.який.мужчина, як активний захисник страждальця Садового та борець з злочинною владою.
І вже потім, як тільки замаячать реальні вибори, от тоді вони, Міхо та Андрійко утворять політ. дует страждальців, та заспівають розчуленим виборцям свою лебедину пісню-серенаду.

Спектакль одного режисера та його актори.


Між "солідарністю" Порошенко та "самопомічю" Садового немає ніякої політичної боротьби, та і не могло бути апріорі. Це політичні проекти одного господаря-режисера, яких до лютого 2014 навіть не було на небосхилі  нашої політики.
Тут треба нагадати трохи недавньої історії, щоб краще зрозуміти.
Коли вже виганяли януковича, то олігархи зрозуміли, щоб знову розводити виборців-лохів та тримати в своїх руках Українців, їм треба мати щось своє в політиці. В "опоблок" загнали всіх ригоаналів, але того було замало для перемоги.
Так з'явились у нас в політиці і "солідарність", і "самопоміч"
А те що вони зараз розігрують перед Українцями з сміттям у Львові, то лише їх заздалегідь зрежисований спектакль по оформленню та закріпленню за Садовим статусу першого і головного "опонента влади", та підготовка Садового як основного опонента Порошенко на виборах, з одною лише метою - відтягнути на Садового голоси справжніх опонентів Порошенко.
З "блокадою" у них не дуже ефективно вийшло ...
От і пішло "сміття" в хід.
А вже в наступному акті спектаклю, за задумкою режисера, має ще з'явитись і Міхо Са.ах.який.мужчина, як активний захисник страждальця Садового та борець з злочинною владою.
І вже потім, як тільки замаячать реальні вибори, от тоді вони, Міхо та Андрійко утворять політ. дует страждальців, та заспівають розчуленим виборцям свою лебедину пісню-серенаду.

Озброєний до зубів нейтралітет Порошенка і Коломойського.



«Зовні вони привітні один з одним, спілкуються, посміхаються, але тишком точать ножі. Ніхто з них не наважується нанести удар першим, тому один одного шматують по сантиметру», – описує взаємовідносини президента і глави групи «Приват» Ігоря Коломойського один з підприємців, знайомий одночасно з двома.
Саме зараз ці двоє людей вступають в найскладнішу фазу своїх взаємин з можливими потрясіннями і не тільки для них обох.
Заглядаючи в історію Приватбанку виникає запитання – чому так наполегливо Янукович, а потім і Порошенко (продовжив недороблену справу) намагалися націоналізувати успішний, один із найбільших у Європі, банк? Та тому, що цей банк не вписувався у плани влади контролювати всі фінансові потоки України. А враховуючи, що доля російських банків за три роки виросла з 12% до 47%, то напрошується висновок, що зацікавлена у цьому, в першу чергу, Росія. І не випадково плани Росії співпали з діями Януковача і його послідовника Порошенка. Ця лінія має підтвердження:
“Ще в 2014 році мені на Банковій запропонували підготувати проект закону про націоналізацію Приватбанку і про ніякі борги тоді мова не йшла”, – сказав “Країні” один з депутатів, що входили раніше до переліку довірених осіб глави держави.
Якщо продовжити цей ланцюжок, то з великою долею вірогідності, можна очікувати за цієї влади занепад Приватбанку.

Перше липня – це дедлайн для колишніх акціонерів націоналізованого Приватбанку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова, які повинні вирішити питання з портфелем кредитів, який їх структури брали у банку. Відповідний пункт урядом внесений до меморандуму з МВФ. Переговорним процесом за кредитами зараз, за дорученням «Приватбанку», займається консорціум компаній на чолі з Rothschild & Co.
«Позиція Коломойського вже зрозуміла – левову частку боргів він не визнає», – сказав «Країні» партнер по одному з бізнесів олігарха.
Щоб не допустити паніки, утримати курс і не поховати під уламками “Привату” банківську систему країни, сторони домовилися публічно не сваритися і піти по мирному плану. Голова НБУ Валерія Гонтарєва тоді заявила, що більше 97% кредитного портфеля націоналізованого банку (150 млрд. грн) виявилися кредитами, пов’язаними з акціонерами. Тобто, простіше кажучи, власники виводили гроші. Уже тоді були великі сумніви до озвученої заяви Гонтаревої і перші ж публічні коментарі колишніх керівників банку показали, що у них зовсім інші аргументи на борги.
Перш за все, вони оскаржили величезну суму кредитів, виданих пов’язаним компаніям, заявляючи, що це не 150 мільярдів, а в рази менше. А в проблемах банку звинуватили Нацбанк, який «душив» Приватбанк підвищенням ставок рефінансу і жорсткістю вимог з резервування. Коментуючи сюжет, Коломойський додав, що ці операції проходили при «чуйному керівництві» заступника голови НБУ Катерини Рожкової. За даними джерел «Країни», з посиланням на недавній аудит міжнародної компанії Ernst & Young, колишні власники будуть доводити, що загальна сума кредитів інсайдерам не перевищує 30 мільярдів гривень, а чутки про те, що вони видавалися без належного забезпечення і гарантій повернення – безпідставні.
Колишні акціонери визнавали офіційно тільки малу частку кредитів як пов’язані, і, можливо, в суді будуть як раз цю позицію і відстоювати”, – підтверджує цю інформацію Олександр Паращій. Більш того, Коломойський через суд зараз просить розірвати свою особисту поруку, яку він давав під рефінансування Приватбанку державою.
Спроба силою змусити Коломойського вирішити питання з кредитами загрожує масштабною бізнес-політичною війною.
«Відкрита сутичка Порошенко і Коломойського, якщо вона трапиться, позначиться не тільки на рейтингах її учасників, вона може вплинути на хід розвитку країни», – прогнозує політтехнолог Сергій Гайдай.
«Важливо розуміти, що Порошенко і Коломойський, за своїм типажем дуже схожі. Обидва – інтригани, змовники, в очі говорять одне, за спиною – інше. Плітки, недомовленості, підвішені обіцянки. Це їх методи, вони розуміють один одного як ніхто, бояться один одного, тому не наважуються на відкриту війну», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
«Так, деякий час будуть вестися переговори по кредитах «Привату», обговорюватися варіанти, будуть намагатися прийти до компромісів, але коли з’явиться глухий кут, то прийде час діяти рішуче. Думаю, це станеться вже скоро», -- сказало нам джерело.
Отже, обидві сторони готуються до війни, накопичуючи сили.

«Для Коломойського втрата Приватбанку, це як вибити опору з під ніг і негативно вплине на бізнес. Для людини, яка звикла оперувати великими сумами грошей, втрата такого корабля – сильний дискомфорт», – розповідає банкір з колишнього керівництва ПриватБанку.
Видаткова частина у Коломойського немаленька. Наприклад, тільки за мировою угодою, підписаною в Лондонському суді з Віктором Пінчуком, Ігор Валерійович платить Віктору Михайловичу, за даними «Країни», 30-35 млн доларів щомісяця. Причому робить це справно, за кілька днів до настання формальної дати погашення.
У той же час, ресурси впливу на ситуацію в країні і особисто на президента у Коломойського є – це телекомпанія «1+1».
Важливість цього каналу для Петра Порошенка в тому, що саме він акумулює ключовий промайданівський електорат. До сих пір «1+1» главу держави персонально не ображав, «плюси», як і інші найбільші телеканали, утримують рівно-позитивний тон по відношенню до Петра Порошенка, не висвітлюють хворобливі для президента теми, на кшталт «футболки сина президента», або «записів Онищенка», і досить помірковано критикують найближче оточення гаранта.
Наскільки різко «плюси» готові підвищувати градус критики, можна судити по епізоду, коли телеканал «1+1» зіткнувся із загрозою непродовження ліцензії.
У грудні минулого року телеглядач на тиждень відчув смак гострої гри, в ефірах почали з’являтися критичні сюжети, а один з лідерів підконтрольної олігарху партії УКРОП, соратник Коломойського Ігор Палиця, навіть написав войовничий пост на адресу глави держави.
Коли ж Нацкомісія з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію, канал повернув позитивний тон висвітлення діяльності влади, а Палиця видалив свій пост.
За даними «Країни», Порошенко ще в 2015 році вів переговори з Коломойським про покупку телеканалу, однак йшли вони мляво.
Втім, досі тема інформаційної політики телеканалу – одна з центральних в спілкуванні олігарха і президента.
«На кожній зустрічі з Коломойським Порошенко йому відразу завдання «нарізає»: що можна показувати в ефірі «1+1», а чого не можна. Коломойського це дратує, але відмовити президенту він поки не може. Але якщо дійде до відкритої війни між ними, то політика «плюсів», зміниться», – розповідає джерело в оточенні олігарха.

На думку опитаних «Країною» юристів, колишні власники банку можуть спробувати відсудити банк назад. Судячи з усього, процес пішов. Днями в ЗМІ пройшла інформація про те, що кіпрська компанія Triantal Investments (яка володіла 16,8% акцій Приватбанку до його націоналізації), що належить Коломойському і його партнеру Геннадію Боголюбову, подала два позови до Окружного адмінсуду Києва проти НБУ, Мінфіну та Приватбанку. Суть позову невідома, ясно лише те, що компанія вимагає визнати незаконними дії відповідачів.
Крім того, вже зрозуміло, що по банку будуть і безліч дрібніших, але дуже болючих для держави позовів.
«Під час націоналізації був допущений один дуже суттєвий прокол, – це історія з власниками євробондів, які примусово обміняли на акції додаткової емісії Приватбанку», -- сказало джерело в Мінфіні. Тримачі мають намір судитися з банком, щоб повернути свої гроші.
Йдеться про три випуска єврооблігацій на 175 млн. доларів (за ставкою 10,875% з погашенням 28 лютого 2018 р.), на 200 млн доларів (за ставкою 10,25% з погашенням 23 січня 2018 р. з яких 40 млн доларів було погашено в серпні 2016 року). А також на 220 млн доларів за ставкою 11% з погашенням в 2021 році. У них серйозна юридична підтримка, і великі шанси виграти справу в суді.
До слова, вже один прецедент виграної тяжби є. Так, Окружний адміністративний суд Києва 17 травня зобов’язав Приватбанк повернути сім’ї Суркісів 1,048 млрд. гривень, 266,2 тис. доларів і 8 тис. євро. Сім’я Суркісів просила про скасування рішення НБУ №105 від 13 грудня 2016 року, яким їх визнали інсайдерами Приватбанку, після чого кошти були конвертовані в капітал банку.
Всі ці моменти, при належній інформаційній підтримці, можуть підірвати довіру до банку на ринку, викликати паніку серед його клієнтів і створити націоналізованому «Привату» глобальні проблеми.
Нарешті, ще один важливий ресурс, який може використовувати Коломойський – це політична підтримка різних партій і рейтингових кандидатів на посаду президента, які можуть скласти конкуренцію Порошенко. За даними «Країни» зараз Коломойський активно налагоджує діалог з Юлією Тимошенко через одного з головних технологів лідера «Батьківщини» Олександра Абдулліна. Він вже кілька разів зустрічався в офісі Коломойського – в Женеві, а також в Києві на Володимирській.
Прагнення зіграти в свою політичну гру – одна з причин, чому Коломойський продовжує фінансувати партію «Укроп», незважаючи на її невеликі рейтинги (останні опитування дають їй в районі 2%). «Укроп» як і раніше має хороші позиції в двох областях – у Волинській (територія Ігоря Палиці) і в Дніпропетровській.
У розпорядження «Країни» потрапило клопотання, яке підтверджує, що СБУ ще в серпні 2015 році просила суд встановити прослушку телефонів Коломойського і негласне зовнішнє спостереження за ним. Причому в якості обґрунтування був приведений цілий букет підозр щодо Ігоря Валерійовича. Зрозуміло, що Порошенко робить ставку на силові структури, які підконтрольні йому.
З чуток, які ходять в АП, націоналізація Приватбанку готувалася ще наприкінці 2015 року, тоді ж в пакеті почалися і переговори по телеканалу «1+1». З метою позначення серйозності намірів і був тоді заарештовано лідера «Укропу» Геннадія Корбана, який, до того ж, сильно дратував Банкову своєї постійною критикою президента. Правда, Коломойському вдалося домовитися з Порошенком, організувавши відставку сидівшого в СІЗО Корбана з поста глави партії і передавши в «користування» президенту голоси лояльних йому депутатів Ради (це, якраз, щодо продажності депутатів). Але, як бачимо, процес був лише призупинено і в кінці 2016 року його довели до кінця. Це свідчить про те, що інтриги навколо Приватбанку мають політичний відтінок, а не економічний.
Наші джерела на Банковій допускають відкриття кримінального провадження за фактом шахрайських схем в Приватбанку (а можливо і за іншими епізодами).
«Нічого не заважає зібрати проти Коломойського кримінальну справу і відправити пакет документів в Інтерпол для екстрадиції олігарха», – розповідає нам джерело в АП. Також існує загроза замаху, тому Коломойський так рідко з’являється в Києві, а візити його засекречені до останнього дня.
Представник близького оточення олігарха, втім, упевнений – якщо йому захочуть вручити повістку, або виникне хоча б мінімальний ризик кримінального переслідування, його тут же попередять. А саме розслідування може розвалитися ще на ранніх етапах.
«Коломойський зберігає контакти з представниками влади. В тому числі, з найближчого оточення Порошенка -- Юрієм Луценком, Олександром Грановським, Арсеном Аваковим та іншими», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
За рахунок цих контактів, за рахунок зустрічних позовів по Приватбанку, за рахунок телеканалу «1+1», олігарх, мабуть, і розраховує відтягнути нанесення удару з боку президента, до того моменту, коли вибори будуть вже на носі і він зможе сам атакувати і створити таку «зону некомфорту» для Порошенка, що останньому вже буде не до Коломойського.