хочу сюда!
 

Ксения

45 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-65 лет

Заметки с меткой «сповідь»

«Сповідь» з отцем Василем надихає мене палко молитися за Україну

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

 

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

 

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

 

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

 

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

 

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

 

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

 

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

 

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

Ніщо не здатне згасити Божої іскри, яка веде Андрія по життю

Андрій Кульгавець, художник-іконописець. Яка ж це втіха – розмовляти з людиною, котра усвідомила Господа в своїй душі – Олег Володарський

 

Акафіст до преподобного Іова Ігумена і чудотворця Почаєвського. Ікос 1

Ангелом благовісником для всіх вірних, котрі від ворогів Церкви страждали, явився істинно Ти, як через свої писання і священних книг пояснення, так і через Богоугодне житіє Твоє і славний відхід на Небеса, отче наш Іове. Тому нині, як до всієї вселенної теплого предстоятеля, що стоїш біля Престолу Владики, взиваємо:

Радуйся, істинної церкви добрий воїне.

Радуйся, православ’я світлий світильнику.

Радуйся, бо отців наших від омани єресі застеріг.

Радуйся, бо дітей їх у благочесті утвердив.

Радуйся, бо заради спасіння дім отчий з дитинства залишив.

Радуйся, бо піклуванням про душу свою приклад найкращий усім показав.

Радуйся, бо Твоїм синівським подвигом старці дивувались.

Радуйся, бо у юності в ангельському образі до них зарахований був.

Радуйся, бо обитель Угорницьку Твоїм життям просвітив.

Радуйся, бо великими трудами монастир Дубенський прославив.

Радуйся, немічних у вірі утвердження.

Радуйся, нетямущих напоумлення.

Радуйся, Іове, преславний угоднику Божий і обителі Почаївської окрасо

 

Андрій Кульгавець, художник-іконописець, член об’єднання іконописців в ім‘я святителя Кипріяна, митрополита Київського. Яка ж це втіха – розмовляти з людиною, котра усвідомила Господа в своїй душі. Ані буденна метушня, ані будь-що мирське, матеріалістичне не здатне згасити Божої іскри, котра веде цю людину по життю. Більше того, не повчаннями, а власним прикладом, він з перших років навчає маленьку донечку мудрості молитви та вмінню Любити, дарованому Господом. Навчає радіти в тій любові ранковому сонечку, посмішкам найдорожчих людей, падаючому з дерева багряному кленовому листочку чи грайливому кошеняті.

 

Говорячи спочатку з Мар’яною, потім з Андрієм, я наче відчував присутність всіх трьох членів цієї маленької родини, настільки глибока та всеохоплююча їх любов одне до одного та до маленької доньки. Вони завжди разом. Їх душі, думки линуть одне до одного, де б вони при цьому не знаходилися і що б не робили.

 

Андрій православний, а Мар’яна католичка. Та дивлячись на них, вкотре усвідомлюю, наскільки це умовні, вторинні і навіть зайві поняття. Між ними є Бог. Є Любов. Вони осяяні нею.

 

Андрій художник-іконописець. Поміркований, світлий і надзвичайно чуйний. Він так щиро просив, щоб ми обов’язково згадали об’єднання іконописців в ім’я святителя Кіпріяна, митрополита київського, членом якого є Андрій.

 

Це спільнота людей, котрі ділять одне з одним храмову благодать. Це братерство, пов’язане усвідомленням церковної тиші, висоти куполів, мудрості Божої та святості ікон.

 

Я по-батьківськи захоплювався вихованням героя цієї «Сповіді». Генетичне українство. Не маючи генетичної української крові, я все ж таки зумів усвідомити українство. Це від любові… від тиші та віри…

 

Я вже півстоліття живу всередині Нації і бачу, як вони люблять свою землю. Це вони навчили мене любити. Навчили жертвувати. Навчили тому, що є поняття вищі за життя та смерть. Я вдячний Богу, що він відкрив мені очі. Дякую Йому за те, що подарував душу, котра в час надскладних випробувань нашої України зуміла пізнати глибину та духовність української Нації, котру Він так любить.

 

Ми відбудовуємо Храм нашої Нації, нашої української душі. Храм, котрий віками руйнували, щоб забрати у нас Бога, а нас, самотніх в своєму безвір’ї та розгублених в бездуховності, винищити як Націю. Ворог віками намагався відібрати в нас Бога і Україну. Та за намаганнями знищити нашу душу, ворог і не помітив, як занапастив свою, перетворившись на бездушну машину для вбивства, конвеєр з виробництва болю та горя.

 

За вікном листопад заквітчував дерева яскравими кольорами, а осінній вітерець грався падаючим жовто-багряним листям. Я дивився на осінь, а мої думки поверталися в ті літні дні, коли ми зі знімальною групою подорожували просторами Тернопільщини, вишукуючи яскраві барви українства.

 

Я закохався в Тернопіль. Та як можна не полюбити край, на теренах якого живуть і виховують своїх дітей такі неймовірні та віддані діти України, як Мар’яна і Андрій Кульгавець.

Андрій Кульгавець. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/m0f1O28Hso8

Отець Роман Сливка – священик, котрий пише

Ієрей Роман Сливка. Ще до початку програми я побачив в ньому лідера – Олег Володарський

 

О, Діво Маріє, Мати наша, Отець Небесний зробив Тебе Храмом та інструментом Святого Духа, щоб, прийнявши від Тебе плоть, Предвічне Слово увійшло в світ і оселилося з нами. Ти, о Мати, завжди була для нас тією провідною зіркою, яка веде до дому Отця. Як колись в Кані Галилейській Ти говорила до наших праотців, так і нині Ти звертаєшся до нас зі словами: «Зробіть все, що Він вам скаже» (Ін.2,5).

Божий Притулок грішників, будь Господньою поміччю нам, недосконалим і немічним, Своїм Небесним Покровом бережи нас від зла, яке нам постійно загрожує. Скорботним втіха, як Мати, поможи нам, коли в нас вичерпується надія і сили для доброго християнського життя. Разом з нами випроси у Сина Свого хворим зцілення та благодать здоров’я душі і тіла для всіх слабких і страждаючих. Господньою ласкою і премудрістю дітей навчи любові до Бога і людей, до Святої Церкви і до нашої дорогої Батьківщини. Випроси їм у Христа Спасителя любов батьків і вихователів. Зміцни наші родини, щоб вони були сильні Богом.

Просимо, щоб молоді Господь дав належні сили і благословення бути вірною Богу, а також мудрість в пізнанні краси і гідності людської особистості, значення сімейного життя, велич материнства і відповідальність батьківства. Нехай за Твоїм святим заступництвом Отець Небесний пробудить й, передусім, серед нашої молоді численні покликання до священичого і душпастирського, чернечого та місіонерського, а також євангелізаційного і катехитичного, соціально-благодійного й іншого служіння та поблагословить її усіма необхідними для цього благодатями і дарами Святого Духа. А духівництву різних традицій та обрядів хай Він дарує мужність проголошувати Євангеліє Царства Божого і радість вірного служіння Твоєму Синові в Святій Його Церкві Христовій, котру нехай обдарує відновленням її єдності і цілісності, що була за першоапостольських часів.

У Вітчизні нашій просимо Тебе, аби Господь подав жити всім нам у ній в дусі єднання, правдивого миру й братньої любові і взаємодопомоги, дарував серце щире й відкрите назустріч потребам наших сусідів і співгромадян. Сьогодні ми ввіряємо себе Твоєму Небесному заступництву, тому що спокон віку ніхто не чув, щоб хтось із прибігаючих до Тебе, прохаючих у Тебе Божої допомоги, був Тобою, а відтак – Господом, покинутий (молитва св. Бернарда).

Віддаємо під Твій Божий Покров, о Маріє, нашу єпархію і всі громади на її території, щоб вони користувались належною свободою віросповідання. Нехай храми наповнюються правдивим служінням і прославленням Бога, а віруючі – з натхненням і радістю приступають до Слова Божого і Святих Таїнств. Молитвами нашими до Господа в скорботах не погорди, о, Володарко наша, Заступнице наша, Пресвята Богородице. Амінь!

 

Ієрей Роман Сливка, настоятель Храму Успіння Присвятої Богородиці у м. Збараж, Тернопільської обл.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди прагнув писати. Із самого дитинства мене вабив писемний стіл та нічний торшер. Змалечку я полюбляв звук, з яким ручка залишає сліди на папері і запах чорнил.

 

Світ яскравий та захопливий. Він прагне любові та уважної ніжності. Досконалість природи допомагає нам усвідомити велич Божого замислу. Талант побачити та зуміти поділитися із іншими цією красою на полотні дано не кожному. Але ті, в кому сяє ця Божа іскра, часто втрачають зв’язок з реальністю, віддаючись творчості всією душею. Ті ж, хто творять словом мають відчути текст серцем. І лише тоді ці рядки можуть бути записані. Інакше це вже не творчість, а ремесло.

 

Отець Роман Сливка. Священик, котрий пише. Журналістика. Публіцистика. Він завжди серед людей. На ньому відповідальність за численні душі його прихожан.

 

Ще до початку програми я побачив в ньому лідера. Лідера, котрий усвідомлює свій духовний урок. Лідера – громадянина, українця, священика, батька, чоловіка.

Невгамовний та непосидючий. Завжди поспішає та сяє. Несе світло. Допомагає людям віднайти світло навіть в найстрашнішій пітьмі гріхів, сумнівів та відчаю.

 

Священники, монахи, капелани, вся наша оновлена Українська Церква сьогодні, як ніколи, потребує підтримки Нації. Більш ніж тисячолітньою історією нашої віри ми підтверджуємо свою вірність Богу.

 

І це треба культивувати та примножувати, наближаючись все ближче і ближче до загальнонаціональної молитви, до усвідомлення витоків своєї культури та генетики. Це всередині нас. Це мовчазна молитва, що передається від покоління до покоління вже 1037 років.

 

Ми здолаємо і внутрішніх, і зовнішніх ворогів. В Україні запанує МИР. Та мир душі може принести лише віра та молитва.

 

Я прошу у Бога ласки коли-небудь завернути мої шляхи до міста Збараж, коли в храмі Успіння Пресвятої Богородиці отець Роман служитиме службу. Стоячи в затишній напівтемряві храму, слухаючи молитву я буду впевнений, що зараз за нас усіх молиться до Господа сильний, чесний і самовідданий священнослужитель.

 

І не важливо, знатиме він про мою присутність чи ні. Найважливіше те, що я йому довіряю. Ми завершили нашу «Сповідь», а отець Роман ще переживав наш діалог.

 

Він проповідував. Я чув це. І ця проповідь, ця «Сповідь», назавжди залишиться в моєму серці. А значить одного дня я обов’язково потраплю на службу до цього священика, котрий проповідує ЖИТИ.

Отець Роман Сливка. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/rIsAVKUzasQ

Христина прокидається ночами від розриваючих душу рифм і мелодій

Олег Володарський: «Як же це по-українськи – під час війни жити рідною Україною»

 

Співачка, волонтер Христина Панасюк

І.

Бережи себе, мій друже, бережи,

І якщо на серці туга – розкажи.

Не впади, мій друже, тільки не впади,

А до неба свої очі підведи.

Буде мир і буде спокій, знаю я,

Нас біда з’єднала – ми одна сім’я,

А журавлики здіймаються у вир

І несуть на крилах спокій нам і мир.

ПРИСПІВ:

Дай, Боже, сили нашим солдатам,

Щоб не лилась українська кров,

І щоб не плакали батько і мати,

Щоб не страждала їх вірна любов.

Дай, Боже, сили нашим солдатам,

Ти збережи їх усіх від біди!

Життя країні готові віддати,

Ворожі кулі від них відведи!

ІІ.

Ваші друзі – в яснім небі журавлі,

Уклонилися заплаканій землі.

Ми пишатимемось вами все життя,

Бо жевріє в серці біль до забуття.

Бережи себе, мій друже, бережи

І якщо в душі тривога – розкажи.

Обійми, закрий плечима від біди,

Я тебе благаю, тільки не впади!

Слова і музика: Христина Панасюк

 

Автор-виконавець Христина Панасюк. Складно любити свою Батьківщину. Складно чути інших. Та як же це по-українськи, як генетично передбачувано – під час війни свідомо присвятити своє життя рідній Україні. Немає в цьому нічого героїчного. Є лише особливе служіння самому собі, своїм принципам та переконанням. Котрі формувалися завдяки тій любові до рідної землі, котра з такою ніжністю та відданістю передавалася з покоління в покоління.

 

Це велич української душі, котру так і не змогли підкорити люті вороги. Це молитовний хор голосів Небесного воїнства, котрий тисячу років молиться за втомлену та знекровлену Націю, даючи їй змогу в молитві усвідомити себе. Не питай чому так. Краще зрозумій для чого. Що несе в собі тягар випробувань багатьох поколінь. Людині, українцю, звичайній людській душі стає неймовірно складно і вона починає молитися і співати.

 

А іноді просто співати. І це теж молитва. Молитва за все те, що оточує співаючу душу, котрій так важко переусвідомити біль. І ця душа не відчуває каменів під ногами, забуває пори року, не відчуває спеки чи холоду в своєму прагненні служити, допомагати своїй Нації, своїй Батьківщині.

 

Ця душа не бачить небезпеки і не відчуває втоми. Вона летить на фронт, чимдуж рушає на передову, забуває про їжу та сон… вона живе… вона дихає в унісон диханню Нації…

 

Вона пассіонарно заряджається від щирих посмішок на втомлених прифронтових обличчях, вона радіє вірі у щирих дитячих оченятах, пишається військовою формою, на якій квітне жовто-синіми кольорами український прапор.

 

Вона прокидається ночами від розриваючих душу рифм та мелодій, вона співає, вона лине до Бога і просить змилуватися над найціннішим для неї – її українським народом.

 

Така душа забуває про мирське, вона створена любити і обіймати. Такій душі потрібен спокій. Вона не потребує слави та визнання. Така душа здатна на все. І лише ти, жовто-синій, можеш дати цій душі мир та спокій.

 

Побачивши її, обережно та дбайливо обійми цю душу і помолися їй вслід. Мовчазною молитвою. До самого Бога. Молитвою без зобов’язань, щирою та довірливою, не залишаючи в собі нічого окрім істинної віри в прекрасне майбутнє своєї країни і такий довгоочікуваний мир.

 

Така душа ніби співає: «Віруй в себе і власним прикладом навчай інших любити Бога і Україну». Така душа наче свічка… такі душі потрібно берегти… в них істинний сенс нашого Українського існування.

Христина Панасюк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/nfAEoaAbpw0

Цей священик має надзвичайно велике і чисте серце

Олег Володарський: «Отець Володимир Зайчук взяв на себе величезну відповідальність він навчає дітей»

 

На фасаді бережанського агротехічного інституту встановили пам’ятну дошку колишньому студентові, Героєві Небесної сотні Устимові Голоднюку. Устим Голоднюк, був студентом інституту, в якому викладає отець Володимир. Устим виріс в патріотичній родині і отримав ім’я в честь Устима Кармелюка. Устим вважав, що перш ніж відростити собі чуб, треба отримати на те благословіння у батька, у старшого в роду… Саме тому на меморіальній дошці в Бережанах він зображений із чубом…

 

А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав…
Й заплакав Бог, побачивши загін,
Спереду — сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Масимлюк

 

Отець Володимир Зайчук священик і викладач. Працюючи зі студентами, він нагадує юним душам про присутність Бога у нашому житті. Це складна і невпинна праця. Згадуючи свої дитинство та юність, я вкотре шкодував про те, що змалечку не був навчений цінувати щиру молитву, тишу ікон і тепло церковних свічок.

 

Отець Володимир батько трьох дітей, двох студентів і школярика. Любов до діток відчувається в кожному слові цього українця.

 

Один із загиблих Героїв України, Устим Голоднюк, був студентом інституту, в якому викладає отець Володимир. Устим виріс в патріотичній родині і отримав ім’я в честь Устима Кармелюка. Устим вважав, що перш ніж відростити собі чуб, треба отримати на те благословіння у батька, у старшого в роду… Саме тому на меморіальній дошці в Бережанах він зображений із чубом… Біль від втрати цієї людини, котра віддала життя за Україну, назавжди залишиться в душі священика.

 

Капличка на території університету і студенти, навчені вірі, ідучи на навчання, вклоняються Богу і згадують Устима, котрий ще не так давно був одним із них.

Тернопільщина надзвичайна своїм духом. Я зачарований нею. Щиро радію, коли є привід зателефонувати, поспілкуватися, оновити емоції. Душа прагне до цього, наче до джерела кришталевої води, котре б’є з-під землі, вкотре доводячи нам, що земля жива. Навчаюся у них спілкуватися. Відкрито, щиро, з теплом і довірою.

 

Отець Володимир Зайчук взяв на себе величезну відповідальність. Яке надзвичайно велике і чисте серце потрібно мати священику, котрий навчає дітей.

Ми не маємо права нав’язувати дітям та онукам їх майбутнє. Ми, як батьки, не маємо права змушувати їх молитися та вірувати. Це вкрай делікатні духовні питання. Та зізнаюся, що буду просити своїх дітей, щоб мої онуки знали про Господа від самісінького дитинства. Щоб дивитися уважно їм в очі і згадувати, як читав їм молитви на ніч, коли Господь дарував щастя бути з родиною, а не десь в дорозі, далеко від рідних і таких віруючих в тебе оченят. Як же важливо не дати згаснути цьому вогнику в дитячих очах. Як важливо мовчки благословити рідне українське дитинство.

 

Я вклоняюся людям, котрі присвятили своє життя дітям. І по-батьківськи вдячний отцю Володимиру і усім тим, хто виховує майбутнє нашої Нації, виховує Героїв.

Нам вкрай потрібен мир. Мир, котрий вкриє сніжинками рідну українську землю і засяє різдвяними вогниками в кожному українському вікні. Мир потрібен усім. І в першу чергу тим, хто на передовій, в авангарді Нації. Тим, за ким постійно плаче душа. Нам потрібен мир, але не ціною зради всіх тих, хто поклав своє життя на боротьбу з ворогом! Нам потрібен мир, щоб ніколи не втрачати наших дітей… Господи, бережи Україну!

Отець Володимир Зайчук. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/OGjna02tLgs

Я говорив зі священиком, з батьком, з українцем — отцем Богданом

Олег Володарський: «Богдан Комарницький — високий, суворий і уважний священик, але й було в ньому щось по-батьківськи тепле та ніжне»


Молитва до Пресвятої Богородиці на честь Її ікони «Скоропослушниця»

Преблагословенна Владичице, Приснодіво Богородице, що Бога Слово раніше всякого слова для спасіння нашого народила і благодать Його найбільше за всіх прийняла, Море Божественних дарів і чудес; завжди жива Ріка, Яка подає благодать усім, хто з вірою до Тебе прибігає! Перед Твоїм чудотворним образом припадаючи, молимось до Тебе, Всещедрої Матері Чоловіколюбного Владики: сподоби нас всещедрої милості Твоєї і прохання наші, що ми приносимо Тобі, Скоропослушнице, якомога швидше виконай на користь, утіху і спасіння кожному. Вияви, Преблага, благодать Твою на рабах Твоїх. Подай хворим зцілення і здоров’я; тим, що хвилюються — спокій; полоненим — свободу; страждаючим — утіху. Визволи, Всемилостива Владичице, кожне місто і країну від голоду, хвороби, землетрусу, потопу, вогню, меча та іншої тимчасової та вічної кари. Материнськими Своїми молитвами гнів Божий відверни. Від душевної немочі, спокус та гріхопадінь рабів Твоїх визволи. Щоб ми, перемагаючи спокуси та живучи благочестиво у цьому віці, в майбутньому сподобилися вічних благ благодаттю й чоловіколюбством Сина Твого і Бога, Якому належить всяка слава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і Пресвятим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

 

Отець Богдан Комарницький, Митрофорний протоієрей, настоятель храму Преображення Господнього (м. Тернопіль)

Героєм цього випуску «Сповіді» став священик Богдан Комарницький. Героєм, точніше героїнею, цієї публікації стала Руда Марія, матір отця Богдана.

 

Комарницька-Руда Марія 1925 року народження членкиня ОУН-УПА, зв’язкова, часто переносила естафети в інші села

Не можу пояснити чому. Просто так відчуває душа. Ми тривалий час кружляли неподалік від храму, не в змозі його відшукати. Більше 40 хвилин пішло у нас на те, щоб відшукати храм Преображення Господнього, хоча ми були менше ніж в кілометрі від нього.

Так буває. Буває навіть, що раптово забуваєш слова молитви, котру до того читав тисячі разів. Буває, що здавалося б пряму стежку плутає, викривляє нечистий. Забиває голову сумнівами, смутком, метушнею. Примножує страх та недовіру. Робота в нього така – нечиста. Така його суть.

 

І ось після довгих пошуків ми все ж таки дісталися до храму Божого, на вході до якого високий суворий чоловік запитав мене: «Ну і що ви тут хочете знімати?». Це було просте, нескладне запитання, та воно було поставлене з такою суворістю, що всередині мене щось сколихнулося, навіть, зізнаюся, збунтувалося. Гординя. Дика, невихована, дурна пиха.

 

Я говорив зі священником, з батьком, з українцем. Господи, як неусвідомлено та емоційно я буваю імпульсивний. І вже, здавалося б, не 15 років.

 

Лише згодом, поспілкувавшись з отцем Богданом я зрозумів, що за своєю суттю він людина зібрана та дисциплінована. Колишній військовий.

 

Син зв’язкової УПА, котрий пережив разом з матір’ю надскладні випробування. Такі люди виховані в суворості, котру диктують складні часи, проте й у великій любові. Любові до ближніх, до Бога і до України.

 

В очах таких дітей назавжди залишаються відголоски смутку. Та вони виростають сильними. Незламними. Вони виживають, з честю витримують життєві випробування, не втрачаючи тієї любові, котрої їх навчали з самого дитинства.

І, мабуть, не треба зображувати нашу історію трагічно. Це історія видатних перемог і нищівних поразок, історія смертей та народжень. Та головне – ми, українці, вижили. Нас не зуміли знищити попри всі намагання. І, як би складно нам не було, ми вміємо любити, цінувати та захищати свою землю.

 

Високий, суворий і уважний священник, побачивши, як напружено ми працюємо, пригощав нас кавою, прохолодною водою та солодощами. І було в цьому щось по-батьківськи тепле та ніжне.

Ми не зуміємо побачити нашого Батька Спасителя, та в моєму усвідомленні він суворий, уважний та люблячий. Віра в Бога повертає мене в дитинство, пробуджує в мені маленького доброго хлопчика. Я стаю дитям Матері Божої та Отця Небесного. Дитиною, котру люблять, про яку піклуються, котру ніколи не покинуть. Ось чому «Сповідь», отче Богдане! Саме тому.

 

Дозвольте, отче, вклонитися пам’яті Вашої матері, Комарницької-Рудої Марії Дмитрівни. Благословіть, отче, щоб ми, українці, любили і поважали одне одного. Помоліться, отче, щоб ми більше ніколи не віддали ані крихти рідної землі ворогу, і щоб наші онуки та правнуки любили свою землю та ніколи не забували про святу віру в Господа Бога.

Отець Богдан Комарницький. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/6imPZQZdtsE

Для лікаря і волонтера Віктора Панфілова Україна – понад усе!

Патріот Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Він живе своєю країною – Олег Володарський

 

Офіційна заява Руху Ветеранів України щодо суспільно-політичної ситуації, пов’язаної з підписанням угоди в Мінську

1. Ніхто не має права навіть думати, а не те, щоб вголос припускати, що Ветерани допустять хоча б крихітну здачу інтересів України, не кажучи про капітуляцію.

2. Ми ніколи в житті не дозволимо маніпуляції святим іменем Ветеран на користь будь-чиїх політичних амбіцій. Захист Української держави стоїть набагато вище за політичні чвари, і лише відкинувши їх, можна досягти справжньої консолідації, що було продемонстровано, приміром, на Марші Захисників України.

3. Повністю підтримуючи право та бажання членів нашого руху індивідуально брати участь в акціях протесту, ми поки що утримаємось від масового заклику.

4. Виходити на вулиці просто, щоб вийти, ми не будемо, АЛЕ, якщо будь в кого з владних структур, незважаючи на посади та ранги, з’явиться бажання посягнути на святі для нас речі – розмова з ними буде за законами воєнного часу.

5. Президент перед всім Народом України присягнув бути Гарантом Конституції, в якій чітко описані наші права, свободи, територіальний склад нашої Батьківщини та непорушність її кордонів, тож Рух ветеранів України радить йому ЗАВЖДИ ПАМ‘ЯТАТИ присягу, адже кара за зраду буде жорстока і невідворотна. Хочеться думати це для нього так само чітко зрозуміло, як і для нас.

6. Ми пильно слідкуємо за геополітичними процесами та якщо чітко побачимо зраду інтересів України – одразу дамо заклик до дій. Акцій попереджувального характеру не буде.

 

Ми вже помирали за нашу Країну, тож з радістю зробимо це знову.

А ВИ?

Джерело http://svato.kh.ua/language/uk/ofitsijna-zayava-ruhu-veteraniv-ukrayiny-shhodo-suspil-no-polity-chnoyi-sy-tuatsiyi-povyazanoyi-z-pidpy-sannyam-ugody-v-mins-ku/

 

Панфілов Віктор Миколайович, терапевт-кардіолог, волонтер, учасник проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова»

Нація рветься в бій. Кожен нерв, кожен м’яз неймовірно напружені. Нація не погодиться стати на коліна перед давнім ворогом. Кровожерливим ворогом, хижим до безпринципності і неймовірно небезпечним. Небезпечним своїм невпинним бажанням викрасти нашу історію та культуру. Ненаситним до нашої неймовірно красивої землі. Лютий до нашої щирої віри в Господа нашого Ісуса Христа.

Жадібний та жорстокий хижак харчується нашими помилками та роз’єднаністю. Живе за рахунок зради «еліти» посткомуністичного зразка. Злий дух, із чужого нам болотного храму на курячих ніжках, котрий по-варварськи калічить свідомість та душі українців, які не розуміють всю серйозність загрози.

 

Протягом останніх шести років мене оточують люди, котрі присвятили себе Україні. Події останніх років змусили мене більше уваги приділяти вивченню історії, культури та генетичної фундації нашої Нації. І коли я бачу в соціальних мережах світлини з проханням про допомогу пораненим та їх сім’ям, вкотре відчуваю біль від нашої байдужості та роз’єднаності. Адже ці люди – герої, котрі боронять нашу країну. І це не вони або волонтери повинні просити про допомогу, а саме суспільство, об’єднавшись, має опікуватися тим, щоб вони були забезпечені всім необхідним.

 

Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Український лікар, патріот, котрий живе своєю країною. Він справжній. Простий. Витриманий. Він в строю!

 

Мене дуже зацікавило ставлення його жінки, дружини, берегині до тієї діяльності, котрій Віктор присвячує своє життя. І я побачив абсолютно симетричне ставлення до того, що відбувається. Вона не менше за чоловіка радіє, коли їм вдалося віднайти рідкісні ліки чи закупити необхідні препарати. Їм обом болить війна, болить Батьківщина. Та між ними є та гармонія та взаємопідтримка, котра надає їм сил та наснаги допомагати іншим. Пишаюся такими людьми! Пишаюся тим, що в них є Україна, а в нашої любої України є вони!

 

З такими людьми можна товаришувати чи сваритися, домовлятися чи сперечатися, та коли йде мова про Україну, вони стають категоричними та безкомпромісними. Україна понад усе!

 

Там, глибоко в наших з вами сім’ях, є тонкий та делікатний аспект – довіра. Вона народжується в теплі родинної любові, загартовується в полум’ї родинного затишку і поступово виростає в довіру до своєї країни і свого народу.

 

А ті, хто захищає зараз нашу країну на сході, і ті, хто їм всіляко допомагає в цьому, не покладаючи рук, насамперед варті нашої довіри. Адже і вони нам довіряють. Довіряють побудову нашого майбутнього, в той час як вони зі зброєю в руках, ризикуючи життям, боронять сьогодення.

Саме таку довіру я побачив, спостерігаючи за цією родиною. Дивлячись на таких людей, ані на мить не сумніваюся, що МИР, про який ми так молимося обов’язково настане. Мир не будь-якою ціною. Мир – як перемога над ворогом, що так жорстоко та цинічно винищує нас вже не одну сотню років. Божий Мир.

Віктор Панфілов. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/bX--Zk02aiE

Для лікаря і волонтера Віктора Панфілова Україна – понад усе!

Патріот Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Він живе своєю країною – Олег Володарський

 

Офіційна заява Руху Ветеранів України щодо суспільно-політичної ситуації, пов’язаної з підписанням угоди в Мінську

1. Ніхто не має права навіть думати, а не те, щоб вголос припускати, що Ветерани допустять хоча б крихітну здачу інтересів України, не кажучи про капітуляцію.

2. Ми ніколи в житті не дозволимо маніпуляції святим іменем Ветеран на користь будь-чиїх політичних амбіцій. Захист Української держави стоїть набагато вище за політичні чвари, і лише відкинувши їх, можна досягти справжньої консолідації, що було продемонстровано, приміром, на Марші Захисників України.

3. Повністю підтримуючи право та бажання членів нашого руху індивідуально брати участь в акціях протесту, ми поки що утримаємось від масового заклику.

4. Виходити на вулиці просто, щоб вийти, ми не будемо, АЛЕ, якщо будь в кого з владних структур, незважаючи на посади та ранги, з’явиться бажання посягнути на святі для нас речі – розмова з ними буде за законами воєнного часу.

5. Президент перед всім Народом України присягнув бути Гарантом Конституції, в якій чітко описані наші права, свободи, територіальний склад нашої Батьківщини та непорушність її кордонів, тож Рух ветеранів України радить йому ЗАВЖДИ ПАМ‘ЯТАТИ присягу, адже кара за зраду буде жорстока і невідворотна. Хочеться думати це для нього так само чітко зрозуміло, як і для нас.

6. Ми пильно слідкуємо за геополітичними процесами та якщо чітко побачимо зраду інтересів України – одразу дамо заклик до дій. Акцій попереджувального характеру не буде.

 

Ми вже помирали за нашу Країну, тож з радістю зробимо це знову.

А ВИ?

Джерело http://svato.kh.ua/language/uk/ofitsijna-zayava-ruhu-veteraniv-ukrayiny-shhodo-suspil-no-polity-chnoyi-sy-tuatsiyi-povyazanoyi-z-pidpy-sannyam-ugody-v-mins-ku/

 

Панфілов Віктор Миколайович, терапевт-кардіолог, волонтер, учасник проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова»

Нація рветься в бій. Кожен нерв, кожен м’яз неймовірно напружені. Нація не погодиться стати на коліна перед давнім ворогом. Кровожерливим ворогом, хижим до безпринципності і неймовірно небезпечним. Небезпечним своїм невпинним бажанням викрасти нашу історію та культуру. Ненаситним до нашої неймовірно красивої землі. Лютий до нашої щирої віри в Господа нашого Ісуса Христа.

Жадібний та жорстокий хижак харчується нашими помилками та роз’єднаністю. Живе за рахунок зради «еліти» посткомуністичного зразка. Злий дух, із чужого нам болотного храму на курячих ніжках, котрий по-варварськи калічить свідомість та душі українців, які не розуміють всю серйозність загрози.

 

Протягом останніх шести років мене оточують люди, котрі присвятили себе Україні. Події останніх років змусили мене більше уваги приділяти вивченню історії, культури та генетичної фундації нашої Нації. І коли я бачу в соціальних мережах світлини з проханням про допомогу пораненим та їх сім’ям, вкотре відчуваю біль від нашої байдужості та роз’єднаності. Адже ці люди – герої, котрі боронять нашу країну. І це не вони або волонтери повинні просити про допомогу, а саме суспільство, об’єднавшись, має опікуватися тим, щоб вони були забезпечені всім необхідним.

 

Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Український лікар, патріот, котрий живе своєю країною. Він справжній. Простий. Витриманий. Він в строю!

 

Мене дуже зацікавило ставлення його жінки, дружини, берегині до тієї діяльності, котрій Віктор присвячує своє життя. І я побачив абсолютно симетричне ставлення до того, що відбувається. Вона не менше за чоловіка радіє, коли їм вдалося віднайти рідкісні ліки чи закупити необхідні препарати. Їм обом болить війна, болить Батьківщина. Та між ними є та гармонія та взаємопідтримка, котра надає їм сил та наснаги допомагати іншим. Пишаюся такими людьми! Пишаюся тим, що в них є Україна, а в нашої любої України є вони!

 

З такими людьми можна товаришувати чи сваритися, домовлятися чи сперечатися, та коли йде мова про Україну, вони стають категоричними та безкомпромісними. Україна понад усе!

 

Там, глибоко в наших з вами сім’ях, є тонкий та делікатний аспект – довіра. Вона народжується в теплі родинної любові, загартовується в полум’ї родинного затишку і поступово виростає в довіру до своєї країни і свого народу.

 

А ті, хто захищає зараз нашу країну на сході, і ті, хто їм всіляко допомагає в цьому, не покладаючи рук, насамперед варті нашої довіри. Адже і вони нам довіряють. Довіряють побудову нашого майбутнього, в той час як вони зі зброєю в руках, ризикуючи життям, боронять сьогодення.

Саме таку довіру я побачив, спостерігаючи за цією родиною. Дивлячись на таких людей, ані на мить не сумніваюся, що МИР, про який ми так молимося обов’язково настане. Мир не будь-якою ціною. Мир – як перемога над ворогом, що так жорстоко та цинічно винищує нас вже не одну сотню років. Божий Мир.

Віктор Панфілов. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/bX--Zk02aiE

Отець Андрій — велична людина. Велична душею

Капелан Андрій Любунь встигає займатися волонтерською та соціальною роботою — Олег Володарський


Молитва за спасіння держави Української і втихомирення в ній розбрату і чвар між людьми

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідуємося у гріхах і беззаконнях наших, що ними зранили Твоє милосердя і зачинили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й уразив Ти нас безладдям і віддав на потоптання й зневаження ворогам нашим, і принижені ми більше інших народів, і зневагу й наругу терпимо  від  сусідів наших.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу людську, підводиш повалених і підіймаєш тих, що впали! Небесну Твою силу з неба народові нашому пошли, зціли рани душ наших і підійми нас із постелі немочі, бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і породжуємо беззаконня. Вгамуй ворожнечу і розбрат в землі українській, віддали від нас заздрощі, чвари, зарозумілість, злочинність, пияцтво й розпалення пристрастей, попали в серцях наших терна нечистоти, непримиренности й озлоблення, щоб полюбили ми один одного і, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, як і вчив і заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на милість і дай нам поміч у скорботі. Молить бо Тебе Церква Твоя молитвами святого рівноапостольного князя Володимира і блаженної великої княгині Ольги, святих благовірних князів-страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, митрополитів Київських: Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра (Могили); святих митрополитів Феодосія Чернігівського, Димитрія та Арсенія Ростовських, Інокентія та Софронія Іркутських, Іоасафа Білгородського, Іоана та Павла Тобольських, які за Україну страждали; святого великомученика Юрія Побідоносця, великомучениці Варвари, святі мощі якої у благословенному Богом Києві перебувають, преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, Миколи, князя Луцького, Макарія Канівського, Феодора, князя Острозького, преподобних отців наших Антонія і Феодосія та всіх чудотворців Києво-Печерських, преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобних Іова та Феодосія, ігуменів Манявських, святої Юліанії, княжни Ольшанської, всіх святих, на землі Українській прославлених, а особливо Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії, Яка з древніх часів покривала і захищала Своїм святим омофором країну нашу.

Врозуми народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, про Церкву нашу помісну Православну, Україну і весь народ добре дбати та державність відстоювати. Силою Хреста Твого зміцни державу і воїнство наше та захисти від підступів ворожих. Піднеси людей розуму й сили і постав на служіння Вітчизні нашій, а нам усім дай духа мудрости і страху Божого, духа міцности й благочестя і даруй кожному вогонь любові до матері нашої України — єдиної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою, бо Ти Бог наш, бо в Тобі джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

 

«Андрій Любунь — військовий капелан, настоятель парафій в с. Куликів та в с. Лішня Кременецького району Тернопільської області. Волонтерством почав займатись одразу після Революції Гідності. За волонтерську роботу чи краще — службу, він удостоєний звання «Людина року» на регіональному рівні.

Отець є реалізатором задуму будівництва Каплиці-пантеону Героїв АТО у с. Лішня. Капличка збудована виключно за пожертви людей та сподвижництва отця Андрія Любуня поблизу джерела святої Праведної Анни. Каплиця-пантеон Героїв АТО — єдина в Україні. В ній з кожної області встановлені гранітні дошки з викарбуваними іменами Героїв. З 2018 року, з часу освячення каплички, тут, в Лішні, відбувається Всеукраїнська проща для родин загиблих за незалежність України. Майже зі всіх областей України понад 150 родин, долі яких обпекла війна на сході держави, єднаються у молитві за душі невинно убієнних.

Волонтерська Премія 2019 року»

Джерело https://religionpravda.com.ua/2019/10/18/Капелана-волонтера-ПЦУ-визнано-Людин/

 

У мене завжди були люди, котрим я беззастережно довіряв. Слову яких завжди можна було вірити, слова яких ні на йоту не розходилися зі справами. Війна та «Сповідь» додали в цей список священиків, капеланів, монахів, добровольців, волонтерів… Авангард нації. Ті, кому болить Україна, котрі відчувають її душею.

Тільки зараз, після сотень років фізичного та ідеологічного геноциду української нації поміж нас прокидається ДОВІРА одне до одного. І левова частка тих людей, котрі варті такої довіри, пов’язана з війною, Україною і Богом. Один з таких людей — капелан Дмитро Поворотній. Я щиро поважаю цього священнослужителя і, як тільки в мене виникають складні запитання, пов’язані з вірою та молитвою, завжди телефоную йому. Для мене він Герой. І не просто герой програми. Він один з тих, хто відчуває фальш і нещирість в усіх щаблях суспільства і не соромиться голосно про це заявляти. Він говорить про це, пише. Саме тому, плануючи поїздку на Тернопільщину, я звернувся до нього. Отець Дмитро дав мені телефон капелана Андрія Любуня.

 

Саме Андрій Любунь відкрив нам справжній Кременець. Він познайомив нас зі справжніми патріотами. Не було вичурних слів чи фальшивих емоцій. Були віруючі, добрі та вільні українці. Незламні та непримиренні. Камаєв, Біндас, Мельник, Кочергіна, Панфілов, Неділь…

 

Капелан Андрій Любунь парафіяльний священик. Його парафія розташована в семи кілометрах від Почаївської Лаври. Про біль від такого сусідства ми не стали говорити вголос, проте його видно по очах. Ми віруємо, що вона повернеться в лоно української церкви.

 

Віряни відбудували храм, в якому служить отець Андрій. Громада об’єдналася заради святої справи. Цей храм будували з любов’ю. В ньому неймовірно багато Господа. І стільки віри! Окремим надбанням Тернопільщини я вважаю побудову Пантеону. Храм пам’яті загиблих на цій війні, побудований поблизу цілющого святого джерела. Храм, на стінах якого викарбувані імена загиблих героїв. Монумент пам’яті тим, хто віддав своє життя за Україну.

 

Священне місце. Тихе та спокійне. Котре самим своїм існуванням закликає нас пам’ятати та цінувати. Сюди приїжджають дітлахи з усієї України. Тут проходять збори ПЛАСТу. Тут отримують незабутні уроки вірності та відданості Батьківщині. Вкрай важливі уроки, після стількох років спотворення нашої культури та історії.

Ісус вчив жертовності. Навчав любити ближнього свого. Любов до України складається із взаємовідносин між нами і в умінні ставитися одне до одного, як до самого себе. Це вже не тільки тиха молитва в усамітненні домашнього вівтаря. Це молитва національна. Молитва, котра об’єднає нас усіх задля того, щоб вимолити мир і стати щасливими.

 

Він – велична людина, капелан Андрій Любунь. Велична душею. Величезна, наче небо. Батько чотирьох дітей, парафіяльний священик у двох парафіях, він встигає займатися волонтерською та соціальною роботою. Мені нещодавно дорікнули, що я забагато уваги приділяю церкві та священикам. Ні! Не забагато! Адже саме завдяки їм ми перемагали, перемагаємо і будемо перемагати зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Нам потрібно стати істинно віруючою та духовною нацією. В цьому майбутнє. В цьому наш генетичний код. Коли в душі є віра та Бог, поле шумить пшеницею ласкаво, а птахи своїм співом нагадують нам про душі тих, хто пішов і тих, хто ще не народився… Ми подорослішали. Ми тепер не молимося крадькома. Ми молимося щиро, відкрито і з величезною любов’ю.

Отець Андрій Любунь. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/VOlBNctnnL8


Отець Андрій — велична людина. Велична душею

Капелан Андрій Любунь встигає займатися волонтерською та соціальною роботою — Олег Володарський


Молитва за спасіння держави Української і втихомирення в ній розбрату і чвар між людьми

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідуємося у гріхах і беззаконнях наших, що ними зранили Твоє милосердя і зачинили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й уразив Ти нас безладдям і віддав на потоптання й зневаження ворогам нашим, і принижені ми більше інших народів, і зневагу й наругу терпимо  від  сусідів наших.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу людську, підводиш повалених і підіймаєш тих, що впали! Небесну Твою силу з неба народові нашому пошли, зціли рани душ наших і підійми нас із постелі немочі, бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і породжуємо беззаконня. Вгамуй ворожнечу і розбрат в землі українській, віддали від нас заздрощі, чвари, зарозумілість, злочинність, пияцтво й розпалення пристрастей, попали в серцях наших терна нечистоти, непримиренности й озлоблення, щоб полюбили ми один одного і, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, як і вчив і заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на милість і дай нам поміч у скорботі. Молить бо Тебе Церква Твоя молитвами святого рівноапостольного князя Володимира і блаженної великої княгині Ольги, святих благовірних князів-страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, митрополитів Київських: Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра (Могили); святих митрополитів Феодосія Чернігівського, Димитрія та Арсенія Ростовських, Інокентія та Софронія Іркутських, Іоасафа Білгородського, Іоана та Павла Тобольських, які за Україну страждали; святого великомученика Юрія Побідоносця, великомучениці Варвари, святі мощі якої у благословенному Богом Києві перебувають, преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, Миколи, князя Луцького, Макарія Канівського, Феодора, князя Острозького, преподобних отців наших Антонія і Феодосія та всіх чудотворців Києво-Печерських, преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобних Іова та Феодосія, ігуменів Манявських, святої Юліанії, княжни Ольшанської, всіх святих, на землі Українській прославлених, а особливо Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії, Яка з древніх часів покривала і захищала Своїм святим омофором країну нашу.

Врозуми народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, про Церкву нашу помісну Православну, Україну і весь народ добре дбати та державність відстоювати. Силою Хреста Твого зміцни державу і воїнство наше та захисти від підступів ворожих. Піднеси людей розуму й сили і постав на служіння Вітчизні нашій, а нам усім дай духа мудрости і страху Божого, духа міцности й благочестя і даруй кожному вогонь любові до матері нашої України — єдиної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою, бо Ти Бог наш, бо в Тобі джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

 

«Андрій Любунь — військовий капелан, настоятель парафій в с. Куликів та в с. Лішня Кременецького району Тернопільської області. Волонтерством почав займатись одразу після Революції Гідності. За волонтерську роботу чи краще — службу, він удостоєний звання «Людина року» на регіональному рівні.

Отець є реалізатором задуму будівництва Каплиці-пантеону Героїв АТО у с. Лішня. Капличка збудована виключно за пожертви людей та сподвижництва отця Андрія Любуня поблизу джерела святої Праведної Анни. Каплиця-пантеон Героїв АТО — єдина в Україні. В ній з кожної області встановлені гранітні дошки з викарбуваними іменами Героїв. З 2018 року, з часу освячення каплички, тут, в Лішні, відбувається Всеукраїнська проща для родин загиблих за незалежність України. Майже зі всіх областей України понад 150 родин, долі яких обпекла війна на сході держави, єднаються у молитві за душі невинно убієнних.

Волонтерська Премія 2019 року»

Джерело https://religionpravda.com.ua/2019/10/18/Капелана-волонтера-ПЦУ-визнано-Людин/

 

У мене завжди були люди, котрим я беззастережно довіряв. Слову яких завжди можна було вірити, слова яких ні на йоту не розходилися зі справами. Війна та «Сповідь» додали в цей список священиків, капеланів, монахів, добровольців, волонтерів… Авангард нації. Ті, кому болить Україна, котрі відчувають її душею.

Тільки зараз, після сотень років фізичного та ідеологічного геноциду української нації поміж нас прокидається ДОВІРА одне до одного. І левова частка тих людей, котрі варті такої довіри, пов’язана з війною, Україною і Богом. Один з таких людей — капелан Дмитро Поворотній. Я щиро поважаю цього священнослужителя і, як тільки в мене виникають складні запитання, пов’язані з вірою та молитвою, завжди телефоную йому. Для мене він Герой. І не просто герой програми. Він один з тих, хто відчуває фальш і нещирість в усіх щаблях суспільства і не соромиться голосно про це заявляти. Він говорить про це, пише. Саме тому, плануючи поїздку на Тернопільщину, я звернувся до нього. Отець Дмитро дав мені телефон капелана Андрія Любуня.

 

Саме Андрій Любунь відкрив нам справжній Кременець. Він познайомив нас зі справжніми патріотами. Не було вичурних слів чи фальшивих емоцій. Були віруючі, добрі та вільні українці. Незламні та непримиренні. Камаєв, Біндас, Мельник, Кочергіна, Панфілов, Неділь…

 

Капелан Андрій Любунь парафіяльний священик. Його парафія розташована в семи кілометрах від Почаївської Лаври. Про біль від такого сусідства ми не стали говорити вголос, проте його видно по очах. Ми віруємо, що вона повернеться в лоно української церкви.

 

Віряни відбудували храм, в якому служить отець Андрій. Громада об’єдналася заради святої справи. Цей храм будували з любов’ю. В ньому неймовірно багато Господа. І стільки віри! Окремим надбанням Тернопільщини я вважаю побудову Пантеону. Храм пам’яті загиблих на цій війні, побудований поблизу цілющого святого джерела. Храм, на стінах якого викарбувані імена загиблих героїв. Монумент пам’яті тим, хто віддав своє життя за Україну.

 

Священне місце. Тихе та спокійне. Котре самим своїм існуванням закликає нас пам’ятати та цінувати. Сюди приїжджають дітлахи з усієї України. Тут проходять збори ПЛАСТу. Тут отримують незабутні уроки вірності та відданості Батьківщині. Вкрай важливі уроки, після стількох років спотворення нашої культури та історії.

Ісус вчив жертовності. Навчав любити ближнього свого. Любов до України складається із взаємовідносин між нами і в умінні ставитися одне до одного, як до самого себе. Це вже не тільки тиха молитва в усамітненні домашнього вівтаря. Це молитва національна. Молитва, котра об’єднає нас усіх задля того, щоб вимолити мир і стати щасливими.

 

Він – велична людина, капелан Андрій Любунь. Велична душею. Величезна, наче небо. Батько чотирьох дітей, парафіяльний священик у двох парафіях, він встигає займатися волонтерською та соціальною роботою. Мені нещодавно дорікнули, що я забагато уваги приділяю церкві та священикам. Ні! Не забагато! Адже саме завдяки їм ми перемагали, перемагаємо і будемо перемагати зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Нам потрібно стати істинно віруючою та духовною нацією. В цьому майбутнє. В цьому наш генетичний код. Коли в душі є віра та Бог, поле шумить пшеницею ласкаво, а птахи своїм співом нагадують нам про душі тих, хто пішов і тих, хто ще не народився… Ми подорослішали. Ми тепер не молимося крадькома. Ми молимося щиро, відкрито і з величезною любов’ю.

Отець Андрій Любунь. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/VOlBNctnnL8