хочу сюда!
 

Валерия

30 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Заметки с меткой «сповідь»

Олександр Сич чесно розповідає про те, що його бентежить


Олександр Максимович пройшов значний та тернистий шлях, у нього неймовірна кількість граней – Олег Володарський

Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілася, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому.

Ліна КОСТЕНКО, «Записки українського самашедшого»

 

Олександр Максимович Сич, голова Івано-Франківської обласної ради. Цей українець пройшов значний та тернистий шлях до здійснення своєї мрії. У нього неймовірна кількість граней. Проте найфундаментальніша та найбільш резонуюча – він ЛЮДИНА. Людина, котра мислить, відчуває, пише. Громадянин своєї країни, котрий свідомо осмислює історію, культуру та генетику своєї Нації.

 

Природжений політик, під час «Сповіді» він відкинув дипломатію і йому стало сили чесно розповісти про те, що бентежить його розум, душу та серце.

 

«Сповідь». Покута. Коли ти втрачаєш згоду із самим собою. Непокоїшся. Навіть інколи соромишся. А потім тобі стає настільки важливо бути абсолютно чесним та щирим, що ти забуваєш про камери та про тисячі глядачів, котрі дивитимуться твою «Сповідь».

 

Олександр Максимович розпочав програму як досвідчений, обережний, виважений політик, проте раптом зупинився, на мить замислився і все ж таки зумів відкрити нам людину, Олександра Сича.

Є люди, з котрими «смачно» думати і «апетитно» вести навіть найскладніші діалоги. А в нас вони надзвичайно важкі.

Нас тисячі років позбавляли можливості усвідомлювати свою генетичну спадщину. Замість того, щоб, вивчаючи минуле, будувати майбутнє, кращі з нас віками змушені були вмирати та вбивати, аби не втратити хоча б сьогодення.

В прогресивних світових спільнотах з цього приводу працюють цілі інституції, котрі культивують генетичну пам’ять, формують ставлення до тих чи інших історичних фактів, опікуються культурологічною спадщиною, зберігають традиції. Все це надскладні процеси, хід яких не має зупинятися ані на мить.

 

І чим більше людина, патріот присвячує себе своїй державі, тим більше він починає замислюватися над несправедливістю історичних процесів. Проте найбільшим лихом для нас усіх продовжує бути ВІЙНА.

Я не знаю, як і про що думають інші. Мабуть нікому, окрім Всевишнього, не дано про це знати. Але я щиро переконаний, що турбуючись про долю своєї країни, переживаючи її біль як свій власний, людина несе в собі МИР.

 

Він щиро посміхається усім. Він захоплюється своєю Батьківщиною. Він знає та усвідомлює завіти дідів-прадідів. А ще… він мріє зробити щось важливе для своєї країни, залишити щось після себе. Та не для того, щоб його любили та дякували йому, а лише тому, що мріє хоч якось віддячити своїй Україні, котра подарувала йому все, що він має, усе, що він любить і чим дорожить.

 

Багато часу минуло після зйомок «Сповіді» з Олександром Максимовичем, а я подумки часто продовжую наш діалог. Безліч запитань, котрі лунають в голові. Непростих, гострих запитань. На теми, спілкування, на які нам так не вистачає. Це загальнонаціональний інтелект. Громадянський. Суспільний.

Для того, щоб докопатися до нашої до нашої справжньої історії та генетики потрібно зрізати величезний пласт хворобливого комуністичного антиукраїнського середовища. Це болісний процес. Нас ще довго буде лихоманити від нього. І це не дивно, адже більше ста років країною намагаються керувати внуки та правнуки вихованців мавзолейної мумії.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Олександр Сич

https://youtu.be/g2bvv5fiXSw

Лено, ти живеш своєю неймовірною землею – Олег Володарський

 

Найщасливіші люди – ті, хто відшукав себе. Вбиті і відроджені незліченну кількість разів своєю внутрішньою боротьбою, вони випромінюють простоту, залишаючись при цьому складним механізмом, котрий не до снаги. Їх щирість нагадує оголеність та беззахисність, та варто торкнутися їх душі, і ти відчуєш усю силу захисної броні з присмаком сталі на вустах. Їх слова, наче куля, що влучно летить до цілі, пронизує твою голову, за долі секунди змінюючи твоє мислення і закладає в нього щось нове, невідоме тобі раніше. Їх мовчання приголомшує… Їх посмішка обеззброює…

В них немає меж, проте ти гостро відчуєш свої, як тільки спробуєш увійти на невідому тобі територію. Вони усюди, та самі по собі. Вони бачать тебе наскрізь, тому що бачать себе. Вони знають, якими почуттями ти сповнений і скільки тобі потрібно до останньої краплі.

І якщо тобі дуже пощастить – ти зустрінеш їх на своєму життєвому шляху. Буде солодко та боляче водночас. Буде ламати наче за черговою дозою. Буде руйнувати і збирати докупи… Це хороший знак, ти ростеш.

Навіть якщо після тебе розтрощить, наче після падіння з висотки, тобі завжди подадуть руку і покажуть те, чого ти раніше не бачив. Головне не пройти повз. Повз таких людей. Ти впізнаєш їх за простотою. За поглядом, котрий тебе обеззброїть та прив’яже сильніше за будь-які ланцюги…

Анжеліка Хоффман

 

Слухай, а ти знаєш, як я рятуюся від болю? Шукаю спокою в тиші. Або йду до людей, вони в нас неймовірно мудрі.

Ось і наближається до завершення цикл програм про твою рідну Гуцульщину. Ти була права. Це чарівно. Казка, котру треба зуміти почути…як в дитинстві, коли на межі сну, завернувшись в ковдру, слухаєш мамині казки, вже не зовсім усвідомлюючи де сон, а де дійсність.

 

Ти живеш своєю неймовірною землею. Ти гуцулка. Завдяки цій енергії, котру дарують тобі твої любі гори ти умієш встигати усюди, а твоїх щоденних турбот, з котрими ти з такою легкістю пораєшся, вистачило б на трьох. Гори також люблять тебе, тому віддають тобі не менше любові та наснаги, ніж ти їм. А завдяки твоїй любові до рідного краю і з’явився цикл «Українська Шамбала».

 

«Просвіта», Манява, Верховина, Ясенів… Госпідко, пратчер, инчий вимір… Ти подарувала мені знайомства з неймовірними людьми, гостинно запросила до вашого родинного музею… Троє твоїх дітей, котрі так щиро моляться за столом. Я вражений!

Твої друзі – думаючі люди. А в їхніх очах неймовірна чесність та щирість. Пам’ятаю все. Кожний діалог. Кожне знайомство. Кожну мить.

Ти надзвичайно любиш свою країну. І це для мене найважливіше. Відповідь на питання «А що ти зробив для України?» стала мірилом мого ставлення до людей. Найсильніші любов та молитва – мовчазні. Найсильніша посмішка – посмішка людини, у котрої на душі сльози. Лено, у тебе грандіозний етнос. Етнос сили та віри. Етнос неймовірної працьовитості та щирої гостинності.

 

Ми дуже різні, сестричко. Різні за вихованням, традиціями… Проте які ж ми схожі, коли в нас грає одна українська кров. Ми нікому не подаруємо Україну, чого б нам це не коштувало.

Та справжній бій за Україну ще попереду. Ось там і знадобиться наша єдність. Розумієш? Знаю, що розумієш. Тому і пишу тобі відкрито та щиро на очах у всіх. Для того, щоб ми вміли знати, що ми є одне в одного. Для того, щоб зуміли довіряти. Це один із найболючіших аспектів нашого сьогоднішнього суспільства – невміння довіряти. А ми не маємо на це ДУХОВНОГО права.

Як тільки на святу українську землю впала перша крапелька крові загиблого за Україну воїна, ми зобов’язані були взятися за руки… Молитися та вірувати. Воювати та вірувати. Вірувати та виховувати дітей.

Ми ладні вмирати за свою країну, аби тільки Україна жила. На жаль, ніхто не знає, коли ми пройдемо це шлях і подужаємо це випробування. Господь навчає нас мудрості, каяттю та терпінню. Та завдяки цій скруті я зумів дізнатися про те, що в нашій з тобою країні живуть такі люди як ти – ззовні спокійні та виважені, а всередині щирі та вільні.

 

Дозволь мені вклонитися твоїй землі, твоєму дому, твоєму Храму. Дозволь вклонитися твоїй матері і по-дитячому зніяковіти, адже ми маємо завжди шанувати батьків. Вона пригощала мене хлібом. А для мене, як для українця, це святе.

Твоя Гуцульщина, Рашковська, навчила мене говорити вголос слова, котрих я раніше навіть не знав… Я не знав, що можна так любити свою країну і говорити про це… по-гуцульськи – не озираючись.

Лено, ми живемо в надкрасивій країні, ми частинки величної, грандіозної нації. Ми неймовірно щасливі люди, Сестро… Тільки б вимолити МИР…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Лена Рашковська

https://youtu.be/-3RYAyZcO8Q


Отець Назарій збудував в горах три храми – Олег Володарський

 

Молитва до Святого Архангела Михаїла

Преславний князю Небесних військ, святий Архангеле Михаїле. Оборони нас у нашій битві «проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». Прийди на поміч людям, котрих Бог створив на свою подобу, і котрих Він відкупив за велику ціну від рабства диявола. Свята Церква вшановує Тебе, як її сторожа і захисника. Тобі Господь довірив душі відкуплених, щоб їх провадити до Неба. Тому молюся, щоб Бог Миру стер сатану під нашими ногами, щоб він більше не міг затримувати в полоні людей і наносити шкоду Церкві. Жертвуємо наші молитви Найвищому, щоб вони без затримки привели на нас Його Милосердя. Схопи дракона, «змія стародревнього, він же диявол і сатана», зв’яжи його і скинь в бездонну пропасть, «щоб не міг він більше зводити народи». Амінь!

 

Отець Назарій. Храм Архистратига Михаїла в селі Довгопілля, Івано-Франківської області. Ми досить довго їхали ледь примітною гірською дорогою. Ліворуч від дороги пролягала скута кригою річка, а праворуч простягнулися села. В тих селах живуть спокійні та мудрі люди, котрі печуть хліб, виховують дітей… і вірують в Бога.

 

Отець Назарій. Священик серед гір. Там, де навколо лише Бог і прекрасний світ, котрий Він для нас створив. Мені дуже легко повертатися туди подумки, адже там душа почуває себе так легко і затишно. Я закохався в Карпати, в Гуцульщину, Верховину… Там живе Бог… Його шепіт лунає горами…

Отець Назарій. Священик, котрий збудував в тих горах три храми. Адже до того його прихожанам доводилось долати ледве не десятки кілометрів гірських доріг, щоб відвідати храм. Сильна людина. Полум’яний дух. Палаючий погляд…І тепла, батьківська посмішка. Сивоволосий священик, котрий так по-дитячому щиро любить Господа. Великий храм та вівтар.

 

Він дав мені потримати амулет зі святими мощами. Ми розпочали «Сповідь» і він, по праву старшого та мудрішого, спокійно попросив самим лише поглядом повернути святиню. Ні за яких обставин не можна бентежити спокій та тишу душі священика. Він в своєму храмі душею відчуває кожну ікону, кожний закуток.

Зайти, вклонитися, перехреститися і щиро покаятися у своїх гріхах та турботах Господу, віддавши Йому душевний тягар і наповнитися натомість Його любов’ю.

 

Гірський священник, до якого ідуть прихожани з трьох сіл. Він обіцяв Господу любити цих людей. І говорити правду. Щиро. Вірно. Він просто зобов’язаний бути сильним. Це його покликання. Адже ті, хто стоять поруч із ним під час молитви потребують відчути його віру і почути від нього про Бога… В горах. Там, де природа не завжди милостива до людини.

Ми підіймаємо голову і прохаємо Його пощадити та змилостивитися… Він дивиться на нас і дає нам саме те, що нам необхідно, а не те чого ми бажаємо…

Господь – строгий Вчитель, і водночас добрий та люблячий батько. Отець небесний…Звертаючись до якого ми стаємо чистіші та милосердніші…

 

Ми їхали назад, до Верховини, а я подумки повертався до нашої «Сповіді» з отцем Назарієм, сумніваючись в тому, чи зумів я розпитати про найважливіше священика, котрий так ясно та чітко бачить душі людей, що приходять до нього…

Отець Назарій подарував нам ікони, котрі зайняли своє місце в моєму домашньому вівтарі. І щоранку та щовечора під час молитви я звертаюся до них і знову бачу гори, серед яких отець Назарій збудував храм Архистратига Михаїла…

Гори – це місце ВОЛІ. Такої вже забутої, навіть незвичної для нас. Дикої, чистої, незаплямованої… Це сила поколінь предків, котрі віками вимолювали для нас майбутнє. Це шепіт Бога, котрий можна відчути тільки в Молитві…

Я пронесу через усе життя пам’ять про священика Назарія. Будувати храми, допомагати душам людей… і беззастережно та щиро вірувати в Господа… Я щасливий тим, що Бог дарував мені зустріч із цією ЛЮДИНОЮ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Назарій Лозинський

https://youtu.be/DU50kT9XKY8

Отець Назарій збудував в горах три храми – Олег Володарський

 

Молитва до Святого Архангела Михаїла

Преславний князю Небесних військ, святий Архангеле Михаїле. Оборони нас у нашій битві «проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». Прийди на поміч людям, котрих Бог створив на свою подобу, і котрих Він відкупив за велику ціну від рабства диявола. Свята Церква вшановує Тебе, як її сторожа і захисника. Тобі Господь довірив душі відкуплених, щоб їх провадити до Неба. Тому молюся, щоб Бог Миру стер сатану під нашими ногами, щоб він більше не міг затримувати в полоні людей і наносити шкоду Церкві. Жертвуємо наші молитви Найвищому, щоб вони без затримки привели на нас Його Милосердя. Схопи дракона, «змія стародревнього, він же диявол і сатана», зв’яжи його і скинь в бездонну пропасть, «щоб не міг він більше зводити народи». Амінь!

 

Отець Назарій. Храм Архистратига Михаїла в селі Довгопілля, Івано-Франківської області. Ми досить довго їхали ледь примітною гірською дорогою. Ліворуч від дороги пролягала скута кригою річка, а праворуч простягнулися села. В тих селах живуть спокійні та мудрі люди, котрі печуть хліб, виховують дітей… і вірують в Бога.

 

Отець Назарій. Священик серед гір. Там, де навколо лише Бог і прекрасний світ, котрий Він для нас створив. Мені дуже легко повертатися туди подумки, адже там душа почуває себе так легко і затишно. Я закохався в Карпати, в Гуцульщину, Верховину… Там живе Бог… Його шепіт лунає горами…

Отець Назарій. Священик, котрий збудував в тих горах три храми. Адже до того його прихожанам доводилось долати ледве не десятки кілометрів гірських доріг, щоб відвідати храм. Сильна людина. Полум’яний дух. Палаючий погляд…І тепла, батьківська посмішка. Сивоволосий священик, котрий так по-дитячому щиро любить Господа. Великий храм та вівтар.

 

Він дав мені потримати амулет зі святими мощами. Ми розпочали «Сповідь» і він, по праву старшого та мудрішого, спокійно попросив самим лише поглядом повернути святиню. Ні за яких обставин не можна бентежити спокій та тишу душі священика. Він в своєму храмі душею відчуває кожну ікону, кожний закуток.

Зайти, вклонитися, перехреститися і щиро покаятися у своїх гріхах та турботах Господу, віддавши Йому душевний тягар і наповнитися натомість Його любов’ю.

 

Гірський священник, до якого ідуть прихожани з трьох сіл. Він обіцяв Господу любити цих людей. І говорити правду. Щиро. Вірно. Він просто зобов’язаний бути сильним. Це його покликання. Адже ті, хто стоять поруч із ним під час молитви потребують відчути його віру і почути від нього про Бога… В горах. Там, де природа не завжди милостива до людини.

Ми підіймаємо голову і прохаємо Його пощадити та змилостивитися… Він дивиться на нас і дає нам саме те, що нам необхідно, а не те чого ми бажаємо…

Господь – строгий Вчитель, і водночас добрий та люблячий батько. Отець небесний…Звертаючись до якого ми стаємо чистіші та милосердніші…

 

Ми їхали назад, до Верховини, а я подумки повертався до нашої «Сповіді» з отцем Назарієм, сумніваючись в тому, чи зумів я розпитати про найважливіше священика, котрий так ясно та чітко бачить душі людей, що приходять до нього…

Отець Назарій подарував нам ікони, котрі зайняли своє місце в моєму домашньому вівтарі. І щоранку та щовечора під час молитви я звертаюся до них і знову бачу гори, серед яких отець Назарій збудував храм Архистратига Михаїла…

Гори – це місце ВОЛІ. Такої вже забутої, навіть незвичної для нас. Дикої, чистої, незаплямованої… Це сила поколінь предків, котрі віками вимолювали для нас майбутнє. Це шепіт Бога, котрий можна відчути тільки в Молитві…

Я пронесу через усе життя пам’ять про священика Назарія. Будувати храми, допомагати душам людей… і беззастережно та щиро вірувати в Господа… Я щасливий тим, що Бог дарував мені зустріч із цією ЛЮДИНОЮ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Назарій Лозинський

https://youtu.be/DU50kT9XKY8

Юрій Соломченко – нове, абсолютно інше покоління Гуцульщини

Уродженець Бойківщини Юрій Соломченко відшукав себе на Гуцульщині – Олег Володарський

 

Зовсім инчий вимір. Інше світосприйняття. Інше відображення. Все те ж саме – гори, ліси, Бог, традиції, культура…

 

Вони хочуть оновити свою спадковість. Гармонійно поєднати історичну традиційність та сучасність. Вивчити минуле, щоб застосовувати ці уроки сьогодні, будуючи майбутнє.

Ми п’ємо із джерела віри. Та сама Гуцульщина живе, відроджується, відбудовується. В інших, нових барвах та тональностях.

 

Юрій Соломченко, Руслан Трач, Лена Рашковська, Оксана Сусяк та багато інших… Всі вони шанують минуле, і навчені цьому минулому, будують неймовірно «смачне» сьогодення і майбуття.

 

Інша Гуцульщина. Свіжа, гонорлива, горда, цілеспрямована. Веселі й усміхнені очі говорять тобі: «Хочеш бути щасливим? Живи по-гуцульськи!»

 

От і уродженець Бойківщини Юрій Соломченко відшукав себе на Гуцульщині. Вільна людина. Не скута. Мені здалося, що він ще не знайшов себе. Він шукає. Він ще в дорозі. Він намагається віднайти себе не тільки тут і зараз, а й в далекому минулому і в ще більш далекому майбутньому. Таке непероборне бажання мандрівника усвідомити цей світ і себе в ньому.

 

Під час «Сповіді» ми не зупинялися детально на цій темі. Проте, посміхаючись йому, я усвідомлював його суть (сутру). Долаючи прожиті роки адреналіном, збираючи гриби і мріючи почути цей такий загадковий, проте рідний до болю СВІТ, він шукає ШАМБАЛУ.

 

Мені було неймовірно легко спілкуватися з Юрієм. Ми прощалися по-братньому – щиро посміхнувшись і міцно потиснувши одне одному руки. Як тільки доля подарує таку можливість, вирвуся з ним в гори…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Юрій Соломченко

https://youtu.be/Jg2rs7_3AlE

Отець Юрій говорив, а його слова лягали єлеєм на мою душу

Я підіймаю очі до неба… Поруч стоїть протоієрей Юрій Мануляк. Дивиться на мене і молиться, як і я, янголам Олег Володарський

 

Молитва-подяка української душі

Всещедрий і ласкавий Боже! Зі сльозами на очах я припадаю перед Твоєю величчю і не силі виразити словами того стану моєї душі, коли серце наповнюється любовю до Тебе. Яке щасття, який дар з неба народитися й жити на українській землі! О, Боже мій! Ти неперможний у Своєму милосерді. Ти неперевершений у Своїй премудрості: щедрість Твоя не має меж і в усьому видно діло рук Твоїх. Могутній Дніпро і зелені Карпати, блакитне небо і золотисті ниви земля наче казка: мова чарівна і пісні соловїні, а вишивки які! Люди добрі й щирі, працьовиті і розумні та, перш за все, побожні.

Понад тисяу літ минуло, як світло Христової Євангелії засяяло на нашій землі, і ми стали дітьми святої Вселенської Церкви, яким Ти, Господи, доручив органічно зєднувати, взаємодоповнювати і взаємозбагачувати християнські традиції Сходу і Заходу. За Твоїм, Господи, провидінням, Україна двигає важкий хрест на Голготу. Морем крові і горами невинних жертв засвідчили українці свою вірність до Тебе, правдивого Бога, бо тільки Ти, Господи, правда, шлях і життя вічне! Куди нам без Тебе?

Упродовж віків темні сили зла намагалися стерти Україну з лиця землі й, зокрема, через те, що ми стали твердинею християнства. Рідко який народ у світі пережив стільки страждань, скільки випало на долю України. Але ми відважно боролися за святу віру і з любовю вмирали за правду; приносили Тобі, Господи, в жертву щонайдорожче наше життя і клали його на вівтар свободи. Нас катували окупанти за любов до колосочків, а ми відплачували їм хлібом; нас винищували за доброту, а ми давали їм воду; нас вивозили з рідної родючої землі у дикі простори на край світу, а ми молилися за них. «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне!»

Дякуємо Тобі, Господи, за те, що наш український народ ніколи не був окупантом і нікого в ярмі не тримав, бо що людині з того, коли весь світ здобуде, а душу свою занапастить. Хоч і тернистий шлях випав на долю України, але в тім наше щасття, бо через вузькі ворота входять до Царства Небесного. Ми живі сьогодні, розумійте народи, і ще не вмерла Україна, бо з нами всемогутній Бог, Який запевнив нас: «Я з вами по всі дні, аж до кінця віку!» Амінь!

Христос шукав в кожній людині хороше, а ми шукаємо зле. Христос шукав в людях добро, бажаючи їх виправдати, а ми шукаємо зле, щоб засудити їх. Христу було боляче говорити про чужі гріхи, а нам це приємно. Христос словом навертав грішників в праведників, а ми словами робимо з грішників ще більших грішників. Христос рятував людей, а ми їх губимо. У цьому різниця. Але ж і ми можемо бути подібні Христу.

(Святитель Микола Сербський)

 

Протоієрей Юрій Мануляк

Я підіймаю голову в небо, шукаючи очима Янгола. Янгола, котрий несе нам МИР. Та Янголи дарують нам мир вже сьогодні. Своїми життями. Своїми, вірними та відданими Україні, душами.

Проте мир не в рабстві. І не за будь-яку ціну. За роки війни і за численні спроби поневолення нашої Нації, котрих за нашу більш ніж тисячолітню історію було чимало, на небесах опинилося величезне ВОЇНСТВО ЯНГОЛІВ, котрі служать небесну літургію за тих, хто зобов’язаний жити. Жити гідно та чесно. Жити сильно. З посмішкою та любов’ю.

Я підіймаю голову в небо і пошепки промовляю Молитву. Я наче бачу їхні очі. Бачу їх милосердя та любов. Я відчуваю їх сум за рідними та кровними. І ВОНИ моляться мені у відповідь. Моляться і вірують…

Інколи я не можу підняти очі до неба. Мені соромно і боляче бачити, як ми не пам’ятаємо тих, кому завдячуємо життям. Наче і знаємо про ці жахливі втрати, та у метушні сьогодення забуваємо про них. А треба пам’ятати щосекунди. І молитися за їх душі. Байдужість винищує людяність, а потім і саму душу. Це може перетворитися на катастрофу для Нації.

 

Олег Володарський

А інколи важко опустити очі долу. Я боюся. Боюся побачити оченята українського малюка, на очах у якого маю бути сильним. Сила – це віра. Віра щира та усвідомлена. Та, котра більша за саме життя. Віра мовчазна та тиха, проте неймовірно глибока. Щоб не страшно було посміхнутися українському малюкові, за майбутнє якого вмирають Янголи.

Моя Нація… Моя люба Україна… Розділена московитським дияволом на Янголів, щиро віруючих, бездушних та злих бісів… Моя Нація, котру розривають на шматки, аби тільки вона не згадала свою справжню генетику… Мій народ, котрий взявшись за руки і звернувшись до Бога, стане непереможним…

 

Я підіймаю очі до неба… Поруч стоїть отець Юрій Мануляк. Дивиться на мене і молиться. Так само як і я – янголам.

Подумки повертаюся до того зимового дня… Храмовий вівтар, ікони, ще не прикрашена ялинка. Дзвінка тиша, котра буває лише в храмі, коли звідти виходить останній прихожанин… І ми з українським священиком, котрий знає і усвідомлює Янголів набагато краще… В ньому більше України. Він від Бога – українець. Мати, батько, діди, прадіди… Я навчаюся у нього українству… переводжу погляд на ікони і відчуваю посмішку Бога…

 

В напівтемряві вечірнього храму в очах отця Юрія я бачив особливий відблиск віри… Він говорив, а його слова лягали життєдайним єлеєм на мою зболілу душу. І було в цьому відчуття неба… Мені не потрібно було дивитися на небо – небо було поруч. Адже душа українського священика ділилася зі мною часточкою щастя і благословення Бога…

Ми завершили «Сповідь», а розмова душ продовжувалася. Це неможливо повторити та пояснити. Це голос Бога. Об’єднуючи душі на сповіді, він навчає істиною та розумінням… Особливим розумінням, завдяки якому, вийшовши з храму, я побачив зовсім інше небо…

Де між небом та горами мерехкотіло світло. Світло, котре дарує МИР. Мир, на який ми всі так чекаємо… Котрий зробить нас переможцями на віки… І ми нарешті здобудемо ВОЛЮ…

Слово «воля» не перекладається на жодну мову. Лише істинні українці генетично усвідомлюють цей постулат. Воля – шепіт Бога, спів птаха і кочовий дух козацького степу, гіркота полину, золото дозрілої пшениці і аромат дому… Все те, без чого немає і не буде України… Янголи з нами… Вони з нами і заради нас… В ім’я ВОЛІ…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Юрій Мануляк

https://youtu.be/F0iqMyWBtZA

Гуцули пишаються своєю країною. Вони неймовірно справжні

Юрій Кречуняк був натхненним та фанатичним – це те, чого багатьом з нас так не вистачає – Олег Володарський

 

Обдарованість та вміння відображати власні вірування й вподобання гуцулів чітко простежується в їхньому мистецтві. Не дивлячись на географічну відокремленість, вони змогли створити власний характерний колорит, потужний темперамент орнаментів та мелодійну колористику вишивок й оздоблення. Всюди простежується збереження традиційних технік виконання та поєднання певних елементів декорування, а вміння створювати справжні мистецькі вироби передавалось з покоління в покоління. Тому, на основі опрацювання наявного музейного доробку, літературних джерел та власних матеріалів можна стверджувати, що найбільш вагомими для загального розвитку мистецтва є ткацтво, вишивка, килимарство, художня обробка шкіри та металу, а також різблярство та розпис на склі. Яскравим прикладом є гуцульська різьба по дереву. Майстерності різблення навчалися довгий час, і пройшовши не один рік вдосконалень на Гуцульщині виокремились три школи різьблярства: Річківська, Брустурська та Косівська. На високому рівні була майстерність гуцулів у таких ремеслах як малювання на склі, кераміка, ткацтво та килимарство. Наведене вище свідчить, що гуцульський край цілком виправдано називають одним з самих насичених та багатих на різні види ремесл. Тут можна у народних виробах «прочитати» не лише сучасні віяння, а й вірування та вподобання гуцулів, їх ставлення до навколишнього середовища, до всього живого та їхнє вміння максимально використовувати дари природи

Білей-Рубан Н. В., Сєдоухова Є. В., Петрусь Л. М, Полуда С. Н. Етнографічне дослідження народного строю Гуцульщини. Art and design. 2019. №1. С. 44-58.

 

Краєзнавець, співзасновник і старший науковий працівник музею Гуцульщини Юрій Петрович Кречуняк. Чудово памятаю, як під час наших відвідин родинного музею Рошковських Юрій Петрович та Павла Рошковська окрилені повернулися з колядок. Дорослі люди раділи наче діти, розрум’янені від щастя, сміху та снігу… Зачаровані, змерзлі, сильні та співаючі.

Гуцули дивовижно непримиренні. Я щиро переконаний, що саме сюди приблукали в пошуках такої бажаної ВОЛІ горді та нескорені українці. В гори. В Карпати. До УКРАЇНСЬКОЇ ШАМБАЛИ. Тут їм вдалося зберегти свою генетику та примножити її в своїх нащадках, а також створити свій, особливий діалог з Богом.

Саме тут, на перетині культур, епох і цивілізацій знаходиться те джерело, з якого ми можемо черпати як усвідомлення видатного минулого Київської Русі, так і наснагу для відбудови величного майбутнього України.

 

Гуцули надзвичайно сильні, проте біль минулого зробив їх недовірливими та обережними. Проте сталь їх сили в прагненні жити, співати і вірувати в Господа. В пошуках матеріалу для цього допису намагався відшукати інформацію про Юрія Петровича в Інтернеті, проте мені це не вдалося. Зателефонував гуцулам, які вже стали рідними та важливими… Жвавий голос почав розповідати, що в горах ще лежить сніг, а коли я почув незрозумілий дзвін, мені пояснили, що то дзвіночки худоби… Жартома просив «не знущатися», адже і без того кортить повернутися на любу серцю Гуцульщину.

 

Так неймовірно вабить мене Гуцульщина… Добра і ніжна, наче мати. Велична часточка нашої неймовірної Батьківщини. Пишу ці рядки і, наче на яву, бачу як посміхаюся сходу сонця з вершини засніженої гори… Дивлюся на свою таку неймовірну країну, а мені навіює присмак молока, меду та свіжоспеченого хліба. Проте сильніше за аромат мрії металічний запах крові, котра не припиняє проливатися на Сході моєї країни, а на очі навертаються сльози любові та покути. Благаю тебе, Господи, дай нам мир!

 

Юрій Петрович Кречуняк під час «Сповіді» був натхненним та фанатичним. Нещодавно під час діалогу з патріотом України у мене запитали:

– Фанатизм – це зайве?

– Ні, – відповів я, – це те, чого багатьом з нас так не вистачає. Проте вистачило на два Майдани. Вистачає на роки війни. Та не вистачає у щоденному житті… не вистачає нової вибухової хвилі нас самих… Іншої, не схожої на попередні. Більш дорослої, зрілої, молитовної.

 

Ми повинні, взявшись за руки, винищити метастази червоного демона… Ті, хто зганьбив себе зрадою, мають назавжди відійти на узбіччя дороги, котрою ми йдемо до МИРУ. Останній поштовх… на останньому подиху… Це не складно, особливо в порівнянні з тими янголами, чиї душі полишили тіла у боротьбі з ворогом, боротьбі за Україну. Це повстання Духу. Треба відкрити очі, Величний Українцю, і посміхнутися світові.

 

В музеї Гуцульщини Юрій Петрович з колегами влаштували виставковий зал, присвячений подіям Революції Гідності. Ця зала вражає – десятки національних прапорів з різними написами, побажаннями майорять по всій кімнаті… Вони пишаються своєю країною. Вони неймовірно справжні. Маленький, незламний, добрий та надзвичайно ніжний – корінний етнос Гуцульщини. Непримиренні та непокірні гуцули. Моє серце залишилось там.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Юрій Кречуняк

https://youtu.be/a_64JNP7-3Y

Отець Юрій дивувався моїй дитячій радості – Олег Володарський

 

Молитва перед іконою Успіння Пресвятої Богородиці

О, Діво Маріє, Мати наша, Отець Небесний зробив Тебе Храмом та інструментом Святого Духа, щоб, прийнявши від Тебе плоть, Предвічне Слово увійшло в світ і оселилося з нами. Ти, о Мати, завжди була для нас тією провідною зіркою, яка веде до дому Отця. Як колись в Кані Галілейській Ти говорила до наших праотців, так і нині Ти звертаєшся до нас зі словами: «Зробіть все, що Він вам скаже» (Ін.2,5).

Божий Притулок грішників, будь Господньою поміччю нам, недосконалим і немічним, Своїм Небесним Покровом бережи нас від зла, яке нам постійно загрожує. Скорботним втіха, як Мати, поможи нам, коли в нас вичерпується надія і сили для доброго християнського життя. Разом з нами випроси у Сина Свого хворим зцілення та благодать здоров’я душі і тіла для всіх слабких і страждаючих. Господньою ласкою і премудрістю дітей навчи любові до Бога і людей, до Святої Церкви і до нашої дорогої Батьківщини. Випроси їм у Христа Спасителя любов батьків і вихователів. Зміцни наші родини, щоб вони були сильні Богом.

Просимо, щоб молоді Господь дав належні сили і благословення бути вірною Богу, а також мудрість в пізнанні краси і гідності людської особистості, значення сімейного життя, велич материнства і відповідальність батьківства. Нехай за Твоїи святим заступництвом Отець Небесний пробудить й, передусім, серед нашої молоді численні покликання до священичого і душпастирського, чернечого та місіонерського, а також євангелізаційного і катехитичного, соціально-благодійного й іншого служіння та поблагословить її усіма необхідними для цього благодатями і дарами Святого Духа. А духівництву різних традицій та обрядів хай Він дарує мужність проголошувати Євангеліє Царства Божого і радість вірного служіння Твоєму Синові в Святій Його Церкві Христовій, котру нехай обдарує відновленням її єдності і цілісності, що була за першоапостольських часів.

У Вітчизні нашій просимо Тебе, аби Господь подав жити всім нам у ній в дусі єднання, правдивого миру й братньої любові і взаємодопомоги, дарував серце щире й відкрите назустріч потребам наших сусідів і співгромадян. Сьогодні ми ввіряємо себе Твому Небесному заступництву, тому що спокон віку ніхто не чув, щоб хтось із прибігаючих до Тебе, прохаючих у Тебе Божої допомоги, був Тобою, а відтак – Господом, покинутий (молитва св. Бернарда).

Віддаємо під Твій Божий Покров, о Маріє, нашу єпархію і всі громади на її території, щоб вони користувались належною свободою віросповідання. Нехай храми наповнюються правдивим служінням і прославленням Бога, а віруючі – з натхненням і радістю приступають до Слова Божого і Святих Таїнств. Молитвами нашими до Господа в скорботах не погорди, о, Володарко наша, Заступнице наша, Пресвята Богородице. Амінь!

 

Протоієрей Юрій Стефлюк. Храм Успіння Пресвятої Богородиці Коломийсько-Косівської єпархії. Величний храмовий комплекс в центрі Верховини. Чарівлива прикраса маленького гуцульського міста, в якому живуть неймовірно красиві люди, котрі так щиро та привітно говорять одне до одного, зустрічаючись:

– Слава Ісусу Христу!

І чують у відповідь:

– Навіки слава Богу святому!

Бог поміж нас. Від маленької дитини, до сивого старця, кожен підтверджує своєю привітністю та відкритістю. Можна із впевненістю говорити про це як про духовну гостинність. З тобою щедро діляться радістю та щастям, а ти, попри набуту недовірливість, відповідаєш з таким самим теплом, відчуваючи, як від цього тепла тануть крижинки на серці.

 

Тільки заради цього хочеться знову подолати крутий перевал, проїхати Криворівню, і, в’їхавши у Верховину, пройтися пішки її чарівнивими вуличками. Дійти до мосту, зайти в «Верховель» і, п’ючи там неймовірно смачну каву, спостерігати через панорамні вікна величні, містичні Карпати… Потім завітати в родинний музей Рошковських і обов’язково потрапити на смачнющий борщ до Оксани Сусяк…

До Ілюків підійматися дуже не просто… Та як приємно повертатися додому! Так, саме додому. До затишної та привітної гостинності Марії та Василя Коржуків. У них завжди були такі турботливі очі… Вони одночасно боялися здатися надокучливими гостям, проте в той же час щиро непокоїлися про наш затишок і з цікавістю слухали наші враження від перебування на їх любій Верховині…

Тепло їх привітності та гостинності ще довго зігріватиме мене. Це тепло ВЕРХОВИНСЬКОЇ ЛЮБОВІ. Гірської, дзвінкої, співаючої вітрами та заспокоюючою Молитвою. Тихим та мирним сном та ласкавим туманним ранком… в молитві… з іконою Зарваницької Божої Матері на стіні…

Я виконав свою обіцянку – поставив свічку за Ваше здоров’я біля ікони Зарваницької Божої Матері. Я стояв навколішки перед цією величною, стародавньою святинею та дякував Господу за ту силу любові, котрою зі мною так щедро поділилися на Гуцульщині… Гузак, Шкіндюк, Тупилюк,Рибенчуки, Ребарук, Мануляк… Всі ті добрі люди, з Богом в душі, котрі так люблять свою країну, так обожнюють свою Націю. Це та казка, котра залишиться в серці назавжди. В моїй душі запалала свічка, котру вже ніхто і ніщо не згасить.

Приклавшись до Святині я дякував за подароване мені ДИВО і просив благословення і далі писати творити і малювати словами те диво, котре так щедро дарує мені Господь. А в центрі Верховини український православний ХРАМ, в якому так спокійно, привітно та чемно зустрів нас отче Юрій Стефлюк. Шлях Господній мудрий та добрий, коли ти йдеш ним в супроводі Молитви.

 

Такою і була наша «Сповідь» з отцем Юрієм. Розмова більше ніж словами – душами. Я сидів в стінах храму рідної української православної церкви і відчував себе ВДОМА… Пошепки повторюючи молитву, я дякував за те, що нам дається по вірі нашій…

 

Можливо отець Юрій дивувався такій моїй дитячій радості, а може, як священик, розділяв мій захват і виховано не демонстрував свої емоції. А в мене в душі була величезна, безмежна вдячність.

Верховина – це казка… Божа, Ісусова благодать! Диво… істинне та сокровенне. І, що найприємніше, я відчуваю себе на Верховині наче маленька щаслива дитина. Треба лише почути її… Шепіт Бога дарується лише в Молитві. Так буває, коли християнин приходить до священика і вони без слів говорять однією, рідною для їх душ мовою.

 

І так само мовчазно прощаються, якщо буде Божа ласка, то ненадовго. А знову зустрівшись, вірують та люблять. Це молитва у вірі. Безумовна. На віки. Назавжди.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Юрій Стефлюк

https://youtu.be/hGqA0W_uacg

Дмитро Стефлюк. З ним дуже «смачно» думати – Олег Володарський

 

Стефлюк Дмитро Петрович, голова Громадськоі організації «Всеукраїнське товариство «ГУЦУЛЬЩИНА». Високий поважний чоловік зайшов у приміщення і по-доброму посміхнувся. Ми розпочали «Сповідь» і я, наче дитина, захоплено слухав гуцула, котрий бачить і усвідомлює свій етнос, глибинно вивчаючи культуру, історію та традиції своєї любої та рідної Гуцульщини.

 

Навпроти мене сидів мудрий політик та дипломат. Він миттєво сприймав мої запитання і відповідав на них тепло та щиро. Він з цікавістю дослухався до наших спостережень, думок, роздумів. З ним дуже «смачно» думати.

 

Він показав нам величезну карту Гуцульщини, пояснив важливість об’єднання гуцулів, необхідність відновлення етнічної усвідомленості, популяризації культури та традицій цього неймовірного етносу. В ньому палає Гуцульщина.

 

Та чи не найважливішим для мене фрагментом цієї «Сповіді» стало запитання, котре я ставив з певним острахом: «Це Україна?». І полегшено зітхнув, коли мені з гордістю відповіли: «Безсумнівно. Це і є справжня, сильна та неймовірно добра Україна».

 

Його погляд, постава, манера говорити не залишали сумніву в тому, що за плечима цієї людини стоїть усвідомлення величі спадщини предків, котру він щосили намагається відновити та примножити. І над усім цим майоріє жовто-блакитний прапор…

 

Щоб усвідомити Гуцульщину, недостатньо прожити там місяць. Треба вдихнути її в різні пори року – потрапити під літній дощ, назбирати грибів, помилуватися засніженими вершинами, посидіти під стінами Храму…

 

Вони (гуцули) неймовірно об’єднані, наче велика родина. Є неосяжний внутрішній стрижень у цієї гірської та непокірної крові. Стрижень віри. Я не втомлююся це повторювати. Всоте. Втисячне. Віра та важка праця… і щира та чесна посмішка.

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки слава Богу Святому!

 

Моя УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ неймовірно мудра. Надзвичайно ніжна та добра. Там, де не змогли знищити її генетичне коріння. Куди не занесли інфекцію зради. Там, куди не пустили сатану.

 

Я часто чую: «Я пізніше помолюся». В душі живе або Бог, або нечистий. Не можна потім, потім надзвичайно складно…гріхи, розростаючись наче бур’ян, знищують зерна добра та любові. Гуцули, котрі пам’ятають завіти предків, прекрасно це розуміють.

 

Нам не хотілося завершувати цю «Сповідь». У розмові ми згадали і сучасні гуцульські фестивалі, котрі вже стали традиційними, і давні традиції, і вміння гуцулів ґаздувати, котре передається з покоління в покоління…

 

Гуцули неймовірно об’єднані. Вони зберігають свої традиції та культуру протягом віків, живучи з високо піднятою головою, при цьому низько вклоняються могилам предків. І стають на коліна під час молитви… не озираючись, не зважаючи на думку оточуючих. Вони ще до народження привчаються до Бога і не втрачають Його протягом всього життя.

Величні Карпати, надзвичайна природа і споконвічний шепіт Бога… Священна земля… Земля любові та щастя…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Дмитро Стефлюк

https://youtu.be/e2CivC7zkRw

Отець Михайло – в його серці Україна живе поруч з Богом

Священик Михайло Гергелюк пишається синами-воїнами, хоч і неймовірно хвилюється за них – Олег Володарський

Молитва на Зіслання Святого Духа

Коли Ти, Христе Спасителю, вознісся на небо, Ти обіцяв Своїм Апостолам й Ученикам зіслати з неба Утішителя Святого Духа, що мав їх навчити всякої правди. Ти сповнив, Христе, ту обітницю. Ти зіслав з неба Святого Духа на святих Своїх Учеників й Апостолів і ми в величний день Зіслання Святого Духа обходимо ту світлу й велику пам'ятку цієї великої і святочної хвилини. Вона для нас не чужа й не далека, бо кожний з нас стається також учасником цього небесного Дару. Ми приймаємо Твого Святого Духа у св. Тайні Миропомазання, ми приймаємо Його в кожному побільшенні освячуючої благодаті.

Тоді Ти зіслав Свого Святого Духа видимим способом, у вигляді вогнених язиків, але невидимим способом зсилаєш Його на нас усіх при кожному доброму ділі, при кожній молитві, а передовсім тоді, коли з освячуючою благодаттю, з любовю дітей звертаємося до Отця Небесного й Дух Твій Святий проливається в наші серця любовю до Бога й любовю до ближніх. Через те наші тіла й наші душі є храмом Святого Твого Духа. Твій Дух з нами перебуває й наставляє нас на правильні дороги християнського життя. Віднови в наших душах той храм Твого Святого Духа. Віднови в наших душах те перебування Його Божою любовю.

Хочемо бути Твоїми вірними слугами, хочемо сповнити Твої заповіді, хочемо до смерти витривати у святій Вірі й любові до Бога й ближніх. Як у щоденних молитвах, так і сьогодні про це просимо: «Серце чисте створи в мені, Боже, й Дух правий обнови в утробі моїй. Не відкинь мене від лиця Твого й Духа Твого Святого не відійми від мене. Віддай мені радість спасення Свого й Духом владичним утверди мене» (Пс. 50).

З тим самим проханням звертаємося й до Святого Духа кожної днини в році, а особливим способом в Його велике і світле свято. Небесного Царя, Утішителя, Духа Правди взиваємо щодня: прийди і вселися в нас й очисти нас від усякої скверни і спаси, Святий Душе, наші душі, відкуплені Христовою кровю. Амінь!

 

Отець Михайло Гергелюк. Храм Святого Духа УПЦ КП, село Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Добре пам’ятаю той день. Морозний та сонячний аркуш циклу «Українська Шамбала». 80 кілометрів гірськими та сільськими дорогами. Останні зйомки в той день. Вже спускалися сутінки. Величний та красивий храм на фоні гірських хребтів. А біля храму майоріли жовто-блакитний та червоно-чорний прапори. Кольори генетичної спадщини величної та незламної нації.

Там, в горах, свобода та незалежність нашої країни відчувається надзвичайно гостро. Це присмак волі, котру ми віками відвойовуємо. Напівтемний храм, старовинні ікони, відлуння звуків і голосів у дзвінкій тиші. В рідній серцю церкві так затишно… до неї прагнеш задля того, щоб серед величної природи Бога відкинути буденну метушню, почути тишу і послухати проповідь священика, у якого воюють двоє синів.

 

Я вже писав про те, що при запитанні про Бога священики чомусь дивляться вправо і вгору… дивляться і замислюються на мить. Ніби просять Господнього благословення на розмову про Нього. Це його випробування. Це урок. Це сила, яку дає йому Всевишній для того, щоб люди, котрі бачать його служіння Господу, надихалися його прикладом. Рівнялися на нього. Це джерело світла. Він прагне до нього всією душею. Він навчає його. Заспокоює. І дарує Любов, котрою цей священик щедро ділиться зі своїми прихожанами.

 

Голос батька двох українських воїнів зірвався. Він пишається синами, хоч і неймовірно хвилюється за них. Ніхто і ніколи не зможе приховати своєї турботи про дітей. В голосі була гордість, а очі говорили: «Люблю. Люблю цю землю, цю країну, цю Націю, віддаючи їй найдорожче».

 

Храм неймовірної сили. Старовинні ікони, гори… і священик – людина, українець, батько, патріот. З характером. З майбутнім. З молитвою. Він знає, де в його серці живе Україна. Поруч з Богом. В його величезній душі об’єднані Бог, Україна і Нація. Відчуття національної гідності. Чемність. Це величні почуття, коли Господь живе в твоєму серці.

А ти не читаєш Молитву, а співаєш її. Сам не усвідомлюючи того, коли саме ти почав співати псалми та молитви, бажаючи душею полинути до Бога. В піднебесся. У вічність, котра чекає на усіх нас і котрої ми так боїмося. Тому, що не завжди вміємо любити. А потрібно завжди. І тоді тобі постійно посміхається світ, створений для нас Господом.

 

Наша культура, наш генетичний потенціал неосяжні. Всеохоплюючі. Ми це відчуваємо, розуміємо душею, хоч не завжди здатні це усвідомити. Нам залишили нагадування про це на всій нашій українській землі. Тільки потрібно зуміти побачити їх і скласти в один прекрасний візерунок, під назвою «духовна Україна». А Храм Святого духа є підтвердженням написаного вище… Храм з мудрим Філіном над Святим Хрестом…

У нас є Бог і Україна… Ми у вічності, котру не варто боятися, її треба любити, чого б нам це не коштувало. Любити свято, щиро і з сильною мовчазною молитвою.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Михайло Гергелюк