хочу сюда!
 

Нюта))))

26 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 28-45 лет

Заметки с меткой «сповідь»

Власта Негря людина зі сталевим характером – Олег Володарський

Власта фанатично кохає свою країну. Вона свято вірує в те, чим займається... 


Ім’я Власти Негрі відомо не тільки на Закарпатті, а й в усій Україні і навіть за її межами. Її знають в Одесі і Дніпрі, в Києві і Харкові. Жінка, матір, патріот, волонтер… Патріот до глибини душі. Ініціативний. Імпульсивний.

Мені зателефонувала моя одеська подруга і з тривогою в голосі розповіла, що в Ужгороді сталася біда з маленькою дівчинкою Анітою Білей. (http://www.ukrpress.info/2018/08/15/anita-biley-ni-na-kogo-ne-obrazhayusya-ya-vsih-probachila/). Дала телефон Власти. Ми, не гаючи часу, зв’язалися і домовилися про зйомки програми. Вона багато допомагає цій родині, тому дуже переживала за Аніту.

 

І не лише за цю крихітку болить серце в цієї Українки. Ця жінка живе на війні, повністю віддаючи себе Україні. А вдома на Власту завжди чекаю двоє синів, котрим вона не словами, а справами подає приклад патріотизму та дієвої, небайдужої любові до своєї країни.

 

Вона фанатично кохає свою країну. У неї палають очі, а серце не відчуває різниці між родиною і країною. А найважливішим є те, що вона свято вірує в те, чим займається. Азартна людина, завзята. З надпотужною енергетикою. Українка, що не віддасть ані крихти своєї рідної землі. Неврахований боєць Залізної сотні.

 

Їй дійсно вдається допомагати людям. Вона не спить, не їсть, не дозволяє собі ані хвильки спокою, поки не виконає самостійно поставлену собі задачу, якою нерідко стає порятунок чийогось життя.

У нас знайшовся спільний знайомий – Михайло Годинець, котрий тренує дітей Власти (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=688632044852259&id=580231115692353&__tn__=K-R).

Одного разу, очікуючи сина з тренувань, їй пощастило почути, як гідно, хоч і вимогливо Михайло виховує хлопчаків. Стоячи під дверима, і слухаючи як проходять тренування, вона пишалася і своїми хлопчиками, і їх наставником, що виховує з них справжніх чоловіків, справжніх українців.

Адже для матері, що стільки часу та сил віддає війні, надважливо, щоб нація турбувалася про її дітей, щоб її хлопчики отримували від нас, українців, ту любов і турботу, котрої їм часто не вистачає через самовідданість Власти тій справі, якою вона займається.

Ми всі дуже різні. Не має значення, в якому регіоні ми народилися та проживаємо, адже у всіх нас є люба Мати-Україна. І ми не маємо права на чвари! Посваритися, образитися, розсердитися, але, як тільки ми почуємо «Україна», ми зобов’язані встати пліч о пліч. Ось так і з Властою, донькою і матір’ю Закарпаття.

 

Я дивився на переповнену емоціями ПАТРІОТКУ, що пишається своєю країною, і розумів, хай би що там сталося, ми обов’язково знайдемо спільну мову. І обов’язково переможемо!

 

Не буду приховувати – із Властою дуже не просто. Вона людина зі сталевим характером. Саме таких людей загартовує пекло війни. Та ми не маємо права не домовитися між собою. Це неможливо. Адже в найважчу хвилину ми з нею будемо там, на передовій. А ця тендітна жінка вже котрий рік поспіль продовжує допомагати нашим воїнам та їх родинам.

Ми живемо своєю країною, а в цей час інші люди, що поважають нашу працю, допомагають нашим дітям та близьким. Це просто неймовірно! Це зігріває душу і дає наснаги жити та працювати це більш активно та потужно.

 

Ось такі вони, наші Українки – не чекають на диво, не питають дозволу, а підіймають очі вгору і в Молитві своїй обіймають Україну. У них все виходить. І їх тисячі. Захоплююся тобою, Україно! Пишаюся Вами, рідні мої жовто-сині.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Власта Негря

https://youtu.be/H3j4aqIdopA




Отець Сергій – неймовірно смиренна людина. Витримана. Глибока

Він буде бачити та відчувати, як тобі складно, проте буде молитися за тебе – Олег Володарський


«Рідна душа – вона належить тому, у кого є ключі від наших замків, і до чиїх замків підходять наші ключі. Коли ми відчуваємо себе настільки в безпеці, що можемо відкрити наші замки, тоді наші найсправжніші «я» виходять назустріч один одному, і ми можемо бути повністю і щиро тими, хто ми є. Тоді нас люблять такими, якими ми є, а не такими, якими ми намагаємося бути. Кожен відкриває кращі сторони іншого. І незважаючи на все те, що змушує нас страждати, з цією людиною ми відчуваємо благополуччя як в раю. Рідна душа – це та, що поділяє наші найглибші прагнення, обраний нами напрямок руху. Якщо ми вдвох подібно повітряним кулькам рухаємося вгору, дуже велика ймовірність того, що ми знайшли одне в одному потрібну людину. Рідна душа – у того, завдяки кому ви починаєте жити справжнім життям»

«Міст через вічність», Річард Бах

Чому таким спокійним і мудрим є життя в Господі? Чому ми знаходимо таку надзвичайну тишу та мудрість в простих словах Молитви? Та й хіба може бути інакше? Адже ти говориш з тим, хто керує твоєю долею та твоїм життям. І по-дитячому щиро каєшся, тим самим розділяючи з Ним свої сумніви та біль, отримуючи натомість Його любов.

 

Отець Сергій Ємець. Священник. Капелан. Духовний воїн Нації і Господа, котрий на фронті підтримував наших хлопців.

Ми запитуємо про різні речі тих, хто був в епіцентрі війни, на межі життя… Одне запитання страшно і соромно ставити: «Це страшно?». Проте, вкотре поставивши його, отримую одну і ту саму відповідь: «З молитвою – ні. З молитвою нічого не страшно. Боляче, не спокійно, але не страшно». Страшно інше – коли наші воїни, переступивши цей страх змушені тут, в тилу, бачити бездушність та байдужість тих, за кого вони воюють.

 

Людяність – це не просто. Набагато легше не звертати уваги на те, що в твоїй країні вже котрий рік іде війна. Жити, не замислюючись про те, якою ціною виживає твоя Нація. Важко навіть писати про таке. Дуже не просто. Та мене не полишає впевненість в тому, що ця війна була сформована для того, щоб ми, не без допомоги кремлівського патріархату, втратили віру, а разом з нею надію та любов.

 

Капелан – це новий щабель розвитку духовності в Україні. Поблизу окопів, на передовій, поряд з тими, хто захищає Батьківщину, є духовні пастирі, котрі передають слова Святого Писання, підтримуючи наших Воїнів, аби руїна війни не занапастила ані країну, ані душі наших хлопців.

Сьогодні вкрай багато залежить від реформації духовного розвитку. Це спалах Духу. Стихія Молитви. Це Бог. Бог – любов і порозуміння з ближнім. На Софійській площі, посеред землі, на самісінькому екваторі життя та смерті, було багато людей, вдягнених у сутану православ’я. Та як же мало священників, які знають найважливіший постулат існування в Господі, – щире та смиренне служіння.

 

Отець Сергій – неймовірно смиренна людина. Витримана. Глибока. Він буде бачити та відчувати, як тобі складно, проте буде молитися за тебе. Може статися, що ти не витримаєш, зірвешся, не повіриш, втечеш… Та він все одно в самотній молитві буде чекати та вірити, що ти повернешся. І буде просити Господа за тебе, просити тобі сил. Та ніколи не зрадить і не залишить.

Це надає сил та наснаги зуміти, зрозуміти та усвідомити набагато більше. Ти можеш навіть зненавидіти його за смирення та старанність… А він, посміхаючись, буде просити за тебе Бога.

 

Я б і не зумів йому це пояснити. Промовчав. Розуміючи, що в цій людині є те, що змінює мене зсередини. Терплячі в Господі. Ті, що несуть добро і любов своїй нації. Я пишаюся тобою, Україно!

…З телефону знов лунає до болю знайомий голос… Скоро знову їхати на Закарпаття… Переживав, ділився планами на наступні програми… Берегиня сім’ї, в котрій четверо повернулися з війни. Без віри? Ні! Лише завдяки їй!

 

Ці люди стали для мене найближчими. Ті, для яких має надвелике значення слово «Україна». І десь зовсім поруч з ними, поруч з усіма нами, в одному строю стоїть отець Сергій, капелан Ємець. Стоїть і молиться. Смиренно і терпляче.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Сергій Ємець

https://www.youtube.com/watch?v=c7Sy_Ke7s4E&feature=youtu.be&fbclid=IwAR11XrtG2y2xx82UxUZI0mMqt-ivtZXsXtDOAo2DDAgNMbwQ_CC7tR5BZls

Богдан Гавриляк – гарний батько й сім’янин та люблячий дідусь


 Богдан Гавриляк сповідується матері-Україні і людям, кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри – Олег Володарський

Ця молитва дісталася Богдану Гавриляку у спадок. В його родині старовинні ікони та молитви зберігаються поряд із фотографіями поколінь предків. Береже. Шанує. Пам’ятає. Цікава людина. Неспокійна. Бунтівна.

 

Він гарний батько, чудовий сім’янин і люблячий дідусь. Ми дружимо. Обмінюємося думками, спостерігаємо одне за одним.

Одного дня я зателефонував йому і запропонував записати програму. Була помітна пауза. Мовчання. І, нарешті, згода.

 

Дуже цікава риса програми «Сповідь» – вона урівноважує в людині різницю між дискомфортом переживань та бажанням щось змінювати в своєму житті. Тоді, коли людина не просто живе і розмірковує, чи навіть захоплюється своєю індивідуальністю, а коли нарешті усвідомлює, що десь зовсім поруч живе його рідна Нація, котрій він готовий сказати правду.

 

Він сповідується матері-Україні і людям, він кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри. Він мовчав і сердився. І носив в собі біль поколінь.

Обурюватися через те, що відбувається на кухні за чашкою чаю, жалітися на сьогодення – це найпростіше. Складніше – ставши на ноги, твердо і усвідомлено звернутися до Ікон і на чистому подиху звернутися до Українського суспільства і сказати про найдорожче, найчесніше.

Найбільша релігія – це добро. Найбільша довіра – це відкритість думок і прагнень. І коли нашу Батьківщину намагаються розшматувати як ззовні, так і з середини, ми не маємо права мовчати. Байдужість – це злочин. Це найстрашніший гріх!

 

Богдан Гавриляк воював з системою не на жарт. Суди, моральний тиск, безсонні ночі. І, коли ми почали діалог, він раптом видихнув…

Мені здається, що він ясно відчув, що десь на підсвідомому рівні ми воюємо самі з собою. Лише тому, що держава не працює. Не працює для нас. Для суспільства. Багато бруду. І бруд відверто кремлівський. Особливо важко це відчувати у Львові, адже це місто-Бунтар, котре не приймає нічого радянського. Та, на превеликий жаль, є нащадки диявола. Червоного диявола. С жорстоким обличчям, спотвореним знаком безбожжя. Цій людині неймовірно болить те, що відбувається в країні. Тепла людина. Життєрадісна. І, що найважливіше, віруюча.

 

Він знає історію багатьох поколінь своєї родини. Цього українця ніхто і ніщо не змусить жити всупереч його культурі та автентичності. Проте найбільше враження на мене справили родинні цінності, що передаються в сім’ї Богдана з покоління в покоління, і які так ніжно плекає він сам.

 

Спокійний, тихий і душевний діалог, котрий я запам’ятаю надовго. Після зйомок передачі пан Богдан зробив нам неймовірний подарунок. Старовинний дворик в самому серці Львова, старенька, проте напрочуд охайна квартира. І, власне сам подарунок, зустріч з неймовірною пані Стефанією (та про це трохи згодом).

 

Як тільки ти з любов’ю, Молитвою і Господом звертаєшся до своєї землі, вона відкриває тобі небачений раніше вимір надсильної духовності. Варто лише попрохати Бога… Треба лише сильно та щиро молитися…

Серед нас живе ніким не знищена і незламна ВІРНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ і ЛЮБОВ. Рівень цієї любові надзвичайно високий. І народжується він під час недільної молитви. Цим величний Львів. Він молиться за Україну!

Наша основна мета – запалити свічки під іконами навіть у найвіддаленішому селі та в найменшому містечку. На передовій. В дорозі. в лікарнях та школах. Нам вкрай необхідний загальний егрегор національних прагнень. І не важливо якої релігії та якої конфесії. Ми, українці, велична нація і приймаємо з любов’ю усіх. Тільки першими словами цієї Молитви повинні стати Бог і Україна.

 

Дідусь Богдан Гавриляк виховує справжнього патріота. По-українськи. З повагою до заповітів предків та любов’ю до Батьківщини. Нехай буде Мир та Щастя в нашій з тобою країні, Богдане!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Богдан Гавриляк


https://youtu.be/ii-N0z8nUjI

Олег Володарський: Олександр Король – Людина, Патріот і Вчитель

 Обожнюю Львів! В усіх його проявах. Приймаючи його величний настрій, з кожним роком все більше заглиблююся у вивчення історії та культури цього міста. І, наче маленька дитина, ніяк не можу насититися ним. Львів – це душа України. На переході віків. На найгрубішому шві епох.

 Сьогодні не можна не задавати принципові і жорсткі питання про історію і культуру нашої держави. Проте під час таких діалогів душу наповнює неймовірний біль. Адже, піднімаючи такі теми, неможливо не відчути відлуння болю багатовікових страждань нашої нації. Сильна й категорична незгода зі століттями геноциду українства.

Дивишся іноді на таких несвідомих людей і дивуєшся легкості їх відчуттів. Вони метушаться, когось кудись вирощують і виховують, навіть не звертаючи уваги на страшне минуле свого народу. Їм подобаються ющенки, вони сумують за кучмами, і навіть воєнний стан турбує їх не більше погоди за вікном.

І, дякувати Богу, є інші – сильні, гідні, мовчазні. Ті, в кому є Бог і Україна. Ті, хто не схилиться ані перед зовнішнім, ані перед внутрішнім ворогом. Хто буде боронити Батьківщину, навіть ціною власного життя.

Це саме та наша генетика, котру протягом стількох віків намагаються винищити. Це не вдалося зробити тоді, не вдасться і сьогодні. Такі люди ззовні нічим не відрізняються від мільйонів інших. Найважливіше всередині.

Справжній патріот України. Мовчазний, усміхнений, ніжно люблячий свою Неньку-Україну. Їх можна впізнати за цією ніжністю. Ти лише непомітно запитай в них про війну та майбутнє.

 Стрийський парк. Ми їхали на зустріч з Олександром Корольом. І тут мене поглинули неймовірне відчуття – відчуття Шервудського лісу, казкового та напрочуд спокійного. Я був вражений! І це, виявляється, був тільки початок. В тихому затишку тренерської, залитої липневим сонцем ми обидва помітно нервували. Нервували, поки не почали говорити… душами. Сповідуватися!

 

Саня, мені так само розриває душу біль моєї рідної, кровної землі. Розумієш, зараз ми всі разом в цій країні відкриваємо очі і починаємо усвідомлювати жахи і велич минулого та майбутнього. Брате! Хто не може зважити авоську з абрикосами?..

А хтось прокидається і тужить через усе, що відбувається навколо. Я не буду перераховувати твої звання, статуси, медалі і досягнення, не буду співати хвалебних пісень. Просто вклонюся тобі, ВЧИТЕЛЮ!

 

І ти, і твої колеги по тренерському цеху (Олександр Добровольський, Михайло Годинець, Роман Кривицький, Юрій Нуженко, Віталій Блюмін… та ще сотні тренерів) виховуєте дітей рідної нації бути сильними і гідними ЛЮДЬМИ. І коли, окрім спортивних навичок, ви, вкладаючи в них душу, навчаєте ще й любити Україну – ви відроджуєте велич нашої НАЦІЇ. Совістність та повага, до яких ви спонукаєте власним прикладом – це те СВЯТЕ, чого так не вистачає владній сволоті.

 

Брате, ми з тобою не подаруємо! Не віддамо! Кожний по-своєму, кожний на своєму місці. Тільки для того, щоб наші діти в зародку душили будь-який прояв підлості та продажності.

Вчитель – це той, хто дивиться чесно і справедливо в самісіньку душу. І такі хлопці, як ви, можуть в найгостріший момент вимагати принципового ставлення до нашої з Неньки-Батьківщини. Цим ми і живемо, друже. Заради цього дихаємо. У справедливого немає друзів – так заповів Господь.

Там, у корита плямкаючих людожерів з шоколадними пиками, навіть не найгірші учні перетворюються на нелюдів. Як це важливо – своєчасно нагадати їм про те, хто вони є і про повагу до самих себе. Жовто-блакитні кольори нашого прапору все частіше підіймаються – як над звільненими містами, так і на виграних змаганнях.

 

Ваші учні і діти розносять по світу повагу до нашої нації. Немає гучних і пафосних слів, є мовчазна і непохитна повага да землі своїх предків.

 

Складна у нас відбулася розмова. Важка. Зовнішня легкість неминаючий внутрішній біль. Саме це і є прояв тієї сили, котру в нас так не люблять вороги (зовнішні і внутрішні).

Львів люблю до нестями. Попри подорожі країнами, столицями, містами.

 

Рідний та улюблений Львів, в якому живе людина, патріот і ВЧИТЕЛЬ – Олександр КОРОЛЬ. Якщо ти достеменно знаєш, що в цій країні є люди, котрі нестямно, до вибуху в душі люблять свою землю – тобі інакше смакує навіть повітря, тобі заквітчується іншими барвами плин життя, тебе наповнює впевненість в тому, що МИ обов’язково переможемо. І такі люди, дякувати Богу, є!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Олександр Король

https://youtu.be/98XtUFgOXUk

Володарський: Володимир Дублянко – Воїн. Батько. Патріот

Онуки і правнуки комуністів слухняно виконали заповіт своїх дідів і прадідів, щоб забути мільйони загублених українських душ. В очах же Володимира Дублянка бачу: він НЕ ЗАБУВ – Олег Володарський

 

Заповіт генерала Романа Шухевича: «Не вмирати!»

«Зі спогадів Галини Сорочак- Малашевської: «Минав час, кожна пора року приносила нам великі втрати в людях. Гинули рядові повстанці та члени Вищого Проводу ОУН. Підпілля не здавалося, хоча знало, що перемоги скоро не буде. Пригадую, як Провідник Михайло (Анатолій Згаб’юк, загинув у 1951 р.) прибув восени 1949 р., з конференції від Головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича – «Тарас Чупринка», сказав мені: «Знаєте, подруго, наш Генерал сказав передати вам усно, щоб у випадку безвихідного становища не робили собі смерті». Я мовчала і здивованими очима дивилася прямо у вічі провідникові: «Як то має бути? Я маю підняти руки вгору і сказати, що я ваша». У мене з очей потекли сльози. По короткій мовчанці Провідник Михайло почав мені пояснювати, що я дівчина, ніяких великих «гріхів» не маю, що я неповнолітньою пішла в ряди УПА, що німці знищили мою родину. Треба ж комусь лишитися свідками цих великих визвольних змагань 1942-1952 рр. Та що десь через 25-30 років Україна знову підніметься на боротьбу. Я дивилася і не розуміла нічого, що від мене хочуть. Потім подумала і сказала, що невже я так довго буду жити. Якщо всі загинуть, то і я не хочу жити. Провідник поплескав мене по раменах і сказав: «Ви доживете до глибокої старості, я це відчуваю своєю душею і колись згадаєте, що я правду говорив. І ще просив наш Генерал, щоб ви в ніяку організацію не вступали аж до нового встановлення Самостійної України. Витріть сльози і буде така потреба, виконайте наш заповіт».

– Дорогий Провіднику Михайле, і ви наш Генерале, ви мої світочі та пророки. Я дожила до старості, пережила клінічну смерть, провокації, допити, суди, смертну камеру, холодну північ, народила трьох дітей і живу в Україні. Дочекалася «паперової незалежності» України. І ще не можу повністю розкрити той «заповіт», що Ви мені передали 50 років тому. Вічна слава всім борцям, які впали у нерівних боях за свободу і незалежність України!»

Галина Сорочак-Малашевська, позивний «Надія Хміль», з весни 1943 року у підпіллі, член ОУН, медсестра та друкарка в рядах УПА. Весною 1952 року, внаслідок провокації та зради потрапила до рук КГБ (у м. Рівне). Криївка була закидана газовими шашками, поранена та без пам’яті опинилася в руках озлобленого ворога. Засуджена військовим судом на 25 років позбавлення волі, покарання відбувала у трудових таборах. Термін відбувала у м. Воркута.

«Надія Хміль» жертовно присвятила своє життя на боротьбі за незалежність України».

Наталя Ананевич

Цей період історії, котрий нас багато років намагаються змусити забути, сповнений невимовним болем. Усвідомлення цієї віхи нашої історії має стати фундаментом патріотизму. Це сховано в душах поколінь, що пережили червоний терор.

 

Звивиста дорога до Самбору тільки живила мою впевненість в тому, що коли у 20-ті роки ворог прийшов на нашу землю, багато істинних, справжніх українців взялися до зброї. Відлуння тих подій та часів приводять нас до їх генетичних нащадків, що не зрадили пам’яті предків. Тому немає нічого дивного в тому, що під час російсько-української війни їх нащадки так само ідуть воювати за Україну.

Західна Україна переповнена цим. Для них це дійсність. Для них це гордість. У них це в крові.

 

Володимир Дублянко. Воїн. Доброволець. Батько. Патріот. Націоналіст.

Ми так часто чуємо від ліберальної буржуазії (не кажучи вже про послідовників Леніна-Сталіна), котра змінює забарвлення в залежності від політичних сезонів, про «страшних» націоналістів, що ніяк не можемо розібратися в тому, про що ж з такою ненавистю скавучать противники національної ідеї української державності.

Голосно мовчати. Кричати без слів. В першу чергу необхідно було повернути НАЦІЇ її Святині. Згадати Карпатську Україну, Норильське повстання… Боже, ми не знаємо і 20% нашої істинно УКРАЇНСЬКОЇ історії!

І охоплює злість, коли в центрі України лунають голоси онуків та правнуків комуністів та комсомольців, котрі так слухняно виконали заповіт своїх дідів і прадідів забути мільйони загублених українських душ. В очах же Володимира Дублянка бачу – він НЕ ЗАБУВ.

 

Принциповість. Культура виховання, котра не дозволяє торгувати НАЦІОНАЛЬНИМИ СВЯТИНЯМИ. Можна мати дорогий бізнес і жити, забуваючи про ті жахи, що відбуваються з твоєю країною. А можна, відчувши біль своєї Батьківщини, все полишити, обійняти на прощання дружину та дітей і піти на війну. Можна нервувати у банку, підписуючи кредит на купівлю величезної квартири і, радіючи успіху, влаштувати банкет в дорогому та модному ресторані. А можна ризикувати життям на передовій, боронячи свою країну, і знати, що діти можуть залишитися голодними, якщо їм не допоможуть рідні.

Можна по-різному! Жити потім, наче…поряд з таким неприкритим болем… Ми не можемо бути різними, не маємо права бути байдужими. Бездуховними. Для того, щоб відродити Націю, потрібен єдиний ДУХ НАЦІЇ.

 

Володимир говорив, а я усвідомлював, що не даремно промокшанські ЗМІ так нажахані нашими НАЦІОНАЛІСТАМИ. Спочатку Бог і Україна! Історія, культура і генетика нації. І лише потім політика, економіка і всі інші бюрократичні витребеньки.

Дух НАЦІЇ. Його ікони. Його хрести. Куполи його церков, під якими на рідній мові моляться за ВОЇНІВ та СИРІТ України.

Про війну не будемо. Це зла пані. Безжалісна. Краще про нас. Володимир Дублянко. Василь Спанчак. Тарас Козлишин. Іван Головатий. Андрій Гуменюк. Роман Бішко.

Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!•

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми волонтер, доброволець російсько-української війни Володимир Дублянко (позивний «Овен»)

https://youtu.be/ErqNQEgIKRQ

Олег Володарський: Андрій – щирий, добрий і відкритий українець

Андрій Блонський — доросла «дитина» з величезною душею і відкритим серцем Характерник — це віщун, чаклун на Запорозькій Січі, який, згідно з народними легендами, умів ворожити, лікувати поранених козаків, знав психотерапію, вправи з фізичної підготовки козаків, про що існує ряд історичних свідчень очевидців та народних переказів. 

Послухай мене, брате-українець! Чому ми не можемо пожити з тобою у казці? Чому наші душі не здатні вірити Богу настільки, щоб не на мить не сумніватися в тому, що на нас чекає величезне національне щастя?

Ти сумуватимеш, мій рідний жовто-синій, опустиш очі, згадаєш, як над могилами майорять прапори твоєї України. Відчуєш біль, як на яву почуєш плач матерів, дружин, сестер, тих, хто загинув на цій війні. І поруч, зовсім поруч з цим болем, взявшись за руку матері, ховається маленький УКР, котрий вірить в казку. Котрий, сам того не усвідомлюючи, розмовляє з Богом. Він не може і не хоче розуміти, що його рідна людина пішла на небо, залишивши його. Він вірить в нього, наче у янгола.

І коли ти підходиш до цієї дитини, помолися тихенько. Він відчує тепло твоєї молитви. Воно буде схоже на казку, котра хоч ненадовго врятує його від болю. Немає значення, як саме передавати йому цю часточку тепла — нехай це буде іграшкова машинка чи паперова лелека, а може це будуть теплі шкарпетки чи рукавички, що зігріють малечу. Головне — подаруй йому всю силу твоєї душі. Ця дитина – майбутнє твоєї нації. Навчися її любити. Навчися в неї любити!

Адже ми перестали чути Господа! Ми перестали посміхатися, ідучи вулицею, їдучі в громадському транспорті чи авто, зустрічаючись поглядом одне з одним. На наших душах численні рани. З дитинства. З народження. І, коли ми бачимо маленьку страждаючу людинку, чия душа розривається від болю, ми зобов’язані простягнути йому УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ. Пам’ятай про це. Пам’ятай, що чужих дітей не буває. Пам’ятай і для того, щоб твоя дитина, пізнавши біду, не залишилася чужою для того, хто випадково опиниться поруч. Інакше не буває, жовто-синій.

На тому затишному львівському подвір’ї я зустрів такого звичайного, щирого, доброго і відкритого українця. Доросла «дитина» з величезною душею і відкритим серцем. Психолог, соціальний працівник і характерник. Він успадкував для себе культуру козацтва. Живе цим, тішиться. В ньому відчувається відголосок степу і волі, його манять природа та козаччина. Хоча це й не дивно — генетична спадщина. 

І якщо ми ще можемо вагатися, то Андрій Блонський, ані секунди не зволікаючи, почне розважати та бавити маленьку незахищену дитинку. Надзвичайно вдячний Господу за таких людей. Вони не вміють гратися словами, не знають, де розташовані дорогі ресторани. Їх не вабить розкіш та надмірність. Але вони вміють ділитися теплом своєї душі. Вміють, забувши про себе, зануритися в біль родини, що втратила Воїна, розділивши з ними їх біль, і тим самим його хоч трохи зменшити. І, дякувати Богу, таких людей у нас багато. 

Не буду називати прізвищ — вони цього не люблять, та на прикладі Андрія вклонюся їм. До самої землі. Української землі, за яку воюють наші брати та сестри. І, ступаючи на цю землю, бережи найменшу її частинку, адже за неї заплачено величезну криваву ціну. Для самих себе, для дітей та онуків ми повинні навчитися так любити свою СВЯТУ Україну, щоб тепло свічок під іконами, святість людського життя і любов до Нації стали непохитним фундаментом нашого майбутнього.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Андрій Блонський

https://youtu.be/MIvCWA2aPg4

Богдан Колос ясно бачить нашу державну недбалість – Володарський

 

Країна – це місце, де людина народилася, її потрібно любити і шанувати, як рідну матір, і коли вона в біді, і коли вона процвітає. А держава – це форма господарювання на території країни, і до неї слід ставитися критично.

Колос Богдан Олексійович

 

Ми опинилися в країні неймовірного кадрового голоду. Країна, в якій можна в переході або на базарі зустріти продавця з трьома вищими освітами. Країна, в якій колишній «чебурашкін» фсб, після вдалого вибуху на стадіоні, випадково забув віддати 50 мільйонів доларів кунцевським і став кровожерливим нелюдом по відношенню до власної країни. Сон розуму породжує чудовиськ. Там, де немає розуму – кулі, кастети і кров. Там, де немає душі – біль та спустошення.

Ми ніколи по-справжньому не будували нашу державу, ніколи не розвивали, не культивували історію, релігію, культуру, спорт. Ми не зуміли цього зробити лише тому, що довіряли свою країну внукам та правнукам червонознаменних нелюдів. А сьогодні ми дивуємося з того, що відбувається, боячись зізнатися собі в тому, що через власну байдужість ледве не втратили свою країну. І лише коли Україною колонами поїхали траурні машини, ми раптом оговталися і зрозуміли – або тут і зараз, або вже ніколи.

 

Мені було досить важко розмовляти з цим вченим. Він так ясно бачить нашу державну недбалість. Відчувалося, наче ця людина говорить з трибуни перед великою аудиторією, тому навіть запитання задавати йому було досить складно. Генетика, пам’ять поколінь… репресованих, загартованих підпіллям досі болить і не дає спати. У Львові це відчувається мовчазним криком. Вони не пробачили і не пробачать горя та смертей українців.

 

Це дуже сильний УКРАЇНЕЦЬ. Він любить нашу країну і вміє навчати цій любові інших. Радянські науковці не вірили в Бога, львівські – лише з ним і обговорюють побудову матерії.

Ми наближаємося до чергового етапу передвиборчих ігор. Вони на 99,9% – прокремлівські. Нам знову готують «красивий» сценарій з недолугою режисурою, в якому немає і ніколи не буде України. Янкі будуть розігрувати амплуа борців за справедливість, мокші будуть за давньою звичкою ходити по головах та винищувати «незручних», бюргери і англосакси в білих рукавичках будуть з осудом хитати головами, а ми будемо так само заглядати в рота «хазяям», поки в нашій країні не з’явиться базис управління державою.

Система. Методичність. Жорсткі вимоги до державних службовців всіх рівнів. Реформа сьогодення як спосіб управління майбутнім.

Я народився та виховувався в Радянському Союзі, як і багато поколінь моїх предків, все життя прожив в Києві, тому для мене НАЦІОНАЛІЗМ – це набуте, усвідомлене, а не привите з дитинства. Але навіть в мене вже визріла майже звіряча лють до наших «елементів» державного апарату. Це просто паразитуюче утворення, котре ми вигодовуємо своїми коштами, своїми нервами, а зараз навіть своєю кров’ю.

 

В аудиторії Богдана Олексійовича будуть лише сильні і гідні УКРАЇНЦІ. Діти міліціонерів, прокурорів, чиновників та депутатів не зможуть, не витримають тієї України, яку мріє побудувати цей вчений. Мокшанським вихованцям таке не до снаги.

Держава з людським обличчям. Духовна. Справедлива. Мирна. Розвинена. Велична. В одному ми маємо бути безкомпромісні – інтереси України понад усе. Не можна зраджувати Батьківщину навіть в дрібницях.

На старовинному львівському подвір’ї у пана Богдана тихо і затишно. Напрочуд приємно посеред невпинної круговерті зупинитися на хвильку у цьому львівському оазисі та випити кави біля фонтану за бесідою з цією надзвичайною людиною. При всій своїй суворості та стриманості він надзвичайно привітна людина. Богдан Олексійович так пишався тим, що молоде покоління піклується про Україну. А мені постійно хотілося назвати його БАТЬКОМ.

Богдане Олексійовичу, дякую Вам! Ви дивитеся в майбутнє нашої країни. Ви створили технологію розбудови України. І коли каркання кремлівських рабів буде перекривати голос розуму, я буду відкривати подаровану Вами книгу, знаходити потрібну тезу і зупиняти недолугу і непотрібну жовч.

Вашу працю, Вашу душу, Ваше життя Ви присвятили Україні. Велика шана і низький уклін Вам!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Богдан Олексійович Колос

https://youtu.be/NsXB9PPYm60

Олег Володарський: Отче Василю, я вдячний долі знайомству з Вами


Запевняю капелана Василя Мандзюка в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві

«Христос – це нове Життя. Христос – це все. Він – радість, Він – життя, Він – світло, світло істинне, Він робить так, що людина радіє, прагне височінь, бачить все, бачить всіх, вболіває за всіх, хоче, щоб всі були разом з Ним, і всі – поруч з Христом».

В тиші осіннього вечора вже відчувалося наближення похолодання. Природа готується спочивати, а люди знову вчаться цінувати тепло та затишок. Спогади повертають мене на звивисті дороги до Міжгір’я, де живе капелан Василь Мандзюк, священник Української Греко-Католицької Церкви.

 

Строгий священник. Гострий, наче лезо. Великий патріот. Його відповідальність та серйозність не заважають йому бути духовним пастирем і доброю людиною. Людиною від Бога.

 

Не легко писати цю статтю. Ми давно дружимо і з великою повагою ставимося одне до одного. І коли мені не вистачає слів мудрості та розуміння Бога, я по-дитячому відверто та щиро звертаюся до отця Василя.

 

Хтось, хто з постійними наріканнями спостерігає за програмою «Сповідь», вигукне: «Ну, нарешті він порушив правила християнської моралі!». Ні! Жодним чином не порушив, звертаючись до священика іншої церкви. Не зрадив Господа. Не пішов проти Віри. Всупереч усьому, вирішив подати руку… другу, брату, українцю, воїну світла!

І готовий встати поряд з цією людиною, готовий свідомо йому сповідатися.

Він мій брат – такий самий українець, як і я. Просто історія нашої країни склалася так, що він католик. І таких віруючих українців у нас багато.

Ми прагнемо Миру, завершення, війни. Так хочемо почути тишу щастя! І при цьому так не хочемо торкатися до хворобливих історичних шрамів. Ворожі сусіди сотні років намагалися розірвати нас на шматки, прагнучи знищити нашу суть – українство, проте так і не змогли роз’єднати Націю. Це – найважливіший постулат всередині нас. Україна – найбільше та найсвятіше з усього, що ми маємо. І в ній проживають етноси, кожен з яких молиться своєму Богу. І ми зобов’язані поважати та цінувати це.

А в душі у кожного з нас величезна любов Ісуса. І коли-небудь, де-небудь, як-небудь…мудрі патріархи Українських Церков почнуть думати про те, що нам надзвичайно важливо об’єднати церкви. Заради єднання Нації. І ні в якому разі не можна нікого звинувачувати. Ми були слабші за обставини. Намагалися вижити. Рятували культуру, спадковість, пам’ять поколінь.

І ось саме зараз, коли на фронті в окопах пліч-о-пліч воюють католики і православні, українці і євреї, грузини і татари, бойки і лемки, ми не зможемо принизити себе неповагою до дещо інакшої, ніж наша, Віри. Ми вже інші. Ми тепер знаємо, що лише любов до Господа та Батьківщини зможе не дати нам перетворитися на кровожерливих та заздрісних московітів.

Нам навмисне паплюжать історію, аби ми не простягнули руки одне до одного. Нас так хочуть змусити бути байдужими та ненажерливими, скупими та злими. Хочуть поселити в наші серця ненависть.

 

Мій Храм – УКРАЇНСЬКИЙ. Моя молитва – любов. Мій вибір – сягнути душею, сповідатися священику Василю Мандзюку. І запевнити його в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві. Просто не зможу. Господь не дозволить.

Вклонюся їх іконам, стану на коліна перед Святою Дівою Марією і побачу в ній свою рідну Божу Матір. І почую в тихому плачі єрусалимської свічки: «Не розділяй нас, не ображай в собі господа свого Ісуса Христа!»

 

Отче, я вдячний долі, що Ви істинний і справжній Українець. Отче, жоден священик Київського Патріархату не дозволить собі завадити мені любити та поважати Вас, як свого Брата.

Пишу ці рядки, і бачу мудрі та люблячі очі священиків та мудрість свого Храму… Отче, між нами немає різниці. Немає і не буде. Це всього лише зла та несправедлива історія, котру нам за нашої мовчазної згоди писали переможці.

Ми Українці, і саме це сьогодні робить нас сильнішими. Ми зобов’язані вижити. Україна – величезний і світлий Храм. Господь єдиний. Те, чи зможемо ми віднайти вхід в цю святу обитель, залежить від усвідомлення нами своєї любові. Ми можемо і не заходити в цей храм, ставши просто неба і почавши читати молитву українською. Головне разом. Надважливо – взявшись за руки. І найсвятіше – з Господом.

Лише так ми відвоюємо себе у сусідньої недоімперії. Лише так відновимо наші території, нашу історію, нашу культуру, нашу генетику. Благословіть, Отче!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Мандзюк

https://youtu.be/emFOniBeheY


Олег Володарський: Михайло Годинець – Чемпіон. Воїн. Переможець

 

«Якщо бажаєте досягти успіху в житті, зробіть наполегливість своїм найкращим другом, досвід – мудрим радником, обережність – старшим братом, а надію – янголом-охоронцем»

Джозеф Аддісон

Роман Кривицький, тренер моїх синів, дізнавшись, що ми їдемо знімати «Сповідь» на Закарпаття, запропонував мені зустрітися з Михайлом Годинцем, тепло посміхнувшись, згадуючи цю людину. Роман ставив моїх хлопчиків на ноги, тому ця людина завжди користуватиметься моєю довірою та щирою повагою. Тим більшою втіхою стало для мене те, що друзі, колеги та вчитель Романа виявилися справжніми патріотами нашої Батьківщини.

 

Михайло Годинець. Олександр Король. Олександр Добровольський. Що об’єднує цих чоловіків? На перший погляд, лише любов до спорту та значні спортивні досягнення. Проте я побачив більше – вони нікому не віддадуть свою країну. Чемпіони. Воїни. Переможці.

 

Значну частину свого життя, своїх сил, своєї душі вони віддають нашим дітям, прекрасно розуміючи важливість тієї справи, котрою займаються. Вони живуть цими хлопчиками та дівчатками і саме завдяки їм зберегли в собі дитячу цікавість, щирість та відкритість.

Коли мені довелося мати справу з журналістикою, ясно зрозумів одне – ти розмірковуєш і говориш про те, чим тужить і болить твоя душа. І це обов’язково має знайти розуміння, відлуння в думках та почуттях глядачів. Головне – це бути чесним з самим собою і Нацією, на очах у Господа.

 

Сильний, сталевий характер Михайла помітний одразу. Чемпіон світу. Світу, котрий знає українців, як Воїнів, як сильний, нескорений народ. Народ, котрий намагалися винищити тисячі років.

Дуже несподіваною виявилася для мене ця «Сповідь». Як благословення Господнє, знаменуючи і показуючи нам всім – в ім’я чого, заради чого ми настільки сильні.

 

У Михайла з його дружиною Іриною народилася донька. Цікава історія. Три покоління. Покоління бабусь та дідусів, котрі із власних спогадів та розповідей своїх батьків знають, завдяки чому врятувалася наша генетика на Західній Україні. Покоління батьків, котрі розривалися між стародавніми звичаями, піонерсько-комсомольським дитинством і сьогоденням, апатичним до всього нав’язаного та невільного. В цьому і є сіль Українства – почути голос етносу, усвідомити генетику, не прогнівити Господа.

 

Молода українська космополітичність Михайла та Ірини, спонукає їх жити так, як розуміють. Не зуміли до кінця прийняти завіти старших, проте зуміли почути та прислухатися – обвінчалися, хрестили дитину.

Релігія нашої молоді в абсолютній волі і сонячному дні. Вони вкрай не схожі на нас, вони кращі, вищі, свідоміші. У них зовсім інша Україна – проста, тиха і дуже затишна.

Господи, ці діти, виховані Тобою без молитви та віри більш свідомі, ніж ми. Наші діди-прадіди передали нам таку неймовірну любов до своєї Батьківщини, котру ані голод, ані війна, ані численні спроби зросійщення не змогли винищити. Ця любов багато років жила в нас, в моєму поколінні, неусвідомленою, сплячою. І лише війна змогла її пробудити. А в наших дітях вона розквітла. В них є Бог. В них живе Любов.

Про одне прошу своє покоління – визнайте це. Покайтеся тихо і пошепки. Ми зробили те, що могли – не завадили передати святу любов пращурів прийдешнім поколінням. І завдяки цьому зуміли залишитися Українцями. А наші діти – це вже велична Нація.

 

У тренера і вчителя Михайла Годинця не буде слабких чи поганих учнів. Він зуміє головне – виявити та загартувати в них характер. Чоловічий характер. Навчить поважати себе та старших, бути добрими та справедливими. Він не дасть їм упасти. Не залишить в біді. Він зазирне учню глибоко в душу і допоможе впоратися з болем і сумнівами, підтримуючи в ньому віру та надію на майбутнє. Не здивуюся, якщо цей чоловік почне говорити зі своєю нацією як людина, що має намір її очолити. Він гідний цього. Він не заплутається. Там, на спортивній арені, одразу видно, хто ти є. Підлість потопить раніше, ніж зрозумієш, що сталося і лише мужність та сила приведуть до перемоги.

 

Неймовірне відчуття, коли їдеш із Закарпаття до Львова через перевал і знаєш, що частинкою твоєї палко коханої Нації є така людина, як Михайло Годинець.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Михайло Годинець

https://youtu.be/LJns66WmM8E

Олег Володарський: «Ти помолись, Олесю, за нього…»

 

Звертаюся до коханої дружини Чоловіка, Батька і Воїна Тараса Козлишина

 

Помолися сильно і мужньо. Помолися до болю в душі, до крику. Звернися до Господа і віддай Йому все, що наболіло тобі за ці роки війни. Всевишній почує твою молитву, твою турботу за рідних, за воїнів, за Україну. На бійся Його. Він твій Батько. Він забере твої сльози, твої сумніви, твій біль. Ти доторкнись очима, повними сліз, душею доторкнись до ікон Ісуса і Матері Божої. Віддай на Волю Божу долю свою.

 

І молися…молися останніми силами душі. Проси у нього щастя та покути. Серцем Матері благай за дітей своїх. Попроси їм вільної України. Щасливої і незалежної. Справедливої та мирної. Босоніж, простоволоса, розгублена, цілком не усвідомлюючи себе та навколишній простір, віддай йому все, що є в тебе на серці. Материнському, УКРАЇНСЬКОМУ серці. Попроси за дітей наших, братів та сестер, котрі лежать в холодних окопах і так само вірують в сонячно-завтрашній день. Подивися в Молитві своїй на рідну землю і благай про Мир.

 

Вимоли! І проси у Нього, чисто і щиро, за свою таку добру, таку працьовиту, але таку втомлену і знекровлену Націю. І нехай свічка під іконами в молитві твоїй плаче разом з тобою, забираючи твої сльози і віддаючи тобі своє тепло. Довірся Йому. Він все бачить. Він знає, як тобі боляче.

 

Прокричися крізь себе. Пробач в молитві безсонні ночі, бентежність та неспокій Батька, Чоловіка, Сина і Воїна. Зрозумій в молитві своїй – він не зможе інакше. Зумій побачити і пробачити те, як сильно болить йому Батьківщина. Він так виріс. Він перейняв цю любов з материнським молоком. Це його Меч. Його Щит, подарований йому Богом. Пробач йому те, що він ладний померти заради майбутнього ваших дітей. Він служить душею Господу і Україні.

 

Ти помолися за нього. І пробач його таким, яким він є. Він повернеться. Він завжди поруч. Він зрозуміє. Він знає. Йому треба спробувати змити з себе війну. Він ще там. Частинка його серця, душі залишилась з побратимами на фронті.

 

Він може не знати про твою Молитву. Може не зуміти усвідомити твій біль. Але Покрова Святої Божої Матері берегтиме його. Ти помолися за нього…йому це зараз вкрай необхідно. Стань сильнішою в молитві своїй, щоб люди, котрі його оточують, відчули Силу Господню, що через твою молитву береже його. Там, де є Бог, тиша та спокій, любов та щастя. Помолися Йому. І тихо, пошепки, читай молитву, коли народжений тобою Українець так пишатиметься тим, якого він роду.

 

Ти помолися за усіх нас. Ти Українка! Матір! Дружина! Донька! Ти надзвичайно сильна! Господь почує твою молитву. Ти помолися за нього…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Тарас Козлишин

https://youtu.be/kv0S-qKYpIU