хочу сюда!
 

Твоє Сонце

45 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 41-57 лет

Заметки с меткой «партія регіонів»

Клятва виборця

Це, мабуть, перший вірш, котрий я взагалі написав. Музою тут виступила палатка ПР на 95 кварталі в Кривому Розі. Критикуйте, до критики прислуховуюсь :)
Клятва виборця

Партія Брехіонів...

Цікава стаття від братів Капранових.

Коли життя бере за горло, коли депресія не відпускає, коли світ втрачає барви і песимізм стає незборимим, ми відкриваємо передвиборчу програму Януковича "Україна для людей". Бо нічого смішнішого в житті не читали. Спробуйте й ви. Особливо ті сторінки, де йдеться про 500 нових футбольних полів, 50 катків та 50 басейнів на рік.

А як вам таке: "Вчитель, лікар, працівник культури, військовослужбовець, міліціонер одержать ключі від квартир при підписанні трудового контракту на 20 років"? А ще нижче - "Одержання житла молодими офіцерами протягом першого року служби" - як же тоді обіцяні раніше ключі при підписанні контракту?? Ян Таксюр разом з Петросяном від заздрощів просто-таки посивіли. А може, саме вони і є правдивими авторами тексту? Дуже піднімає настрій також порівняння обіцянок Януковича із реальними ініціативами нової влади - наприклад пункт про "відкриті виборчі списки". Не кажучи вже про "ліквідацію депутатських пільг" та "виборність суддів". Реформуючи школу, міністерство торгівлі освітою проігнорувало обіцянку боса: "Вступ до ВНЗ за шкільним атестатом для випускників шкіл до 2009 року". А зменшення держзамовлення до ВНЗ, оголошене нещодавно, чітко ілюструє пункт "Доступна і якісна освіта". Зазирніть до бюджету - чи побачите там обіцяне "фінансування медицини не менше 10% ВВП"? Звісно, коли доходиш до "мінімальної пенсії на 20% вищої за прожитковий мінімум", сміх сам собою уривається. Особливо на тлі запланованого підвищення пенсійного віку. Проте, насправді, все залежить від рівня цього самого прожиткового мінімуму, точніше від того, хто і як його рахує. До речі, ви буваєте у магазинах та на базарі? Ви платите за квартиру, за газ? Ну і як це кореспондується з офіційними даними про інфляцію в Україні? А з оголошенням влади, що ціни на продукти харчування та безалкогольні напої у серпні знизилися на 0,1%? Сміх не вщухає. Звісно, програма писалася на 5 (а дехто каже, що й на 10!!!) років, так що час іще є. А п'ять років сміху - це "Здорові люди - впевнене майбутнє", дивись відповідний пункт програми. Ну, гаразд, посміялися, і досить. Тепер давайте про серйозне. Про першопричини наших теперішніх веселощів. Про те, як все починалося. Десять років тому партія Регіонів, виринувши буквально нізвідки, впевнено відтерла від влади комуно-соціалістичну публіку: симоненківців, медведчуківців, морозівців та вітренківців. Чи не дивно, що партія олігархів, бізнесменів та чиновників заввиграшки "привласнила" весь лівий електорат? Люди, які періодично б'ють себе в груди, називаючись "пролетаріатом" та "робочою кісточкою", сьогодні всі, як один, голосують за "буржуїв-кровопивць" і не натішаться з результатів свого вибору.  Ви щось розумієте? Ми - ні. А значить, треба розібратися. Чим же так схожі регіони з комуністами, що електорат легко поміняв одних на інших? Що ж саме взяли регіонали у "щасливому минулому" щоб забезпечити собі "світле майбутнє"? Теорію Маркса пропонуємо одразу відкинути. По-перше, комсомольці-олігархи нею не володіють, по-друге, вона їм за великим рахунком протипоказана.  Ну а без Маркса що залишається від комунізму?  Перш за все - боротьба. Комуністи завжди боролися, перемагали, йшли в атаку і т.д. Це - дуже цінна теза. Вона дозволяє сприймати "голод і холод" не як побутові негаразди, за які владу треба було б відвести у лісочок, а як елемент боротьби за справедливість.  Виховані комсомолом регіонали з легкістю перейняли цю ефективну методику. Ну то й що, що десятикласники вчаться без підручників - зате Бандера не буде Героєм України. Ми перемогли! Хто це "ми", і що "нам" зробив Степан Бандера - справа десята. Головне - перемога. Тому зараз знову вигадуються вороги, супротивники, на всі заставки використовуються заяложені радянські штампи типу "руки Вашингтона", "кривавого націоналізму" тощо. На образ ворога все придасться. З чарівною легкістю виправдовуються і будь-які, навіть найбезчесніші, методи боротьби. Ну то й що, що фальсифікували голосування у "Великих українцях", зате втерли носа галичанам! Не кажучи вже про виборчі підтасовки та порушення, які потрібні саме для того, щоб не допустити до влади клятих ворогів. Ну і друга, найцінніша комуністична методологія - тотальна брехня. Один з провідних ідеологів соціалізму Адольф Гітлер сказав "Широкі маси швидше стають жертвами великої брехні, ніж маленької". Потім цю фразу неодноразово повторював Йозеф Ґеббельс, і до нас вона дійшла вже у вигляді його "крилатого вислову": "Чим більша брехня, тим швидше у неї повірять". Треба зауважити, що цей принцип вигаданий не Гітлером - іще до того, як Жовтневий переворот стали називати Жовтневою революцією, комісари та чекісти використовували брехню як дуже ефективну зброю.  Зокрема, одним з найрозповсюдженіших різновидів брехні було приписування ворогам тих злочинів, що їх робили самі комуністи - масових розстрілів, пограбування селян та буржуазії, насильства та терору. Та й пізніше метод не зняли з озброєння. Згадайте звірства, що чинили загони НКВД, перевдягнуті на бійців УПА. Звісно, порівняно з цим, напад на фестиваль "Гайдамака" виглядає дрібницею, але, попри різницю у масштабах, методологія залишається тою ж таки - оголошення, що "унтер-офіцерська вдова сама себе висікла", а "гайдамаки" самі на себе напали. Ну а заяви про "порушення прав російськомовних", які тою ж таки російською мовою, без жодного українського перекладу і навіть без субтитрів оголошують депутати на Першому Національному, державному телеканалі? Для порівняння - у сусідній Росії, де порушення мовних прав немає, законом заборонено використання в ефірі будь-яких мов без перекладу державною. Не варто й літер витрачати, щоб довести повну перевагу російськомовного інформаційного простору в Україні - навіть якщо до "україномовних" зарахувати ті передачі, де ведучий говорить кілька ритуальних фраз державною на початку та в кінці.  Очевидність брехні про мовні утиски в Україні грає на руку послідовникам Гітлера-Ґеббельса, а нахабство замінює будь-які аргументи. Подивіться на економіку. Податковий терор називають зниженням податкового тиску, а відверте здирництво - боротьбою з рейдерством. Але у велику брехню легше вірять. І коли підвищення пенсійного віку назвати "турботою про пенсіонерів", масам просто немає куди дітися. Вони вірять. Так само, як і в утиски російськомовних та у міфічне зниження рівня інфляції, про яке оголошує Держкомстат. Ну і нарешті про головне. Політреформу. У якого Сірка треба позичати очі, щоб після п'ятирічного публічного захисту цього потворного дітища Медведчука-Ющенка взяти всі ходи назад? Навіть Олена Лукаш не витримала - уся країна з подивом побачила, що цій записній юристці може бути соромно перед об'єктивами телекамер. Ти диви - 2004-го захищала виборчій безпредєл, і нічого, а тут: "Дякую за увагу", і навтьоки. Усі спроби пояснити справжні причини маніпуляцій з Конституцією не витримують критики.  Повноважень Януковичу не вистачало? Зі слухняною коаліцією та Кабміном?  Готові посперечатися - якщо Янукович прийняв би рішення про відставку Азарова, той власноруч вибивав би з депутатів позитивне голосування з цього питання.  Так само непереконливо звучать аргументи про те, що депутати будуть тепер дешевшими - де це бачено, шановні - усе дорожчає, а депутати дешевшають? Або ж про намагання прикрити незаконне рішення КС по коаліції - як його прикриєш, коли з-під фігового листка все одно стирчить головний аргумент влади? Усе це вигадки. Справжньою ж метою відміни політреформи був державний іспит для членів партії регіонів. Для кожного її спікера та рядового багнета. Іспит на вірність та відданість. Процедура іспиту проста. Треба вийти і публічно - перед усім світом, перед своїми друзями, рідними, батьками і дітьми, собою самим визнати таке: "Я, ім'ярек, є останнім покидьком. Моє слово нічого не важить. Я називатиму чорне білим а біле - чорним, якщо накажуть згори, бо не маю ані честі ані совісті". От що насправді збурило українців у відміні політреформи. Не нюанси політичного устрою 1996 чи 2004-го, а саме цей масовий та відкритий парад негідників. Тепер керівництво партії Регіонів може бути спокійним за своїх членів. Вони публічно попрощалися зі своєю людською гідністю, і шляху назад у світ порядних людей їм немає. Подібні випробування влаштовував свого часу соратникам товариш Сталін. Щоправда, погані оцінки тоді записували у вироках, а відмінникам дуже скоро влаштовували нові іспити. Вивчаючи свого часу в інституті історію КПРС, ми не встигали дивуватися поворотам сюжету. Боротьба з правим ухилом від курсу партії, потім - з лівим, потім - з право-лівацьким. Необхідність писати доноси на соратників, зраджувати, друзів, відмовлятися від рідних...  Погодьтеся, що порядній людині пройти цю смугу перепон було неможливо. Тому на посадах залишилися ті, у кого місце честі і совісті посідала відданість партії і особисто її Вождю. Роки кривавих тренувань і смертельних іспитів народили і загартували унікальне політичне формування - партію професійних брехунів. Пам'ятаєте "1984" Орвела? Він дуже прозоро описав методу формування комуністичного світогляду. Цікаво, що Орвел ніколи не жив у Союзі. Але йому полегшило роботу те, що всі комуністи-соціалісти світу, не змовляючись, використовували однакові технології - Сталін, Гітлер, Мао, Кім Ір Сен, Фідель Кастро... І саме тому, позичивши у комуністів дві основні складові їхньої методи, а саме - постійну боротьбу з ворогами та тотальну брехню - ідеологи нового українського капіталізму не помилилися. Вдячні пострадянські виборці віддали їм свої голоси, з легкістю помінявши червоні прапори на синьо-білі. Звісно, таке коротке ситуативне дослідження не може претендувати на вичерпність - науковцям варто вивчити цей феномен докладніше і знайти нові нюанси. Проте для розуміння політичних процесів в Україні цього цілком вистачить. І ще одне - ми згодні, що не тільки нинішня влада використовує комуністичну технологію великої брехні. Але вона робить це найбільш яскраво. І найбільш успішно. Тому саме партія Регіонів може слугувати за приклад, на якому нам із вами треба вчитися. Щоб не дати вкотре себе обдурити. Щоби знову не повторилися розкуркулення, Голодомор, Голокост та інші гено- етно- та лінгвоциди. Бо всі вони починалися з брехні.

Чи ще має владу ПР?

Вчора мені мій друг розповів цікаву історію, про те, як він працював на ПР. Розпочалося все декілька місяців тому разом з початком майдану, коли він розпочав роботу, він збирав інформацію, про майдан, хто підтримує, хто не підтримує і т.д.

На час роботи був створений робочий ящик, на який надходили вказівки з верху, і раз в місяць були повідомлення, про те, куди і о котрій потрібно було прийти за грошима.


На виконання завдання дається 1-2 дні, хоча можливі і більші терміни, все залежить, від складності завдання та масштабів роботи.

Значить суть системи, ПР наймає на кожну дільницю, згідно виборів,(чому так не зрозуміло, видно не хотіли змінювати сфери впливу на кожній дільниці), одну людину, яка має відповідати за певний перелік питань. Людину звичайно оформлюють по трудовій угоді, там обов’язково потрібен був паспорт і код, для того щоб отримати з/п.

Також вже можу трохи розповісти про завдання, з появою майдану, різко підвищилася кількість запитів, по роботі з трудовими колективами, зокрема, агентам необхідно було дізнатися:

-     хто з керівників підтримує майдан;

-     хто з керівників відпускає на акції своїх підлеглих;

-     чи відпускають за свій рахунок;

-     які колективи збираються на мітинг у Київ;

-     які перевізники будуть везти людей на мітинг.

Тепер же, там де він отримував гроші, де був офіс, зараз пусто, договір оренди достроково розірвали, і де зараз знаходяться організатори, які винні гроші моєму другу наразі не відомо.


Все схоже на те, що ПР починає згортати свою діяльність, але перед тим, як згортається офіційна діяльність спочатку зачищають «неофіційні офіси», для того, щоб потім не мати з ними проблем. Також мені здається, що таким чином, ПР готується до поразки і до виводу всіх капіталів, або з України, або переведення їх у якийсь захищений фонд. 

Весільний генерал Попов дедалі більше нагадує «китайського болва

general
Дедалі частіше поведінка Олександра Попова нагадує безхребетну та безвідповідальну поведінку «китайського болванчика». Особливо останнім часом, під час його публічних «раутів», якщо вони не перетинаються з основною функцією гауляйтера, призначеного Януковичем: почесного перерізання стрічок на відкритті нових об’єктів, куди Попова час від часу доставляють його партійні боси. Це і не дивно, бо регіональні лідери вже давно закинули фантастичну ідею перемоги Попова на київських мерських виборах та прискореними темпами шукають йому заміну. Принаймні у цієї версії є декілька переконливих підтверджень.


По-перше, регіонали абсолютно незадоволені результатами його господарської діяльності у столиці, особливо керівними діями Попова, направленими на розбудову та удосконалення транспортної інфраструктури Києва.

Про це нещодавно заявив новий глава Мінрегіонбуду Геннадій Темник, який одразу ж після свого призначення провів нараду з комунальниками столиці. «Я вимагатиму ефективності роботи», - заявив на нараді Темник, демонструючи невдоволення роботою підлеглих Попова. Крім того, на Попова постійно «наїжджають» за погане та несвоєчасне прибирання снігу та льоду зі столичних вулиць.

По-друге, головний покровитель Попова - Сергій Льовочкін, хоч і залишився главою Адміністрації Президента, але своїх людей в уряді не отримав, і не зовсім зрозуміло, чи втримається він у своєму кріслі. У всякому разі, позиції Льовочкіна стали істотно слабшими, а от Ахметов, навпаки, посилив свій вплив. Враховуючи, що у Ріната Леонідовича у Києві велика кількість бізнес-проектів, його інтерес до столиці логічний. Тож, враховуючи ці факти, регіонали вимушені будуть віддати перевагу ахметівському кандидату на мерських виборах, що відбуватимуться в Києві в літку цього року.

У світі останніх подій Олександра Попова навряд чи врятує його останній, довго виношуваний козир – київський референдум, який його протеже планують провести одночасно із виборами мера столиці. Ставлення киян до референдуму було офіційно проілюстровано надписом, зробленим на банері, вивішеному на Повітрофлотському мості в грудні минулого року, на якому «Закон про референдум» прирівняли до кінця світу (http://ua.politics.comments.ua/2012/12/21/191762/kiyani-pririvnyali-zakon-pro.html).

Тож і без того переляканий занадто високою швидкістю подій великого мегаполіса, яким доручили керувати провінціальному гауляйтеру, Попов взагалі втратив контроль над своїми «патяканнями».

І тому не дивно, що десятого січня, під час слухань Комітету ВР з питань культури та духовності, присвячених питанню реконструкції Гостинного двору, Олександр Попов зробив свою чергову дурнувату заяву, що він, мовляв, як голова КМДА, абсолютно не в курсі того, що реально відбувається з історичною будівлею Гостинного двору та які саме роботи ведуться на прилеглих до неї територіях. «Питання проведення будь-яких робіт в Києві, до речі, як і в будь-якому місті в Україні, не узгоджується з місцевою владою, тому що це питання відноситься до компетенції держави. Тому ми ніяких дозволів, на жаль, не надаємо. Навіть коли об’єкт вводиться в експлуатацію, ми сьогодні його не приймаємо і не візуємо відповідні документи, бо спрощена система сьогодні відсторонила нас від участі у цьому процесі», - зазначив Попов.

Також голова КМДА наголосив, що упродовж останніх 4-5 років у місцевої влади відібрали повноваження щодо впливу на проведення робіт з реконструкції та реставрації будівель. «Сьогодні навіть головний архітектор міста Сергій Целовальник не має відношення до того, яким буде фасад в центральній частині міста і як його перероблять, як його перефарбують. Його ніхто про це питати не буде, незважаючи на те, що це людина, з якої, в першу чергу, спитають, що буде відбуватись з архітектурою нашого міста. Але сьогодні таких повноважень у нього немає. Вони перейшли до державних структур і в цьому є величезна проблема», – зазначив О.Попов.

Таким чином Олександр Попов в чергове спробував дистанціювати себе від приналежності до Партії регіонів, адже торік саме регіонали проголосували за таке рішення.

Після подібного виступу гауляйтера прослідував шквал негативних емоцій та випадів громадських діячів та журналістів, які були присутні в нарадчій залі та які настільки розлютились відвертою неспроможністю та аморфністю Попова, що ось-ось готові були розірвати його на шматки. Від побиття Попова врятував Голова комітету з питань культури та духовності В’ячеслав Кириленко, який вольовою пропозицією, що граничила з фамільярністю, запропонував голові КМДА присісти на місце.

Ситуація щодо умовного керування столицею чужинцем Олександром Поповим настільки розжарилася, що наступного разу він тричі подумає, перед тим як в котре явитись народові та лопотіти усіляку нісенітницю. А киянам, в свою чергу, слід вже серйозно замислитись над тим, кому саме вони віддадуть ключі від міста на виборах мера, що вже наближаються.

Віктор ТАРАНОВ, «Конфлікти і закони»

РегЫональні вікна та двері

Ратиці ПР, як бачимо, протягуються не тільки на великі заводи та підприємства, але й на, ммм, малий бізнес? О_о Отже цей магазин вікон знаходиться у м. Кривий Ріг у районі між 97 та 98 кварталом:

LOL!

Партія регіонів і її "члени" (Обережно без цензури!!!)

 

Ильченко Надежда Евгениевна– 1986 года рождения. Студентка –Московской государственной консерватории им.П.И.Чайковского.

Активный член Партии регионов. Принимала участие в избирательных кампаниях с 2004 года в качестве внештатного сотрудника Оболонской районной организации Партии регионов, а также Оболонского избирательного штаба.

Во время выборов проявила себя как инициативный и креативный сотрудник, умеющий работать в команде.        

Сегодня принимает участие в благотворительной программе для одаренных детей дошкольного возраста, гастролирует с концертной программой по городам Украины.

kiev-pr.kiev.ua/znaj_nashih!!!/ua_c01_znaj_nashih_44.html

а теперь другая сторона медали

shockmodels.su/forum/viewtopic.php

в офисах и при детях смотреть не рекомендуется.

Табачник про український націоналізм та українство загалом

Це вирізка з фільму "Убей в себе русского". Тоді ще президентом був Ющенко, і ніхто не знав, що така тварюка стане міністром освіти... Отже, Табачник у всій своїй красі:

Ця стаття також доступна у моєму ЖЖ тут

Гроші

"Юлина тисяча" і "Вітина тисяча", - як Крокодил Гєна і Чебурашка, та коли вірити рекламі від ПР, то вухатий вдвічі більший за крокодила

Дідусь Новохатько як ознаменування ери вмираючої культури та спл

Дідусь Новохатько як ознаменування ери вмираючої культури та сплячого міністерства
  • Печать

novohatko

 
Нещодавно Голова Київської міської адміністрації Олександр Попов привітав свого екс-заступника Леоніда Новохатько із призначенням на посаду міністра культури, проголосивши його справжнім патріотом. "Я щиро вітаю Леоніда Михайловича з призначенням на посаду міністра культури України. Він справжній патріот української культури, професіонал, знавець своєї справи, досвідчений і кваліфікований управлінець. Бажаю успіхів на новій посаді», - відзначив Попов.


І ця напівглузлива,напівсаркастична промова дала старт новій ері царювання нового міністра у сонному напівкультурному царстві. Безнадійне ставлення до перспектив існування Міністерства культури викликає навіть не новопризначення екс-комуніста, екс-бютівця та діючого регіонального посіпаки Новохатько на посаду міністра. З цим призначенням регіонали якраз абсолютно вгадали. Було б дивно, аби у на сто відсотків сформованому з регіоналів Кабінеті міністрів з’явилася біла опозиційна ворона і почала ворушити занедбане помешкання ворожої субстанції – культури, місця для якої в державній політиці управлінців-невігласів не знаходилось вже майже 10 років.

Сумно, але функції Мінкульту не здатні сформулювати навіть освідченні фахівці національного культурного процесу, які поодиноко, інколи маленькими групами, частіше за іноземні гранти, продукують в Україні свої малобюджетні та маловідомі проекти, спогади про які розвіюються одразу із розвіюванням вітром інформаційних афіш.

Сталим стало те, що генії та авантюристи з когорти культурної спільноти закинули ідеї щодо створення чогось грандіозного, яскравого та ще й системного, як то, ще донедавна потужний фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь-фест», ще раніше фестиваль «Єйдос», та з десяток загальноукраїнських книжкових ярмарків, та багато іншого, чого українці вже ніколи не побачать.

Вже традиційно бюджет на культурні програми (й без того жалюгідний у порівнянні з подібними бюджетами Європейських країн) щороку зменшується та інколи здається, що величезна структура Міністерства культури та інституції, їй підпорядкованих, існують лише для того, щоб надавати робочі місця не дуже амбітним працівникам культурного фронту.

На тлі загального ставлення до діяльності цієї «рудиментної» інституції призначення професійного та жвавого менеджера, здатного докорінно змінити ставлення до КУЛЬТУРИ представників влади та суспільства, мати серйозний вплив та вагу на державні процеси, як на мене, нічого б вартувала б… Однак, до речі, навіть важко знайти подібний прототип з числа корифеїв культурного процесу. Та якби і існувала б така харизматична персоналія, то у системі повального існуючого культурного невігластва нічого не змінила б…

Можливо, через це активні користувачі Інтернету щиро прогнозували посаду Міністра культури Оксані Забужці, Морії Матіос, Святославу Вакарчуку, Василю Шкляру, Олегу Кохану та Володимиру Гришку, безперечно талановитим митцям, але абсолютно не здатним виконувати системну управлінську роботу.

В контексті ситуації кандидатура дідуся Новохатько в якості сплячого міністра, якому свого часу вже вдалося попрацювати на посаді заступника міністра культури та заступника голови КМДА з гуманітарної сфери, - абсолютно підходяща. Крім того, Новохатько – жива маріонетка радянської управлінської системи, яка з квітня 1987 по 1991 рік була лектором КПУ, завідуючим відділом міськкому КПУ Києва, останнім керівником прес-центру ЦК КПУ, якому за часи свого човгання коридорами державних виконавчих органів не вдалося зробити як абсолютно нічого корисного та знакового, так і знаково-поганого, оскільки ця людина навчена бездоганно виконувати функцію китайського болванчика. Такий боєць невидимого фронту покликаний законсервувати залишки культурних бродінь в українському суспільстві. Він цю функцію виконає на відмінно.

Тому, шановне культурне панство та прагнуча яскравих культурних дійств українська спільнота, сприйміть цю чергову гірку пілюлю від регіоналів як седативний засіб ще на декілька років. Нічого суттєвого новопризначений міністр культури Леонід Новохатько найближчим часом не продукуватиме. Хіба що його друзяка українофоб Табачник не підштовхне «корифана» до написання ще однієї спільної книги. Хоча, знову ж таки, знаючи безвісну долю першого спільного твору, легко спрогнозувати долю наступного. Так що не хвилюйтесь, панове, та відпочивайте спокійно. У культурному середовищі нині мертвий сезон.

Віктор ТАРАНОВ, «Конфлікти і закони»