хочу сюда!
 

Оксана

48 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 44-52 лет

Заметки с меткой «руни»

Магія рун та окультні товариства ііі рейху

Історія використання рун в Німеччині своєрідна і багато в чому схожа на історію рун в інших країнах Європи.Причиною тому – і особливі культурно-історичні умови, що склалися тут відношенні розвитку рунічної традиції, і специфічна культурна політична ситуація XIX-XX століть.

ВИТОКИ ТРАДИЦІЇ

Рунічна Традиція на території сучасної Німеччини формувалася в давнину пі впливом відразу декількох шкіл рунічного мистецтва: готської, власне скандинавської, можливо – і західно-славянскої – враховуючи, що значна частина нинішньої Німеччини – споконвічно слав’янські землі І зрозуміло, все це вплинуло на найдавнішу традицію використанн в магічних і культових цілях пра-рунічних знаків, що з’явилися в Центральній Європі близько десяти тисячоліть тому.

Таким чином до Середньовіччя в німецьких районах Центральної Європи виникла відособлена школа рунічного мистецтва.Однією з характерних її рис стало те, що досить швидко руни тут втратили значення писемності, будучи витіснені латиницею.Навіт спроба вестготського єпископа Ульфілія (IV століття) ввести спеціальни рунічний алфавіт для запису перекладів Священного Писання не мала значного впливу на процес перетворення рун в набір магічних символов.

Іншо особливістю центральноєвропейського рунічного мистецтва, котр перетворився пізніше в німецьке, було введення досить значної кількості
додаткових рун, більшість з яких майже ніколи не використовувалося для письма Подібн рунічні знаки – точніше, ті з них, які відомі нам сьогодні, – часто
називаються нині «німецькими» (тобто німецькими у вузькому значенні слова). Про ці додаткові руни варто сказати кілька слів.

Всі вони можуть бути досить умовно розділені на дві групи.Перша з них – це знаки, присвячені окремим богам (богиням) німецького язичництва.Такі, як, руни Вальда, Ерди і Зіу, присвячені, відповідно, богу зим Вальдо, континентального аналогу скандинавського Улля, богині землі Ерде, і богу Зіу (сканд. Тюр) Д другої групи належать неалфавітні, в більшості своїй, знаки, н пов’язані з конкретними божествами і або висхідні до найдавніших європейських символів (свастика, громове колесо, арійський хрест і т.д.), або з’явилися вже в Середні віки.

Пр неалфавітні руни у німецькій традиції буде сказано докладніше, кол мова піде про однин з наймогутніших містичних орденів XX ст….

ГВІДО ФОН ЛІСТ

У 1100 році був зруйнований останній великий храм язичницької віри германців – Уппсала (Швеція). На півстоліття довше протрималися великі храми західних слав’ян, Аркона, наприклад (острів Рюген). Ще довше вистояли литовські храми, Ромува наприклад. Але до середини поточного тисячоліття в Європі не залишилося жодного діючого великого храму.

Зате залишилися народи – носії Традиції. Вже в середині XVIII століття в Європі починається пробудження інтересу до традиційної культури. З приходом нового XIX століття починається справжнє Відродження Традиції. Поки це ще є областю роботи окремих інтелектуалів і людей мистецтва, німецьке Відродження вже захоплює уми; Я.Адлербет, К.І.Л.Альмквіст, Я. і В. Грімм – все більше відомих людей того часу переймаються традиційними ідеями.

Найважливішим, переломним моментом Відродження стала середина бурхливого минулого століття. У цей час з’явилась перша фундаментальна праця з язичницької спадщини Німеччини – «Німецька міфологія» Якоба Грімма, що вийшла у світ в 1844 році, у цей же час на сцені Відродження з’являється велична постат Ріхарда Вагнера. З цього моменту ідеї Традиціоналізму проникають в маси, і Відродження знаходить характер найважливішої культурної течії. По всій Європі – особливо в Німеччині і Австрії – виникають «фолькіше» (народні) групи, ліги й ордени, які прагнуть відродити древню культурну та релігійно-магічну Традицію. У другій половині минулого сторіччя інтерес такого роду організацій все більш звертається до стародавніх німецьких рун, але справжнє, потужне відродження рунічної традиції припадає на початок XX століття і пов’язане з ім’ям австрійця Гвідо фон Ліста, творчість якого чудово відображає всі ті настрої, які панували в традиціоналізм того часу.

Як відзначають багато авторів, яким довелось писати про фон Ліста, дивно, що про людину, яка вважається зараз «легендою свого часу», відомо так
мало. Пояснюють це по-різному. С.Е.Флоуерс, наприклад, прямо говорить, що причина цього в тому, що фон Ліст, як і всякий справжній маг, мав можливість контролювати відомості, що стосуються обставин його життя і самої його особистості, і навіть маніпулювати ними.

Гвідо фон Ліст народився 5 жовтня 1848 року в Відні. Відмовившись від кар’єри комерсанта, забезпеченої соціальним становищем батьків, він пробував свої сили в драматургії, в прозі, в незвичайному літературному жанрі, визначеному іноді як «містична журналістика».. У сімдесятих-вісімдесятих роках фон Ліст познайомився з вченням, що набирав силу теософського руху, з публікаціями по індійському окультизму, з роботами Блаватської та Ніцше, який здійснив на нього велике враження.

Їх ідеї, укупі з німецькими міфологією та фольклором, «піднятими на поверхню» хвилею німецького неоромантизму, і стали, мабуть, основними джерелами натхнення і творчості фон Ліста. Крім того, в числі цих джерел випливає, звичайно ж, згадати творчість Вагнера, взагалі справив тоді величезний вплив як на інтелектуальну, так і на соціальне, політичне та релігійне життя Європи. І Вагнер, і Ніцше сприймалися на хвилі суспільного інтересу до містики справжніми «магами свого століття», та такими, по суті, вони і були.

Світогляд фон Ліста сформувалося під впливом домінуючих думок і віянь його часу; він був продуктом своєї епохи і в чому вплинув на формування світогляду майбутніх поколінь. Так, не уникли уваги фон Ліста та розповсюджувалася тоді в німецькомовних світі Пангерманська політична ідеологія, і формуючися в Європі націоналістичні і аріософскіе теорії. У свою чергу роботи самого фон Ліста, негайно після виходу в світ стали класикою досліджень в області арійської магії та містики, широко використовувалися практично всіма дослідниками, які йшли слідом за Майстром, як його називали послідовники, – в тому числі й ідеологами націонал-соціалістичного руху в Німеччини.

Зараз Гвідо фон Ліст відомий, в основному, завдяки виданій їм в 1908 році книзі «Таємниця рун», яка стала, по суті, першою в Європі працею з магії рунічних знаків, і досі залишається класикою в даній області. Тим часом фон Ліст був набагато ширшим фахівцем, і цілком можливо, що видання «Таємниці рун” – не найважливіша з його заслуг.

По суті справи, фон Ліст був одним з перших європейських неоязичників. Одним з перших він запропонував і застосував на ділі (ймовірно, ще не будучи знайомий з роботами Блаватської) метод відновлення загублених древніх окультних знань – метод, що поєднує у собі науковий етнографо-історичний підхід з інтуїтивно магічним, аж до прямого застосування магічних технік при створенні реконструкцій. Після фон Ліста подібні методи були застосовані в центральній і західній Європі і США при реконструюванні магії Вікки і друїдизму, в Скандинавії – релігії Асатру (Одінізма) і т.д.

Одним з перших фон Ліст вказав і на аналогії між кастовим устроєм давньоіндійського суспільства та суспільства стародавніх германців. Від назви однієї з німецьких каст – касти арманів, аналогічній касті брамінів в Індії, – походило ім’я заснованого фон Лістом окультного ордену – Ордена Арманів. Звідси ж походить назва запропонованого Лістом рунічного ладу – Футарк Арманів або Арманічний Футарк.

Як справедливо зазначають біографи Гвідо фон Ліста, більшість його досліджень і висновків не можуть бути визнані науковими повною мірою. Це відноситься і до запропонованого ним Арманічного Футарка. На даний момент нам невідомий жодна пам’ятнка, що містить давньоскандінавский рунічний лад у тому вигляді, який має Футарк фон Ліста. Тим не менш, це не робить Арманічний Футарк менш чарівним, ніж Футарк класичний, тим більше, що руни обох практично ідентичні.

Перша відмінність Футарка Арманенов від класичного полягає в тому, що лад фон Ліста містить лише вісімнадцять рун: інші шість знаків старшого ладу були відкинуті Лістом як більш пізні і не є вихідними. Друга риса: кожна руна нового Футарка жорстко прив’язана до одного з так званих «Заклинань Одіна», що містяться в Старшій Едді.

Можливі кореляції текстів Старшої Едди з рунічними строями постійно привертають увагу дослідників, але робота, виконана фон Лістом, є, ймовірно, першою спробою зв’язати не завжди ясні вказівки стародавніх текстів з конкретними рунами.

«Таємниця рун» – основна праця Гвідо фон Ліста по рунічному мистецтва – переведена в теперішньому часі на більшість європейських мов. З цієї праці та праць послідовників фон Ліста бере початок ціла школа рунічної магії, широко поширена нині по всьому світу

ГЕРМАНЕНОРДЕН І АНЕНЕРБЕ

У 1908 році, одночасно з виходом Лістовської «Таємниці рун», було засновано «Товариство Гвідо фон Ліста» – об’єднання людей, що прагнуть до відродження магічної та релігійної практики стародавніх германців. Внутрішнім колом «Товариства» став Орден Арманів, утворений за класичними схемами стародавніх ініціатичних таємних товариств. Незважаючи на всю популярність фон Ліста, Арманен Орден став лише однією з багатьох подібних організацій німецького світу. Тим часом ідеї пангерманізму, тривожили уми в Німеччині та Австрії, вимагали чогось більш глобального.

Чотири роки потому, в 1912 році, в Німеччині створюється якась «надструктур»,що має чітку традиціоналістську (язичницьку) спрямованість і також організована за принципом таємного товариства. Елементами цієї «надструктур» стали і Арманіческій Орден, і Орден Східного Храму, і утворене трохи пізніше т-во “Туле”. Цією організацією нового типу став Germanen Orden, Німецький Орден. Забігаючи трохи наперед, скажемо, що до 1921 року в числі декількох десятків об’єднаних під крилом Германенордена організацій буде знаходитися і НСДАП.

Поки ж на арені німецького традиціоналістського відродження з’являються нові люди. З’являється барон Зеботтендорф, грунтується т-во “Туле”. З’являються кшатрії іммлер, Гітлер і Гесс – члени цього нового Ордена. Публікує перші свої роботи професор Герман Вірт. Карл Марія Віллігут, останній представник стародавнього німецького роду Віллігутів, що володів, за деякими даними, древніми язичницькими знаннями, зв’язується з лідерами традиціоналістського Відродження.

У надрах однієї з нових німецьких політичних партій – NSDAP з’являються охоронні загони, майбутній SS. З ростом партії зростає і SS, швидко перетворюючись спочатку просто в партійну еліту, а потім і в ініціативну організацію, в новий орден. Набагато пізніше, в 1943 році Гіммлер – глава СС – скаже: «Наш орден увійде у майбутнє як союз еліти, що об’єднала навколо себе німецький народ і всю Європу. Він дасть світу керівників промисловості, сільського господарства, а також політичних і духовних вождів. Ми завжди будемо підкорятися закону елітарності, вибираючи вищих і відкидаючи нижчих ».

Вже до початку тридцятих років СС дійсно став внутрішнім елітарним орденом НСДАП; та саме в його інтелектуальних надрах йшла розробка нової філософії, під прапором якої партія повинна була прийти до влади і перебудовувати потім німецький світ.

У 1932 році Гітлер приймає пропозицію стати Великим Магістром Германенордена. У наступному, 1933 році Гіммлер знайомиться з Германом Віртом, самим відомим дослідником рунічної Традиції того часу, і в тому ж році разом з Віртом і Фрідріхом Гільшером засновує дослідний інститут, який отримує назв Ahnenerbe – Аненербе або «Спадщина Предків». Через два роки, в 1935-му, Аненербе стає державною організацією, керованою штурмбанфюрером СС Зіверс. У 1939 році Аненербе просто включається в структуру СС; до цього часу Аненербе являє собою колосальну організацію, етнографічне бюро, що об’єднує близько півсотні інститутів. Завдання цієї організації: «Вишукування в області локалізації духу, діянь, спадщини індо-германської раси. Популяризація результатів досліджень». Тут розроблялася внутрішня доктрина партії, заснована на концепціях язичницької магії і релігії. У цих же колах, до речі, з’явився і знаменитий символ СС, створений в 1933 році штурмгаупфюрером Вальтером хеком, – подвійний удар блискавки, здвоєна руна Зіг, руна Перемоги. Тут же розроблялися закриті проекти по рунічній символіці ритуалів СС і його підрозділів, створювалися програми навчання в області рунічної магії та символіки.

Рунічна магія була одним з основних напрямків роботи Германенордена, зберегла вона своє значення і в роботі Аненербе.

ПАДІННЯ SS

«Наш орден увійде у майбутнє як союз еліти, що об’єднала навколо себе німецький народ і всю Європу» – це слова Гіммлера. Однак цим словам не судилося збутися, і великому ордену СС. Богами була уготована зовсім інша доля – ми знаємо це з історії.

Що ж сталося?

Як ми вже говорили, в 1932 році сам фюрер приймає пост Великого Магістра Германенордена. У 1933 році він приходить до влади в Німеччині. Але
свастика, яка стає державним і національним символом, з,являється чомусь лівосторонньою – всупереч розробкам Аненербе, де використовувалася тільки правостороння свастика. У 1935 році домашньому арешту піддається Вірт. У тому ж році членам СС забороняється приймати посвяту Германенордена. У 1936 році опиняється в концтаборі Фрідріх Марбах – видатний дослідник рунічної традиції, автор цілої серії праць про практичні аспекти роботи з рунами. У збереженому списку керівництва СС, датованому тим же 1936 роком, відсутні вже багато теоретиків нордичного відродження. Дуже скоро розпускається Германенорден. Нарешті, в 1940 році припиняється обов’язковий до тих пір для новобранців СС інструктаж з рунічної магії. Приблизно в той же час, відкриваючи одну зі шкіл СС, Гіммлер вимовляє: «Вірити, коритися, боротися! Точка! Це все! ».

Зрозуміло, що СС не відмовляється від магії, але магія ця все більше набуває інший характер. Вольфшанце, «Лігво Вовка», – так тепер називаються ставки фюрера у Східній Європі. Щось сталося в глибинах вищої ієрархії Рейху. Хто тепер розповість, яким чином вдалося від Листовський поклоніння Одіну, від вагнерівського Зігфріда привести німецьку націю до образу Вовка, міфологічного противника богів і героїв?

Тепер же, асоціюючи себе з Вовком, фюрер вступає у війну з богами власного народу, більше того – з богами індо-європейського світу.

Гітлер, безсумнівно, довгий час володів якимсь пророчим даром. Незбагненним чином йому вдавалося передбачати розвиток політичної та військової ситуації в різних районах Європи і навіть називати точні дати майбутніх значних подій. Так, наприклад, передбачив він дату свого вступу в Париж, день прориву блокади в Бордо, день смерті Рузвельта.

І ось – зима 1941-1942 років. Німецькі війська не готові до суворих російських холодів. «Атакуйте» – слова Гітлера. Фюрер впевнений, що зима буде м’якою, що холоди відступлять перед воїнством нордичної раси Потужний наступ на Волзі. І раптом … стовпчик термометра опускається за відмітку 35, 40, 45 градусів. Синтетичний бензин німецьких танків розпадається на негорючі компоненти. У німецьких автоматах замерзає мастило. Одягнені лише в легені шинелі «нордичні воїни» гинуть від холоду.

Поразка на Волзі стала не тільки переломним моментом в ході Другої Світової війни. Після Сталінграду виявився приреченим Третій Рейх, бо сам Дух Півночі сказав своє слово, і боги Асгарду пішли на бій.

Чи були руни у слов'ян?

Археологічні знахідки говорять, що були. Задовго до появи Кирило-Мефодієвської абетки, наші предки викарбовували руни на зброї та ритуальних предметах. Це були універсальні знаки, які передали побутовий, життєвий та магічний зміст. В Україні знайдер кілька таким пам'яток. 

Дивитися фото пам'яток: http://spadok.org.ua/mova-i-pysemnist/chy-buly-runy-u-slov-yan

На жаль, сьогодні повно спекуляцій на цю тему. Інтернет-простори заповнили фантазії на тему "Славянские руны", автором яких є різні секти, по типу інглінгів. Ці руни не мають нічого спільного з дійсно дохристиянською писемністю наших предків. А вона була. Кирилиця - з,явилася відносно недавно, якщо брати такі види писемності як буквиця, глаголиця. 




Англия-Италия. О событиях в поле на полях блокнота.

Смотришь на вывеску матча и поневоле ожидаешь чего-то фееричного: накала страстей, академичности мастерства, обилия голов. Но ловлю себя на мысли, что по статистике эти матчи в основном проходят в довольно скучном режиме.

Перепасовка первых десяти минут, с черепашьим продвижением вперед, напоминает даже не разведку первых раундов боксеров на ринге, а противостояние двух мартовских котов приблизительно равных по силе. Помните, стоят в оцепенении, выгнув спины, и громко кричат друг на друга. Но где же точные удары лапами, молниеносные броски?

23 минута. Прострел Уэлбека справа, срезка от ноги защитника, мяч пролетает вдоль ворот, не найдя ни цели, ни ноги кого-либо из игроков. Уж больно часто при проходах англичан с флангов, кожаный шарик проходит по диагонали, и только отсутствие голеадоров в свободных зонах не несёт для «Скуадро адзура» больших неприятностей.

35 минута. Кивок головой Болотелли в сторону ворот сборной Англии абсолютно безболезнен. Похоже надежда на быстрый гол растаяла, не успев серьезно зародится. А может их вообще не будет? Или они будут нелогичными, основанными на исполнительском мастерстве отдельных футболистов, нелепых ошибках соперников.

И первое мое предположение сбывается. Розыгрыш углового, гениальный пропуск мяча Пирло (вот это видение поля!) в пользу партнера и супер удар Маркизио из-за пределов штрафной в дальний от себя угол.

Не успел записать эти строки, тут же классическая английская контратака. Незаметный, до этого момента, Уэйн Руни простреливает зряче на Старриджа слева, без шансов для Сальваторе Сиригу. Невольно вспоминаешь Буффона, а вдруг бы вытащил?

Просыпаются итальянцы, подряд атаки Балотелли, Кондрева на добавленных минутах первого тайма.


Второй тайм начинается поживее. Не зря пристреливался Супер Марио в первой половине. 50 минута, длинный навес того же Кандревы справа на дальнюю штангу, кивнул как в вежливом приветствии и тащи мяч из сетки.

По мере развития событий, убеждаюсь, что темп и общий сценарий игры диктует Италия. Англия силится доказать — она может быть хозяином положения. Давление на ворота итальянцев. Старидж, Стерлинг, Руни, но пока мимо рамки.

56 минута. Замена Вератти на Мотта, Италия похоже укрепляется.

59 минута. Традиционный дуэт сегодняшнего матча. Навес Кандрева на Балотелли , ошибается форвард в выборе опорной ноги и чуть-чуть не дотягивается до мяча, чтобы замкнуть передачу.

62 минута. Расшатал защитника, обманул вратаря, но пробил не точно Руни. Повеселей стали играть обе команды, ведь имена сборных нужно оправдывать и поработать немного и на зрителя.

73 минута. Герой матча Балотелли уступает место Иммобиле, а Хендерсон Уилшеру. И если первая замена выглядит равноценной, то английский тренер явно идет на обострение игры. Всё-таки искренне хочется, чтобы островитяне забили. Не могу сказать, что они выглядят интересней, но игра любителей макарон чересчур прагматична.

На 77 минуте штрафной в ворота Италии. Бэйнс бьет мягко, точно и в руки вратарю.

Истекают последние минуты матча и обстановка на поле постепенно успокаивается. Штрафной в исполнении Джеррарда снова мимо. Концовка противостояния за итальянцами, как бы в доказательство того, что результат заслуженный. Мастерский удар со штрафного Пирло в перекладину и скоростной проход лучшего бомбардира чемпионата Иммобиле по центру, едва не завершившийся выходом тет-а-тет с вратарем.

В заключение хочу сказать несколько слов о лучших ИМХО игроках обеих команд. Не назову Балотелли, как-то тривиально. А вот о Пирло можно говорить снова и снова. Только своим присутствием на поле, он внушает уверенность как партнерам по команде, так и болельщикам трибун и зрителям диванов. Обращение с мячом академически изящно, и не по-пижонски, а как-то гарантированно. О его диагональных передачах, наверное, вообще будут главы в учебниках писать. У англичан мне очень понравился Стерлинг. Его на поле было «много», поразительная работоспособность, нацеленность на ворота и полезность для молодой звезды. Пора бы Рахиму становится лидером и локомотивом этой сборной, так как перспективы, учитывая результат первой встречи в группе, туманны как Альбион.