хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «день незалежності»

З днем незалежності!

Дивися, безкрайнєє, синєє небо,
Стоїть над землею, неначе шатро.
Воно посилає любов нескінченну
І щиро дарує надію й добро.
Тут мешкають люди привітні та чесні,
Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.
Земля наша щедра, родюча, багата –
Усіх нагодують безмежні лани.
Хай знає весь світ про казкову країну,
Де синєє небо та жовті поля.
Хай квітне щаслива моя Україна!
Найкраща, безцінна, любима земля.

День.


З висоти траєкторій польоту супутників і глибин безкінечного всесвіту цей день виглядає малозначимо для великої хронологічної книги, але для своєї сторінки у ній Україна все ж постаралась, і починаючи з 1991 року щорічно вписує туди свій День Незалежності, і як суверенна східноєвропейська держава розвивається, модернізується, і крокує в просторах земного часу. Це День початку відліку чергового існування української держави, День, який починається і  закінчується словами Павла Чубинського, рясніє щирими посмішками, українською вишивкою, і жовто-блакитними кольорами.

То ж якою б не була залежною Україна від хворобливих амбіцій окремих людей, олігархії, різного роду нав"язування шкідливого способу життя через ЗМІ, Україну все одно хотілося б привітати із цим світлим Днем, з побажаннями і надією на те, що колись зміни на краще не будуть містити в собі "пакращення життя вже сьогодні" для окремих сімей впливових людей і нардепів, а дійсно покращення життя для всіх українців.

«Скарби родоводу України»


22 серпня 2013 року об 11.00

 у  Національному музеї народної архітектури та побуту України (с. Пирогів) 

відбудеться презентація Всеукраїнського проекту підтримки сільських музеїв «Скарби родоводу України».

 Захід приурочений Дню Незалежності України.

 

У рамках реалізації проекту відкриється виставка етнографічних експонатів Захарівського краєзнавчого сільського музею Світловодського району Кіровоградської області.

 

В експозиції будуть представлені унікальні предмети домашнього вжитку та вироби традиційних народних ремесел: рушники, меблі, кераміка, вироби з лози, інструменти, ікони, фотографії, які були збережені жителями 25 населених пунктів Новогеоргіївського району (нині Світловодський), затоплених у 1960-х роках під час будівництва водосховища Кременчуцької ГЕС.

 

На відкриття виставки запрошені представники органів влади, науковці, громадські діячі, письменники, переселенці, які були змушені покинути свої домівки через затоплення.

 

У програмі заходу – майстер-класи від найкращих майстрів декоративно-прикладного мистецтва України, виступи фольклорних колективів.

 Їхати тролейбусом № 11 від ст. м. «Виставковий центр», маршрутними таксі 

     №№ 172, 156, 56-к.  

До зустрічі

"Полюби меня такой" або 21 - щасливе число

      Хліба   та видовищ - як завжди в цей день. Взагалі, вечір 24-го серпня пройшов з розмахом. До чого б це?
      З агітаційним концертом від ПР виступили (принаймні, ми застали) група Табула Раса, а слідом - Наталія Могилевська. Лапоногов відпрацював на совість, а Наталка - .... мені не дуже сподобалось. Заклики "Я люблю вас, Сумы!", "Вы  лучшие!" "," Все вместе! "," Сегодня мы должны быть едины! "звучали занадто. Не знаю, як  біля  сцени, але народ не запалився. Сприймали млявувато: не всі люблять попсу.

     Салют нас наздогнав далеко: ми поспішали вчасно виїхати в свій район. Взагалі, з дитинства звикла, що салюти б'ють в столицях і до Дня "Побєди", та й то в  ювілейні  дати, салют на 21-ту річницю Незалежності дисонував з моїм настроєм. А й справді! Я забула: двадцять один - щасливе число, кратне семи.

 Та й гріх було сидіти в хаті  такого серпневого вечора

З святом!


Я закоханий палко, без міри

У небачену вроду твою.

Все, що в серці натхнене і щире,

Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил.

 Кожну хвилю у кожну днину

Гріє душу твоє ім'я,

Ненаглядна, горда, єдина,

Україно моя.

(В. Симоненко , 1958)




 З Святом дорогі друзі ! kiss kiss kiss

                                 

Хай там як, а в нас свято!!!

Справжні,працелюбні, розумні, душевні, щирі, веселі, любі мої УКРАЇНЦІ з УКРАЇНСЬКИМ СЕРЦЕМ і такою ж піснею в душі.
Зі святом ВАС. Будьте щасливі в щасливій УКРАЇНІ!!!  

Не весело на святі щось...

Цього року я не маю жодного бажання святкувати День Незалежності України як власне свято, чому спричинилось багато чинників і особистих, і зовнішніх, а найбільше - Закон про мови в України і всі ті зведення з регіонів про прийняття мови окупанта за місцеву основну мову - яке тут свято може бути?!
Хотів навіть свого прапора, якого щоразу вивішую, з синьо-жовтого поміняти на червоно-чорний УПА, або вчепити чорну траурну стрічку жалоби...
А тоді вирішив інакше: не дочекаються вороги, щоб я скорився: на День Незалежності України у Львові має бути похід єдності від будинку облдержадміністрації до пам'ятника Степану Бандері - до них з прапором і долучусь. Подивимось ще чия гору візьме, а для прикладу варіантів подій публікую уривок з "Гайдамаків" Тараса Шевченка - "Гонта в Умані"
 

Вітаю всіх з Днем Незалежності Україні!

З 21-ю річницею!
Слава Україні! Героям Слава!

ГАЙДАМАКИ

Гонта в Умані

Хвалилися гайдамаки,
на Умань ідучи:
“Будем драти, пане-брате,
З китайки онучі”.

Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти —
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нігде не чуть людської мови;
Звір тілько виє по селу,
Гризучи трупи. Не ховали,
Вовків ляхами годували,
Аж поки снігом занесло
Огризки вовчі…
Не спинила хуртовина
Пекельної кари:
Ляхи мерзли, а козаки
Грілись на пожарі.
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять.
Треба кров'ю домальовать,
Освітить пожаром;
Сонця мало, рясту мало,
І багато хмари.
Пекла мало!.. Люде, люде!
Коли-то з вас буде
Того добра, що маєте?
Чудні, чудні люде!
Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть; а згадаєм —
Так було і в Трої.
Так і буде.
Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть — земля горить,
Кров'ю підпливає.
Придбав Максим собі сина
На всю Україну.
Хоч не рідний син Ярема,
А щира дитина.
Максим ріже, а Ярема
Не ріже — лютує:
З ножем в руках, на пожарах
І днює й ночує.
Не милує, не минає
Нігде ні одного:
За титаря ляхам платить,
За батька святого,
За Оксану… та й зомліє,
Згадавши Оксану.
А Залізняк: “Гуляй, сину,
Поки доля встане!
Погуляєм!”
Погуляли
Купою на купі
Од Києва до Умані
Лягли ляхи трупом.
Як та хмара, гайдамаки
Умань обступили
Опівночі; до схід сонця
Умань затопили;
Затопили, закричали:
“Карай ляха знову!”
Покотились по базару
Кінні narodowi;
Покотились малі діти
І каліки хворі.
Ґвалт і галас. На базарі,
Як посеред моря
Кровавого, стоїть Гонта
З Максимом завзятим.
Кричать удвох: “Добре, діти!
Отак їх, проклятих!”
Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців. “Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш — заріж і їх:
Вони католики.
Чого ж ти став? чом не ріжеш?
Поки невеликі,
Заріж і їх, бо виростуть,
То тебе заріжуть…”
“Убийте пса! а собачат
Своєю заріжу.
Клич громаду. Признавайтесь,
Що ви католики!”
“Католики… бо нас мати…”
“Боже мій великий!
Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!”
Зібралась громада.
“Мої діти католики…
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Різать католика.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?..”
“Будем різать, тату!”
“Не будете! не будете!
Будь проклята мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схід сонця
Була не втопила?
Менше б гріха: ви б умерли
Не католиками;
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга”. Махнув ножем —
І дітей немає!
Попадали зарізані.
“Тату! — белькотали,—
Тату, тату… ми не ляхи!
Ми…” — та й замовчали.
“Поховать хіба?”
“Не треба!
Вони католики.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ворога не різали?
Чом матір не вбили,
Ту прокляту католичку,
Що вас породила?..
Ходім, брате!”
Взяв Максима,
Пішли вздовж базару
І обидва закричали:
“Кари ляхам, кари!”
І карали: страшно, страшно
Умань запалала.
Ні в будинку, ні в костьолі,
Нігде не осталось,
Всі полягли. Того лиха
Не було ніколи,
Що в Умані робилося.
Базиліан школу",
Де учились Гонти діти,
Сам Гонта руйнує:
“Ти поїла моїх діток! —
Гукає, лютує.—
Ти поїла невеликих,
Добру не навчила!..
Валіть стіни!”
Гайдамаки
Стіни розвалили,—
Розвалили, об каміння
Ксьондзів розбивали,
А школярів у криниці
Живих поховали.
До самої ночі ляхів мордували;
Душі не осталось. А Гонта кричить:
“Де ви, людоїди? де ви поховались?
З'їли моїх діток,— тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! ні з ким говорить!
Сини мої любі, мої чорноброві!
Де ви поховались? Крові мені, крові!
Шляхетської крові, бо хочеться пить,
Хочеться дивитись, як вона чорніє,
Хочеться напитись… Чом вітер не віє,
Ляхів не навіє?.. Тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! Праведнії зорі!
Сховайтесь за хмару: я вас не займав,
Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе!
Де я прихилюся?”
Так Гонта кричав,
По Умані бігав. А серед базару,
В крові, гайдамаки ставили столи;
Де що запопали, страви нанесли
І сіли вечерять. Остатняя кара,
Остатня вечеря!
“Гуляйте, сини!
Пийте, поки п'ється, бийте, поки б'ється! —
Залізняк гукає,— Ану, навісний,
Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться,
Нехай погуляють мої козаки!”
І кобзар ушкварив:

“А мій батько орандар,
Чоботар;
Моя мати пряха
Та сваха;
Брати мої, соколи,
Привели
І корову із діброви,
І намиста нанесли.
А я собі Христя
В намисті,
А на лиштві листя
Та листя,
І чоботи, і підкови.
Вийду вранці до корови,
Я корову напою,
Подою,
З парубками постою,
Постою”.

“Ой гоп по вечері,
Замикайте, діти, двері,
А ти, стара, не журись
Та до мене пригорнись!”

Всі гуляють. А де ж Гонта?
Чом він не гуляє?
Чому не п'є з козаками?
Чому не співає?
Нема його; тепер йому,
Мабуть, не до неї,
Не до співи.
А хто такий
У чорній киреї
Через базар переходить?
Став; розрива купу
Ляхів мертвих: шука когось.
Нагнувся, два трупи
Невеликих взяв на плечі
І, позад базару,
Через мертвих переступа,
Криється в пожарі
За костьолом. Хто ж це такий?
Гонта, горем битий,
Несе дітей поховати,
Землею накрити,
Щоб козацьке мале тіло
Собаки не їли.
І темними улицями,
Де менше горіло,
Поніс Гонта дітей своїх,
Щоб ніхто не бачив,
Де він синів поховає
І як Гонта плаче.
Виніс в поле, геть од шляху,
Свячений виймає
І свяченим копа яму.
А Умань палає,
Світить Гонті до роботи
І на дітей світить.
Неначе сплять одягнені.
Чого ж страшні діти?
Чого Гонта ніби краде
Або скарб ховає?
Аж труситься. Із Умані
Де-де чуть — гукають
Товариші-гайдамаки;
Гонта мов не чує,
Синам хату серед степу
Глибоку будує.
Та й збудував. Бере синів,
Кладе в темну хату
Й не дивиться, ніби чує:
“Ми не ляхи, тату!”
Поклав обох; із кишені
Китайку виймає;
Поцілував мертвих в очі,
Хрестить, накриває
Червоною китайкою
Голови козачі.
Розкрив, ще раз подивився…
Тяжко-важко плаче:
“Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за неї гину.
А хто мене поховає?
На чужому полі
Хто заплаче надо мною?
Доле моя, доле!
Доле моя нещаслива!
Що ти наробила?
Нащо мені дітей дала?
Чом мене не вбила?
Нехай вони б поховали,
А то я ховаю”.
Поцілував, перехрестив,
Покрив, засипає:
“Спочивайте, сини мої,
В глибокій оселі!
Сука мати не придбала
Нової постелі.
Без васильків і без рути
Спочивайте, діти,
Та благайте, просіть бога,
Нехай на сім світі
Мене за вас покарає,
За гріх сей великий.
Просіть, сини! я прощаю,
Що ви католики”.
Зрівняв землю, покрив дерном,
Щоб ніхто не бачив,
Де полягли Гонти діти,
Голови козачі.
“Спочивайте, виглядайте,
Я швидко прибуду.
Укоротив я вам віку,
І мені те буде.
І мене вб'ють… коли б швидче!
Та хто поховає?
Гайдамаки!.. Піду ще раз.
Ще раз погуляю!..”
Пішов Гонта похилившись;
Іде, спотикнеться.
Пожар світить; Гонта гляне,
Гляне — усміхнеться.
Страшно, страшно усміхався,
На степ оглядався.
Утер очі… тілько мріє
В диму, та й сховався.

Напишіть, як ви відзначали День незалежності України?



Шановні друзі, напишіть у коментарях під цією заміткою, як ви відзначали День Незалежності України?

Наприклад, я зі своєю родиною в цей день їздив до Києва. Ми гуляли по Хрещатику. Ходили до Софії Київської. Дивилися різні святкові заходи.

Зі святом ненько Україно!!!!!

Пропоную вам світлини про свято Незалежності у Киеві .  Які гарні дітки у вішиванках, просто суперlol .Фото виставлені з дозволу автора: http://photo.i.ua/user/586231/271043/
    

Украина! / портрет

 
[ Читать дальше ]

День незалежності. І що далі?

А далі, лише час покаже.
Вирішив зробити прогулянку святковим незалежним центром Києва, і ось що з того вийшло. Далі короткий опис з ілюстраціями.
А було все так. Вирішив я, значить, почати погулянку з вулиці С. Петлюри (комінтерна), через бульвар Шевченка, де не було нічого цікавого, дійшовши Володимирської, вирішив зняти на згадку пана Грушевського, який не так часто буває таким гарним. Все ж таки, жовтоблакить йому дуже пасує
.
Поздоровивши першого Президента, я прослідував до Кобзаря, щоб і цому віддати належне.
Шевченка також гарно прибрали....=>

Трохи поспостерігав за натовпом, та їхнім так би мовити, покладанням квітів...=>
 
Що за жінка не знаю, може хтось підскаже?
Потім вони співали патріотичних пісень...
Далі я почимчикував на Хрещатик, мимохідь єхидно посміхнувся діду Іллічу, якого з жахом в очах та повними штаньми стерегли комуняки в камуфляжі....=>
А ось і Хрещатий, народу виявилось в кілька разів менше ніж я очікував...=>


Тицьнув дулю янучарам.....=>

й завітав до палаток за Юлю. Народу також було не багато.....=>


Вподобав скульптурку...=>
.

ну а далі по хрещатику гуляти пішов до Майдану. По дорозі надибав два автозаки, при чому прямо на Хрещатику, то мабуть для залякування людей, типу Білорусь.=>

далі були всілякі цікавості для гостей міста, якими був перегороджений весь Хрещатик вздовж до Європейської площі. Були там і графіті....=>
і чуваки на ходулях.....=>

і брейк дансери, змагалися хто кращий.....=>

і малята футболісти. що перекрили пів Хрещатика....=>


і Укріїнська ярмарка....=>

потім був Майдан, з більшою кількістю людей.....=>

та коцертом, що щойно розпочався на честь Дня Незалежності....=>

також там було дофіга ментів, яких привезли ось на тих автобусах...=>
Загалом, якби не та ситуація яка зараз склалася в нашій країні, то атмосфера в цьому місці була досить приємна. Дуже приємно було спостерігати ось ці картини.....=>



І хочеться вірити що, наступну річницю весь цей люд, що сюди прийшов....=>

збільшиться в 2-3 рази, але почуватиметься безпечно і вільно, як то й належить справжнім українцям, які б відчували радість за свою країну і за того хто сотїть поряд у вишиванці. доречі дуже радує те, що вишиванка починає входити в моду, адже з кожною річницею я спостерігаю все більшу кількість людей в вишиванках на Майдані. І хочеться щоб цей військовий оркестр....=> 
так само як і міліція, стали поряд з народом як його захисники, а не виконували ганебні накази як підневільна шавка....Бо всі ми....=>
одни народ, який має об*єднатись задля спільного блага....
Ще раз, зі святом вас, друзі!!!
Бережи Боже Україну й українців!!!