хочу сюда!
 

Елена

42 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-52 лет

Заметки с меткой «день незалежності»

Незалежність як «дежа вю»

Незалежність як «дежа вю»



Вже вдруге за обставинами роботи я зустрічаю свято День Незалежності України у стані «Безсмертного диванного полку» коло телевізора  і не без того, що мене опосіло відчуття «дежа вю» (таке вже було!)
Хоча локація офіційної частини змінилася з Майдану на площу коло Софії Київської, але все інше лишилося однаковіське: якесь дешевеньке шоу під назвою «День Некомпетентності України» з дуже дивним президентом і не менш дивним його оточенням, якому було явно соромно перебувати поруч і хотілося чим дуж звідси забратися. Знову підспівуючий президент на трибуні при мовчазному стовбиченні всіх інших, гнітюче відчуття глобального сорому  включно з самими артистами концерт-шоу і глядачами. Про умовне урочисте нагородження як щось почесне взагалі не йдеться, особливо для військових то була огида і мука: отримувати нагороду від блазня, що вбрався в шати короля. Тьху і розтерти. Або – роздерти.
Не дивно, що учасники офіційної частини миттєво щезли по її завершенні неначе нічого і нікого там не було. І духу їхнього не лишилося ніде. Аж тоді рівно о півдні розпочалося справжнє всенародне відзначення свята: 29-тої річниці Дня Незалежності України. І як минулого разу тут важко щось коментувати – це потрібно було бачити. Величезна маса людей абсолютно на добровільних засадах зібралися з різних куточків України коло пам’ятника Тарасу Шевченку і рушили безкінечною колоною центром своєї Столиці – Києвом.  І розпочинав цю величаву святкову ходу незримий «Легіон Героїв України», а вже потім йшли їх рідні з портретами всіх тих, хто загинув у боротьбі з ворогом. За ними йшли ті, що не загинули у боях і тим самим доводили, що Герої не вмирають, якщо справа їх живе. А повздовж всієї ходи стояло багато святково вбраних людей з мешканців і гостей Києва, що аплодували ході і дякували ветеранам. 
Сильно вражало усе те дійство справді величне і урочисте. Саме тому скажу відверто, що мені дуже і дуже не хочеться бачити подібну ситуацію в стилі «дежа вю» ще кілька разів у наступні роки. Дуже і дуже хочеться зустрічати 30-ту річницю Незалежності України з іншим президентом. З військовим парадом. З тою святковою всенародною єдністю, яка у нас панувала від 2014 по 2018 роки. Сподіваюся на то, хоча і розумію невелику можливість подібного розвитку подій. Але хто зна? Наш світ тим і цікавий, що в ньому можливо все! Зек був і загув. Сподіваюсь і блазень не затримається… 

Богдан Гордасевич
25 серпня 2020 р. (7528)
Льві-Рясне


Україна святкує 29 років Незалежності

Хочу ось таким чином привітати всіх нас з 29-тою річницею Дня Незалежності України і, зокрема, її президента Володимира Зеленського на рідній йому мові завдяки геніальній промові шановного пана Сергія Пояркова на тему майбутнього України в особі її нікчемного керівника.
Українське прислів'я каже: Бачили очі, що купували? Ну то тепер їжте, хоч повилазьте. Вітаю. Амінь.


Великая победа Зеленского

В День независимости я, конечно же, включил прямую трансляцию с Майдана. Картинка великолепная! Съёмка с разных ракурсов, вид на солнечный Майдан с высоты птичьего полёта, крупный план, общий. Раскадровка (слава продюсеру и клипмейкеру Бадоеву) замечательная. Была только одна досадная мелочь — речь президента… Борясь со скукой, на третьей минуте я выключил трансляцию. 


Высшее достижение Зеленского за 100 дней президентства — это абсолютная победа на выборах в парламент. Он достиг успеха в политике. И вот величайший победитель всех и вся выступает перед нацией, и о чём он говорит?

  • О крещении Киевской Руси, основании Киево-Могилянской Академии, Конституции Орлика, о борьбе выдающихся граждан Украины, о сумках-кравчучках, купонах, «Диких танцях», «Танце пингвина», Евро-2012 и т.д.

В речи Зеленского очень много прошлого. А что он говорит о настоящем? Зеленский говорит:

  • «Представьте, что, например, сосед отобрал у вас двух детей» и теперь «наша семья неполная».

Но о том, что Крым наш и Донбасс тоже украинский, мы слушаем уже 5 лет. А что хорошего? И тут Зеленский делает потрясающее заявление:

  • Самое большое достижение за 28 лет в том, что мы «сохранили независимость и свободу».

Президент говорит это, забывая, что за 28 лет мы стали беднейшей страной Европы с войной. 

Что я бы хотел слышать в речи Президента Украины?
Цели. Кем будут украинцы через 20 лет? Сколько они будут зарабатывать? Какое место в мировой экономике займёт Украина? 

Зеленский мог бы обратиться к народу своей страны со словами Видения Будущего, а не прошлого. И оно должно быть обязательно с кисельными берегами и молочными реками, тогда оно устремило бы нацию к единой цели, к процветанию и благополучию, к библейскому Новому Царству.

 

«Дорогие соотечественники, граждане Украины!

На нашей Богом данной территории тысячелетиями царили рабство и нищета. Сегодня мы положим начало Новой истории! В течение 10 лет Украина станет успешной, процветающей страной, а её народ — состоятельным.

Как этого достичь? Мы сделаем свою территорию мировым бизнес-хабом с самыми выгодными условиями для торговли и производства, для жизни и работы.

Моя задача как президента — провести коренные, радикальные реформы, чтобы товары, деньги и люди перемещались по нашей территории максимально быстро и без государственных ограничений. А это открытые экономические границы, минимальные налоги, свободное хождение валют и обязательное условие: на каждом иностранном предприятии не менее 80% служащих — граждане Украины с оплатой труда от 5 долларов в час.

Дорогие соотечественники! Мы разные. Украинцы-львовяне и украинцы-одесситы, украинцы-донбассцы и украинцы-житомиряне, харьковчане, тернопольчане, черниговчане, киевляне... Мы разные, но мы едины, потому что у нас есть общая цель! Мы хотим создать на своей территории Налоговый рай для всего Человечества. Давайте вместе сделаем Украину центром для разных цивилизаций, культур и мировых капиталов! Давайте сделаем самих себя богатыми! Это та цель, ради которой стоит жить гражданам Украины и мне как избранному вами президенту. Наш путь от тысячелетней нищеты к тысячелетнему процветанию творится сегодня!»

Balashov.com.ua


Кому нужен парад

Как богатые, преуспевающие страны празднуют свой День независимости? Например, США.



 

Американцы высыпают на побережье океана, выезжают на озёра, в парки, готовят барбекю, выпивают, играют в спортивные игры и обязательно вывешивают флаг США на фасад своих домов. Тихо, без пафоса, по-семейному — вот как празднуют День независимости граждане одной из самых влиятельных и могущественных стран в мире. Им не нужно никому ничего доказывать, в том числе и самим себе. Они и так знают, что США первые в мире по военному бюджету и влиятельности. В Украине другая ситуация.


 

Когда у людей нет денег и перспектив, им легко скормить суррогат патриотизма. Этим занимался Порошенко последние пять лет, проводя бессмысленные парады с многотысячной толпой и топтанием на Крещатике. И всё это для красивой ТВ-картинки: президент, стоящий на трибуне парада, проходящие мимо солдаты отдают ему честь, и населению кажется, что у президента действительно всё под контролем.


 

Граждане Украины в здравом уме понимают, украинская армия на сегодняшнем уровне финансирования небоеспособна. Оказать отпор России, которая тратит на оборону в несколько раз больше, чем Украина, в случае открытого, полномасштабного нападения мы не сможем. Вооружённые силы Украины не в состоянии защитить народ и территорию от агрессии, потому что в экономике страны попросту недостаточно для этого денег.

Посмотрим на цифры.


 

Военный бюджет на 2019 год:

УКРАИНА — $3,9 миллиарда.

РОССИЯ — около $48-61 миллиардов (Россия засекретила данные на 2019 год, но Минобороны РФ заявил, что в этом году военный бюджет США больше российского в 15 раз).

США — $725,5 миллиардов (по объёму военного бюджета Америка занимает первое место в мире).

 

Мы видим колоссальный разрыв в расходах на оборону. Между Украиной и Россией — в 15 раз, между Россией и США — также в 15 раз. Вдумайтесь, АРМИЯ УКРАИНЫ НЕДОФИНАНСИРОВАНА В 15 РАЗ! Какой уж тут парад, какая уж тут военная мощь! Тратить деньги на парад в такой ситуации нецелесообразно.

 

В 21 веке военные возгласы и парады морально устарели. Сегодня летальным оружием воюют только отсталые страны. Продвинутые государства ведут куда более гуманные войны — с помощью денег и ресурсов, не проливая крови.

 

Из-за решения не проводить парад к Зеленскому возникнут большие претензии со стороны порохоботов, националистов и псевдопатриотов, от всех, кто наживался на военных парадах. Шума будет много, потому что в Украине много тех, кто кормится от конфликта на Донбассе и Вооружённых сил, кто сделал патриотизм своей профессией и средством наживы. Но им придётся замолчать. Отмена парада президентом Зеленским — это сигнал того, что политика Украины разворачивается в сторону мира. И это прогрессивный шаг.


 

Желаю вам на День независимости съесть свой сочный стейк, выпить бокал чего-нибудь спиртного, вывесить флаг Украины на балкон и помечтать о Будущем Украины. В какой Украине вы хотели бы жить и сколько зарабатывать?


 

Balashov.com.ua


30 червня - у Львові відновлення Української держави

30 червня - у Львові проголосили відновлення Української держави
неділя 30 червня, 201910:00
Теги: ЛьвівУПА
30 червня 1941 року у Львові Українськими національними зборами проголошено декларацію про відновлення Української держави.
Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення Української держави. 30 червня 1941. Фото: vikna.if.ua.

Після поразки Української революції 1917-1921 років Україна втратила незалежність, а її землі опинилися у складі СРСР, Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини.

Однак українці не змирилися. Уряд УНР в екзилі, гетьманські кола та націоналістичні організації продовжили боротьбу за створення незалежної держави. У міжвоєнний період на перші ролі виходить молоде покоління українських патріотів, об’єднаних у лавах Організації українських націоналістів.

Найбільш радикальну позицію займала ОУН(Б) на чолі зі Степаном Бандерою. Вона планувала використати німецько-радянську війну (яка вбачалася неминучою) для розгортання боротьби за суверенну українську державу. Готувалися похідні групи (до 6 тисяч осіб), які вслід за Вермахтом мали просуватися на територію Радянського Союзу. При цьому ОУН(Б) не розголошувала своїх намірів, прагнучи поставити німецьку владу перед доконаним фактом.

Радянські війська залишили Львів 29 червня 1941-го. А вже о 4.30 ранку 30 червня, не чекаючи основних сил німецької армії, до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» (північна група «Дружини українських націоналістів», створеної після перемовин ОУН з Абвером, налічував 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем), який мав забезпечувати проголошення державотворчого акту.

Батальйон «Нахтігаль» у передмісті Львова. Ранок 30 червня 1941. Фото: istpravda.com.ua.

За кілька годин у Львів увійшла похідна група на чолі з Ярославом Стецьком, якому Український національний комітет надав повноваження для проголошення незалежності. Були оперативно проведені переговори з провідними діячами українського політичного руху. І о 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України, а також представник митрополита Андрія Шептицького – Йосип Сліпий.

Збори проголосили відновлення Української держави («волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України») та створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління. З дипломатичних міркувань в останній момент був доданий третій пункт, що проголошував подальшу співпрацю з «Велико-Німеччиною» (його не було у першій редакції документу). Щоправда, він не захистив від подальших репресій і широко використовувався у ворожій пропаганді.  

Акт закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало стати відновлення Української держави у Києві.

Текст документу встигли двічі передати по радіо. А Український національний комітет у Кракові наступного дня видав з цього приводу інформаційний бюлетень (перший і водночас останній). У багатьох населених пунктах були оперативно створені і розгорнули діяльність українські органи влади.

Публікація тексті Акта відновлення Української держави в газетах Галичини. Фото: cdvr.org.ua.

Підготовка Акту здійснювалася таємно і стала повною несподіванкою для окупаційної німецької влади. Двоє німецьких офіцерів 30 червня, зачувши про збори, прибули на них вже після початку і спершу погано уявляли, що відбувається. Професор Ганс Кох виступив з обережною промовою, підкресливши, що створення Української держави не входило в найближчі плани Німеччини. Але за кілька днів дії «союзників» стали більш жорсткими.

3 липня 1941-го у розмові із заступником державного секретаря Рейху Ернстом Кундом Степан Бандера заявив: «Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».

Не переконавши Степана Бандеру та Ярослава Стецька відкликати Акт, за кілька днів їх заарештували і згодом направили у концтабір Заксенгаузен. 11 липня була заборонена діяльність будь-яких українських організацій, а у вересні нацисти розпочали масові арешти та розстріли оунівців.

Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая