хочу сюда!
 

Елена

52 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 47-58 лет

Заметки с меткой «рейдери»

Постмайданівське мародерство.

Давно я не писав на i.ua, але останні, буквально сьогоднішні події змушують поділитися своїми побоюваннями.
Зараз без питань можна без волі виборців захоплювати владу в містах і селах. Схема проста. Мінімально необхідні передумови - депутатство в тій або іншій місцевій раді та приналежність міського (сільського) голови до ПР або до їх союзників чи прибічників. Я не вживаю слова екс, бо майже всі регіонали у нас (Київська область) наразі екс.
Шляхом тиску та погроз місцевий голова пише заяву про відставку, секретаря ради також продавлюють залишити посаду і будь-який організатор схеми, отримавши посаду секретаря ради фактично стає керівником міста. А далі як складеться.
Таку ж схему намагаються організувати у нас у Вишневому Києво-Святошинського району Київської області. Хоч останні півроку я офіційно зареєстрований у сусідньому населеному пункті (Софіївській Борщагівці), але з Вишневим мене пов'язує проживання з 1986 року (чорнобилець) та два терміни депутатства у міській раді. Друзі, знайомі, користування інфраструктурою...
Є у місті один політик-говорун. Не акцентуватимемося на його прізвищі та попередніх "подвигах", але кілька років тому він зі своїм напарником за неучасть у виборах зі сторони опозиції продалися та отримали від голови КОДА Присяжнюка "подарунки". Напарник став заступником голови Києво-Святошинської РДА, наш герой - керівником управління комунальної власності КОДА. Перший досі на посаді (бо толковий), другому минулого року облрада висловила недовіру (як говорять знаючі - за абсолютну некомпетентність, як говорить наш "герой" - "за принципову громадську позицію"). І тепер наш "герой" вважає себе "героєм Майдану". І хоче влади шляхом реалізації описаної схеми.
Сьогодні і я, і справжні Герої Майдану нашого міста роблять все можливе, щоб наш "герой" не став керівником міста. Тим більше, що контроль над міськрадою сьогодні ж спробувала взяти одна із сотень Майдану від "УДАРу". Прикро за цим спостерігати, прикро це усвідомлювати... але застерегти потрібно.
Я впевнений, що шляхом чесних та прозорих виборів громадяни України оберуть достойних. Нині ж потрібно не допустити політичного мародерства, щоб до влади на місце регіоналів не дорвалася ще гірша за них продажна наволоч.

Моя хата з краю...

Даний матеріал є особистою думкою автора. Позиція та думки, наведені у матеріалі, є суб’єктивними та ґрунтуються на власному життєвому досвіді дописувача. Автор керується моральними принципами толерантності та поваги до оточення, однак залишає за собою право і методи давати відсіч будь-яким зазіханням на честь та життя, як свої, так і своїх ближніх та просто потребуючих допомоги.

Голомозі молодики з бичачими шиями та такими ж поглядами, які при появі телекамер чомусь затуляють рученятами обличчя, «героїчно» тягнуть літню жінку за руки-ноги, а потім викидають з вікон-дверей усе, що надбано впродовж кількох десятиліть, разом з іншими мешканцями; стражі порядку, що наполохано, немов перелякані горобці, збилися докупи й ніяковіють від того, що відбувається, з неприхованим бажанням зникнути з місця подій; молоді хлопці, що зчепивши руки, стали стіною перед «биками» й незворушно стоять до останнього, захищаючи господарів скромного помешкання на Печерських пагорбах…

Це не сюжет захоплюючого тріллера чи блокбастера, а кадри з новин центральних телеканалів країни, що на папері фанатично прагне до цивілізації, а насправді перебуває у повній дупі й упевнено рухається вперед...

Події, що наразі знову стали топ-новиною останніх кількох днів є наочним утіленням давньої української приказки: «Моя хата з краю, нічого не знаю…». На жаль, в стані анабіозу перебуває практично вся країна, з поодинокими винятками, що лише свідчать повну байдужість та апатію наших співгромадян по відношенню одне до одного та до всього, що відбувається навколо.

Я недаремно згадав події, пов`язані з незаконним, я би сказав – насильницьким виселенням родини київської викладачки з рідної хати, бо вони є яскравим прикладом нашого сьогодення, що позбавлене будь-яких натяків людяності та толерантності.

Українці – дивна нація. Ми звикли до того, що мовчки спостерігаємо за проблемами інших й спокійно реагуємо навіть на дикунські події, доки вони нас не обходять. От і зараз, коли країна б`є всі рекорди зі злочинності, наркоманії, корупції, економічній кризі, коли нахабство та відверта зневага до простого народу з боку всіх, хто, бодай, якимось боком причетний до владного Олімпу перейшла всі розумні й нерозумні межі, коли людей запросто вбивають з вогнепальної зброї чи збивають машинами, коли наших дітей безкарно вбивають щепленнями і ніхто не несе за це жодної відповідальності…ми сидимо склавши руки, бідкаємося про життя-буття, нарікаємо на скрутну долю і нічого не робимо, бо чекаємо, що прийде хтось і вирішить усі наші проблеми й негаразди…

Дзуськи! Ми можемо чекати вічно, аж до Другого Пришестя. Так далі не можна, бо це вже край. Кажуть, не так страшні вбивця чи злодій, бо вони можуть тільки вбити чи пограбувати, а байдужі – ті, з чиєї байдужої згоди вбивають та грабують.

Адже саме за нашої байдужої згоди нас грабують, вбивають, ґвалтують, позбавляють найелементарніших людських прав, саме за нашого мовчання фальсифікують вибори, вирізають ліси, отруюють довкілля, відверто плюндрують гідність та честь. Так-так, не глузуйте, вам не вчулося – гідність та честь. Ці слова вже майже зникли із нашого лексикону, тому ми й опинилися на смітнику історії й занурюємося в нього дедалі глибше…

Хто з нас не стикався з наведеними явищами? Всі збагнули, про що йдеться. Так, це саме ми з вами цнотливо проходимо повз хамів, що знущаються над слабшими, це саме ми намагаємося не чути відчайдушних благань про допомогу, це ми з вами не помічаємо чиєїсь руки в чужій кишені, саме наша байдужість підбадьорює різноманітне бидло, що безкарно вдирається до нашого життя й нівечить всіх і вся…

Де поділися славетна гостинність та легендарна толерантність України? Пам`ятаєте ті часи, коли серед ночі подорожній міг знайти в будь-якій українській оселі не тільки кухоль води чи окраєць хліба, але надійний прилисток та нічліг. І ніхто навіть гадки не мав відмовити у допомозі сторонній людині на вулиці чи серед поля широкого…

Де поділися ті славетні часи та доброзичливі люди?.. Так, ще трапляються диваки, котрі, незважаючи на наші реалії, ладні зняти з себе сорочку аби допомогти ближньому просто так, задля годиться. Але це стає такою рідкістю на тлі всеохоплюючої байдужості та пофігізму, коли людей цікавить тільки зиск і більше нічого…

То ж не дивуйтеся і не здіймайте лемент про допомогу, коли до вашої оселі раптом вдерлися голомозі хлопці з проханням поділитися статками чи квадратними метрами; не озирайтеся навсібіч у пошуках допомоги, коли у вас попросили закурити «конкретні пацани»; не обурюйтеся квитанціям із захмарними цінами на комунальні послуги, надіслані вам вчасно та без попереджень про зміни, бо саме цю владу ви обирали або байдуже спостерігали за махінаціями…

Просто згадайте про те, що «моя хата з краю…»

Різдвяна казка «Попов, попи та «Сяйво»

        Різдвяна казка «Попов, попи та «Сяйво»

 

На вулиці Червоноармійській, в самому серці стольного граду Києва, 65 років поспіль, жила була собі книгарня «Сяйво». Обростала славою, письменників та поетів під своїм доброзичливим дахом збирала, притягувала до себе читацьку увагу, одним словом сяяла на київському небосхилі зірковим дороговказом для митців та книголюбів. Але ж  настали для книгарні сумні часи: потрапила вона в рейдерський полон до флотилії інопланетянина на прізвисько «Льоня Космос» та його безжалісної свити, а ворота до «Сяйва» відчинив їм запроданець Ростик Корнієнко. Жорстокі нападники холоднокровно викинули жерців «красного письменництва» на мороз, розтрощили книжкове святилище, знищили книжки та заварили металевими щитами вікна та ворота «Сяйва». Заварили входи та виходи до легендарної книгарні й сподівалися, що священне літературне вогнище ніколи не палатиме знову для поціновувачів книги. Марно сподівалися кляті прибульці!

Два довгих роки, відчайдушні жерці чинили спротив свавіллю флотилії інопланетян: по судах ходили, культурний київський народ на допомогу кликали,  публічні акції влаштовували та журналістів збирали. Й слава про відчайдушну битву книгарів з інопланетними-загарбниками пішла по всій Україні.  Й докотилася вона до фортеці лицарського ордену «Київського культурного трибуналу». Й прийшов до них на допомогу лицар з клану «Київського культурного трибуналу»  Кока Генріхович, зібрав та згуртував він армію захисників священного культурного вогнища й  в травні 2011 року нарешті справедливість перемогла. Жерці (колектив книгарні), таки визволили з полону легендарну книгарню й щиро сподівалися, що знову запалає «Сяйво» для киян, що знову даруватиме воно людям щасливі хвилини спілкування з чарівним джерелом знань – книгою.

А на той час царював в стольному граді загарбник, виходець з долини териконової, вусатий кдбіст Алекс Попов й був він жорстокішим та холоднокровнішим ніж його попередник інопланетянин. Жорстоким навичкам його 17 років поспіль навчали в «савєцькій» школі КДБ, де він освоював різні науки, зовнішньо-економічною діяльністю займався та мав відношення до науково-технічного прогресу. Навчився він там людей дурити, знущатися, їхнє майно відбирати та й пішов він звідти з камінням у серці! Тож кам’яне серце Попова, загартоване «савєцькими» кдбістами не відчувало теплоти сяяння культурного храму, як і не відчувало воно болі та страждань жерців книгарні «Сяйво», які віддали їй свої палаючі серця та поклялися до останнього боронити книгарню від ворожих набігів. Поклав він око на приміщення літературного храму, розташованого в центрі захопленого ним тисячолітнього Києва. І вирішив він влаштувати в «Сяйві» рейдерську містерію і покликав на допомогу попів московського патріархату.

Попи московські поважали Попова за його зневагу до київських історичних та духовних цінностей, про що свідчила цинічна нагорода, вручена йому до дня Хрещення Русі й 1000-ття Софії Київської. Цинічна нагорода, яка стала кінцем безпечного  та безхмарного життя однієї з найбільш шанованих пам`яток України та точкою відліку забудови буферної зони Величі укpаїнського наpоду, його мудрості та сили. Крім того, назавжди об’єднав їх «постриг» в агентурну службу «савєцького» КДБ, що виховало не одне покоління відданих попів та попових. Тож вирішив Попов відкрити в славетній книгарні «Сяйво» куточок релігійної та духовної літератури, щоб надихала вона побратимів його на руйнівну діяльність в загарбленому місті. 

               А довгими зимовими вечорами, коли закінчувалось награбоване добро й нічим було оплачувати забаганки, маючи серйозний досвід в області науково-технічного прогресу, Попов заводив у «Сяйві» заморську друкарську машину «Xerox» та друкував грошові знаки, названі на його честь «поповками» й розраховувався він клятими банкнотами з бійцями свого ворожого племені. 

Але ж напередодні Різдва Хрестового, прибув до Києва герой на вогняній колісниці, що багато років мандрував по світу білому, вивчав різні науки, ремесла та мистецтва й об’єднав він народ київський в боротьбі із знущанням та тортурами супостата Попова та його прибічників. Й повстав народ київський проти загарбників з териконової долини, та на полі бою здобув він перемогу над військом териконовим.

І до нині линуть в повітрі пісні та легенди про те, як кияни позбавили славетне тисячолітнє місто від варварського іга. Як вилами, списами та батогами  загнали вони Попова та його межигірських покровителів в найглибшу териконову печеру та щільно й на віки замурували її камінням.

Й з тих пір  квітне наш Київ, милує око киян священна Софія Київська, та ще яскравіше сяє на культурному небосхилі книжкова зірка – книгарня «Сяйво».

Віктор Таранов

 

Рейдерське захоплення книгарні

8 лютого відбулася спроба рейдерського захоплення столичної книгарні «Сяйво». Переглянути фотографії книгарні «Сяйва» одразу після захоплення можна тут - http://fri.com.ua/2010/02/pres-konferentsiya-fri-znyschennya-knyharen-kyjeva-chy-vyzhyve-syajvo/

«Сяйво» є однією з найстаріших книгарень Києва, заснована ще 1944 року. Не одне покоління киян знає та відвідує її за нинішньою адресою Велика Васильківська (Червоноармійська), 6, де вона розташована з 1961. Парадокс, але у наш мирний та цивілізований, здавалось би, час, вона є однією з останніх книгарень у центрі Києва. За останні роки вже зникло багато книгарень: «Мистецтво», «Ноти», «Поезія», «Планета», «Іноземна книга», «Спортивна книга», а на їх площах зараз - переважно магазини одягу… Навколо «Сяйва» останнім часом кружляє привид зникнення, а 8 лютого цього року настала кульмінація подій: захоплення книгарні невідомими у масках… Чи зникне і ця книгарня? Пошук по різних джерелах дає різну інформацію від різних сторін. Де є правда?
 

Саме на це питання журналісти намагались знайти відповідь під час прес-конференції «Знищення книгарень Києва: чи виживе «Сяйво»?, що проходила 11 лютого цього року в українському представництві «РИА Новости». Організатором заходу виступила Всеукраїнська молодіжна організація «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ).
 

Що маємо? Нетрі юридичних колізій
 

Починаючи із січня 2010 року договір про оренду приміщення магазином «Сяйво» закінчився, а новий ще не підписано… Орендоване книгарнею приміщення ще 2009 року було продане з аукціону, та отримало нового власника. Подальша його доля зараз невідома. По факту, наразі є два власника: мережа «Книжковий супермаркет», від якої директором книгарні є Алла Лазуткіна (що має печатку та усі документи) та ТОВ «Українська книга», від якої директором є пан Ростислав Корнієнко (що також, ніби, має печатку та усі документи). Здавалось, наразі виникла звичайна суперечка, що вирішується на рівні господарського суду. Однак виявилось, не все просто.
 

Пані Алла Решетнікова, заступник директора книгарні «Сяйво», яка працює у ній ось вже 35 років, розповіла про перипитії навколо магазину, підкріпивши факти документами, деякі з яких, за її свідченням, були отримані за сприяння голови Шевченківської РДА Віктора Пилипишина. Розповідь стосувалась судової тяганини, беззаконня та бездіяльності міської адміністрації. Також як очевидець вечірніх подій 8 лютого пані Алла розповіла про захоплення книгарні, книжковий бізнес Костянтина Клімашенка, колишнього партнера Ростислава Корнієнка та власника «Книжкового супермаркету».
 

Під час проведення аукціону 16 вересня 2009 року приміщення продано товариству «Абриль-студіо», яке було утворене за 2 місяці до проведення цього аукціону. За словами пані Рішетникової, одним із організаторів товариства був чиновник з команди київського мера: «Я гадаю, що весь цей бардак влаштували помічники молодої команди Черновецького». Незважаючи на те, що книгарня «Сяйво» орендувала це приміщення на протязі 48 років, щодо участі у аукціоні, попри першочергове право на приватизацію, колективу не було повідомлено. У квітні 2009 року за рішенням Солом‘янського суду директором книгарні призначено пана Ростислава Корнієнка, директора ТОВ «Українська книга», якому видано нову печатку та свідоцтво про Державну реєєстрацію навзамін ніби втрачених старих. Наразі це рішення оскаржене, відповідно не набуло юридичної сили (за неявкою сторони відповідача засідання апеляційного суду перенесено). Однак у вересні 2009 року ТОВ «Українська книга» та ТОВ «Абриль-студіо» уклали договір про оренду приміщення книгарні «Сяйво» (документи, що підтверджують  усе вищенаведене, а також передачу права власності іншому учаснику в особі пана Науменка, можна переглянути у представників книгарні в особі Алли Лазуткіної - прим. авт.).
 

За словами пані Решетнікової, 8 лютого, перед закриттям книгарні, приблизно о 19:45 приміщення було захоплене з обох виходів (центрального та службового) групою невідомих людей спортивної статури у чорних масках, які фактично викинули персонал та відвідувачів назовні (причому саму пані Решетнікову викинули на мороз без верхнього одягу, чому є навіть свідки), після чого зачинились всередині, заваривши вікна металевими щитами та розбивши комп‘ютер із інформацією про господарську діяльність підприємства. На чолі невідомих був вищезгаданий пан Ростислав Корнієнко.
 

По прибутті міліції, яку вдалось викликати персоналу книгарні частина нападників втекла, частина залишилась у приміщенні. За бездіяльності правоохоронців приміщення було взяте штурмом родичами працівників магазину на чолі з паном Костянтином Клімашенко та Аллою Лазуткіною. З‘ясувалось, що невідомі  - сторожі та маляри, а сам пан Корнієнко, як директор, прийшов зробити переоблік на підприємстві, яке і надалі нібито буде продавати книги. Нападників вивели з приміщень, а персонал, міліція та представники громадських організацій влаштували цілодобову охорону книгарні. Окрім цього пані Алла озвучила інформацію депутата Володимира Яворівського стосовно майбутнього облаштування приміщень книгарні  новим власником під, нібито, ресторан.
 

Переоблік?
 

Здається, це просто щось власники не поділили… І резонанс, що виник у громадськості та участь народних депутатів у вирішенні долі книгарні можна пояснити лише їх (депутатів) власними інтересами. Звичайно, виникають питання щодо доволі екзотичного способу проведення переобліку та подальшої долі книгарні. Ситуацію резюмував письменник Дмитро Капранов, підкресливши незаконність та певну специфічність дій однієї сторони, як результат – відсутність гарантій у обіцянках залишити книги у продажу, та законні стежки та діяльність іншої. Його колега Володимир Даниленко виділив проблему приватизації об‘єктів культури по всій Україні у роки незалежності із подальшим їх перепрофілюванням. Михайло Каменєв, заступник Голови Київського осередку ФРІ, привів приклад успішної громадської кампанії по захисту від приватизації одного з найстарших кінотеатрів України – харківського «БОММЕРу» (докладніше про це читайте у статті "Молодь відстоює найстаріший кінотеатр України"). Виступаючі підкреслили беззахисність об‘єктів культури перед втратою статусу та необхідність законодавчого закріплення останнього.
 

Ігор Луценко, активіст громадського руху «Збережи старий Київ», який був свідком подій 8-го лютого, зі своєї сторони, зазначив про подібність захоплення книгарні до звичайних рейдерських схем, якими користуються для приватизації об‘єктів комунальної власності та певну «кваліфікацію» невідомих нападників та вірогідне ініціювання конфлікту посадовцями київської міської влади.
 

Присутні на конференції представники зазначили про слабкість законодавства України у захисті об‘єктів культури від перепрофілювання після їх приватизації та необхідність його вдосконалення. Колектив книгарні збирається відстоювати свою позицію у суді, розпочато збір підписів у підтримку книгарні, проте проблема залишається гострою, і не лише по відношенню до «Сяйва».
 

Плюралізм думок. Добро чи зло?
 

Власне, одразу після однієї сторони присутні мали можливість почути і позицію іншої, яку представляв все той самий пан Ростислав Корнієнко на влаштованій ним прес-конференції за темою: «Хто намагається погасити «Сяйво»? Правда про рейдерське захоплення.»
 

Картина, змальована ним, дещо відрізнялась від представленої вище. Бізнесмен розповів про власну діяльність у торгівлі книгами та відносини з Костянтином Клімашенком, колишнім партнером по бізнесу та власником мережі «Книжковий супермаркет». У 2001 році партнери, будучи співвласниками ТОВ «Орфей», надали матеріальну інвестиційну допомогу книгарні у обмін на частину статутного фонду. Конфлікт, за словами пана Ростислава, виник через 50% акцій підприємства, отриманих ним. Також бізнесмен заявив про свою легітимність на посаді директора книгарні «Сяйво», пред‘явивши відповідні документи, неодноразово наголошуючи про «банальну господарську суперечку».
 

Щодо подій 8-го лютого він зазначив, що мав на меті з‘ясування питань переобліку з членами трудового колективу разом із «кількома» новими найманими співробітниками (прорабом та робітниками), які мали провести оцінку майбутніх ремонтних робіт, жодного прояву насилля по відношенню до персоналу книгарні наймані робітники, за словами підприємця, не чинили. Штурм книгарні (на момент якого бізнесмен перебував у відділку міліції) було здійснено невідомими йому людьми на чолі із паном Клімашенко. Хто заварив вікна металевими щитами, панові Корнієнку невідомо. Під час дискусії з очевидцем штурму підтверджена кількість людей, що були разом із бізнесменом, виросла з «кількох» до «десяти». Також з‘ясувалось, що панові Ростиславу про судові засідання до недавньої пори (до 10 лютого 2010 року) нічого не було відомо, і він пообіцяв за наявності виклику бути присутнім на наступному засіданні.
 

Діяльність попередників була окреслена підприємцем, як збиткова за умови пільгових ставок орендної плати. На запитання стосовно майбутнього торгових площ Ростислав Корнієнко зазначив про збереження книгарні та можливе збереження назви, мультимедійність асортименту продукції поряд із книгами, та плани щодо підвищення рентабельності підприємства. Діалог з «деструктивною», за визначенням бізнесмена нинішнього колективу, частиною (тобто тих його членів, які є співвласниками книгарні), він вважає за необхідне проводити на більш «серйозному» рівні. Власну частку пан Корнієнко назвав на рівні 50 відсотків. Іншій частині персоналу, за його словами, буде запропоновано зберегти робочі місця за собою.
 

Замість епілогу
 

Здавалось, все добре для пересічного книголюба – почубляться власники, вирішать свої проблеми, а книгарня залишиться. І що інтерес до цієї ситуації підігрітий штучно, і все це – лише «звичайна господарська справа», цитуючи пана Корнієнка. Окрім ряду питань, що виникають при знайомстві з ситуацією, бачимо і підводну частина айсберга: досить сумнівна легітимність шляху, який останній пройшов до посади директора. І той факт, що не тільки «Сяйво» має такі проблеми і може бути перепрофільоване (так як закон від цього такі об‘єкти не захищає), а десятки подібних об‘єктів: книгарень, творчих майстерень, кінотеатрів по всій Україні (попри те, що Верховна Рада запровадила мораторій на їх виселення, однак такі заклади продовжують викидати з їхніх приміщень). Звичайно, вирішувати хто правий, а хто ні читач буде самостійно…
 

На сьогодні «Сяйво» продовжує працювати із старим персоналом на чолі з пані Лазуткіною. Зараз у приміщенні магазину чергує міліція, влаштовано приймальні народних депутатів Кирила Куликова та Павла Мовчана, проводиться збір підписів у підтримку книгарні. Верховна Рада України звернулась до Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України з проханням прояснити ситуацію навколо книгарні. Працює Тимчасова слідча комісія з розслідування обставин порушення законодавства посадовими особами Київської міської ради.
 

Що ж робити, доки йде судовий процес та вирішення долі «Сяйва» у владних коридорах? Можна нічого. Може, самі розберуться. А можна просто розповісти про ситуацію друзям, знайомим, колегам чи прийти з ними на Велику Васильківську, 6 (це прямо навпроти Арена-сіті, біля Бесарабського ринку) та поставити підпис на підтримку легітимності. Чи подати особисте звернення до органів влади, у якому в довільній формі описати своє бачення ситуації, з проханням прояснити загальну картину. Або просто придбати цікаву книгу, тим самим зробивши свій внесок у розвиток книговидавництва в Україні. Чому? Тому що із «Сяйвом» постійно співпрацюють близько 340 вітчизняних видавництв, деякі представлені тут книги не можна знайти де-інде. Чи запропонувати свою допомогу, якщо Ви юрист або журналіст… Адже мова йде не просто про суперечку двох сторін про право власності. Мова йде про одну із останніх старих книгарень у центрі Києва, що може-таки перетворитись на черговий модний бутік…

Фото - Марія Лебедєва

Рейдерське захоплення по-полтавськи: син "наїхав" на маму

Кременчуцьке підприємство «Євро-хліб», яке очолює мати колишнього нардепа Василя Гаврилюка - Валентина Гаврилюк заявляє про незаконний силовий захват офісу підприємства. Рейдерську спробу мати приписує своєму сину. Про це сказано в заяві на ім'я Генпрокурора України, прокурорів Полтавської області і Кременчука, керівництва міліції і редакції ЗМІ: "Другого грудня невідомі на чолі з Василем Гаврілюком незаконно, за допомогою охоронного агентства «Скорпіон» (Полтава) силовим методом захопили приміщення, що знаходиться за адресою Кременчук ул.1905 року, 5/1, яке використовується як офіс ООО «Євро хліб» і належить ЧП «Ірина – Північ»."

У заяві також сказано, що після захвату приміщення, невідомі незаконно утримували працівників ТОВ «Євро хліб», в грубій формі були вилучені ключі і техдокументация від двох машин, вилучені ключі від кабінетів, були розпиляні болгаркою сейфи директора і секретаря й вилучені документи підприємства. Працівники підприємство відразу після захвату викликали міліцію. Але вони жодних заходів щодо запобігання протівоправніх діям ті не зробили.

Директорові «Євро-хліба» Валентині Гаврилюк належить 63% акцій підприємства і саме вона має визначальний голос в питаннях розпорядження майном підприємства. Проте Василь Гаврилюк надав міліції сфальсифіковані документи підприємства. На сьогодні «Євро хліб» опротестовує в суді дії Василя Гаврилюка і афільованих з ним структур.

Керівництво підприємства заявляє, що не несе відповідальності за збереження документації, а також за всі дії, які могли бути здійснені з документами після 1 грудня. Керівництво підприємства просить силове структури захистити підприємство від подібних нападок.

"Новини Полтавщини".

У Полтаві захоплено приміщення ще однієї бібліотеки

Схоже, що у Полтаві за рік-два не буде жодної бібліотеки. Після варварського захоплення приміщення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного це явище переросло у загрозливу хронічну хворобу.

Днями Майдан-ІНФОРМу повідомили про рейдерське захоплення приміщення Патетної науково-технічної бібліотеки, розташованої по вул. Фрунзе у самому центрі Полтави.

Нагадаємо, що місяць назад приміщення обласної дитячої бібліотеки захоплене разом з усім її майном. Робота закладу повністю паралізована. Обласна державна адміністрація не зробила з цього приводу жодних заяв.

На фото: Вивіска і вікна Патентної науково-технічної бібліотеки, яка розташована у Полтаві по вул. Фрунзе.





Майдан.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая