хочу сюда!
 

Валерия

31 год, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Заметки с меткой «балкани»

Язичницькі тату балканських жінок

На Балканах – в першу чергу в Боснії і Герцеговині, а також в деяких районах Чорногорії і Албанії – до нашого часу зберігається давній звичай нанесення татуювань жінкам.

У хорватів, які живуть в Боснії (насамперед у Лашській долині), у чорногорців в районі Котора, у албанців (як католиків, так і мусульман), що живуть на півночі Албанії, є один цікавий звичай. Це татуювання. А вони були насамперед жіночими (потрібно відзначити, що і набивали тату – жінки). Набивали насамперед на руках (на зовнішній стороні), іноді до ліктя. Найчастіше малюнок на одній руці не повторював малюнок на іншій.

Оскільки багато малюнків мають мотив хреста, то напрошується версія, яку радісно переказують туристам: для того, щоб дівчаток захистити від мусульманських гаремів. Так, звичай цей під час турецького правління рятував від гаремів.

І більше того, саме тоді традиційні жіночі тату стали наносити і хлопчикам, щоб їх не забрали в яничари. Але з’явилися ці татуювання набагато раніше, ніж турки прийшли на Балкани встановлювати свої закони і влаштовувати гареми. Звичай цей є відгомоном язичництва (тому і зберігся на території, де досить довго існували давні звичаї і традиції). І безсумнівно, хрести – це солярні знаки, знаки Сонця. Причому до цих пір їх набивають під час Весняного рівнодення.

Усі ці кола, цятки, хрести – закликання сонця і заклинання про родючість.

Малюнки, якщо вони присутні на обох руках, не повторюються, але чітко простежується принцип: зображення на правій руці – сильне, солярне, на лівій – слабке, люнарне.

А взагалі татуювання ці мали не тільки значення заклинання і оберега, а й були своєрідною інформацією про соціальне походження, про плем’я-рід, до якого належала дівчинка (татуювання наносилися в дитячому віці), що захищало її від насильства. Поцупити «марковану» таким чином дівчинку, відвести її в інше плем’я було неможливо.

Існував ще один звичай (вже не в регіоні Боснії, а в Хорватії): наносити на щоку одну синеньку цятку, «мітити» дівчинку – саме з метою дати інформацію про її приналежність одному племені (місце розташування точки у різних племен було різним).

Татуювання робили дівчаткам у віці 4-5 років, але з роками вони змінювалися – додавалися нові елементи. Якщо дитина хворіла, то такі тату наносилися в лікувальних цілях. Коли дівчинка ставала дівчиною, тату доповнювалося інформацією про те, що її можна видавати заміж. Коли дівчина ставала жінкою, до попереднього татуювання додавалися нові візерунки. Народження дітей, кількість вагітностей, вдівство – вся інформація містилася в татуюваннях.

Причому цей звичай цілком благополучно зберігся до нашого часу.

Щоправда, серйозних досліджень про жіночі татуюваннях і їх місце в культурі балканських народів майже немає: у людей якесь сором’язливе відношення до цієї теми – мовляв, не зовсім європейський звичай, простежується зв’язок з курдськими традиціями, а курдами бути не хочеться , а хочеться бути європейцями …

Тому до цих пір ця тема залишається на периферії місцевих вчених-антропологів. Хоча для фахівців регіон представляє безперечний інтерес.

Польський етнограф К. Мошиньскі писав: «Татуювання у слов’ян спостерігається тільки в певних частинах Югославії». Це твердження засноване на цікавих дослідженнях, присвячених татуюванню, які наприкінці XIX століття провели Леопольд Глюк та Чіро Трухелка на території Боснії і Герцеговини.

Глюк був окружним лікарем, а Трухелка працював хранителем музею. Вони не зовсім однаково дивляться на походження і причини популярності окремих мотивів татуювання, які ще наприкінці XIX століття зустрічалися серед населення католицького віросповідання на досліджених ними територіях. Коротко ознайомимося з висловами обох дослідників.

Глюк звернув увагу на одне характерне явище, яке спостерігалося серед населення важкодоступних територій, що входять до складу колишньої Австро-Угорської монархії. Це явище можна було спостерігати під час служб, коли біля костелів збиралися натовпи віруючих. Серед селян з довколишніх місць можна було виявити, що практично у кожної з дорослих дівчат і заміжніх жінок були татуювання на грудях, плечах і передпліччях, на долонях аж до кінчиків пальців, а іноді ще й на лобі.

Головним мотивом татуювань був оточений різними гірляндами, гілочками та іншими лініями хрест. Спостерігаючи за цим звичаєм, Глюк зазначив, що у жінок, котрі живуть в тому ж регіоні, але належать до іншої віри, татуювання зустрічаються значно рідше.

«ЖІНКИ ПРАВОСЛАВНОГО ВІРОСПОВІДАННЯ НАНОСЯТЬ ТАТУЮВАННЯ ЗНАЧНО РІДШЕ, НІЖ КАТОЛИЧКИ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ СЛІД ПІДКРЕСЛИТИ, ЩО ЦЕ ЖІНКИ, КОТРІ ПРОЖИВАЮТЬ У МІСЦЕВОСТЯХ, ДЕ БІЛЬШІСТЬ СТАНОВЛЯТЬ КАТОЛИКИ. ТАТУЮВАННЯ, ЯКИМИ ВОНИ ВОЛОДІЮТЬ, КУДИ МЕНШ ВЕЛИКІ І НЕ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ ТАКИМИ БАГАТИМИ ПРИКРАСАМИ, ЯК ТАТУЮВАННЯ ЖІНОК КАТОЛИЦЬКОГО ВІРОСПОВІДАННЯ» , – ПИШЕ ДОСЛІДНИК.

ЧОЛОВІКИ-КАТОЛИКИ ТЕЖ НЕ ЦУРАЛИСЯ ТАТУЮВАНЬ, ХОЧА НЕ ТАК ВІДДАВАЛИСЯ ЇМ, ЯК ЖІНКИ. БІЛЬШ ОХОЧЕ ВОНИ ПРИКРАШАЛИ ПЛЕЧІ І ПЕРЕДПЛІЧЧЯ ХРЕСТАМИ, НЕ ВДАЮЧИСЬ ПРИ ЦЬОМУ ДО ДОДАТКОВОГО ОРНАМЕНТУ.

Усі мотиви супроводжує додатковий орнамент у вигляді цяток, хрестиків і рисок. Географічний діапазон прояви на земній кулі таких нескладних за формою мотивів надзвичайно широкий. Це дозволяє висунути гіпотезу про їх дуже древнє, дохристиянське походження. Цікавими фактами, що змушують відсунутись ще далі в минуле початок появи татуювання у цьому регіоні, стали підкреслені Трухелкою деякі етнографічні дані: виконанням татуювання на території Боснії і Герцеговини займалися жінки; татуювання наносилися 19 березня, в день св. Йосипа, інакше кажучи, напередодні «перемоги дня над ніччю», тобто Весняного Рівнодення; вік, коли наносилося перше татуювання, припадав на період досягнення зрілості, між 13 і 16 роками життя. Якщо співвіднести ці факти з даними в історії культури позаєвропейських народів, де зареєстровані подібні звичаї, слід підкреслити достатню достовірність і грунтовність точки зору Трухелки.

Щоб підкріпити свою тезу щодо дохристиянського походження татуювання в цьому регіоні Європи, дослідник вдається до згадок про татуювання, зроблених стародавніми істориками та письменниками. Спираючись на Геродота, Страбона, Плінія, Помпонія Мелу та інших, він звертає увагу на те, що саме на Балканах та сусідніх територіях татуювання було надзвичайно поширеним у давнину. Згадаймо мумію скіфської принцеси, знайдену на Алтаї. Зовнішній вигляд мумії свідчив про своєрідну моду тих часів: на поголеній наголо голові одягнено перуку з кінського волоса, руки і плечі вкриті численними татуюваннями. Зокрема на лівому плечі був зображений фантастичний олень з дзьобом грифона і рогами козерога – сакральний скіфський символ.

Дослідник робить серйозний висновок:

«ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПРИЙШОВ ЗІ СХОДУ І БУВ ПРИНЕСЕНИЙ НА БАЛКАНИ СКІФАМИ. ВІД ТРАКІВ, ЩО НАСЕЛЯЛИ В ТОЙ ЧАС БАЛКАНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ, ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПЕРЕЙНЯЛИ ІЛІРІЙЦІ, ЗАВДЯКИ ПОСЕРЕДНИЦТВУ ЯКИХ ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПОШИРИВСЯ АЖ ДО УЗБЕРЕЖЖЯ АДРІАТИКИ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЄ СТРАБОН».

ДУМКУ ТРУХЕЛКИ ПІДТВЕРДЖУЄ НІМЕЦЬКИЙ ДОСЛІДНИК А. ХАБЕРЛАНДТ, ЯКИЙ У 1896 РОЦІ КОНСТАТУВАВ: «СЬОГОДНІШНІЙ ЗВИЧАЙ БОСНІЇ І ГЕРЦЕГОВИНИ МОЖЕ БУТИ ОСТАННІМ ВІДЛУННЯМ НАДЗВИЧАЙНО СТАРОЇ ПРАКТИКИ, ПІДТВЕРДЖЕНОЇ ДРЕВНІМИ».

Інтерв'ю Посла України в Хорватії О. Левченка у НН



Посол України в Хорватії Олександр Левченко

Газета Боснії і Герцоговини "Незавісне новіне" 29 липня ц.р. опублікувала інтерв'ю Посла України в Хорватії Олександра Левченка

29 липня, 17:58

- Як ви оцінюєте зустріч у Баня-Луці Центральноєвропейської ініціативи, яку організував Ігор Црнадак, Міністр закордонних справ БіГ?

Міністри закордонних справ країн Центральної Європи зібралися в Баня-Луці 15-16 червня. На цей раз порядок денний був надзвичайно серйозним. На жаль, сьогоднішня Європа щодня зустрічається з новими викликами, такими, як міграційна криза чи боротьба з міжнародним тероризмом. Але на зустрічі обговорювалось і багато важливих позитивних тем, таких, як посилення співробітництва між країнами регіону, робудова між ними енергетичних та інфраструктурних зв'язків і, звичайно ж, європейська інтеграція.

Я поінформував учасників форуму про ситуацію в окупованому Донбасі й Криму, закликав наших партнерів посилити підтримку України в її боротьбі проти російської агресії. Разом із тим я помітив досить дивну тенденцію. Багато говорилося про мігрантів і терористів, але майже ніхто не згадав про трагедію України, не кажучи вже про те, що ніхто не посмів згадати Росію як винуватця трагедії. Заради Бога, Україна ж не десь в Океанії, війна палахкотить в нашому регіоні і загрожує стабільності всієї Європи! Ви можете скільки завгодно заплющувати очі, але небезпека від цього не зникне. А дипломатична сором'язливість у прямому іменуванні агресора лише додає йому впевненості.

   Що стосується організації форуму, то я можу тільки подякувати і привітати наших господарів. Політика не є тільки раціональним розрахунком, дуже важливою є й емоційна складова, створення симпатії. Я впевнений, що ваша країна і ваше місто залишили найкращі спогади в усіх  високих гостей форуму.

- Які враження від цьогорічної зустрічі українців у БіГ?

17 липня в селі Деветина відбувся 16-й Фестиваль української національної меншини "Червона калина", а одночасно і святкування 50-річчя культурно-просвітницького товариства "Тарас Шевченко". Єдине, що можу сказати, - я в захваті. Це було свято не тільки пісні й танцю, а й національного духу. Я радий, що цей дух живий і здоровий навіть через століття від часу імміграції.

Українці прийшли сюди в 19-му столітті з Галичини, яка була тоді, так само як і Боснія й Герцеговина, в складі Австро-Угорської імперії, тобто в той час це не була навіть справжня еміграція. Тільки потім виявилося, що переселенці відділені від своєї батьківщини кількома кордонами. Однак, прийшовши сюди, вони опинились в чужій країні, але не серед чужих людей. Слов'янська близькість – це надзвичайно сильна річ. Мови близькі й зрозумілі, культура і традиції дуже схожі, а менталітет практично однаковий. Це сприяло інтеграції в нове середовище, але також і асиміляції. Асиміляція особливо зросла в наш урбанізований час. Якщо в селі з компактною меншиною національні ознаки зберігались самі собою, то в містах це вже не спрацьовує просто так. У наш час національні меншини можуть вижити, тільки якщо вони докладатимуть для цього додаткових зусиль. Це перш за все школи і засоби масової інформації рідною мовою та народна творчість. Українська держава вважає своїм обов'язком підтримувати співвітчизників у Боснії і Герцеговині в цій благородній справі.

- Якою є ситуація в Україні зараз і чи триває збройний конфлікт?

Головною проблемою України, звісно, є російська агресія, війна, загибель людей. Ця проблема поділяється на дві різні частини – Крим і Донбас. Крим був окупований і незаконно анексований у 2014 році. Зараз цей півострів перетворився на острів, ізольований від іншого світу. Крим завжди був пов'язаний з материковою Україною, звідки суходолом постачалися харчі, товари і навіть вода. Тепер постачання відбувається морем з Росії, що призвело до падіння рівня життя. Занепав і туризм, завдяки якому жила велика частина населення. Все це спричиняє фрустрацію навіть у тих кримських росіян, які підтримали окупацію. Хоча сумніваюся, що це справді турбує Кремль. Для нього Крим є не курортом, а величезною військовою базою, а на військовій базі цивільні є зайвими. Режим у Криму типовий для окупованих територій. Усе контролюється силами безпеки і армією. Народ після української демократії знову повернувся у  радянський страх, коли свобода слова існувала лише вдома. Проти українців і кримських татар застосовується справжній терор. Людей арештовують і засуджують «за сепаратизм» (!), а часто вони просто зникають безвісти. На відміну від Криму, на Донбасі українська армія чинила опір російським окупантам, тож вони захопили лише частину регіону і не змогли просунутися далі. Особливо жорсткими бої були у період з літа 2014 до зими 2015 року, що коштувало нам 10 000 життів. Мінські домовленості у лютому 2015 року припинили велике кровопролиття, але помиляється той, хто думає, що цим проблему вирішено. Російська сторона кожного дня порушує перемир’я, хоча й «у малому форматі», так що до сих пір щодня  гине декілька наших військових. З моменту підписання Мінських домовленостей було вбито близько тисячі українських бійців. Тож самі вирішуйте, чи це більше схоже на мир, чи на війну. Особливо погіршилася ситуація у липні цього року. Росія порушувала режим припинення вогню і по 70 разів на день, використовуючи артилерію великого калібру, заборонену у Мінську.  Дев’ятнадцятого липня загинуло семеро наших військових, 23-го липня – шестеро. На Донбас Росія ввела велику кількість військової техніки, крім іншого 702 танки, що більше ніж має Німеччина і Велика Британія разом узяті. Москва однозначно насміхається з Мінських домовленостей. Ситуація дуже небезпечна. Україна закликала всіх міжнародних партнерів посилити тиск на Кремль, щоб зупинити поширення агресії проти України.

- І Україна, як і БіГ має достатньо викликів щодо верховенства права. Яка зараз ситуація, чи щось змінюється?

Вся історія незалежної України – це боротьба старої радянської спадщини і сучасного європейського світосприйняття. Майдани 2004 і 2013 років свідчили, що демократичні ідеали справедливості і свободи в Україні – реальні речі. І що найважливіше – носієм цих ідеалів є сам народ, який готовий вийти на майдани, щоб їх оборонити. Чіткою вимогою Майдану 2014 року було проведення комплексних реформ, а перш за все у боротьбі з корупцією та гарантуванні верховенства права. Тому найбільші зміни відбулися саме в цих сферах. Створено Антикорупційне бюро з великими повноваженнями, проводяться реформи судів, прокуратури та поліції. Реформується і державна адміністрація, приймаються сотні законів, спрямованих на звільнення нашої економіки від бюрократичних пут і корупції. І все це відбувається за європейськими стандартами й у тісній співпраці з нашими партнерами в Брюселі.

- Якою Ви бачите ситуацію у БіГ, де є можливості тісної співпраці?

Ситуація у БіГ звісно є складною а причини всім очевидні. І тут тяжке минуле вступає у конфлікт з прогресивними європейськими тенденціями. Країна ще  повністю не видужала від жахливих травм братовбивчої війни. Але надію, ба навіть упевненість дає те, що БіГ постійно знаходиться під патронатом міжнародної спільноти. ЄС останнім часом збільшила допомогу вашій країні у проведенні реформ, а надзвичайно важливим є те, що вам гарантовано членство в ЄС. Співпраця України і БіГ має гарну природну основу: близькість і дружбу наших слов’янських народів. Треба тільки доповнити її конкретними проектами.   Ми можемо обмінюватися досвідом європейської інтеграції і проведення реформ. Україні, яка нині захищається від зовнішньої агресії, був би цікавим ваш багатий досвід післявоєнної відбудови і примирення. Особливу увагу треба звернути на економіку. Нас, скажімо, цікавить ваша фармацевтична промисловість. Україна може запропонувати БіГ свої сільськогосподарські продукти і продукцію важкої індустрії. Перспективи є, потрібне лише взаємне бажання їх реалізувати.   
http://mfa.gov.ua/ua/press-center/interviews-and-articles/4737-gazeta-big-nezavisne-novine-29-lipnya-cr-opublikuvala-intervju-posla-ukrajiniv-khorvatiji-oleksandra-levchenka