Читаю:

«Програма ВО "Свобода" (чинна)

Розділ V. Інформаційний простір, освіта і наука. Збереження ідентичності та розвиток культури

… 5. Запровадити обов'язковий іспит з української мови для держслужбовців та кандидатів на виборні посади. Зобов'язати всіх держслужбовців вживати українську мову на роботі та під час публічних виступів».

А прибалтійці пішли зразу ввели іспит з історії і мови для громадян. Бажаєш стати ГРОМАДЯНИНОМ? Складай іспит. Не бажаєш, чи не годен, отримай справку мешканця. Можеш жити, працювати, але обирати будь-кого – зась.

Люди себе поважають, і ніколи до влади в них не добереться така чума, як колісниченки, симоненки, азарови, тігібки, табачники, вітренки, литвини, морози і т.п., і т.і..

Тому і економіка в них працює, бо при владі не сидять розумники, що власну кишеню плутає, коли це вигідно, з державною. А мільярдні кошти отримані з МВФ там не витрачають на червоні прапори, на підтримку мови сусідньої держави, та на подарунки собі любим, на катування власних громадян. Може досить!?

Крім того, там державний бюджет не витрачають на гнид, що не вилазять з коментарів підтримуючи абсолютно нікому не потрібний закон, який ще дошкульніше очистить українській бюджет. І закордонна частина нація гордиться власною Прабатьщиною, і не стоїть на роздоріжжі, що робити. Найняти пару кіллерів, з науковою метою, чи «прославитися» такою заявою, що нагадує «останнє китайське попередження», як Всесвітній конгрес українців. http://censor.net.ua/news/207888/vsemirnyyi_kongress_ukraintsev_prizyvaet_ne_trogat_ukrainskiyi_yazyk

 

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. /349/ Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро! Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чули б у Бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших... і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить /350/ Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! Умийтеся! образ Божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко! Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засядуть, і премудрих Немудрі одурять! Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слав’янофіли Так і претесь... І всі мови Слав’янського люду — /351/ Всі знаєте. А своєї Дас[т]ьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!.. Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде. А ґвалту! а крику! «І гармонія, і сила, Музика та й годі. А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляне убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани /352/ Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила! Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу! Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Заміс[т]ь пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, /353/ Сліпую каліку. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай[те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, /354/ Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Джерела тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»(ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 78 — 86 звор.);

список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями

Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датований: «14 декабря 1845, Вьюнища».

Датується за автографом: 14 грудня 1845 р., В’юнище.

Первісний автограф не відомий. Вперше поет прочитав послання своїм

знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865) рассказывал мне, что у него в сорокових годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды пришел он и прочитал только что написанное им известное „Посланіє до земляків“. Общее содержание этого произведения, и в особенности те места, где говоритея о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление: с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось... Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места»(Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 69).

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав

твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями в 9, 102, 114, 168, 176, 212, 251 — 252-му рядках. Твір набув остаточного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р.,

послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського братства, у справі яких під час допиту в III відділі фігурували списки, зроблені В. М. Білозерським (ДАРФ, ф. 109, 1 експ., спр. 81, ч. 4, арк. 41 — 44), М.І. Костомаровим (Там само, ч. 3, арк. 55 — 56), О. В. Маркевичем (уривок — рядки 1 — 116. — Там само, ч. 12, арк. 35, 37, 38). Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа»з незначними різночитаннями (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114 — 126).

Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П.О.

Куліша та невідомої особи (ІРЛІ, ф. З, оп. 19, № 70). З недогляду, очевидно, в ньому відсутні рядки 99 і 207 — 209, а в рядках 210 — 211 пропущено два слова: «Не турбуйтесь».

В «Історичному оповіданні»П. О. Куліш цитував послання: Умийтеся! Образ Божий Багном не скверніте, Не дуріте дітей своїх, /738/ Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... (Куліш П.О. Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 26). У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» — «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи це недогляд П.О. Куліша, чи, може, так було в якомусь попередньому автографі. Є такого типу різночитання і в іншому уривку, що його наводить П. Куліш: ...Заговорить І Дніпро, і гори, І потече сторіками Кров у Чорне море Синів ваших, і не буде Кому помагати: Одцурається брат брата І дитини мати. (Там само. — С. 39.) Існував також список невідомою рукою 40-х років XIX ст.; його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 64 — 71). З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років XIX ст. послання переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28). Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено. Суттєві відміни проти автографа містив список М. О. Максимовича, різночитання якого подав В. М. Доманицький у своїй праці «Критичний розслід над текстом „Кобзаря“» (К., 1907. — С. 127 — 132). З них лише поодинокі збігаються з різночитаннями інших списків. Не повторюються вони і в іншому списку, що належав М.О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38). Навіть назви різні: у першому — «Посланіє до мертвих і живих...», у другому — «І мертвим, і живим...». Останній список взагалі ближчий до автографа у збірці «Три літа». До списку, що належав М.О. Максимовичу і тепер зберігається в РДАЛМ

(ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38), близький список О. М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 138, с. 605 — 613).

Значні розбіжності з основним текстом містять списки у примірнику

«Кобзаря» 1860 з рукописними вставками (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 22 — 32), у рукописній збірці «Сочинения Т.Г. Шевченка» 1862 р. (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 290 — 299), невідомою рукою (ІР НБУВ, І, 561, арк. 3 — 8 звор.; 7450, арк. 19 звор.), у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 80, с. 49 — 56).

Список невідомою рукою (можливо, А. Слюсарчука) у ЛНБ (ф. 1, № 432)

має помітку олівцем на титулі: «З тих часів, як ще поезії Шевченка галицька молодіж переписувала і передавала з рук до рук». Він відноситься до першої половини 60-х років XIX ст. і походить, як і список Т. Грушкевича (Там само, ф. 41, № 140, с. 39 — 49), від першодруку. Список К. Климковича (Там само, ф. 11, спр. 4349, с. 95 — 104) є копією з видання «Поезії Тараса Шевченка»(Львів, 1867). /739/

Незначні різночитання є у списках П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 653), у

списку, що належав Л.М. Жемчужникову (різночитання див.: ЗНТШ. — 1901. — Т. 39. — С. 1, і «Кобзар», 1893. — Ч. 1. — С. 287 — 294), у збірці «Стихотворения Шевченка» (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 7, с. 15 — 25), невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 29 звор. — 37), у рукописному «Кобзарі»1866 р. (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 859 — 863), у рукописній збірці 1889 р. (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 1 — 14).

Вперше надруковано у збірці «Новые стихотворения Пушкина и

Шевченки» (Лейпциг, 1859. — С. 24 — 34).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. —

Львів, 1867. — Т. 1. — С. 9 — 16. У Росії вперше надруковано без купюр у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. — СПб., 1907. — С. 260 — 267.

Аще кто речеш, яко люблю Бога... — епіграф узято з Першого

послання Іоана Богослова: «Коли хтось каже: „Я люблю Бога“, а брата свого ненавидить, — неправду мовить»(Гл. 4. В. 20). Завершується ця глава заповіддю, яку Шевченко зробив провідною у своєму посланні землякам-українцям: «І таку ми заповідь одержали від Нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого“» (Гл. 4. В. 21).

На розпуттях велелюдних... — перегук з біблійними Книгами Єремії та Єзекіїля. І потече сторіками Кров у синє море... — в основі цієї

шевченківської перестороги сучасникам лежать образи з Одкровення Іоана Богослова: «І другий ангел посурмив, і мов гора велика, огнем розпалена, була кинута в море: і стала третина моря — кров’ю»(Апокаліпсис. Гл. 8. В. 8); «...третій вилив чашу свою на річки і на джерела вод: і стала кров»(Апокаліпсис. Гл. 16. В. 4).

Німець скаже: «Ви моголи». — Натяк на те, що в тодішній історичній науці була поширена думка про монгольське походження слов’ян. Про це Шевченко міг читати у перекладеній О.М. Бодянським книжці П.-Й. Шафарика «Славянские древности». Згадуючи німецьких істориків В. Шюца, І. Паррота та ін., автор зазначав: «Одни только те писатели, для коих в их тесном кругозоре познаний мир славянский еще по сю пору покрыт непроницаемым мраком, не перестают, вопреки просвещению нашего века, причислять народ славянский к племени монгольскому...» (Шафарик П. И. Славянские древности. — М., 1837. — Т. 1. — С. 69). Тамерлан — Тімур (1336 — 1405), середньоазіатський емір і завойовник, правитель військово-феодальної держави в Середній Азії з столицею в Самарканді (1370 — 1405). Здійснював спустошливі напади на Іран, Малу Азію,Закавказзя, Індію. Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський і словацький учений і поет, який послідовно обстоював ідею єднання слов’янських народів. Великої популярності набула його поема «Дочка слави», уривок якої О. Бодянський опублікував у своїй книжці «О народной поэзии славянских племен» (1837). У журналі «Отечественные записки» (1840. — Кн. 1 — 2) опубліковано статтю Я.Коллара «О литературной взаимности между племенами славянскими». Очевидно, зсцими творами Шевченко був обізнаний. Танка Вацлав (1791 — 1861) — чеський філолог і поет, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово /740/ о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання. Слов’янофіли — представники одного з напрямів суспільно-політичної думки Росії 40 — 50-х років XIX ст. Найбільш відомі з них— О. С. Хом’яков, брати І. В. та П. В. Киреєвські, І. С. та К. С. Аксакови, Ю.Ф. Самарін, О. І. Кошелєв, І. Д. Бєляєв. Історичний розвиток Росії і слов’янських народів загалом слов’янофіли протиставляли Заходу, боючись впливу західних ідей. Їхні погляди були складними й суперечливими, з часом зазнавали відчутної еволюції в бік консерватизму. В 40-х роках критика слов’янофілами кріпосницьких порядків, заклики глибше вивчати національну історію мали прогресивне значення, але вже й тоді слов’янофіли, на противагу «західникам»,звеличували офіційне православ’я, обстоювали думку про самобутній шлях розвитку Росії через поземельні общини. З роками ці тенденції посилювалися і в  другійполовині 50-х років, коли царизм, побоюючись народного повстання, вирішив скасувати кріпосне право «зверху», звели нанівець окремі вияви опозиційності слов’янофілів щодо самодержавства. Шевченкові рядки спрямовані проти тих доморослих слов’янофільствуючих «земляків», які дбали про об’єднання слов’ян під скіпетром російського царя-самодержця, нехтуючи інтересами розвитку українського народу, передової суспільно-політичної думки. Брут Люцій Юній — керівник повстання в Римі 509 р. до н.е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів. Брут Марк Юній (85 — 42 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, один із головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки в боротьбі проти другого тріумвірату (Октавіан, Антоній, Лепід), 42 р. до н. е.покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот.

Коклес (Одноокий) Публій Горацій — легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тибр.

Титло — значок над скорочено написаним словом у

церковнослов’янських книжках.

Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші

пани Ясновельможнії гетьмани.

— Так вперше гнівно й беззастережно Шевченко охарактеризував поведінку тієї верхівки української козацької старшини, яка поперемінно вислужувалась то перед російським царизмом, то перед польською шляхтою, цілковито нехтуючи інтересами власного народу.

Синоп, Трапезунд — турецькі міста на узбережжі Чорного моря, на які, щоб визволити полонених, часто нападали запорозькі козаки,підпалюючи ворожі кораблі.

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

Ось такі наші справи в Украйні, всяка мерзота хоче і надалі знищити цей волелюбний і благодатний край і його народ. Прийдешні зі сходу зайди продовжують наступ на все українське і замахнулися на святе - на мову! Мова це те, що ідентифікує українця як українця! Мова це код нації, будь-якої нації!

В назві є і питання і відповідь, але зупинимося докладніше. 
Почну з цитати пісні Сашка Положинського. 
«Як уже набридло чути знову и і знову 
Порожні балачки, пафосні розмови: 
"Мова калинова", "Пісня солов'їна" 
Ще трохи побалакаємо - зникне Україна! 

Сьогодні братаємося, щоб завтра продати, 
Кум іде на кума, брат іде на брата 
Національна ідея як засіб спекуляції - 
Здобули Державу! Втратили Націю!» 

Про порожні балачки і пафосні розмови і піде мова. 
Кожного нового дня всюди чую одне і теж! «Яка у нас жахлива влада», «От би когось путнього», «Кучму геть!», «Мир, дружба, жвачка!». Шановні, це все ПОРОЖНІЙ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНИЙ ТРЬОП!!! Ну майте ж совість. Ви ж самі цю владу обрали, самі дозволяєте їй керувати, так сказати, країною. У нас же ДЕМОКРАТІЯ, щоб її.

Я знаю, що ви хочете сказати. Всім керують кляті жидомассони, і ніхто вас не питає. ЛЮДИ, звідки в вас цей рабський менталітет. Як нігери. Те, що вас ніхто не питає ще не значить, що ви не можете встати і сказати відповідь. Чому ми все чекаємо на дядю з нагайкою і прапором??? З нашим менталітетом, пристрастю, патріотизмом(у деяких)….

Історія давала нам багато шансів бути щасливими. Так-так! А знаєте що ми їй показували? Саме те і показували. Були герої, які не чекали поки спитають їх думку, а ставили цю думку як факт.

Якщо перенести наші стосунки з владою в діалог, ми отримаємо щось типу «Што вам нада?» - «Ну а може ви…(перелік того що можна було б змінити в м’якій формі)….добрий дядєнька на майбаху» - «Ось вам шмат хліба, пішли нафіг». Влада повністю залежить від народу! Якщо народ не дозволить їй бєспрєдєльнічать, то нікуди та влада не дінеться. Бо народу більше. Треба не питати, чи не хоче дядєнька на майбаху щось зробити, а поставити дядєньку перед фактом, що він буде робити ТАК і ТАК, а якщо не буде, то стане дядєнькою на «копійці».

Неймовірно засмучує той факт, що, на жаль, свідомого, активного, і радикального народу, НАЦІЇ, мало. Тому діяти майже нікому. Невеличкий загін патріотів веде активну пропаганду, і безперечно добивається успіхів. Але цього мало. Наша боротьба має стати спільною, всенародною і присвяченою не собі і власним перемогам, а величі майбутньої СИЛЬНОЇ, ЩАСЛИВОЇ, БІЛОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.

"А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми - українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без "правобережних", без "лівобережних",
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе, як людина,
В якій все, що хороше, - значить і наше!..
Але поки, на жаль, все зовсім інакше..."

СЛАВА УКРАЇНІ!

Автор: Die Einzigartig

Поки хтось тільки трандить, хтось діє...

Сьогодні мені  до рук  потрапив  фільм Ернста Кудусова "Кримські татари".  Ми дійсно дуже  мало знаємо про кримських татар, а найчастіше просто знаходимось  під впливом  стереотипів, які нав"язані нам  з дитинства.

[ читати далі... ]

Моя мати з сестрами і моєю бабулею жили у 1943 році в містечку Молочанську Запорізької області. Старша сестра, Надія, 1925 року народження працювала на окопах, які споруджувала радянська влада на Пришибських висотах, ще в 1941 році. Потім, на ті самі окопи її погнали німці. У 1943 вона якось звідти втекла до матері. Містечко було знищено з вогнеметів. Кам’яні споруди мінувалися і підривалися. Сім’я переховувалася у кущах біля цвинтаря в районі лікарні. Спорудили там окоп і в ньому ховалися. Там же у кущах переховували і корову. Коли почалися бойові дії, то за словами моєї бабулі, вдень було темно, як поночі від пилу і диму, а вночі було світло, як удень, від вибухів, та освітлювальних ракет, яких німці не шкодували. Вночи, повз них, по шляху, що пролягав між болотом з очеретом і кущами коло цвинтаря гнали на гору тисячі майже не озброєних і у військове не одягнених вояк. На ранок з тих вояк поверталися по кілька солдатів.

Одної ночі, за словами бабулі, їхню схованку надибали радянські розвідники і були тим збентежені. Вони порадили негайно тікати за залізницю, бо за їх словами цю територію постійно обстрілюють і німецька і радянська артилерії. Довелося похапки збирати сякі-такі речі і рушати. Якісь рушники, одіяла, матраци кинули на корову, тай подалися геть. Метрів за 300, на вулиці Шевченка зробили привал, заховавшись за залишки стіни кам’яного корівника. Перевіривши, поки діти переводили дух амуніцію, нині покійна (як і її діти) Анна Миколаївна виявила, що в окопі забули крупу. Довелося послати за мукою доньку Надію. Надія на диво скоро повернулася. За її словами від їхнього схованка не залишилося й сліду. Чи то снаряд туди влучив, чи бомба, невідомо.

Це налякало Анну Миколаївну  і вона зрозуміла, що й справді треба скоріше тікати за залізницю, на Схід. До полотна залізниці дійшли вже на світанку. Виявили за нею окопи. То була перша лінія оборони радянських військ. Командир їх облаяв і наказав забиратися негайно в степ. Пішли далі на Схід. Зовсім вже розвиднилось і пересування їх помітили німці з Пришибської висоти. Справа, спереду, зліва пролунало кілька вибухів. Сім’я бігла вперед на Схід з усіх сил. Нарешті добігли на колгоспний тік. Тут, моя мати, п. Марія Іванівна, побачила ситих солдат та командирів і почула відбірну російську лайку. Мою бабцю, Анну Михайлівну з дітьми і коровою там наказали розстріляти, бо вони видали німцям розташування радянських окопів. На щастя, нагодився начальник шпиталю, який шукав для поранених хоч якусь жратву.   Він вмовив командира сім’ю не розстрілювати, а разом з коровою віддати на потреби шпиталю. Пояснив, що пораненим буде якась крапля молока, санітаркам допомога, корові пастухи. Так моя тітонька Ольга і її братик Іванко стали чабанами. Правда ненадовго. Царство їм, моїм рідним, усім – небесне!

У 1984 році, випадково, я дізнався, що до самого розвалу Сересерії, вівся ретельний облік тих громадян держави, чиї родичі були під окупацією. Виявилось, що я винен, що моїх рідних комуняки тікаючи кинули на поталу фашистам, а потім, їх же, й мене заодно, звинуватили у тому. Ніколи ж загарбник, окупант не визнає вину за собою. Окуповані завжди винні самі!!!

З того часу, комуністи, рашисти й фашисти для мене карти одної масті. Українці мають зрозуміти, що українська мова, українська культура, українська держава, мужня українська влада не потрібні нікому в Світі, ні Обамі, ні Клінтону, ні цій німецькій фрейлін, ні міфічній Європі.  Українцям самим і лише їм однім, необхідна як повітря мужня українська влада, українська потужна держава, українська мова, як основа української культури, і українська культура, як відшліфована тисячоліттями технологія виживання, життя і панування на нашій Богом даній Землі!

Допомагає:

1. Російському бюджету в економії на фаховій підготовці російських розвідників.

2. Російським шпигунам маскуватися під українців.

3. Путіну пояснити Світу, чого він вдерся в Україну. Світ розуміє і співчуває захисникам собі подібних. Зазвичай, негритянські держави співчувають неграм. Англомовні співчувають англомовним. Тому пояснення анексії українських територій захистом російськомовних — цілком логічним є, що дозволяє Путіну зберегти обличчя.

4. 

5. Підірвати авторитет української нації в Світі. Бо що то за нація, що боїться розмовляти власною мовою, а послуговується мовою ката і загарбника?

6. Підірвати авторитет української держави і розмити саму мету її створення. Багатьом людям в Світі не зрозуміло, навіщо Україна намагається відділитися від Російської Федерації, коли мова в обох державах російська?

7. Згорнути в інших державах вивчення української мови. Готуючи дипломатів для України, скажімо, Польща, чи Японія, витрачають на то кошти, зокрема і на вивчення української мови. Ті дипломати приїздять до України і не розуміють мову наших політиків, оскільки ті розмовляють російською. Робляться висновки. Тому програми з вивчення української мови, скажімо, в Польщі стали різко згортатися. Водночас вивчення російської стало ширитися. Тому ляхи стали жертвами московської пропаганди. А винні в тому українські російськомовні політики.

8. Почуватися окупанту, в Україні, комфортно, як вдома.

9. Вихованню сепаратистів з власних дітей. Бо путінська пропаганда в рази ефективніше діє на тих, в кого батьківською мовою є російська.

10. Окупантам знищувати українців. Найбільше втрат несуть якраз російськомовні регіони.

11. ...