хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «нація»

Закони спадковости



Не лише фізичні,але й духовні прикмети людини є спадковаими. F A Woods

Щоб зрозуміти причини які штовхають націю іти тим чи іншим шляхом , необхідно насамперед знати провідну верству цієї нації , що вона успадкувала від своїх предків . Щоб знайти відповідь на це питання треба знати науку генетику .

Батьком генетики був німецький ченець Г.Мендель . Своїми дослідами на квітах він знайшов перші основні закони спадковости , закон відозмин (варіації ) та закон переваги ( домінації)

Він побачив що схрещенці ( метиси , покручі ) дають несталих , змінливих нащадків , різнорідних , часто цілком не подібних до батьків. Але він такох побачив що у їхніх нащадків властивості повертаються до домінантних властивостей предків і що домішка слабших ( рецесивних) властивостей зникає , вироджується у нащадках.

Професор Т. Морган висунув ( 1910 ) хромосомну теорію спадковости . В хромосомах містяться “гени” - носії властивостей, прикмет дорослої істоти. Кожний рід тварин та рослин має свою сталу кількість пар хромосом , людина має їх 24 пари. Як відомо , тіло живої істоти росте завдяки поділу клітин , і цей процес ( мітозис ) пояснив багато незрозумілого у спадковости.

А саме те , що властивості дорослої істоти ( отже і людини ) закладаються вже в хвилину запліднення батьком матері . Вже в первісній зародковій клитині існують майбутьні властивості ( чесноти і хиби ) дорослої людини.

 

Але крім цього існує також кореляція властивостей , себ то взаємопов'язоність одних властивостей з іншими. Ця взаємопов'язоність властивостей впливає на остаточні наслідки схрещуваня і передачи властивостей від батьків нащадкам. Ось чому діти , хоча і подібни до батьків , ( братів , сестер ) але не цілком тотожні з ними.

Ось два основних закона генетики :

 1)схрещення протилежних ( взагалі , неспоріднених ) властивостей дає нестійких , частинно дуже не подібних до батьків нащадків у нащадків цих схрещенців ( покручів , метісів )

2)зникають , вироджуються слабші властивості , а натомість запановують сильніши ( домінантні )

Іншими словами , спарювання батьківських ( батька і матері ) споріднених властивостей закріплює ті властивості в нащадках , посилює їх. І навпаки , спарювання неспоріднених , а особливо протилежних властивостей призводить до дисгармонії , конфлікту , боротьби між собою тих властивостей , яка не припиняється , аж поки сильніши властивості не запанують , а слабші зникнуть в нащадках.

Щодо спадковости фізичних властивостей , то людина підлягає всім біологичним законам для ссавців. Але у людини є друга частина її Я — частина духовна , людина має душу. І тому повстає питання , чи в генах закладені також і духові властивості ? Чи духовні властивості людини є спадковими ? Чи людина набуває їх під час свого росту ?

Проблеми спадковости у людей вивчає наука євгеника . Батьком євгеники був Ф.Галтон ( 1822 — 1911) Дослідити спадковисть у тварин дуже легко , спаровуючи на вільну руку що хочете і як хочете , і таким чином можна отримати протягом короткого часу багато поколінь і велике число нащадків , але з людиною таке неможливо , і тому дослідники мусили вжити іншого способу — вони досліджували минуле якогось роду .

Так дослідивши декілька родів , вони прийшли до висновку що духові властивості людини є спадковими.

Кажуть , що часто від великих батьків походять недолужні діти , саме це і пояснюють закони генетики. І саме це пояснює що майже всі сучасні цівілізовані нації культурно (духовно) дегенерують. Особливо цей процес впадає у вічі в США.

До ХІХ ст. Еліта європейських націй походила головно з аристократії , шляхти і середнього класу . Ці класи повстали шляхом довготривалої природньої селекції . В конституційних  

монархіях ( як в Англії ) цей процес відіграв величезну , верішальну роль в долі нації ( де сильна індівідуальність завжди могла себе виявити )

Від ХІХ ст до національної еліти починаються вливатися вихідці з простолюддя , почалася демократизація життя , тепер цей процес обернувся в суцільну плебеїзіацію , з усіма фатальними для нації і держави наслідками. Ці наслідки особливо яскраво виявилися у США . Перші колонізатори північної Америки були люди сміливі , шукачи пригод , можна сказати відчайдухи . За ціми першими колоністами прийшли другі — будівничі нового життя. Чимало приїхало ідейних людей. Всі ці люди були далеко понадпересічними. Вони мали творчого духу аж подостатком. І саме вони і збудували США та Канаду. Але далеко піздніше Америку залило море зовсім іншіх емігрантів , це в основному були бідаки , невдахи , пролетаріат .

Але найгірше те що родини з вищої верстви мали в середньому 2 дітей , у той час коли родини з люмпенпролетаріату мали 4 і більше. Це призвело до того , що зараз в США є зголошених 9000000 ( 9 мільйонів ) психічно (розумово , душевно ) хворих.

В Європі 8-10 річний школяр вирішує проблеми які даються в Америці 16-18 річному.

Таким чином в Америці внаслідок заможності широких верств населення і глибоко демократичного усторою до провідної верстви вливається занадто багато не розумних вибранців , але з повним гаманцем.

Матеріальний добробут нації знизив культурний рівень і її провідної верстви. Амеріканська шкільна наука робить наголос на правах громадянина , а не на його обов'язках. Амеріканська виборча система влаштована таким образом що треба назбирати тількі один голос більше законкурента ( пересічно голосує лише половина управнених) . Фактично обирає половина з тої половини , що голосували ( себ то 25 відсотків виборців ) Таким чином меншість керує державою.

Та меншість опинившись при владі , мусить уважати на бажання всіх , бо якщо вона цього не зробить то на наступних виборах її не виберуть.

І якщо виборцям подобається порнографична чи бандитська культура чи література , то уряду несила закрити джерела цієї зарази.

І все це відбулося тількі тому що нащадки уселякіх невдах та інш з другої хвилі емігрантів зайняли місця геніїв ( емігрантів першої хвилі ) США стали нацією пересічностей . І вона не могла не стати , бо мусить мати глибокі корені в рідному духовно і кровно народові . Америка ( так само як і Московія ) народилися недавно , вже в історичні часи , і немали часу наскладати навіть тоненького шару власної культури ( створити власну націю ) Звідси і безплідність творчої наукової і політичної думки . Америка провідник світу ? Технічний може , духовний ніколи !

Сучасні американці вже не мають духовної сили видати Вашингтонів , Джеферсонів , Франклінів , Лінкольнів. Сучасні американці повторюють заповіти тих Великіх Амеріканців як попуги не відчуваючи їхнього духу.

Плебейські смаки , плебейський дух просяк тепер все життя американців.

Духовним провідником світу може бути тількі той народ який творив свою власну кульуру протягом багатьох , довгих тисячоліть.

Одним з таких небагатьох народів є Український.

 

Таку величезну , вирішальлну роль у житті нації грають біологичні чинники

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

22.09.11 14:27 / Рубрика: Дайджест

Щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь. Алкоголізм набуває характеру епідемії. В перспективі – це національна катастрофа.

Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили. Згідно даних Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) в 2008 році Україна посіла ганебне перше місце по рівню вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% українців від 14 до 18 років систематично випивають. Загальний рівень вживання алкоголю в Україні – 13 літрів спирту на одного українця щорічно. І щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь.

«Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили»

Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п'ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.

Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: «Пиятика – це частина нашої культури». Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін.ХІХ ст., слобода Римарівка): «П'ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток». Це не має нічого спільного з тим, як п'ють сьогодні: з вечора п'ятниці до самого понеділка

Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, в слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели «помірну торгівлю», та і їх в 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!

Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп'ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.

Другий забобон щодо алкоголю: «Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п'ють». Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім «легкі» зґвалтування, потім «легкі» убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати «культуру пиття» з дитсадка?!

До речі, «культура пиття» – це третій небезпечний алкогольний забобон . Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п'яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п'яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає «розслабитися». Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, «відключає мозок».

Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечні ший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм «підкрадається» непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від «біленької». І це стосується не лише пива, а і усіляких «шалених соків» – фарбованої води зі спиртом.

І, нарешті, п'ятий забобон: «Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально». Ці «роздуми» також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?

«Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові.»

З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: «Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку».

А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVIII – на початку ХIХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких в непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити...

«Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус.»

Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано «сухий закон», що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти у «новий порядок» і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: «в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п'яними... В провінції ще більше п'ють».

Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво «Чернігівське» – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий «промоушн». І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу...

Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для «лицаря чарки» не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім'ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов'ю до «оковитої» запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися «сухого закону» – порушників жорстоко карали або просто убивали... Ви можете уявити, щоби пияки об'єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки. Наприклад, не смітити – після святкування Дня міста в Луганську пляшки з площі довелося прибирати за допомогою... снігоприбиральної машини!!

Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.

Дмитро Снєгирьов, НБН

Слідами Стефенса

Іван Патриляк  

На початку ХХ століття у європейській пресі українців нерідко називали «ірландцями сходу»
Матеріал друкованого видання
№ 23 (188)
від 9 червня
«Український тиждень»

З одного боку, на початок ХХ століття і ті і ті на заході та на сході Європи дуже символічно обрамлювали невирішеність національного питання на старому континенті. З іншого – коли в 1920–1930-х роках ірландці вже будували власну республіку, українські націоналісти взяли на озброєння їхній свіжий досвід революційної боротьби, припускаючи, що наслідування форм дасть змогу отримати аналогічний позитивний результат.

Першим практиком українського націоналістичного руху, який дійшов висновку про необхідність боротьби новими методами, був полковник Євген Коновалець. Він один із перших національних лідерів зрозумів потребу в глибинній підготовці революції, повторивши шлях свого великого ірландського попередника Джеймса Стефенса.

ДІТИ НЕВДАЛИХ РЕВОЛЮЦІЙ

Джеймс Стефенс, що народився 26 січня 1825 року, походив із багатодітної ірландської родини з міста Кілкенні. Його можна охарактеризувати як запеклого ірландського патріота «від колиски», оскільки батько Джеймса, дрібний клерк, належав до «Молодої Ірландії» й виховував дітей в атмосфері любові до минувшини. У 1845-му він закінчив інженерно-будівельну школу і працював інженером, а згодом машиністом на залізниці. Тоді молодий Стефенс уже сформував власні цілком сепаратистські погляди, які своєю радикальністю виходили за межі ідеологій провідних ірландських революційних організацій того часу. Великий інтелектуальний вплив на юнака мав мер Кілкенні Роберт Кейн, який був обережним націоналістом і членом «Молодої Ірландії». Проте сам Джеймс вважав молодоірландців надто поміркованими і не приєднувався до їхнього руху, більше схиляючись до радикальнішої групи «Молода Конфедерація Ірландії».

У 1840-х роках Ірландія була спустошена катастрофічним голодом, легальний рух за скасування англійського управління і створення місцевої самоуправи перебував у занепаді, в країні витала атмосфера бунту. Ці настрої привели до радикалізації «Молодої Ірландії» та «Молодої Конфедерації Ірландії».

У серпні 1848-го розпочалося повстання. До нього приєднався молодий залізничник із Кілкенні Джеймс Стефенс. Він узяв на себе командування групою погано озброєних добровольців із 40–50 осіб, які руйнували залізниці в Ірландії. Проте лідер повстання Сміт О’Браєн виявився ніяким вождем. Його нерішучість вражала: забороняв без дозволу власників рубати дерева для спорудження барикад, зайвий раз стріляти в поліцію, боячись кровопролиття і надмірних жертв. Головні події розгорнулися в місті Баллінґаррі, куди стягувалися невеликі сили повсталих, зокрема й загін Стефенса. Однак поліція за кілька годин оточила й розбила погано озброєних інсургентів. Оскільки основна сутичка відбулася на городі біля будинку вдови МакКормак, в історії Ірландії подія отримала глузливу назву: «битва при грядці капусти вдови МакКормак». 

Розбиті революціонери рятувалися втечею в сільську місцевість. Британці виловлювали й арештовували їх по всій країні. Стефенс, який дістав два вогнепальні поранення, врятувався дивом. Юнак заховався у придорожній канаві, а згодом, щоб припинити свій розшук владою, організував власні «похорони». 19 серпня 1848 року в газеті «Кілкенні Модерейтор» друзі опублікували некролог. Його урочисто «поховали», наклавши до домовини каміння, спорудили могилу з епітафією: «Тут спочиває Джеймс Стефенс… Помер від ран, одержаних у Баллінґаррі…» Тим часом сам Джеймс емігрував. Відтоді колишній Стефенс справді помер, натомість народився професійний революціонер, людина, яка дійшла висновку про необхідність тривалої і копіткої підготовки до нового повстання, що спиратиметься на розгалужену підпільну структуру і переросте в національну революцію.

Через сім десятиліть подібний еволюційний шлях пройшов Євген Коновалець. Його розчарування українськими політиками, безнадія на «добру волю Антанти» спонукали колишнього полковника армії УНР приступити до створення дієвої підпільної організації. Як і Стефенс, Коновалець одразу після невдалої боротьби за незалежність опинився в еміграції. Проте якщо ірландський революціонер провів у Парижі довгі вісім років, готуючись до майбутнього визволення батьківщини, вивчаючи революційні методи, то Коновалець після нетривалого перебування в Чехії та Австрії повернувся до Львова вже в липні 1921 року й прагнув «по свіжих слідах» організувати нові революційні структури. Лише наприкінці 1922-го він покинув Україну, розуміючи, що в умовах жорсткої польської і радянської окупації нашвидкуруч створене підпілля буде неминуче розгромлено. Через п’ять років життя в еміграції колишній полковник остаточно дійшов висновку про необхідність створення широкої революційної структури, яка спиратиметься на ідеологію українського націоналізму.

КОНСОЛІДАТОРИ

17 березня 1858 року, в день Св. Патрика, покровителя Ірландії, Стефенс із однодумцями на лісовому складі Пітера Лангана на Ломбард-стріт у Дубліні створив Ірландське республіканське братство, відоме ще як рух феніїв (так називалися дружинники кельтських вождів у VII–X століттях, в Ірландії це слово було синонімом вільної людини. – Ред.). Фінансування ІРБ здійснювалося коштом емігрантів-ірландців в Америці. Братство будувалося за зразком французьких таємних товариств зі своєю присягою, таємними обрядами тощо.

У жовтні 1858 року Стефенс приїхав до США, щоб консолідувати ірландців і залучити їх до ІРБ. В Америці він розгорнув видавничу діяльність братства, згодом провів разом зі своїм помічником Томасом Кларком Любі пропагандистську кампанію в Ірландії. Восени 1863-го заснував газету «Ірландський народ» (Irish People). У 1864-му активно вів підготовку до нового ірландського повстання.

Аналогічно Євген Коновалець здійснив візити до українських поселень у Новому світі й заручився фінансовою підтримкою еміграції для створеної на початку 1929-го Організації українських націоналістів. Він поставив під свій ідейний контроль Українські стрілецькі громади в США та Канаді, сформував у Європі й Америці Українське національне об’єднання, що було під впливом ОУН, разом із соратниками розбудував націоналістичну мережу в Чехословаччині, Австрії, Німеччині, Італії, Франції, Бельгії, на території окупованих Польщею українських земель, а з другої половини 1930-х усе частіше займався проблемами створення революційного підпілля в УРСР. 

У 1865 році британський уряд, інформований про підготовку виступу феніїв, здійснив масові арешти, розгромив редакцію «Ірландського народу». Проте Стефенсу вдалося уникнути арешту. Лише наприкінці листопада 1865-го його ув’язнять, але друзі-бойовики влаштують лідерові втечу. Його оголосять у розшук, за інформацію про місце перебування провідного революціонера пропонували 1000 фунтів і 300 фунтів. У 1866 році Джеймсу вдалося втекти з Ірландії. Він із Франції керував підготовкою нового повстання, яке британці придушували протягом березня 1867-го. Його розгром завдав невимовного удару по життю і здоров’ю Стефенса. До 1891 року він у бідності жив у Парижі, а потім повернувся до Ірландії, де помер 1901-го. На його могилі були викарбувані слова: «День, навіть година справжньої свободи варта цілої вічності рабства». 

Цей вислів надихав наступні покоління ірландських революціонерів до збройної боротьби, яка врешті-решт завершилася створенням Ірландської Республіки на більшій частині острова. Натомість спротив, започаткований Євгеном Коновальцем, був останнім спалахом збройних виступів українців за свободу – їхній опір трансформувався в ненасильницькі форми. Два народи пішли до свободи різними шляхами й тому, вочевидь, отримали різні результати.

Найбільший гріх - невігластво

Мисливці за мавпами казали, що у мавп є так званий «синдром 101-ї мавпи». Тобто мисливець, який спіймав 100 мавп однією якоюсь хитрістю, тою самою хитрістю ніколи не зловить 101-ї мавпи. Тобто у мавп з досвідом небезпек виробляється якесь «передчуття небезпеки», що дозволяє 101-й мавпі уникнути тої самої небезпеки на яку наразилися її соплемінники.

У людей «передчуття небезпеки» притуплене цивілізацією, і роль його виконує історія. Історія, як відомо у кожного своя. Історія розвитку, існування, життя, панування нації – то її, нації, правда і наука. Коли нація здорова, то до своєї «правди» вона додає ще «силу й волю» і така нація прогресує у розвитку, не відстає від інших націй, або навіть випереджає їх у певній галузі. Коли нація хвора і терпить наругу над власною історією, така нація значно відстає від інших націй у розвитку. Її розвиток йде по колу, і врешті-решт, така нація може зникнути взагалі з історії людства.

Видатний поет Юрій Клен писав, що коли в нації навіть відсутня історія, то нація має її вигадати, вигадати, не заради дурного хизування, а з метою виховання достойної молоді. Та Україна має історію, якій можуть позаздрити багато націй. Біда лише полягає в тому, що українська «еліта» чомусь завжди вважає себе занадто мудрою, тому не вивчає історію і навіть не мріє виховати собі достойну заміну, нації і дітям своїм достойне життя, собі спокійну старість.

Історія Українського народу дійсно написана кров’ю, але ця історія гідна великого народу! Україну, за останню тисячу років ніхто і ніколи не завойовував. Єдиний наш недолік, це простуватість і довірливість до незнайомих людей. Усі завойовники користалися цією найгіршою рисою українців і розповівши гарну байку примудрялися зіштовхнути наш народ на братовбивчу війну між собою, на радість провокаторам та загарбникам.

Історія української нації має ще ту відмінність від історії інших народів, що записували її великою мірою саме інші народи. Тобто при вивченні її треба зважати на правдивість джерела. Вважайте друзі, що є багато в світі сил, які б хотіли отруїти наші славні сторінки історії брехнею.

Вивчайте історію! Не уподібнюйтесь до «братів наших менших» за Дарвіном!

Анекдот

Живучість нації залежить не від уміння жити в екстремальних умовах, а від уміння виживати в нормальних.

,,Філософія пересічного українця’’ - праця херсонського автора

Усім кому цікаво рекомендую почитати працю херсонського патріота. Не можу ще зрозуміти звортній звязок з ним, думаю що для нього це було б важливо. Витримки з ,,Філософії пересічного українця’’ я читав в друкованих виданнях. Цікаво, що він не фаховий дослідник але займається аналітико. На якому рівні? Висновок за вами!

http://www.tnua.info/analitika/8004-filosofiya-peresichnogo-ukrayincya.html

Слово – меч духовний

Ірина Фаріон: 

23 лютого 2011

Смерть і життя у владі язика  Біблія

Ірина Фаріон на урочистій академії у Львові

 У Конфуція запитали: "Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?". Учитель відповів: "Із реформи мови". Щоб реформувати українську мову в Україні у всіх смислах цього слова – потрібно щонайменше дві речі: Конфуція та ментальну революцію… З огляду на сьогочасну українофобську та мовоненависницьку орду при центральній владі – Конфуція шукаймо у собі. Джерело ж ментальної революції – в усвідомленні мови як меча .../http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019701/ 


29%, 4 голоса

14%, 2 голоса

43%, 6 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

7%, 1 голос

7%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Националистическая революция откладывается.

 Украинское информационное пространство раскалено до бела пылающими лозунгами и новостями типа "взорвали", "нашли склад оружия", "подкинули оружие", "арестовали", "отпустили", "лишили геройского звания", "выходи форсировать Днепр!" и прочее, и прочее, и....

 Политики, о которых стали забывать и которые всё больше и больше оказываются смешными, воспряли. Наскоро вспушив чубчики, отрепетировав позаимствованные у В.И.Ленина и А.Гитлера жесты, поиграв перед зеркалом скулами и строгим взглядом, вприпрыжку поскакали поднимать массы на майданы.
 
 ....А вот хотят ли те массы подниматься - ещё вопрос. Баааааааааальшой вопрос.
 Звоню приятелю во Львов. Он умеренный националист и предприниматель. Что там, - спрашиваю с обывательским
беспокойством? Я ведь живу у самого Днепра, начнут его форсировать, так чтоб я не крутился под снарядами.

 Та ничего не будет, успокоил меня приятель. Сейчас это никому не нужно. "Нэ на часи". Много работы по приведению города в порядок к  Евро-2012.  В нем  заинтересован  и Восток, и Запад Украины, предприниматели, рабочие, ну и само собой чиновник тоже не будет ходить голодным. Работы много, ожиданий тоже. Тут не до статуса С.Бандеры.
 Но львовянин есть львовянин и дальше приятель понёс всё то, чем пестрят все украинские издания.
  Дальше было неинтересно.

 Но из потока информации в его изложении, я узнал что с лета в области введён моратории на ретрансляцию русскоязычных песен в общественных местах (кафе, ночных клубах и т. д.). Посмотрел в интернет - да. Так и есть. На китайские или финские песни моратория нет, а на русские есть..... Не иначе как львовские  чиновники получили взятку от собственников авторского права на те песни. Да и реклама-то какая! Тоже ведь денег стоит.

 Ну, вышли избранники львовского народу  проводить сессию у памятника Бандеры, ну постояли с застывшими на лицах героическим пафосом. Ну собрались вокруг зеваки, которых СМИ назвало "многочисленным митингом". Что дальше? Вот  вдруг  наступит настоящая зима, что они будут отвечать   собственными избирателями за лопнувшие трубы и замерзшие дома?  Ведь мёрзнущего бывателя не согреешь воспоминаниями как депутат за звания героя Бандере мёрз у его памятника... Или ну как опять   очередной паводок?. А  власти страны ещё хааааааааарашо подумают стоит ли
помогать тем, кто вместо подготовки к  паводку устраивает митинги, не имеющие отношения к компетенции облсовета?

  Такие вот политические пляски с прискоком в эпоху дикого капитализма....

"За снайпера!"

Наскільки актуальними цьогоріч в Україні будуть тости "За снайпера!","За мінометника!","За мінера!","За пілота!","За артилериста!"?
Свої оцінки давайте за 5-бальною шкалою.

84%, 52 голоса

2%, 1 голос

2%, 1 голос

0%, 0 голосов

13%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.