Последняя осень поэта. Або мій щоденник за вересень 2008 року.1 вересня. Приїзд до міста Тернополя. Прогулянки містом, зустріч з друзями. [Приєднана картинка] 2 вересня. Іду до Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії, де мав честь навчатись останні 4 роки. Зустрічаюсь з ректором семінарії Джоном Вогтом та єпископом Української Лютеранської Церкви В’ячеславом Горпинчуком. Де під час співбесіди мені повідомляють місця мого проходження після дипломної практики. (Київ, ...

Читати далі...

Дощ. Немов сльози. Покриває обличчя землі. ...

Читати далі...

Вечір, темніє на дворі. Осінь листям стукає в двері. У кімнаті нас лише двоє, Я і новий вірш на папері. А на дворі осінь гуляє, У саду цвітуть хризантеми. Сліпий старець у хлопця питає: - Іванку, де ми? Із дерев листя спадає, Вітер віє не знає втоми. Хлопець в старця старого питає: - Діду, хто ми. - Українці ми сину, Ми українці. Ми мов ті хризантеми осінні, Дуже довго за волю боролись, Та навіки ми стали вільні. Ранок, на дворі світає, Вірш читаю, зміст не можу збагнути...

Читати далі...

Краще вітер в обличчя, Чим постріл в спину. Краще гірка правда, Чим зла брехня. Хай троянди колють руки, Чим злі погляди колють серця. Краще з другом ділити останнє. Гірше коли друзів нема. Краще бути самим собою, Чи то літо, осінь, зима. Всі пори року хороші, Але краще хай буде весна. Дмитро Дідківський. 03.02.1999 рік.

Мамо, скільки раз Дощем капали сльози. Із хмаринок Ваших очей. Скільки раз, чекали на порозі, Ви мене із зоряних ночей. Я завжди вертався Вранці рано. Ви кричали на мене Як могли. Ви пробачте мене мамо, Що не усвідомлював тоді вини. Дмитро Дідківський 1998 рік.

Скільки будеш літати ще Чорний крук, Над землею наших Батьків, дідів, прадідів? Скільки будеш клювати ще Їх тіла, та нащадків їх? Досить з них знущань Голодоморів, війн усіх. Досить вже. Повертайсь назад У своє гніздо, У країну зла. Настали наші часи. Твоя пора пройшла. Хватить сил у нас. Дати всім відсіч. Хто під кнутом своїм Бачить нашу Січ. Вже в кайдани нас не взути, Та не закувати. Буде й над нашим краєм Голубка літати. Соловей в гаю співати, Й жайворонок в полі...

Читати далі...

Кандидат в нардепи по російські Чомусь розмовляє. Знехтував він рідну мову, А може й не знає. Життя нам солодке, Й гарне обіцяє. А в мріях Тризуба Орлу продає. Нас в кайдани знову Хоче нас він взути, Та цього ніколи Уже не бути. Нас вже обманули Ходимо голодні. Та віримо скоро Вийдемо з безодні. Поки Бог є в Небі Вірою живемо. Й у Верховну Раду Найкращих оберемо. Тих хто любить свій народ Й Неньку Україну, Мову свою рідну, Й пісню солов’їну. А тих хто промовляє...

Читати далі...

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна. Заплутала в свої сіті. Її павутина. Павутина та червона. Форму зірки має. Із – за неї українець, Окрім лиха, Нічого не має. Голодують лікарі, Вчителі і вчені. Робітник і селянин, Та пенсіонери. Прокиньтеся брати й сестри. Годі уже спати. Чекають змін від вас діти, Й Україна мати. Прокиньтеся тай знімайте Оті павутини. Щоб життя було кращим У нашій країні. Перестане Україна Тоді сумувати. І ніхто не зможе нами Більше панувати...

Читати далі...

Дощ іде в стакан. Із пляшки вина. Люди всі сплять. Ніч. В завтра вранці вставати. Кому в п’ять, Кому в шість, Кому в сім. А мене манить у другі світи. В далечінь. Пора зайнятися своїм Ділом. Досить крейдою вже малювати. Пора знайти в житті своє місце. Треба пензлі у руки брати. Дмитро Дідківський. 1998 рік. Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua...

Читати далі...

Чому так влаштований світ. Я не знаю чия тут провина. І куди не підеш брехня. Всюди, ллється кров, мов з бочки вина. Знаю кохання збереже світ. Але воно мене погубило. Й на серці моєму журба. Й рубцями покрито тіло. Я брехні оголошу війну. Краще з правдою жити гіркою. Чим застряти по вуха в брехні. Я за правду стану горою. Дмитро Дідківський. 1998 рік. Російська версія цього вірша звучить так http...

Читати далі...