Бывало у Вас такое чувство, как будто нет воздуха в легких, но ты не слаб и нет страха, а все это происходит естественно и непринужденно хотя и обреченно. Задыхаясь ты продолжаешь жить, а в последствии слегка уловимое, но ощущаемое всеми сенсорами - чувство свободы и легкости.  И ты снова чувствуешь...Ты чувствуешь силы и что это уже новый уровень восприятия всего окружающего. Все что было сложным упорядочивается, а все что приносило боль - лишь безудержное стремление бабочки к свету...

                                                                                                 Почему я живу? Почему я умираю?

                                                                                                 Почему я кричу? Почему я плачу?

                                                                                                 Вот просьба о помощи отчаявшегося человека -

                                                                                                 Я не хочу ходить по Земле.

                                                                                                 Мне бы лучше стать птицей,

                                                                                                 Мне тяжело в моем теле...

                                                                                                 В огромной Вселенной лото,

                                                                                                 Я так и не вытянула счастливого номера...

                 

                                              

                                         

І про сніг...
В селі погода - це всігда способ випустить пар, розказать шо жизнь погана і вообще.
От на кутку жив колись дядько Василь, було йдеш у грудні, погода весняна, сонеко, горобці.
- Драстуйте. Як діла?
- Та які воно в сраку діла. Давлєніє. І хіба воно зіма? Ніхуя пшениці не буде, попріє все к свиням. От раньше було в жовтні буряк з переметів тягаєш. А щас гамно якесь.
Іншого разу йдеш навколо як у казці - біле. Морозець порипує під ногами, щоки пашіють.
- Драсті. Як діла?
- Та які діла? Оце другий день з лопатою та з ломом лажу. Ти бач шо понасипало. Гамно якесь. Уже спину не розігну.
В березні перші відлиги. Сонечко, з даху капотить. Дядько Василь змінив ушанку на картуза.
- Драсті, як воно?
- Та блядь, отак. Ти бач яку гнидь розвезло. І тече і тече. І коли йому вже конєц? Га?
Весна, після зливи, все аж сміється зеленню:
- та всьо, пиздець, гарбузів не буде.
Літо тепло, біжим на річку.
- ну все висушить все к хуям.
Задощило, виблискують калюжки.
- І куди воно оце лило? Куди воно, питаєцця, його в сраку, лило? Картоплі хана. Згниє. Цибулі хана- згниє тоже.
І так всю жизнь. Сміялася було з дядька Василя. А сама оце стала біля вікна, дивлюся і...
- Куди воно сипе? Ну нашо воно сипе? Як я завтра машину одгребу? От гамно таке.