Російська рок-група «ДДТ» уже другий місяць їздить по Україні з концертним туром, присвяченим 1020–річчю хрещення Києва. Напередодні концерту в столиці, який, до речі, перенесли з Майдану Незалежності на Хрещатик через приїзд Патріарха Варфоломія, соліст «ДДТ» Юрій Шевчук дав прес-конференцію. Подаємо найцікавіші запитання–відповіді.
ХОЧУ, АБИ РОСІЯ БЕЗ ВИЩИРУ ДИВИЛАСЯ НА СВОЇХ СУСІДІВ І НЕ ЛЯКАЛА КРАЇНИ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ
Пане Юрію, чому Ви вирішили взяти в цьому турі участь? І які у Вас враження від туру по Україні?
Коли мені запропонували взяти участь у цьому турі, я багато думав, у мене були сумніви якісь… Проте потім дійшов висновку, що це вкрай необхідно. По-перше, ми стали блаженними миротворцями, по-друге, я громадянин Росії. І я дуже хочу, аби Росія та Україна жили в мирі та дружбі.
Це дуже важливо для мене особисто, для моїх друзів, тому ми поїхали в цей тур. І не було ніяких місіонерів американського толку, людей в окулярах і піджаках. Не було також радикального націоналізму щодо релігії, якихось крайнощів. Як, наприклад, популярний у вас той афроамериканець (має на увазі Сандея Аделаджі. – Авт.) каже: «Моліться богу, і будете мільйонерами».
Нічого цього не було, була просто розмова про душу, про те, що людина складається не тільки з двох півкуль – права – це, яка холодильник повний жратви, а ліва півкуля – на якій ця жратва готується.
У людини ще є дух, душа. Людина – дуже багате створіння – це образ подоби Божої, творець, дзеркало вселеної… І ось про це ми ненав’язливо говорили з молодими людьми у 22 містах України.
Дуже радий тому, що це все відбулося.
Є багато різних музикантів… Деякі наші колеги голими танцюють на корпоративах, розважаючи нову еліту наших суспільств, яка аж сочиться жиром. А ми просто працювали за ось цю ідею. І ми знайшли її. Зараз дуже важливо думати про те, що нас розсварює, а розсварює нас дуже багато… Це і політики, і пишучі брати наші… Потрібно говорити не про те, що нас роз’єднує, а про те, що об’єднує.
Одною з потужних об’єднуючих речей є православна віра. Київська Русь хрестила всі наші слов’янські держави, батько Київ нас хрестив. Це для нас дуже важливо.
На мій погляд, основне наше завдання сьогодні – гуманізація наших суспільств, гуманізація Росії. Аби Росія без вищиру дивилася на своїх сусідів, аби не лякала країни пострадянського простору, а зі щирою усмішкою дивилася на світ.
Головне, що я виніс з цього туру, – немає ніякої ненависті в Україні до Росії. У Львові та інших містах Західної України ми збирали десятки тисяч молодих людей, які нам підспівували. Тобто царювало братство, це було чудово.
Приїхавши до себе в Петербург після першої частини туру, багато моїх друзів питали: «Ну як?» – я не розумів, перепитував: «Що «як»?» – «Ну… складно було, на вулицю, певне, не виходив на Західній Україні?» Я кажу: «Чому це, ще й як виходив»…
Ви знаєте, як от накачали наші народи, страшно вкачали по венах, по мозку цей гнилий розчин ксенофобії і ненависті. Просто страшно!
Навіть мої інтелігентні хлопці мене запитували: «Що, складно було? Напевне, охорони з тобою хтозна скільки ходило?»
У нас було надзавдання.
Я казав про музикантів, які розважають народ, і це, мабуть, чудово, але є ще надзавдання. Є таким надзавданням також приклади, йти далеко не потрібно… Був, наприклад, такий чудовий співак, як Джон Леннон, який бився за мир, проти війни у В’єтнамі, є Мадонна, яка в Африці рятує бразильських мавпочок. Тобто багато музикантів у світі займаються не тільки музикою, і в цьому нічого поганого, пафосного немає. Вони просто служать якійсь ідеї, добру – так, як вони його розуміють.
А на нашому пострадянському просторі стільки проблем… Я мотався по багатьох локальних війнах: у Сербії, Чечні, Афганістані… Хочу вам сказати, надивився я цього лайна, міжнаціональної ворожнечі, коли помирають діти, жінки, мирне населення. Будь-яка війна – це жахливо. Не казатиму нічого більше, ви самі все знаєте.
Війна – жахлива річ, особливо, коли вона йде на релігійному чи національному ґрунті. Не дай Боже, аби це ще раз повторилося.
Для нас важливо шукати шляхи, які б нам допомогли співіснувати. Політики ці всі вимруть через 30 років, а народи наші залишаться. Залишиться Грузія, Україна, Прибалтика, Таджикистан… Як ми житимемо: у стані війни, матюкатися одне на одного, скреготіти зубами чи житимемо в любові і дружбі? Ось це сьогодні важливо!
Ми собі постановили – не займатися політикою, не говорити про неї в жодному місті. Проте мушу сказати, що в башці багатьох політиків досі відбувається холодна війна. Вони міркують і говорять тими кальками, які були виведені ще у 80-ті роки. Холодна війна – це суворий, темний феодалізм. Холодна війна – це коли є той, хто на нас не подібний, він – ворог.
Так не можна! Я про це так само кажу й у Росії. Навіть виступав на економічному форумі… Щоправда, як мене туди пустили, сам не знаю. Там зіткнувся з російськими націоналістами, які більше подібні на шовіністів.
Деякі, такі, як Гліб Павловський, котрий пардон, просрав тут усі вибори, кажуть, що весь пострадянський простір – імперія… Ну не можна будувати зараз російську імперію, бо буде війна. Куди вони тягнуть наш російський народ? Не знаю. Одним десантом захопити Україну? Та вже нахлебталися ми цього! Досить!
Повинні вирости інші політики…
Те, що робить Ющенко, мені не подобається. Він намагається позбавити останнього, що зближає наші народності, – нашої духовності. Він намагається створити свою державну церкву. Що це таке? Навіщо порушувати традиції в наші й так не прості часи?
Я проти ксенофобії в Росії! Я рубаюся з нашими шовіністами через це, і рубатимуся доти, доки в мене вистачить сил.
У Вас у Севастополі була незвичайна зустріч з сином. Чи не могли б Ви про неї трошки розказати?
Мій син служить у армії. І так сталося, що вони на судні зараз здійснюють візити дружби… Заходили в порти Іспанії, Африки, Тунісу. Вийшло так, що ми приїхали в Севастополь 19 липня, а син мій прийшов у порт у Севастополі. Ми там зустрілися, уся команда була на концерті, чудово поговорили.
Йому залишилося тільки два місяці до наказу. Зараз він знову в Середземному морі. Сподіваюся, у нього все буде добре.
Мій син чесно служить батьківщині, у даний момент – Росії. Він сержант морської піхоти, жодних поблажок для нього нема. Він прослужив уже практично два роки.
Тому тут перед своєю батьківщиною я чесний, свого сина я нікуди не ховав, ні в які Англії та Америки. Мій син нормальний хлопець, який дуже любить Росію і прекрасно ставиться до України.
Я СТОЯВ НА МАЙДАНІ, І МЕНЕ ТУДИ НЕ ПУСКАЮТЬ, А КІРКОРОВ, ЯКИЙ РУБАВ БАБЛО НА ІНШІЙ СТОРОНІ, – НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ
Ви на сцені на Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції співали під гітару, під кінець сказали, що революцію роблять герої, а її надбаннями користуються падлюки…
Так, я це казав, ще казав, що Росія та України – брати і сестри. Я пам’ятаю той Майдан, і мені дуже подобалося: чудові очі, жага свободи. Також пам’ятаю 91-ий рік у Росії… Теж було чудово.
Як це так все вийшло?.. Стоячи на Майдані, я знав, як це все буде, бо бачив російський приклад.
Ці історичні моменти, нехай і короткі, але підйоми національної самосвідомості, жага до безумної волі, – це просто дивовижно.
В історії не було таких ще моментів, коли б це тривало вічно.
Тоді я вийшов на Майдан, аби сказати щось про дружбу Росії та України. Це була тоді моя головна ідея.
Я тільки сьогодні дізнався, що Ющенко громадянина Російської Федерації Філіпа Кіркорова зробив народним артистом України. А Кіркоров, у той момент, коли я виступав на Майдані, рубав бабло на іншій стороні (має на увазі виступи за Партію регіонів. – Авт.). І ви уявляєте собі такий парадокс: я стояв на Майдані, і мене туди вже не пускають, а Кіркоров – народний артист України.
Якось Ющенко заявив, що він не любить російський рок… Ну, тепер я розумію, кого він любить.
Якби був другий Майдан, Ви б на ньому виступили?
Дивлячись, для чого б він служив. Ідеї мають бути мені до душі. Також я повинен знати, що я маю робити. Це дуже важливо для мене.
Повірте мені, кожен мій рух – це плоди великих роздумів.
«ФАБРИКА ЗІРОК» – ЦЕ НЕЩАСНІ ДІТЛАХИ, ЯКИМ ЗАБИЛИ ПЛАСТМАСОЮ МОЗОК
Чи належать рок-музиканти до шоу-бізнесу?
Шоу-бізнес – це такі собі розваги, офіціанти в мистецтві: що прикажете, що вам станцювати, що заспівати? Сьогодні в Росії багато хто грішить шоу-бізнесом. Групи «Ленінград», «Бі-2», «Сплін» виступають лише на корпоративах...
Багато рок-музикантів вважають, що коли ти когось обслуговуєш, то це вже не рок-музика. Бо рок-музика – це коли ти протягуєш свою ідею, свою думку про світ, своє слово…
Ну як я можу вийти в кабак, і співати там для людей, які п’яні, спітнілі прагнуть розваг?
Я не хліб і видовища, я ділюся сокровенним. Рок-музика – це щось зовсім інше. Навіть продюсер в рок-групі не може існувати. В ДДТ ніколи не було продюсерів. Як може якийсь дядя командувати, де і що мені грати? Це маячня собача, це «фабрика зірок». Ось це шоу-бізнес, це нещасні дітлахи, яким забили пластмасою мозок.
Тобто Вас жоден багатій не затягне до себе?
Я радий усім багатим, які прийдуть до мене на концерт, але до них співати я не піду.
Яка ціна того, що Ви підтримуєте опозицію в Росії?
Ну яка тут може бути ціна... Про ціну ж не думаєш. Я ж не бухгалтер.
Коли ти думаєш про ціну – це вже шоу-бізнес. Рок-н-рольщик – він же тупий, прямолінійний, нехитрий, він спочатку робить, а потім думає.
Мої помисли завжди чисті. Водночас я завжди боюся, аби мої помисли не завели мене в пекло, боюся стати зіркою, не доведи Боже, якоюсь скотиною, яка далі свого носа не бачить, боюсь померти циніком.
Записувала Ксеня Лесів
УНІАН.