хочу сюда!
 

оксана

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Заметки с меткой «дракон»

Сказка на ночь-2

Был солнечный полдень.
[ Читать дальше ]

Сказка на ночь

Был солнечный полдень. - Ну?.. – спросил дракон. - По-моему, он дохл. – сказал рыцарь. Потом уточнил: – И мёртв! [ Читать дальше ]

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 2

rose rose rose

rose rose rose Пригоди принцеси в драконячому лігві...rose rose rose

car devil cup_fullЧастина 2cup_full  angel phone

Присвячується учасникам "Шпигунських ігор 3"

Цей малюнок було розміщено "_renny_", якій і висловлюю подяку...

- Ні, ну що за печера? Ні вікон, ні килимів, ні ванни!
- Струмок є! - огризнувся дракон, обхопивши лапами голову.
- Там вода холодна! Міг би спорудити озеро і підігріти! Ось в мого папи в замку, спеціальна кімната є з гарячою водою! Не те, що тут! І взагалі, що тут робить ця туша? Вона ж смердить!
- Це сніданок!
- Фі! Я хочу фруктів! Як можна їсти тварин! Це ж огидно.

Дракон засунув голову під крило. Так голос принцеси звучав тихіше. Ну, герцог, ну, гад. Таку свиню підкласти! Та і сам хороший. Купився на казочку про весілля. Жених приїде, жених врятує. Звичайно. Ха! Тиждень вже пройшов, а жениха все немає. Обдурили, підло обдурили. Здається, король просто захотів відпочити від донечки. А за контрактом, принцесу відпускати не можна, поки не врятують. Нічого, не на того напав! Не буде жениха присланого королем, він сам його організує. І плювати в скільки це обійдеться. Треба просто знайти лицаря… З цією думкою дракон піднявся і потрусив до виходу.

- Ти куди? – вперла руки в боки принцеса.
- На прогулянку, - буркнув ящір, кваплячись опиниться ззовні.
- Фруктів що б приніс!
- Будуть тобі фрукти, будуть, - пробурчав дракон, набираючи висоту. Досягнувши міста, він непомітно заскочив до найближчого лісу. Через деякий час, невисокий сивий старигань поминув східні ворота...

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .


7%, 2 голоса

19%, 5 голосов

74%, 20 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 1

rose rose rose

rose rose rose Пригоди принцеси в драконячому лігві...rose rose rose

car devil cup_fullЧастина 1cup_full  angel phone

За гарний малюнок висловлюю подяку пані "xxxAriyAxxx".

        Папа, я хочу замок біля моря! І знайди мені принца, щоб був високий, красивий, розумний і багатий. На великому коні, в золотих обладунках.
Його величність уткнувся головою в письмовий стіл і застогнав. Скільки можна... Щодня одне й те ж. Ну де, де він візьме цього триклятого принца? Всі принци давно вже поодружувалися, а ця все перебирала: цей рудий; в цього обладунки не золоті, а срібні; в того кінь накульгує. Ось і досиділа. Все, скінчилися принци. Розібрали. І що робити? Адже дочка не відчепеться, їй вийми та поклади. Король зітхнув:

- Буде тобі принц, донечко, буде.
- Не вірю! – надула губи принцеса. – Ти весь час обіцяєш, а принців немає. Між іншим, мені вже цілих вісімнадцять!


       Двері тихенько скрипнули, до кабінету увійшов перший радник королівства, герцог Маліус.
- Ваша величність, Ваша Високість, - швидко вклонився він. – У мене важливі новини.
- Йди донечко, у мене справи, - вимовив король, не приховуючи своєї радості.

        Принцеса тупнула ніжкою й вискочила. З коридору долинув дзвінкий голос, загуркотіли підковані чоботи.
- Знову стражникам не пощастило, - флегматично відзначив герцог.
- Треба буде їм платню збільшити - зітхнув король.
- Ваша Величність, у мене є ідея. Щодо вашої дочки.
- Так що ж ти мовчиш! – підвівся король з крісла. – Кажи вже !

- Все просто. Є у мене знайомий дракон. Ось він викраде принцесу, який-небудь дурень-рицар врятує. І ви просто зобов'язані будете запропонувати йому руку принцеси. Як же, рятівник все-таки.
- А принцеса погодиться?
- Після того, як в лігві дракона побуває? – скептично пирхнув радник. – Куди вона подінеться. Сама проситиметься.
- А тепер берете своїх товаришів на плечі і біжите на перегонки! – долинув з двору голос принцеси.
- Ні, я точно їм підвищу платню, - в задумі пробурмотів король. – Добре, герцог. Я згоден на ваш план.

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .


9%, 2 голоса

14%, 3 голоса

77%, 17 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Юристам і людям (№ 16)

Лицар і Дракон 

Казуалістична казка

За чудовий малюнок висловлюю подяку вельмишановному "A_V_L".

 

- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не   звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!

- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...

 Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:

"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".

- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:

"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.

Підпис - Король".


- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:

 "Нашого королівства".


Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.

Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.

- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.

Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.

Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!

Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.

- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...

Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...

rose rose rose

Предісторія...


Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.

Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?

- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.

Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.

- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.

- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.

Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту  http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.


12%, 2 голоса

76%, 13 голосов

12%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Последний дракон (нашла на книжной полке)

Плохо мне, плохо

Старый я, старый.

Чешется лес, осыпает листья

Заснешь ненароком--

опять кошмары.

Проснешься - шорох

и шепот лисий.

Утро. Грибы поднимают шляпы.

Бог мой Драконий,

Большой и добрый,

я так устал...

затекают лапы

И сердце бьется в худые ребра.

Мне кажется, просто

меня забыли,

Когда считали все на месте.

А я, как прежде,

Рыкнуть не в силе,

чтоб гасли звезды и падал месяц.

Да, я еще выдыхаю пламя,

но это сложно

И кашель душит.

В какой пустыне метет крылами

Ангел,

Берущий драконьи души?

Боже, возьми

Сделай такое благо.

В полночном небе

черные птицы.

Последний рыцарь давно оплакан,

И не придет он со мной сразится.

Я знаю - должен

Пеший ли, конный

Прийти, убить и не взять награды...

Я ль виноват, что рыцарей меньше

Ты сотворил,

чем нашего брата.

Все полегли,

А мне не хватило.

Стыдно сказать до чего я дожил.

В последний рев собираю силы:

"За что я оставлен...

без боя, Боже?"

Есчо раз без названия)

Ещё одна тема о драконах (как уже без них)

Из-за очередной фигни, которой страдает мой провайдер пришлось пропустить встречу весны на сайте Но это никак не помешало провести с блинами последний день масленичной недели. Некоторые блины тогда ещё остались, и это дало лишний повод нарисовать что-нибудь в Flashе





Частое посещение ленты приколов даёт о себе знать, что не даёт мне морального права не поднять настроения. Вот несколько коротких "драконьих" анекдотов, которые были накопаны в сети

Одна голова — хорошо, а три — лучше.
(Любимая пословица драконов)

Природа не теpпит пустоты. Поэтому, когда вымеpли динозавры, появились
драконы. А когда вымрут драконы, еще кто-нибудь появится.

Одна голова дракона нашла смысл жизни и дала посмотреть его другой. А та его
опять потеряла.

У одного дракона было три головы. И одна из них могла думать о самых разных
вещах, а двум другим приходилось
придумывать для нее, о чем бы ей еще подумать.


Один дракон влюбился в другого. Вся же беда была в том, что у него было три
головы, а у другого — только две. Поэтому, когда они целовались, его третья
голова оставалась лишней.

Одна голова дракона влюбилась в другую. А третья в порыве ревности укусила
их за хвост.

Самой младшей голове дракона исполнилось, наконец, шестнадцать лет. И тогда
остальные головы рассказали ей то, что она и так уже знала.

А еще один дракон прочел «Кама-Сутру». И понял, что у него так не
получится.

Один дракон во сне свалился с потолка, и шеи у него перепутались моpским
узлом. Но пришел рыцарь с мечом и помог ему.

Одна голова дракона загадала число и предложила другой голове угадать его.
А у той и без того голова болела.


Одна голова дракона разочаровалась в жизни и повесилась. А другую отрубил
проезжавший мимо рыцарь. А третья — не вынесла одиночества и бросилась с
обрыва.
А дракон, говорят, до сих поp живет.

NEB

NEB

Мой вечный сон (Расшифровка названия сообщества)


Появился ты снова,

Голубой дракон -

Так, как будто бы вспыхнул

Неба склон;

Нереальная данность

Зазвенела в ушах,

А реальная странность

В сердце вызвала страх:

Ты не ищешь добычи -

Ты ищешь меня

Прожигающим взором

Голубого огня!

И несут меня ноги

За незыблемость стен,

Где сплошные итоги,

Где нет перемен.

Упованье на чудо –

На спасенье моё;

Я вбегаю и вижу:

То жилище твоё!

Стены – жёлтым оврагом

Обступили меня,

А в окне – чёрным стягом

Небеса без огня,

А из пола, металлом –

Неживые цветы:

Листья – острые копья -

Их попробуешь ты!,

Если встретишь меня,

Когда снова на свет

Буду я убегать

Из чугунных тенет.

Но не встретил меня

Голубой дракон -

Лишь донёс ветер с гор

Раскатившийся стон.

Я покинула стены,

Но мир стал другим -

Странны те перемены,

Что случились с ним! :

Всё теперь в твоей власти,

Голубой дракон!

Злоба, страх и несчастье –

Главный твой закон!

 

Это было во сне всё,

Но как наяву.

Что же это всё значит –

Никак не пойму.

И ломаются мысли

На изломе пути,

И качаются выси,

Но  надо идти!

И уходит куда-то

В невозвратную даль

Ясноликое «детство»,

И его так жаль!

Но обещана битва,

И неясен исход,

И коварно пространство,

И опасен полёт –

Голубому дракону

Можно в пасть

Попасть…

Но дракон этот - …я!...

Боже!

Сердцу не дай пропасть!

Дракон и кошка.

Дракон был одинок и завел себе кошку.

Она лежала в складках его крыльев, когда он спал.

И никогда не показывала, что скучает, когда он прилетал.

Только  ложила на пороге мышку и уходила в сад.

Однажды кошка не вернулась.

И на следующий день тоже.

Дракон стал беспокоится и разыскивать свою любимицу.

И только на третий день кошка появилась... с крыльями.

Дракон догадался, что животное съело волшебну летающую мышку.

Как и прежде она спала в его крыльях.

Драконн старался не ворочатся. и только под утро заснул.

Когда в окошко заглянуло солнышко - форточка была открыта и теплое местечко в крыльях уже остывало.

Как всегда, Кошка, предпочла летать сама по себе...

 

 

Подземелье Дракона. Часть вторая.

Когда крики за дверями стихли, царедворец  распахнул их. В зале царил беспорядок и не было ни единой души. Если не считать Дракона, конечно. Около того места, где раньше стоял трон лежал человек в окровавленной одежде.     – Принц!      Из-за спины царедворца к распростертому телу бросился его сын Базилевс. Он, как нес на плечах тушу оленя, так и выбежал с ней в центр залы. Тео не успел удержать сына. Дракон вмиг заглотнул юношу вместе с оленьей тушей. Почувствовав наконец сытость, ящер улегся и закрыл глаза. Царедворец, лишившийся сына, как сомнамбула пошел прямо на Дракона. Но тот даже не пошевелился. Тео плакал без слез, и, споткнувшись о тело принца, только теперь заметил страшную рану в его груди. – Сынок! Сынок!    Я же предупреждал тебя!  Живи!     Убитый горем отец не мог оплакать погибшего сына, в его голове все смешалось, и он решил, что принц и есть его сын. Вдруг юноша и вправду моргнул ресницами и открыл глаза. Он лежал, как ни в чем не бывало, только рана в груди напоминала о том, что произошло. И Тео понял, что сбылось древнее проклятие. Если Дракон не будет усмирен, он должен будет забрать сердце хозяина замка. Магия будет сохранять жизнь принца, но если принца не полюбит настоящая принцесса, то несчастный навечно останется пленником Дракона, если и сам со временем не станет Драконом.    – Что... случилось? Вы... плачете?... Отчего? Тео рассказал о своем обмане, он каялся, плакал и рвал на себе волосы. Все это не произвело на принца никакого впечатления. Даже весть о смерти друга он воспринял более чем прохладно. Только подошел к Дракону и оттер от пыли и крови его металлический  панцирь: - Что случилось с моими чудестными волосами? Тео поднял голову и сквозь пелену слез увидел, что голова принца стала совсем седой.                                                                      Понемногу жизнь в замке пошла своим чередом. Теперь когда у юноши не стало сердца он стал более спокойным и больше времени проводил в замке. Только Тео, который с трудом теперь мог справляться со своими обязанностями заметил страшные перемены. Юноша теперь будь-то не жил. Перестал улыбаться, его ничто не увлекало. Он просыпался утром, завтракал и никогда не был недоволен едой, погодой, происходящим. Ему, казалось, было все равно – холодно, жарко, война где-то или неурожай. В память о сыне Тео решил заботится о юноше и не дать исполнится страшному предзнаменованию. Царедворец разослал по всем королевствам клич о женитьбе королевича. Он зазывал знатных красавиц предложением стать женой принца и властительницей целого королевства. О чем умалчивали гонцы так это о Драконе. По-прежнему, хитрый и изворотливый царедворец решил, что о таком «приданом» девушкам знать не обязательно. Наконец, коридор в тронную залу был весь увешен портретами прекрасных принцесс. Но ни одна из них не нравилась принцу. Тогда в замок потянулась вереница карет. Девушки сами жаждали завоевать принца. Некоторых неженок отпугивал вид замка над ущельем и они велели разворачивать оглобли даже не попытав счастья. Другие были ласково встречены Тео, но их пугала холодность принца. Одна храбрая принцесса решилась даже пожить в замке неделю. Но один вид следов когтей дракона лишил ее рассудка. Проходило время и юные принцессы стали десятой дорогой обходить страшное жилище Печального принца. Юноша нисколько не старел с годами, но все больше и больше становился похожим на Дракона. Он даже выучил язык ящера и переговаривался с ним на гортанном наречии. Тео сгорбился и стал готовится к смерти. Никто не приглядывал за старыми слугами и они сами стали как тени. Уныние и запустение воцарилось в светлых когда-то залах. Деревни поблизости оказались разорены – крестьяне не выдержали разорений наносимых Драконом. Жаловаться принцу было бесполезно -  он оставался глух к просьбам и мольбам. Только когда ящер летал принц представлял себя парящим над долиной и в его глазах зажигался огонек схожий с огнем из пасти Дракона. Так прошло пятьдесят лет.