Осенью, бывает, накатывает грусть и депрессивное настроение.
Чтобы в доме не веяло тоской, решила я уже начать подготовку к Новому году.
А так моя семья исключительно Драконьего сословия- подготовка должна быть качественной.
Первый талисман приходящего года получился немножко беззащитным и ооочень скромным))
(утащен в детскую после бурных оваций)[ Читать дальше ]

- Хочеш казку на ніч? Ти ж знаєш, що мама може краще, ніж я. О, ну гаразд, гаразд! Якщо ти наполягаєш...

 

Як думати можу я, 

 Що сни лише сни!

З японської поезії

            "Про що ж тобі розповісти? Знаменитий Гарі Поттер? Ну ні, мені здається, тобі більше сподобається історія про іншу людину, набагато могутнішу і сміливішу дівчину. Її звали... Гм... Принцеса Міа. І вона була найкращою відьмою у свої 17. Вона зробила неможливе... Вона приручила дракона.

         Ні, дракон - він, по суті був людиною. І їй частенько доводилося знаходитися поруч з ним. Чи розумієш, та людина, Дракон, він був майстром зіль і відчайдушно потребував помічника для одного дуже складного зілля. А Міа єдина з-поміж однолітків була досить розумною і досвідченою, щоб допомогти йому. І Альбус Дамблдор. О, це був дуже добрий і хороший маг. Так от, Альбус Дамблдор не міг запропонувати Драконові нікого іншого. Дракон, звичайно, відмовився від такого помічника, але, не дивлячись ні на що Принцеса стала кожен вечір приходити до  його... Хм... Печери і допомагати йому, хоча Дракон був дуже грубий з нею і увесь час лаявся.

          А відбувалося усе це за часів Темного Лорда. Так, мила, це був поганий дядько, я тобі вже розповідав. Так от, прекрасна Принцеса і Дракон повинні були придумати зілля, яке допомогло б боротися з наслідками дуже страшного закляття. Це була довга і складна робота, і весь цей час Дракон дуже погано ставився до Мії, але врешті-решт зрозумів, що вона не піде яким би зухвалим і жорстоким він не був, але не міг з цим змиритися. А ще вона ніколи не плакала. Розумієш, адже він був її учителем і раніше у нього не раз виходило змусити її плакати. Але останній раз він бачив її сльози, коли їй було 14. Він сказав їй тоді, що вона жахлива замазура, хоча вона насправді була красунею. І відтоді він не бачив, щоб Принцеса плакала.

           Одного дня Дракона дуже сильно поранили, і Принцеса допомогла йому вижити. Вона перенесла його в лікарняне крило, і коли Дракон нарешті опритомнів, він побачив її в кріслі поряд з його ліжком. Поки вона спала, Дракон дізнався у чаромедика, що Принцеса провела тут цілий тиждень, не відходячи від його ліжка. Вона була увесь час тут, і навіть прогуляла уроки, хоча й любила вчитися більше всього на світі. Що, мила? Так, я знаю, що ти теж любиш вчитися. це тому що твоїм батькам теж дуже подобається навчання.

           І ось, після того, як Дракон усе це з'ясував, він вирішив більше не грубити дівчинці і вони стали дружити. Усі її друзі думали, що вона з'їхала з глузду, оскільки почала дружити з Драконом, але їй було все одно. Так, сонечко, вона була хорошою подругою. Сподіваюся, в тебе теж будуть такі друзі, коли ти підеш до школи.

           І все ж таки, з Драконом сталася страшна річ - він закохався. Закохався в Принцесу, а це було дуже погано, тому що усі знають, що дракони і принцеси не можуть закохуватися один в одного. І він нічого їй не сказав. А потім усе стало ще жахливіше - злий чаклун, Темний Лорд сказав Драконові, що збирається вбити Принцесу, тому що вона була хорошою і не подобалася Темному Лордові. Але злий чаклун не знав, що Дракон любить принцесу, і коли прийшов її вбивати, не чекав, що Дракон стане її захищати. І Темний Лорд вирішив убити Дракона, але тут з'явилася Принцеса зі своїми друзями і змусила злого чаклуна зникнути назавжди.

           І Дракон пішов, залишивши Принцесу святкувати з друзями, адже Темного Лорда більше не було, і Принцесу не потрібно було від нього захищати. Але дуже скоро Принцеса знайшла його сама. Вона сказала йому, що хоче розповісти секрет, але боїться, того, що їй на це скаже Дракон. А Дракон сказав, що смішно боятися його, простого Дракона, коли вона стояла віч-на-віч з Темним Лордом і не боялася. А тепер ось боїться того, що скаже їй Дракон, її друг. Принцеса подивилася на Дракона і сказала, що любить його усім серцем. А Дракон сказав, що теж любить її, і вони поцілувалися. І доки вони цілувалися, з Дракона спала луска і він став зовсім не драконом. А знаєш, що сталося потім? Правильно, вони одружилися і жили довго і щасливо. А тепер засинай, моя маленька принцеса, татусь любить тебе".

            Герміона посміхалася, дивлячись як чоловік вкладає їх п'ятирічну дочку у ліжко й гасить світло. Помітивши її, він запитально підняв брови й  посміхнувся.

- Так-так, Северус, ось вже й не думала, що настане той день, коли великий і жахливий професор зіллєваріния розповідатиме маленькій дівчинці казку на ніч.

- Та я і сам на це не сподівався... Я люблю тебе, Міа.

- Я теж тебе люблю, Дракон.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з цим твором на сайті http://www.snapetales.com/index.php?fic_id=3764

Хочу також подякувати пані "_Veselka_ " за чудовий кліп, музику до якого було використано при оформленні цієї замітки.

Дякую, що зазирнули. )

А чи давно Вам самим доводилося розповідати казки? )))

 
Перевірений спосіб розриву стосунків:

наполягайте на тому, щоб усе було тільки по-вашому.

- Служба технічної підтримки "Merlin Inc" . Чим можу допомогти?
 
- Вчора я придбав у вас меч.
 
- Поздоровляю, сер, ви зробили чудовий вибір.
 
- Він не працює.
 
- Що означає - не працює?
 
- Він не рубає голову драконові.
 
- Ви прочитали інструкцію, сер?
 
- Благородний лицар не зобов'язаний вміти читати! Але мій зброєносець прочитав мені її вголос двічі.
 
- Ну добре, сер. Ви вийняли меча з піхов?
 
- Так.
 
- Це точно? Перевірте, будь ласка.
 
- Вийняв, кажу ж вам!
 
- Добре, сер. Тепер перевірте гостроту леза.
 
- Ой!
 
- Вам не слід було робити це пальцем, сер.
 
- До чого тут палець? Я зробив це язиком! Я завжди перевіряю так гостроту страв.
 
- Розумієте, сер, меч влаштований трохи інакше, ніж страви, які ви куштували під час обіду. Термін "гострота" має тут значення...
 
- Не морочте мені голову! Я не зобов'язаний розбиратися у ваших технічних термінах. Я користувач, а не фахівець із заліза. Краще скажіть, чому він не працює!
 
- А раніше він працював?
 
- Не знаю, я купив його тільки вчора!
 
- Добре, сер. Ви що-небудь робили з ним?
 
- Ні!
 
- Ви упевнені в цьому?
 
- Ну, я тільки вийняв його з піхов.
 
- Ви не намагалися гострити його самостійно?
 
- А це б з чого?
 
- Вам краще знати, сер. Можливо, ви намагалися встановити на нього нові закляття?
 
- Ні, я користуюся стандартними, які постачаються разом з мечем!
 
- Можливо, це порча, сер? Як давно ви оновлювали вашу святу воду?
 
- Тільки позавчора залив свіжу версію!
 
- Зрозуміло, сер. Тоді подивіться, чи немає поблизу неекранованих джерел чорної магії? Вони можуть створювати перешкоди в роботі меча.
 
- Які ще джерела, я в пустелі!
 
- Не потрібно нервувати, сер.
 
- Я не нервую, хай йому біс!
 
- Тоді чому ви так важко дихаєте?
 
- Тому що за мною женеться дракон.
 
- А, тож, дракон поблизу?
 
- Так, він вже зовсім поряд!
 
- Чудово, сер. Передайте йому трубку.
 
- А якщо він відкусить мені руку?
 
- Даруйте, сер, але медичні проблеми поза нашою компетенцією.
 
- Наступного разу я купуватиму меч в "Morgana Ltd" !
 
- Ну добре, сер. Опишіть хоч би, як виглядає дракон.
 
- Ну, він такий зелений, з вусами.
 
- Зрозуміло. З цього потрібно було починати, сер. Це неліцензійний дракон, китайська підробка.
 
- І?
 
- Прочитайте ліцензійну угоду, сер. "Merlin Inc" не гарантує сумісність з несертифікованими пристроями.
 
- І що мені тепер робити?
 
- Не користуватися надалі дешевими "no-name" драконами, сер.
 
- Схоже, це він зараз мною скористається! А-а-а! Ні-і-і! А-а-а-а-а!.
 
- Сер? Сер, з вами все гаразд?! У будь-якому разі, компанія "Merlin Inc" дякує вам за співпрацю!

Дефекти, які ми бачимо в інших, у більшості випадків - наші власні.

P.S. Розумію, що багато хто хотів би ознайомитися з продовженням пригод Рейлі та Мерфі, але час має свої специфічні властивості. Опрацювання цієї оповідки було порівняно нетривалим, тож покищо опубліковано саме її.  У будь-якому разі, я маю намір продовжувати написання "Ірладської" серії (але з часом).

З оригінальним текстом оповідки можна ознайомитися на "http://porz.org.ua".

Малюнком із зображенням дракона завдячую сайту http://www.nch.com.tw/data.php?id=21054&ch=16 .

           В мене знову виникло бажання відчути різдвяний настрій, тож я вирішив зачепити (не вперше) тему взаємин лицарів і драконів... Цікаво було б дізнатися й Вашу думку з приводу прочитаного, побаченого та почутого. Вибачайте за які "прогалини"... Адже я не зазіхаю на якусь еталонність.

      

            Дракон розплющив очі, потягнувся й позіхнув. Смикнув вухом, дослухаючись, і поглянув туди, звідки лунав металевий дзенькіт, що розбудив його.

- Ти що там робиш? - З цікавістю запитав він в закутого у панцир чоловіка, який вовтузився біля основи драконячої шиї.
- Не бачиш? Голову тобі рубаю, - натужно відповів чоловік, не припиняючи мірно завдавати удару за ударом по міцній лусці.
- І як успіхи? - поцікавився Дракон.
- Не заважай! - злісно огризнувся чоловік.
- Гаразд, - поступливо погодився Дракон і спробував знову задрімати. Але дзвін меча відволікав.
- Слухай а навіщо тобі моя голова? - запитав Дракон через півгодини.
- Та вона мені взагалі ні до чого не потрібна, - відповів чоловік.
- А рубаєш навіщо?
- Так треба.
- А-а... Ну, якщо треба, тоді звичайно. Важко, мабуть?
- Важко, - визнав чоловік.
- Не хочеш передихнути?

        Чоловік, примружившись, подивився на сонце з-під панцерної рукавиці...
- За годину передихну, ближче до полудня.
- Це добре, - кивнув Дракон. - А то у мене вже шия затекла, лежати в одній позі. І природні потреби задовольнити хочеться.
- Ну, злітай, лише по-швидкому.
         Дракон здійняв крила і зник у гущавині лісу, що ріс неподалік. Через хвилину повернувся і знову розташувався на каменях.
- Можеш продовжувати.
         Чоловік покрутив у руках затуплений меч, відкинув його убік і, рішуче діставши із заплічного мішка ножівку, почав пиляти. Дракон засовався і почав хихикати.
- Агов, перестань, лоскотно!
- Ну, вибач.
          Змінивши ножівку на меч, чоловік знову почав рубати.
- Так краще?
- Ага, - примружився Дракон. - Навіть приємно. Можеш трішки лівіше?
- Можу.
          Деякий час не було чутно нічого, окрім гучного пихтіння, дзвону меча і задоволеного муркотання Дракона.
- Припини! - нарешті не витримав чоловік.
- Що?
- Муркотіти припини. Мене це дратує.
- Чому? - ображено запитав Дракон.
- Бо у тебе це виходить немелодійно! І взагалі, будь серйозніше, коли тебе вбивають.
          Дракон замислився.
- А мене вбивають?
- Так.
- Ти?
- Так.
- Не вірю! - Дракон позіхнув. - Аби ти мене стільки часу вбивав, то вже убив би десять разів.
- А що ж я, по-твоєму, роблю? - розсердився чоловік.
- Рубаєш мені шию.
- Ну!
- Що?
- Якщо я тобі відрубаю шию, ти ж помреш?
- Ти не відрубаєш мені шию, - упевнено заявив Дракон. - Сам бачиш, нічого не виходить.
- А якщо динамітом? - запропонував лицар.
- Не раджу, - похитав головою Дракон. - Я плююся високотемпературною плазмою.
          Чоловік  втомлено зітхнув і сів на камінь.
- Ну, і що мені тоді робити? Якщо в мене робота така - драконів рубати?
- Ну й рубай, - знизав плечима Дракон. - Я що, заперечую? У нас будь-яка праця почесна. А тут, дивись, ще роботи непочатий край!
         Дракон ставно витягся на каменях і підставив чоловікові броньоване черево.
- Як чоловік, наділений справжніми лицарськими якостями - може, спробуєш вразити мене у серце? - зворушливо попрохав він. - Я намагатимуся не муркотати!

P.S. За чудове фото гірського краєвиду висловлюю подяку шановному "llrr".

P.P.S. Також хочу висловити глибоку повагу автору замітки, яка є першоосновою прочитаного Вами матеріалу, а саме шановному "WalesDragon".

 

Дуже вдячний за відвідини.  )

      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.

За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!

 

  Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 2  

Присвячується учасникам "Шпигунських ігор 3"

Цей малюнок було розміщено "_renny_", якій і висловлюю подяку...

- Ні, ну що за печера? Ні вікон, ні килимів, ні ванни!
- Струмок є! - огризнувся дракон, обхопивши лапами голову.
- Там вода холодна! Міг би спорудити озеро і підігріти! Ось в мого папи в замку, спеціальна кімната є з гарячою водою! Не те, що тут! І взагалі, що тут робить ця туша? Вона ж смердить!
- Це сніданок!
- Фі! Я хочу фруктів! Як можна їсти тварин! Це ж огидно.

Дракон засунув голову під крило. Так голос принцеси звучав тихіше. Ну, герцог, ну, гад. Таку свиню підкласти! Та і сам хороший. Купився на казочку про весілля. Жених приїде, жених врятує. Звичайно. Ха! Тиждень вже пройшов, а жениха все немає. Обдурили, підло обдурили. Здається, король просто захотів відпочити від донечки. А за контрактом, принцесу відпускати не можна, поки не врятують. Нічого, не на того напав! Не буде жениха присланого королем, він сам його організує. І плювати в скільки це обійдеться. Треба просто знайти лицаря… З цією думкою дракон піднявся і потрусив до виходу.

- Ти куди? – вперла руки в боки принцеса.
- На прогулянку, - буркнув ящір, кваплячись опиниться ззовні.
- Фруктів що б приніс!
- Будуть тобі фрукти, будуть, - пробурчав дракон, набираючи висоту. Досягнувши міста, він непомітно заскочив до найближчого лісу. Через деякий час, невисокий сивий старигань поминув східні ворота...

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

К Новому Году Дракона собрала около 50 разных схем с дракончиками-)) От простых к сложным. Надеюсь найдете что то по душе

[ Читать дальше ]

Лицар і Дракон 

Казуалістична казка

За чудовий малюнок висловлюю подяку вельмишановному "A_V_L".

 

- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не   звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!

- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...

 Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:

"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".

- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:

"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.

Підпис - Король".

- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:

 "Нашого королівства".

Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.

Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.

- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.

Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.

Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!

Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.

- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...

Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...

 

Предісторія...

Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.

Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?

- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.

Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.

- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.

- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.

Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту  http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.

Отже... Хто бажає, - можете ознайомитися з ще однією "лицарською оповідкою"...  Сподіваюся, вона так само припаде Вам до вподоби, як і більшість попередніх... У будь-якому разі, дракон укотре виявляє силу волі, а лицар, - характер, котрий йому вже дістався у спадок. Час та реалії вимагають від героїв належного підходу й активної  діяльності. 

 

- Ну? - запитав дракон.
- Ну, якось сутужно, - чесно зізнався лицар, - удруге вони на одні й ті ж граблі навряд наступлять. Ось, в правилах турніру чітко вказано: "Ім'ям короля використання драконів у якості тварин для їзди найсуворіше забороняється"!
- Але ж тільки "у якості тварин для їзди", - хмикнув ящір і з натяком підморгнув партнерові.
- Але... Це якось не чесно, - навів останній аргумент лицар.
- Слухай, йдеться про офіційні змагання - здивувався дракон, - до чого тут чесність?!

За півгодини опісля 

- Сподіваюся, сер, чотири останні покоління ваших предків були вільними людьми? - гризучи яблуко біля входу до іподрому, герольд з сумнівом оглянув одяг новачка, котрий видавався дещо завеликим як для нього.
- Так.
- Хо-хо, і у сера навіть є свій герб? - єхидно поцікавився сквайр в розкішно розцяцькованій чепурній котте.
- Так.
- А як щодо свити? Ну, там - пажі, зброєносці, блазні, кухарі, лікарі?
- Ні.
       За спиною лицаря хихикнули.
- Кінь?
- В мене його немає. Я змагатимуся пішим.
       За спиною лицаря хихикнули голосніше.
- Чи приготували ви, сер, хороші обладунки? Я не кажу про максиміліанівські, але хоч щось попристойніше надітої на вас іржавої кольчуги?
- Ні, - знову відповів лицар, збентежено почервонівши.
       За його спиною вже навіть не хихикали - іржали уголос.
- Але вже, звичайно, ви припасли для турніру добрий клинок? - герольд підкреслено перестав звертати увагу на того, хто стояв перед ним, цілком зосередившись на яблучному м'якуші.
- Е-е-е. Ні.
- Ииии! Голодранець! Нуб! - заревли за спиною хором глядачі.
- Тоді, дозвольте довідатися, сер, де ж та холодна ручна зброя, якою ви збираєтеся битися? Не інакше - в ломбарді?
       Позаду лицаря вже навіть не кричали, а просто улюлюкали й каталися по землі.
- Та ні. Вона десь тут. Спить в тіні, - глитнувши, признався лицар.
       І свиснув.
       З сусідніх кущів з хрускотом з'явилася драконяча туша.
       Герольд вдавився недогризком. Радісна істерика за спиною лицаря миттєво змінилася панікою.
- Що, напарнику? Вже пора? - поцікавився ящір, оглушливо позіхнувши. Потім дракон огледівся і ударом хвоста розніс вщент колоду завтовшки в два обхвати. Так - задля розминки.
- Не ця ж зброя, - приглушеним голосом брязкнув сквайр, задкуючи за сусіднє шатро.
- Хочете посперечатися? - з шаблезубою посмішкою поцікавився дракон.
       Сквайр зойкнув і кинувся навтьоки.
       Проте, герольд виявився сміливішим:
- Але, сер нехай це... Цей. Нехай цей - ваша зброя. Але вона не холодна і не ручна!
- А ось це ви даремно, - гмикнув лицар, - По-перше, дракон, як і будь-який плазун - холоднокровний. Що ж до другого... Дракон, до ноги! Сидіти! Лежати! Слід! Ось, а ви кажете "не ручний".
- Але...
- Досі не вірите? Добре. Останній аргумент. Дракон, фас!

Годиною пізніше

- І все ж, є в цьому щось неправильне, - вимовив лицар, приторочуючи до дракона шосту скриню з призами.
- Ой я вас таки благаю, - дракон знизав лускатими плечима, - Що? Що "не правильне"?
- Ну, якось це не за правилами.
- Не за правилами? "Ім'ям короля у разі нез'явлення однієї із сторін на іподромі, іншій зараховується повна і абсолютна перемога", - по пам'яті процитував ящір, - Так що, напарник, замовкни і тягни сьому скриню.
- Припустимо, ти правий, - спроквола погодився лицар, - проте, в мене лишилося ще одне питання.
- Яке?
- Чому нам услід кричали не "чемпіони", а "читери"?
- По-перше, їм завидно, - розсудливо заявив дракон, - По-друге, ці люди нічого не розуміють у підготовці до офіційних змагань!

За оригінал оповідки хочу висловити подяку

© Red 2 the Ranger, 2010

http://groza.ru/forum/showthread.php?&t=56900

 

  Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 3  

За малюнок висловлюю подяку пані "Nerwochka".

- Та що в тебе за кінь? Ось, бачив того лицаря? Ось у нього кінь як кінь, з далеких країн. А збруя? Бачив? Все в золоті і діамантах! А в тебе?
- Але..
- Що але? Що за лицар! Як можна садити жінку на таку шкапу? Соромно повинно бути..
Лицар зітхнув. Принцеса все бубніла і бубніла. Пройшло всього три години, як він визволив її з лігва дракона, а вже сам захотів прибити. Ні, треба швидше доставити до замку і бігти якнайдалі. Не даремно з самого початку його терзали смутні сумніви. Аж надто принадна пропозиція з'явилася. Він якраз повернувся з далекого походу. Грошей не було, роботи теж. І тут в таверні до нього підсів цей старий.
- Благородний сер, - кинув він побіжний погляд на лицаря, - не завважте нескромним питання, але бачу у вас скрута в засобах. Ви, бачу, людина смілива, благородна. Не хочете поправити свій фінансовий стан і славу здобути?
- А детальніше? – зацікавлено запитав лицар, відставляючи вбік кубок з вином.

Старий нахилився ближче:
- Розумієте, благородний сер, у нас на батьківщині є такий звичай. Жених повинен врятувати наречену. Від дракона. Але обставини склалися так, що жених не встигає зробити подвиг. А дату весілля перенести не можна.
- І? – підвів брову лицар.
- Все дуже просто. Ви надіваєте лати, рятуєте наречену і доставляєте в королівський замок. Причому, строго вночі, нікому не показуючи свого обличчя. Винагорода – сто золотих, карта -ось, з драконом все домовлено. Як вам пропозиція?
- Принадно, вельми принадно, - радісно посміхнувся лицар. Невже він сьогодні зловив вдачу за хвіст? Непильна робота, проте прибуткова. – Добре, я згоден.

- Чудово, - вигукнув старий. На столі глухо дзвякнув кошіль із золотом, поруч лягла карта. - Ось все необхідне, виїхати потрібно зараз. Дракон тебе зустріне, розпишешся у відомості і забереш принцесу.
- Господарю, ось гроші, - лицар шпурнув на стіл пару монет, і стрімким кроком залишив таверну. Як покинув таверну старий, ніхто не бачив. Лише вартові, які охороняли місто, помітили смутну тінь над хмарами.
- І лати в тебе не дуже! – увірвався в свідомість голос принцеси. Лицар подумки застогнав. Погляд випадково впав на хустку, недбало заткнуту за пояс. Раптово народилася ясна думка, як спокійно проїхати залишок шляху.

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .