В моєму житті якщо і була якась важлива подія, якою я пишаюсь, то це прекрасна Помаранчева революція.
Хто і що б  не казали-нарікали, що то зле, а то не так - мені на всі ці балачки начхати. Як мало важить чи робити цей день святом чи ні - важливо те, що цей день був!
Єдине, що хочу відповісти на одне гниле провокаційне питання: "А що  тобі дала та свобода?" - Мені свобода дала відчуття власної гідності, а це - прекрасне відчуття!
І ще я надзвичайно гордий своєю країною Україною і нашим українським народом, що тоді в листопаді-грудні 2004 доказав свою силу і волю, як і в 2010 доказав свою мудрість, як це не парадоксально звучить, обравши президентом України Віктора Януковича. Чому так? Подумайте... Моя думка чітка: тому що ми не боїмося! Не боїмося бути демократичними і надавати владу опонентам, які нам не дуже симпатичні. Ми не боїмося!
Я можу написати трактат, якою була психологія народу в Україні до Помаранчевої революції і після, але зміст його буде однозначним: 24 серпня 1991 року ми стали незалежними як держава, а 22 листопада 2004 року ми стали державним народом!
"Ми не бидло і ми не козли -
Ми України доньки і сини!"
Наводжу цю знамениту фразу ось чому: по кількох місяцях після означених революційних подій у школі, де вчилась тоді в 4 класі моя донька, стався ось такий випадок: вчителька чимось була на клас злосна і обізвала всіх учнів "що вони не діти, а якась худоба..." і тут весь клас, що до того сидів понуро, без жодної домовленості раптом дружно продекламував вище наведену фразу. Для мене це є головним! Наші діти відчули, що батьки стали вільними людьми! І вони також є вільні!  І це є щастя!
Вітаю усіх-усіх з свободою!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
22. 11. 2011

http://www.youtube.com/watch?v=PZLmE1OW2nU&feature=player_embedded#!
Рекомендую:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/11/21/5446/

Я-ич заявив про вето, хоча насправді ніякого вето ще немає. Тільки вносяться правки до ПК, і потім він знову буде голосуватися у ВР. При чому для прийняття достатньо 226 голосів.

Тому масштабна акція, призначена раніше на четвер, НЕ ВІДМІНЯЄТЬСЯ!

Ми тільки налякали владу і змусили її викручуватися, але ще не досягли результату.

Вкрай важливо вийти дуже великою кількістю в четвер на Майдан! Я-ич обіцяв вирішити долю кодексу саме в четвер.

Ми мусимо й надалі вимагати повного ВЕТО, щоб розробити принципово інший Податковий кодекс.

Отже, 2 грудня - всі на Майдан!

ДАМО ВІДСІЧ викрутасам влади!

Одна одинокая женщина растила дочку.

8 вересня в Києві працівники СБУ зняли з поїзда директора національного музею жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонського" при Львівському УСБУ Руслана Забілого. Понад 14 годин його утримували в приміщенні Центрального управління СБУ за "усною вказівкою голови СБУ Хорошковського" (зі слів СБУшників). Розмови стосувалися сфери наукових інтересів Р. Забілого (історія УПА), давалися рекомендації залишити історичні дослідження і працювати вчителем в школі. Було вилучено приватний ноутбук і 2 зовнішні жорсткі диски.

Все це робилося незаконно - без необхідних правових і процесуальних підстав та санкцій, яких офіційно на такі дії ніхто не давав.

9 вересня у Львові було припинено доступ працівників музею до службових приміщень і робочих місць.

Прес-служба СБУ повідомила: "Порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.
Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями.
Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація".

Історія ОУН-УПА стає державною таємницею режиму Януковича? Бо нічим іншим Руслан не займався і до іншої інформації доступу не мав.

Тепер шукатимуть третіх осіб, яким, власне, і призначалася "таємна інформація". Полегшимо слідчим роботу і відкриємо ще один секрет: ця інформація призначалася історикам, журналістам, студентам, жертвам репресій, їхнім дітям, всім, хто цікавиться українським минулим. Вона, як і попередня, зібрана Р. Забілим інформація з РОЗСЕКРЕЧЕНОГО архіву СБУ, мала бути оприлюднена для широкого кола читачів. Тож коло третіх осіб дуже широке - це всі ми з вами.

Тому приходь і здавайся! Чесно скажи есбеушникам: "Забілий віз інформацію для мене!". Хай вони побачать, що "коло третіх осіб" здатне зупинити каток 37-го у 2010-му.

15 вересня о 13.00 в Києві відбудеться пікетування СБУ. Приходьте і приносьте диски з записаними на них матеріалами про ОУН і УПА, які стали відомі громадськості завдяки зусиллямі Р. Забілого та його колег (скачати їх можна в інтернеті на сайті: http://cdvr.org.ua/archive).

Виявлений мобільною групою Самооборони Дніпропетровська ватажок сепаратистів: Вадік Циплаков. Проживає по вул. Чередниченко, 28 (селище Мирне, Дніпропетровськ). Очолує банду тітушок, котрі тероризують місцевих мешканців. Ставили на коліна жінок через те, що ті не знаю слів російського гімну, з використанням холодної зброї нападали на патріотів. Здався міліції, аби уникнути справедливого покарання від рук патріотів.

Власть крадет победу «Свободы» у украинцев. И этим роет себе могилу.

У «Свободы» власть украла каждый третий голос и крадет победу в каждом третьем округе, где побеждает выдвиженец «Свободы». Об этом заявил вчера лидер ВО «Свобода» Олег Тягнибок, подробно описав механизм фальсификаций волеизъявления избирателей.

То, что вчера озвучил Тягнибок в обед вторника, предмет разговоров в метро, на улицах и даже в офисах столицы с утра понедельника: людям не нравится, когда их дурят.

Ложь и гнилая сущность «донецких» «оккупантов» Киева явили результат: Киев «взяла» «Свобода».

Фальсификация — это очень плохо. Это уголовщина. И очень хорошо одновременно. Потому что украинцы видят, что власть творит со «Свободой», и симпатии к ней еще больше растут.

Перед выборами «Свободе» в различных штабах оптимисты прогнозировали до 6% голосов избирателей.

Результат «Свободы» на нынешних выборах — 12 «железных» процентов согласно экзит-полам достойных доверия социологических контор. Возможно, потому, что сегодня больше нет в Украине реальной политической команды, которая готова сражаться за Украину для украинцев сугубо из моральных побуждений, без персонального коммерческого интереса.

Гешефты в украинской политике достали тех, кто считает, что слово Родина должно писаться исключительно с большой буквы, вор должен сидеть в тюрьме, а парламент Украины — не место для ублюдков, плюющих на Конституцию страны.

Результат пробившейся в парламент «Свободы» — это коллективное усилие тех, кто все еще верит в Украину как независимое государство с прекрасными перспективами для своих граждан.

Двухкратный «скачек» процентов «Свободы» на выборах — это «кукиш» протестного избирателя не только откровенно уголовной власти, но и так называемой объединенной оппозиции. Вожди которой на политике зарабатывают больше для себя, чем для своих избирателей.

На этом протесте «Свобода» и дальше будет расти, как будет расти и ее популярность.

Может, это громко сказано, но бренд «Свобода» уже не принадлежит Тягнибоку и его однопартийцам. За «Свободу» отдали свои голоса свыше 2-х миллионов избирателей — мы считаем и тех, чьи голоса властью были украдены. Более того: за свободу голосовали не только «пересічні українці».

Показательно, что в Киеве за «Свободу» отдал свой голос каждый третий житель столицы, явившийся голосовать — этот результат красноречиво говорит об образовательном, культурном и имущественном цензе тех, кто связал со «Свободой» свое видение будущего. Теперь кто угодно и сколько угодно может говорить о том, что «Свобода» — партия люмпенов и пристанище маргиналов; но результат в Киеве свидетельствует — это не так.

У «Свободы» украинцев есть уникальный шанс стать первой патриотической, по-настоящему массовой партией, чьи лидеры ничем не обязаны власти и старой управленческой элите.

Но это случится только в том случае, если во главу угла будут поставлены прекрасные цели, к достижению которых будут вести достойные дела.

Из нынешней «Свободы» может вырасти действительно серьезная политическая сила — если ей удастся избежать ошибок своих предшественников. Например, того же РУХа, где политиканство высшего руководства и интриги его же загубили большое, нужное людям и стране дело.

Начинать нужно с малого — с железной дисциплины в депутатских рядах. С образцово-показательного присутствия всей фракции «Свободы» на каждом пленарном заседании в ВР. С персонального голосования каждым депутатом своей личной депутатской карточкой Потому что так предписано Конституцией Украины, нашей Родины.

Пусть на фоне законопослушной «Свободы» «шестерят» депутаты других партий и фракций, дешевят «тушки» и перебежчики — тем контрастнее будет позиция и образ самой «Свободы».

Парламент — прекрасная трибуна для пропаганды себя и своих идей — «Свобода» обязана воспользоваться ею по-максимуму. С учетом возможностей Рады можно системно наработать полезную для «пересічних» украинцев законодательную базу.

Не беда, что в нынешнем созыве политические оппоненты не дадут провести и двадцатой доли от наработанного. Ведь при нынешнем положении дел в стране сегодняшние фальсификаторы выборов в Украине уже завтра могут оказаться в аутсайдерах политических процессов. И даже в эмиграции, и что очень вероятно — в списках Интерпола. А наработанное — пригодится даже спустя годы. Как и бесценный опыт законотворчества в ВР.

Нужно с особым тщанием отнестись к партстроительству — да простят меня читатели за «совковый» термин. Потому что в партию на росте ее популярности полезет всякая сволочь и провокаторы; соответственно, должны быть действенные механизмы самоочищения партийных структур.

Выйдя на всеукраинскую арену, «Свободе» не обойтись без пула сугубо своих, «просвободовских» СМИ, которые будут в состоянии донести позицию партии до глухой провинции в любой нужный самой партии момент.

Нужно решительно ломать навязываемый властью и спецслужбами РФ стереотип, что «Свобода» — только для украинцев, причем украинцев западных. Если мы все знаем, что это не так, зачем играть в молчанку? Нужно и словом, а главное -делом доказывать, что этот тезис — провокация уродов, которые хотят стравить два народа и на этом поживиться.

И делать это нужно системно, а не от случая к случаю.

Олегу Тягнибоку как лидеру стоит больше заботиться о собственном имидже. Потому что явка на избирательный участок с згранпаспортом — недопустимая для политика национального масштаба (а сегодня это именно так) «неувязочка». Бытовая небрежность не может быть чертой человека, который хочет изменить к лучшему целую страну.

Олегу Тягнибоку нужно овладеть ораторским искусством — сегодня в публичных дискуссиях он часто проигрывает своим оппонентам на публике, даже располагая преобладающими аргументами. А ему нужно убеждать в правоте своих мыслей и дел миллионы соотечественников. Слово — это тоже оружие.

Тягнибоку нужно кратко и доступно сформулировать десять главных политических и десять главных экономических задач, за достижение которых будет не бороться, а сражаться эта политическая сила. Эти тезисы должны быть понятны каждому — и на западе, и на востоке Украины.

На востоке — особенно. Потому что там сегодня находится основной, огромный резерв потенциальной поддержки «Свободы» — разуверившиеся в торжестве законности и справедливости миллионы тружеников. Тот, кто пообещает и вернет Закон и в Луганской, Донецкой, Кировоградской, Николаевской, Херсонской областях и наведет железной рукой порядок в Крыму — тот вправе рассчитывать на политическое долголетие в Украине.

Тягнибоку нужно позаботиться о своей персональной охране — потому что украинская политика при активном вмешательстве России — это грязное и опасное дело. Могут убить. И гибель украинского политика-патриота могут с огромной выгодой для себя использовать враги Украины. Не нужно давать им шанса.

Большая, красивая цель — процветающая страна с неукоснительно исполняемым Законом, который один — для всех. Эта цель достойна того, чтобы идти к ней, тщательно отмобилизовавшись, структурировав кадры, задействовав весь имеющийся потенциал. Не размениваясь на политическое торгашество и заробитчанство.

У «Свободы» — прекрасные перспективы. Только бы не «расплескать».

На лидерах «Свободы» — огромная ответственность. Еще и потому, что время у патриотов для спасения своей страны осталось мало. Совсем мало.

Георгий Семенец, «Аргумент»

Присвячую 22-му січня – Дню Соборності України у 95-річчя дати, яке з грудня 2011 року згідно з Указом Президента України Віктора Януковича – святкується як День Соборності та Свободи України. А він ся забувся, то нагадаємо!



Не чекати, а діяти!

Чекати, як і терпіти, – можна до безкінечності. Звичайно, що всі нормальні люди хочуть миру, спокою, доброї роботи і гарного життя. Тому різні бунти-повстання та громадські безпорядки мало кому можуть подобатись, але погодьтесь, що подібне відбувається не від гарного життя, а якраз навпаки! Бунти, повстання і революції стаються тоді, коли жити давно вже погано і коли втрачено навіть надію, що своє життя можна буде поліпшити при такому суспільному стані справ. Втрата позитивної перспективи на власне життя, як і доброго майбутнього для своїх дітей ставить питання руба: далі так жити неможливо! Досить терпіти! Досить чекати! Настав час діяти! Всі на революцію!
Багато громадян України, серед яких і я, визнали і підкорились новообраній владі на чолі з Віктором Януковичем у 2010 році, як з причини чесної перемоги у змаганні за посаду Президента України, так і з причин надії на економічну стабілізацію і зростання в Україні, бо Янукович мав авторитет вольового господарника і згуртовану команду в поміч. Люди стомились від волюнтаризму та безкінечних внутрішніх чвар в так званій "помаранчевій" владі, що насправді виражалось у повному безвладді і безладді. В державі панував хаос і неконтрольована корупція, економіка розвалювалась, державний апарат розривали політичні угрупування тощо. Тому і тільки тому що люди хотіли хоч якогось порядку в державі, вони і визнали нову владу на чолі з Партією регіонів, яка до того перебувала в опозиції.
На жаль своєю внутрішньою політикою та економічною діяльністю влада Януковича-Азарова нас нічим не порадувала, але всі внутрішні негаразди влади перекривала несподівано вдала зовнішня політика в напрямку приєднання до Європейського Союзу. І нехай не брешуть чужі й свої політиканчики, що народ в Україні сподівався на якесь миттєве збагачення і ощасливлення від вступу до асоціації з ЄС – навпаки всі розуміли потребу важкої праці і терпіння, щоб досягти належного європейського рівня економічного розвитку і достатку. Просто сподівання на приєднання до загальноцивілізаційних норм життя давало надію в перспективі на покращення свого життя реально в майбутньому, без фальшивого "покращення вже сьогодні", а насправді! Також це відкривало широко двері в світ нашим дітям, як співчленам великої європейської родини, а не як жебракам перед зачиненими наглухо кордонами. Євроінтеграція давала нам ту можливість і надію, що в майбутньому наше життя стане кращим!
Різка зміна курсу владою на догоду ультимативним вимогам російського уряду і через його шалену економічну агресію проти України – з євроінтеграції на входження до Митного Союзу, зробило актуальними теми провальної економічної і політичної діяльності влади в середині держави. Зубожіння народу, зростання державних боргів, тотальна корупція, економічна стагнація і репресивна податкова система, судова і законодавча сваволя, як і згортання демократії в цілому призвели до ситуації, коли влада повинна піти вже сама, бо "верхи не можуть, а низи – не хочуть"! Ясно однозначно всім, що так далі жити неможливо! І тільки кардинальна зміна всієї провладної команди може врятувати ситуацію в країні від повного розвалу та катастрофи. Влада має піти, але не хоче, як і всяка влада. І правильно робить, що не хоче! А кому захочеться добровільно полишати такі ласі набутки та прибутки?! Нікому!
За тим і висновок: владу не віддають – владу відбирають! І тоді обирають нову владу! Відбирають в одних і дають іншим! Тим, кому вважають за потрібне. Самі обирають, самі дають і самі відбирають в разі потреби! І робить це народ! Своєю волею і своєю силою! В тому і є головна місія народу: бути найвищою владою в державі! Народ вищий за всі закони і навіть за Конституцію в своїй автентичній волі, а право народу на повстання – це є священне право! Тому що будь-яка влада і будь-які закони існують для народу і виключно для народу! Не навпаки! Народ має право не підчинятись владі та її законам, якщо вважає їх несправедливими та злочинними. І народу начхати, що думає про це влада: якісь там чмушні президенти, міністри, прокурори, судді, міліціонери і їм подібні службісти. Народ є гегемон! Народ, як господар, керує своїми слугами, а не навпаки! Як слуги нездалі – пішли геть! Ну і що, як наймано їх на довше? Таку нездаль геть гнати треба вже!
Коли наявна влада узурпує свої функції як незмінні і стає антинародною, і якщо подібна влада не йде добровільно  – таку владу знищують силою народу! Так і тільки так!
Варто також зазначити, що армія, міліція, внутрішні війська, прокуратура, СБУ і всі інші силові структури в державі покликані захищати виключно народ і тільки народ! Захищати народ, а не владу! Кожен силовик персонально є сам частиною народу, як і присягу він складав на вірність народу, а не своєму начальству і владі. Кожен силовик, як частина народу, як громадянин держави і суспільна одиниця, спроможний сам визначити кого і що він захищає. Антинародна узурпація владних і законодавчих, судових та всіх інших державних повноважень невеликою групою людей є злочином! Державним злочином! Захист злочинців робить злочинцем кожного з тих, хто ще є правоохоронецем. Кожен стає злочинцем, хто виступає з репресіями проти власного народу, бо народ ніколи не буває злочинцем – ніколи! Народ – найвища цінність і найвища справедливість! І саме тому: банду – геть!
Досить чекати – час діяти! Домовлятись з бандою безглуздо! Які можуть бути надії на дотримання домовленостей, коли це доконані та переконані брехуни? Жодних надій! Жодних сподівань! Жодної довіри! Банду – геть! Всі на Революцію!
З нами – Бог, за нами – Україна!

Богдан Гордасевич

ПМ (Післямова)
Був на Майдані в Києві в грудні 2013-го і поїхав додому виключно через застуду, але вже підлікувався і знову шукаю де себе долучити до активних дій. В тому і найвищій вишкіл Майдану: не чекати команди, а самому діяти! Бачиш потребу, можеш там щось зробити – сам берешся і робиш! Таку революцію не зупинити жодними репресіями!

ЗАКЛИК

Боротись хочу зі злобою
й мажорів наглості,
щоб жити в мирі з добротою
без війн і гадості.

Хотіти мало – щось роби!
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби –
душа де злобиться.

Не ний, не нудь і не кажи:
– А що я можу?
І не грози, а покажи,
як дати в рожу.

Та не сусіду чи менту –
вони не варті...
Набий ту гниду золоту
в державній варті.

І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
а ти – країною!

Час не повернеться назад –
чого чекати?!
Щоб було в світі все гаразд –
час повставати!

Жорж Дикий
30.04.2012 р.

Членство України в ЄС - це в десятки разів вищий рівень життя кожного українця, це захищеність від агресії з боку Росії, це зменшення витрат на оборону і підвищення безпеки нашої незалежної держави.

Хто в ЄС нам загрожує? - Німеччина, Франція, ... - ні - адже саме вони зараз є провідниками ідей колективної безпеки?

Єдина країна, яка проти вступу України в систему колективної європейської безпеки - це Росія, тому що саме вона є диктаторською країною, що старається тримати свій народ і далі в кріпосному стані, ... і на жаль, в першу чергу, хоче зберегти кріпацтво і для інших народів, ... в першу чергу для народу України!

Російські тирани-політики демонструють українцям образи агресивного Альянсу, ... але перемальовані з передовиць радянських газет часів холодної війни .... Тобто,... інакше кажучи, інформаційна війна проти України триває і далі ...!

У той же час, на переконання багатьох українців, ЄС - це в першу чергу підвищення інвестиційного потенціалу України, з яким у нашої держави в десятки разів зросте рівень безпеки та довіри до нас всього світу.

«Участь в ЄС - це відкритість демократичного світу і впевненість.

А інтеграційний союз з Росією - це ізоляція, закритість, постійний страх, невпевненість у майбутньому, стагнація ...!

Європейський Союз є для нас зразком кращих стандартів більш високого рівня життя.

Це величезний ринок і покупці з високою купівельною спроможністю. У Франції межа бідності в 40 разів вище, ніж середня зарплата в середньоазіатських країнах. Так де ж більш перспективний ринок для українських товарів? Наприклад, сьогодні, польські яблука / не екологічно чистими / продають від 5 до 14 грн за кг, а наші українські приймають від населення по 30 коп / екологічно чістіе /!??? Так, використовуємо ж, наша перевагу! Ми  КРАЩІ У СВІТІ!