хочу сюди!
 

Трям

44 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-45 років

Замітки з міткою «фофудья»

Роман проффессора Івана Денікіна "Город Львов"

Милі мої українці! Зараз повним ходом розкручується кампанія по робленню з нас ідіотів. Мішенню вибрано місто Львів - одне з найкращих міст України.
Робиться це для того, щоб люди, котрі ніколи не були у Львові, вважали його схожим на місто з роману героя руху Фофудья Івана Денікіна.
Читайте роман, смійтесь - і розумійте, кому потрібно створювати Львову такий імідж.

Деникин Иван
Город Львов. Роман

Часть первая. Прибытие.

[ Читати далі ]

Роман жахів у вампірському дусі, або "Сутінки" в Україні.

Попередження - крута фофудья, нервовим, слабодухим і малоросам краще не читати. Друкується мовою оригіналу. Автор невідомий.

Скрежет клыков. (Роман ужасов)

Вася вышел из метро и замер. Улица была едва освещена ("независимая" "Украина"!). Высокие, посаженные ещё при советской власти тополя бросали причудливые тени на изрезанный временем асфальт.
Осенняя ночь. Вася знал: именно в такое время и выходят на охоту бандеровцы. Затаившись в тёмных переулках и кустах, они поджидают свои русскоязычные жертвы.
Крепче сжав в руки портрет Януковича, Василий пошёл во тьму.
Шаг. Ещё один. Хруст ветки заставил Васю остановиться. Тень метнулась перед ним. Во тьме загорелась пара пылающих глаз. Клацнули зубы. Послышалось глухое рычание. "А мы ж нашу червону калыну..." - разобрал Вася. Бандеровец.
"Главное - не показать, что ты боишься" - подумал Вася. Оба замерли. Шестым чувством Вася уловил: бандеровец готовится к прыжку...
Вася опередил врага на долю секунды. Отскочив в сторону, он увидел, как бандеровец пронёсся над его ухом. И тогда Вася побежал. Он бежал что есть сил, чувствуя за спиной топот бандеровских лап. Вскочив в свою парадную, он закрыл дверь.
"Это излишне, - подумал он. - Бандеровец всё равно не решится войти в русскоязычный дом".
Теперь можно и отдышаться.
Который год газеты пестрели предупреждениями. И который год ситуация ухудшалась.
Когда сепаратист Кравчук провозгласил "незалежность", о бандеровцах никто и не слыхивал. Старые люди хвастались, будто в молодости ходили на бандеровскую охоту. Ездить, будто бы, приходилось в глухие карпатские леса, т.к. в других местах бандеровцев уже не было. Да и в Карпатах их, будто бы, становилось всё меньше. А после они исчезли совсем. Конечно, никто не верил стариковским побасенкам. Шутка ли, представить себе, что сейчас, в наш век атома и космоса кто-нибудь станет говорить "по-украински"!
Но вот, не город и не два, а целая Малороссийская губерния отброшена в средневековье. Целая Малороссия отрезана от Москвы с её университетами и неоновыми огнями. Теперь возможно всё.
Первые слухи поползли уже в 1991 году. Вернувшиеся с Карпат туристы-горнолыжники рассказывали, будто в ночь полнолуния некоторые крестьяне превращаются в бандеровцев. Сбиваясь в стаи, они в клочья разрывают тех, кто не знает, как "по-украински" пуговица или галстук.
К середине девяностых бандеровцы подобрались ко Львову. После - и к другим городам. Прячась в лесах и в глухих сёлах, они постепенно захватывали малороссийскую землю. Власти бездействовали. Конечно! Ведь в их интересах как раз и было попрочнее отделиться от Москвы...
К тому времени, как Янукович пообещал навести порядок, было уже поздно: бандеровцы гуляли обезлюдевшими улицами Матери Русских Городов.
***
Назавтра - новый день. Забыт ночной кошмар. Солнце, метро, институт...
Он увидел её внезапно. Аня Иванова шла по улице среди подружек. Такая же, как тогда. Красивая, стройная...
- Вася! - узнала она.
И они обнялись.
Они не виделись уже несколько лет, с тех пор, как закончили школу. Он тогда тайно был влюблён в неё. Но проклятая застенчивость не давала сделать первый шаг. Потом они поступили в разные ВУЗы и перестали видеться. И тут - такая встреча!
Аня была ему рада. Оставив подружек, она пошла по улице рядом с Васей.
Была осень. Золотые листья падали на землю. Они ели мороженое и смеялись. Им было так хорошо вместе!
- Знаешь, я вчера встретил бандеровца! - похвастался Вася. - Еле спасся!
- Бандеровца? - странно переспросила Аня. Взгляд её стал задумчивым.
- Что-нибудь не так? - спохватился Вася.
- Да нет... - отозвалась Аня. - Просто как-то не верится. Откуда бы им взяться в Киеве?
- Но ведь газеты пишут...
- Тебе просто показалось, - сказала Аня. - Никаких бандеровцев не бывает. Это всё бабушкины сказки.
Вася решил не спорить.
- Пошли! - сказала Аня, взяв его за руку.
Они отправились собирать опавшие листья.
"О чём она думает? - размышлял Вася, собирая и разбрасывая золотые и красные охапки. - Просто радуется школьному товарищу? Или..."
Играя листьями, они подошли к памятнику Владимиру Великому, которого украинствующие пытались выдать за своего "гэтьмана". Возле бордюра открывался вид на Днепр - реку, текущую сразу по трём частям России - России Великой, России Белой и России Малой. Первые две давно уже взялись за руки под сенью звёзд Кремля. Последняя же - малая и неразумная - оказалась под игом петлюровских оккупантов.
Они стояли рядом, глядя на реку. "Поцеловать её? - лихорадочно думал Вася, пряча своё волнение. - А вдруг она меня отвергнет? Тогда уж точно всё будет потеряно...".
Иванова поправила волосы.
- Что ты делаешь сегодня вечером? - набравшись смелости, спросил Вася.
- Сегодня? - улыбнулась Аня. - Сегодня у нас с друзьями вечеринка...
"Отшила, - с досадой подумал Вася"
- А ты? - неожиданно спросила Аня.
- Д-да так, ничего, - глупо сказал он.
- Слушай, пошли на вечеринку вместе? - предложила она. - Одной мне там будет скучно... Ну а потом, можем зайти ко мне, выпить чаю. Родители уехали в Донецк. Ну, идём?
- Конечно, идём! - обрадовался Вася.
***
Вечеринка была в старой киевской квартире на Подоле. Дом был несколько старше двадцатого века. И, конечно же, гораздо старше первых украинствующих с их искусственной, разработанной в лабораториях ЦРУ "мовой".
В квартире было полно людей. Сплошная молодёжь. Самому старшему было на вид около 25 лет. Большинству же - лет 20.
Кто-то танцевал под не слишком тихую музыку. Кто-то пил пиво. А многие просто ходили из комнаты в комнату, от одной беседы к другой. Говорили о микропроцессорах, о "Мастере и Маргарите", о Высоцком и о многом, многом другом.
Красивая и гибкая, Аня водила Васю от одной группки к другой, представляя друзьям. Те встречали его приветливо, с уважением пожимали руки.
- Я сейчас, - шепнула Аня на Васино ухо, - подожди меня здесь.
Она ушла в сторону ванной комнаты.
Вася сел на старенький, потрёпанный диван.
- Андрей Микитенко, - представился сидевший рядом парень. Они разговорились. Оказалось, учились на соседних факультетах. Обнаружили много общих знакомых.
- Ты давно знаешь Аню? - спросил Вася.
- Да, где-то год, - отозвался Андрей. - С тех пор, как сам присоединился к куреню.
- К чему? - не понял Вася.
- Ну, к этой тусовке, - пяснил парень.
- А что у вас за тусовка?
- Ну, так... Единомышленники. - сказал Андрей.
- А вообще, нам просто интересно вместе, - быстро добавил он.
Вася посмотрел на часы. Полодиннадцатого.
- Слушай, а вечеринка - до утра? - спросил Вася.
- Врядли. - сказал Андрей. - Большинство народу разойдётся где-то к двенадцати или к часу.
- Слушай, а бандеровцев в этом районе много? - спросил Вася.
- Что? - удивлённо спросил Андрей.
- Спрашиваю, бандеровцев на Подоле много? - уже громче спросил Вася. - Понимаешь, мне девушку провожать... А вчера сам еле от бандеровца убежал. Вот и думаю, может взять чего потяжелее, чтоб проучить малороссийского сепаратиста...
Разговоры смолкли. Все теперь смотрели на Васю. Воцарилась звенящая тишина. Сомкнувшись в круг, гости надвигались на Васю.
- Вы чё, братушки? - удивился тот.
Тучи за окном расступились. Из-за них вышла полная луна.
Гости начали меняться. Глаза их загорелись.
- Слава Україні! - негромко сказала симпатичная девушка в миниюбке.
- Героям слава! - отозвался Андрей, вставая с дивана.
В это мгновение появилась Аня.
- Бежим! - быстро сказала она, хватая Васю за руку.
Воспользовавшись замешательством собравшихся, они вырвались из круга.
Потом были какие-то лестницы, чердаки, антрисоли и переходы. Наконец, они оказались на заброшенной мансарде, в комнатушке у окна. Вася закрыл дверь на засов. Он тяжело дышал.
- Что это было? - спросил он.
- Т-с-с! - сказала Аня. Она приложила палец к его губам.
Её лицо приблизилось. Вася не выдержал и поцеловал её. Она доверчиво прижалась к нему. Поцелуй был сладок и пьянящ. Аня взяла на себя инициативу. Её руки скользили по его телу. Её губы коснулись его шеи.
- Ты мий! - сладко и жадно произнесла Иванова.
Вася отпрянул, почувствовав внезапный холод её тела.
- Ты мий... - властно повторила она и прыгнула на Васю. Тот не успел увернуться. Через мгновение он вновь почувствовал на горле жадные губы девушки. И... потерял сознание.
***
- Все почалося позаминулого літа, - говорила Аня, лёжа у него на коленях. - Я тоді була у селі, в друзів мого тата. Там познайомилась с одним хлопцем, Владиком. Він був із Рівного. Ми часто блукали лісами... Й одного разу він розповів мені про Бандеру... Потім вже, у Києві, зустрілася з іншими хлопцями та дівчатами. Зробили курінь...
- Ти дуже гарна, Ганнусю, - сказал Вася.
***
Вася одел куртку и пошёл к двери.
- Ты куда? - спросила его мама. - Ночь на дворе!
- Да так, мам, погуляю немного!
- Смотри, время сейчас опасное...
- А я с друзьями, мам. Нас много.
Он спустился вниз и вышел на улицу. В небе висела полная луна.
- Свій, до своїх, по своє, - сказал Вася, трижды переворачиваясь в морозном воздухе.
Обернувшись бандеровцем, он поспешил на "Майдан" "Нэзалэжности", где ждала его Аня.(с)

Медіавіруси для чайників :)

Медіавірус -- це якась інформація, що швидко залазить у голови масі людей і не має корисного навантаження. Тобто це є "думка-паразит". Дуже часто це є жаргонізми чи крилаті фрази. Переважно дурні та трохи смішні.

Багато користувачів інету навіть не в курсі про існування цих медіавірусів. Але інша -- "просунута" -- частина, яка відволікається від роботи :) й лазить по різних розважальних сайтах, завжди є в курсі останніх подій. :)

Я є десь посередині. Тобто не дуже захоплююся цим, але знайомі завжди радо поділяться "сцилочкою" в аську. :)

Мій пост якраз призначений для першої категорії людей, які не в курсі всього цього й постійно перепитують, що таке "жывтоне", "вротмненоги" тощо.

Отже, пройдемося по деяких із них.

1. Превед, языг панонкаф, олбанский. Це чи не найперший і не найвідоміший медіавірус у рунеті, що переліз і до нас. Полягає в систематичному порушенні правил орфографії російської мови.

Саме звідси пішли такі словечки (іноді некультурні), як "превед", "жжош", "аффтар выпей йаду", "пешы исчо", "фтопку", жывотнае" тощо.

Детальніше дивіться у Вікіпедії.





2. Фофудья. Це найперший суто український прояв медіавірусів. Полягає в пародіюванні деяких російських громадських рухів навколоправославного та імперіалістичного змісту. При цьому російські слова набираються переважно українськими літерами (начебто українці відібрали в них усі російськомовні клавіатури) та стилізуються під церковнослов'янську мову.

Саме тут набули поширення або виникли такі слівця, як "канонічнєнько", "ісконнєг", "жы*обандеровцьі", "доколє!", "ІЗІЖБК", "ФСБ МП" тощо. Зі словничком фофудьїста можна ознайомитися тут, а про історію руху гарно написано у Вікіпедії.

Центром цього руху стала відповідна ЖЖ-спільнота. Зараз активність пішла на спад, і автори вирішили її прикрити. Але активні послідовники вже відкрили нову спільноту. :)







Усе більшу популярність набирає сайт ПДРС, особливо після того, як нещодавно на відомих російських сайтах з'явилася підбірка начебто дитячих малюнків (зрозуміло, що підроблених ПДРСами) антиукраїнського та антигрузинського змісту.



Цей сайт є пародією на ліворадикальні антиукраїнські рухи на зразок ПСПУ Наталії Вітренко. Звідси йдуть такі слівця та словосполучення, як "рабочий интернет", "мочеполовая любовь", "разоблачает грузинского шпиона из пистолета" тощо.



Також існує електронна "газета" "Путь Путинизма", авторами якої є, скоріше за все, автори ПДРС.




3. Упячка. Цей рух, наскільки розумію, виник через те, що офісні працівники почали перепрацьовуватися й виникла потреба змінити на деякий час інтелектуальну працю на тупе втикання з елементами ідіотизму. :)




Приклади лексики даного руху дивіться вище на картинці. :)



Отже, УПЯЧКА є прикладом найостаннішої на даний момент стадії враження людей медіавірусами. За кумира і знамено було взято Анатолія Вассермана, відомого своєю "незайманістю" та участю в іграх типу "Брейн-Ринг". ОНОТОЛЕЙ -- так його називають упячкОїди.







Основна мета -- боротьба з "нудними" форумами та блогами, на які здійснюються атаки у вигляді посилання великої кількості беззмістовних повідомлень. Адже "Голактеко опастносте" -- це всі визнають...

"Словник" упячки можна переглянути тут.

4. ВРОТМНЕНОГИ! Це чудо словесності походить від російського перекладу пародії на відеороролики "вуличного мага" Девіда Блейна. З історією виникнення та подальшим розвитком можна ознайомитися тут.

Упячка швидко взяла всі досягнення цього явища й утворила симбіоз.







Отже, справа медіавірусів живе й процвітає. Бо є відповідний попит. Але чи є комусь від того користь?..

Фофудья закрилась

Випадково став одним із перших, хто дізнався про цю новину.

ІЗІЖБК...

ЧИ ЦЕ Є ДОБРЕ?

23%, 3 голоси

0%, 0 голосів

8%, 1 голос

15%, 2 голоси

38%, 5 голосів

15%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.