хочу сюда!
 

Yana

38 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «обряди»

Язичницькі тату балканських жінок

На Балканах – в першу чергу в Боснії і Герцеговині, а також в деяких районах Чорногорії і Албанії – до нашого часу зберігається давній звичай нанесення татуювань жінкам.

У хорватів, які живуть в Боснії (насамперед у Лашській долині), у чорногорців в районі Котора, у албанців (як католиків, так і мусульман), що живуть на півночі Албанії, є один цікавий звичай. Це татуювання. А вони були насамперед жіночими (потрібно відзначити, що і набивали тату – жінки). Набивали насамперед на руках (на зовнішній стороні), іноді до ліктя. Найчастіше малюнок на одній руці не повторював малюнок на іншій.

Оскільки багато малюнків мають мотив хреста, то напрошується версія, яку радісно переказують туристам: для того, щоб дівчаток захистити від мусульманських гаремів. Так, звичай цей під час турецького правління рятував від гаремів.

І більше того, саме тоді традиційні жіночі тату стали наносити і хлопчикам, щоб їх не забрали в яничари. Але з’явилися ці татуювання набагато раніше, ніж турки прийшли на Балкани встановлювати свої закони і влаштовувати гареми. Звичай цей є відгомоном язичництва (тому і зберігся на території, де досить довго існували давні звичаї і традиції). І безсумнівно, хрести – це солярні знаки, знаки Сонця. Причому до цих пір їх набивають під час Весняного рівнодення.

Усі ці кола, цятки, хрести – закликання сонця і заклинання про родючість.

Малюнки, якщо вони присутні на обох руках, не повторюються, але чітко простежується принцип: зображення на правій руці – сильне, солярне, на лівій – слабке, люнарне.

А взагалі татуювання ці мали не тільки значення заклинання і оберега, а й були своєрідною інформацією про соціальне походження, про плем’я-рід, до якого належала дівчинка (татуювання наносилися в дитячому віці), що захищало її від насильства. Поцупити «марковану» таким чином дівчинку, відвести її в інше плем’я було неможливо.

Існував ще один звичай (вже не в регіоні Боснії, а в Хорватії): наносити на щоку одну синеньку цятку, «мітити» дівчинку – саме з метою дати інформацію про її приналежність одному племені (місце розташування точки у різних племен було різним).

Татуювання робили дівчаткам у віці 4-5 років, але з роками вони змінювалися – додавалися нові елементи. Якщо дитина хворіла, то такі тату наносилися в лікувальних цілях. Коли дівчинка ставала дівчиною, тату доповнювалося інформацією про те, що її можна видавати заміж. Коли дівчина ставала жінкою, до попереднього татуювання додавалися нові візерунки. Народження дітей, кількість вагітностей, вдівство – вся інформація містилася в татуюваннях.

Причому цей звичай цілком благополучно зберігся до нашого часу.

Щоправда, серйозних досліджень про жіночі татуюваннях і їх місце в культурі балканських народів майже немає: у людей якесь сором’язливе відношення до цієї теми – мовляв, не зовсім європейський звичай, простежується зв’язок з курдськими традиціями, а курдами бути не хочеться , а хочеться бути європейцями …

Тому до цих пір ця тема залишається на периферії місцевих вчених-антропологів. Хоча для фахівців регіон представляє безперечний інтерес.

Польський етнограф К. Мошиньскі писав: «Татуювання у слов’ян спостерігається тільки в певних частинах Югославії». Це твердження засноване на цікавих дослідженнях, присвячених татуюванню, які наприкінці XIX століття провели Леопольд Глюк та Чіро Трухелка на території Боснії і Герцеговини.

Глюк був окружним лікарем, а Трухелка працював хранителем музею. Вони не зовсім однаково дивляться на походження і причини популярності окремих мотивів татуювання, які ще наприкінці XIX століття зустрічалися серед населення католицького віросповідання на досліджених ними територіях. Коротко ознайомимося з висловами обох дослідників.

Глюк звернув увагу на одне характерне явище, яке спостерігалося серед населення важкодоступних територій, що входять до складу колишньої Австро-Угорської монархії. Це явище можна було спостерігати під час служб, коли біля костелів збиралися натовпи віруючих. Серед селян з довколишніх місць можна було виявити, що практично у кожної з дорослих дівчат і заміжніх жінок були татуювання на грудях, плечах і передпліччях, на долонях аж до кінчиків пальців, а іноді ще й на лобі.

Головним мотивом татуювань був оточений різними гірляндами, гілочками та іншими лініями хрест. Спостерігаючи за цим звичаєм, Глюк зазначив, що у жінок, котрі живуть в тому ж регіоні, але належать до іншої віри, татуювання зустрічаються значно рідше.

«ЖІНКИ ПРАВОСЛАВНОГО ВІРОСПОВІДАННЯ НАНОСЯТЬ ТАТУЮВАННЯ ЗНАЧНО РІДШЕ, НІЖ КАТОЛИЧКИ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ СЛІД ПІДКРЕСЛИТИ, ЩО ЦЕ ЖІНКИ, КОТРІ ПРОЖИВАЮТЬ У МІСЦЕВОСТЯХ, ДЕ БІЛЬШІСТЬ СТАНОВЛЯТЬ КАТОЛИКИ. ТАТУЮВАННЯ, ЯКИМИ ВОНИ ВОЛОДІЮТЬ, КУДИ МЕНШ ВЕЛИКІ І НЕ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ ТАКИМИ БАГАТИМИ ПРИКРАСАМИ, ЯК ТАТУЮВАННЯ ЖІНОК КАТОЛИЦЬКОГО ВІРОСПОВІДАННЯ» , – ПИШЕ ДОСЛІДНИК.

ЧОЛОВІКИ-КАТОЛИКИ ТЕЖ НЕ ЦУРАЛИСЯ ТАТУЮВАНЬ, ХОЧА НЕ ТАК ВІДДАВАЛИСЯ ЇМ, ЯК ЖІНКИ. БІЛЬШ ОХОЧЕ ВОНИ ПРИКРАШАЛИ ПЛЕЧІ І ПЕРЕДПЛІЧЧЯ ХРЕСТАМИ, НЕ ВДАЮЧИСЬ ПРИ ЦЬОМУ ДО ДОДАТКОВОГО ОРНАМЕНТУ.

Усі мотиви супроводжує додатковий орнамент у вигляді цяток, хрестиків і рисок. Географічний діапазон прояви на земній кулі таких нескладних за формою мотивів надзвичайно широкий. Це дозволяє висунути гіпотезу про їх дуже древнє, дохристиянське походження. Цікавими фактами, що змушують відсунутись ще далі в минуле початок появи татуювання у цьому регіоні, стали підкреслені Трухелкою деякі етнографічні дані: виконанням татуювання на території Боснії і Герцеговини займалися жінки; татуювання наносилися 19 березня, в день св. Йосипа, інакше кажучи, напередодні «перемоги дня над ніччю», тобто Весняного Рівнодення; вік, коли наносилося перше татуювання, припадав на період досягнення зрілості, між 13 і 16 роками життя. Якщо співвіднести ці факти з даними в історії культури позаєвропейських народів, де зареєстровані подібні звичаї, слід підкреслити достатню достовірність і грунтовність точки зору Трухелки.

Щоб підкріпити свою тезу щодо дохристиянського походження татуювання в цьому регіоні Європи, дослідник вдається до згадок про татуювання, зроблених стародавніми істориками та письменниками. Спираючись на Геродота, Страбона, Плінія, Помпонія Мелу та інших, він звертає увагу на те, що саме на Балканах та сусідніх територіях татуювання було надзвичайно поширеним у давнину. Згадаймо мумію скіфської принцеси, знайдену на Алтаї. Зовнішній вигляд мумії свідчив про своєрідну моду тих часів: на поголеній наголо голові одягнено перуку з кінського волоса, руки і плечі вкриті численними татуюваннями. Зокрема на лівому плечі був зображений фантастичний олень з дзьобом грифона і рогами козерога – сакральний скіфський символ.

Дослідник робить серйозний висновок:

«ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПРИЙШОВ ЗІ СХОДУ І БУВ ПРИНЕСЕНИЙ НА БАЛКАНИ СКІФАМИ. ВІД ТРАКІВ, ЩО НАСЕЛЯЛИ В ТОЙ ЧАС БАЛКАНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ, ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПЕРЕЙНЯЛИ ІЛІРІЙЦІ, ЗАВДЯКИ ПОСЕРЕДНИЦТВУ ЯКИХ ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПОШИРИВСЯ АЖ ДО УЗБЕРЕЖЖЯ АДРІАТИКИ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЄ СТРАБОН».

ДУМКУ ТРУХЕЛКИ ПІДТВЕРДЖУЄ НІМЕЦЬКИЙ ДОСЛІДНИК А. ХАБЕРЛАНДТ, ЯКИЙ У 1896 РОЦІ КОНСТАТУВАВ: «СЬОГОДНІШНІЙ ЗВИЧАЙ БОСНІЇ І ГЕРЦЕГОВИНИ МОЖЕ БУТИ ОСТАННІМ ВІДЛУННЯМ НАДЗВИЧАЙНО СТАРОЇ ПРАКТИКИ, ПІДТВЕРДЖЕНОЇ ДРЕВНІМИ».

Гуцульське Різдво

Як колись гуцули святкували Різдво? Зимові звичаї та гуляння в Карпатах. Дух обрядів. Кожен гуцул мав колядувати, кожен вертеп складався тільки з чоловіків, гуцули ходили з бартками і дзвіночком в руках, був старійшина - береза, який керував обрядом і колядниками. Гуцули навть у страшний мороз ходили колядувати, господарі їх щедро частували: давали не гроші, а пряники, випічку, цукерки, бублики, коржики, пташки, пампухи та інші прянощі. Як це все було, написав один старий гуцул, читайте: http://spadok.org.ua/zymovi-zvychayi-ta-obryady/k-ne-bulo-by-rizdva-ny-voskresla-by-vesna

Буковинська Маланка - що ми знаємо про неї?

Про Буковинську Маланку говорять дуже часто. А що це? І хто така Маланка? Звичай бавитися на Маланку в деяких регiонах України iз часом забувся. А шкода… Бо кожне село чи навiть куток знали тiльки їм притаманнi способи задобрити Маланку. На щастя, у нас ще досить мiсць, де свято живе i процвiтає. Найкраще збереглося воно на Заходi України. Маланка, або Переберiя, як її тут називають — справжнiй народний карнавал.
Читати далі про Маланку тут: http://spadok.org.ua/zymovi-zvychayi-ta-obryady/pro-bukovynsku-malanku

Покарання любов'ю

Существует множество жестоких способов наказания в разных культурах. А в южно–африканском племени «Бабемба» традиционно используют немного другой способ. Когда кто–то ведет себя безответственно или несправедливо, все племя от мала до велика бросает свои дела и окружает провинившегося. И тогда каждый член племени по–очереди говорит о хороших вещах, которые сделал человек в центре круга за свою жизнь, во всех красках и деталях. …. Так может продолжаться несколько дней. По окончании круг размыкается, и племя принимает назад в свои объятия обновленного человека.

“Осінь весільна»

13 вересня 2015 року з 13.00 - 17.00 год. у Національному музеї народної архітектури та побуту України відбудеться свято “Осінь весільна». У виконанні фольклорних колективів з Черкащини, Київщини, Вінниччини, Чернігівщини, Рівненщини та Хмельниччини буде показано різноманітні весільні обряди.

 Родзинкою цьогорічного заходу станете театралізована вистава «Сорочинська ярмарка» у виконанні аматорського театру «Колесо». А також давній архаїчний обряд із Полісся «Свіччине весілля» у виконані фольклорного колективу «Льонок».

На експозиції «Середня Наддніпрянщина» будуть показані весільні обряди: сватання, випікання та прикрашання короваю, розплітання коси, приїзду молодого, зустрічі невістки, викупу та покривання молодої, тощо. Тут можна почути обрядові пісні, навчитися весільним танцям та придбати все необхідне до весілля.

А біля Михайлівської церкви  фольклорний гурт з Київщини зустріне молодят, які щойно повінчаються і покажуть обряд зустрічі молодих та їх благословення батьками.

Окрім того на експозиції «Середня Наддніпрянщина» буде організовано виставку-продаж весільного печева (короваї, шишки, верчі, пташки, голуби) тощо. Всіх бажаючих ми пригостимо весільною випічкою привезеною з різних куточків України. Тут також наші відвідувачі матимуть змогу придбати весільну атрибутику виготовлену народними майстрами (весільні рушники, віночки, ікони, прикраси,  весільний народний одяг) тощо. Вас радо навчать виготовити весільну витинанку, ляльку-наречену, розписати весільні птахи та виплести барвінковий вінок. Свято «Осінь весільна» було є і залишається найулюбленішим святом киян та гостей міста серед багатьох заходів, які проводяться в Музеї.

 

Їхати до Музею від станції метро “Виставковий центр” тролейбусом № 11

 та маршрутним таксі №496 від ст. м. Лук’янівська


Червона гірка Антипасха Фомина неділя обряди та звичаї

Свято Червона гірка. Обряди на Червону гірку
Червона гірка Антипасха Фомина неділя обряди та звичаї
Червона гірка - це улюблений в народі , весняний і першу чергу молодіжне свято . З поширенням християнства він був приурочений до першого неділі після Великодня - так званому Фоміну дню. Червона гірка справлялася в першу неділю після паски . Як тільки земля звільнялася від снігу , а це в першу чергу невеликі височини , в народі звані пагорками , відразу розгорталися гуляння молоді , дитячі ігри , хороводи , пісні. З цього і пішла назва таких гірок « Червоними » , що значить красивими!
У слов'янських говірками слово "червоний" вживається у значенні "красивий , квітучий , веселий , втішний " , на відміну від Червоного , червового , яскраво-червоного, багряного кольору. Сама весна і літо іменуються червоними , тому що погода ясна , а природа є у всій красі. Червона гірка - значить красива по місцю розташування і розважальна по іграх. У багатьох місцях гірки або пагорби , на яких збирався народ навесні , називали червоними гірками.
За народним календарем у цей день все дівчата і молоді баби , запасшись їстівними припасами , збиралися на якому-небудь улюбленому місці сільської вулиці і співали пісні -веснянки ( " закликали ", або " загравали " , весну) , водили хороводи і влаштовували різноманітні ігри та пляски .
Червона гірка вважалася дівочим святом , і так як в цей день відбувалися весілля і йшло посилене сватання , то на ігри приходили всі дівчата до єдиної. Вважалося навіть поганою прикметою , якщо який-небудь хлопець чи дівчина просидять на Червону гірку будинку...Читати далі

Страсна п'ятниця : прикмети , традиції , обряди

Страсна п'ятниця  : прикмети , традиції , обряди , що можна їсти , що не можна робити
Страсна або Велика п'ятниця  - найскорботніший день Великого посту. Це день хресних мук і смерті Ісуса Христа. У цей день віруючі дотримуються особливо суворий піст , також весь день
читаються спеціальні молитви і відбувається винесення Плащаниці . З Страсної п'ятницею пов'язано багато народних прикмет , обрядів та звичаїв : так не можна встромляти залізо в землю , шити , працювати по
дому , сміятися і т.д.
Страсна або Велика п'ятниця - найскорботніший день Страсного тижня - це день хресних мук і загибелі Ісуса Христа....читати далі

Ой на Івана, ой на Купала...

Гей, на Івана, гей, на Купала, Красна дівчина долі шукала. Квітки збирала, віночок вила, Долі водою його пустила. Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий, Поплив віночок долі водою,

Серце дівчини забрав з собою. 

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято. Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Івана Купала святкували 23-24 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу. Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують). Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою). Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість. Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання. В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил. Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві. Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-души предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Головний сенс ІВАНА-КУПАЛА- очищення душі і тіла від усього темного і незрозумілого, від непотрібних дій, від злості і нещасть.

Джерело: http://traditions.org.ua