Одне з найпоетичніших свят українського обрядового календаря.

Купальські вогні надихали на творчість не лише великого Миколу Гоголя, а й багатьох інших письменників та поетів. Церква цього дня відзначає Різдво Івана Хрестителя. Ще в дохристиянську добу слов'яни відзначали цієї пори свято Купайла, тобто Сонця. шляхом злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося свято Івана Купала.

Спеціально до дня Купайла хлопці та дівчата виготовляли ляльки-опудала Купало та Марену. Навколо цих персонажів точаться головні події вечора на Івана Купала. Марена яваляє собою зроблену із соломи ляльку, яку вдягають у жіночий одяг, Купало також виготовляється із соломи, але одяг на ньому чоловічий. Марену, відповідно, роблять дівчата, а Купало – хлопці. Цікаво, що походження ті того, ні іншого образів невідоме, зате відомо, що і Купало і Марену чекає трагічна розв'язка. Їх обох, або ж топлять, або ж спалюють.

Як відомо, і цей звичай зараз гарно зберігся, головною розвагою вечора на Івана Купала є стрибки через багаття. Хоча чому власне розвагою, це зараз вони стали чимось на кшталт спортивних змагань, а от раніше цьому ритуалові надавали магічного значення. Скажімо, якщо стрибнути найспритніше, то у Вас буде гарне здоров'я, коли вдало перескочать через полум'я закохані, то вони скоро поберуться. І не дай Вам Боже вскочити у вогонь – біди на протязі року не уникнути.

По закінченні веселих дійств можна йти відпочивати. Це не стосується, лише найсміливіших та найчистіших серцем у яких є шанс знайти чарівну квітку папороті і здобути усі земні скарби. Але пам'ятайте: шлях до квітки захищає нечиста сила, та й земні багатства, які вона відкриває ще нікого до добра не доводили.

В день Івана Купала намагалися зцілюватися росою Для цього потрібно встати якомога раніше і пройтись босоніж по цілющій купальській росі. В цей день проходив масовий збір лікарських трав. Особливої цілющої сили купальська трава набирає до сходу Сонця, отож, як мовиться, "Хто рано встає, тому й Бог дає!"

Поцілунок як жест привітання існував ще в Стародавньому Римі, де були три варіанти вітань:

найближчому оточенню дозволялось цілувати правителя в губи,

звичайні сановники мали цілувати йому руки,

а слуги – його ноги.

А ось в Англії в ХVІ ст., за етикетом, гість мав поцілувати господаря, господиню, їхніх дітей та ще й домашніх тварин.

В Україні зазвичай цілували руку панові, якщо хотіли йому подякувати. Вдячні діти також цілували материні руки. А сьогодні у нас поширюється звичай взагалі цілувати руку  жінці. 

Як і коли це роблять в світі?

В Австрії – винятково у святковій обстановці.

в Польщі – на будь-якому зібранні, як виявлення особливої уваги до жінки.

У нас – роблять це частіше в ході ділових взаємин.

Поборники етикету – французи – добре знають, що під відкритим небом та під час їжі руки жінкам не цілують. У гостях руку цілують тільки господині.

О.Корніяка ("Мистецтво ґречності") радить: цілуючи руку жінці, не підіймати руку до своїх губів, а нахилитися самому. А після поцілунку руку повільно опустити.

Поцілунок в долоню чи в зап'ясток сповіщає про прагнення до інтимних стосунків та невисоку культуру.

Тож цілувати треба в тильну частину пальців.

Вітаю всіх мам із Ніччю матері. Бажаю всім Вам міцного здоров`я!

Ночь матери — это ночь перед днем зимнего солнцестояния. Это конец года. Вся годовая работа закончена, закрома полны. Пришло время подвести итоги и отблагодарить богов и домашних духов за их содействие во всех делах в течение всего года. Это время освободиться от всех забот и тревог для встречи нового жизненного цикла. Это темное, женское время.

Через 12 ночей в свои права вступит новый год. Хозяйка наводят порядок в доме, украшает его и собирает семью у очага. Все в это время славят Богинь, а мать открывает врата Иного Мира, чтобы впустить в наш мир новую жизнь.

Все работы по дому должны быть окончены к вечеру этого дня, венок Йоля должен быть сделан и весь дом должен быть украшен зеленью Йоля (еловыми ветками). По возможности, вся семья должна сходить в баню или сауну (по крайней мере, просто помыться) во второй половине дня, чтобы и души, и тела очистились.

Венок из еловых или сосновых веток с 8 свечами должен быть приготовлен и установлен на каминной доске либо в месте, являющемся «сердцем» дома.

Свечи в венке Йоля должны гореть всю ночь, а по возможности — до 12-й ночи.

http://www.calend.ru/holidays/0/0/1197/

Чи є якісь згадки про нього в наших язичницьких джерелах? Архаїчність спасівських обрядів спонукала багатьох дослідників висловитись на користь язичницького походження Спаса.
 Так, Г.Дяченко, посилаючись на Буслаєва, писав: «Спас, Спаситель - це «ізбавитель» від усяких бід і
нещасть.
 Не слід думати, що це слово одночасне явищу християнства, навпаки, воно вживалося слов’янами ще в язичництві: В Краледворському рукописі вже згадується, що «слов’яни називали своїх Богів Спасами».

Вірогідно, у слов’ян, так само, як і у ведійській традиції, поруч з іменем Бога вживався його епітет, приміром: Всевишній Сварог. Так само у Велесовій Книзі серед назв місяців (тижнів чи декад) знаходимо назву Спасиць (Спасич). Можемо припустити, що це були дні, призначені вшануванню Спаса.

Спасівка - час, коли духи і душі Предків (покійних родичів) відвідують свої родини,

з’являються на землю, так само, як і в інші свята Кола Сварожого (наприклад, Радуницю, Русалії). Наш народ вірить, що Предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи... Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям, як родинним Богам. Саме їм урочисто виготовляли і запалювали спасівські свічі з нового воску,
кришили хліб, виливали медовий напій. До нас дійшли давні язичницькі молитви, що читалися до кожної свічки (а їх було три - «трійця»):
«Пресвята родюча Земле наша, ниви, сади, городи - світ Сонця вам!
Праведне Сонце, Місяцю ясний, Зорі світлі, Небо пречисте, будьте
милостиві до людей і до худібки! Ліси, води, повітря чисте, всі душі
праведні, лада наші - всім вам на добро, на пожиток!».


(Катерина Білокур. Яблучний Спас)

Як бачимо, тут прославляються давні, саме язичницькі Боги - Сонце, Місяць, Зорі, Земля, Небо та духи Предків, якими відає Бог Велес. Недаремно в обжинковому обряді Велесу присвячуються останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і яким приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має назву Велесової або
Спасової Бороди (подекуди - Дідова Борода). Все це красномовно засвідчує давність релігійної традиції, яку не змогли знищити тисячоліття.

Спасич (Спасівка) має три етапи

Перший - Маковій, або Спас на воді (Мокрий Спас), що пов’язується з Богинею Води Даною, або Мокошею, яка водночас є покровителькою жінок, родючості, рослинності - взагалі водної стихії.
До Першого Спасa пасічники відбирають мед, щільники (соти), топлять віск; господині заготовляють мак та зілля, квіти, колосся для вінків - все це призначене до освячення. В давнину саме в цей день відбувалось богослужіння біля
річок та джерел, яким приносились жертви з меду та хліба.


 
(К. Білокур. Богданівські яблука)

Друге свято цього циклу - Яблучний Спас, або Спас на горі .

Церква до цього свята пристосувала свою легенду про преображення Ісуса на горі Фавор. Однак маємо один з багатьох прикладів накладання пізніших міфів на давні язичницькі звичаї, адже Боги Спаси вшановувалися на високих горах, скелях або біля джерел (у місцях, які люблять Боги). Тут відбувалися також військові братчини, тризни, поминання загиблих воїнів.

В Україні була дуже сильно розвинута магія початку, тому й перші плоди Землі потребували ритуального освячення, щоб забезпечити достаток протягом року. А це досягалося і через пожертву. Приносили жертви воді,
вогню, волхвам, кумам та сусідам, яких наділяли яблуками, грушами, медом, сотами тощо.
Водночас здійснювалося і поминання предків, після братчини казали: «З нами попоїли й ті душі, яких споминали». Освячені «початки» зберігали до нового врожаю або початку посіву, їх використовували протягом року для лікування, підкурювання, оберегу, а по закінченні річного круга (Кола Сварожого) - ритуально знищували рештки, тобто кидали в багаття, на городи, на воду. Напередодні Другого Спаса  подекуди збереглося таємниче заклинання Житника
- духа ниви, щоб земля була родючою. На Яблучний Спас також побутували обряди з водою: свяченою водою окроплювали зорану під озимі землю.



Третій Спас має назву Хлібного Спаса 
 До цього дня господиня випікає перший хліб з нового врожаю. З хлібом-сіллю спроводжає вона господаря в поле, де він засіє озимину. В язичницькій вірі не було спасівського посту, як це є в християнстві.

(За Галиною Лозко)


Українські віночки були віковими, ритуальними, звичаєвими, магічними.
Один із таких віночків – вінок Спаса плетуть на весні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки.
Надягають вінок лише на Спаса (19 серпня).
До віночка прив*язувалися відповідні стрічки: посередені – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця.

Йшов Спас до Сонця – Ярила і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка.  А Ярило відповідало: «Я тобі дам промінчик мудрості і здоров*я. але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки
ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську
(фіолетові)».
Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю.  А Сонце вручає вій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки. Яблука. Сливочки…

Одягали той віночок дитині з трьох років. На Спаса.
Як давали яблучко та приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!»

(З книги "Українське народознавство в дошкільному закладі")




 

На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковейка» і в ньому можуть бути і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник. На житомирському Поліссі до маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. На Черкащині колись вважали, що на Маковія треба обов'язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку. На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на наступний рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві. Після освячення маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності, адже «освячене зело до всякої слабості здібне». Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс – «щоб не випало з голови волосся». Сакральний статус маку в українців був доволі високим. Ним обсипали корів і господу «від усього лихого». На Черкащині маком обсипали «всяку новопримножену тварину», приказуючи: «Щоб було в господарстві стільки тварин, як у маківці зернин». Цікаво, що навіть зараз дехто з міських жителів зберіг цю народну традицію ставлення до маку як до оберегу. Наприклад, посипають маком біля порогу квартири, де народилася дитина, щоб її не наврочала якась людина, що прийде провідати породіллю. Окрім звичайного городнього маку дівки-чарівниці на Маковія святили мак-видюк (самосійний мак), що вживався як засіб проти чар від відьом, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі. На Маковія святили також свіжовикачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Ритуальною їжею в цей день були «шуліки» - печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа досить смачна, особливо її люблять діти. Готували також пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники. Одна бабуся-киянка, яка дожила до 120 років, близько 1890 року розповідала, що за часів її молодості існував у Києві звичай – на Маковея всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. А чоловіче населення переважно вдягалося в козацький одяг. Свято Маковія називається в народі святом першого Спаса, медовим Спасом – або Спасом на воді, Спасом водяним. Хворі пропасницею купалися в цей день у річці, бо вода на Маковея вважається цілющою. Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а також пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого. Інформацію взято  >> ТУТ <<

А той другий праздник -
Святого Василя,
Радуйся,
Ой, радуйся, земле...

Угу.
Звичаї колядувати, щедрувати, перебиратися залишилися з язичеських часів. Святі угодники Божі (приміром, святитель Феофан Затворник) цього не схвалювали...
То по-перше.
А що по-друге?

Сію-вію-посіваю...
Дайте грошей, більш не знаю!

Отакий буває рівень колядників та щедрувальників. Співати не вміють, слів не знають - а ходять по квартирах, "віншують", і давай їм за це грошей та ще й якнайбільше!
А даси хлопчикам яблук чи пряників, потім спускатимешся сходами - на сходах ті пряники або яблука побачиш.
Читайте на цю тему вірш МОДЕРНІЗОВАНА КОЛЯДКА.

І по-третє. Є ще один народний звичай: у селі, як хто не пустить колядників, треба тій людині якусь шкоду зробити. Наприклад, хвіртку поламати.
Що теж дуже по-християнськи. Аж далі нема куди.

Не сподобався цей запис? У мене є інший - російською мовою, але це ж для нормальних користувачів I.UA не страшно:
Есть Новый год в духовной жизни.

І - мало не забув! - я ще анекдот "трьохпраздничний" знаю. Може, ви ще не чули...
Жили-були в одному селі на Галичині росіяни, що приїхали туди після Другої світової "на укрепление кадров". Прийшли три праздники. Корінні жителі напекли, насмажили, салатів наробили, горілочки нагнали, в них столи ламаються - а русскіє сидять, слинку ковтають. Каже Ванька своїй Манькє:
- Пойду-ка я поздравлю наших соседей - может, за стол нас позовут?
Сказано-зроблено. Пішов - за кілька хвилин повертається бігцем, геть захеканий і переляканий вельми.
- Ваня, что с тобой, что там случилось?!
- Представляешь, захожу к ним в хату, а там людей - уйма! Я говорю: "Хрыстос рождается!" А они - хором: "Славимо Його!" Ну, думаю, ХРЕН ВЫ МЕНЯ СЛОВИТЕ!

А на цьому слові
Бувайте здорові!

Чому саме зараз хочу нагадати про Богів наших,  тому що поки йдуть свята, хочеться щоб ми не встановлювали кордони між віруваннями, бо ВіРа насправді Одна, як і бог-Творець (це підтверджуюсь всі релігії світу), а от релігій, як шляхів,  багато. Кожна з них взяла за основу лише один аспект Істини і возводить його в культ. чого теж неварто робити. Тож давайте мислити, як цивілізовані (маю наувазі, як просвітлені)  люди, вбачаючи спадковості наших традицій,бо ми ж з вами не на пусте місце прийшли в цей світ, і вбачати Едність всих проявів Бога - будь-то вірування, чи то людина, чи тварина, чи рослинка...

Сварог у древніх слов'ян є богом-творецем Всесвіту, чоловічим втіленням Роду, богом неба та небесного вогню.


В давні часи Сварог зображався лише символічно, бо він був збірним
поняттям для всіх Богів-Місяців, але пізніше його зображали з топірцем
у золотих руках, або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет
прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить
український вислів "золоті руки", яким позначають майстрів якоїсь
справи.

Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру),
а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали назви Сварожичів.
Давня чеська книга "Mater Verborum" — "Мати Слів" — перекладає наше
ім'я Сварог словом Зодіак. Отже, Коло Свароже означає річне коло
сузір'їв, тобто календар.

Етимологічно, ім'я Сварога виводять із санскритського
(давньоарійського) "svar" (Свар), що означає голос, звук, нота, від
яких походять слова зі значенням: звучати, співати, сяяти, блищати,
сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Існує також форма Зварог,
Зворожини — назва свята, яку старі люди пам'ятали в Україні ще на
початку ХХ століття. Існували й імена, похідні від Сварог, які
надавалися людям, народженим в січні: СВАРУНА - можливо від
санскритського свару - жертовний стовп; також санскритське сваруші -
власна воля, бажання, радість, натхнення.

Знак Сварога-сонця — свастя (свастика), чиї зображення є
найпопулярнішими в епоху бронзи. Свастя позначала річний рух сонця, та
символізувала чоловічу здатність до запліднення. Його тваринами є
золоторогий бик, вепр, кінь, та сокіл Вараґна.


Сварог (Сварод, Лад)- чоловіче втілення Рода, Бог-Творець, Бог
Неба і Зірок, основа мудрості і святості. Вогонь і Світло Рода,
заступник шлюбу і ковальської справи, людських ремесел і умінь всяких.
Бог, який з волі Всевишнього Рода явив людям триєдність буття і
встановив закон Прави.
Сварог є Батько Богів, чоловік Лади і її зворотня сторона.
З початку творення Всесвіту Сварог зладував - викував за 12 космічних
ночей (12 000 років) Сонце, Місяць, Вечірню та Вранішню Зорю та інші
Небесні світила, які Рідним Богам за тіла є. Усі Вищі Боги чоловічої
статі - це Сварожичі, які є його уособленнями та проявами.
Він волею своєю то вивищує, то скидає синів своїх, тим самим Колообіг
життя підтримуючи. Кожновому новому Богу він право передає впливати і
творити лад по-своєму.
Сварог є Світло-Вогонь Рода, вісь світу Алатир, який в основі Дерева
Рода лежить і все навколо нього обертається, тому він бог світла і бог
Прави, Яви і Нави.
У душі кожного русича горить частинка Сварога - Ведогонь, який людину до світла Прави тягне, знання даючи.
Се Владика світу навчив людей користуватись вогнем, обробляти мідь та
залізо. З того часу всі праведні русичі вогнищани є, і на свята на
подвір'ях своїх родові вогні палять, щоб Рід Всевишній бачив і про
дітей своїх пам'ятав.
Сварог викував перший плуг та першу шлюбну обручку і се ним заповідано,
що кожен має найти пару свою яка лише йому призначена і Всевишнім Родом
дана. Бо в родині кожен сильним бути має, щоб силою і мудрістю тією Рід
зростав. Такій парі разом плуг праці і світотворення тягти легше.
Як знак Сварожий звечора проти Різдва плуг вносили до хати і клали під
святковий стіл. Будучи Вогнем, се Сварог через Мати Славу людям вогонь
дав. Тому Сварог вважається Богом ковальства, шлюбу і хліборобства.
Він наділяє людину мудрістю вічного, спокоєм і рівновагою, допомагає
оволодіти будь-яким ремеслом, прозрінням і потягом до нового приходячи.


Свято Сварога - це Різдво Сонця-Світу, що і свято Рода є (22 грудня).
Сварог являє себе для людства у вигляді зоряного неба, яким Луки
Сварожі є, се там наші Предки перебувають, від зірок силу нам
посилаючи, опікуються родичами повсякчас.

Сварог має в собі 12 сузір'їв Зодіаку, які є Богами-Сварожичами і
світами їхніми. Кожний з них панує на небі близько 2-х тисяч років.
Через Сварожичів Владика керує небесним вогнем, життям та врожаями на
землі. Сварог постійно спостерігає за світом через Око Лада, яке є
частинкою Всюдисущого Ока Рода-Алатиря, що вдень проявляється
Сонцем-Дажбогом, а вночі - Місяцем. "Се мовив Сварог наш: "Як мої
творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви - сини
Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбог
буде Отець ваш." ("Велесова книга").

У пожертву Сварогу приносились: вівсяна каша, пиво, пироги, зерно,
сало, хліб, риба (щука), локшина, кропива, тканина, молоко, сир, яйця,
ягідне вино, вівсяний хліб.


Лада (Леда,Рада, Рода, ) - Мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світової
гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих
справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога.



Всі Богині - це її уособлення та прояви. Лада - Богиня життя, весни,
родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на
зиму природу, робить землю плодючою.
Лада символізує світову любов, що є основою життя на землі. Мати Лада
після смерті збирає душі праведників, які стали іскрами, і йде у
людський світ, вкладаючи їх у лоно жінкам, які прагнуть дитини.
Супутницями Богині є почуття Чарівності і Любові. Прилітаючи у цей світ
на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, вона
розпалює вогонь небесних гроз, проганяє злі сили, виводить з-за
холодних хмар світлосяйне сонце.
Богиня Лада принесла світові Живу Воду, прийшовши до людей по веселці з
немовлям (Божичем) на голові. У руці вона тримає червоне яблуко з
виноградною лозою. Немовля при цьому символізує Явлений (втілений)
світ, а яблуко (або яйце)- початок усього сущого, камінь Алатир
(Сваргу, Сонячний хрест).
Прекрасні дні травня і початку червня з давнини присвячувались Ладі і
знаменувались загальними ігрищами. Тим, хто приносить їй пожертви, вона
пророкує майбуття. Приносили жертви їй також жінки, які не могли мати
дітей, щоби вона сприяла зачаттю.
Лада прийшла вперше до людей з яблуком та виноградом, виростила перше зерно жита.
У Лади двійко дітей: Леля, чарівна Богиня кохання, та Полель, Бог світлого дня.
Прояв Лади, Жива, - живителька та подателька благ. Щорічно, коли
зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), Богиня Лада,
народжує нове Сонце (Божича-Коляду - Сонце зимового сонцестояння),
після чого вона разом з Сварогом протягом 12 ночей творить Всесвіт.
Свято Великої Лади відзначається з піснями цілий місяць - від 25 травня до 25 червня.
В пожертву Ладі приносили: оладки, кашу, хліб, сир, мед, сир, молоко,
олію, крупи, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і
соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, полотно, вовну, посуд.