У свої 15 років Люда понад усе
мріяла вирватися з рідного селища.
Перспектив тут ніяких. І дівчина
вирішила вже після 9-го класу їхати у
Житомир учитися на перукаря. Але
перед самими випускними
екзаменами вона закохалася. Та так,
як це можливо тільки у юності. Сусід
Дімка на той час повернувся з армії і
відразу звернув увагу на Люду, яка
буквально розцвіла.
Все було, як належить: квіточки,
обнімання у темних куточках клубу і,
звичайно ж, перший сексуальний
досвід. Можна зрозуміти: весна,
гормони грають, школа закінчується,
а попереду доросле життя. Проте від
свого задуму поїхати вчитися в
Житомир дівчина не відмовилася.
Успішно склавши іспити, почала
життя в обласному центрі. Дімка ж
казав, що хоче від армії відпочити, й
лишився вдома. І складалося
враження, що про дівчину зовсім
забув. Ні тобі дзвінка, ні листа.
Натомість подруги Люди регулярно
доповідали: «Сьогодні Дімка з
Настею від магазину йшов», «Після
клубу пішов Вєрку в сусіднє село
проводжати». Як же вона гірко
плакала ночами у подушку від
безсилля.
«Зрадник!» – як молотком відбивало
у скронях. А тут ще одна напасть –
дівчина зрозуміла, що вагітна.
Тільки ж учитися почала, нове життя
налагоджувалося! Не вертатися ж
назад у глушину. Це ж сором який!
Але на розмову з коханим усе ж
зважилася. Дарма. Як тільки дізнався
– взагалі зник.
Робити було нічого – записалася на
аборт. Ні жалю з приводу того, що
йде вбивати дитину, ні докорів
сумління. Навіть не злякали слова
гінеколога про те, що може
залишитися безплідною: перший
аборт усе-таки. На той час це було
просто вирішенням проблеми.
***
Тієї зими Люда вирішила Новий рік
зустріти вдома. Дуже вже скучила за
батьками. Навіть йти нікуди не
хотіла. Але прийшли подруги й
умовили зустріти свято у шкільній
компанії. І тут вона побачила Дімку.
Він змужнів і буквально пожирав її
поглядом. Що на неї тоді найшло?
Напевно, очікування дива у новорічну
ніч далося взнаки. Все закрутилося
по новій. Півроку минуло як уві сні.
Дімка іноді приїжджав у Житомир,
Люда у вихідні – до батьків. Вони
проводили палкі ночі в обіймах один
одного. І тут як грім серед ясного
неба – затримка два тижні. Тест на
вагітність – позитивний. Люда була
ошелешена: вона ж таблетки
приймала. А далі все знову пішло по
накатаній. Дімка, тільки-но взнав,
почав ховатися, уникати зустрічей.
Знову – безсонні ночі і сльози у
подушку.
Правда, цього разу свій «цікавий»
стан Люді не вдалося приховати від
батьків. Була довга і серйозна
розмова з мамою. Вирішили, що
треба народжувати – виростять як-
небудь. Люда заспокоїлася і стала
чекати на малюка. Навіть була
щаслива. Як усе-таки добре відчувати
підтримку рідних! І тому, коли на УЗД
лікарі розгледіли ваду в розвитку
плода, для молодої жінки це була
справжня трагедія. Люда ходила
очманіла, немов сновида. Мовчки
спостерігала, як лікар виводив літери
у направленні на аборт за медичними
показами. Їй хотілося крикнути: «Не
треба! Може, ще щось можна
зробити?!» Жінка була розчавлена.
Цього разу плакала не одна. Горе від
втрати дитини розділила мама.
***
Пройшло десять років. Люда зуміла
знову покохати. Її Андрій був
чудовим – люблячим, турботливим,
добрим. От тільки з дитинкою ніяк не
виходило. А він дуже хотів. І не одну,
а кількох. Звісно, Люда йому не
розповідала про пригоди молодості.
Але як же вона картала себе!
Здавалося, все би віддала за те, щоб
повернути свої п’ятнадцять і
виправити помилку! А скільки
провела часу навколішках перед
образами, вимолюючи у Бога дитину!
Чи то були почуті її молитви, чи
сталося інше диво, але Люда
завагітніла. Як же вона оберігала
своє майбутнє дитя – ходила чи не
навшпиньках, чхнути зайвий раз
боялася, та й чоловік буквально
трусився над нею, всі забаганки
виконував. І все було чудово, поки
на дев’ятому місяці Люді не наснився
страшний сон. Ніби йде по якомусь
брудному підвалу, крізь тьмяне світло
проглядаються обшарпані стіни, зі
стелі щось капає. А вона бреде і не
може вийти – скрізь тупики і
повороти. Аж раптом натикається на
двері. Відкриває і потрапляє в якусь
стару операційну кімнату. В кутку
стоїть гінекологічне крісло, стіни
кров’ю заляпані, а посередині
кімнати, взявшись за руки, стоять
діти – дівчинка і хлопчик.
Люда відразу зрозуміла, хто перед
нею. І буквально у той самий
момент, коли прийшло це розуміння,
на неї накотився навіть не страх, це
був жах.
Жінка почувала себе, як на суді перед
оголошенням вироку. Стоїть, по
щоках сльози котяться, а нічого ні
зробити, ні сказати не може. Зате
говорити стали діти. Дівчинка
вимовила тільки: «За що, мамо?»
Хлопчик, який тримав сестру єдиною
рукою, обсмикнув її і сказав: «Ми
заберемо брата туди, де дітям не
дозволяють плакати».
***
Люда прокинулася серед ночі вся
мокра від поту і сліз. Відразу відчула
біль унизу живота. Схопилася рукою
– побачила кров!
Андрія розбудив її розпачливий крик.
Він схопив кохану та відвіз у
лікарню. А вона не могла
поворухнутися. Тільки молила Бога
залишити синочка. Все закінчилося
добре. Ромчик з’явився на світ
здоровим. Лікарі в один голос
говорили про диво, бо з такою
кровотечею дитину зазвичай не
рятують.
Люда й Андрій були дуже щасливі.
Синочок ріс здоровеньким. Правда,
дуже вже непосидючим: буквально
на рівному місці міг так гримнутися!
До трьох років устиг отримати два
вивихи, перелом, опіки. А на шишки,
подряпини, синці батьки й уваги не
звертали. Та все це були приємні
клопоти, і молода жінка стала
забувати про той страшний сон.
Якось улітку трирічний Ромчик,
гортаючи дитячу книжечку, раптом
запитав: «Мамо, чому в хлопчика
немає ручки?» Люда спершу не
зрозуміла і намагалася знайти
однорукого персонажа на сторінках
книги. Проте син показав пальчиком
у бік порожнього кутка кімнати: «Ось
у того хлопчика, який стоїть поруч з
дівчинкою». Люда раптово вся з
лиця спала. Як тільки не закричала?
В найдрібніших деталях пригадала
той моторошний сон і слова
ненародженого сина. Саме тоді у неї
з’явилося перше сиве волосся.
А після того, як Ромчик розповів, що
він давно вже грається із сумною
дівчинкою і одноруким хлопчиком,
узагалі втратила спокій. Адже діти-
привиди уже не таїлися і від неї,
намагалися на очах убити синочка.
Люда стала боятися залишати дитину
без нагляду. Весь час чатувала. Спала
по 3-4 години на добу. Чаклуни і
ворожки зачиняли перед нею двері,
тільки кинувши оком на Ромчика.
У Люди зосталась одна надія – на
паломництво по святих місцях. Там
жінка хоче випросити прощення за
свої гріхи й вимолити життя для
свого єдиного сина.
Марта Димидівська