Мій народ

Мій народ – старий сивий дід,
Що живе на цій землі кілька тисяч літ.
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається,
Час від часу із малечею пограється.
Люльку натопче, казку розкаже,
Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже.
Пишається жовтою нивою, милується синім небом,
І всіх пригощає солодким медом.
Мій народ – бабуся старенька,
Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька.
Пахне пирогами та любистоком,
За великою родиною доглядає дбайливим оком.
Мій народ – дядько працьовитий,
Добре роботу робить і хоче добре жити!
Має сильні руки, велике серце має,
На роботі – горить, на весіллі – гуляє!

Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.

Мій народ – жінка у хустині.
Була привітною колись, привітною лишилась нині.
Всього їй досталося – і добра, і лиха!
А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха.
Мій народ – це наші хлопці кремезні,
Колись такі носили чуби довжелезні.
Тепер чубів немає, але кожен і без чуба –
Гнучкіший від лози, міцніший від дуба.
Мій народ – красуні-дівчата.
У інших таких мало, а в нас таких багато!
Червоніють від сліз, рожевіють від сміху,
Своїми ласками дарують неймовірну втіху.
Мій народ – діти веселі –
Щастя кожній родині, радість кожній оселі.
Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати,
Люблять свою маму, поважають свого тата...

Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.
Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.

Мій народ розкиданий по всьому світу.
І на чужині в нього виростають чужі діти.
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння,
Але ж у цій землі лишилося його коріння!
Мій народ знову може стати кращим –
Незаляканим, незатурканим і неледащим...
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому,
Знову стане господарем власного дому!

А чужії хлопці – дураки, а чужії хлопці – дураки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки.
Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать.
А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.

        [ Текст ]

Знайди, благаю, знайди

за мить вона розібється.

Руки до крові знов

уламками мого серця.

Вкради у зими,вкради

 впусти мене за хмари

Там назавжди, біль це примари.

 

Минулі дні всі забуваю

Згадки сумні не залишають

Тільки зірки про щось говорять

Лиш бачуть ті сплять що до сонця

 

                      Приспів:

 

Де ховаєшся ти, моя ніч триває

Я так хочу знайти, свою тінь шукаю Я

Де ховаєшся ти, мене ніч тримає

Намагаюсь знайти, де ти, де ти...

 

 

Ти посміхнись, Я все здолаю

І не мовчи, Я все згадаю

Серце птахом вслід за світлом

Роздягаюсь перед вітром...

 

Сонце моє,тепер як ніколи

Потрібна мені,поряд  зі мною

Тільки зірки про щось говорять

Ранок прийде в мої бажання

 

                     Приспів:

 

Де ховаєшся ти, моя ніч триває

Я так хочу знайти, свою тінь шукаю Я

Де ховаєшся ти, мене ніч тримає

Намагаюсь знайти, де ти, де ти...

 

                    Приспів:

 

 

 

кліп можна подивитись тут: http://video.i.ua/user/783430/23124/110311/

Пять хвилин тому

Був впевненний у тому,

Що я тебе люблю,

Мені ти кажеш, що не вірю.

Пять хвилин тому

Хотів зробить щасливу,

Тебе і долю я свою,

Та це було аж пять хвилин тому...

І я шукаю свою провину,

Не вибачаю собі ні на хвилину,

Бо втратити тебе - 

Це втратити повітря,

На водній глибині

У пів століття...

Пять хвилин тому

Був впевненний, що втратив

Тебе і долю я свою

Тепер же я не вартий,

Ні погляду твого, ані любові чистій,

Що мав я усього ... пять хвилин тому...

І я шукаю свою провину,

Не вибачаю собі ні на хвилину,

Бо втратити тебе - 

Це втратити повітря,

На водній глибині

У пів століття...

В цьому тексті надзвичайно сильно висвітлено етико-філософську тему, на мій погляд. Також дуже приємно її послухати як у первісному вигляді простої акапельної народної пісні, так і осучаснену гуртом Сашка Положинського. Канон подружньої вірності vs Логіка, хід і тріумф життя... Є тут місце для осуду? Немає. Непрямо це випливає з тексту народної пісні і зайвий раз утверджується у частині тексту, доданій Тартаком.
Мораль? Не губіть ниточки, що пов'язує вас зі своїми близькими. Або прийміть всі ймовірні результати протилежного способу життя.

Версія Гуляйгород та Хорея Козацька
 
Тиха-тиха на дворі погода,
Та й немає же милого з походу, та й немає
милого з походу.

Ще й тихіша погодонька буде,
Як мій милий з дороги прибуде, як мій милий
з дороги прибуде.

Як приїхав мій милий з походу,
Зустрів милу в сінях на порозі, зустрів милу
в сінях на порозі.

Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива!
Чия в тебе на руках дитина, чия в тебе
на руках дитина?

Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину й забула, вона в мене
дитину й забула.

Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина, не такая
циганська дитина.

Бо циганське чорне та патлате,
А це біле же, біле гарнувате, а це біле,
біле гарнувате.

Давай, мила, коника сідлати,
Та й поїдем, циганку шукати, та й поїдем,
циганку шукати.

Гайда, милий, із сіней у хату,
Буду тобі правдоньку казати, буду тобі
правдоньку казати.

Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув свої карі очі, він покинув
свої карі очі.

Версія Тартак та Гуляйгород

Тиха-тиха на дворі погода, нема мого
милого з походу, нема мого
милого з походу.

Як приїхав мій милий з походу, зустрів милу
в сінях на порозі, зустрів милу
в сінях на порозі.

- Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива! Чия в тебе
на руках дитина, чия в тебе
на руках дитина?

Довго-довго тебе чекала,
Плакала ночами, але сліз не вистачало.
Не вистачало, щоб наповнити море,
Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе.
Довго-довго тебе чекала,
Час минав, але вірила, знала,
Що повернешся живим і здоровим,
Її до себе пригортатимеш знову.
Сама у хаті, сама у полі,
І вся робота – на ній, та не жалілась долі.
Але від тебе нема жодної звісточки,
А може просто обірвалася ниточка?
А може вже десь там наклав головою,
Уже згорів у вогні стрімкого бою?
Уже накрився чужою землею,
І більш ніколи не топтатимеш своєї?
Минали дні, минали довгі ночі,
І засихало марно серце дівоче.
Думки сушили мозок. Хто витримає все це?
І вже зневіра гадюкою заповзала в серце...

Ходім, милий, із сіней у хату, буду тобі
правдоньку казати, буду тобі
правдоньку казати.

Був у мене козак аж три ночі, він покинув
оці карі очі, він покинув
оці карі очі.

---

[ Текст пісні ]

Музика: Анатолій Пашкевич
Слова: Микола Негода
Виконання: Держ. Черкаський український народний хор під керівництвом Анатолія Пашкевича. Солістка Ольга Павловська

Степом, степом йшли у бiй солдати.
Степом, степом даль заволокло.
Мати, мати стала коло хати,
А кругом в диму село...

Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом — клекiт нароста...
Степом, степом падають солдати,
А кругом шумлять жита.

Степом, степом поросли берiзки,
Степом, степом сонце розлилось...
Степом, степом — встали обелiски,
А кругом розлив колось.

Степом, степом — людям жито жати,
Степом, степом даль махне крилом...
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вiчним сном.

Слухати

Наша рідна земля (Східний фронт)

1. А він і не мав вишиванки, народних пісень зовсім не знав.
Коли на Донбасі зайнялись світанки, він мамі на кухні спокійно сказав:
Десь там також наша земля,
Десь там також наша земля,
Десь там

також наша земля.

Наша рідна земля.

2. Він знав, що Аллах не покине, коли на війну вирушав.
Вони у Криму раптом стали чужими. Дружині і дітям спокійно сказав:
Десь там також наша земля,
Десь там також наша земля,
Десь там

також наша земля.

Наша рідна земля.

3. Весілля вони не гуляли, їх просто отець повінчав.
Коли побратимів на Сході стріляли, своїй нареченій він тихо сказав:
Десь там також наша земля,
Десь там також наша земля,
Десь там

також наша земля!

Наша рідна земля.

слухати