хочу сюда!
 

Женя

38 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 33-40 лет

Заметки с меткой «шоп не забути»

Стільки разів нині це вже лунало, а все ж...

Нині актуальне як ніколи...


Мені однаково, чи буду 
Я жить в Україні, чи ні. 
Чи хто згадає, чи забуде 
Мене в снігу на чужині – 
Однаковісінько мені. 
В неволі виріс меж чужими, 
І, не оплаканий своїми, 
В неволі, плачучи, умру, 
І все з собою заберу, 
Малого сліду не покину 
На нашій славній Україні, 
На нашій – не своїй землі. 
І не пом'яне батько з сином, 
Не скаже синові: “Молись, 
Молися, сину: за Вкраїну 
Його замучили колись”. 
Мені однаково, чи буде 
Той син молитися, чи ні… 
Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять… 
Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]

Іздрикоманія триває. Ти

ти
ти живеш у мені життям окремим
це не зовсім те саме що шизофренія
я погано в твої в'їжджаю теми
і мотиви твої розгадати не вмію
я тебе наділяю своїми страхами
і надіями й болем і хіттю і щемом
ти мені не говориш що буде з нами
ти мовчиш наче ангел чи тихий демон
але завше ти є і завжди присутня
чи вдихаю я кисень чи дим сигаретний
ти як інша моя потаємна сутність
ти немов полотно під моїм портретом
ти в мені наче ніл всепроникної лімфи
ти в мені наче лімб де чекання вічне
зачекінилась в мозку крихітним міфом
і заплющила очі на морок і відчай
ти живеш у мені поміж пеклом і раєм
об'являєшся вільно то чортом то богом
ти живеш у мені і в собі тримаєш
все що ще залишилось в мені живого




сопромат

сопромат

я вірю у силу і в астенію
я вірю у твердість і вірю у гнучкість
я мало що знаю і мало що вмію
та певен що нас вже ніщо не розлучить
хоч кажуть кохання триває три роки
і кажуть що пристрасть за ніч вигорає
та нам ні до чого ці марні уроки
бо ми ще вчимося у себе навзаєм
бо ми ще дивуємось кожному слову
і ніжність досліджуєм факультативно
ми звжди незрілі завжди не готові
це дивно і гарно це гарно і дивно
а разом ми сильні і астенічні
і часом гнучкі а часами – камінні
і кожна хвилина для нас ніби вічність
коли ми не разом коли ми мов тіні
і кожна хвилина для нас ніби глина
коли ми – ліпнина єдиного літа
і так нам безумно бездумно дитинно
немов у господньому «будьте як діти»..
..а навіть коли бути сильним несила
ми гнулись та не прогинались без міри
і ми несміливими бути не сміли
бо є в нас кохання і трошечки віри



make love

make love

ця війна – не війна а нагода нікого не вбити
ця любов – не до смерті а доки вистачить сил
берегти одне одного – все що треба робити
і дивитися скрізь крізь надійний оптичний приціл
і дивитись у себе крізь усі мікроскопи
і дивитись на тебе щомиті щоднини завжди
берегти одне одного і зберігаючи спокій 
догорати дотла і здійматися в небо як дим
ця війна – не війна а гаряча і впевнена пристрасть
ця любов – назавждИ як назАвжди минає мить
ми торкаємось дна щоб у небі новому зависнути
поміж нами – струна 
і бринить детонаторна нить



Тема дня

Якщо ви весь час поспішаєте, ви можете пропустити диво. 

Люїс Керрол 


thanks

thanks 

ну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
але розповзається мов течія
на фейсі моєму посмішка
коли ти говориш чи навіть мовчиш чи
смієшся так сонячно й смачно
я роблюся ліпшим я роблюся вищим
й мене переповнює вдячність
і кожен твій рух і кожен твій жест
ресурси мої збагачують
я легше долаю черговий свій квест
і також за це тобі вдячний
нам нарізно велено бути проте
не все ще в цім світі втрачено
і вдячний тобі я іще і за те
що так почуваюся вдячно



Осіннє львівське ретро





Пригадую, що у виконанні того ж ансамблю "Львівське Ретро" був ще один "подертий черевик" того ж таки, здається, Весоловського, з такими словами:

Вже осінь, і не сповняться сподівання
Вже осінь, і сумно на душі мені,
Вже осінь, і не повернеться кохання,
Все, що зосталось мені - осінні дні.

Але, на жаль, не можу знайти його в неті :(

pionnier

pionnier

твій вогник у чаті то квітне то гасне
моя запальничка викрешує іскри
у нас тільки сонце без сумніву власне
все решта вирішує випадок злісний
все решта диктують якісь божевільні
якісь непритомні і неадекватні
із ними в нас зовсім нічого спільного
в них душі томатні і голови ватні
та їхні проблеми – на кожному кроці
а їхні мармизи у кожнім вікні
їм затишно мабуть так жити у мороці
і їхній це вибір – то чом би й ні?
та світло для нас – це потреба і звичка
і ми піднімаємо світ цей на сміх
твій вогник у чаті й моя запальничка
і сонце приватне – хай світять для всіх



А я знов за своє :)

applesong

коли за тобою скучаю чорно
повискуючи мов гієна
зневіра і сум мої непереборні
і все-таки це офігенно
коли на опучках знервованих пальців
задавнена ніжність не гасне
і з цим засинаю і буджуся вранці
це як не крути – класно
і навіть коли самота пожиттєва
кидає у розпачі весла
я вірю – мене ти надкусиш мов єва
і це буде просто чудесно
та як би не склалось і що б там не сталось
одне неможливо забути:
як були в саду ми і як посміхались
і як це насправді круто



Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая