хочу сюда!
 

Яна

44 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 20-70 лет

Заметки с меткой «пригоди»

Алтай ІІ

(частина друга)

      Думаю, варто більш-менш детально описати місце що на 2 тижні стало табором для фестивалю. По-перше - це тайга, хоч широтно місцина десь іде поряд із нашою, однак висотна поясність і розташування в глибині континенту роблять свою справу. Основною атракцією місця є озеро Мульта, складова каскаду з трьох озер, рівень дзеркала найнижчого 1600 м над рівнем моря.  Вода в озері майже крижана, і це у найтепліший місяць... Погода за день змінюється по 7разів і більше, а температура за півгодини без проблем падає на 10 градусів навіть вдень. В сонячний день, а точніше в сонячні години могло бути до +30, а вночі... ну, зранку на траві і моху бував іній. Але не все було на стільки дико, за пару км знаходилась хата лісничого, навіть із кіньми і банею, але зрозуміло, що все не безкоштовно.
А тепер годі технічних характеристик!
      Поставили ми колом свої 4 намети на території, що призначалась як "спальний район"у таборі. Біля нас розташувалась казахська команда і челябінці. Згодом у нас із ними було спільне вечірнє вогнище. В той же день треба було запасатись будівельним матеріалом, тобто сухостоєм, оскільки рубати живі дерева і негарно, і протизаконно (штраф 1000 руб.) В перший день знайшли мало, а точніше майже нічого.Однак певний успіх був у тому,  що знайшли собі ділянку для будівництва, і, подивившись на природу навкруги дійшли висновку, що наш попередній проект - фігня, треба робити інакше. Навіть абстрактно уявили, як.
      Добре, що їжа була не  нашою проблемою, для учасників фесту діяла польова кухня тричі на день, однак не скажу, що завжди вона нас радувала.
     В першу ж ніч з"ясувалоь, що я погарячкував, взявши не достатньо теплий одяг. У спальнику я був повністю одягнений, включаючи светр і куртку, однак це не дуже допомагало. Аби не можливість притулитися до Маші і не ковтки горілки перед сном, не знаю, як би я пережив ті ночі. Це стало мені відповіддю, чому росіяни вважають Україну півднем.
     Наступного дня за матеріалом ми подалися на інший берег озера, кілька років тому там була пожежа, все давно позаростало молодняком, однак і багато лишилось голих стовбурів, адже модрина (ліствєнніца) так просто не згорає. Дістатися туди було 2 варіанти: або чекати в черзі на надувний катамаран, а черга була чималою, або перейти вбрід у тому місці, де з озера витікає річка. Чекати ми не захотіли, бо час на будівництво був обмежений. Води у броді було більш ніж по коліно, крижаної води, і без пари ковтків міцного алкоголю неможливо було себе змусити туди увійти. Пощастило нам, що про запаси спиртного ми подбали. Та й холодно тільки перші секунди. Інші веселощі почалися із рубкою дерев, оскільки інструмент у нас був, як завжди, "найкращий", та й модрина, як виявилось, дуже міцна деревина. Просто капець, яка міцна. Однак кілька таких деревець ми повалили, кілька знайшли вже повалені, та й сам процес проходив досить весело, із жартами. Весело навіть було тягти ці надзвичайно важкі стовбури до берега, навіть не знав, що деревина може бути такою важкою. І зрозуміло, що в"язати дерево у плоти теж довелося, стоячи у воді, бо інакше ніяк. Чекала нас невесела перспектива плисти на тому плоту через озеро, а він був дуже не надійний, та й озеро не таке мале, має течії і має чималу глибину. Кому як, а мене така перспектива лякала, не хотілось опинитись у крижаній воді. Нам пощастило, неподалік катамараном свою деревину буксували сусіди-челябінці, то й ми напросилися до них, щоби вони й наше дерево потягли. отже ніхто не ризикував, залишилось лише кілька кілометрів до табору пішки, знімаючи штани на броді.
     День по тому, почали будувати, вкопали кілька колод а березі, а далі - знову у воду! Як же не зручно, стоячи у воді, під холодним дощем у кам"янисте дно забивати кувалдою палі... Як не хотіли ми запобігати черги, а в черзі на пилораму довелося трошки по панікувати. По-перше, не треба пояснювати що таке порядок по-слов"янськи. А по-друге, то ланцюг на пилці злетить, то бензин закінчиться... До речі, це дуже нервувало: багато бензину витрачалося на генератор для нічного кінотеатру (велике біле полотно посеред тайги, поляна замість глядацького залу, проектор - пожирач електрики, а отже і бензину), та дискотек (у тому ж ключі), все це мило, однак це ж не основне, навіщо ми приїхали! Приїхали ж, здається, будувати... Врешті, почали реагувати простіше на всі ці речі, і просто ловили кайф від процесу. Ну і звичайно, відмовились від плану напилити дощок. Тим більше, з круглих стовбурців наш об"єкт виглядав, як виявилось, прикольніше.
      Тепер, якщо вже згадали, про побут. Вода в озері дуже чиста, оскільки так важко до Мульти добратися, то й загадити було нікому. Тому пили ми її прямо звідти. На ній же нам кухарі готували їжу. Для вмивання, миття  і так далі, вода набиралась у великі  діжки, яких було декілька на весь табір, і на ділянках біля них все і здійснювалось. В озеро ніхто не  гадив, за цим слідкували. А слідкувати доводилось. Якось, під час сніданку, вийшов один з організаторів і в мікрофон  сказав: "Всєм доброє утро. Ізвінітє, что поднімаю ету тєму за завтраком, но просто достало уже... ХВАТІТ СРАТЬ ГДЄ ПОПАЛО!!!! Єсть же специально туалєти для етого! Нас тут 600 чєловєк, ми же так всю тайгу засрьом!!"...
     Туалети, варто сказати, були не для слабких нервами людей... Однак описувати їх не буду, це не найприємніше явище. Було навіть кілька явищ під назвою "душ", але помитись там відважились лише сибіряки. Екстриму нашим організмам вистачало і без того. Через кілька днів я навіть застудився і був із температурою, але це не завадило тримати в руках ані молоток, ані пилку. Слабкість, звичайно ж була, та це ніщо у порівнянні із ймовірним там енцефалітним кліщем. На щастя, нікому таке добро тоді не дісталось.
     Минув 10-й день будівництва, і об"єкт наш був готовий. Від того, що ми проект ували у Києві, гуртом у квартирі одногрупниці вночі, майже нічого не лишилось. Вийшло краще, принаймні це була думка нас авторів, і багато хто з тим погодився. В вечорі було урочисте відкриття. Музика, салюти, феєрверки, фотографування з об"єктами (а їх було близько 70)... Потусивши з усіма, ми повернулись до своєї своєї "берлоги", що спорудили десь на третій день із плащів-наметів для того  щоби там по вечорах їсти, курити кальян (один із нас віз його на Алтай прямо з Києва), грати на гітарі під час вечірніх злив. Пилося і співалося тоді добре,  про свою хворобливість я навіть не думав, не  помічав її.
     Наступного дня у нас в планах була прогулянка до верхнього каскаду озер  (кілька годин пішки в один кінець) і БАНЯ!!! Природа там дійсно дивовижна, все там ніби й не знало ніколи людського втручання, ніби так і залишилось у своєму первозданному вигляді. А довгоочікувана баня була просто чудовою винагородою за всі наші старання. Та й треба ж було, врешті, нормально помитися. Варто сказати, алтайці топлять баньку досить суворо, із нашими не в порівняння, але навіть із цим задоволення було на стільки великим, що ті 100 рублів просто здавались дрібницею. А хворобу ніби рукою зняло після алтайського пару. Був як новенький, і гуляння з приводу закриття фетсу теж далися нам на славу.
      Дорога назад, то вже окрема епопея, про це трохи згодом...






















"Ліс, гриби і я" - розповідь учасника пригод =)

Одного разу я гуляв по лісі, бачу криниця... Ну я підходжу, заходжу в ліфт, сідаю на велосипед, заводжу мотоцик, тут Бац, до мене кондуктор підходить, і каже: ''Дядя, уступи місце'' А я кажу шо не курю. Так ця дитина як почне плакати! Але я не розгубився , і як не дам їй по пиці, а вона хапається за коліно і кричить: ''Моя спина! Моя спина!'' А я думаю, може вона зовсім вже того..? Виходжу я із цієї електрички, дивлюсь, маршрутка стоїть... Ну підходжу і кажу: ''вінстон синій і водяри 0,5'' Ну вона мені і дає Bond і пиво, я беру цю приму і самогон, і втікаю від цих мусорів! Так ці пожежники мене на швидкій наздогнали! Наздогнали і кажуть: ''Ви здачу забули!'' Ну я беру кілограм яблук, і іду на базар торгувати! Приношу, тільки встиг викласти ці банани, тут же ж бабка підбігає, і скупляє в мене всі персики, і каже, шоб я все склав в кульочок! А я думаю, зовсім бабка здуріла, як я їй 20 кавунів в сумку покладу?! Взяв я гроші і пішов додому! Більше я в ліс не ходив....і гриби не рухав...і ти їх не рухай)))

Незвичайний ювілей або "МіГ" над Бельгією

Пролог Липень ’89. Я щойно звільнився з арміїї і подався до родичів в Ростов....Їдемо якось ми машиною у Таганрог. По радіо - оголошення - на ферму близь бельгійського міста Куртре впав.....радянський винищувач Міг-23. Будинок був зруйнований, під уламками загинув студент, який гостював у дідуся...Пікантності історії про те, як радянський бойовий літак опинився у серці капіталістичної Європи, додавала ще одна деталь - відсутність ознак радянського льотчика. ***         А сталось от що. Літак належав одному з радянськи авіаполків, який дислокувався у Польші. В той день, 4 липня 1989, одразу після зльоту, у Міг23 керованого, між іньшим, начальником політвідділу, несподівано впали оберти двигуна, літак почав втрачати висоту....Пілот прийняв рішення залишити літак....       Катапультування пройшло вдало, про літак на кілька хвилин забули....а дарма! Дарма, бо він - зник! Вирішили, що напевно впав у море...А літак у цей час вже був над Німеччиною!  ....Через кілька секунд після катапультування льотчика робота двигуна несподіванно нормалізувалась. Літак почав набирати висоту....Натівська протиповітряна оборона виявилась, м’яко кажучі, не на висоті - адже радянський бойовий літак вона дещо проґавила...    Зрештою, пара винищувачів дісталась «МіГа»...Можна уявити здивування пілотів, коли вони побачили відкриту та порожню кабіну....Стали думати, що ж ним робити! Збити? Але ж внизу густозаселені райони - жертви гарантовано....Порадились і вирішили....не робити нічого! Літак, в очевидь, неозброєний, льотчика нема....Хай летить собі далі - там видно буде...  Що було далі - вже відомо... Коли закінчилось пальне, літак почав поступово знижуватись, згодом досить акуратно приземлився, але на його шляху трапився будинок, в якому знаходився той нещасний хлопець..... Епілог Як не дивно, особливого резонансу історія не набула. Можливо тому, що натівці трішки сіли в калюжу,  про СРСР взагалі годі й говорити,  мабуть, свою роль зіграла вируюча в СРСР перебудова....Але те, що ця історія увійшла в аннали авіаційних кур’йозів - це безсумнівно!

В ЛЕСУ РОДИЛАСЬ ....ИЛИ........НОВЬІЙ ГОД НА НОСУ!!!!!

СКОРО НОВЬІЙ ГОД УРААААААААААААА!....РАДУЮСЯ-УЛЬІБКА ДО УШЕЙ............М ДА,РОБОТЬІ МНОГО,ВСЕХ ПОЗДРАВИТЬ,КУПИТЬ ПЛАТЬЕ,ПОДАРКИ,ИГРУШКИ,СВЕЧИ,.........НАДО Б СПИСОК ДЕЛ СОСТАВИТЬ ЧТОБ НЕЧЕГО НЕ ЗАБЬІТЬ.НО ПОЧЕМУТО МНЕ НЕ ХОЧЕТСЯ ВСЕГО ЕТОГО.............ОПЯТЬ МЕТЕЛЬ...............ПОЧЕМУ?НА ДУШЕ ПЛОХО,ПОЧЕМУ?ПОМОГИТЕ................SOS.......SOS......SOS ПОЙДУ НОВЬІЙ ГОД В ЛЕСУ ВСТРЕЧАТЬ,А ЧТО ПЛОХО?И ВОЗДУХ ХОРОШЬІЙ И ПЛАТЬЯ НЕНАДО. А ТО ВСЕ ХОТЯТ ПО ВЬІСШЕМУ КЛАСУ,............АГА ЗНАЮ Я ЕТОТ "КЛАС". В ПРОШДОМ ГОДУ ПРОВОЖАЛИ НОВЬІЙ ГОД В БАНЕ,ПРОВОДИЛИ ТИПА "...31 ДЕКАБРЯ МЬІ С ДРУЗЬЯМИ ХОДИМ..." ДАМОЙ ЕДВА К НОВОМУ ГОДУ УСПЕЛИ,ДА И ПОСЛЕ БАНИ ВСЕ СОННЬІЕ ХОДИЛИ,ВАТНЬІЕ.ПОСЛЕ 12 ВООБЩЕ ЕДОКОЕ "ЧУДО" ПОЯВИЛОСЯ,К СЛОВУ У МЕНЯ...........КОРОЧЕ НОВЬЙ ГОД НА УРА!

Як я провела свій 1 день в Карпатах.Епічна повість)))

Ой,старі кістки ниють,радикуліт зомучив,але ж мушу я і вам понадоїдати своїми розповідями,пра?Словом,можете сильно дивуватись,але була я в горах перший раз(пускаю сентиментальну сльозу))))

День 1 -- перед тим всю ніч не спали,бо весь попередній день їхали в поїзді і не сильно змучились.Зраненька пішли до церкви,бо їздили з християнською організацією,потім сніданок,погуляти,ля-ля-ля,словом,самі знаєте.І по обіді пішли на гору)))Все ніби й нічого,але поки йшли вниз - загубилися(я,подруга і її коханий) Спустилися з величезної скали.а тут,бац, -- і річка,що Прутом зветься)))Мости повінь позносила,перебратися ніяк -- весело було. Потім місцеві викликали МНС,ми по пояс в воді,тримаючись за трос,щоб течія не знесла(бо подруга,наприклад,плавати не вміє)переходили ріку Потім,на другому березі мій телефон впав на каміння і ледь не булькнув в воду назавжди.Місцеві,дивно нас оглядаючи,повідомили,що з тієї скали,звідки ми практично на зубах спустились,бо схил 80 градусів,а деревця ріденькі,тільки за це літо зняли 6 трупів))) І взагалі,це дужжже небезпечний спуск, а ми живі-здорові(синяки і ранки я не враховую))Потім,мокрі,ми добралися до своїх,випили кави,бо їсти вже не могли і ще пів ночі сиділи надворі балакали)))

Ну як,весело я провела,на вашу думку,свій перший в житті день в Карпатах?
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая