хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «скульптор»

В Эрмитаже

Анатолий Мозжухин
В ЭРМИТАЖЕ
Великолепная скульптура
Родена "Вечная весна".
И содержаньем, и фактурой
Волнует всякого она. 
И в восхищеньи непритворном
Я глаз не в силах оторвать
От совершенства этой формы.
Как может камень волновать!
А Снейдерс – гений рыбных лавок,
Где рыбы из корзин текут,
Словно живые, на прилавок,
И вас купить себя зовут.
Простая плоская холстина
И разноцветные мазки,
А я стою перед картиной, 
И рамки мне ее узки.
Гляжу на мертвые творенья.
В чем их способность увлекать,
Манить, влиять на настроенье,
Простым сюжетом восхищать?…
А я – Конструктор! 
                        Я – и скульптор,
Я – и художник, и факир!
Сложней стократ мое искусство,
Оно поит и кормит мир!
Оно и тяжести таскает,
И ткет, и светит в темноте,
В морозы нас обогревает,
И освежает в духоте.
Оно – везде, оно – повсюду,
Оно – в машинных чудесах...
Только… в технических музеях
Я не встречал восторг в глазах.
Напротив, даже сожаленье...
Что взять с детей, коль у отцов
Культуры нет ценить творцов 
И видеть блеск изобретенья?

Про диво у Луцьку і його автора.Взято з http://h.ua/story/24970/

Світ  12 грудня 2006 17:32
Автор: Лора Ляй
Дім з химерами
Лучани неодмінно ведуть своїх гостей сюди. Як же так – показати принади Старого міста, і не побувати у диво-домі Голованів? Господар звикся до вервечки цікавих, що протоптали сюди стежку, гостинно вітає всіх. Вхід до помешкання-музею вільний, квиточків на вході не перевіряють – сам заходиш і дивишся. Коли завгодно і скільки завгодно. А подивитися є на що!

Найбільше кам’яної краси зосереджено удома і на подвір’ї, але якщо пройтися вулицями Луцька, можна віднайти безліч речей, до яких приклали руку Головані.

Дім з химерами
“ТУТ НЕ БУЛО НІ КАМІНЦЯ, НІ ЦЕГЛИНИ”...

Господар диво-садиби 62-річний Микола Микитович звикся, що його оселю називають “домом з химерами”. Але наголошує, що для нього будинок - то є добрий вернісаж. Коли архітектор облюбував собі місце під будівництво над Стирем, тут був справжній пустир. За унікальним проектом Ростислава Метлицького на пустирі швидко виріс дім, якому судилося приймати гостей з усіх куточків світу, видозмінюватися, вбиратися у нові кам’яні шати, милуватися у водне плесо і змиритися із тим, що будівництво ніколи не закінчиться. Чи не це справжня мрія творця?

“Тут не було ні камінця, ні цеглини, - згадує Микола Головань. – До всього потрібно було докласти рук”. Натомість дім перетворився на місце, де господар реалізовує себе як скульптор.

“НЕ В ТІЙ ДЕРЖАВІ МИ З ТОБОЮ НАРОДИЛИСЯ, СИНУ!”

Серед сотень і сотень творінь мирно співіснують ренесансні, готичні, барокові, - повністю завершені, і ті, що їх вправна рука пана Миколи ще не “роздягла” з каменю.

Потроху до татової справи долучалися діти: донька Наталка – керамік і дизайнер, син Микола був добрим ковалем...

Дім з химерами
На початку 80-х Микола Микитович працював у парку імені Лесі Українки. Там і досі там залишається багацько його фігур, вирізьблених із каменю, вирізаних з дерева. Досі можна розгадувати послання, закладені Миколою Голованем в образи і символи, вийняті із каменю.

Підганяв, не давав жити і заохочував до праці щирий ентузіазм. Попри усі травми майстер вкладав душу навіть у найменший витвір.

“Не в тій державі ми з тобою народилися, сину!”, - бувало, скрутно зітхав пан Микола, дивлячись на понівечені бузувірами роботи, і знову брався до праці.

Виставка вандалізму, що її нещодавно провели у Луцьку – ніщо порівняно з тим, що судилося пережити творінням архітектора, художника-графіка, пластика, скульптора Миколи Голованя.

Найвищої точки той вандалізм, за словами митця, досяг у дев’яностих. Де можна було розбити – розбивали, що горіло – спалювали…

“РЕСТАВРУЙ, МИКОЛО! ХТО, ЯК НЕ ТИ?”

Найбільше дісталося диво-оселі. Варто було ненадовго відлучитися з дому – на творчому подвір’ї порядкували незнайомці. Молоді п’яні компанії, відпочиваючи на березі річки, вправлялися у дурній силі, кидаючи фігури якнайдалі у річку…

Реанімувати скульптури по всій області кликали завше Голованя. Бувало, за каністру бензину реставрував і чуже. “Вправляв” ногу Лесі Українці, у Теремно відновляв пам’ятник воїнам-визволителям тощо. “Хто, як не ти?”, - казали, і Микола брався за роботу.

На одній з улюблених робіт вирізьблено усю сім’ю Голованів. Тато-атлант тримає стелю над обома ще маленькими дітьми і дружиною… Сина однак не вберіг.

- Кожен куточок на цьому подвір’ї дихає Миколою, - каже майстер. – Роботи, створені його руками, я викупив. Тепер продовжую працювати сам. Друзі кажуть: “Тримайся, Миколо”, і я тримаюся...

До 920-річчя Луцька у парку з’явився відпочинковий дитячий майданчик “Диво”, Микола Головань днював і ночував у майстерні. Працює для людей, втілюючи цікаві задуми, і не задумується, що попри відсутність регалій уже давно став найпочеснішим мешканцем Луцька.