Я не боюся смерті...
Чекаю її з нетерпінням.
Прийму як рідну дитину.
Із тихим і веселим розтлінням
Згасаю... І все-таки загину.
З душі вивітриться попіл
І невтілені в життя сподівання -
Келих несолодкого напою –
Невтішне, невдале кохання.
Зітруться всі мої сторінки,
Вітер спогади до небес піднесе.
Видно з висоти квітки – вінки..
Хтось мені гвоздики несе…
Закипить жаллю-болем труна.
Заревуть ливнем чорні хмари.
Впустить тіло до себе земля,
Щоб не клеїлись кошмари.
Кілька квіток з’їсть бур’ян,
Частково посушить сонце,
Аби викрити той обман,
Який хтось в душі носить..
Тільки мені нічого не треба!
Та й душа не позволить просити.
Що мала, те вже давно стерла .
Прошу, шановні, сльози не лити!
Я чекаю смерть із нетерпінням.
Давно готуюся до неї.
Із нестерпним кипінням
У снах кличу її до себе.
Перед Богом помолюся
За всі скоєні гріхи.
Перед смертю поклонюся,
Що не відмовилась прийти.
Мне, б, до тебя дотронуться рукой...
К дыханью прикоснуться очень нежно...
Но, как же далеко ты, Боже, мой!..
Меж нами -- жизни океан безбрежный...
Хочу купаться в ливнях тёплых слов
И взгляд ловить, и чувствовать, что рядом...
И полыхать дыханием костров,
И музыкой любви, и звездопадом!..
Коснуться плеч твоих, коснуться твоих рук
И пальцев тех, что струны пробуждают --
Жизнь музыке дают... Струн превосходен звук!..
Как трели соловья он слух мой услаждает!...
Под перебором пальцев рвётся ввысь
Мелодия... В ней ключ к любви и вечность,
Ведь, звуки, те, что только родились --
Все сразу покоряют бесконечность...
Всей мудрости не хватит, чтоб прочесть
Загадки неизведанной Вселенной...
Но, если мысль материальна, значит есть
Надежда на свершенье... Непременно!!!
(инет)