хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «японія»

Філософський відступ...

Дякую за чудовий малюнок шановному користувачу "Адамант"

                                                                             Тільки-но зайшов

                                                                              Місяць, як сніг, який випав,

                                                                              Освітив поля

                                                                               Коло селища,

                                                                               Білим яскравим світанком

                                                                                     САКАНОЕ-НО КОРЕНОРІ

                                                                                        (початок Х століття)

ТОЙ, ХТО ПЕРЕМІГ СТРАХ

      Тадзіма-но Камі навчав Сьогуна майстерності фехтування.       Одного дня до нього прийшов охоронець Сьогуна і попросив навчити його як поводитися з шаблею. - Я за тобою уважно спостерігав, - відповів Тадзіма-но Камі, - і думаю, що ти сам майстер фехтування. Перш ніж узяти тебе до себе в учні, я прошу тебе сказати, у якого майстра ти навчався цьому мистецтву.      Охоронець відповів: -  Я ні в кого не навчався. -  Ти мене не обдуриш, - відповів вчитель. - У мене гострий погляд, і він ніколи мене не підводить.-  Не хочу суперечити Вам - відповів охоронець, - але я дійсно нічого не знаю про фехтування.      Декілька хвилин вчитель фехтував з охоронцем, потім зупинився і сказав:- Так ти кажиш, що ніколи не вчився фехтувати? Я вірю тобі на слово. Але відчуваю, що ти все ж майстер. Розкажи мені про себе.-  Ну добре. Коли я був дитиною, один самурай сказав мені, що чоловік ніколи не повинен боятися смерті. Я боровся із страхом смерті доти, поки це питання перестало мене цікавити. - Ось у чому справа! - вигукнув Тадзіма-но Камі . - Головний секрет майстерності - у звільненні від страху смерті! Такій людині тренуватися не потрібно. Ти вже майстер.

     Непросвітлений чоловік завжди сповнений занепокоєння. Він схожий на того, хто борсається у воді, не уміючи плавати. Він лякається. Тому тоне. Він прагне триматися на плаву. Тому тоне ще глибше. Аби він відкинув свій страх і дозволив собі тонути, то його тіло саме спливло б на поверхню.

 Одного дня чоловік впав у річку в той момент коли з ним трапився епілептичний напад. Прийшовши до тями, він із здивуванням виявив, що лежить на березі річки. Напад, що відкинув його у річку, також врятував йому життя, бо визволив від страху потонути... Це і є прояснення.

СМЕРТЬ ПІЛОТА-КАМІКАДЗЕ

      Кендзі був японським пілотом-камікадзе. Він готувався віддати своє життя за Батьківщину, але війна закінчилася раніше, ніж він передбачав, і в нього не виявилося можливості гідно померти. Тому пілота охопила депресія, в нього пропав усілякий інтерес до життя. Він безцільно тинявся містом, не знаючи до ладу, чим себе зайняти.       Одного дня він почув, що злочинець захопив у заручники літню жінку в її квартирі на другому поверсі. Поліція не наважувалася увірватися в квартиру, бо злочинець був озброєний і дуже небезпечний.       Кендзі увірвався до помешкання та зажадав аби злочинець відпустив жінку. Зав'язалася бійка, у якій Кендзі вдалося убити злочинця, але сам він при цьому отримав смертельні поранення. Деякий час опісля того він помер у лікарні; на його обличчі грала задоволена посмішка. Здійснилася його мрія про гідну смерть.

        Лише той може творити добро, хто перестав боятися смерті.

ВАЖКЕ НАВЧАННЯ ДЗЕН

       Мамія врешті-решт став дуже відомим майстром дзен. Але навчання давалося йому нелегко. Коли він був учнем, вчитель попросив його зобразити звук хлопка однієї долоні.       Мамія дуже старався, він постився і майже не спав, щоб лише знайти правильну відповідь. Але майстер ніколи не був задоволений. Одного дня він навіть сказав: - Ти недостатньо працюєш. Ти дуже любиш комфорт, дуже прив'язаний до всього хорошого в житті, ти навіть дуже прив'язаний до того, щоб знайти відповідь якнайскоріше. Краще б ти помер.       Наступного разу Мамія зробив перед майстром драматичний вчинок. Коли його попросили змалювати звук хлопка однієї долоні, він впав на підлогу і прикинувся мертвим. - Ну добре, - сказав майстер, - ти помер. Але як щодо бавовни однієї долоні?       Розплющивши очі, Мамія відповів: - Я не зміг знайти відповідь на це питання. Почувши це, майстер заволав від гніву: - Бовдур! Мертві не розмовляють. Забирайся звідси!

 Ти можеш не бути просвітленим, але будь хоча б послідовним!

Першоджерело: де Мелло Энтони. Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций. Перев. с англ. О. Вишмидта. - К.: "София", 2004; М.: ИД "София", 2004. - 240 с.


P.S. Аби отримти можливість оглянути малюнок у більшому розмірі, натисніть на "нік" власника. Запропоновані тут оповідки прошу розглядати як такі, що можуть бути цікавими у історичній ретроспективі та при вивченні академічного курсу філософії. Мені самому не довелося практикувати які-небудь східні методики самовдосконалення (якщо це Вас зацікавить).

P.P.S. Особисто в мене викликала інтерес загальна філософська лінія, яку тут можна простежити, тож як і завжди, я спробував підібрати музику, яка б резонувала з прочитаним... Але її прслуховування вимагає належного сприйняття. smile

P.P.P.S. Виконавцем композиції є Коку Нішимура (взято з його альбому "Кьотаку"). "Кьотаку" перекладається як "Дзвіночок порожнечі". Нішимура - дзенський чернець, що належить до ордена Фуке (школа Ріндзай). Ченці ордена практикують Дзен, гру на флейті "сякухаті" та бойові мистецтва. Окрім гри на флейті та медитації Коку Нішимура є також майстром китайського Кендо і Карате. Ви маєте змогу послухати композицію, зіграну на флейті довжиною 3 сяку (91 см).


93%, 26 голосів

7%, 2 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Звернення!

Привіт всім шанувальникам Японії!
*rose*
Тим, хто цікавиться мандрівками і культурою!
*hypnosis*
А також просто тим, хто мене особисто знає:0) !
*letsrock*

Подивитися фотографії можна тут:
http://picasaweb.google.com/anastasiia.nedobytkina
http://fotki.yandex.ru/users/A-N-25/album/911/

Пробачте, за публікацію лише незначної інформацію, відносно відзнятих мною подій, це пов"язане скоріше з економією часу. Але якщо Вам справді цікаво буде знати- пишіть, спробую допомогти!

І ще, мені справді цікаві і важливі Ваші коментарі, думки:0)!
Вони, так би мовити, спонукають до дії і надихають!

Принаймі ще кілька років я планую провести в Японії, тому тим, хто збирається відвідати цю країну- обіцяю підтримку! Щасти усім!

100%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Міфи про японію (Ч.1)


Мифы Японии

Статья, которая ответит на многие ваши вопросы о Японии, ответы на которые вы, возможно, хотели узнать. Плюс развеем некоторые стереотипы о Японии.

Вопрос: Долго удивлялся, почему Япония называется 'Japan' по-английски. Знаю, почему Корея называется 'Korea', несмотря на то, что по-корейски это звучит как 'Hanguk'. Разъясните, пожалуйста, этимологию слово 'Japan', почему не 'Nihon'?
Ответ. Слово 'Japan', возможно пришло из португальского или голландского. Моряки, торговцы и миссионеры из Португалии – первые представители Запада, посетившие Японию, и они уже называли ее Зипангу ('Zipangu') или Джипангу ("Jipangu"), поскольку слышали, что на севере Китая ее называли Джипенкуо ('Jihpenkuo' ). Еще по одной теории это слово произошло от голландского "Japan" (Джапан), которое взято от слова "Yatpun" (Япун), используемое жителями южного Китая. Поскольку название появилось еще до того, как появилось само понятие политкоректности, португальцы и голландцы не были нисколько не заинтересованы в том, чтобы использовать японские слова "Nippon" (Ниппон) или "Nihon" (Нихон).

Вопрос: Почему на вишневых деревьях нет вишен?
Ответ: Существуют два вида вишневых деревьев. Один вид выращивают из-за их красивого цветение (sakura – сакура), а другой – из-за фруктов (sakuranbo – сакуранбо). Если вы приглядитесь внимательнее к сакуре, то заметите маленькие вишенки.

Вопрос: Почему японцы говорят, что женщине нужно вынашивает своего ребенка ДЕСЯТЬ месяцев?
Ответ: Нет, японские дети такие же, как и мы. Японцы считают не календарные месяцы, а лунные, которые состоят точно из 28 дней. Эти несколько дней в конце каждого из 9 месяцев составляют еще один дополнительный месяц. Вот откуда появились 10 месяцев (беременность длиться 40 недель = 10 раз по 4 недели = 10 месяцев)".

Вопрос: Почему японцы говорят, что у них синие сигналы светофора, хотя на самом деле они зеленые?"
Ответ: Согласно книге "Япония от А до Я: Тайны повседневной жизни с объяснениями Джеймса и Мичико Вердаман", первые сигналы светофора в Японии были не зеленые, а синие. Однако синие огни было трудно различить с большого расстояния, поэтому их заменили на зеленые. Вардаман говорит, что обычай ссылаться на синие огни светофора сохранился еще с тех времен.
Вроде бы это звучит разумным объяснением, однако проблема в том, японцы могут сказать "зеленый" и предметы (например, огурцы, шпинат, и иногда на траву), которые на самом деле синие. Просто исторически сложилось так, что японцы считали зеленый цвет оттенком синего. Например, китайский иероглиф, обозначающий синий цвет (произносимый как ao), состоит из двух символов iki (жизнь) и i (водоем, колодец) и ссылается на цвет растений, которые росли вокруг водоема, т.е. цвет между зеленым и синим. Когда китайцы увидели этот иероглиф, они сказали, что он означает "зеленый", а японцы – "голубой". В японской книге красок говорится, что существуют четыре третичных цвета: красный, синий, белый и черный, а все остальные цвета являются оттенками этих четырех. Иероглиф Ao, однако, - это вид идеального синего, на полпути между зеленым и синим. Небо считается синего цвета, но синий является оттенком ao, также как и огни светофора. листья деревьев считаются зелеными, но и зеленый тоже оттенок ao, также как малиновый считается оттенком красного. Еще одной интересной особенностью различного понимания цветов является то, что японские дети всегда рисуют солнце красным, а не желтым.

Міфи про японію(Ч.2)

Вопрос: Почему японские школьницы носят матроски?
Ответ:
Конечно, очевидным ответом является то, что они все работают в многомиллиардной порно-индустрии и заставляют, таким образом, сходить по ним с ума людей с деньгами, однако, на самом деле, впервые униформа моряков появилась в Европе. Она основана на униформе британских военно-морских сил, которая появилась впервые в 17 столетии и стала популярной в Европе после того, как еще пятилетнего принца Эдварда (позднее он стал Эдвардом V Английским) сфотографировали, когда он был одет в эту форму. Поскольку форма стала очень популярной как среди мальчишек, так и среди девочек, ее в скором времени адаптировали в качестве школьной формы. В начале 20-го столетия, когда в Японии внедрялись западные идеалы, правила и нормы, на Европу смотрели как на модель образовательной системы, поэтому позаимствовали черную униформу военного стиля для мальчиков и матросскую форму – для девочек.

Вопрос: Многие японцы говорили мне, что видят "кролика на луне" среди лунных кратеров, а не человека. Где же кролик?
Мифы Японии

Мифы Японии

Ответ: Вы видите кролика, готовящего рисовые лепешки на снимке сверху? Японцы и китайцы видят в центре луны не улыбающееся лицо, а именно кролика. Они не только видят там кролика, но и верят, что он готовит mochi (мочи - рисовые лепешки). Происхождение этого верования – это игра слов. Слово mochizuki имеет двойное значение в японском языке. И, несмотря на то, что пишется по-разному, оно может обозначать или "готовящий рисовые лепешки" или "полная луна".

Вопрос: Почему навесные двери в японских домах открываются наружу, а не внутрь?
Ответ: Потому что дверь, открывающаяся внутрь, собьет обувь, поставленную возле переднего входа.

Вопрос:Всегда удивлялся тому, что японцы постоянно заглядывают в словарь. Слова там расставлены не в алфавитном порядке, так как они находят нужные им слова?
Ответ: У японцев существуют всего два вида словарей: обычные, где слова расположены по звучанию, основанные на системе фонетической записи хирагана (hiragana), и словарей kanji. Чтобы найти слово в словаре kanji, вам нужно подсчитать количество штрихов в иероглифе. Словарь kanji написан не так удобно, как английский алфавит. Иероглифы записаны серией штрихов кистью (или пером). Иероглиф в kanji может содержать любое количество штрихов от одного до 30.

Вопрос: Почему в Японии столько много велосипедов с визжащими тормозами?
Ответ: Вообще-то есть веская причина существования этих визжащих тормозов. Поскольку 90% всех велосипедных звонков в Японии сломаны, шум является эффективным способом предупреждения пешеходов о приближающемся велосипедисте.
Мифы Японии

Вопрос: Почему в хайку ровно 17 слогов?
Ответ: Чтобы понять структуру хайку, очень важно понять лингвистическую разницу японского и английского языков, поскольку это оказывает сильное влияние на вид поэзии соответствующий двум языкам. Две из самых важных характеристик в английской поэзии – это рифма и счет, которые практически не слышны в японской поэзии, опирающейся, в основном, на размерность.
Причина недостатка рифм заключается в том, что в японском языке очень ограниченное количество звуков, и практически все слова заканчиваются гласными, поэтому рифмованные слова не оказывают такого же влияния, какое они имеют в английском языке. Использовать счет тоже нельзя, поскольку японцы произносят все слоги в слове с одинаковым ударением. Вместо того чтобы использовать рифмование слов и счет в своей поэзии, японцы сконцентрировали внимание на морах (вид метрического стихосложения, который в грубом приближении соответствует английским слогам).

Вопрос: Почему возле торговых автоматов с закуской практически никогда нельзя увидеть ни одного человека, хотя эти аппараты стоят практически на каждом углу?
Ответ:Хотя на этот счет не существует никаких табу, кушать во время ходьбы в Японии считается проявлением плохих манер, поэтому люди не привыкли покупать еду в торговых автоматах.

Самурай (частина 2)

Інші слова

Слово "самурай" має також ряд інших синонімів. Серед них:

  • Буґейся (, "людина бойових мистецтв") — поетична назва вояка;
  • Буке (, "військовий дім") — поняття для позначення самурайського (військового) роду або члена цього роду;
  • Сі (, "муж") — скорочення від "бусі";
  • Мононофу (, "військовий", "вояк") — стародавнє японське слово для позначення військового;
  • Муся (, "вояк") — скорочення від "буґейся" ();
  • Цувамоно (, "воїн", "солдат") — стародавнє японське слово для позначення солдата.
Класичне зображення самурая як лучника-вершника ("Ілюстрований звід про війну останніх трьох років", 1347 рік, Токійський національний музей)

Генеза самурайства остаточна не з'ясована, оскільки в науці немає загальноприйнятого визначення терміна "самурай". Питання, чи можна вважати всіх військовиків стародавньої Японії до-хейанського періоду самураями, залишається дискусійним. Японські радикальні історики виводять початки самурайства з 45 століття від родів військових родів Мононобе і Отомо, однак згадок власне про "самураїв" у джерелах цього періоду немає.

Традиційною є теорія, яка датує появу самураїв кінцем 10 — початком 11 століття. В цей час японський уряд відмовився від державної армії, а проблеми які необхідно було вирішувати збройним шляхом успішно розв'язував силами "приватних військ" членів того ж уряду. Ці "приватні війська", які становили гвардію того чи іншого аристократа, складалися з синів повітових урядників або дітей заможних сільських родин. Аристократ і його гвардійці перебували у системі лояльностей, яка нагадувала сюзеренсько-васальну систему середньовічної Європи. За вірну службу вояк такого "приватного війська" отримував наділ землі, а його господар-аристократ — відданого підлеглого-слугу. Воїни таких гвардій називалися "служаками" — тобто "сабураями" або "самураями" (від японського слова сабурау, самурау — служити). Вони утворювали разом із сюзереном самурайський рід (), який тримався переважно на кровно-споріднених зв'язках.

Голова роду переважно проживав у столиці, а більшість його самураїв — у підконтрольних йому землях. Інколи столичні аристократи добровільно або, переважно з політичних причин, примусово полишали столицю і оселялися у власних приватних володіннях, чим укріпляли свої позиції у провінції та ставали справжніми самурайськими ватажками "на місцях". Із занепадом центральної влади наприкінці 11 століття саме ці ватажки змогли зосередити важелі реальної влади у регіонах, і захопити лідерство у країні.

Оскільки обов'язками самураїв було виконання наказів сюзерена і охорона його володінь, їх життя було нерозривно пов'язане з політичними розбірками і війною. Розвал виконавчої вертикалі у пізню епоху Хей'ан став причиною частих міжусобиць столичної аристократії і, як наслідок, загострення конфліктів у провінції. Політичні інтриги у Кіото відгукувалися кровопролитними внутрішніми війнами і бунтами, серед яких найвідомішими були повстання самурайських лідерів Тайри но Масакадо у регіоні Канто (931940) та Фудзівари но Сумітомо у регіоні Внутрішнього японського моря (931-941), смути років Хоґен (11561158) і Хейдзі (1159).

Окрім міжусобиць самураї постійно брали участь у зовнішніх війнах проти аборигенних жителів Східної Японії — прото-айнських племен емісі. Від останніх японці запозичили кінну тактику ведення бою, головну зброю — лук і стріли, шаблевидний "кавалерійський" меч та ритуал самогубста сеппуку. Більшість з цих атрибутів стали невід'ємними символами самураїв майбутнього, а сполучення "лучник-вершник" () перетворилося на синонім слова "самурай".

Сумурай (частина 1)

Самурай

Слово "самурай" (,) походить від японського слова "сабураі" (, "слуга"), що є похідним від дієслова "сабурау" (, , "служити").Один з перших записів про сабураїв міститься у "Збірнику пісень давнини і сьогодення" (, 901-914). У ньому вони згадуються як прості слуги у господарстві вельмож. Однак у джерелах 11 століття сабураі — це вже озброєна прислуга, завданням якої є охорона сюзерена — принца, чиновника, аристократа, настоятеля буддистського храму чи священника синтоїстського святилища .На середину 12 століття сабураями почали називати не озброєних слуг, а знатних військовиків, які посідали високі 5 і 6 чиновницькі ранги у всеяпонській 32 ранговій системі. Наприкінці 12 століття словом "сабураі" позначали вже винятково елітних воїнів — полководців знатного роду або прославлених солдатів-шибайголов.У 13 столітті сабураі складали окремий стан, характерними рисами якого було наявність земельного володіння та прислуги, а також виконання військової служби вершника. Вояки, які не відповідали зазначеним критеріям не мали права називатися сабураями. Однак криза японської центральної влади у 14 столітті стала причиною розширення поняття "сабураі", яке почали використовувати для означення обезземелених воїнів-вершників, а, згодом, і їхніх васалів.На 1516 століття, коли Японія поринула у епоху безперервних міжусобних війн, "сабураями" позначали будь-якого вояка. Ним міг бути і родовитий полководець, і озброєний селянин, і, навіть, розбійник-головоріз. У цей же час мала місце фонетична зміна слова "сабураі" (,) — його почали вимовляти як "самураі" (,). Ця зміна була остаточно закріплена на письмі напочатку 18 століттяперіод Едо (1603-1867) з'являється перше законодавче визначення "самураїв". Під ними розуміли елітних слуг сьоґуна, провінційних володарів і їхніх найзначніших васалів . Решта колишніх військовиків і солдатів країни, які входили до найпривілейованішого стану "мужів" (), називалися не "самураями", а "вояками" — бусі ().Сьогодні самураями часто називають усіх військовиків Японії середньовічної і нової доби. Такий підхід можна зустріти у науково-популярній або художній літературі. Однак у професійних наукових працях використання терміну самурай є більш виваженим, оскільки враховується змістове навантаження слова "самурай" у конкретний історичний період.

Бусі

Часто синонімом поняття "самурай" виступає слово "бусі" (, "військовий муж", "вояк"). Однак ці терміни не є абсолютно тотожними.Перше використання слова "бусі" міститься у "Продовженні Анналів Японії" (, 721) і немає відношення до феномену самурайства. Термін "бусі" вживається як антонім до слова "цивільний чиновник" . Лише з кінця 11 століття слуг-сабураїв почали асоціювати із військовими — "бусі".У середині 12 століття смислові навантаження слів "самурай" і "бусі" співпадали. Проте вже наприкінці того ж століття, у зв'язку із оформленням законодавства першого сьоґунату, сфера застосування даних понять була чітко розмежована. Терміном "самурай" позначали елітного воїна, а словом "бусі" решту японського воїнства.

У 15 - 16 століттях ці два слова знову стали синонімами, однак після встановлення сьоґунату Токуґава і створення нового законодавства, поняття "самурай "знову було атрибутовано до найзаможніших верств японського суспільства. Тобто, у 17 - 19 столітті кожен вояк зі стану "мужів" () належав до бусі, але не кожен бусі міг бути самураєм.

На сьогодні обидва поняття — "самурай" і "бусі" — часто використовуються як взаємозамінючі, але така практика є недостатньо виправданою з огляду на історію і смислове навантаження обох термінів.


40%, 2 голоси

40%, 2 голоси

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коротко про манга

Коротко про манга

сторінка з манги СолаСлово «манга» доволі багатозначне. Це і політичні карикатури в газетах, і досить популярні в усьому світі японські мальовані мультфільми. Але для японця це, перш за все, комікси. 4,5 млрд. одиниць книжково-журнальної продукції друкується в Японії щороку. Чверть цього числа – це комікси, що видаються у вигляді журналів або книг. Десятки видавництв щотижня постачають на книжкові ринки яскраві журнали, що за товщиною конкурують з телефонними книгами. Кожен з них містить по 10-15 різноманітних історій, які друкуються з продовженням у кожному наступному номері. Значна їх частина розрахована на дитячу аудиторію. Є комікси для хлопчиків, і комікси для дівчаток. Їх зміст помітно різниться. Разові тиражі найпомітніших з них досягають 3-5 мільйонів. Проте, також є манга для юнаків та дівчат, чоловіків і жінок. Також є десятки спеціальних видань, що присвячені науковій фантастиці, пригодам із життя роботів, космонавтів або гангстерів, уфології, демонології, азартним іграм, спорту...

Манга, що користується попитом, видається у вигляді книг (нерідко серіями у 10-20 томів), що розходяться країною десятками мільйонів примірників. А на основі кращих з них створюються багатосерійні мультфільми аніме.

Півстоліття тому комікси видавалися лише для дітей. Дорослі ж надавали перевагу газетам і книгам. Зараз же у світ манги втягнулося практично все доросле населення країни. Журнали коміксів можна зустріти скрізь. Десятки назв на вибір пропонують книжкові магазини і газетні кіоски. Для тих, хто не уявляє ночі без улюбленого чтива, цілодобово працюють книжкові автомати з продажу манги. Якщо виходити з того, що в країні щорічно видається понад мільярд екземплярів манги, то на кожного дорослого і дитину припадає по 10 журналів, а на родину – 27. Проте самі лише ці цифри ще не відображають масштабів повального захоплення коміксами. Бо багато хто, прочитавши свіжий випуск, залишає його на задньому сидінні автобуса, на багажній поличці потяга, на столику в кафе. І до покинутої манги одразу тягнуться руки нового читача. Нерідко можна побачити дорослого, який з захопленням гортає журнал для школярів. Опитування, які провели в ряді японських університетів, показали, що з десяти найпопулярніших серед студентів періодичних видань чотири належать до манги. Середньостатистичний читач «проковтує» мангу на 320 сторінок за 20 хвилин. Іншими словами, на кожну сторінку коміксів японець витрачає 3,75 секунди, встигаючи при цьому вловити прочитане досить добре. І справа тут не в якомусь особливому таланті. Просто японська манга помітно відрізняються від американських і європейських коміксів.

Техніка створення манги наближена до японського кінематографу – принципи символізму, ті ж прийоми розкадрування, монтажу. Якщо американських художник прискіпливо проробляє всі деталі картинки, то для автора манги досить лише натяку. Запитально піднята брова героя говорить японському читачеві значно більше, ніж багатослівні коментарі в американському коміксі. Як і японська поезія, мистецтво манги тягнеться до цінностей несказанного. Час дії вони показують, наприклад, малюючи за спинами героїв сонце, що сходить чи заходить; місце дії – фоном, на якому відбувається подія; настрій – малюнком зламаної гілки, листка що падає, сльози, яка котиться по щоці. Тому японський читач не розглядає кожну картинку, вчитуючись у слова діалогу. Він пробігає поглядом по сторінці, сприймаючи її як єдине ціле, проковтує історію як порцію гарячої локшини – не жуючи.

Вміння працювати не тільки з текстом, а й з зображуваним рядом, увійшло, можна сказати, в генетичний код японців. Бо вся історія цієї країни пов'язана з ієрогліфікою – писемністю, яка наближена до картинки набагато більше, ніж будь-яка азбука світу.

Проте, феноменальна любов японців до манги пояснюється не тільки традиційним наданням переваги картинці над текстом. Манга відкриває японцеві вікно у нездійсненне. В бетонних лабіринтах урбанізованої Японії дітям не залишається місця для ігор. Манга дозволяє подумки насолоджуватись простором. Школа робить з дитини суворо стандартизовану деталь для конвеєра масового виробництва. В читанні коміксів молодь знаходить відповіді на питання особистості, яка пригнічується. Зайнятий з ранку до вечора в конторі або на виробництві дорослий японець у читанні манги шукає для себе можливістю розслабитись, помріяти про щось, не пов'язане з роботою. Манга для японців – не просто легке чтиво. Це наркотик, що затягує не гірше за героїн чи гашиш. Ось чому відкинувши щойно прочитаний журнал для дітей японець тягнеться до нового випуску манги, мріючи знову зануритись у світ фантазії.

Феномен популярності коміксів в Японії привернув увагу видавців, які за своїми інтересами дуже далекі від створення розважального чтива. Першими нові прийоми освоїли історики, що створили шкільні підручники, зміст яких ставав досить доступним навіть для найтупішого. Потім у вигляді манги стали виходити і деякі книги на кшталт серії «Життя чудових людей».

Легкість засвоєння матеріалу, який викладено у картинках, просто приголомшує. Враховуючи це, японські видавці почали видавати серію книг «основи економіки». Складні економічні поняття розкривалися художниками манга в конкретних ситуаціях як цікавий пригодницький сюжет. Будь-яку книгу з цієї серії можна перегортати за годину-дві. При цьому в голові залишаються чіткі формулювання економічних законів, схеми маркетингу, принципи взаємодії ринкових механізмів.

Будівельна фірма «Тайсей» випустила для своїх робітників комікс-інструкцію із застосування нової технології в будівництві багатоповерхових будівель з залізобетону. Страхова фірма «Сумітомо» оформила у вигляді манги коментарі до важких випадків визначення величини страхових виплат при ДТП. А машинобудівельне підприємство «Марудзюн» скористалося послугами художників манга для створення нового каталогу запасних деталей. Психологи, вихователі і дослідники в один голос стверджують, що комікси здатні передавати інформацію набагато ефективніше, ніж «голий» текст. Манга виробляє у читачів здатність швидко схоплювати «суть» проблеми, не покладаючись на принципи лінійної логіки. Саме у манзі експерти бачать причини того, що юне покоління в Японії з таким успіхом оволодіває комп'ютерами і основами програмування.

Прорив сходу- АНІМЕ

Оригінальна стаття була опублікована в журналі «Nipponia» № 27 за 2003 рік, стор. 14-16.

Автори: Торікай Шін'ічі, Комацу Мегумі.
Фото: Нішіда Міцуйоші, Сугавара Чійоші.
Інші фото надано Адміністративним районом Сугінамі, Токіо;
Організаційним комітетом ярмарку коміксів.

 

Аніме причаровує дітей та дорослих десятиріччями, проте сам жанр не стоїть на місці – комерційний і розважальний аспекти аніме продовжують розвиватися завдяки зусиллям багатьох компаній та художників.

Сила сюрпризів та відкриттів
Музей Джіблі, Мітака

Тоторо, персонаж аніме, вітає відвідувачів при вході до музею Джіблі. Директор музею – Міядзакі Хаяо, режисер «В полоні у духів» – фільму, що отримав премію Оскара за кращій повнометражний анімаційний фільм на 75-й церемонії вручення нагород Американської академії кіномистецтв. На вході до музею є вивіска зі словами Міядзакі: «Коли ви заходите до музею Джіблі, ви потрапляєте у казку, де ви – головний персонаж». Музей розташований в Мітака, місті, що знаходиться трохи західніше від центрального Токіо.

Музей дозволяє вам вивчити аніме виробництва студії Джіблі, компанії, що заснована паном Міядзакі та його партнерами. Всередині будівлі ви пересуваєтесь по лабіринту в світі аніме, до того ж кожен експонат приховує в собі якийсь сюрприз чи відкриття. Відчините двері – і, можливо, ви побачите себе самого, чи, принаймі, своє відображення у дзеркалі. Персонажі аніме Джіблі ховаються, вичікуючи слушної нагоди, щоб зненацька вискочити. Викопні рештки вимерлих морських тварин – трилобіти – приховані серед каміння. Як і сказано на вивісці Міядзакі, в цьому музеї ви стаєте героєм чи героїнею анімаційної казки.

Один з кращих експонатів, на думку дітей, це велетенський м'який кіт-автобус на другому поверсі. Дітям з ним весело та затишно, вони стрибають вгору-вниз, смикають кота за хвіст, і взагалі роблять все, що заманеться. На даху музею стоїть вояк-робот, виставлений там з якоїсь таємничої причини. Він нерідко виступає в якості фону для фотографування.

Постійні експозиції включають в себе зал під назвою «Місце народження фільму». Тут ви побачите приладдя та матеріали для створення анімаційних фільмів, а також стіл, що завалений напівготовими малюнками. Триває процес створення аніме? В атмосфері відчувається напруження, нібито режисер Міядзакі намагається щосили перетворити якусь свою задумку в кадр аніме. А в підвалі, в кінотеатрі «Сатурн» демонструються короткі оригінальні анімаційні фільми.

Квитки до музею придбаються за попереднім замовленням. Щоденний ліміт відвідувачів 2400 чоловік, а одночасно в музеї може знаходитися до 600 чоловік. Обмеження кількості відвідувачів надає кожному з них можливість найбільш повно дослідити музей.

Фото 1

Фото 2

Фото 3

Фото 1. Спіральні сходи і повітряна алея
музею створюють піднесений настрій.
Фото 2. Кіт-автобус – м'який та пухнастий.
Фото 3. Вояк-робот на даху музею.

Тривимірні герої аніме чекають на відвідувачів. Відчинено з 10:00 до 18:00, вихідний – вівторок.
Веб-сайт (англійською мовою дається тільки інформація про наявність квитків): www.ghibli-museum.jp  © Museo d'arte Ghibli

Центр створення аніме
Адміністративний район Сугінамі, Токіо

Кажуть, ніби японська аніме-індустрія оцінюється в 5 трильйонів йєн. З приблизно 440 компаній-виробників аніме близько 80% розташовано в Токіо. Багато з них з'явилися ще на світанку буму аніме в адміністративному районі Сугінамі, що знаходиться в західно-центральній частині Токіо. Більш половини анімаційних компаній Японії розташовані тут або в сусідньому муніципалітеті, адміністративному районі Неріма.

В 2000-му році муніципальна адміністрація Сугінамі вийшла з ініціативою, запропонувавши визнати той факт, що виробництво аніме являє собою важливу галузь японської економіки. Для подальшого просунення індустрії спільно з аніме-компаніями був розроблений «Проект аніме-раю для Сугінамі». Програма включає щорічний анімаційний фестиваль, що організований місцевою адміністрацією та аніме-компаніями, а також поїздки до центрів створення аніме для дітей початкових та середніх шкіл міста. Інші програми також дають місцевим мешканцям можливість ознайомитися з індустрією.

По громадській та приватній ініціативі ті, що навчаються, проходять піврічний курс в центрах створення аніме. Програма розпочалася в 2002-му році. Муніципальна адміністрація також співробітничала з місцевою компанією в створенні першого спільного аніме «Сайонара Мідорігайке». Випущений в липні 2003 р., він вирізняється місцевим колоритом Сугінамі.

Адміністративний район Сугінамі зараз закликає державний уряд заснувати архів анімаційних фільмів для збору матеріалів, проведення досліджень, та навчання майбутніх аніматорів. Основним призначенням архіву буде просування анімації як ключової індустрії і підвищення рівня анімаційної поп-культури. Адміністративний район Сугінамі пропонує виділити кошти, на які можна побудувати архів на території району. Ці спорудження перетворять адміністративний район на центр створення аніме.

Фото 4

Фото 4. В муніципальній бібліотеці Сугінамі дисплеї дохідливо пояснюють процес створення аніме. (Бібліотека не працює по понеділках).

Фото 5

Фото 5. Кадр з фільму «Сайонара Мідорігайке», першого аніме, що створено в співробітництві з адміністрацією району Сугінамі. Він наявний в продажу на відеокасетах та DVD-дисках, фільму притаманний особливий колорит Сугінамі. Веб-сайт з інформацією про адміністративний р-н Сугінамі (на японській мові.): www.city.suginamy.tokyo.jp

Фестиваль манга щопівроку збирає все більш шанувальників
Ярмарок коміксів

64-й Ярмарок коміксів проходив у серпні 2003 р. в Токіо Біг Сайт, виставковому центрі, що за розміром дорівнює 12 футбольним полям. Ярмарок, що називається також Коміке чи Комікет, дозволяє окремим художникам або невеликим творчим колективам продемонструвати книги коміксів, які вони вже опублікували. В ярмарку взяли участь 36 000 чоловік. Відвідали ярмарок близько 400 000 чоловік, що є неймовірно великою кількістю, враховуючи той факт, що Коміке тривав лише три дні.

Виставковий центр був переповнений стендами, на яких виставлялися манга та матеріали, що пов'язані з анімацією, надані окремими особами чи групами за інтересами. Тисячі відвідувачів насолоджувалися ярмарком – деякі захоплено гортали манга, решта жваво перемовлялися з учасниками. Декотрі жінки були одягнені в маскарадні костюми персонажів аніме, закликаючи людей до своїх стендів. Таке перевдягання в персонажів називається «костюмована гра» (скорочено косплей, або на японській лад – коспуре).

Коміке став важливою подією. В першому з них, що проходив в 1976 р. у невеликому виставковому залі в Токіо, взяли участь 32 чоловіка, а відвідувачів було не більше 700 чоловік. На протязі наступних 27 років манга та аніме отримали бурхливий розвиток.

Коміке – це карнавал, а також місце, де мангака-початківці можуть оцінити, наскільки публіці подобаються їхні історії та художні навички. Що не кажи, більшість з 460 000 чоловік, що прийшли на виставку, є справжніми знавцями манга.

Кожен з цих ярмарків приваблює до себе все більше шанувальників аніме та манга, а також надихає людей і самим спробувати свої сили в манга. Декотрі художники-початківці, що брали участь в минулих виставках, зараз професійно працюють в цій індустрії.

Фото 6

Фото 6. Коміке – це триденний фестиваль, що проводиться щорічно в серпні та грудні. Кожен день присвячується окремому аспекту світу манга – відеоігри, аніме та креативна манга.

Анімація з людським підходом
Ямамура Коджі, режисер фільму «Голова-гора»

«Голова-гора (Атама Яма)» режисера та художніка-аніматора Ямамури Коджі став номінантом в категорії «кращий короткометражний анімаційний фільм» на 75-й церемонії вручення нагород Американської академії кіномистецтв в 2003-му році. Він отримав нагороди в багатьох країнах, включаючи гран-прі Аннесі за кращій короткометражний фільм на міжнародному фестивалі анімаційних фільмів Аннесі у Франції. Цей фестиваль є свого роду старішим та найкрупнішим фестивалем в світі.

Ямамура почав створювати анімаційні фільми, коли був учнем середньої школи, а по закінченні університету Токіо Джюкей працював здебільшого над короткометражними анімаційними фільмами для дітей. Фільм «Голова-гора» отримав визнання в багатьох країнах, став улюбленою розвагою для дітей та дорослих.

Ця історія почалася з ракуго (традиційних японських комічних монологів, що виконуються на сцені), і Ямамура каже, що він захоплюється ними ще зі школи. Оповідання під назвою «Атама Яма» – суцільна нісенітниця. Вкрай скупа людина поковтує кілька вишневих кісточок замість того, щоб викинути їх, і одна з них пускає пагони у нього на голові. Дерево росте, а в пору цвітіння люди приходять відпочити в його затінку. Людина гнівається і викорчовує дерево, та незабаром в цій ямці утворюється ставок, і люди приходять порибалити чи покататися на човнах. Людина настільки зневірюється, що сама кидається в ставок.

Ямамура взяв оповідання за основу, і надав йому сучасного вигляду. Майже всі малюнки він зробив самостійно – загалом більш 10 000 зображень. Його 10-хвилинний фільм супроводжується піснею під акомпанемент традиційного інструмента, що називається шямісен. Малюнки зроблені від руки, а ефект легкого мерехтіння надає фільму особливого колориту, що недосяжний за допомогою комп'ютерної графіки, яка в наш час є основним напрямком в анімаційних фільмах.

Ямамура каже: «Здається, техніка створення зображення вражає глядачів більше за сюжет і якимось чином впливає на них. В більш довгих фільмах на першому місці стоїть сюжет, але в коротких життєво важливий художній відтінок».

Він наполягає на тому, щоб його роботи називали анімацією, а не аніме: «В англомовному світі вся японська анімація типу манга називається “аніме”. Але анімація може бути чимось більшим, ніж просто манга в вигляді фільму – можна застосувати широкий діапазон прийомів, керуючи ляльками-маріонетками, формовочною глиною, рухливими шматочками розрізаного паперу і тому подібне. Ці прийоми додали більше сенсу в чимало анімаційних фільмів. В Японії для простоти заведено казати “аніме”, але я за анімацію в широкому сенсі цього слова, що означає “оживлення чогось”. Ось чому мені не подобається, коли мої фільми називають аніме».

Очі Ямамури блищать, коли він додає: «Я маю намір продовжувати створювати короткі високохудожні анімаційні фільми».

Сторінки:
1
3
4
5
6
попередня
наступна