У Луцьку на вулиці Зарічній, де колись розташовувалося село Черчиці, виявили багатошарове поселення доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періоду.

Поселення виявили під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці, відведеній під забудову. У науковій літературі інформація про нього не зустрічалася. Про це розповіли у прес-центрі ДП «Волинські старожитності».

Дослідження проводили на всій території ділянки трьома траншеями по лінії північ-південь розмірами 25х1 метр і глибиною 0,7 метра, 23х1 метр і глибиною 0,6 метра, 14х1 метр і глибиною 0,45 метра.

Ділянка, відведена під забудову займає межу багатошарового поселення, тому було закладено невеликий розкоп розмірами 8х6 метрів у її південно-східній частині.

У ході проведення досліджень виявлено одну споруду давньоруського часу ХІІ – першої половини ХІІІ століть, колекцію фрагментів кераміки пізньої бронзи – раннього залізного віку, зокрема розвали посуду лужицької культури, давньоруського часу та пізнього середньовіччя.

Багатошарове поселення є перспективним для подальших рятівних археологічних досліджень.

У складі експедиції працювали керівник Олексій Златогорський, начальник розкопу Василь Баран, художники Василь Охріменко та Андрій Бардецький, а також Дмитро Дем'янчук, Леонід Ліщук.

Довідково:

Село Черчиці вже в епоху Середньовіччя відоме за джерелами як приміський посад Луцька. До складу міста приєднане у 1959 році.

На території сучасних Черчиць зберігся горб із назвою Чернець серед боліт річки Омелянівки, на якому були церква Преображення Господнього і Спасопреображенський монастир.

Оскільки назви горба і села пов'язані зі словом «чернець», то можна припустити, що монастир виник раніше, ніж село.

Є припущення, що монастир виник на початку XV століття. Спочатку він був чоловічим, а з 1617 року – жіночим. З часом втратив підтримку та маєтності і занепав.

У 1787 році на місці монастиря була збудована нова дерев'яна Преображенська церква, що проіснувала до 1980-х років. На місці храму залишався невеликий пустир, біля нього – старовинний цвинтар.

Як залишки цвинтаря донедавна зберігалася цегляна гробниця, в якій були поховані в 1842 році дружина і син архітектора Максимова, а також був пагорбок від поховання 1894 року дружини генерал-лейтенанта Саннікова.

Черчиці розбудовувались уздовж високих корінних берегів річок Стир та Омелянівки. І сьогодні серед існуючої забудови збереглися сліди поселень від епохи енеоліту до часів пізнього середньовіччя.

Останні особливо «привабливі» для сучасних «чорних» археологів. Рятівні ж дослідження на території поселень проводяться лише другий рік експелицією ДП «Волинські старожитності».

Джерело: http://www.volynnews.com/news/interesting/u_lutsku_rozkopaly_davnye_poselennya_foto/

no comments

Так что если кто с тех краев, то отмечайтесь, скоординируемся где и как.  А послезавтра в Луцке. Юра

Молодий ведмідь й досі бігає полями під Луцьком.

Ведмедю, який невідомо звідки взявся у селі Брище Луцького району, не можуть знайти господаря. Від жодних компетентних органів досі не надійшло офіційного повідомлення про те, як до населеного пункту потрапив звір і куди доправлять тварину, після того як встановлять, кому вона належить.

Як вже раніше повідомляли «ВН», про цей випадок повідомив мешканець села Брище. Ведмідь спочатку прийшов до його подвір’я, а потім попрямував до АЗС.

На разі органи влади лише з’ясовують між собою, хто має зайнятися вирішенням цієї незвичайної проблеми.

Тим часом на місці події присутні лише міліціонери, які здійснюють охорону громадського порядку.

За словами дільничного інспектора міліції Сергія Вознюка, тварина поводить себе не агресивно.

«Працівники органів внутрішніх справ роблять все для того, аби забезпечити належну охорону громадського порядку – регулюють дорожній рух і спостерігають за ведмедем», - розповів міліціонер.

На дикого звіра зупиняються подивитися багато людей. Серед громадян навіть найшовся сміливець, який вирішив погодувати тварину. Максим розповів, що він їхав до Ковеля, коли побачив ведмедицю.

«Ми почали його фотографувати, покормили із рук. Він не є великий. Хоче гратися просто, а люди його трохи лякають. Просто шкода, якщо його забере хтось у приватні руки», - каже Максим.

Між тим, працівники міліції ще поки не знають, звідки ж взявся ведмідь. Хоча очевидці події

розповідають, що вже хтось намагався забрати тварину, стверджуючи, що у нього є всі відповідні документи на неї. Чоловіки приїхали на власному авто та подалися в поле вслід за диким звіром.

Проте деякі з очевидців з недовірою поставилися до невідомих людей і попросили у міліції підтвердити наявність таких паперів. Однак в органах внутрішніх справ про такі документи нічого невідомо.

Таким чином, ведмідь й досі залишається без власника та продовжує бігати полями між населеними пунктами Брищем та Рокинями.

Приблизно 0 15.00 звіра усипили і поселили у луцькому зоокуточку.

За матеріалами Інтернет-видання "Волинські новини" http://www.volynnews.com/news/interesting/moloda_vedmedytsya_y_dosi_bihaye_polyamy_pid_lutskom_foto/ та Ютуб http://www.youtube.com/watch?v=ha8hX-68TqI

Тирка напомнила

Побував з друзями у Луцьку! Зберіг трохи спогадів у відео. Може й вам сподобається :)))

Волынь – одна из старейших земель Киевской Руси, до наших дней сохранившая архитектурные памятники тех далеких дней. Об интересном и насыщенном прошлом этого края рассказывают древние письмена: «Повесть временных лет», «Слово о полку Игореве», «Галицко-Волынская летопись».
Программа тура:
День отъезда: выезд из Киева вечерним поездом.
1 день:
Прибытие в Луцк. Поселение в гостиницу.
Завтрак.
Переезд во Владимир-Волынский – город, основанный князем Владимиром Святославовичем в 988 году. Пешеходная экскурсия по городу: осмотр Свято-Успенского собора, заложенного Романом Мстиславовичем, основателем Галицко-Волынского княжества, Васильевской церкви, не имеющей аналогов в мировой архитектуре, Николаевской церкви, Княжей аллеи с памятником Владимиру Великому и другим киевским князьям.
Переезд в Зимнее. Посещение Свято-Успенского женского монастыря, который называют Святогорским, так как расположен он на Святой горе. Древние летописи гласят, что основан монастырь в 1001 году крестителем Всея Руси князем Владимиром. В 1006 году князь прибыл на освещение Зимненского монастыря и даровал монахам чудотворную икону Божьей Матери, которая исцелила его от слепоты. Чудотворные свойства, приписываемые иконе, проявлялись и в наши дни.
Возвращение в Луцк.
Обед.
Экскурсия по территории Луцкого историко-культурного заповедника «Старый Луцк» – замок Любарта, Свято–Троицкий кафедральный собор (1752-55 гг.), Свято-Покровская церковь (XV ст.), Кафедральный костел Петра и Павла (1606-1610 гг.), синагога (XIV ст.), монастыри бернардинцев (XVII ст.), василиан (1627 г.), шариток (XVIII-XIX ст.).
Свободное время.
2 день :
Завтрак. Выселение из гостиницы.
Переезд в Дубно – город, где развивались события повести Н. Гоголя "Тарас Бульба".
Обед.
Экскурсия по историко-культурному заповеднику, который объединил в себе 29 выдающихся памятников, иллюстрирующих историю XV-XX веков.: неприступный Дубенский замок (XV в.), Луцкая башня (XVI в.), костел монастыря бернардинцев (XVII в.), Спасская церковь, деревянная Георгиевская церковь и др.
Переезд в Тараканов. Прогулка по руинам архитектурного памятника ХІХ века – Таракановского форта.  После очередного третьего раздела Польши в конце XVIII века по линии Збараж — Броды — Берестечко — Сокаль прошла граница между Российской и Австрийской империями. Для обороны своих западных рубежей царское правительство принимает решение о строительстве системы оборонительных укреплений. Под городком Дубно для защиты железнодорожной линии Львов — Киев строится и Дубенский форт, стал более известен в наше время под названием Таракановский форт.
Переезд в Ровно. Обзорная экскурсия по городу.
Выезд в Киев вечерним поездом.
Прибытие в Киев утром.

1430 Стены Луцкого Замка сооружены по приказу Любарта - сына Великого князя литовского Гедимина. Он женился на дочери Великого князя Галицко-Волынского княжества Андрея II Юрьевича и в 1340 году стал следующим галицким князем и впоследствии перенес сюда свою столицу. 12-метровые кирпичные стены толщиной 3 метра и башни выложены в готическом стиле. Их прочность, а также отвага защитников стали залогом неприступности крепости. На протяжении последующих веков замок выдержал многочисленные штурмы и осады.

Коли був з друзями у Луцьку, ми знайшли досить цікаве видовище: занедбані квартири, але з євро-ремонтом! Такого ще не бачив - шоб отак покинули майже побудовані квартири та житло!!! Хто знає історію цих забудов? Просто стало цікаво... може хто з Луцьку...?

Світ  12 грудня 2006 17:32	Автор: Лора Ляй
Дім з химерами

Лучани неодмінно ведуть своїх гостей сюди. Як же так – показати принади Старого міста, і не побувати у диво-домі Голованів? Господар звикся до вервечки цікавих, що протоптали сюди стежку, гостинно вітає всіх. Вхід до помешкання-музею вільний, квиточків на вході не перевіряють – сам заходиш і дивишся. Коли завгодно і скільки завгодно. А подивитися є на що! Найбільше кам’яної краси зосереджено удома і на подвір’ї, але якщо пройтися вулицями Луцька, можна віднайти безліч речей, до яких приклали руку Головані. “ТУТ НЕ БУЛО НІ КАМІНЦЯ, НІ ЦЕГЛИНИ”... Господар диво-садиби 62-річний Микола Микитович звикся, що його оселю називають “домом з химерами”. Але наголошує, що для нього будинок - то є добрий вернісаж. Коли архітектор облюбував собі місце під будівництво над Стирем, тут був справжній пустир. За унікальним проектом Ростислава Метлицького на пустирі швидко виріс дім, якому судилося приймати гостей з усіх куточків світу, видозмінюватися, вбиратися у нові кам’яні шати, милуватися у водне плесо і змиритися із тим, що будівництво ніколи не закінчиться. Чи не це справжня мрія творця? “Тут не було ні камінця, ні цеглини, - згадує Микола Головань. – До всього потрібно було докласти рук”. Натомість дім перетворився на місце, де господар реалізовує себе як скульптор. “НЕ В ТІЙ ДЕРЖАВІ МИ З ТОБОЮ НАРОДИЛИСЯ, СИНУ!” Серед сотень і сотень творінь мирно співіснують ренесансні, готичні, барокові, - повністю завершені, і ті, що їх вправна рука пана Миколи ще не “роздягла” з каменю. Потроху до татової справи долучалися діти: донька Наталка – керамік і дизайнер, син Микола був добрим ковалем... На початку 80-х Микола Микитович працював у парку імені Лесі Українки. Там і досі там залишається багацько його фігур, вирізьблених із каменю, вирізаних з дерева. Досі можна розгадувати послання, закладені Миколою Голованем в образи і символи, вийняті із каменю. Підганяв, не давав жити і заохочував до праці щирий ентузіазм. Попри усі травми майстер вкладав душу навіть у найменший витвір. “Не в тій державі ми з тобою народилися, сину!”, - бувало, скрутно зітхав пан Микола, дивлячись на понівечені бузувірами роботи, і знову брався до праці. Виставка вандалізму, що її нещодавно провели у Луцьку – ніщо порівняно з тим, що судилося пережити творінням архітектора, художника-графіка, пластика, скульптора Миколи Голованя. Найвищої точки той вандалізм, за словами митця, досяг у дев’яностих. Де можна було розбити – розбивали, що горіло – спалювали… “РЕСТАВРУЙ, МИКОЛО! ХТО, ЯК НЕ ТИ?” Найбільше дісталося диво-оселі. Варто було ненадовго відлучитися з дому – на творчому подвір’ї порядкували незнайомці. Молоді п’яні компанії, відпочиваючи на березі річки, вправлялися у дурній силі, кидаючи фігури якнайдалі у річку… Реанімувати скульптури по всій області кликали завше Голованя. Бувало, за каністру бензину реставрував і чуже. “Вправляв” ногу Лесі Українці, у Теремно відновляв пам’ятник воїнам-визволителям тощо. “Хто, як не ти?”, - казали, і Микола брався за роботу. На одній з улюблених робіт вирізьблено усю сім’ю Голованів. Тато-атлант тримає стелю над обома ще маленькими дітьми і дружиною… Сина однак не вберіг. - Кожен куточок на цьому подвір’ї дихає Миколою, - каже майстер. – Роботи, створені його руками, я викупив. Тепер продовжую працювати сам. Друзі кажуть: “Тримайся, Миколо”, і я тримаюся... До 920-річчя Луцька у парку з’явився відпочинковий дитячий майданчик “Диво”, Микола Головань днював і ночував у майстерні. Працює для людей, втілюючи цікаві задуми, і не задумується, що попри відсутність регалій уже давно став найпочеснішим мешканцем Луцька.