хочу сюда!
 

Ирина

42 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 45-57 лет

Заметки с меткой «несерйозне»

І нікому не вдасться уникнути...

Добре відомо, що існує потреба в безсмертній душі, бажання жити вічно, прагнення, щоб існування особистості в часі було безкінечним, наперекір змінам і розпаду всього іншого природі. Це бажання настільки випалює людину, що мимоволі напрошується питання: а чому б не вдовольнити це бажання?
Станіслав Лем «Безсмертна душа» 

    Кожна людина хоча б раз ставила собі питання «Чи існує життя після смерті?» Сама ця фраза звучить парадоксально – смерть  це і є закінчення життя. Християнство стверджує, що людина має безсмертну душу, і пропонує два варіанти гаяння вічності після смерті в залежності від  якості земного життя. Праведниками – рай, грішникам – пекло. 
    Що ж таке рай? Це те чудесне місце, з якого вигнали колись перших людей. Там всім добре і спокійно – ходять голяка, живуть (чи що вони там роблять) мирно. Але я не хочу жити в таких умовах: просто неба, без ванної і бальзаму для волосся, без кухні з газовою плитою, без продуктів у супермаркеті, без книг у спальні, без чорних нейлонових футболок і мереживних трусів… Загалом, без всіх тих благ, якими нас порадувала цивілізація з часів написання Старого Заповіту.  А ще досить печально те, що в християнському раю немає алкоголю і сексу, бо це грішні сороміцькі задоволення.  Біблію треба терміново реформувати, а то церква втратить вірян через застарілість концепції раю.
   Що ж стосується пекла, то тут чесні вірячи в ауті – що не роби, як не живи, та «всі ми грішні», більше того – зачаті в гріху і народжуємось грішними (первородний гріх), горіти нам  в пеклі. В жахливому-прежахливому місці глибоко під землею, де грішників виварюють в смолі цілу вічність (загрозливо звучить? Не рік, на десять і не сто – ВІЧНІСТЬ!), за незгоди зі своєю совістю в земному житті.  Про ще колись Данте красиво написав у своїй «Божественній комедії», яку час від часу перечитую з поросячим захопленням – ох і жорстокі ж милосердні і добрі  християни! І для більшості християн це не просто захоплива казка, а безвідмовна істина. 
     Річард Докінз у своїй славнозвісній книзі «Бог як ілюзія» писав про людей, яким ця казочка добряче поламала психіку. Зараз у діток в молодших класах є факультатив під назвою «Християнська етика», де їм і розповідають про страшні потойбічні муки грішників в найяскравіших барвах. А діти, вони ж всьому вірять, їхня свідомість не має бар’єрів для непотрібної чи навіть шкідливої інформації, немає детектора херні в голові, який би не пропускав в юний розум інформаційний вірус, який змінить все подальше життя. 
    А потім діткам сняться кошмари, а подорослішавши, вони ходять до психіатрів лікувати всякі психопатичні стани. Дядько Фройд же ж сказав, що всі розлади психіки в дорослому віці – причини травм в дитинстві. Але загалом метод дієвий, адже навіть застарілий рай – непогана  альтернатива садистському пеклу. 
    Не зважаючи на те, що церква досі тримає в тугих лещатах страху мільйони вірян, все більше людей припускають, що пекла і раю нема. Зараз в просторах інтернету витає цікава теорія життя після смерті – не існує раю і пекла в такому вигляді, як стверджує християнство. Коли людина помирає, розриває всі контакти зі світом, втративши фізичне тіло, то залишається на одинці зі своєю свідомістю. Оскільки ми пізнаємо світ з допомогою п’яти всім відомих чуттів, то без них наш інтелект цілу вічність залишатиметься на тому рівні, який був у момент смерті. Уявляєте собі? Цілу вічність «кваситись у своєму соку»! 
     Ця теорія не менш страшна, ніж байка про пекло. А концепція християнського раю надто романтична і наївна, щоб бути правдою.
Хочу померти остаточно  в момент смерті. В цьому немає нічого страшного, адже це природно. Мільйони років до дня мого народження мене не було, так же як після смерті не буде. І це анітрохи не засмучує.