Знайшов гарний вірш і вирішив викласти його на i.ua

Моя люба донечко, моя ти дитино.
Пробач, що ти без мене, а я топчу чужину.
Не винна я в тому: прийшли такі роки-
І ми пішли з дому у різнії боки.
Тільки ти за покликанням вибрала дорогу,
А мій клич у світи від свого порогу.
Так зробили державні мужі,
Щоб дітей своїх вчити-
Мусиш йти в чужину, мусиш тяжко терпіти.
Перший крок у житті ти зробила самостійно,
Я горджуся тобою, моя люба дитино.
Іди твердо вперед до зірок у майбутнє,
Нехай щастя і доля йдуть з тобою попутньо.
А я там за горами чужу землю порошу,
І в потрібну хвилину тобі завжди поможу.
Тепер тільки рости і мужайся скоріше,
Ще лиш мить потерпи,
І повернусь я, хоч пішки.
Прошу в Бога здоров'я й щоб терпіння було,
Щоби наше коріння завжди разом росло.
Тому, ще раз пробач, що ти зарас без мене,
Тільки прошу не плач, я поплачу за тебе.
Та я дуже далеко, я в світах за горами,
Вісімнадцяту весну стрічай доню без мами.
Тож тебе я вітаю з повноліттям твоїм,
За тобою скучаю.....
Пам'ятай люба доню, що в кожну хвилину,
Думками і серцем до тебе я лину.

А усмішки це:
а) особливий порух м’язами обличчя (губ, очей), який виражає схильність до сміху ("І злітає пісня молода, крилата, як твоя усмішка, як зоря в гаю" — В. Сосюра);
б) гумористично-художній твір — переважно невеликий за розміром. Першим гуморески (не сподобалось йому, що це слово не наше) став називати усмішками Остап Вишня. Він, власне, й створив літературний жанр під назвою усмішки. Про усмішки і сміх читайте у книзі Валентина Чемериса «З ким сміється Україна /Антологія українського сміху/» http://humour.ukrlife.org/antologia.html