Справа про отруєння Ющенка має перетворити третього Президента на посміховисько.

Після відкриття справи по Леоніду Кучмі логічно було б очікувати, що відкриють справу і по Віктору Ющенку. Особливо, якщо взяти за основу версію про особистісні мотиви при відкритті справи. Проте, всі наші джерела в правоохоронних органах говорять про те, що таку справу навряд чи відкриють. Більше того, побутує думка, що головний "удар" по третьому Президенту буде нанесено в більш вишуканій формі. Справа про отруєння Ющенка, яка дала можливість генпрокуратурі опитати близько 10 тисяч осіб завершиться великим "соромом" для Віктора Андрійовича. Є висока вірогідність того, що буде викрито, що насправді ніякого отруєння не було. Або Віктора Андрійовича отруювали найближчі люди. І та, й інша версії уже обговорювалися в пресі. Обидві версії мають велику кількість прихильників серед виборців. А, значить, частина суспільства зможе сказати, що насправді у 2004 році їх обдурили для того, щоб Віктор Андрійович переміг Віктора Федоровича. Більше того, такий розвиток подій стане найбільшим ударом по Ющенку, який і досі відчуває себе ображеним місіонером.


Проте, слід зазначити, що ця справа, так само, як і справа Кучми, не мають нічого спільного із електоральними настроями українців. Політтехнологи нової влади, судячи з усього, не розуміють, що гасла "Кучму — геть" чи "Ющенко — брехун", неактуальні сьогодні. Виглядає так, що політичні радники пропонують показати дієвість влади з наведення порядку через посадку/судове очорнення тих чи інших особистостей. І на цьому фоні вважається, що народ буде менше говорити про ціни в магазинах, податковий тиск і подорожчання пального. Простіше кажучи, пропонується розширити коло тих, "хто довів країну до такого стану". Тепер це будуть не лише Тимошенко і компанія, а також інші відомі діячі з минулого та сьогодення.

До чого призведе така політтехнологія? Перш за все до збільшення страху в суспільстві. Можливо на початковому етапі трохи зросте довіра до вертикалі влади. Але в середньостроковій перспективі прірва між життям владної еліти і всіх інших тільки збільшиться. Адже кримінальна справа проти Кучми не йде паралельно із наведенням елементарного порядку в органах влади. Більше того, системного підходу до вирішення соціальних питань сьогодні немає і, судячи з усього, не буде. Тобто з точки зору обивателя посадка навіть такого політика як Кучма — це всього лише красива картинка з телевізора, яка сприймається не як шлях до утворення правової держави, а як  внутрішньовидові ігри можновладців. Чи буде хтось виступати проти цього? Ні. Але й симпатій це не принесе.

Другим, не менш важливим наслідком стане те, чого найбільше боялися всі: розпочнеться розкручування маховика репресій. Політтехнологія "вороги влади мають сидіти в тюрмі" не передбачає зупинки на одному чи двох персонажах. Правоохоронці мають весь час доводити свою необхідність, тому вони повинні розкривати заговори, знаходити ворогів і т.д. Зрештою, це всі знають, всі розуміють, але в суспільстві побутує думка, що нас це не торкнеться. Чому? Тому, що ми дуже любимо копирсатися у власній історії, але вона нас нічому не учить.

І останнє. Про перший рік правління Януковича говорилося і писалося багато. І все ж непоміченим пройшов той факт, що Віктор Федорович  не хоче навіть думати про те, що він прийшов до керма країни всього на кілька років. І саме це є головною причиною вибору політтехнологій. Саме політтехнологій, бо ідеології тут нема і над нею ніхто не працює.

http://compromat.ua/ru/16/59666/index.html

За кілька останніх днів чого тільки не почула про Президента Ющенка…
Вже він і прем’єр міністром побував, і нирки обморозив, і одеських художників на «бабло» розвів, і у власній партії зі всіма пересваритися встиг, і з Наливайченком за чільні повноваження мало не побився.
І ні в кого зі ЗМІ не виникло бажання поспілкуватися з Віктором Андрійовичем і роздобути інформацію з першоджерел?
Пропоную почути, що про це каже пан Наливайченко!!!

Наливайченко: Курс на оновлення партії, оптимізацію її роботи, забезпечення прозорості її рішень і ясності позиції – це вимога часу

16:18, 17 Березня

У партії немає персонального конфлікту. Про це заявив голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко. «Погано, що минула історія «Нашої України» вже привчила всіх саме до такого сприйняття подій в партії. Я це спростовую», - сказав він.

«За останні півроку ми почали наводити порядок в партії. Маємо перші результати. Партія ожила, є бачення її розвитку, є здорова мета, є розуміння того, які провести організаційні зміни. Звичайно, це може когось дратувати. Тому і поширюються плітки про надумані чвари. Не виключаю, що вони походять з кабінетів влади і від наших політичних конкурентів», - наголосив Наливайченко.

«Курс на оновлення партії, оптимізацію її роботи, забезпечення прозорості її рішень і ясності позиції – це вимога часу. Ці процеси – незворотні», - переконаний він.

«Безперечно, що у нас ідуть дискусії. Вони не стосуються персон. Вони стосуються способу і системи роботи. У п’ятницю буде політична рада партії. Вона вирішить, наскільки ми готові проводити з’їзд, щоб втілити зміни, і коли проводити зібрання партійців», - сказав голова політради «Нашої України».

Він додав: «Для ефективності нам потрібна єдність. Цього намагаюся досягти. Тому прошу слідкувати за нашими рішеннями та результатами, а не за розмовами навколо «Нашої України».

11 марта Кабмин Николая Азарова отметил первую годовщину "рождения". Год - это немало, когда речь идет об украинских правительствах, которые, за редким исключением, существовали не намного больше 365 дней. Год - это рубеж, перейдя который, премьер-министры Украины обычно готовились уступить место преемнику, и разница лишь в том, делали ли они это безропотно, как Евгений Марчук в 1996-м и Анатолий Кинах в 2002-м, или же с автоматической заявкой на активную оппозиционную деятельность, как Виктор Ющенко в 2001-м и Юлия Тимошенко в 2005-м. Н.Азаров, кажется, не спешит уступать главное кресло в Доме правительства на Грушевского, сколько бы ему ни пророчили многочисленные эксперты. По крайней мере, внешних признаков "премьерского увядания" нет. Странно и даже подозрительно, как для украинской действительности, поскольку работа главой Кабмина - в наших краях традиционно временная, едва ли не сезонная. Может ли это означать, что власть во главе с Виктором Януковичем по-новому смотрит на принципы существования правительства и его роль - как в публичной политике, так и в скрытой от глаз простых смертных политической игре?

Задача правительства любого государства в том, чтобы управлять. Управлять экономикой, социальной сферой, проводить реформы, распределять ресурсы, словом, хозяйничать, получив полномочия либо из рук монарха, либо избранного народом парламента или Президента. Это уже зависит от формы правления. Другими словами, правительство - это чиновники-исполнители, клерки, но клерки высочайшего уровня, от профессионализма и эффективности работы которых зависит благополучие всей страны. Исходя из этой нехитрой логики, во всем мире хорошим тоном считается, когда правительство работает долго, а значит, среди нанятых на работу чиновников нет "текучки", которая, как известно, на пользу не идет никому.

Однако вразрез мировой политической моде украинские политики приучили народ к тому, что Кабинет Министров - явление недолговечное. Приход в Дом правительства нового руководителя означает не столько приход нового исполнителя-распорядителя, и уж точно никогда не продолжателя дела своего предшественника, сколько приход к власти новой партии или же коалиции нескольких партий с общими интересами. В мире это определение политической нестабильности, в Украине же - демократии. От того и 16 правительств за 20 лет.

Украинских Премьер-министров, работавших до сегодняшнего дня, можно разделить на три категории: "персонал Президента", "заклятые союзники" и "Лазаренко". Начнем с последней.

"Лазаренко"

Павел Лазаренко (занимал пост Премьера с 28 мая 1996 по 18 июня 1997 гг).

Одиозная фигура представителя "днепропетровской элиты" П.Лазаренко и сейчас будоражит умы некоторых обывателей и политиков разного уровня. Он был близок к Президенту Леониду Кучме, но самодостаточен. Он, как гласит американская Фемида, незаконно нажил миллионы долларов, но до сих пор многие вспоминают П.Лазаренко как эффективного менеджера. Единственный из украинских политиков первого эшелона за всю историю, получивший срок тюремного заключения, пусть даже и не на Родине. П.Лазаренко - настолько уникальная фигура, что сравнивать его с другими коллегами по правительственной работе нельзя. Но даже его уникальность не позволила избежать хронологической участи других руководителей правительства - его Кабинет просуществовал немногим больше года.

Персонал Президента

Ефим Звягильский (22 сентября 1993 - 15 июня 1994 гг.).
Евгений Масол (16 июня 1994 - 6 марта 1995 гг.).
Валерий Пустовойтенко (16 июля 1997 - 22 декабря 1999 гг.).
Анатолий Кинах (29 мая 2001 - 21 ноября 2002 гг.).
Виктор Янукович (21 ноября 2002 - 5 января 2005 гг.).
Юрий Ехануров (8 сентября 2005 - 4 августа 2006 гг.).

Правительства под руководством указанных выше господ были исполнительной властью в полном смысле этого слова, так как исполняли указания, рекомендации и волю работодателя - Президента Украины. Почти никто из них не грезил "гетманской булавой", что позволяло назначавшим их президентам не опасаться "ножа в спину" в виде роста премьерского рейтинга. Проблема в том, что отсутствие у самих премьеров стремления к популярности несколько притупляло их инициативность и желание проводить реформы. Для них достаточно было не впасть в немилость Гаранту.

"Заклятые союзники"

Леонид Кучма (13 октября 1992 - 21 сентября 1993 гг.).
Виктор Ющенко (22 декабря 1999 - 29 мая 2001 гг.).
Юлия Тимошенко (24 января 2005 - 4 февраля 2005 гг.; 18 декабря 2007 - 3 марта 2010 гг.).
Виктор Янукович (4 августа 2006 - 18 декабря 2007 гг.).

Самая интересная группа, существование которой, за исключением Л.Кучмы и В.Ющенко, ставшими в итоге президентами, предопределила Конституционная реформа 2005 года, обязавшая главу государства сотрудничать с коалиционным правительством. Наличие "заклятого союзника" в качестве партнера по управлению страной заставляет Президента желать не столько эффективной работы с ним, сколько скорейшего избавления от навязанного парламентом или политической конъюнктурой попутчика. По правде сказать, "заклятый союзник" всегда давал поводы для такого отношения к себе - стоит только вспомнить отказ Премьера В.Януковича от ПДЧ в НАТО в 2006-м, в то время, как Президент В.Ющенко тянул упирающуюся Украину в Альянс едва ли не собственноручно. Ну, а об отношениях того же В.Ющенко с Премьером Ю.Тимошенко и вовсе излишне напоминать.

Где же в этой классификации место Николая Азарова и его Кабинета? На первый взгляд, ответ очевиден - это явный "персонал Президента". Особенно с учетом того, что с возвратом действия Конституции 1996 года Президент, фактически, единолично руководит исполнительной ветвью власти.

С другой стороны, увольнение одного Премьера - "руководителя персонала" в Украине было продиктовано сменой его на другого, по мнению Президента, более эффективного. Так некогда А.Кинаха сменил В.Янукович, а Е.Марчука - П.Лазаренко. Менять же нынешнего Премьера Президенту вроде как незачем, иначе он сделал бы этот шаг еще после местных выборов в ноябре 2010 года, как то предрекали некоторые аналитики. Посудите сами, реформы медленно, но идут (нравятся они народу или нет - это другой вопрос). Кабинет Н.Азарова оборудован несколькими "громоотводами", которые не дают достигнуть уровню народного гнева по отношению к первым лицам страны критической точки. Это, конечно же, министр образования Дмитрий Табачник и главный вице-премьер-реформатор Сергей Тигипко. Каждый новый день, неделя, месяц работы Кабмина, назначенного 11 марта 2010-го, дает главе государства - как за рубежом, так и внутри страны - говорить о политической стабильности, "чего не могла достичь прошлая власть". И, в конце концов, Н.Азаров - не конкурент В.Януковичу на выборах 2015 года. И это еще один бонус для самого Азарова. Таким образом, нельзя утверждать, но можно аккуратно предположить, что нынешний руководитель правительства имеет определенные шансы побить рекорд продолжительности пребывания на Грушевского. Пока же лидерство принадлежит Ю.Тимошенко, во второй присест задержавшейся на посту Премьера на два года и два с половиной месяца, и В.Януковичу, отставшему от Леди Ю всего на месяц.

http://news.liga.net/articles/NA110088.html

Юля поступила, как БОЛЬШОЙ политик, уступив этому мыздобулу дорогу в презы.

и не просто его поддержала, а когда ОНО перебрало диоксина  проводила по 3 встречи с избирателями в день.

да, по сути, она сделала его презом, именно ей поверили люди, именно её выступлений ждал майдан, скандируя ЮЛЯ-ЮЛЯ !

и любая другая на её месте, договорилась бы с этим прыщавым Ющероидом и была бы и успешным премьером и, со временем, президентом.

но она знала - кто такой этот ...здобол, с кем ей придется бороться, и, тем не менее, пошла на это.

на что она расчитывала? - на нашу поддержку. но мы забыли (СУ*И!) - долги по зарплате учителям и шахтерам, веерное откл эл-энергии (каждый день!!!) и многое другое, что ликвидировала именно Тимошенко!!!

и теперь пожинаем плоды СОБСТВЕННОЙ забывчивости!

Поэтому считаю, что - в идеале - САМИ должны организоваться и выйти. без этого НИКТО нам не будет помогать!

ВЫБРАЛИ - ЖРИТЕ !!! Пока не околеете

25 февраля исполнится ровно год со дня инаугурации Виктора Януковича. Первый год - всегда испытание. Испытание как для народа, доверившего новому лидеру бразды правления, так и для самого Гаранта, поскольку уже через год у избирателя, как правило, накапливается масса причин для недовольства своим выбором. Разочарование не всегда имеет субъективный характер: некоторые проблемы, решение которых берет на себя Президент как олицетворение новой власти, оказываются либо вовсе неподъемными, либо требующими большего времени для решения. Тем не менее, разочарование почти всегда имеет место быть в принципе. По итогам первого года работы Президента можно судить о том, чего ждать от политика в будущем, и чем этот человек на посту главы государства отличается самого себя, но в период борьбы за высочайший пост. Такое испытание властью в Украине до Януковича проходили трое - Леонид Кравчук, Леонид Кучма и Виктор Ющенко. Какими были результаты их первого года полномочий и можно ли, основываясь на опыте предшественников нынешнего Президента, вывести общую тенденцию для "первого президентского" года в Украине?

Год Кравчука: Беловежское соглашение, Черноморский Флот, ядерное оружие

Л.Кравчук вошел в историю как первый Президент Украины. Соответственно, первому украинскому Президенту суждено было столкнуться с первыми проблемами независимой Украины. И главной из этих проблем стало неопределенное будущее молодого государства.

Наблюдая за ритуалом инаугурации Л.Кравчука 5 декабря 1991, граждане, еще недавно жившие в СССР, не могли с уверенностью сказать, в каком формате, а, главное, в каких отношениях с другими союзными республиками будет существовать их новая Родина. Ясность внесло подписание Президентом Кравчуком 8 декабря Беловежского соглашения о роспуске Советского Союза. Так что "беловежский пакт" можно считать как началом, так и одним из главных итогов первого года президентства Л.Кравчука.

Перестав жить с Россией в одном государстве, Украина получила не только соседа и партнера, но и конкурента во многих спорным вопросах советского наследия. Одним из них стала актуальная и по сей день проблема Черноморского Флота, базирующегося на территории Украины.

Первый год для Президента Кравчука прошел в спорах с Россией относительно как принадлежности флота, так и статуса Севастополя. Сегодня в Украине многие склонны обвинять первого Президента в сдаче национальных интересов. Но существует также мнение, что те переговоры 20-летней давности просто не могли завершиться иначе. Тем более, что Россия довольно агрессивно вела себя во "флотском вопросе" - в апреле 1992 года российский Президент Борис Ельцин издает указ, предполагающий переход ЧФ под юрисдикцию Российской Федерации. Вряд ли сторонники правоты Л.Кравчука в его поисках компромисса найдут в ближайшее время общий язык с теми, кто считает, что ЧФ должен выходить в море лишь под желто-синими флагами, но с тем, что тема флота была одной из главных иллюстраций дебютного года первого Президента, согласятся и те, и другие.

Но вопрос ЧФ стал не единственным, решение по которому не имеет однозначной оценки ни в обществе, ни среди экспертов.

18 апреля 1992-го Л.Кравчук подписал с Россией соглашение о порядке перемещения ядерных боеприпасов с территории Украины на базы РФ для разукомплектования и ликвидации. Другими словами, в первый год президентства Л.Кравчука Украина перестала быть ядерной державой. Сторонники такого решения называют разоружение позитивом, так как благодаря этому Украина на заре независимости заручилась хотя бы формальной поддержкой международного сообщества. Противники же снова называют отказ от ядерного оружия сдачей национальных интересов.

Так или иначе, но каждое новое решение Л.Кравчука создавало курс, которым суждено было идти его последователям, и если первый год первого Президента, в основном, прошел в суете "оформления наследства" СССР, то следующий Президент мог уделить больше времени непосредственно внутренним делам. Чувство, которое наиболее характерно для украинского общества в конце первого года президентства Л.Кравчука - растерянность. Слишком мало времени прошло для того, чтобы отвыкнуть от советской действительности.

Год Кучмы: административное укрепление, "многовекторность"

Л.Кучма в 1994 году - это бывший директор Днепропетровского "Южмаша", экс-премьер-министр Украины, и пророссийский кандидат в Президенты. Обещания наладить отношения с Россией и сделать русский язык вторым государственным превратили бывшего Премьера в настоящего Президента (кстати, ровно те же обещания приведут на Банковую и В.Януковича спустя 16 лет).

Но первый же год Л.Кучмы на посту Президента подарил его "радикально-пророссийскому" электорату разочарование. А всему украинскому народу - новый геостратегический термин, который наши дипломаты используют и сегодня - "многовекторность". "Многовекторность" во внешней политике - один из символов десятилетнего правления Л.Кучмы, основы которого были заложены с первых дней его власти.

Примечательно, что учебники по новейшей истории Украины предпочитают игнорировать первый год, да и вообще первые годы Президента Кучмы. В нынешних редакциях учебной литературы между датой 8 декабря 1991 года ("Беловежские соглашение") и 28 июня 1996-го (принятие Конституции Украины) можно ставить прочерк. Между тем, именно в это время Президент Кучма "заливал" фундамент под свое десятилетнее правление. Если его предшественник метался от экс-коммунистов во время первых выборов до национал-патриотов во время вторых в поисках союзников, то сам Л.Кучма создал особый класс, на который опирался все 10 лет. Финансово-административная элита (или попросту "кучмисты", как многие называют эту негласную партию) создавалась с первого президентского года Л.Кучмы.

Итак, первый год правления Л.Кучмы ознаменован его укреплением во власти. Избегая резких шагов во внешней политике и опираясь скорее на административный, нежели на политический ресурс, второй Президент не вызвал критического раздражения в обществе. Недовольство и массовые протесты будут потом, а после первого года, в июле 1995-го, Кучму критиковали меньше всех украинских Президентов. Наверное, еще и потому, что с Л.Кучмой связывали намного меньше надежд, чем с "отцом независимости" Л.Кравчуком, и, уже тем более, чем с третьим Президентом В.Ющенко.

Чувство, которое наиболее характерно для украинского общества в конце первого года президентства Л.Кучмы - апатия. Украинцы середины 1990-х - это не то политизированное общество, которым оно станет позже, и это тоже было на руку второму Президенту. Не только деньги, но и власть предпочитает тишину.

Год Ющенко: свобода слова, "Криворожсталь", отставка Тимошенко

Третий Президент Украины В.Ющенко приступил к обязанностям главы государства 23 января 2005 года. Президент, пришедший к власти на революционной волне, - больше чем Президент. Ожидания, связанные с деятельностью такого лидера, - колоссальные, процент поддержки в день инаугурации - рекордный. Чего стоит только число детей, названных в первые месяцы правления такого Президента его именем.

Националисты видели в В.Ющенко первого, кто сделает Украину национальным государством. Умеренные надеялись, что новый Президент за обозримое количество лет приведет их страну в Евросоюз. И те, и другие ожидали, что он максимально быстро придушит коррупцию, откроет новые возможности для малого и среднего бизнеса, обеспечит новые рабочие места.

Всего через год ситуация для лидера "оранжевой революции" прямо пропорционально изменилась - Президенту вменяли нерешительность, неспособность сохранить единство "оранжевой" команды, инфантилизм. Если же говорить о главных событиях, ставших символами первого года правления, то, среди них стоит выделить следующие.

Свобода слова. При В.Ющенко стало возможно критиковать всех, это было воспринято как торжество демократии. К сожалению, сам Ющенко не вполне прошел испытание свободой слова - в первый же год президентства он весьма болезненно воспринял повышенный интерес журналистов к расходам своего сына Андрея Ющенко. И все-таки СМИ вздохнули свободней - это стало очевидным результатом первого года деятельности Президента Ющенко.

Продажа "Криворожстали". Реприватизация, в итоге которой металлургический гигант был отобран у Виктора Пинчука и Рината Ахметова и продан на открытом аукционе, долгое время была одним из козырей - как новой власти в целом, так и В.Ющенко в частности. Однако после развала "оранжевой" команды каждый из ее "осколков" пытался преподнести прозрачную продажу комбината как свою личную заслугу.

Отставка Кабмина Юлии Тимошенко. Президент Ющенко отправил правительство, возглавляемоесоратницей по "оранжевой революции", в отставку в сентябре 2005-го, дав официальное начало затяжной персональной войне с лидером БЮТ.

Таким образом, к празднованию годовщины своей инаугурации, равно как и к годовщине "оранжевой революции" В.Ющенко подошел в качестве Президента страны, политически раздираемой как минимум десятком партий, львиная доля которых годом ранее боролась именно за то, чтобы сделать его главой государства.

Наиболее близкое чувство, испытываемое гражданами после года правления В.Ющенко - разочарование, объяснимое завышенными ожиданиями.

Каждый новый украинский Президент приходил к власти на фоне надежд, чаще всего построенных на иррациональном восприятии действительности, часто наивных. Каждый следующий гарант воспринимался как антипод предыдущего, как улучшенная версия того, кто оказался не таким, как его себе представляли. Поэтому в Украине из года в год оппозиция имеет преимущество на выборах. И поэтому отношение публики к новому Президенту накануне годовщины правления едва ли слишком отличается от отношения к его предшественникам.

http://news.liga.net/articles/NA110066.html

ЗВЕРНЕННЯ

екс-депутата СССР, москвича Миколи Куценка до українців:

«Не допомагайте Росії відроджувати на своїй святій землі – Малоросію!»

«Не буде Україна ні в євросоюзі, ні в НАТО доти,

доки не обірве гнилу мотузку, яка її єднає з Кремлем...»

інформаційний бюлетень №49 (789), 2008р.


Сьогодні юридично Росія називається – «Російська федерація», себто, відповідно до Конституції, кожна республіка має право на державність і суверенітет. Логічно запитати, а де ж російська республіка?..По суті, Петербург це і є столиця російської республіки, а Москва є федеральним центром федерації. Логічно, що ця республіка повинна була б мати свого президента і свою Конституцію... Щодо відносин РФ і України, то вони загострилися небезпечно до краю, а все тому, що Україна належним чином не відреагувала на військові дії в Грузії. Що відбуваося в Грзії? Скажемо так: це була війна, незаконне вторгнення російських військ на територію суверенної держави, а як ще назвати , якщо в цій операції була задіяна 58 ударна армія? Це була справжня неоголошена війна. І як би хто там не говорив, це виглядає саме так. До того ж, варто говорити про подвійні стандарти російської влади...Коли та ж армія робила удари по Грозному і території Чечні, а весь світ обурювався, влада РФ заявляла: «хай вас це не хвилює, ми наводимо конституційний лад на території власної держави». запитується, чому ж РФ так обурилася, коли Грузія заявила про наведення того ж таки конституційного ладу на території своїх же республік? Без сумніву, те, що відбуваося в Грузії, ще вдарить і по самій Росії...

Наприклад опозиція (тих часів, ред.) в особі Віктора Януковича підтримала дії Росії. І це не дивно. Що стосується цього політика, то він показав себе не кращим чином ще у 2004 році...Кремль не може керувати Ющенком, бо на нього немає компромату у КГБ...Москва точно вирахувала, що за цього політика будуть голосувати немало російськомовних громадян. Немало буде за нього гоосувати так званих «продажних». Інше питання до нинішньої політичної ситуації в Україні, що відбулося між лідерами майдану – Ющенком і Тимошенко? Ви ж подивіться, Москва сьогодні заледве не називає В.Ющенка першим своїм ворогом. Та вже за одне це він має бути гідним поваги! Чому? – Кравчук, Кучма і Янукович – це була плеяда московських лизоблюдів. Коли такі правили Україною, Москва була спокійна за Україну! – «Там наші ребята». І раптом виникає Ющенко, яким Москва керувати не може! А що значть керовані люди? Це ті, на яких є компромат у КГБ Росії. На Ющенка немає компромату у КГБ! А тому вони й «поливають» його, розраховуючи на дурість українських громадян. За сценарієм Росії, якщо не говорити про воєнний сценарій, а він не виключається, бо у московських колах можна сьогодні чути й про нього. Мовляв, про захист роійських громадян в Україні потрібно реагувати своєчасно, і не допустити того, що відбулося в Грузії... Себто, мирний сценарій давно відомий:скомпроментувати некерованого Москвою Ющенка, привести до влади в країні керовану людину, змінити до невпізнанності Коституцію, а то й ліквідувати посаду президента, далі референдум...


Росії сьогодні за імперськими планами потрібно одне: Україна має бути в стійлі! Росія сьогодні не приховує: вона чітко підняла герб російської імперії, а там ясно показані три корони : велика, біла і мала – Малоросія. Сьогодні по суті, Росія здійснює злочин в Україні, сиплючи паспортами...Якщо уявити, що відповідні спецслужби чинять провокацію – підривають будинок де живуть офіцери Чорноморського флоту РФ... Все! Це війна! від такого розвитку подій страховки немає... Росія сьогодні вже формує батальйони швидкого реагування з представників різних національностей. Тобто вона готує свій військовий щит. Висновок головний для України: вона не буде ні в НАТО, ні в Євросоюзі доти, доки не перерубає ту гнилу мотузку, яка її зєднує з Кремлем, бо в Росії живе багато українців! саме зі злочинним Кремлем і злочинною Лубянкою. Доказів тому чимало: хто організовував ГКЧП у 1989 році? Якщо Горбачов був відсутній. Кого послухав міністр оборони Язов? Він послухав голову КГБ Кличкова. Хто приводив до влади Л.Брєжнєва – голова КГБ, Семичасний. Він зайшов на засідання політбюро і сказав: «Льоня, ти что здрейфіл? Завтра Нікітє пєро в зад і он полєтєл...Льоня. ти должен знать , что КГБ ошібок нє допускаєт і нє прощаєт!..» Так ось хто нами правив і править сьогодні. Компромат на всіх, починаючи з 1917 року був на всіх у КГБ. Хто нині керує Росією? Путін – викормиш КГБ. Згадаймо – його дід був кухарем у Леніна і Сталіна. Це була особа якій довіряють...

Проти Ющенка сьогодні, як представника української державності працює армада оборотнів... Народ це мусить розуміти. Нинішнього Ющенка можна порівняти з раннім Єльциним, який так само як і Ющенко прийшов на хвилі народного піднесення. Але бандити й злодії не захотіли служити в Росії Єльцину, а нині бандити й і злодії не хочуть в Україні служити Ющенку. Вони не хочуть працювати на інтереси державності, які представляє сьогодні Президент Ющенко. Більше того вони намагаються дискридетувати його, аби той народ який скадував його прізвище на Майдані його ж таки й звалив. Проти Ющенка сьогодні, а відтак і проти української державності працює армада оборотнів. Чи вистачить сьогодні в українського народу мудрості це зрозуміти, ось в чому питання!.. Проти України активно працюють російські ЗМІ. Так, наприклад на першому російському каналі веде передачі такий собі Шевченко. Образливо, що такий тип носить таке святе прізвище. Це суцільна шовіністична маячня. Предача, чим би не починалася, кінчається Україною. на предачу приходять одні й ті ж підгодовані Кремлем «качки»: Лєонтьєв, Затулін, Карагінов, Маркін, – всі ті, хто з ненавистю говорить про Україну. На цій передачі завжди мала слово мадам Вітренко. Один журналіст сказав їй, що напевне в неї немає грошей і вона їх у такий спосіб заробляє, ллючи бруд на Україну та Ющенка. Цьому журналісту більше слова не давали.


Хай сьогодні кожен поважаючий себе українець запитає: чому українська незалежність так дратує шовіністичну Москву?.. З оптимізмом і вірою в Україну, потрібно проводити роботу з населенням. Потрібно єднатися всім українцям. Адже це характерно для націй єднатися перед небезпекою. Сьогодні в Україні є небезпека втратити державність. Візьмемо для прикладу Грузію. В скрутну хвилину опизиції там не було чутно. Співак Кікабідзе напредодні свого 70-ліття отримав нагороду з рук президента росії Медвєдєва, але коли Росія почала бомбити Грузію, він відніс ту нагороду у Посольство Росії і сказав: «Передайте її Мєдвєдєву, хай він вручить її у Москві комусь із своїх лизоблюдів...» Хай сьогодні кожен українець подумає – чому ми так ненависні Москві. Чому ми сьогодні не публікуємо матеріалів, навколо яких потрібно розгорнути дискусію. Я маю на увазі війну, яку оголосив Сталін Україні 22 червня 1944 року. Чому цю директиву досі не обговорено. А що це задиректива? Підписана вона Сталіним, Берією, Жуковим. В ній ідеться про негайне виселення всіх українців у сім областей крайньої півночі Росії. Першим пунктом в ній йшлося про виселення тих українців, які в роки війни жили на окупованих територіях. Тому я звертаюся до всіх малоросів:

Ви хочете відродження Малоросії в союзі з Росією? Ви її отримаєте, але всі українські патріоти будуть вивезені у мордовські табори, а по дорозі половину з них перестріляють!.. В цій директиві ясно сказано: вивезти після збору врожаю, який відправити на потреби армії. На заваді виконнанню тої директиви стали Хрущов і Судоплатов. Але Хрущов не українців рятував. Він рятував свою шкуру. Ві сказав: «Товаріщ Сталін, ето нєвозможно, – нет в таком колічєствє подвіжного состава і нє только екавєдістов, чтоби організовать етот виєзд. Ми етім только подтолкньом взрослоє насєлєніє України в банди Бандери.» На що Сталін йому сказав: «Хрущ, ти ето говоріш просто так, но у мєня єсть чєловєк, которий знаєт нє на словах, что такоє Бандєра...Он бил там.» І до Сталіна було запрошено генерала Судоплатова, який свого часу входив у Провід ОУН. Мені довелося (Моколі Куценку, ред.) знайомитися з документами з цього приводу. Він був там завербований КГБ. Більше того він втерся в довіру до полковника Коновальця – начальника генштабу УНР, який називав його сином. Саме судоплатов у день народження Євгена Коновальця знищив його – зірвав хімічною зброєю. Саме сьогодні про це пише син судоплатова, який є істориком спецслужб Росії, історик КГБ. Він пише наступне: «Отец получіл заданіє лічно от Сталіна на унічтожєніє Коновальца...» Пише про те, що у Москві було підготовлено дві коробки цукерок, в одній з яких була та сама хімічна бомба...Судоплатов зустрівся з Є.Коновальцем у казино, одну коробку цукерок відкрили, а інша лежала поруч. Вона повинна була саме лежати, бо якщо її поставити, вона через кілька хвилин вибухне. А на коробці була зображена грана українська дівчина. В якусь мить їхньої зустрічі Ковалець взяв ту коробку і зі словами – дивись яка гарна красуня – і поставив її на ребро. Судоплатов знав, що в ці хвилини в коробці відбулася хімічна реакція і через десять хвилин буде вибух. Він швидко розпрощався з Коновальцем і вже здаля спостерігав за тим, як вибухнуло казино. За цю акцію Судоплатов отримав орден Бойового Червого прапора.

Тоді в кабінеті Сталіна Судоплатов сказав, що відміняти директиву не потрібно, але спочатку потрібно покінгчити з бандерівщиною. Ця директива й далі є діючою, лише перекочувала з теки Генсека в теку проезидента Росії. Коли я спілкувався з М.Горбачовим, то запитав його чи бачив він цю річ. Він сказав, що бачив не лише цей документ, але й багато чого іншого, про що не має права говорити. Мер Москви Лужков казав: «Українского государства нікогда нє било і нє будєт. Ми моглі взять малоросію у 2004 году, но ми єйо забєрьом всю і тогда господа націоналісти за всьо отвєтят». Повертаючись до тої зловісної директиви. Там є такий пункт: «Послє висєлєнія українцев, Україну заселіть вєрнимі націямі страни». До речі, хто ці «вірні нації», хто сьогодні виконує в Москві всю чорну роботу. Тобто Україну заселять рабами, котрі мовчки тут будуть працювати, але України уже не буде. Я говорив з українцями тут у Москві, кажу і зараз.

Українці, звертаюся до вас іменем дітей і внуків ваших, звертаюся до людей свого покління – прокиньтеся! Збадьоріться і реально поміркуйте, якби Росія хотіла добра республікам, то давно б відпістила їх з миром, а не влаштовувала бойню в Грузії, постійні провокації в Україні. Сьогодні в Росії уже не святкують день Незалежності, бо невідомо від кого вона оголосила незалежність. А якщо навіть так, то Росія не має права говорити про зміну кордонів. Чому вона сьогодні бачить свій інтерес у Криму, Грузії тощо. Для відродження імперії, Росії потрібна саме Малоросія, а не Україна...

Від редакції. Минуло три роки. Що би сьогодні сказав патріот України український москвич, Микола Куценко про російсько-українські стосунки, і чи почули його українці та українські політики?..