Тим же людям, які вирішуватимуть питання про внесення змін у Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, варто задуматися, чи потрібно брати на себе відповідальність, заперечуючи геноцид.

Питання про те, що ж відбулося 1932-1933 рр. на землях Радянської України, надалі активно обговорюють у нашому суспільстві. Дискусія набрала додаткової гостроти після того, як  Президент Янукович 27 квітня на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи заявив, що несправедливо називати Голодомор геноцидом українського народу. На його думку, це була спільна трагедія народів, що входили до складу СРСР. Пізніше депутат Верховної Ради від Партії регіонів Кисельов подав на розгляд парламенту проект Закону, яким запропонував внести зміни до статті 1 Закону України “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, вилучивши з неї слово “геноцид”. Цей депутат у пояснювальній записці твердить, що ухвалення його поправок “сприятиме підвищенню авторитету України на міжнародному рівні”. Важко, звичайно, зрозуміти, яким чином зросте авторитет України у разі відмови від визнання Голодомору як геноциду, однак хотілося б поговорити про інше. Враховуючи, що цей законопроект розглядатимуть на наступній сесії, потрібно звернути увагу на окремі правові та історичні аспекти питання.

Насамперед належить з’ясувати: чому проблема є важливою і в наш час, адже відтоді минуло вже багато років. Та й зміни, які  запропонував внести В. Кисельов, на перший погляд, є не такими значними. Замість слова “геноцид” у законопроекті йдеться про трагедію. Цей термін загалом не викликає заперечень, адже смерть мільйонів українців у 1932-1933 рр. справді була великою трагедією для всіх, проте він ставить Голодомор в один ряд з численними катаклізмами, які пережили ми впродовж ХХ ст. А ця катастрофа потребує окремого розгляду, оскільки її масштаби і результати значно більші, ніж інших трагедій. Один з найкращих знавців теми Джеймс Мейс вважав, що наслідки Голодомору українці не подолали донині. Він назвав наше суспільство“постгеноцидним” і заявив, що сталінська політика “до певної міри знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку  українського народу.” З цими словами перегукується твердження одного із найбрутальніших сталінських ставлеників секретаря Дніпропетровського обкому комуністичної партії Менделя Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну! ”. То хто ж правий Мейс і багато інших українських істориків чи чільники Партії регіонів, які, до речі, представляють терени, що постраждали від голоду.  

Якщо пристати до думки, що однаковою мірою потерпіли всі народи, тоді не зрозуміло, чому були перекриті кордони між Росією і Україною, які знаходилися у межах однієї держави

 Розглянемо твердження Кисельова: “Значна частина вітчизняних і зарубіжних дослідників схиляються до того, що визначення “голодомор-геноцид” не відповідає Конвенції ООН 1948 р. “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. З часу набуття Україною незалежності й початку публічного обговорення питання Голодомору між вітчизняними істориками лише Валерій Солдатенко намагався виправдати лінію Москви, яка призвела до смерті мільйонів українців. У статті “Голодний тридцять третій”, опублікованій до 70 роковин трагедії у “Дзеркалі тижня” (2003 р. № 24) він пояснював, що в сталінського керівництва не було іншого шляху швидкими темпами провести колективізацію. Солдатенко по-суті вибілює Кремль, який нібито не мав вибору. Інші сучасні українські історики, навіть ті, що в радянські часи не могли говорити про Голодомор, не дозволили собі зійти на такі позиції. Мабуть, не випадково, що саме Солдатенко очолив зараз Український інститут національної пам’яті, який багато зробив упродовж останнього часу для донесення правди про трагедію 1932-1933 рр.

Якщо говорити про правову сторону питання, то треба звернутися до думки людини, яка є автором терміну “геноцид”. Рафаель Лемкін, завдяки старанням якого значною мірою Генеральна асамблея ООН й ухвалила Конвенцію “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, висловив свої погляди щодо переслідувань українців у СРСР. Він ще 1953 р. говорив про геноцид українців і називав Голодомор кульмінацією радянської жорстокості. Ймовірно, депутат Кисельов не ознайомлений з цими думками, інакше він у пояснювальній записці до законопроекту не говорив би про те, що події 1932-1933 рр. охарактеризували геноцидом лише в 1980-х роках американці в умовах “Холодної війни”. При цьому він перекрутив прізвище американського історика, назвавши його Мейсоном, замість Мейсом.

У наш час, напевне, найкращу правову оцінку Голодомору зробив доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко, який у 75-ті роковини трагедії підготував дослідження “Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду”, яке спочатку з’явилося у “Дзеркалі тижня” (2008 р. № 37, 39 ), а пізніше було опубліковане окремою брошурою українською та англійською мовами саме Українським інститутом національної пам’яті. Зі статтею можна ознайомитися на сайті СБУ.

Окрім аргументів, які висувають знані правознавці, хотілося б ще зупинитися на фактах, яких уникають ті, хто заперечує особливий розмах голоду в Україні. Зокрема - російські історики й частина українських політиків наголошує: голод охопив весь СРСР, і від нього однаковою мірою постраждали всі народи. Звичайно, не можна заперечити злочинного характеру сталінського режиму й того, що потерпілими виявилися більшість людей, котрі проживали в комуністичній імперії. Відомо, що від голоду помирали й представники інших народів. Проте масштаби втрат у різних націй суттєво відрізнялися. Для цього достатньо проаналізувати дані, що стали доступними недавно, отримані завдяки радянським переписам 1926 і 1937 років. Якщо чисельність росіян у межах СРСР впродовж цих одинадцяти років збільшилася на 20 %, то українців за то самий період стало менше на 15 % (від 31 до 26 млн). З десяти найбільш чисельних народів СРСР зменшилася також тільки кількість казахів – на 28%. Вони теж мають усі підстави порушити питання про геноцид, організований  Москвою.

Якщо пристати до думки, що однаковою мірою потерпіли всі народи, тоді не зрозуміло, чому були перекриті кордони між Росією і Україною, які знаходилися у межах однієї держави. Існує безліч задокументованих спогадів очевидців, які розповіли про заборону покидати охоплені голодом райони і переїжджати в Росію, де ситуація не була доброю, однак голод не досяг такого рівня. У наш час опублікований директивний лист від 22 січня 1933 р., підготовлений особисто Сталіним, у якому він зобов’язав не допустити масового виїзду селян з України й Кубані в інші регіони СРСР. На виконання цього документу місцеві керівники заборонили видавати будь-які документи на проїзд для селян, водночас, встановивши заслони на залізничному і водному транспорті, а також взявши під контроль ґрунтові шляхи. 

ті, хто намагається заперечити, що Голодомор був геноцидом, прагнуть не допустити встановлення діагнозу наших проблем

Не маючи можливості виїхати за межі України, люди блукали її теренами. Як описав один закордонний комуніст, що відвідав у той час території, охоплені голодом: “Брудні юрби заповнюють станції, купи чоловіків, жінок та дітей, що чекали на бозна-які потяги. Їх виганяють, і вони повертаються, не маючи ні грошей, ні квитків. Вони сідають у будь-який потяг, на який тільки вдається, і залишаються там, аж поки їх не викидають звідти. Вони мовчазні та пасивні. Куди вони прямують? Просто в пошуках хліба, картоплі чи праці на фабриках…  Хліб – це велика рушійна сила цих юрб…”

Голодні селяни прагнули будь-що дістатися міст, однак не знаходили там порятунку. На вулицях міст можна було бачити моторошні сцени.  Люди, як звичайно, поспішали у своїх справах, а поміж ними, на землі, повзали діти та дорослі, знесилені голодом. Один очевидець для комісії Конгресу США розповів такий епізод, що відбувся, до речі, в Єнакієвому: “Був такий випадок: ідемо ми з братом... і дивимося – під парканом лежить жінка. І вона… так напівсидить, напівлежить. Мертва. Ми підійшли - а біля неї дитинка. І жінка мертва, а дитинка жива. І вона така до одного року. Може, один рік, може, трошки менше, може, трошки більше. І воно витягло в мами грудь і смокче. А мати ж мертва. Ну і ми з братом стали і плачемо... шкода тієї дитини, що вона не знає. Смокче й не розуміє, що там же ж нема нічого. І тут їде санітарна машина, яка підбирає ті трупи. А вони там ходили постійно, бо дуже багато трупів лежало. І вони хапають… два чоловіки там за ноги ту жінку… та дитину туди, де мертві лежать. Повезли туди на звалку, на цвинтар отак. Жінку й дитину”.

Таких розповідей зібрано тисячі. Спогади людей, статистичні дані, документи радянських органів свідчать: влада цілеспрямовано діяла, щоб знищити частину українського народу, і ці дії, без сумніву, підпадають під визначення геноциду. Усвідомлення цього потрібно насамперед нам самим, щоб зрозуміти, що з нами сталося. Влада винищила голодом мільйони активних людей, а інших, тих, хто пережив трагедію, змусила зі страху замовкнути. Українське суспільство відтоді, без сумніву, хворе, інакше не можна збагнути байдужість мешканців Запоріжжя, які не відреагували на встановлення пам’ятника Сталіну на землях, де населення постраждало від його дій. Зрозумівши причини наших бід, можна робити кроки для одужання. Однак ті, хто намагається заперечити, що Голодомор був геноцидом, прагнуть не допустити встановлення діагнозу наших проблем.

Тим же людям, які будуть вирішувати питання про внесення змін у Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, варто задуматися, чи потрібно брати на себе відповідальність, заперечуючи геноцид. Кожному потім треба буде самостійно відповідати перед своїм сумлінням за наругу над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору.

Согласно общедоступным статистическим данным, самый высокий уровень потребления алкоголя зафиксирован в тех странах, в которых основной религией является христианство. Алкоголизация является давним и верным способом геноцида...

Христианство и алкогольный геноцид 



Большая часть населения планеты, а именно – две трети жителей – живут трезво. Более 600 больших и малых народов мира не употребляют алкоголь, не курят и не применяют другие наркотики. По сведениям Международной академии трезвости в 41 государстве мира действует абсолютный сухой закон, а ещё в 40 странах – законы трезвости, так как практически все религии запрещают их употребление. Исключение составляют страны, в которых доминирующей религией является христианство. Служители это культа на протяжении нескольких тысяч лет активно пропагандируют и насаждают традицию употребления алкогольных напитков среди населения.

Разрушительное воздействие алкоголя на разум человека и его генетику известно уже давно. Именно поэтому политтехнологами Древнего Египта из числа тёмных сил было принято решение о включении алкоголя в программу по порабощению и уничтожению белой расы. Именно в Древнем Египте был создан культ Озириса. Во время богослужения этому богу использовалось вино. В дальнейшем этот культ неоднократно менял вывеску – Культ Адониса, Дионисия, Христианство. Вывеска менялась, но суть культа оставалась неизменной, не менялась практически и обрядовая часть. Вот и сейчас жрецы этого культа активно используют вино в своих религиозных обрядах.

До появления этого культа Славяно-Арийские народы не употребляли алкоголь. Водками на Руси назывались травяные настои, сделанные на чистой родниковой воде. Исключение составляла сурица (медовуха) – слабоалкогольный напиток, который разрешалось употреблять только мужчинам, родившим и воспитавшим 9-16 детей. И то только 1-2 раза в год и в небольших количествах (см. Николай Левашов, 1-я встреча с участниками Движения, 15.02.2008).

Это явно не устраивало блюстителей нового Мирового порядка. И служители нового тёмного культа, который сейчас называется Христианством, начали свое чёрное дело. В христианстве алкоголь используется во время таинства причастия и венчания – которые являются важнейшими христианскими обрядами.

Когда я своим знакомым рассказываю, о том, как попы спаивали Русь, мои оппоненты обычно говорят следующее: «Как можно споить одним глотком вина, да ещё разбавленного водой?». Тут дело не в количестве алкоголя, а в его популяризации, в формировании у человека положительного отношения к алкоголю.

Давайте рассмотрим такую ситуацию. Вы, как нормальный родитель, не хотите, чтобы ваш ребёнок употреблял алкоголь. Для этого вы долго и нудно рассказываете о вреде алкоголя, затем показываете пьяных бомжей, валяющихся в грязи. А в то же самое время, по всем телеканалам идут фильмы, в которых взрослые дяди и тёти пьют и веселятся во время всех праздников, да и просто в компании для поднятия настроения. Обложки гламурных журналов пестрят фотографиями «крутых» и успешных женщин и мужчин с бокалом шампанского или коньяка, на фоне шикарного автомобиля или роскошной яхты.

Как вы думаете, какие выводы сделает ваш ребёнок? Правильно. Вывод будет следующий: «Алкоголь классная вещь! Только употреблять его надо в меру, культурно. Чтобы не уподобиться тем подзаборным дядям и тётям, которых показывала мне мама».

Несколько столетий назад в мире не было телевидения и кинематографа, газет и журналов. Зато была религия, которая, играла в сознании людей доминирующую роль.

О каком отрицательном образе тут говорить, когда сам батюшка наливает тебе вино прямо в церкви! Да ещё поучительным голосом во время проповеди разъяснит тебе, что сам Иисус Христос ввёл обычай причащения вином среди своих последователей. А ещё он иногда баловался тем, что превращал воду в вино. Ну, разве алкоголь может быть плохим, когда сам Господь Бог дал его людям, а его наместники на земле активно его употребляют сами и рекомендуют другим?

Таинство причащения совершается в церкви каждый день, кроме некоторых дней Великого поста. И первые христиане причащались почти ежедневно, а человек, пропустивший без особой причины три воскресных евхаристии, считался отпавшим от Церкви. К тому же к причастию допускаются и малолетние дети, которым, как и взрослым, полагается своя доза алкоголя. И неважно, что это может быть всего одна капля. Главное, чтобы ребёнок не только своими глазами увидел, что алкоголь это благо, но и вкусив вина закрепил этот образ на уровне тактильных ощущений. А если этот образ не закрепится с первого раза, то не беда! Повторенье – мать ученья!

А там глядишь, а ребёнок-то, уже и повзрослел, и уже стоит под венцом. А тут батюшка перед молодожёнами тут, как тут, и опять с чашей вина. Это чтобы новобрачные не забыли, что на свадьбе полагается кутить до поросячьего визга, а потом в пьяном угаре зачинать моральных и физических уродов.

«Дайте сикеру (невиноградный спиртной напиток) погибающему и вино огорчённому душой. Пусть он выпьет и забудет бедность свою и не вспомнит больше о своем страдании» (Притч. 31:6, 7).

Многих людей раздражает телевизионная реклама, которая становиться всё более агрессивной, навязывая людям товары сомнительного качества и формируя у населения устойчивую привычку их использовать. Вспомните, хотя бы, рекламу жевательной резинки. Хотя сейчас многие люди уже не доверяют рекламе, но статистика всё же показывает, что, чем больше реклама товара или услуги «крутится» на телеэкране, тем больше этот товар раскупается. Особенно пагубно реклама действует на детей, мозг которых ещё не окреп, и из них можно лепить что угодно.

Церковной рекламе может позавидовать любой производитель. Ежедневно на сотнях тысяч рекламных площадок опытные рекламные менеджеры (попы) продвигают алкогольный дурман потенциальным покупателям. Реклама ведётся по всем правилам маркетинговой компании. Тут вам и дегустация продукта, и «научное» обоснование необходимости его применения. И о здоровье вашем позаботятся, напомнив, что это «лекарство» необходимо употреблять умеренно.

Знакомая картина? Конечно, по такой же схеме современные торгаши продвигают самую различную продукцию. Например, биологически активные добавки (БАДы). Устроят дегустацию, покажут клинические исследования. И «опытных» врачей на сцену выведут, для придания пущей солидности, и прочее. Ну, как тут не купишь?! А ведь современный человек более образован и более психологически устойчив к такого рода экспансии. А теперь представьте себе реакцию человека, особенно детей, на такую агрессивную и чётко выстроенную рекламную компанию две тысячи лет тому назад!

Реклама – двигатель торговли

Наряду с духовно-нравственной стороной этой проблемы, хочу обратить ваше внимание и на экономический интерес религиозных «просветителей». Так как в вопросе алкогольного геноцида, деньги имеют не последнее значение.

Достаточно почитать историю виноделия, в которой прослеживается устойчивая тенденция – развитие виноделия и производство других алкогольных напитков чётко совпадает по датам и регионам с продвижением по миру христианской религии. Египет, Персия, Рим, Греция, Хазария, Европа, Русь, Латинская Америка, Африка. Везде, куда ступала нога христианских «просветителей», строились винокурни, пивоварни и спиртозаводы.

Современные священники, почему-то скромно умалчивают о том факте, что на протяжении нескольких тысячелетий именно религиозные жрецы являлись разработчиками и монополистами в производстве алкогольной продукции.

Вот несколько строк из истории виноделия:

«Монашеская» тема утвердилась на современном винном рынке. Причём исключительно в сладком или полусладком тонах – «Шёпот монаха», «Слеза монашки», «Монашеская келья», «Последний аббат», «Монастырская изба»...

Роль, которую сыграли христианские обители в становлении классического виноделия, общеизвестна. Выставляя на стол бутылку шабли или шампанского, мы уже не вспоминаем, кому – цистерцианцам, бенедиктинцам или картезианцам – обязаны такой возможностью. На церковных угодьях рождались сорта винограда и техники возделывания лозы, без которых трудно представить современное виноградарство…

Аналогичная ситуация была и на Руси. Здесь тоже весь алкогольный бизнес, до введения государственной монополии на спиртное, держали христианские попы. Да и после введения монополии государство и церковь шли в этом вопросе рука в руку. В Санкт-Петербурге есть музей водки. Там в центре зала выставлена восковая фигура монаха с большим самогонным аппаратом, книгами и песочными часами. Ведь именно монахи первыми в России начали производить дистилляцию спирта. Считается также, что первое хлебное вино было изготовлено в середине ХV в. в Москве, в Чудовом монастыре Кремля.

В России, по официальным источникам, виноградарство зародилось в Астрахани, где при монастыре были высажены привезённые купцами саженцы винограда. Там же в 1613 году по приказу царя Михаила Фёдоровича заложили «настоящий сад для двора государева».

Разрушаем мифы

Миф первый. Врагами Руси уже давно распространяется миф о пьяной России. Правда же заключается в том, что Русичи начали употреблять алкоголь только с принятием христианства. Хочу ещё раз обратить ваше внимание на вышеизложенный материал. Массовое производство алкоголя на Руси датируется XV-XVII веками. Именно в этот период началась массовая христианизация Руси. И тут мы переходим ко второму мифу.

Миф второй. Христианству на Руси 1000 лет. Это очередная ложь. И на этом мы с вами остановимся поподробнее. И рассмотрим этот вопрос в рамках алкогольного геноцида. Официальные источники свидетельствуют, что первые христианские «просветители» появились на Руси в 10 веке. Но славяне были верны родовым ведическим традициям, и желающих креститься было мало. Соответственно, о производстве алкоголя на территории Руси не могло быть и речи. Алкоголь к нам попадал из Византии и Иудейской Хазарии. После удачных походов на Византию и полном разгроме Светославом Иудейской Хазарии, алкогольный наркотрафик был прикрыт.

Вторая попытка геноцида оказалась для наших врагов более успешной. В конце 10 века власть на территории Киевского княжества захватили иудеи. В 988 году новоиспеченный князь Владимир Кровавый (иудей по матери) объявил христианство государственной религией. Народ отказывался принимать чужеземную религию, поэтому Киевскую Русь пришлось крестить огнём и мечом. В результате такого крещения 9 миллионов жителей из 12 были уничтожены, а остальным начали навязывать христианские ценности, в том числе и употребление алкоголя (см. статью «Русь православная до принятия христианства и после»). Владимир активно проводил в жизнь алкогольно-ростовщическую экспансию, назвав запрещение пить вино «уставом безрассудным». Но вод беда – народ всё равно отказывался пьянствовать, пьянствовало только руководство нового государства, те кто принял христианство, так сказать, всей душой. А Владимиру за его постоянные пьянки и вечно красную от попоек морду даже дали шуточное прозвище – Владимир Красно солнышко.

Итак, крещение Киевской Руси началось в 988 году. Только правда заключается в том, что Киев никогда не был столицей Руси. А Киевское княжество было маленькой западной провинцией. Поэтому о тысячелетии крещении Руси не может быть и речи. Вся остальная часть Руси оставалась ведической (см. Н.В. Левашов «Замалчиваемая история России-1»).

После крещения Киевской Руси иноземные оккупанты стали проникать на близлежащие земли, но и здесь радость иудо-христиан была недолгой. Собрав войско, наши предки направили русского хана Батыя на западные земли. И они были успешно очищены от иноземных захватчиков. Славянские ведические традиции были вновь восстановлены (см. статью «Что прикрыли татаро-монгольским игом?»).

Третий этап христианизации и алкоголизации Руси начался в 15 веке. Необдуманная внутренняя политика Дмитрия Донского и ряд внешних причин привёл к разрушению родовых устоев на всей западной части нашей Державы, Смутному времени и последующему захвату власти в Московской Тартарии прозападно ориентированной династией Романовых.

В это время количество христиан на русских землях было уже достаточно для того, чтобы попы начали массовое производство алкоголя. К концу 15 века производство алкоголя стало настолько прибыльным, что в 1474 г великий князь Иван III ввёл первую государственную монополию на производство хлебного вина – прототипа современной водки, только крепостью в 3 раза ниже. Производство виноградного вина по-прежнему находилось под контролем церкви.

Необходимо отметить, что и в это время алкоголь употребляли только христиане. Славяне, придерживающиеся ведических традиций, не только отказывались от употребления алкоголя, но и громили государевы шинки, которые христианские правители начали открывать в населённых пунктах.

В этой связи хочется сказать пару слов в защиту Ивана Грозного, которого лжеученые пытаются всячески очернить. По его указу все питейные заведения были вынесены за пределы Москвы. Доставалось от него и попам. Как отмечал Ключевский, царь Иван IV утверждал: «В монастыри постригаются не ради спасения души, а покоя ради телесного, чтобы всегда бражничать» [Курс русской истории. М., 1987, ч. I, с. 261]. Монахи традиционно продолжали гнать самогон и бражничать. Продолжают они бражничать и в наши дни.

Четвёртый этап христианизации и алкоголизации Руси начался с началом правления династии Романовых. Петр I, встав во главе христианской церкви, объявил христианство государственной религией Московской Тартарии и, как истинный христианин, начал огнём и мечом насаждать христианские ценности. Именно начиная с его правления алкогольный геноцид начал проводиться совместно христианской церковью и христианским государством. Эти факты широко известны. А о физическом геноциде Русов во время его правления вы можете прочитать в статье Николая Викторовича Левашова «Замалчиваемая история России-2».

Исходя из вышеизложенного, логичнее было бы считать дату введения христианства на Руси со времени правления Петра I, а не 988 год. Так как именно он сделал христианство государственной религией на довольно большой территории Руси. Но, опять же, не всей! Огромная территория, называемая Великой Тартарией, ему не подчинялась и продолжала жить по своим трезвым ведическим законам (Скачать карты Великой Тартарии).

И только после разгрома войсками Екатерина II армии Великой Тартарии под предводительством Емельяна Пугачёва, власть иудо-христиан закрепилась на всей территории Руси. Именно поэтому Омской христианской епархии всего чуть более 300 лет. А когда говорят о здоровье, частенько добавляют Сибирское здоровье. Так как в зауралье христианство пришло совсем недавно и не успело так сильно разрушить генетику человека и его родовые традиции, как это произошло на западной части Руси.

Христианство и алкогольный геноцид в наши дни

После распада СССР власть на славянских землях в очередной раз захватили иудеи. Сейчас в России иноземные правители и иноземная религия – иудо-христианство – вновь объединились в деле геноцида русского и других коренных народов России. Геноцид духовный, культурный, физический и алкогольно-наркотический продолжается в соответствии с планом, составленным «Мировыми правителями» ещё несколько тысячелетий тому назад в Древнем Египте.

Последнее время из уст христианских иерархов всё чаще слышатся призывы о ведении трезвого образа жизни, даже организуются различные общества трезвости под патронажем РПЦ. Какое лицемерие! Как можно торговать водкой, поощрять производителей алкоголя, рекламировать алкоголь на своих рекламных площадках, и в то же самое время читать прихожанам лекции о вреде алкоголя?!

По делам их, узнаете их

Коммерческая активность митрополита Кирилла (Володи Гундяева) сформировала его скандальную репутацию в СМИ. Соответствующие таланты у этого попа обнаружились ещё в начале 90-х годов, на заре рыночных реформ в России. Однако на серьёзный уровень его бизнес вышел только к 1994 году. Через свой Отдел митрополит стал учредителем коммерческого банка «Пересвет», благотворительного фонда «Ника», АО «Международное экономическое сотрудничество» (МЭС), АО «Свободное народное телевидение» (СНТ) и ряда других структур. «Ника», которую первоначально создал Сергий, после перехода под контроль Кирилла начала активно торговать сигаретами, ввозимыми в Россию ОВЦС МП под видом гуманитарной помощи и потому освобождавшимися от таможенных пошлин.

Табачный бизнес митрополита Кирилла достиг совершенно безобразных размеров, так что избежать скандала было невозможно. Лишь за 8 месяцев 1996 года ОВЦС МП ввёз в Россию примерно 8 млрд. беспошлинных сигарет (эти данные были обнародованы Комиссией правительства РФ по вопросам международной гуманитарной и технической помощи), что составило 10% рынка табачной продукции и принесло прибыль в несколько сот миллионов долларов. «Сдали» Кирилла, по всей вероятности, переполошившиеся конкуренты, которым внезапно въехавший на рынок на белом коне беспошлинной торговли митрополит спутал все карты (материалы взяты из «Огонька»).

* * *

В это же время РПЦ, помимо сигарет, активно принимала из-за границы без таможенных пошлин и ещё один, очень нужный народу, «гуманитарный» продукт – ВИНО. Иудохристиане строго следовали своим традициями: они всегда старались не только обмануть и отравить алкоголем, но ещё и ограбить всех своих прихожан. И травили, и грабили, и убивали тысячи лет без страха и упрёка. И сейчас продолжают всё это делать, стараясь постоянно увеличивать эффективность своей деятельности. Это стало настолько явно видно, что даже некоторые чиновники вынуждены были выступить с робкими требованиями об ограничении рекламы спиртных напитков. Вот, что сказал по этому поводу Геннадий Онищенко, главный санитар России:

«Давайте с вами возвысим голос и запретим полностью рекламу алкоголя и пива в том числе… Вроде бы благое дело – после 22.00 по московскому времени разрешили рекламу пива, но прерывают передачу настолько, что забываешь, о чём она была, тебя очень агрессивно, очень энергично грузят благотворным влиянием пива на здоровье людей. Врут нагло…» (http://www.fontanka.ru/2010/08/19/144/).

«Надо убрать с экранов телевизоров циничную, изощрённую в своём человеконенавистничестве скрытую рекламу», – заявил Г. Онищенко. «Нет ни одного фильма отечественного производства, где принятие спиртного не возводилось бы чуть ли не в культовое занятие», – добавил он. А по словам главы Роспотребнадзора, 20 миллионов российских женщин ждут с нетерпением, когда общество и государство начнут решительнее бороться с этой бедой (http://top.rbc.ru/society/01/09/2010/458910.shtml).

Дополнительную информацию об алкоголизации русов смотрите в разделе «Анти-алкоголь», а о настоящих делах попов – в разделе «Религия» сайта «Советник»…

---
Евгений Торговцев, 11 сентября 2010
Источник: http://ru-an.info/news_content.php?id=339
---

http://video.mail.ru/mail/vdp1969/25/26.html

В Израиле - гестаповская власть –

Там Холокост евреи отменили,

Мол, не было Освенцима – и засть!

– В концлагере евреев - не травили.

Нацпамятью там ведает СС –

Герр Soldatenko с Геббельса команды,

Завкафедрой служил КПSS

Партшколы Гитлер-Гимлер пропаганды.

Надолго власть эсэсовцев пришла –

Герр Гитлеру возводит монументы,

Герр Simonenko нежно обняла –

Под бурные партбонз аплодисменты.

Там фильмы крутят всюду и везде,

ЧКSS работу прославляют,

Про славный труд гестапо и СД -

Евреев пропагандой охмуряют.

Да, были перегибы на местах,

Немножко - шесть каких-то миллионов,

Служил СС на совесть – не за страх -

Все в тёмно-синих лагерных пагонах!

Да здравствует эсэсовский режим –

Израиля оплот и процветанье!

Про Холокост - всё враки, Гитлер с ним! --

СС-инфо, спасибо за вниманье!

http://texty.org.ua/pg/blog/svlady/read/24579/Esesovcy_u_vlasty

За часів Російської імперії українці заселили землі Поволжя, назвавши його "Жовтим клином", землі Кубані - назвавши її "Малиновим клином", землі Півночі Казахстану назвавши цей край "Сірим клином". В 1932-33-му роках саме тут (як і в Великій Україні) розпочався страшний голод - на землях, заселених українцями... Ініціатором Голодомору окрім Сталіна був і його вірний прибічник - Лазар Каганович...

19 червня о 12 годині

Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні (вул. Мазепи, 15а)

Прийди і помолись

Крізь страх репресій і замовчування тоталітарним режимом, крізь байдужість і небажання бачити істину вільним світом українці пронесли правду про Голодомор.

Незалежна українська держава назвала Голодомор геноцидом українського народу, добилася його міжнародного визнання.

Українці не лише зберегли пам’ять про мільйони невинних жертв, не дали приховати злочини їхніх катів, але й застерегли світ перед можливістю повторення цього жаху.

Сьогодні ми маємо захистити ці здобутки, не допустити реабілітації сталінізму та його злочинів. Українці в Україні та 25 країнах світу об’єднують зусилля на захист правди про наше минуле.

Остаточне і безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні, і найбільшого з них – геноциду 1932-1933 років, – запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.

Не дамо згасити свічу пам’яті!

В Україні та 20 інших державах стартує кампанія «Не дамо згасити свічу пам’яті», присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Мета кампанії – вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років, недопущення замовчування справжніх причин, наслідків та організаторів геноциду.

19 червня у Києві пройде молитва за невинно вбитих, після якої Cвічки Пам’яті поїдуть у міста України та по всьому світу. У кожній країні, яка підтримала кампанію, – а це Велика Британія, Австралія, США, Іспанія, Канада, Аргентина, Бразилія, Греція, Росія та інші – участь у молитві візьмуть представники різних релігій та конфесій, політики, представники влади та української діаспори. Свічка моління також побуває у резиденціях Європарламенту та Організації об’єднаних націй.

НЕ ДАМО ЗГАСИТИ СВІЧУ ПАМ’ЯТІ!

ПЕРЕШЛІТЬ ДАЛІ

Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.

Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.

Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.

Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.

Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.

У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:

“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.

Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.

— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.

Селянин Панас Обруч розповідає:

— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.

У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.

У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.

За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.

На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.

А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.

Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.

“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.

"Українське Слово ", число З, 16-23 січня 2003 р.

 

ФЕВРАЛЬ 1949 Р. ЗАПИСКА ПРОКУРОРА КОШАРСКОГО Н.С.ХРУЩОВУ

«Совершенно секретно»

Военный прокурор войск МВД Украинского округа 15 февраля 1949 г. № 4/001345

Секретарю Центрального Комитета КП(б) Украины товарищу Н.С.Хрущеву

«ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА О ФАКТАХ ГРУБОГО НАРУШЕНИЯ СОВЕТСКОЙ ЗАКОННОСТИ В ДЕЯТЕЛЬНОСТИ т. н. СПЕЦГРУПП МГБ» 

Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА». Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья. Однако, как показывают факты, грубо-провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилия над местным населением, не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности и бесспорно наносят вред делу социалистического строительства в Западных областях Украины.

Например: 1. В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого р-на Ровенской области — Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы, они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа. На основании полученных таким провокационным путем «материалов», 18 июля 1948 года Дубровицким РО МГБ Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники райотдела МГБ во время допросов их также избивали, заставляли продолжительное время стоять на ногах и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами. В результате вмешательства Военной Прокуратуры провокационный характер обвинения Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. был установлен, и постановлением УМГБ от 24 сентября 1948 г. дело по обвинению указанных лиц было прекращено.

В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой МГБ из с. Подвысоцкое Козинского р-на Ровенской области был уведен в лес местный житель Котловский Федор Леонтьевич, которого участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя его в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель путем истязаний и угрозы лишения жизни заставить Котловского дать показания, что он является врагом советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжелые телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела.

В ночь на 22 июля 1948 г. той же спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу Михальчук был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами. Продержав Михальчука в течение 2 суток в лесу, участники спецгруппы его отпустили, причем в результате избиений он в течение 7 дней находился на стационарном излечении в больнице.

В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Нина Яковлевна, рожд. 1931 г. (т.е. 17-ти лет. В.К.). В лесу Репницкая была подвергнута пыткам. Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении. Из приведенных выше примеров видно, что действия т. н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями. Не располагая достаточными материалами, т. н. спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.

Наряду с этим следует указать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен ОУНовскому подполью, которое о нем предупреждало и предупреждает своих участников. В частности, об этом свидетельствует факт обнаружения у убитого бандита «Гонты» полного отчета о провокационных действиях спецгруппы МГБ в отношении гр-на Котловского. Не являются также секретом подобные «операционные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилия, например: В августе 1948 года Военной Прокуратурой было прекращено дело арестованных Львовским областным Управлением МГБ Стоцкого Степана Петровича и Дмитрук Екатерины Григорьевны. Указанные лица в сентябре 1947 года были незаконно арестованы и поскольку никаких материалов об их антисоветской деятельности не было, они были пропущены через спецбоевку МГБ, где в результате применения незаконных методов допроса вынуждены были оговорить себя. Насколько жестокими были пытки, которым подвергались указанные выше граждане, свидетельствует тот факт, что Стоцкий с 22 сентября 1947 года по январь 1948 года находился на излечении в Лопатинской больнице и в стационаре внутренней тюрьмы УМГБ по поводу глубоких и обширных язв, образовавшихся в результате физического воздействия на мягкие ткани тела. В процессе следствия выяснилось, что Стоцкому стало известно, что его избивали не бандиты, а лица, имеющие отношение к органам МГБ. В связи с отсутствием материалов для предания суду, СТОЦКИЙ и ДМИТРУК, почти спустя год после их ареста, из-под стражи были освобождены.

В апреле 1943 года Львовским Облуправлением МГБ была освобождена из-под стражи Зацерковная Мария, рожд. 1927 года, арестованная Заболоцким РО МГБ Львовской области. В процессе расследования дела было установлено, что Зацерковная была пропущена через спецбоевку, где, будучи избитой и под угрозой повешения, вынуждена была оговорить себя, что состоит в «ОУН» и является станичной. 10 октября 1948 года Здолбуновским райотделом МГБ, Ровенской области, был арестован за пособничество бандитам житель хутора Загребля, Здолбуновского района Дембицкий Петр Устинович. Дембицкий обвинялся в том, что по заданию бандитов «ОУН» собирал для них зерно. Расследованием установлено, что в сентябре 1948 года к нему в дом явились вооруженные бандиты и потребовали, чтобы он среди жителей хутора собрал для них 30 центнеров хлеба. Боясь репрессии за невыполнение этих требований, Дембицкий обратился к некоторым жителям хутора с просьбой собрать зерно, но в этом ему граждане отказали. Спустя несколько дней к Дембицкому вновь явилось несколько человек вооруженных и, дав ему время один час, приказали собрать у жителей хутора зерно и доставить в указанное место. Боясь неизвестных, Дембицкий запряг свою лошадь, погрузил на повозку 3 мешка лично ему принадлежащего зерна и повез это зерно в указанное неизвестными место. Однако неизвестные, как оказалось, участники спецгруппы МГБ, доставили Дембицкого в райотдел МГБ, где был составлен акт о задержании Дембицкого с поличным. После ареста Дембицкого, в Военную Прокуратуру явилась его жена, которая среди посетителей вела разговоры о том, что под видом бандитов действовали сотрудники МГБ, запугавшие и спровоцировавшие её мужа.

Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам, путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая (провокаций) во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами. Выступая в роли бандитов «УПА», участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией. Однако серьезная опасность подобной деятельности заключается не только в этом. Выступая в роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья.

Как показало расследование, проведенное Управлением Охраны МГБ Ковельской ж. д. по делу Ногачевского Ф. И. и других, спецгруппа Ровенского Областного Управления МГБ в составе «Степового», «Верхового» и других, действуя провокационным путем, проводила среди граждан Козинского района, Ровенской области, антисоветскую агитацию, обрабатывала граждан в националистическом духе, создала из местного населения антисоветскую националистическую группу в составе 9 человек, через которую проводила сбор денежных средств и продуктов питания, якобы для нужд «УПА». Не говоря уже о том, что подобная «деятельность», которую кое-кто пытается оправдать соображениями оперативного характера, прямо направлена против мероприятий партии и правительства, проводимых в Западных областях Украины,— кто может поручиться за то, что «обработанные» таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт, диверсию или иное злодеяние. Ведь имеют же место факты, когда в результате беспечности и притупления бдительности со стороны отдельных работников МГБ даже агентура МГБ выходила из-под контроля органов государственной безопасности и занималась антисоветской деятельностью.

Например: в ночь на 13 сентября 1948 года в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области, участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки Кучинец Лидией Фадеевной, являвшейся секретным сотрудником органов МГБ. Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гр-ки Кучинец Л. Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ — Парфенюк Н. В. и Грицай С. И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны Нач-ка РО МГБ майора Егорова к уголовной ответственности привлечены не были.

Получив данные о причастности Парфенюка и Грицая к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству гр-ки Кучинец Л. Ф., Нач-к РО МГБ майор Егоров вызвал Парфенюка и Грицая в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил. Воспользовавшись этим, Парфенюк и Грицай, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись. Участники спецбоевок МГБ совершают ограбления местных граждан. По сообщению Козинского райпрокурора, Ровенской области, в июле 1948 года на территории района ими были ограблены граждане Швейда Йосиф, Грабовский Иван и другие. Подобные факты имели место и в других областях и районах. Эти грабежи, как и другие нарушения советской законности, оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим Министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: «Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют». Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматриваются как неизбежное зло и политические последствия подобных эксцессов явно недооцениваются.

Насилия и грабежи, даже самый факт появления в населенном пункте спецбоевок, действующих под видом банды, как и любое бандитское проявление, действует на жителей устрашающе и несомненно мешает делу социалистического строительства в Западных областях УССР, создает у некоторой части населения ложное мнение о том, что бандитское подполье еще сильно, что его следует бояться и т. п. ОУНовские бандиты терроризируют граждан, желающих вступить в колхозы, но если в селе появляется не ОУНовская банда, а действующая под видом банды спецбоевка, от этого положение не меняется.

В этом отношении характерен следующий случай: 28 сентября 1948 года в Каменец-Подольский горотдел МГБ колхозники села Завалье по телефону сообщили, что в селе появилась вооруженная банда в составе 12 человек, которая подошла к кооперативу и колхозному амбару, проверила замки, а затем проследовала в направлении с. Слободка-Рихтецкая. Фактически это была не ОУНовская банда, а спецбоевка Тернопольского областного управления МГБ. Характерно, что эту спецбоевку приняли за банду не только колхозники, но и работники Каменец-Подольского горотдела МГБ, откуда для ликвидации «банды» на грузовой автомашине была направлена группа сотрудников и офицеров Каменец-Подольского военного училища МВД.

Эта «операция» закончилась тем, что в результате аварии автомашины были убиты офицеры — ст. лейтенант Харченко И. П. и лейтенант Кирпачев В. М., а 16 офицеров и шофер-солдат Кондрацкий получили телесные повреждения. Примеры из деятельности спецгрупп, повлекшие преступные результаты, можно бы было продолжить, но материалы, которыми располагает Военная прокуратура, конечно, не исчерпывают всех случаев нарушения советской законности, допускаемых спецгруппами. Факты, о которых я докладываю Вам, были вскрыты в процессе расследования конкретных следственных дел, однако не каждый случай нарушения советской законности находит свое отражение в следственных делах и расследуется. Мне кажется, что большинство фактов именно не расследуются.

Больше того, если Военная прокуратура и ставит перед МГБ УССР вопросы о наказании преступников, грубо попирающих советские законы, то со стороны МГБ УССР это не находит должного и быстрого реагирования: выискиваются не столько доказательства преступной деятельности лиц, грубо нарушивших закон, сколько различные поводы для того, чтобы «опровергнуть» факты, сообщенные Военной прокуратурой, и заволокитить следствие. Например, о фактах грубейшего нарушения законности спецбоевиками УМГБ Ровенской области Военная прокуратура сообщила в МГБ УССР еще в начале октября 1948 года, но тем не менее преступники были арестованы только в феврале с. г., причем до ареста их Начальник Управления МГБ по Ровенской области тов. Шевченко пытался «опровергнуть» факты, вскрытые Военной прокуратурой, и убедить секретаря Ровенского обкома КП (б)У тов. Бегму, что эти факты якобы расследовались и нашли подтверждение.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которыми хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но несмотря на сложность обстановки и коварность врага, недопустимы нарушения партийных и советских законов, недопустимы нарушения постановлений СНК СССР и ЦК ВКП (б) от 17 ноября 1938 года и постановления ЦК КП (б) У от 23 января 1948 года, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали. Поэтому, как коммунист, для которого партийные решения являются незыблемым законом жизни, я считаю своим долгом о приведенных выше фактах доложить Вам.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа

полковник юстиции Кошарский

Листопад 1944 р. Тернопільський обком КП(б)У

ПОСТАНОВА БЮРО ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБКОМУ КП(Б)У ПРО ПОРУШЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЗАКОННОСТІ ПРАЦІВНИКАМИ НКВС У с. КРИВЕНЬКЕ ПРОБІЖНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25 листопада 1944 р.

ДОПОВІДЬ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА тов. БАРТКОВА

До обкому КП(б)У надійшла доповідна записка секретаря Пробіжнянського РК КП(б)У Шинкаренка про факти грубого порушення революційної законності групою працівників НКВС і начальником штабу 174 ОСБ майором Полянським у с. Кривеньке Пробіжнянського району. Завдяки здійсненій перевірці шляхом виїзду на місце і матеріалам слідства, проведеного військовим прокурором військ НКВС, установлено:

21.10.44 р. до с. Кривеньке прибула група у складі 15 чол. для виселення сімей активних членів ОУН і УПА. У селі група була обстріляна бандою, що знаходилась там. Втративши 3-х чол. убитими, група повернулась до райцентру. Вранці 22 жовтня для ліквідації банди у с. Кривеньке з м. Чорткова прибули бійці військ НКВС близько 60 чол., на чолі з майором Полянським і представником УНКВС мол. лейтенантом Молдовановим, але бандитів у селі не виявили. Перебуваючи у нетверезому стані, майор Полянський, мол. лейтенант Молдованов розстріляли ні в чому не винних громадян віком від 60 до 80 років у кількості 10 чол. і спалили 45 будинків з надвірними будовами, хатнім майном і великою кількістю намолоченого хліба. Серед убитих 5 сімей е червоноармійськими (Капустяник В., Поломар М., Остапчук І., Савуряк А., Київський П.). З числа 45 спалених будинків близько 20 є червоноармійськими. Присутні при підпалюванні дворів і розстрілах громадян начальник райвідділу НКДБ Бєляєв, начальник райвідділу НКВС Костін, райвоєнком Кондрашкін не вжили рішучих заходів для припинення провокаційних дій з боку майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова, а навпаки, були безучасними свідками, коли їх підлеглі брали активну участь у розстрілах громадян і підпалюванні дворів. Помічник оперативного уповноваженого райвідділу НКВС Литвак п’яним особисто розстріляв двох старих людей і дав наказ спалити два будинки. Помічник оперативного уповноваженого райвідділу НКДБ Полянський спалив п’ять будинків. Оперативний уповноважений райвідділу НКВС Смирнов застрелив за наказом Молдованова старого. Начальник паспортного столу райвідділу НКВС Фірсов забирав горілку в будинках громадян села, напився мертвецьки п’яним загубив головний убір і п’яним же був доставлений у райцентр. Працівник районного військового комісаріату капітан Починець особисто підпалив будинок, брав участь у пиятиці. Бійці вказаної групи за наказом майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова стріляли гусей, займались мародерством, користуючись панікою серед населення, що була викликана пожежами й розстрілами. Бюро обкому КП(б)У вважає подібні дії майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова провокаційними, спрямованими на те, щоб викликати невдоволення з боку населення. Бюро обкому КП(б)У постановляє:

·         Доручити військовому прокурору військ НКВС тов. Барткову упродовж 10 днів закінчити слідство і передати матеріали військовому трибуналу на майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова, і помічника оперуповноваженого Пробіжнянського РВ НКВС Литвяка, як на організатора підпалення будинків і розстрілу ними ні в чому не винних громадян с. Кривеньке.

·         За невжиття заходів з метою припинення провокаційних дій у с. Кривеньке зняти з роботи заступника РВ НКВС Пробіжнянського району тов. Костіна і начальника РК НКДБ тов. Бєляєва. Питання про партійність тт. Бєляєва і Костіна розглянути після закінчення слідства.

·         Доручити начальнику облуправління НКВС тов. Малініну притягти до відповідальності учасників підпалювань дворів і розстрілу у с. Кривеньке оперуповноваженого РВ НКВС Смирнова, начальника паспортного відділу РВ НКВС Фірсова, оперативного РВ НКДБ Полянського.

·         Зобов’язати секретарів партійних організацій УНКВС і УНКДБ обговорити дане рішення на закритих партійних зборах первинних партійних організацій УНКВС і УНКДБ.

·         Зобов’язати секретаря Пробіжнянського РК КП(б)У тов. Шинкаренка подати допомогу у придбанні лісу для будівництва помешкань для сімей червоноармійців, що були спалені.

Секретар Тернопільського обкому КП(б)У ]

В. Дружинін

* * *

ВИТЯГИ З АРХІВІВ

"25 октября 1944 г. участковый уполномоченный Порицкого района Волынской области Воротников получил задание от начальника районного отдела НКВД задержать в селе Ляхово гражданина Парфенюка, якобы дезертировавшего из Красной Армии. Взяв четырех бойцов из местной охраны общественного порядка, Воротников в 20.00 окружил дом Парфенюка и ворвался в него. В доме находилась семья Парфенюка: жена, два сына, три дочери, из них одна трехмесячного возраста. Не обнаружив Парфенюка, Воротников застрелил его жену, пятнадцатилетнего сына, трех дочерей, в том числе трехмесячного ребенка (!). В живых остался только младший сын, который спрятался на печке. Расстреляв семью Парфенюка, Воротников с целью сокрытия своего преступления поджег дом и сарай Парфенюка, однако после его отъезда дом был спасен жителями села. Возвратившись в районный центр, Воротников объяснил, что якобы "из дома Парфенюка в него стреляли бандиты”. При расследовании Воротников был уличен оставшимся в живых сыном Парфенюка, после чего он сознался в совершенном преступлении. Впоследствии установлено, что гражданин Парфенюк находится в Красной Армии и никогда из нее не дезертировал. (Центральний Державний архів громадських об’єднань України. Фонд 1. Опис 30. Справа 183. Лист 6).

"…в ночь на 30 октября 1944 г. в село Смородовэ была направлена группа работников Млиновского РО НКВД Тернопольской области под руководством милиционера Шваба и участкового уполномоченного Клименко с заданием установить, посещают ли бандиты дом священника Прибытовского. Прибывшая группа, вместо продуманных действий по выполнению задания, подошла к дому священника и открыла беспорядочную стрельбу, в результате чего был зажжен сарай. Войдя в дом, прибывшие работники НКВД нанесли несколько ударов Прибытовскому, разбили всю его мебель. Не успокоившись на этом, участковый уполномоченный Клименко и милиционер Шваб вывели на улицу священника Прибытовского, его жену, одиннадцатилетнего сына, 70-летнего отца и дочь, всех их поставили на колени перед горящим сараем, а в это время забрали всю одежду и ценности, принадлежащие семье священника. После совершенных издевательств участковый уполномоченный Клименко отвел в сторону священника Прибытовского и расстрелял его” (там же, лист 6). 

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА НАЧАЛЬНИКА ОТДЕЛА КОНТРРАЗВЕДКИ "СМЕРШ” ВНУТРЕННИХ ВОЙСК МВД ПОЛКОВНИКА ПАВЛОВА ЗАМ.НАРКОМА Т. СТРОКАЧУ, № 5694/30 ОТ 18 ИЮЛЯ 1946 Г. "ОБ ОТРИЦАТЕЛЬНЫХ НАСТРОЕНИЯХ СРЕДИ ЛИЧНОГО СОСТАВА ЧАСТЕЙ И СОЕДИНЕНИЙ ВВ МВД УКРАИНСКОГО ОКРУГА”:

"…на протяжении II квартала 1946 г. среди личного состава оперативных войск МВД Украинского округа зарегистрировано ряд случаев, когда отдельные военнослужащие войск МВД, имея широкое общение с окружением в районах западных областей Украины, подвергаются влиянию враждебной среды и ОУНовского подполья, скатываются не только на путь преступлений, но и являются носителями разных антисоветских настроений. Причем по своему содержанию нездоровые высказывания распространяются по двум основным направлениям: во-первых, в направлении клеветы на колхозное строительство и восхваление единоличной жизни крестьян в западных областях УССР и за границей; во-вторых, нежелание вести борьбу с украинско-немецкими(!) националистами. Об этом свидетельствуют следующие факты: — рядовой взвода связи третьего стрелкового батальона 332-го стрелкового полка Захаров в беседе среди бойцов на тему борьбы с ОУНовским подпольем 2 мая 1946 г. заявил: "Самостийники живут лучше, чем наш народ. Поэтому они и борются за свои интересы и борьбы не прекращают, а наоборот, ушли в глубокое подполье, и все же ведут борьбу с советской властью”; — рядовой второго стрелкового батальона 332-го стрелкового полка ВВМВД Ушаков, будучи недовольным службой в войсках МВД по поводу проводящихся операций с бандитами в начале июля 1946 г. в присутствии старшего сержанта Сулейманова заявил: "Разве в этом доме мы найдем врагов советской власти, тогда как население сел отдает нам все до последнего куска хлеба? Зачем нас гонять по селам и заставлять наводить страх на этих людей?”.

…командир 3-го взвода первой стрелковой роты 86-го стрелкового полка младший лейтенант Н. Казаков, участвуя со своими подразделениями в проводимых операциях по борьбе с бандами УПА, систематически нарушает революционную законность: производит незаконные задержания местных жителей, подвергает задержанных во время допросов нечеловеческим пыткам, в результате чего одна из задержанных, гражданка Дума, будучи на допросе, умерла…

…практика нарушений советской законности и допросов задержанных лиц, в том числе и женщин, с применением избиений и прочих пыток в первом батальоне 86-го стрелкового полка вошла в систему, и командованием батальона такая практика поощряется. Больше того, заместитель командира батальона капитан Шашин лично сам неоднократно участвовал в подобных "допросах” задержанных и применял к ним пытки. … Такая практика избиения задержанных и применения к ним пыток введена работниками местных органов МВД в лице начальника Подгаецкого РО МВД лейтенанта Юрьева и его заместителя старшего лейтенанта Рылова”

   Екологічна катастрофа почалася на Київському водосховищі ще в цю зиму із-за сильних морозів. Але те, що раніше приймали за брак кисню для риби, виявилося лише
невеликою неприємністю. В середині лютого вже спостерігалося масове вимирання риби в руслі Дніпра та Десни вище київського водозабору. Риба потерпала від задухи під півметровим шаром криги. Тоді сотні рибаків рубали ополонки і ловили хто скільки міг унести і зловити, тоді середній улов становив приблизно 6 кг. на людину. Рибнагляд почав боротися з цим, аргументуючи, що ловля йде безпосередньо над зимувальними ямами, перевіряючи рибні квитки та дотримання Правил любительського рибальства.
   Взагалі за статистикою через намивання берегів у руслі Дніпра (багатенькими дядьками під маєтки ) кількість риби в Київському водосховищі щорічно зменшується на 10-15 %. В результаті забудови прибережної території поблизу селища Козин, яка була місцем природного нерестовища, риба звідти пішла і це незворотній процес. Зменшились популяції окремих видів риби : щуки, судака, сома.
   Але це були лише ягідки , квіточки почалися приблизно в десятих числах березня. 13 березня 2010р. Державною екологічною інспекцією в Київській області  проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства під час використання водних живих ресурсів на території Київського водосховища в Київській області,  із залученням спеціалістів Державної екологічної інспекції України, громадських інспекторів з охорони довкілля та засобів масової інформації.
   В ході перевірки виявлено:  Дніпровське басейнове управління водних ресурсів з метою прийому талих вод та захисту населення від паводку здійснило скид поверхневих вод, чим понизило рівень води в  Київському водосховищі (більш ніж на 1 метр.) В результаті скиду води зменшилась концентрація розчиненого кисню в поверхневій воді і, як наслідок, стався  замор водних живих ресурсів (окремі види риби та малька), значна кількість риби придавлена суцільною кригою водосховища. Тисячі людей в нижній частині водосховища вздовж дамби здійснюють розкол криги та вилучають із криги руками і підсаками розчавлену та мерзлу рибу. Вага вилученої риби в кожного громадянина становить приблизно від 10 до 20 кг, а деяких випадках і більше. В’їзд автотранспорту на дамбу вільний. Вилучення із криги розчавленої та мерзлої риби, не є порушенням Правил рибальства, оскільки гниття мертвої  риби призведе до отруєння поверхневих вод Київського водосховища.
   Рибалки-любителі виявили загрозу тільки сьогодні до обіду (14.03.10). І почали сколювати лід на мілині в районі 3 км від греблі і біля селища Лебедівка, Вишгородського району.
«Ще вчора я був на цьому ж місці в 3 км від дамби і ніяких ознак масової загибелі риби не спостерігалося.(Ще були останні запаси кисню у воді) Сьогодні ж зранку стало зрозуміло, що після різкого скидання води вся риба що стояла досі на мілинах загине. Тому ми почали колоти лід і звільняти невеликі екземпляри, і ловити руками велику рибу. Буквально за годину на моїх очах з ополонок дістали більше десятка сомів і щук на зріст людини » - зі слів одного очевидця рибака.
   Прибулі на місце мору представники інспекції рибоохорони спочатку повели себе неадекватно, стали перешкоджати рибалкам на льоду і при виїзді з траси на автомобілях, мотивуючи свої дії забороною будь-якого вилову в місці зимувальних ям перед дамбою. «Але через кілька годин, коли сюди прибуло величезне число рибалок з Києва та навколишніх сіл Вишгородського району, стало зрозуміло, що під льодом загине більше, ніж рибалки зможуть забрати», - резюмує співрозмовник.
   Риба, що страждає через кисневе голодування і раніше збилися біля нечисленних тріщин в льоду, зараз опинилася у крижаній пастці і масово гине. На це побічно вказує запах, що відчувається вже на під'їзді до київської дамби.
   Щоб врятувати становище, рибалки на Київському водосховищі кілька тижнів тому почали рубати лунки. У них вставляють снопи з очерету, щоб проходило повітря. Криголам у водосховище пройти не може, він знаходиться в річпорту Києва (У нас так завжди знаходиться там де він на цей час не потрібен ) і через шлюзи не пройде, тому в операції брали участь добровольці, рибоохорони, МНС, рибалки.
   Київська ГЕС скинула воду в результаті в Дніпрі загинуло більше 100 тонн риби. Зі слів екологів екосистемі завдано значної шкоди, відновлення стану буде тривати більше 4-5 років. Зроблено це було, щоб не допустити підтоплення будинків у Конче Заспі . Хіба це не екологічна катастрофа? Порушено цілу біосистему! Винних не знайдено!!! Але цікаво, що катастрофи можна було уникнути - чиновники визнають, що риба могла б жити, якби перед спуском води з водосховища, просто пройшов криголам. Рішення спускати воду було прийняте міжвідомчою комісією при Держкомводогоспі. На думку керівника ЦОС КиєвДержРибОхрана, Ігоря Тихолаза, про рибалку на місці катастрофи можна забути років на п'ять.
   Всілякі газетки ( Комсомольська правда в Україні наприклад) пишуть про якусь циклічність мору риби, ніби виправдовуючи тупізм і ненажерство чиновників, які зажиріли на своїх місцях і пальцем поворухнути задля порятунку риби не хочуть. Розмірений тон статті вражає: Від задухи риба гине щороку. У нинішню зиму ситуація наблизилася до критичної. За словами фахівців, якщо терміново не вжити заходів, втрати становитимуть десятки тонн...
«У подібних явищах помітна якась циклічність - вони відбуваються раз на десять років. Останній такий мор закінчився загибеллю близько 35 тонн риби. Причина банальна - товстий шар льоду і 20-сантиметрова шапка снігу перекривають доступ сонячному світлу і кисню у воду. На дні припиняється процес фотосинтезу, водорості починають гнити, виділяючи небезпечні гази: метан, сірководень, вуглекислий газ. Риба просто задихається. В особливій небезпеці Київське водосховище»

   Київодоканал допускає обмеження водозабору води з Дніпра в разі погіршення її якості через загибель риби. Частковий водозабір води з Десни здійснюється, як і раніше, Деснянська водопровідна станція, а також плавуча насосна станція Роса-300, яку Київодоканал  готує до роботи в разі потреби. Частина води, забраної з Десни, буде перекидатися по трубопроводах на споруди Дніпровської водопровідної станції. Повністю відмовитися від забору дніпровської води технічно неможливо, але 70% деснянської води викачується, і частково використовується дніпровська. Вже зараз дослідження фіксують підвищений рівень заліза і марганцю у воді обох річок і знижений рівень кисню.

Організатори і виконавці масових етнічних убивств на території України у довоєнний період

---

---